Економічна складова російсько-українських відносин



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Економічна складова російсько-українських відносин



Найсуттєвіші експортні поставки в 2013 р здійснювались до Російської Федерації - 23,8% від загального обсягу експорту (механічні машини, чорні метали, залізничні локомотиви) – 55 млрд дол
З лекції:

Основна характеристика економічних відносин з Росією – геополітична прив’язка

Мета:

- стимулювати силовими методами інтеграцію Укр у регіональні інтеграційні проекти (СНД, ЄС, МС, ЗВТ СНД)

- по можливості – витіснити укр. підприємства з Росії

- отримання контролю над стратегічними галузями в Україні ( транспортна система, авіа будівництво, електроенергетика тощо)

- регіональна інтеграція

Методи:

- посилення присутності рос капіталу

- активізація укр. лоббі рос бізнес-інтересів

- торгівельні війни, у котрих укр. стратегія – оборонна

Росія – гол торг партнер, 30 %

2011 – пік, 55 млрд. Прогноз далі – падіння на 11-15 %

Проблемні питання:

- Війни в нас були: м’ясні, трубні, кондитерські

- непрозорі бар’єри – антидемпінгові кампані, повертання товарів, що швидко псуються (та й не тільки) назад до кордону тощо

- встановлена квота металопрокату, у 2013 – 150 тис тон (до того – 431 тис)

- обмеження ввезення м'ясо-молочних продуктів (для 41 підприємства). Невідповідність стандартам жодного разу не довели

- кондитерські війни – у 90тих на цукор/карамель, у 2013 - Рошен

- введення утилізаційного збору на автомобілі – скорочення на 30 % на ринку

В цілому, у 2013 втратили більше 2 млрд дол. Через торгівельні війни

Частка ескпорту РФ становила 25 %, прогнози – стрімке падіння (бойкот окупантам)

Тенденції експансій:

1) Капітал – нафтопереробна галузь, зв'язок, хімія, енергетика

З 25 обленерго – 17 належать рос корпораціям

Цементна галузь з 2006 року повністю рос

Одеський НПЗ – Лукойл, Лисичанський – ТНК

- Газотранспортна галузь (Газпром, Тера)

- посилення присутності банків – з 2008 року: ВТБ, Сбербанк, Альфа-банк, що дає контроль над фін активами

- щось про те, що Внешєконом сав Промінвестом

- провайдери зв’язку – МТС, Білайн

- з 2013 року – інтерес до Турбоатому, Одеського припортового чогось, обговорювалась можливість продажу

- вибух на аміакопроводі «Одеса-Тольятті»

- концерн «Силові машини»

- посилення зацікавленості у створенні спільних авіа і суднобудівних проектів

- угода між Антоновим і, цитую: «…» - співробітництво (Руслан, Ан-70, Ан-148). Передача інтелектуальної власності, а відтак Росія сама лабає нові проекти

- рублізація взаєморозрахунків

- космічна галузь – з 2009 угода про обмін технологіями за можливість участі в міжн проектах. Щось про Циклон-4

- ВПК - Україна виробляЛА 372 продукти-складові рос техніки на поч. 2000, зараз – ніц.

Хвала старцям, далі вже енергетика, котра точно десь – окреме питання

Ще з одного доку:

Відносини з РФ

Прогнозування майбутньої співпраці України з Росією нагадує ходіння по тонкому льоду – ніколи не знаєш, де провалишся. Тому свій погляд по цьому напрямку торговлі експерти озвучувати не поспішають.

Наприклад, за підсумками минулого року обсяг імпорту та експорту в агропромисловому комплексі залишився стабільний. “В 2013 році частка Російської Федерації в структурі експорту продовольчих товарів з України склала 11%. Частка в імпорті становила 10%. В 2012 році показники були аналогічними. Тобто, стосовно Росії ніяких змін у тренді немає. Вона і не збільшує обсяги імпорту, так само і не нарощує експорт до України”, – пояснив начальник відділу АПК ДП «Держзовнішінформ» Олександр Одосій.

