Українcька національна ідентичність: шляхи європеїзації

Викладені роздуми та факти дають підстави стверджувати, що політика панросійської ідентичності, внаслідок якої українські громадяни продовжують ідентифікувати себе з простором СНД, є ефективною. За результатами опитування «Юкрейніан соціолоджі сервіс» у березні 2008 р. 52 % українців відчували свою приналежність до СНД1. Подібні до зазначеного результати й інших соціологічних досліджень. Не зважаючи на декларацію євроінтеграції, «більшість громадян України не відчувають себе європейцями, не усвідомлюють свою приналежність до культури й історії європейського співтовариства. Лише третина (32,4 %) опитаних тією чи іншою мірою ідентифікують себе як європейці; а понад половина (60,5 %) – не вважають себе причетними до європейської спільноти»2. Як зазначає Н. Паніна, «у масовій свідомості дорослого населення України й надалі зберігається високий рівень східнослов’янської відособленості та національного ізоляціонізму. Декларативні геополітичні установки на європейську інтеграцію дещо знижують рівень ізоляціонізму та ксенофобії, але принципово не позначаються на ставленні до представників націй, що репрезентують розвинені країни Західної Європи й Америки»3. Не зважаючи на декларацію євро інтеграційних прагнень, лише 18,7 % громадян віддають перевагу загальноєвропейській культурній традиції. Порівняно з 2006 р. дещо збільшилася (з 16,4 % до 19,4 %) кількість осіб, які відносить ідентифікують себе з радянською культурною традицією. Експерти Центру Олександра Разумкова констатують, що не подолана тенденція до формування субнаціональних (регіональних, локальних) ідентичностей. Протилежними залишаються вектори зовнішньополітичної орієнтації жителів різних регіонів України. Так, якщо на Заході більшість (61,3 %) опитаних вважають пріоритетним напрямом зовнішньої політики України відносини з ЄС, то на Півдні та Сході пріоритетними залишаються відносити

з Росією (62,5 % та 58 %)4.

1Українці хочуть у ЄС // Дзеркало тижня. – 2008. – № 16 (695); 26 квітня –

16 травня.

2Європейська інтеграція України: громадська думка // Національна безпека і

оборона. – 2007. – № 5. – С. 54.

3Паніна Н. Чинники національної ідентичності, толерантності, ксенофобії та

антисемітизму в сучасній Україні // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. –

2005. – № 4. – С. 42.

4Європейська інтеграція України: громадська думка // Національна безпека і

оборона. – 2007. – № 9. – С. 21.

У контексті проблеми ідентичності, така ситуація означає, що, незважаючи на позиціонування України як європейської держави, Європа та європейці продовжують залишатися чужими для українських громадян, уособлюючи образ «іншого». Зазначені відомості також свідчать про реорієнталізацію суспільства. Для порівняння, у більшості центральноєвропейських пострадянських держав внаслідок розпаду Радянського Союзу та участі в європейських інтеграційних процесах, як підкреслюють дослідники Й. Крейг та Д. Лайт, «відбувається європеїзація (або ре–європеїзація) національних суспільств – їх повернення до Європи»5. З огляду на це, виникає запитання, які кроки мають бути здійснені задля того, аби Європа перестала бути «іншою» та «чужою» для українців. Відповіддю на це запитання може стати розробка концепції європеїзації українського соціокультурного простору та української національної ідентичності, оскільки саме ідентичність є сферою, в якій можуть з’явитися спільні з Європою ідеї, цінності та змісти. Європеїзація є однією з найпопулярніших тем у європейських гуманітарних науках. Інтерес до неї, як вже зазначалося в другому розділі, пов’язаний з поглибленням інтеграційних процесів у межах Євросоюзу та перетворенням його з об’єднання держав на наднаціональне утворення, яке є самостійним актором і суб’єктом міжнародних відносин. Нагадаємо, що в контексті Європейського Союзу європеїзацію розглядають у двох аспектах. З одного боку, як політичну та інституційну адаптацію до євроінтеграції, а з другого – як пере форматування національної ідентичності та створення наднаціональної європейської ідентичності6. Як зазначає Д. Ольсен, «через європеїзацію створюються відчуття приналежності до європейської спільноти, відчуття емоційної прив’язаності до неї та спільної системи смислів і значень»7, що

існують в її межах. Не зважаючи на те, що інституції та ідентичності є відносно стабільними елементами політичного життя, їх трансформація під впливом інтеграційних процесів у Євросоюзі все одно відбувається, і національні ідентичності громадян країн–членів ЄС стають більш інклюзивними. Така інклюзивність означає, що «іншими» вважаються не ті, хто перебуває за межами національних держав, а ті, хто знаходиться поза межами наддержавного утворення (в нашому

випадку – ЄС).

