МОЛИТВА ДО БОГА УСІЄЇ ЗЕМЛІ НАШОЇ



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

МОЛИТВА ДО БОГА УСІЄЇ ЗЕМЛІ НАШОЇ



 

Молю Тебе, о Владико, Царю і Боже наш, високий і славний Чоловіколюбче, нагороджуючи за труд, славу і честь, і навертаючи в прихильників Царства свого, благим будучи, пом’яни і нас, убогих твоїх, бо ім’я Твоє — Чоловіколюбець!

Хоча й справ добрих не маємо, та, заради милості Твоєї великої, спаси нас, бо ми люди Твої, вівці пастви Твоєї і отара, яку віднедавна почав Ти пасти, вирвав із згуби ідолослужіння. Пастирю добрий, що поклав душу за овець своїх, не залишай нас, оскільки і досі блукаємо, не отвергай нас, оскільки і досі согрішаємо перед Тобою, подібно новопридбаним рабам, які ні в чому не здатні догодити своєму панові. Не погнушайся стада малого, а скажи до нас: «Не лякайтеся, черідко мала, бо сподобалося Отцю вашому дати вам царство» (Луки 12:32).

Багатий милістю і благий щедротами обіцявся приймати тих, що розкаються, і, очікуючи навернення грішних, не пом’яни многих гріхів наших, прийми нас, звертаємося до Тебе, загладь записані гріхи наші, потамуй гнів, яким Тебе розгнівили, Чоловіколюбче! Тибо єси Господь, Владика і Творець, у владі Твоїй — жити нам чи умерти. Упокорь милостиво гнів, який заслужили ми ділами нашими, відведи від нас спокуси, бо ми земля лише і порох, і не чини суд над рабами своїми. Ми люди Твої, Тебе шукаємо, до Тебе припадаємо, Тебе молимо: нагрішили і зла накоїли, не дотрималися і не зробили, як Ти нам заповідав. Земними будучи, до земних прихилилися і лукавство чинили перед лицем слави Твоєї. Похотям тілесним віддалися, стали рабами гріха і печалей житейських, були втікачами від свого володаря, убогими на добрі діла, окаянними у житті злому.

Каємось, просимо, молимо! Каємося за наші злі діла, просимо: хай страх перед Тобою вселиться в серця наші! Молимо: на страшному суді помилуй нас! Спаси нас, вияви щедрість, доглянь, відвідай, змилосердся, помилуй, бо Твої єсьмо. Твоє творіння, Твоєї руки діло. Коли ж беззаконня чиє побачиш, Господи Боже, хто вистоїть? А коли воздаси кожному по ділах його, то хто спасеться? Від Тебе прощення, від Тебе милість і рятунок великий. І душі наші в руці Твоїй, і подих наш — з волі Твоєї! Відтоді, як доброзичливо доглядаєш нас, — благоденствуємо, коли ж глянеш у гніві, — щезнемо як вранішня роса, бо не втримається порох перед бурею, а ми перед гнівом Твоїм. Але як творіння Твоє, у Творця свого милості просимо: «Помилуй нас, Боже, з великої милості Твоєї» (Псалом 51:3), бо все добре — від Тебе на нас, а все неправедне — від нас до Тебе, бо всі ухилялись, всі разом — негідні! Жодного нема серед нас, щоб про небесне старався і жив ним, але всі про земне, всі про печалі житейські, бо збідніла земля на праведників (Псалом 12:2) і не тому, що Ти залишив і злегковажив нас, але тому, що ми не шукаємо Тебе, а про видиме стараємось. А тому боїмося, що вчиниш із нами, як в Єрусалимі з тими, що залишили Тебе і не пішли Твоїм шляхом. Але не вчити з нами, як із ними. За діла наші, а не за гріхи воздай нам. Але терпи нас, і ще довго терпи. Зупини вогонь гніву Свого, направлений на нас, рабів Твоїх, сам навертай нас на істину Твою, навчай нас творити волю Твою, бо Ти єси Бог наш, а ми — народ Твій, частка Твоя, Твоє надбання. Не здіймаємо-бо рук наших до бога чужого, не пішли за якимось ложним пророком, ані єретичного вчення не сповідуємо, але до Тебе, правдивого Бога, волаєм, і до Тебе, на небесах сущого, очі наші возводимо, до Тебе руки наші здіймаємо, Тобі молимося.

Одпусти гріхи нам, бо Ти добрий Чоловіколюбець! Помилуй нас, бо Ти закликаєш грішників до покаяння! І на страшному Твоєму суді не переч стояти нам одесную Тебе і зроби нас учасниками благословення праведників.

І допоки стоятиме світ, не допускай на нас напасті спокуси, не віддай нас у руки чужинців, щоб не прозвався город Твій городом невільників, а стадо Твоє — зайдами в землі не своїй, і хай не скажуть інші країни: «Де Бог їхній?» (Псалом 76:10).

Не ввергни нас у скорботу і голод і не допусти даремних жертв, вогню, потопу, хай не зневіряться нетверді вірою! Менше карай, а щедро милуй, легко вражай, а милостиво ізціляй; трохи опечаль і швидко звесели, бо не знесе наше єство тривалого гніву Твого, як стеблина вогню.