А ось у секторі мінеральних сировин Україна в цьому році може втратити майже 500 млн. дол. Щебенева продукція експортується з України тільки в одну країну – Російську Федерацію. Так само і РФ імпортує її лише з України. “Вся інша продукція – це додатковий імпорт спеціальних сировин, таких як мармурові крихти, тощо. Тому загальний обсяг доходів від експорту цих видів продукції становить 474 млн. дол. І якщо відносини будуть тільки загострюватись, то зрозуміло, що майже 500 млн. дол. в цьому році Україна може не отримати”, – розповів заступник начальника відділу паливно-енергетичних ринків Олексій Шевцов.

У цієї монети є ще й інша сторона – імпорт. Витрати на ввезення мінеральної сировини можуть зрости, адже при відсутності імпорту з Російської Федерації, необхідно буде компенсувати нестачу, купуючи сировину з інших ринків, що може збільшити витрати, які відіб’ються на зовнішньоторговельному сальдо.

 

4. Енергетична проблема в зовнішній політиці України.

Загальні риси з єдиної дисертації з цього приводу:

Енергетична політика є однією з важливих складових державної політики, а її ефективна реалізація корінним чином впливає на розвиток не лише національної економіки, а й держави в цілому, політичної сфери життя суспільства. Ефективна енергетична політика – одна з основних передумов економічної безпеки України. Фактор енергетичної безпеки як однієї з основних складових загальної системи національної безпеки як України, так і зарубіжних країн, значною мірою визначає їх зовнішню політику. Нарешті, цей фактор впливає на характер та напрям розвитку регіонального співробітництва, здатен їх пришвидшувати або уповільнювати. Це й визначає актуальність теми дослідження як у теоретичному, так і в практичному плані.

Особливого значення питання політичної складової в енергетичній політиці держави набувають у зв`язку із тим, що у структурі паливно-енергетичного балансу розвинених країн переважає використання, передовсім, нафти та газу, джерела яких знаходяться поза державними межами. Тому з усіх видів джерел енергії саме нафта та газ пов’язані з геополітикою. Ані ядерна енергетика, ані електроенергетика здебільшого не прив’язані до географічного розташування і є більш статичними галузями. Тому в даній роботі акцент робиться саме на нафтогазовій сфері.

Україна перебуває в стадії пошуку власної енергетичної політики. З одного боку, вона повинна бути когерентною, узгодженою та несуперечливою, а з іншого – диверсифікованою та гнучкою, аби мати свою специфіку й особливості регіонального та функціонального характеру. Й оскільки наша держава не є активним гравцем енергетичного поля, її енергетична політика значною мірою залежить від стану відносин з провідними акторами в євразійському регіоні. Але в ситуації, коли як Росія, так і Європейська спільнота продовжують формувати енергетичну політику, намагаючись визначити власні специфічні ролі та моделі поведінки, Україні надається можливість вплинути на загальний геополітичний баланс у євразійському просторі.

Україна дедалі більшою мірою має координувати свою енергетичну політику не лише з найближчим оточенням, а й із регіональними групами, союзами, наднаціональними структурами. Тому для вітчизняної зовнішньої політики ця тема має особливу актуальність, оскільки на сучасному етапі, зі зростаючим у світі попитом на енергоносії, Україна виявилася однією з єднальних ланок між постачальником та споживачем на Євразійському континенті. Як територія проходження стратегічного транзитного маршруту, Україна стала місцем регулювання глобальних енергетичних інтересів. Для неї водночас є важливим як зміцнення власних стратегічних позицій в Чорноморському, Каспійському й Близькосхідному регіонах, так і формування тісніших відносин із „енергоємними” державами, як-то Азербайджан, Казахстан і Туркменістан.

Відсутність визначеної енергетичної політики, дотримання лише ситуативної поведінки на енергетичному просторі, знижує можливості України стати активним гравцем у енергетичному просторі Європи.