5Craig Y., Light D. Place, National Identity and Posts–socialist transformations: an

Introduction // Political Geography. – Volume 20. – Issue 8, November 2001. –

С. 945.

6Еuropeanization and the Southern Periphery. Editors K. Featherstone and G. Kazamias.

– Frank Cass, London, OR. – 2001. – С. 262.

7Olsen Johan P. The Many Faces of Europeanization. – ARENA Working Papers. –

WP 01/2 // http://www.arena.uio.no/publications/wp02_2.htm

Сьогодні європейська наднаціональна ідентичність перебуває на стадії становлення. Перехід цього процесу на якісний рівень за умови, що наша держава не залучатиметься до нього, матиме для України негативні наслідки. На думку Н. Лукші, «створення сильної європейської ідентичності стане могутнім розділяючим фактором по відношенню до зовнішніх для ЄС народів… Дихотомія створення кордонів спільноти «ми–вони» буде перенесена з національного (ми німці – вони французи)… на наднаціональний (ми європейці – вони не європейці, а наприклад, росіяни) рівень. Таки чином посилення внутрішньої інтеграції ЄС може призвести до чергового розлому Європи на ЄС–простр, та не ЄС–простір, по відношенню до якого здійснюватиметься зовнішня політика ЄС та

розгортатиметься політика оборонна»8. Поки що на відміну від країн–членів ЄС у нашій державі європеїзація якщо і відбувається, то в площині юридичної та інституційної адаптації до євроінтеграції. У соціокультурний простір ЄС Україна досі є слабко інтегрованою.

Гуманітарна частина Плану дій Україна–ЄС на 2005–2007 рр. передбачала обмежену кількість кроків, які можна було б вважати механізмами створення європейської ідентичності. У зазначеному документі переважали економічна та юридична сторони співробітництва. Співпраці у соціокультурній сфері увага практично не приділялася, незважаючи на те, що сьогодні в ЄС культурне та наукового–освітнє співробітництво набувають пріоритетності. Зупинимося на частині Плану під назвою «Міжлюдські контакти». Викликає подив уже сама назва підпункту, оскільки до появи в Плані в українській мові прикметника «міжлюдський» взагалі не існувало.

Моніторинги свідчать, що навіть мінімально визначене гуманітарне співробітництво залишилося нереалізованим. За даними експертів Центру Олександра Розумкова, більшість запланованих заходів виконані лише частково або не виконані зовсім. Наприклад, «План дій поглиблення співробітництва між Україною та ЄС у сфері науки та технологій» не прийнято. Можливості програми «Марі Кюрі» використовувалися не повною мірою. За програмаю INTAS стипендії отримали лише 11 науковців. Українсько–європейські проекти щодо космічних технологій реалізуються частково. Повільно впроваджуються освітні реформи щодо Болонського процесу. Незадовільно розвивається співробітництво в сфері освіти, стажування та молоді. В Україні порівняно з країнами Євросоюзу

8Лукша Н. Европейское гражданство и процесс европейской интеграции //

http://loukcha.at.tut.by/old/stati_other_4.htm

студентська та викладацька мобільність є мізерною. За програмою Еразмус Мундус у 2004/2005 навчальному році у ЄС навчалися лише шість осіб з України, а у 2005/2006 н. р. – 24 особи9. Загалом, за даними Представництва Єврокомісії, за 12 років у програмах студентської та викладацької мобільності ЄС взяли участь лише 79 українських студентів та вчених. Для порівняння: з Польщі навчалися в ЄС 8390 студентів у 2004/2005 н. р. та 9974 тис. у 2005/2006 н. р. У цілому кількість студентів і викладачів з нещодавно приєднаних до Євросоюзу країн Центральної та Східної Європи, які взяли участь у програмах ЄС з студентської та викладацької мобільності, зросла за 2006 р. на 20 %. Більш активна в цьому вимірі порівняно з Україною навіть Туреччина, яка теж не є членом ЄС. У 2005–2006 рр. 2852 студенти з цієї країни навчалися в європейських університетах, та 829 європейських студентів навчалися в турецьких університетах10. Залишається сподіватися на покращення ситуації, оскільки 1 січня 2008 р. набула чинності угода між Україною та Європейським Співтовариством щодо спрощення оформлення віз. Головний її елемент – суттєві полегшення в отриманні Шенгенських віз зокрема для тих категорій українських громадян, які причетні до гуманітарної сфери співробітництва.