Але стримай гнів, змилосердься, бо Тобі належить помилувати й спасти. Тож продовж милість Твою на людей Твоїх: тих, що йдуть раттю, прожени, мир утверди, ворожі країни усмири, голод поверни в достаток, князями нашими постраши сусідні країни, боярам пошли мудрості, городи умнож, церкву Твою плекай — багатство своє бережи. Мужів, і жон їхніх, і дітей спаси. Сущих у рабстві, в полоні, в ув’язненні, в путах, у плаванні, в темниці, у голоді й спразі, в наготі, — всіх помилуй, усіх потіш, усіх обрадуй, сотвори їм радість і тілесну і душевну. Молитвами й моліннями пречистої Матері Твоєї і святих небесних сил, і предтечі Твого Іоанна Хрестителя, апостолів, пророків, мучеників, преподобних, молитвами усіх святих — змилосердься над нами і помилуй нас! Хай милістю Твоєю пастимося в єдності віри разом, весело і радісно!

Славимо Тебе, Господа нашого, Ісуса Христа, з Отцем і з Пресвятим Духом — Трійцю нероздільну, єдину в Божестві, що царює на небесах і на землі, над ангелами і людьми, над видимими й невидимими творіннями — і нині, й повсякчас, і на віки віків. Амінь.

 

*Примітки:

[1] Текст пам’ятки дійшов у списках XV — XVII ст. Переклад за списком видання: Молдован А. М. «Слово о законе и благодати». — К., 1984. Заголовок творові дав переписувач XV ст. У рукописній збірці, де вміщено «Слово...», наявні ще два твори — «Молитва» та «Оповідання віри», які приписують Іларіону. Даємо також «Молитву» за цим же списком.

[2] «Закон» означає — всезагальне вчення, релігія; період історії людства до народження Ісуса Христа; суспільні та релігійні норми, викладені у книгах Старого Заповіту.

[3] Мойсей — один із іудейських пророків, через якого Бог дав закон іудейському народові.

[4] «Благодать», «благо» — усе, що несе щастя, протилежність злу. «Благодать» — також протилежне «закону», період історії людства, що прийшов на зміну законові разом із діяльністю Ісуса Христа і його віровченням. Це — послана Богом рятівна сила, допомога, любов, добродіяння, милість, достаток, дар, подарунок. У християнському віровченні — все, що дає Бог людям від його благості, а не за їхніми заслугами.

[5] Істина — до цього поняття належить більшість атрибутів і функцій благодаті. Це — правда, вірність, точність, справедливість.

[6] Каган — князь, цар.

[7] Володимир — київський князь Володимир Святославич, котрий у 988 році запровадив християнство як державну релігію Київської Русі.

[8] Ідеться про дві кам’яні дошки, які Бог дав Мойсею. На них було написано «закон» і «заповіді», звернені до іудейського народу.

[9] Херувими — отроки, перші янгольські чини, що мали відношення до Бога та його Премудрості.

[10] Серафими — вищий янгольський чин, «палаючий», «світильний».

[11] Обрізання — встановлений законом Мойсея обряд, що полягає в обрізуванні крайньої плоті. Це старозавітне таїнство символізує маніфестацію завіту (договору) з Богом.

[12] Агар — «перепоясана» чи «приблуда», «захожа». Цей біблійний персонаж є алегорією іудейського народу під владою «закону». Сара — хазяйка Агарі; владичиця, володарка народів.

[13] Синай — гора, на якій Бог дав скрижалі Мойсею.

[14] Гедеон — біблійний персонаж. Бог пообіцяв йому порятувати його народ від ворогів. Гедеон захотів перевірити могутність Бога. Спочатку він простелив на току овече руно і поставив умову, щоб тільки на руно вночі впала роса, а навкруги земля залишилася сухою. Коли Бог зробив це, Гедеон попросив його зробити навпаки. Бог виконав і це прохання.

[15] Вельзевул — «начальник злих духів», «князь бісівський».

[16] Сім соборів — на перших семи соборах християнської церкви були вироблені основні догми християнської релігії. Собори відбувались із 325 по 787 рр.

[17] Василій — християнське ім’я князя Володимира, дане йому при хрещенні.

[18] Нікейський собор — один із православних церковних соборів (787 р.).

[19] Ольга — баба Володимира, що хрестилася до офіційного хрещення Русі.

[20] Ідеться про хрест, який привезла княгиня Ольга з Константинополя.

[21] Церква Богородиці Марії — Десятинна церква у Києві, збудована при князі Володимирі. Там він був похований.

[22] Георгій — християнське ім’я Ярослава Мудрого, сина Володимира.

[23] Соломон — іудейський князь, що довершував забудову Єрусалимського храму, який почав будувати його батько Давид.

[24] Йдеться про будівництво Софійського собору в Києві.

[25] Йдеться про церкву Благовіщення на Золотих воротах у Києві.