визначено поняття енергетичної безпеки як мoжливіcть прoтидії дeржaви, в залежності від її групи (імпортер, експортер, транзитер), внутрішнім і зoвнішнім зaгрoзaм нaдійнoму, економічно ефективному, екологічно прийнятному тa бeзпeрeбійнoму пaливнo- тa eнeргoпocтaчaнню, щo дoзвoляє підтримувaти нeoбхідний рівeнь нaціoнaльнoї тa eкoнoмічнoї бeзпeки; визначено поняття транзитного потенціалу як здатність транспортної системи держави, яка має вигідне географічне розташування, забезпечувати якісне, безперебійне, безпечне та за прийнятною ціною постачання енергоносіїв через свою територію, гарантуючи при цьому права постачальника та споживача;

- доведено, що енергетичний фактор є регіонотворчим чинником (наприклад, Каспійського, Чорноморського, Близькосхідного), причому він має як внутрішній аспект (інтенсифікує співробітництво між державами із середини, таким чином формуючи з них регіон), так і зовнішній (коли детермінуючий політичний та економічний вплив великих держав виступає регіонотворчим із-зовні);

- виявлено, що енергетичний фактор здатен як прискорювати співробітництво між державами, так і уповільнювати його, визначаючи при цьому характер, напрям та глибину регіонального співробітництва;

- встановлено, що транзитний потенціал держави не має окремої цінності, оскільки залежить від попиту і пропозиції та тісно пов`язаний із зовнішньою політикою держави, разом з тим, зміни стратегій держав по відношенню одна до одної або всередині країни між політичними групами, які знаходяться при владі, ведуть до перегляду ролі транзитного потенціалу в проблемі забезпечення енергетичної безпеки держави;

- доведено, що Україна не відіграє активної ролі на європейському енергетичному просторі, самостійно не вирішує енергетичні питання, міжнародні ж актори впливають на енергетичну політику України імперативно, визначаючи характер її зовнішньої політики стосовно ЄС, Росії, США, країн Каспійського, Близькосхідного та Чорноморського регіонів;

- доведено, що енергетична безпека України може бути забезпечена лише в разі використання енергоносіїв з Близькосхідного та Каспійського регіонів;

- з’ясовано, що енергетична безпека сьогодні складає окремий об`єкт політичного аналізу, так як значним чином впливає на формування і реалізацію зовнішньої політики держави, виходячи при цьому за рамки економіки та знаходячись на перетині економіки і політики.

Старезний, але красівий звіт центру разумкова про ПЕК України: http://www.razumkov.org.ua/additional/analytical_report_NSD14_ukr.pdf

Ключове від Іри:

борги за газ
частка імпортного/власного газу
спроби диверсифікації - туркменістан, азербайдджан + реверс зі словаччини
газ на шельфі Чорного моря
скраплений газ - катар
україна і проекти tanap, агри

далі сланцевий газ, газ із шахт

нафта - належність НПЗ (росія), Одеса-Броди

по ядерне паливо - щодо родовища в кіровограді і росія (новокостянтинівське)

по газу ще - проекти в обхід україни - nabucco, південний потік (там болгарія розбирати зібралась, коли укр. криза почалась)

а зараз путін в австрії побув - вони не проти добудувати

Ну а тепер по Андрущенко:

- позитив по шельфу, котрий, на жаль, уже не актуальний

Залежні НПЗ України:

Кременчуцький НПЗ – найбільший в Україні нафтопереробний завод, потужність заводу 18,6 млн. тонн нафти на рік. 57% акцій підприємства належить групі компаній «Приват» неоднаразово згаданного вище Ігоря Коломойського, 43% акцій належать НАК «Нафтогаз України».

Лисичанський НПЗ (ЗАТ «ЛІНІК»). Контрольний пакет акцій належить Тюменської нафтової компанії (ТНК). Потужність заводу 7,2 млн. тонн нафти на рік.

Одеський НПЗ (ВАТ «ЛУКОЙЛ - Одеський НПЗ»). Належить російському «ЛУКОЙЛ». Потужність заводу 3,6 млн. тонн нафти на рік.

Херсонський НПЗ (ЗАТ «Херсонський нафтопереробний завод»). Належить компанії «West Oil Group» (WOG) відомого українського бізнесмена Ігоря Єремєєва. Потужність заводу 8,6 млн. тонн нафти на рік.

Дрогобицький НПЗ («НПК Галичина»). 73% акцій належить компаніям, зареєстрованим на Віргінських островах, якими володіє Ігор Коломойський. Потужність 3,2 млн. тонн нафти на рік.

Надвірнянський НПЗ («Нафтохімік Прикарпаття»). Також контролюється компаніями, близькими до групи «Приват» Ігоря Коломойського. Потужність заводу 4 млн. тонн нафти на рік.