Такими категоріями є: журналісти; особи, які беруть участь у наукових, культурних та творчих заходах, зокрема в університетських та інших програмах обміну школярі, студенти, аспіранти та викладачі, котрі їх супроводжують, та здійснюють поїздку з метою навчання чи освітньої підготовки у межах програм обміну та інших заходах, пов’язаних з діяльністю навчальних закладів; учасники міжнародних

спортивних заходів та осіби, що їх супроводжують; учасники офіційних програм обміну, організованих містами–побратимами11.

Участь України в акціях європейської наднаціональної культурної політики експерти Центру ім. Олександра Разумкова оцінюють, використовуючи нейтральні терміни, як от: «захід виконаний частково». Не розробляються і не реалізуються заходи щодо приєднання України до європейського інформаційно–комунікаційного простору. Законопроект «Про ратифікацію Європейської конвенції про транскордонне телебачення» на розгляд до парламенту не подавався. Про приєднання до проекту створення Європейської цифрової бібліотеки та інших

9Європейська інтеграція України: громадська думка // Національна безпека і

оборона. – 2007. – № 5. – С. 54.

10Erasmus celebrates 20 years breaking records of participation. Brussels, 27 April

2007. IP/07/580 // http://europa.eu/rapid/searchResultAction.do?search=OK

&query=educ&username=PROF&advanced=0&hits=50&guiLanguage=en.

11Євросоюз став доступніший для Українців // Євробюлетень. – 2008. –

№ 1. – С. 4.

проектів ЄС, спрямованих на створення цифрового суспільства взагалі не йдеться. Європейську символіку на території України можна побачити надзвичайно рідко. Не зважаючи на її значення у формуванні відповідних настроїв у суспільстві, вона не перетворена на частину ландшафтного наративу України. Рівень поінформованості українських громадян про ЄС залишається також надзвичайно низьким. Державна програма інформування громадськості щодо Євроатлантичної інтеграції України 2004–2007 реалізується неповною мірою і не виконує покладені

на неї функції. Це відбувається на тлі, як зазначають експерти, дуже значної потреби населення нашої держави в такій інформації12. В Україні створено лише три інформаційні центри ЄС. Для порівняння. У маленькій Латвії таких центрів діє 28.

Спробою поширити європейський наратив в Україні можна вважати створення мережі Євроклубів за підтримки представництва Європейської Комісії в Україні та Всеукраїнської асоціації європейських студій. Але, як зазначають ініціатори заходу, «за понад десятиріччя з моменту заснування перших євроклубів в Україні, справжня мережа євроклубів так і не стала реальністю. Становлення мережі не відбулося з різних причин, переважно пов’язаних з нерозумінням сутності євроклубів та потенційної ролі цієї форми організації молодіжної активності у справі європеїзації суспільства, ефективнішої реалізації європейського вибору України»13. ЄС є найбільшим донором України – протягом 1991–2006 рр. сума його допомоги склала 2,5 млрд євро. Програми допомоги ЄС працюють у різних напрямах: економічні реформи, розвиток громадянського суспільства, реформування системи охорони здоров’я та соціального забезпечення, забезпечення дієвої юридичною бази в різних сферах економічної та соціальної діяльності тощо. Натомість висвітлення діяльності Європейського Союзу залишається досить скромною. Наприклад, за одним з проектів інформаційно–комунікаційної програми відділу преси та інформації Представництва Європейської Комісії в Україні, який має назву «Виробництво аудіо– та відеопродукції за програмою ЄС в Україні», було створено 10 фільмів українською мовою тривалістю 20– 30 хвилин. Але ця діяльність не мала впливу на стан поінформованості громадян України про ЄС, залишившись непоміченою14__

12Європейська інтеграція України: громадська думка. // Національна безпека

і оборона. – 2007. – № 5. – С 54.

13Українська мережа європейських клубів // http://eu.prostir.ua/initiatives/

euroclubs.html.

14Виготовлено цикл телефільмів про проект ЄС в Україні // Євробюлетень. –

2007. – № 10. – С. 10.