6. ЛІТОПИС РУСЬКИЙ. ВОЛОДИМИР МОНОМАХ. ПОУЧЕННЯ Поученье [За Лаврентіївским літописом 1377 р.]   Азъ худый дЂдомъ своимъ Ярославомъ, благословленымъ, славнымъ, наречный въ крещении Василий, русьскымь именемь Володимиръ, отцемь възлюбленымь и матерью своею Мьномахы [во благочестии наказанъ, чаадомъ моимъ преспеяти въ добродЂтеляхъ желая, се пишу поученье вамъ взлюбленнии] и хрестьяных людий дЂля, колико бо сблюдъ по милости своей и по отни молит†от всЂх бЂдъ! СЂдя на санех, помыслих в души своей и похвалих бога, иже мя сихъ дневъ грЂшнаго допровади. Да дЂти мои, или инъ кто, слышавъ сю грамотицю, не посмЂйтеся, но ему же люба дЂтий моихъ, а приметь е в сердце свое, и не лЂнитися начнеть такоже и тружатися. Первое, бога дЂля и душа своея, страх имЂйте божий в сердци своемь и милостыню творя неоскудну, то бо есть начатокъ всякому добру. Аще ли кому не люба грамотиця си, а не поохритаються, но тако се рекуть: на далечи пуги, да на санех сЂдя, безлЂпицю [е] си молвилъ. УсрЂтоша бо мя слы от братья моея на ВолзЂ, рЂша: «Потъснися к нам, да выженемъ Ростиславича и волость ихъ отъимем; еже ли не поидеши с нами, то мы собЂ будем, а ты собЂ». И рЂхъ: «Аще вы ся и гнЂваете, не могу вы я ити, ни креста переступити» И отрядивъ я, вземъ Псалтырю, в печали разгнухъ я, и то ми ся выня: «Вскую печалуеши, душе? Вскую смущаеши мя?» и прочая. И потомь собрах словца си любая, и складохъ по ряду, и написах: Аще вы послЂдняя не люба, а передняя приимайте. Повчання [Володимира Мономаха за Лаврентіївським списком] Повчання. Я, недостойний, дідом своїм Ярославом благословенним, славним, батьком возлюбленим і матір’ю своєю з Мономахів — названий при хрещенні Василем, руським іменем Володимир [у благочесті наставлений, дітям моїм у доброчесності домогтись успіхів бажаючи, се пишу поучення вам, улюблені,] і ради людей християнських, яких стільки уберіг з милості своєї і батьківської молитви від всіляких бід! Сидячи на санях, подумав я в душі своїй і похвалив Бога, що до сих днів мене допровадив. Хай діти мої, чи інший хто, слухаючи сю грамотицю, не посміються, а кому із дітей моїх вона буде люба — хай прийме її в серце своє і, не лінуючись, почне, як і я, трудитися. Перш за все, бога ради і душі своєї, майте страх божий в серці своєму і милостиню подавайте щедру,— бо то початок всякого добра. Якщо ж комусь не люба грамотиця ся, хай не насміхається, а так про неї скаже: на далекій путі та на санях сидячи, небилиць наговорив. Зустріли були мене на Волзі посли від братів моїх і сказали: «Приєднуйся до нас, і виженемо Ростиславичів, і волость їхню відберемо. Якщо ж не підеш з нами, то ми собі будемо, а ти собі». І я сказав: «Хоч ви й гніваєтесь, але не можу я ні з вами піти, ні клятву порушити». І відправивши їх, узяв Псалтир, розгорнув у печалі, і таке мені випало: «Пощо сумуєш, душе? Пощо бентежиш мене?» і далі. А потім вибрав слова ці чудові, розклав їх у ряд, і написав: «Якщо вам останні не любі, то беріть передніх».

 

«Вскую печална еси, душе моя? Вскую смущаеши мя? Уповаи на бога, яко исповЂмся ему». «Не ревнуй лукавнующимъ, ни завиди творящимъ безаконье, зане лукавнующии потребятся, терпящии же господа,— ти обладають землею. И еще мало,— и не будеть грЂшника; взыщеть мЂста своего, и не обрящеть. Кротции же наслЂдять землю, насладяться на множьст†мира. Назираеть грЂшный праведнаго, и поскрегчеть на нь зубы своими; господь же посмЂется ему и прозрить, яко придеть день его. Оружья извлекоша грЂшьници, напряже лукъ свой истрЂляти нища и убога, заплати правыя сердцемь. Оружье ихъ внидеть в сердця ихъ, и луци ихъ скрушатся. Луче есть праведнику малое, паче богатства грЂшных многа. Яко мышца грЂшных скрушится, утвержаеть же праведныя господь. Яко се грЂшници погыбнуть; праведныя же милуя и даеть. Яко благословящии его наслЂдять землю, кленущии же его потребятся. От господа стопы человЂку исправятся. Егда ся падеть, и не разбьеться, яко господь подъемлеть руку его. Унъ бЂх, и сстарЂхся, и не видЂхъ. праведника оставлена, ни сЂмени его просяща хлЂба. Весь день милуеть и в заимъ даеть праведный, и племя его благословлено будеть. Уклонися от зла, створи добро, взищи мира и пожени, и живи в вЂкы вЂка». «Внегда стати человЂкомъ, убо живы пожерли ны быша; внегда прогнЂватися ярости его на ны, убо вода бы ны потопила». «Помилуй мя, боже, яко попра мя человЂкъ, весь день боряся, стужи ми. Попраша мя врази мои, яко мнози борющиися со мною с выше». «Возвеселится праведник, и егда видить месть; руцЂ свои умыеть в крови грЂшника. И рече убо человЂкъ: аще есть плодъ праведника, и есть убо Богъ судяй земли». «Измий мя от врагъ моихъ, боже, и от встающих на мя отъими мя. Избави мя от творящих безаконье, и от мужа крови спаси мя; яко се уловиша душю мою». «Пощо сумуєш ти, душе моя? Пощо бентежиш мене? Я надіюсь на Бога, бо перед ним сповідаюся». «Не змагайся з лукавими, не завидуй творящим беззаконня, бо лукаві будуть знищені, а боготерпці — ті будуть володіти землею. І ще трохи — і не буде грішника, шукатиме місця свого — і не знайде. Покірнії ж успадкують землю і насолоджуватимуться багатоликим світом. Наглядає грішний за праведним і скрегоче на нього зубами своїми. Господь же посміється з нього і провидить, коли прийде день його [останній]. Оружжя добули грішники, напинають лук свій, щоб підстрелити убогого і нужденного, вразить справедливих серцем. Оружжя їхнє вразить власне серце, а луки їхні зламаються. Лучче малість праведних, аніж великі багатства грішних. Бо сила грішних зламається, а праведних зміцнює Господь. Отож, грішники згинуть, а праведних же він милує і дає їм. Отож, ті, що благословляють його, успадкують землю, а ті, що проклинають його, будуть випущені. Господь стопи чоловіка направляє. І навіть коли впаде — не розіб’ється, бо Господь підтримує руку його. Молодим був і постарів, а не бачив залишеним праведника, ні дітей його, щоб хліба просили. Щодень подає милостиню і в борг дає праведний, і нащадки його благословенні будуть. Ухиляйся від зла, твори добро, шукай миру і проганяй [зло],— і живи во віки віків». «Коли б повстали люди, то живими б пожерли нас; коли б розгнівалась на нас лють його, то вода б нас потопила». «Помилуй мене, Боже, бо зневажив мене чоловік, щодень борючись, гнітить мене. Зневажили мене вороги мої, бо багато бореться проти мене з неба». «Возвеселиться праведник і, коли побачить відомщення, руки свої омиє в крові грішника. Адже сказав чоловік: «Якщо є нагорода праведнику, то є й Бог, що творить суд на землі». «Візьми мене із рук ворогів моїх, Боже, і від тих, що повстають на мене, відніми мене. Увільни мене від творящих беззаконня і обрятуй мене від кровожадних, які полонили душу мою».