- З лекції: енергетичне питання у відносинах з Рос:

4 стовпи: газові війни, електроенерг; ядерне паливо; газ, нафта

Станом на 90-ті роки залежали ми на 60 %, починаючи з 1998 – спроби диверсифікувати туркменським газом

Важке питання: борг за транзит

За майже 26 років так і не вдалося мінімізувати залежність

2006-2009 – щорічно газові війни

INOGATE — міжнародна програма співпраці у сфері енергетики між Європейським Союзом (ЄС), Туреччиною та країнами «нових незалежних державах» (ННЗ), за виключенням країн Балтики та Російської Федерації. Офіційно це «міжнародне співробітництво між Європейським Союзом, прибережними країнами Чорного та Каспійського Морів та сусідніми з ними країнами». [1] Вона реалізується через программу ЄС EuropeAid, за підтримки секретаріату, який розташовано в Києві, в Україні та регіонального офісу в Тбілісі, в Грузії.

INOGATE було започатковано в 1995, як механізм ЄС для міждержавного транспортування нафти та газу до Європи (звідси, англійською мовою і утворився акронім). Спочатку це стосувалось лише нафто- та газопроводів зі Східної Європи та Кавказу до ЄС. Після конференції в Баку, в Азербайджані у 2004 році та конференції в Астані, в Казахстані ця програма перетворилася на ширше партнерство в енергетичній сфері, працюючи за чотирма ключовими напрямками:

· Посилення енергетичної безпеки

· Конвергенція енергетичних ринків на основі принципів внутрішнього енергетичного ринку ЕС

· Підтримка сталого енергетичного розвитку

· Залучення інвестицій в енергетичні проекти загального та регіонального інтересу.

З 2007 року, програма INOGATE фінансується Європейська Ініціатива Сусідства та Партнерства (ENPI).

Борг України за російський газ на сьогоднішній день становить $ 1,711 млрд. Про це заявив голова правління "Газпрому" Олексій Міллер. "Сума боргу на сьогодні становить $ 1,711 млрд", - сказав він. Як повідомлялося раніше, крім цього, Олексій Міллер назвав ціну на російський газ для України з II кварталу 2014 року.
Ціна за російський газ для України відсьогодні зросла до 385 доларів 1 квітня

Україна отримуватиме газ без знижки. ТСН.ua Україні доведеться платити за російський газ без знижки З 1 квітня 2014 року припиняє діяти знижка на купівлю газу для України і його ціна зросте з 268,5 до 385,5 доларів за тисячу кубометрів, повідомив глава правління "Газпрому" Олексій Міллер. "Відповідно до чинного контракту на поставку газу, його ціна для України складе в другому кварталі 385,5 доларів. "Груднева" знижка на газ більше застосовуватися не може", - заявив глава російської компанії.

«Південний потік» (рос. Южный поток, англ. South Stream) — раніше планований російсько-італійський проект системигазопроводів, що мав пройти дном Чорного моря з Новоросійська в болгарський порт Варну (або до Румунії[1]) і далі черезБалканський півострів в Італію й Австрію.

Перші поставки газу по трубопроводу мали відбутися в кінці 2015 року. Крім Росії в проекті беруть участь Болгарія, Австрія,Угорщина, Греція, Сербія, Словенія і Хорватія[2].

Перший рамковий меморандум про проектування й будівництво «Південного потоку» підписано 23 червня 2007 російським енергетичним концерном Газпром і італійським нафтогазовим концерном Eni. Планувалося, що до проекту «Південний потік» могли приєднатися інші учасники, але їхня участь стосувалася лише наземної мережі газогонів. Та ж частина, яка мала би пройти дном Чорного моря, повинна була належати «Газпрому» і ENI в рівних долях — 50% на 50%.

7 грудня 2012 мало відбутись символічне зварювання першого стику газопроводу «Південний потік» поблизу Анапи[3].