Представлена в попередніх розділах цієї проботи теоретична позиція дає підстави дійти висновку про те, що навряд чи українці відчують себе європейцями завдяки реалізації лише Державної програми

інформування громадськості щодо Євроатлантичної інтеграції України 2004–2007 та подібних до неї. За сучасних геополітичних умов об’єктом державної політики можуть і мають стати не тільки процеси

ідентифікації з національною, а й з наднаціональною спільнотою. На цьому тлі вважаємо за необхідне введення понять «політика ідентичності» та «менеджмент ідентичності».

Політику ідентичності ми визначаємо як систему цілей та заходів, які здійснюються суб’єктом реалізації політики з метою створення таких умов, за яких особа ідентифікувала б себе з національною державою та (або) з відповідним наддержавним утворенням. Під менеджментом ідентичності розумітимемо управління впливами та процесами, спрямованими на формування або руйнування підстав ідентифікації громадянами себе з національною державою та (або) наднаціональним утворенням. Оскільки становлення наднаціональної ідентичності є наслідком розвитку процесів глобалізації, вплив держави на процеси ідентифікації громадян пов’язані з тим, що глобалізація «лише підкреслює потребу в національній державі, але не в її традиційній ролі єдиного носія суверенітету, а як по’єднуючої ланки між різними рівнями міжнародного управління»15.

Як свідчать дослідження, в глобалізованому суспільстві ідентичності не є сталими, фіксованими та назавжди даними реальностями. Індивіди можуть вибирати та конструювати свою тотожність з певними спільнотами, способом життя, цінностями. При цьому вони можуть зробити не один, а цілу низку виборів, залежно від доступних колективних ідентичностей. Тому в Україні як альтернатива пан російській ідентичності має бути запропонована для вибору європейська ідентичність. Потрібно розробити систему дій, спрямованих на європеїзацію національного дискурсу та конструювання європейської ідентичності.

Це означає, що одним з основних завдань має стати реалізація в Україні політики європейської ідентичності. Ідентифікувати себе з Європою не означає просто знати про неї. Ідентичність має просторові, часові, змістові та ціннісні характеристики. Тому для подолання образу Європи як образу «іншого» має сенс задіяти глибші механізми, які сприятимуть появі в Україні спільних з Європою ідей, цінностей та змістів. Допоки громадянин України не відчує, що його країна, її

15Государственная политика и управление. Уровни, технологи, зарубежный

опыт государственной политики управления / Под ред. Л. В. Моргунова. –

М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2007. – C. 438.

 

культура та люди є частиною європейської спільноти, доти підтримка євро інтеграційної зовнішньополітичної стратегії держави буде або дуже слабкою, або, за умови агресивної політики ідентичності РФ, поступово зменшуватиметься.

Як зазначає С. Хантінгтон, «національні інтереси виростають з національної ідентичності. Необхідно знати, хто ми такі, перш ніж визначити сферу своїх інтересів. Конфлікти з приводу наших дій за кордоном коріняться в домашніх суперечках з приводу того, хто ми такі»16. Розвиваючи

цю думку зазначимо, що національні інтеренси виростають також і з наднаціональної ідентичності, і з бажання належати до того чи іншого геополітичного простору. Тому, реалізуючи політику європейської ідентичності, в Україні потрібно створити такі умови, за яких українці ідентифікували б себе не тільки з національною спільнотою, а і з європейською. Така позиція збігається з висновками П. Ігнатенко та В. Павленко, які зазначають, що «розв’язання конфлікту ідентифікацій різних соціальних та етнічних груп українських громадян можливе шляхом переоцінки в межах існуючої системи цінностей або шляхом формування нових ідентичностей. В останньому випадку формування нових ідентифікацій супроводжуватиметься розширенням системи цінностей і, відповідно, створенням нового контексту для самовизначення і власної переоцінки»17.

Сьогодні соціокультурне зближення України та ЄС відбувається без чітко осмисленої стратегії держави. Політика європейської ідентичності допоможе у визначенні тих пріоритетів, які допомогли б Україні стати повноправним членом європейської спільноти. У контексті трансформацій національних ідентичностей країн Європи має відбутися трансформація і української національної ідентичності. Подолання «східності» має перетворитися на один з елементів національного проекту. Тим більше, що реалізація таких проектів уже відома історії. Як приклад, можна розглядати Фінляндію. Дослідник П. Йоенніемі зазначає, що до 30–х років Фінляндію вважали східноєвропейською країною, а процес формування національної ідентичності в Фінляндії був процесом саме подолання її «східності». Автор стверджує, що для європейського самовизначення країни вирішальне значення залежало і залежить від Росії,яка сприймалася і як загроза, і як об’єкт цивілізаторських зусиль18.