 

«И яко гнЂвъ въ ярости его, и животь в воли его; вечеръ водворится плачь, а заутра радость». «Яко лучьши милость твоя, паче живота моего, и устнЂ мои похвалита тя. Тако благословлю тя в животЂ моемь, и о имени твоемь въздЂю руцЂ мои». «Покры мя от соньма лукавого и от множьства дЂлающих неправду». «Възвеселитеся вси праведнии сердцемь. Благословлю господа на всяко время, воину хвала его», и прочая. Якоже бо Василий учаше, собрав ту уноша, душа чисты, нескверньни, тЂлеси худу, кротку бесЂду и в мЂру слово господне: «Яди [и] питью бесъ плища велика быти, при старых молчати, премудрыхъ слушати, старЂйшимъ покарятися, с точными и меншиими любовь имЂти; без луки бесЂдующе, а много разумЂти; не сверЂповати словомь, ни хулити бесЂдою, не обило смЂятися, срамлятися старЂйших, к женам нелЂпымъ не бесЂдовати, долу очи имЂти, а душю горЂ, пребЂгати; не стрЂкати учить легкых власти, ни в кую же имЂти, еже от всЂх честь. Аще ли кто васъ можеть инЂмь услЂти, от бога мьзды да чаеть и вЂчных благъ насладится». «О Владычице Богородице! Отъими от убогаго сердца моего гордость и буесть, да не възношюся суетою мира сего»; в пустошнЂмь семь житьи. Научися, вЂрный человЂче, быти благочестию дЂлатель, научися, по евангельскому словеси, «очима управленье, языку удержанье, уму смЂренье, тЂлу порабощенье, гнЂву погубленье, помыслъ чистъ имЂти, понужаяся на добрая дЂла, господа ради; лишаемъ — не мьсти, ненавидимъ — люби, гонимъ — терпи, хулимъ — моли, умертви грЂхъ». «Избавите обидима, судите сиротЂ, оправдайте вдовицю. ПридЂте, да сожжемъся, глаголеть господь. Аще будуть грЂси ваши яко оброщени, яко снЂгъ обЂлю я», и прочее. «І, як гнів у люті його, так життя і воля його: ввечері вселяється плач, а ранком [з’являється] радість». «Бо лучче милість твоя, аніж життя моє, і вуста мої хай восхвалять тебе. Так благословлю тебе за життя моє і в честь твою здійму руки мої». «Заховай мене від сонмища лукавих і від зборища творящих неправди». «Возвеселіться, всі праведні серцем. Благословляю Господа повсякчас, безкінечна хвала йому» і таке інше. От так і Василій навчав, зібравши біля себе юних, мати душу чисту й незаплямовану, тіло худокосте, розмову лагідну і дотримуватись слова Господнього: «їжа і питво має бути без шуму великого, при старших мовчать, премудрих слухать, старшим коритися, з рівними і меншими в любові бути,— розмовляти без лукавства, а розуміти багато; не лютитися словом, не хулити мовою, не багато сміятися, соромитись старших, з жінками безпутними не розмовляти, очі долу опускати, а душу д’горі, уникаючи їх. Не ухилятися наставляти падких до влади, ні в що ставити, що від усіх честь. Коли ж хтось із вас може іншим корисне зробити, від Бога на віддяку і насолодження вічними благами — хай надіється». «О Владичице Богородице! Відведи від убогого серця мого гордість і буйство, щоб не величався марнотами світу цього у нашім пустотнім житті». Навчися, праведний чоловіче, поступати благочестиво, навчися, за євангельським словом, «очима управлять, язик стримувать, ум упокорювать, тіло поневолювать, гнів погублять, помисли чисті мати, спонукаючись на добрі діла ради Господа; позбавлений — не мсти, зненавиджений — люби, гнаний — терпи, підданий хулі — моли, умертви гріх». «Заступайтесь за обиженого, давайте розраду сироті, оправдайте вдовицю. Приходьте, щоб об’єднатися,— говорить Господь.— Якщо гріхи ваші будуть як багряниця, обілю я їх, як сніг» і таке інше.