Навесні 2014 року, після анексії Криму Росією, європейські політики називали проект газопроводу «мертвим»,[4] а 17 квітня2014 Європейський парламент прийняв резолюцію, у якій йшлося про відмову від побудови «Південного потоку».[5] В середині квітня 2014 року секція газопроводу «Південний потік» була розібрана у Болгарії

Tanap:

Трубопровод, получивший название Trans-Anatolia Gas Pipeline (TANAP), протяженностью около 2000 км будет соединять Азербайджан с Турцией (через Грузию). Его точная трасса пока не определена, стоимость оценивается в $5-6 млрд. Пропускная способность газопровода на первой стадии составит 16 млрд куб м в год, из которых 6 млрд куб м будет использоваться турецкими потребителями, а остальной объем пойдет в европейские страны. На втором этапе планируется увеличение объема поставок до 24 млрд куб м в год. Ввод в строй газопровода запланирован на 2017 г. и приурочен к началу добычи газа на второй очереди месторождения Шах-Дениз

Вообще в последнее время азербайджанская газовая отрасль находилась в двойственном положении. С одной стороны, покупатели, можно сказать, выстраивались в очередь. Помимо традиционных потребителей, неподдельный интерес к приобретению азербайджанского газа проявляли различные европейские и ближневосточные страны, а также Украина. Каспийские месторождения рассматривались в качестве основного ресурса для таких проектов, как европейские газопроводы Nabucco, ITGI (итальянско-греческий интерконнектор) и TAP (трансадриатический газопровод), грузинско-румынский AGRI, украинский проект строительства LNG-терминала. Если собрать воедино все эти проекты, получалось, что спрос на азербайджанский газ со стороны внешних покупателей мог достигнуть 45-60 млрд куб м в год к 2020 г.

І ось ще якась лівацька, зате інфа з презенташки на сайтику CIRS, звідти ж брала НПЗ:

Газотранспортна система України:

• 39,8 тис. км газопроводів

• 112 компресорних цехів

• 13 підземних сховищ газу об’ємом

32 млрд м куб.

• 74 компресорних станцій загальною

потужністю 5450 МВт

Пропускна спроможність системи:

• на вході – 288 млрд м куб./рік

• на виході – 142 млрд м куб./рік5. Енергетична і транспортна інфраструктура:

Як вже зазначалось, Україна володіє розвиненою інфраструктурою залізничного, водного, автомобільного та авіатранспорту. За довжиною мережі залізниць вона посідає друге місце у Європі (21,7 тис. км). У Чорноморському, Азовському та Дунайському басейнах розташовано 18 морських торговельних портів.

Довжина внутрішніх водних шляхів на найбільших європейських річках Дунай та Дніпро становить майже 2,2 тис. км, вздовж них розташовано 10 річкових портів. Авіаційний транспорт представлений інфраструктурою 33 аеропортів, з яких 17 міжнародних.

Загальна мережа автодоріг загального користування становить 169,5 тис. км, з яких 165,8 тис. км - з твердим покриттям.

Вигідне географічне положення України обумовлює проходження її територією Пан’європейських транспортних коридорів №№ 3, 5, 7, 9; коридорів Організації співробітництва залізниць (ОСЗ) №№ 3, 4, 5, 7, 8, 10 та транспортного коридору Європа – Кавказ - Азія (ТРАСЕКА).

Транспорт: - з сайту міністерства інфраструктури: http://www.mtu.gov.ua/uk/show/transports.html

Міжнародний транспортний коридор -це комплекс наземних та водних транспортних магістралей з відповідною інфраструктурою на визначеному напрямку, включаючи допоміжні споруди, під'їзні шляхи, прикордонні переходи, сервісні пункти, вантажні та пасажирські термінали, устаткування для управління рухом, організаційно-технічних заходів, законодавчих та нормативних актів, які забезпечують перевезення вантажів та пасажирів на рівні, що відповідає вимогам Європейського Співтовариства.

Міжнародна мережа транспортних коридорів визначена Деклараціями Першої (31.10.1991 р., Прага), Другої (14-16.03.1994 р., Кріт) та Третьої (23-25.06.1997р., Гельсінкі) Пан-Європейських конференцій з питань транспорту. Затверджені десять Пан-європейських міжнародних транспортних коридорів, які отримали назву “критські”.

Територією України проходять такі міжнародні транспортні коридори:

- Пан-європейський №3.

- Пан-європейський №5

- Пан-європейський №7 Дунайський (водний)

-Пан-європейський №9



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.237.71.247 (0.018 с.)