16Хантингтон С. Кто мы?: Вызовы американской национальной идентичности

/ С. Хантингтон; Пер. с анг. А. Башкирова. – М.: ООО «Издательство

АСТ»: ООО «Транзиткнига», 2004. – С. 31–32.

17Гнатенко П. И., Павленко В. Н. Идентичность: Философский и психологический

анализ. — К., 1999. – С. 209.

18Гнатюк О. Прощання з імперією. Українські дискусії про ідентичність: Авторизований

переклад з польської / Український науковий ін–т Гарвардського

ун–ту; Інститут критики. — К.: Критика, 2005. – С. 69.

Шлях ре–європеїзації подолали і центральноєвропейські держави з пострадянського табору, які нещодавно стали членами ЄС. Досліджуючи цей процес у Польщі О. Гнатюк зазначила, що «почалося

все понад двадцять років тому, під час конференції в Римі (1980 р.). Як противага дихотомічному поділові Європи відродилася концепція Центральної Європи. У 80–х роках – завдяки внеску чільних центральноєвропейських інтелектуалів Мілана Кундери, Чеслава Мілоша і Дьордя Конрада – та концепція пережила свій справжній ренесанс. Згадані інтелектуали наголошували на спільності долі національних культур регіону і, водночас, відкидали дихотомічну класифікацію, що однозначно трактувала ті культури як частину Східної Європи. Привабливість даної концепції для дискурсу ідентичності полягала у входженні, – принаймні в царині ідей – до європейської спільноти. В уяві центральноєвропейців образ Європи посів важливе місце. Саме він поєднував досить різні чеські, угорські та польські концепції. Той міф також визначав спільну мету – «повернення до Європи»19. Саме така мета сьогодні потрібна і українському суспільству. Визначивши як мету формування поряд з українською національною і європейську ідентичність, українське суспільство отримає нові чітко

окреслені орієнтири розвитку. Адже політика наднаціональної європейської ідентичності передбачає не просто партнерство та співробітництво, а включення об’єднаної Європи у щоденний світ українського

громадянина так само, як об’єднана Європа перетворилася на щоденну реальність громадян країн–членів ЄС. Як справедливо зазначає О. Гнатюк, «з огляду на те, що у XX столітті українські дебати про

ідентичність великою мірою визначає напруга між Заходом і Сходом, або – тут з’являється виразний ідеологічний підтекст – між Європою та Росією, належить визначити співзалежність національної ідентичності від і тих понять»20. «Підсумовуючи викладені міркування, можна стверджувати, що європейську тожсамість зазвичай подають як таку, котра певною мірою пов’язана з національною тожсамістю – або як її конкурентку, що може замінити націю, або як чинник, який цементує, доповнює чи навіть зміцнює національну ідентичність. Структуру національної ідентичності, своєю чергою проектують на європейську ідентичність, і ця проекція має ідеологічне обґрунтування. Українська тожсамість теж може прилягати до Європейської або протиставляти їй себе»21.

19Гнатюк О. Прощання з імперією. Українські дискусії про ідентичність: Авторизований

переклад з польської / Український науковий ін–т Гарвардського

ун–ту; Інститут критики. — К.: Критика, 2005. – С. 66.

20Там само. – С. 66.

21Там само. – С. 71.

Ідея європеїзації України вже дає паростки в українській науці. Наприклад, «європеїзацію» політичного життя в Україні розцінює як найбільш бажаний результат вітчизняних суспільно–політичних трансформацій О. Ковальова22. У останньому дослідженні О. Фісуна знаходимо міркування про те, що в Україні потрібно створити «західну ідентифікацію»23. Європейська наднаціональна ідентичність повинна створюватися за допомогою тих самих механізмів, за допомогою яких ЄС будує європейську

ідентичність усередині утворення. Отже, реалізація політики європейської ідентичності може відбуватися в Україні за такими напрямами.

1. Розвиток та поширення у суспільстві ідей, ритуалів та міфів, які б стали механізмами соціокультурного синтезу для поляризованого щодо євроінтеграції українського суспільства, бо саме «традиції, міфи, ритуали виступають засобами легітимації інститутів»24. Європеїзація повинна перетворитися на ідеологію та практику державної еліти, яка просуває ідею членства в ЄС та «генерувати ауру приналежності»25 держави до Об’єднаної Європи.