 

«Восияеть весна постная и цвЂтъ покаянья, очистимъ собе, братья, от всякоя крови плотьскыя и душевныя. СвЂтодавцю вопьюще рцЂмъ: Слава тобЂ, человЂколюбче!». ПоистинЂ, дЂти моя, разумЂйте, како ти есть человЂколюбець богъ мклостивъ и премилостивъ. Мы человЂци, грЂшни суще и смертни, то оже ны зло створить, то хощемъ и пожрети и кровь его прольяти вскорЂ; а господь нашь, владЂя и животомъ и смертью, согрЂшенья наша выше главы нашея терпить, и пакы и до живота нашего. Яко отець, чадо свое любя, бья, и пакы привлачить е к собЂ, такоже и господь нашь показал ны есть на врагы побЂду, 3-ми дЂлы добрыми избыти его и побЂдити его: покаяньемъ, слезами и милостынею. Да то вы, дЂти мои, не тяжька заповЂдь Божья, оже тЂми дЂлы 3-ми избыти грЂховъ своихъ и царствия не лишитися. А Бога дЂля не лЂнитеся, молю вы ся, не забывайте 3-х дЂлъ тЂхъ: не бо суть тяжка; ни одиночьство, ни чернечьство, ни голодъ, яко инии добрии терпять, но малым дЂломъ улучити милость божью. «Что есть человЂкъ, яко помниши и?». «Велий еси, Господи, и чюдна дЂла твоя, никакже разумъ человЂческъ не можетв исповЂдати чюдес твоихъ;— и пакы речемъ: велий еси, Господи, и чюдна дЂла твоя, и благословено и хвално имя твое в вЂкы по всей земли». Иже кто не похвалить, ни прославляеть силы твоея и твоих великыхъ чюдесЂ и добротъ, устроеныхъ на семь свЂтЂ: како небо устроено, како ли солнце, како ли луна, како ли звЂзды, и тма и свЂт, и земля на водах положена, Господи, твоимъ промыслом! ЗвЂрье рознол’ичнии, и птица и рыбы украшено твоимъ промыслом, Господи! И сему чюду дивуемъся, како от персти создавъ человЂка, како образи розноличнии въ человЂчьскыхъ лицих,—аще и весь миръ совокупить, не вси >въ один образ, но кый же своимъ лиць образомъ, по божии мудрости. И сему ся подивуемы, како птица небесныя изъ ирья идуть, и первЂе, [въ] наши руцЂ, и не ставятся на одиной земли, но и сильныя и худыя идуть по всЂмъ землямъ, Божиимь повелъньемь, да наполнятся лЂси и поля. Все же то далъ Богъ на~угодье человЂкомъ, на снЂдь, на веселье. Велика, Господи, милость твоя на нас, яже та угодья створилъ еси человЂка дЂля грЂшна. И ты же птицЂ небесныя умудрены тобою, Господи; егда повелиши, то вспоють, и человЂкы веселять тобе; и егда же не повелиши имъ, языкъ же имЂюще онемЂють. «А благословенъ еси, Господи, и хваленъ зЂло!» всяка чюдеса и ты доброты створивъ и здЂлавъ, «Да иже не хвалить тебе, Господи, и не вЂруеть всЂм сердцемь и всею душею во имя Отца и Сына и Святаго Духа, да будеть проклятъ». «Засіяє весна посту і квіт покаяння; очистимо себе, браття, від всілякої крові, тілесної і душевної. Звертаючись до світодавця, говоримо: «Слава тобі, чоловіколюбче!» Справді, діти мої, зрозумійте, який до тебе чоловіколюбивий Бог милостивий і премилостивий. Ми, люди, грішні і смертні, і якщо нам хтось зло зробить, то хочемо зтерти його і кров його пролити негайно; а Господь наш, володіючи і життям і смертю, безмірні гріхи наші терпить і аж до кінця життя нашого. Як люблячий батько б’є дитя своє і знову пригортає до себе, так і Господь наш показав нам, як ворогів перемагать, як трьома добрими ділами позбуватися від них і перемагати їх: покаянням, сльозами і милостинею. І це вам, діти мої, не тяжка заповідь Божа, як тими ділами трьома позбутися гріхів своїх і царства [небесного] не лишитися. І, Бога ради, не лінуйтеся, умоляю вас, не забувайте тих трьох діл: не тяжкі вони, ні усамітнення, ні чернецтво, ні голод, що інші добродійні терплять, адже й малими ділами [можна] заслужить милість Божу. «Що таке чоловік, як подумаєш про нього?» «Великий ти, Господи, і дивні діла твої, і ніяк не може розум людський розповісти про чудеса твої»,— і знову кажемо: «Великий ти, Господи, і дивні діла твої, і благословение і славне ім’я твоє во віки по всій землі». І хто не воздасть хвалу, не прославлятиме сили твоєї і твоїх великих чудес і доброт, содіяних на цьому світі: як небо влаштовано, а чи сонце, чи місяць, чи зорі, і тьма, і світло, і земля на водах покладена, твоїм, Господи, промислом! Звірі різні, і птиці, і риби украшені твоїм, Господи, промислом! І цьому диву дивуємось, як із персті створив чоловіка, які лиця різноликі у людської подоби, що коли і всіх людей зібрать, не всі вони на одне лице, але кожний має своє лице за Божою мудрістю. І цьому дивуватимемось, як птиці небесні із вирію ідуть і, перш за все, в наші руки, і не поселяються в одному місці, але і сильні і слабенькі розселяються, за Божим повелінням, по всій землі, щоб наповнились ліси і поля. І все ж те дав Бог на догоду чоловікові, для їжі, для розваги. Велика, Господи, милість твоя до нас, що ті блага створив ти ради чоловіка грішного. І ті ж птиці небесні умудрені тобою, Господи, коли повелиш, то заспівають і чоловіка тобі розважать, а коли не повелиш їм, то й ті, що голос мають, оніміють. «І благословенний ти, Господи, і восхвалений сильно». «Всілякі чудеса і блага створив і зробив. ! хто не хвалить тебе, Господи, і не вірує всім серцем і всією душею во ім’я Отця і Сина і Святого Духа,— хай буде проклятий».

 

Си словца прочитаюче, дЂти моя, божествная, похвалите Бога, давшего нам милость свою: а се от худаго моего безумья наказанье. Послушайте мене: еще не всего приімете, то половину. Аще вы богъ умякчить сердце, и слезы своя испустите о грЂсЂх своих, рекуще: якоже блудницю и разбойника и мытаря помиловалъ еси, тако и нас грЂшных помилуй! И в церкви то дЂйте и ложася. Не грЂшите ни ідину же ночь, аще можете, поклонитися до земли; а ли вы ся начнеть не мочи, а трижды. А того не забывайте, не лЂнитеся, тЂмъ бо ночнымъ поклономъ и пЂньемъ человЂкъ побЂжаеть дьявола, и что въ день согрЂшить, а тЂмь человЂкъ избываеть. Аще и на кони Ђздяче не будеть ни с кым орудья, аще инЂх молитвъ не умЂете молвити, а «Господи помилуй» зовЂте бес престани, втайнЂ: та бо есть молитва всЂх лЂпши, нежели мыслити безлЂпицю Ђздя. Всего же паче убогых не забывайте, но елико могуще по силЂ кормите, и придайте сиротЂ, и вдовицю справдите сами, а не вдавайте силным погубити человЂка. Ни права, ни крива не убивайте, ни повелЂвайте убити его. Аще будеть повиненъ смерти, а душа не погубляйте никакоя же хрестьяны. РЂчь молвяче, и лихо и добро, не кленитеся богомь, ни хреститеся, нЂту бо ти нужа никоеяже. Аще ли вы будете крестъ цЂлозати к братьи или г кому, а ли управивъше сердце свое, на немже можете устояти, тоже цЂлуйте, и цЂловавше блюдЂте, да не, приступки, погубите душЂ своеЂ. Епископы, и попы и игумены... с любовью взимайте от них благословленье, и не устраняйтеся от нихъ, и по силЂ любите и набдите, да приимете отъ них молитву от бога. Паче всего гордости не имЂйте в сердци и въ умЂ, но рцЂм: смертни есмы, днесь живи, а заутра в гробъ; се все, что ны еси вдалъ, не наше, но твое, поручилъ ны еси на мало дний. И в земли не хороните, то ны есть великъ грехъ. Старыя чти яко отца, а молодыя яко братью. В дому своемь не лЂнитеся, но все видите; не зрите на тивуна, ни на отрока, да не посмЂются приходящии к вамъ ни дому вашему, ни обЂду вашему. На войну вышедъ, не лЂнитеся, не зрите на воеводы; ни питью, ни Ђденью не лагодите, ни спанью; и сторожЂ сами наряживайте, и ночь, отвсюду нарядивше около вои тоже лязите, а рано встанЂте; а оружья не снимайте с себе вборзЂ, не розглядавше лЂнощами, внезапу бо человЂкъ погыбаеть. ЛжЂ блюдися и пьяньства и блуда, в томъ бо душа погыбаеть и тЂло. Куда же ходяще путемъ по своимъ землямъ, не дайте пакости дЂяти отрокомъ, ни своимъ, ни чюжимъ, ни в селЂхъ, ни в житЂхъ, да не кляти вас начнуть. Куда же поидете, идеже станете, напойте, накормите унеина; и боле же чтите гость, откуду же к вамъ придеть, или простъ, или добръ, или солъ, аще не можете даромъ, брашномъ и питьемь: ти бо мимоходячи прославять человЂка по всЂм землямъ, любо добрымъ, любо злымъ. Болнаго присЂтите; надъ мертвеця идЂте, яко вси мертвени есмы. И человЂка не минЂте, не привЂчавше, добро слово ему дадите. Жену свою любите, но не дайте имъ надъ собою власти. Се же вы конець всему: страхъ божий имЂйте выше всего. Оці слівця божественні прочитавши, діти мої, похваліте Бога, дающого нам милість свою; а се від слабкого мого розуму напучення. Вислухайте мене, якщо не все приймете, то половину. Якщо вам Бог пом’якшить серце, і сльози свої зроните за гріхи свої, кажучи: «Як блудницю, і розбійника, і митаря помилував ти, так і нас, грішних, помилуй!» І в церкві це робіть і [спать] лягаючи. Не грішіть ані єдину ніч, а якщо можете, поклоніться до землі, а коли вам нездужатиметься, то тричі. А того не забувайте, не лініться, бо тим нічним поклоном і молитвою чоловік перемагає диявола, і що вдень согрішить, то тим чоловік [вночі] спасається [від гріха]. А якщо і на кокі їдучи не будете ні з ким справ мати, і коли інших молитов не вмієте промовлять, то «Господи помилуй» повторяйте безперестанку про себе: бо та молитва найліпша,— аніж розмишлять, їздячи, про нісенітницю. А найголовніше — убогих не забувайте, а скільки можете по змозі годуйте і подайте [милостиню] сироті, і вдовицю оправдуйте самі, а не давайте сильним погубити людину. Ні правого, ні винуватого не вбивайте і не веліть убивати його. Якщо навіть заслуговуватиме смерті, і то не погубляйте жодного християнина. Слово мовлячи, і про погане, і про добре, не кляніться Богом і не хрестіться, бо в тому нема тобі ніякої потреби. Якщо ж ви будете клятву давати братам чи будь-кому, то провірте серце своє і, на чому можете устоять, у тому і кляніться, а, поклявшися, дотримуйтесь, аби, порушивши [клятву], не погубили душі своєї. Єпископи, і попи, і ігумени з любов’ю приймайте від них благословення, і не стороніться їх, і, в міру сил своїх, любіть і печіться про них, щоб прийняти їхню молитву від Бога. А понад усе — гордині не майте ні в серці, ні в розумі, але скажемо: «Смертні ми, сьогодні живі, а завтра — в гріб; це все, що ти нам дав, не наше, а твоє, доручене нам тобою на мало днів. І в землі не ховайте [скарбів], то нам великий гріх. Старих шануй, як отця, а молодих — як братів. У домі своєму не лінуйтеся, а все помічайте. Не покладайтесь на тівуна, ні на отрока, щоб не насміхалися гості ваші ні з дому вашого, ні з обіду вашого. На війну вийшовши, не лінуйтеся, не покладайтеся на воєвод; ні питву, ні їді не попускайте, ні спанню; і сторожів самі споряжайте, і вночі, розставивши скрізь [сторожу] , біля воїв самі лягайте, а рано вставайте; а оружжя не спішіть із себе знімати, не роздивившись, бо з-за лінощів раптово чоловік гине. Лжі остерігайтеся, і п’янства, і блуду, бо в них гине душа і тіло. Куди б ви не йшли і якими шляхами по своїх землях, не давайте отрокам чинити пакості, ні своїм, ні чужим, ні в селах, ні в житлах, щоб не почали вас проклинать. Куди не підете і де не станете, напійте і нагодуйте страждущого. А найбільше шануйте гостя, звідки б він до вас не прийшов, чи простий чоловік, чи знатний, чи посол. Якщо не можете [пошанувати його] дарами, то їжею і питвом: бо вони мимоходом прославлять чоловіка по всіх краях або добрим, або злим. Хворого відвідайте, покійного проведіть, бо всі ми смертні. І чоловіка не минайте, не привітавши, доброго слова не сказавши. Жінку свою любіть, але не давайте їм над собою влади. Це ж і кінець всьому: страх Божий майте над усе.