Позиціонування України як європейської держави має обґрунтовуватися насамперед її цивілізаційною приналежністю та історією. В суспільній свідомості потрібно відродити думку про те, що Україна органічно належить до Європейської цивілізації. Надзвичайно великим символічним капіталом у цьому сенсі володіє Крим через позиціонуванн його як колиски Європейської цивілізації. Півострів репрезентує одразу і християнську Візантію, і, що найбільш важливо, класичн Елладу. Завдяки такому позиціонуванню Криму Україна отримає свою частину античної спадщини, яка надасть їй право перебувати серед цивілізованих європейських народів. Як зазначає А. Зорін, «позиціонування Криму в якості колиски європейської цивілізації може докорінно змінити національну самосвідомість та культурну географію країни»26. Це дозволить вивести суспільство на необхідні історичні асоціації та розвивати відповідні ідеологеми, які стануть механізмами соціокультурного

22 Ковальова

О. О. Стратегії євроінтеграції: як реалізувати європейський вибір

України / Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. —

С. 237.

23Фисун А. А. Демократия, неопатримониализм и глобальные трансформации /

Региональный филиал Национального ин–та стратегических исследований в

г. Харькове. — Х.: Константа, 2006. – С. 147.

24Дибиров А. З. Теория политической легитимности: курс лекций. — М.: РОССПЭН,

2007. – С. 140.

25Wagner R. Why Ukraine has no place in the EU? // Neue Zurcher Zeitung. – 11

juni 2008 // http://www.nzz.ch/nachrichten/kultur/aktuell/war_joseph_roth_

vielleicht_ruthene_1.749156.html

26Зорин А. Кормя двоглавого орла… Русская литература и государственная

идеология в последней трети XVIII – первой трети XIX века. – М.: Новое

литературное обозрение, 2004. – С. 100.

 

синтезу всередині національної спільноти та органічного приєднання її до процесів інтеграції на європейському субконтиненті. Як і для більшості міфів його значення полягає не стільки в історичній точності того, що відбувалося насправді, а в тому, як вплине дане трактування на майбутній вибір. Як підкреслює Я. Грицак, історія України має бути представлена не тільки як виключно історія становлення національної держави, а і як частина європейської історії27. «Одним із першочергових завдань державної політики пам’яті є деконструкція фундаментального міфу східнослов’янської єдності», – зазначає Ю. Зерній28.

2. Реалізація політики європейського громадянства. Одним з перших наслідків вступу України до ЄС буде те, що громадяни України, не втративши громадянства національної держави, стануть ще й громадянами Європейського Союзу. Це потребує певної обізнаності не лише щодо прав та переваг громадянства ЄС, але і щодо обов’язків, які стануть наслідком набуття наднаціонального громадянства. Теоретичним підґрунтям для такої політики є концепція багаторівневого громадянства

(multilevel citizenship), розвинута в європейському науковому просторі. Тому необхідно передбачити участь України програмах ЄС «Європа громадян» та подібних до неї.

3. Приєднання України до єдиного європейського наднаціонального інформаційно–комунікативного простору (Single European InformationSpace) та процесів його подальшої розбудови, що фактично означаєприєднання до європейської «уявленої спільноти». Не зважаючи наоголошений курс на євроінтеграцію, спостерігається ізольованістьукраїнського інформаційно–комунікативного простору від європейського.Цей процес міг би відбуватися за наступними напрямами.

а) Долучення України до правової та інституційної бази взаємодії європейських держав в інформаційно–комунікаційній сфері, підписання договорів, конвенцій, хартій, інших документів, які регулюють європейський інформаційно–комунікативний простір, а також реалізація програм, що впроваджуються ЄС для його побудови.

б) Розвиток власного інформаційно–комунікативного простору на сумісних з європейськими технологічних стандартах та відповідно до загальноєвропейських тенденцій.

в) Долучення до уже інституалізованого в ЄС співробітництва в цій галузі (наприклад, участь у роботі Європейського союзу з радіо віщання (EBU – European Broadcasting Union) тощо.

27Ярослав Грицак. Без відкриття Америки ніколи не було би України // Україна

молода. – 2 листопада 2007. – С. 8.

28Зерній Ю. Проблеми деконструкації міфу східнослов’янської єдності в історичній

пам’яті українців: Україна в 2008 році: щорічні оцінки суспільно–

політичного та соціально–економічного розвитку. – К.: НІСД, 2008. – С. 200.

г) Розширення способів доступу та обміну інформацією між Україною та ЄС, вільне розповсюдження друкованих матеріалів, періодичних та неперіодичних видань, імпортованих з об’єднання, а також збільшення кількості місць, де вони б перебували у вільному доступі та продажу. Передбачення заходів щодо збільшення кількості назв друкованої продукції, імпортованої з ЄС, тощо.

д) Приєднання до Європейської конвенції транскордонного телебачення.

е) Надання пріоритетності поширенню на території України європейського інформаційного та кінопродукту. Створення умов для відкриття європейськими ЗМІ представництв в Україні. Реалізація

спільних проектів.

є) Налагодження трансляції в Україні каналу «Євроньюс» українською мовою та включення його до переліку обов’язкових каналів соціального пакету.

ж) Створення потужного інтернетпорталу з євроінтеграції.

4. Реалізація в Україні європейської політики доступу до наукового та культурного контенту. Україна має приєднатися до європейськихпроектів зі створення, збереження та доступу до цифрового контентута розвитку цифрової культури, серед яких домінуючим є побудоваЄвропейської цифрової бібліотеки, побудову якої Єврокомісія позиціонуєяк створення доступу до європейської колективної памяті. Такийкрок сприятиме також модернізації та переведенню закладів культури,освіти та науки України на організаційні, технологічні та правовістандарти європейського рівня.

5. Приєднання до європейського освітнього та дослідницького просторів, здійснення в Україні в освітньої політики ЄС. Європейськаосвітняполітика означає не тільки реформу освітніх систем з метоюнадавати освітні послуги світового рівня та введення «п’ятої свободи», яка передбачає вільний рух знань та дослідників. Європейськаосвітня політика передбачає координацію освітніх політик та введення«європейського виміру» в освітні системи країн–членів. Як ліричнийвідступ зазначимо, що про необхідність розділення російської таукраїнської освітніх систем та приєднання української освіти до європейськоїписав ще М. Драгоманов: «Я дозволю собі сказати, що зтого часу як я став на публічну службу чи учителя, чи писателя, то непропускав пригоди говорити молодим людям в Україні, що вони неможуть вважати себе навіть образованими, поки не вивчать по крайніймірі двох–трьох західно–європейських мов, щоб хоч читати на нихнайважливіші речі. Не раз усно й печатно говорив я, що українськеписьменство доти не стане на свої ноги, доки українські письменникине будуть діставати всесвітні образові думки й почуття просто з Західної Європи, а не через Петербург чи Москву, через російське письменство,як робиться це досі…»29.

Освітні інституції повинні отримати від державної еліти мандат на реалізацію євроінтеграційних устремлінь України. Їх завдання – легітимація серед молоді ідеї побудови української нації на європейській спадщині та всередині європейської об’єднаної спільноти. Європеїзація освіти – це відповідь на запитання, як, не знаючи, що таке Європа, молодь буде підтримувати ідею про вступ України до Євросоюзу. В Угоді про асоціацію між Україною та ЄС необхідне досягення домовленості

про приєднання України до Європейської кваліфікаційно системи (European Qualification Framework). Надзвичайно важливим у цьому напрямі є також розширення можливостей для українських студентів, учнів та викладачів навчатися та працювати у європейських навчальних закладах, що є одним з найдієвіших засобів формування європейської ідентичності.

6. Реалізація в Україні мовної політики ЄС (EU Language Policies) та поступове створення умов для руйнування «мовного бар’єру» між Україною та Європою. Як зазначено в попередньому розділі, сьогодні мовна політика ЄС реалізується у двох напрямах. Перший, це політика у сфері перекладів. Другий – політика у сфері навчання іноземним мовам. Що стосується політики у сфері перекладів, то в Україні вже давно існує необхідність створення центру перекладів європейської документації. Рухаючись до Євросоюзу, українське суспільство повинно мати доступ до документів Євросоюзу та знати про те, що відбувається в об’єднанні.