 

Аще забивайте всего, а часто прочитайте: и мне будеть бе-сорома, и вамъ будеть добро. Его же умЂючи, того не забывайте доброго, а его — же не умЂючи, а тому ся учите, якоже бо отець мой, дома сЂдя, изумЂяше 5 языкъ, в томъ бо честь есть от инЂхъ земль. ЛЂность бо всему мати: еже умЂеть, то забудеть, а егоже не умЂеть, а тому ся не учить. ДобрЂ же творяще, не мозите ся лЂнити ни на что же доброе, первое к церкви: да не застанеть васъ солнце на постели; тако бо отець мой дЂяшеть блаженый и вси добрии мужи свершении. Заутренюю отдавше богови хвалу, и потомъ солнцю въсхсдящю, и узрЂвше солнце, и прославити Бога с радостью и рече: «ПросвЂти очи мои, Христе Боже, иже далъ ми еси свЂтъ твой красный! И еще: Господи, приложи ми лЂто къ лЂту, да прокъ, грЂховъ своих покаявъся, оправдивъ животъ», тако похвалю Бога! И сЂдше думати с дружиною, или люди оправливати, или на ловъ Ђхати, или поЂздити, или лечи спати: спанье есть от Бога присужено полудне. О тъ чина бо почиваеть и звЂрь, и птици и человЂци. А се вы повЂдаю, дЂти моя, трудъ свой, оже ся есмь тружалъ, пути дЂя и ловы с 13 лЂтъ. Первое к Ростову идохъ, сквозЂ ВятичЂ, посла мя отець, а самъ иде Курьску; и пакы 2-е к Смолиньску со Ставкомь с Скордятичемъ, той пакы и отъиде к Берестию со Изяславомь, а мене посла Смолиньску, то и-Смолиньска идохъ Володимерю. Тое же зимы той посласта Берестию брата на головні, иде бяху ляхове пожгли, той ту блюдъ городъ тихъ. Та идохъ Переяславлю отцю, а по ВелицЂ дни ис Переяславля та Володимерю — на Сутейску мира творить с ляхы. Оттуда пакы на лЂто Володимерю опять. Та посла мя Святославъ в Ляхы; ходивъ за Глоговы до Чешьскаго лЂса, ходивъ в. земли ихъ 4 мЂсяци. И в то же лЂто и дЂтя ся роди старЂйшее новгородьское. Та оттуда Турову, а на весну та Переяславлю, таже Турову. И Святославъ умре, и язъ пакы Смолиньску, а и-Смолиньска той же зимЂ та к Новугороду; на весну ГлЂбови в помочь. А на лЂто со отцемь подъ Полтескъ, а на другую зиму с Святополкомъ подъ Полтескъ,— ожьгьше Полтескъ; онъ иде Новугороду, а я с половци на Одрьскъ, воюя, та Чернигову. И пакы, и-Смолиньска къ отцю придох Чернигову. И Олегъ приде, из Володимеря выведенъ, и возвахъ и к собЂ на обЂдъ со отцемь в ЧерниговЂ, на КраснЂмь дворЂ, и вдахъ отцю 300 гривен золота. И пакы и-Смолиньска же пришедъ, и проидох сквозЂ половечьскыи вои, бьяся, до Переяславля, и отца налЂзохъ с полку пришедше. Той пакы ходихомъ, том же лЂтЂ, со отцемь и со Изяславомь битъся Чернигову с Борисомъ, и побЂдихомъ Бориса и Олга. И пакы идохом Переяславлю, и стахомъ во ОбровЂ. Якшо почнете забувати це, то частіше перечитуйте: і мені не буде соромно, і вам буде добре. Не забувайте того доброго, що вмієте, а чого не вмієте, тому навчайтеся, як батько мій, дома сидячи, вивчив п’ять мов, у тому честь мав від інших країн. Лінь-бо — мати всьому: що уміє, те забуде, а чого не вміє, того не навчається. Добро діючи, не лінуйтеся ні на що добре, найперше — до церкви: хай не застане вас сонце в постелі. Так і отець мій блаженний робив, і всі знатні мужі славетні. На заутрені воздати Богові хвалу і потім, коли сонце сходить і побачивши сонце, належить прославити Бога із радістю і сказати: «Просвіти очі мої, Христе Боже, що дав ти мені світ свій красний!» І ще: «Господи, додай мені літо до літа, щоб у подальшому, в гріхах