Щодо політики навчання іноземним мовам, то на відміну від ЄС, де англійською володіють 51 % громадян30, в Україні англійською мовою можуть розмовляти лише 1,4%. Практично не розуміють мови

її 72 %31. Держава має прикласти зусиль для того, аби українське суспільство перестало бути відокремленою від об’єднаної Європи мовним бар’єром. Очевидно, що українська держава має сприяти тому, щоб її громадяни вивчали мови міжнаціонального спілкування в Європейському Союзі. Тому потрібна реформа освітньої системи з метою включення до її структури оголошеного на Барселонському саміті ЄС у 2002 р. принципу «рідна мова плюс дві іноземні» (mоther tongue plus two).

29Драгоманов М. Чудернацькі думки про українську національну справу / М.

Драгоманов: Вибране. – К.: Либідь, 1991. – С. 349.

30Europeans and their Languages. February 2006 // http://ec.europa.eu/public_

opinion/archives/ebs/ebs_243_sum_en.pdf.

31Задоволеність мовних потреб громадян // http://www.niss.gov.ua/Monitor/

March08/09.htm.

Необхідно також паралельно з ЄС впроваджувати моніторинг знань іноземних мов та індикатор лінгвістичної компетентності, запропонований на тому ж Барселонському саміті ЄС. Не менш важливим завданням за прикладом країн Євросоюзу є створення системи підготовки перекладачів для роботи в структурах євроінтеграції держави та інституціях Євросоюзу.

7. Проведення європейської наднаціональної культурної політики та приєднання до створюваного в ЄС єдиного європейського культурного простору (European Cultural Area). Як зазначає О. Пахльовська:«Великою мірою культурна дезорієнтованість суспільства пов’язана зтим, що у нас імпорт домінує як в економіці, так в культурі: імпортованітерміни, поняття, теорії, явища, при тому не враховано глибинуушкодження цього суспільства, його примусову деградацію, рівеньйого відчуження від власної культури – і від культури взагалі. Томузавдання інтелектуалів – повернути суспільству його ж власну культуру,вивівши його з радянського виміру в європейський»32.

8. Символізація наднаціонального європейського рівня та створення візуально–символічного ряду, який би засвідчував приналежність України до ЄС, розробка комплексу заходів, які б уособлювати зміну ідентифікаційних орієнтирів українського суспільства. Європейська символіка поряд з національною за прикладом країн Євросоюзу має стати невід’ємною частиною ландшафтного наративу в нашій державі. З огляду на потужний потенціал творення ідентичності архітектурою, що є генератором символів ідентичності, необхідна реалізація монументальних проектів, які б уособлювали зовнішньополітичні пріоритети. Прикладами значення архітектури у створенні наднаціональних ідентичностей можуть бути Білий дім та Капітолій для американців, Червону площу та Кремль для радянських людей, комплекс будівель європейських інститутів у Брюсселі для європейців. Нова архітектура покликана символізувати визначеність зовнішньополітичного курсу держави. Наприклад, в українській столиці можна побудувати як найсучасніший зразок архітектури міністерство євроінтеграції (у разі його створення) та центр перекладів європейської документації. В обласних центрах та інших містах – центри євроінтеграції, європейської інформації тощо, які символізували б рівень домагань держави та її громадян. З огляду на великий потенціал творення ідентичності символікою валюти за прикладом Європейського центрального банку Національний банк України міг би розробити відповідний дизайн для банкнот та монет, який би символізував приналежність України до європейської цивілізації та її євроінтеграційний курс.

32Пахльовська О. Хто захистить Авеля? // Форум націй. – 2008. – 2/69. – С. 4.

9. Реалізація спортивної політики ЄС. Сьогодні є загальновизнаним, що політика і спорт взаємозалежні. Підтвердженням цього є включення до Лісабонської угоди статей, присвячених спортивній політиці ЄС. З огляду на євроінтеграційні прагнення, логічною бачиться проведення спортивної політики ЄС в Україні. Реальним уособленням політичної активності України в цій сфері та могутнім фактором створення європейської ідентичності стане успішне проведення в Україні Євро–2012. У цьому дослідженні ми намагалися довести, що під впливом глобалізацій них процесів національна ідентичність все більше і більше залежить від ідентичності наднаціональної. Як зазначає С. Хантінгтон, «Люди можуть прагнути до ідентичності, але досягнути її зможуть лише тоді, коли їх приймуть у своє коло ті, хто цю ідентичність уже набув» 33. Це означає, що європейськість України тільки тоді буде реалізована, коли результатом її євроінтеграційних устремлінь стане членство в Євросоюзі. Звичайно, окреслені напрями реалізації політики ідентичності мають бути деталь