своїх покаявшись, оправдав життя своє». Так я похваляю Бога, сідаючи думать з дружиною, чи людям суд творити, чи на лови їдучи, чи дань збираючи, чи спать лягаючи: спання Богом визначено на полуднє. По цьому визначенню відпочивають і звірі, і птиці, і люди. А це вам повідаю, діти мої, про труд свій, який я сповняв, шляхи верстаючи і на ловах із тринадцяти років. Перший раз ішов я до Ростова через [землю] витячів. Послав мене отець, а сам пішов на Курськ. І знову другий раз ходив у Смоленськ із Ставком Скордятичем, який потім пішов на Берестя з Ізяславом, а мене послав у Смоленськ, а із Смоленська пішов я у Володимир. Тої ж зими послали мене брати у Берестя на пожарище, де ляхи були попалили, і там я тримав город у тиші. Потім пішов у Переяслав до батька, а після Великодня із Переяслава у Володимир — у Сутейську мир заключить із ляхами. Звідти знову на літо — у Володимир. Тоді послав мене Святослав у Ляхи. Ходив за Глогів до Чешського лісу, ходив у землі їхній чотири місяці. І в те ж літо і дитя перше народив, новгородське. А звідти [пішов] до Турова, а на весну в Переяслав, потім до Турова. Як умер Святослав, я знову — в Смоленськ, а із Смоленська тієї ж зими — у Новгород; на весну — Глібові на поміч. А літом із батьком під Полтеськ, а другої зими із Святополком під Полтеськ,— випалили Полтеськ. Він пішов у Новгород, а я з половцями на .Одреск, воюючи, і в Чернігів, І знову із Смоленська прийшов до отця у Чернігів. І Олег прийшов [туди] із Володимира виведений, і запросив його із батьком до себе на обід у Чернігові на Краснім дворі, і подарував отцю триста гривен золота. І знову, коли із Смоленська повертався, ішов, б’ючись із половецькими воями, до Переяслава і застав там отця, який з походу повернувся. Тоді знову ходили того ж літа із батьком і з Ізяславом до Чернігова битися з Борисом. І перемогли Бориса і Олега. І знову пішли у Переяслав, і стали в Оброві.

 



И Всеславъ Смолнескъ ожьже, и азъ всЂдъ с черниговци о двою коню, и не застахом въ СмолиньскЂ. ТЂмже путем по Всесла†пожегъ землю и повоевавъ до Лукамля и до Логожьска, та на Дрьютьскъ воюя, та Чернигову. А на ту зиму повоеваша половци Стародубъ весь, и азъ шедъ с черниговци и с половци, на ДеснЂ изьимахом князи Асадука и Саука, и дружину ихъ избиша. И на заутреЂ за Новымъ Городом разгнахомъ силны вои Белкатгина, а се мечи и полонъ весь отяхом. А въ вятичи ходихом по д†зимЂ на Ходоту и на сына его,, и ко Корьдну, ходихъ 1-ю зиму. И пакы по Изяславичихъ за Микулинъ, и не постигохомъ ихъ. И на ту весну къ Ярополку совкуплятъся на Броды. Томже лЂтЂ гонихом по Половьцихъ за Хоролъ, иже Горошинъ взяша. И на ту осень идохомъ с черниговци и с Половци, с ЧитЂевичи, к МЂньску: изъЂхахом городъ, и не оставихомъ у него ни челядина, ни скотины. На ту зиму идохомъ къ Ярополку совокуплятися на Броды, и любовь велику створихомъ. И на весну посади мя отець в Переяславли передъ братьею, и ходихомъ за Супой. И Ђдучи к Прилуку городу, и срЂтоша ны внезапу половечьскыЂ князи, 8 тысячь, и хотЂхом с ними ради битися, но оружье бяхомъ услали напередъ на повозЂхъ, и внидохом в городъ; только Семцю яша одиного живого, ти смердъ нЂколико, а наши онЂхъ боле избиша

Последнее изменение этой страницы: 2016-09-05; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.172.217.174 (0.017 с.)