Тема 9. Стратегія розвитку відносин ЄС із сусідніми країнами

 

9.1. Стратегія та програми розвитку відношень ЄС із сусідніми країнами.

9.2. Критерії вступу до ЄС.

9.3. Відносини Україна-ЄС на сучасному етапі: проблеми та перспективи.

 

9.1. Стратегія та програми розвитку відношень ЄС із сусідніми країнами

 

Європейська політика сусідства (ЄПС)– політика ЄС, що спрямована на забезпечення реалізації стратегії безпеки ЄС та досягнення стабільності, миру та добробуту в межах Європейського регіону, шляхом налагодження стратегічних відносин з усіма країнами, що мають спільні сухопутні або морські кордони з країнами-членами ЄС: Алжир, Вірменія, Азербайджан, Білорусь, Єгипет, Грузія, Ізраїль, Йорданія, Ліван, Лівія, Молдова, Марокко, Палестинська автономія, Сирія, Туніс та Україна.

Уперше ідея про створення ЄПС була окреслена в Повідомленні Європейської Комісії "Ширша Європа – сусідства: Нові межі відносин із Східними та Північними сусідами" у березні 2003 р., після чого, у травні 2004 року було представлено Стратегічний документ «Європейська політика сусідства», відповідно до якого сусіднім країнам надавався привілейований статус у відносинах з ЄС. При цьому, у межах даного документу зазначалося, що «бажаний рівень відносин» між країнами залежить від того, наскільки країни-сусіди поділяють загальноєвропейські цінності.

Центральним елементом Європейської політики сусідства є двосторонні Плани дій ЄПС, погоджені між ЄС та кожною окремою країною-партнером. Плани дій окреслюють програму діяльності з проведення політичних та економічних реформ з визначенням коротко- та середньострокових пріоритетів, які мають на меті максимально зблизити країну-сусіда з країнами ЄС. «Перший план дій» було розроблено в межах ЄПС для семи країн, що входять до «кола друзів ЄС»: Ізраїль, Йорданія, Марокко, Молдова, Палестинська автономія, Туніс та Україна - 12 травня 2004 р.

Підтримка проведення реформ здійснюється у рамках фінансової та технічної допомоги, що надається у різних формах за фінансування з бюджету ЄК, включаючи механізми, які вже підтвердили свою ефективність в процесі підтримки реформ у Центральній, Східній та Південно-Східній Європі, а також нові інструменти, такі як Інвестиційний інструмент сусідства (ІІС) та Інструмент реформи управління. Так, до 31 грудня 2006 р., допомога Європейської Комісії в межах ЄПС надавалася шляхом реалізації таких програм, як: ТАСІС (для Східних країн-сусідів та Росії), МЕДА (для південно-середземноморських країн-сусідів), Програму цільової експертної допомоги (наприклад, TAIEX - Технічна допомога та інформаційний обмін), тематичних програм (таких, наприклад, як EIDHR - Європейська ініціатива з розвитку демократії та прав людини) та кредитів Європейського інвестиційного банку. Проте, починаючи з 1 січня 2007 року всі механізми та програми допомоги, які використовувалися в межах ЄПС, було замінені на єдиний інструмент - Європейський інструмент сусідства і партнерства (ЄІСП або ENPI), термін дії якого становить 7 років (2007-2013 рр.). ЄІСП, використання якого передбачено в межах ЄПС, має на меті забезпечити спрощення процесу отримання фінансової підтримки від ЄС, спрямованої на розв’язання питань сталого розвитку та наближення до методології та стандартів ЄС, шляхом узгодження пріоритетів розвитку, що зафіксовано у Плані дій. Окрім цього, ЄІСП включає три види програм: 1) державні та міждержавні програми, які базуються на затверджених програмах дій, спрямовані на зближення країн-сусідів та країн ЄС – бюджет програми - 9,86 млрд. євро (88% бюджету ЄІСП); 2) тематичні програми, спрямовані на вирішення спільних проблем країн-сусідів та країн ЄС – бюджет програм – понад 740 млн. євро (6,6% бюджету ЄІСП); 3) програми транскордонного співробітництва – бюджет програми – понад 550 млн. євро (4,6% бюджету ЄІСП).

Сьогодні ЄПС є важливим інструментом налагодження співробітництва та ефективним інструментом ринкових перетворень для 12 (за виключенням: Білорусі, Лівії, Сирії та Алжиру) з 16 країн-сусідів ЄС.

 

9.2. Критерії вступу до ЄС

 

Єврокомісія виробила і прийняла ще в червні 1993 р. досить жорсткі вимоги до кандидатів, які включають наступні критерії:

Політичні критерії: інституційна стабільність, що гарантує існування демократичного і правового державного ладу при дотриманні фундаментальних прав людини і захисту національних меншин.

Економічні критерії: нормально функціонуюча ринкова економіка і здатність країни витримувати жорстку конкуренцію усередині Європейського Союзу.

Майнові критерії: здатність національного уряду брати на себе зобов'язання, які витікають з членства в ЄС і досягати цілі політичного, економічного і валютного об'єднання, що вимагає значних матеріально-фінансових витрат.

Таблиця 1

Критерії розширення ЄС

 

Критерії вступу в ЄС для країн-кандидатів

- інституційна стабільність як гарантія: а) демократичного і правового порядку; б) дотримання прав людини; в) пошана і захисти прав меншин; - дієздатна ринкова економіка; - здатність протистояти конкуренції і ринковим силам усередині ЄС; - здатність і наявність правового і адміністративного ресурсів для імплементації законодавства ЄС (aquis communautaire); - ухвалення мети Економічного і Валютного союзу, а також Політичного союзу (finalitй роlitique).

Критерії розширення для ЄС

- здатність прийняти нових членів; - здатність зберегти і продовжити європейський інтеграційний процес.

 

Статті Договір Маастрихтський та Копенгагенські критерії окремо розглянуто у Довіднику з Європейського Союзу (Донецьк: ДонНУЕТ, 2010 р.).

 

9.3. Відносини Україна-ЄС на сучасному етапі: проблеми та перспективи

 

Відносини між Україною та Європейським Союзом були започатковані в грудні 1991 року, коли Міністр закордонних справ Нідерландів, як головуючої в ЄС, у своєму листі від імені Євросоюзу офіційно визнав незалежність України.

Правовою основою відносин між Україною та ЄС є Угода про партнерство та співробітництво (УПС) від 16 червня 1994 р. (набула чинності 1 березня 1998 р.), яка започаткувала співробітництво з широкого кола політичних, торговельно-економічних та гуманітарних питань.

На сьогодні в рамках УПС визначено 7 пріоритетів співпраці між Україною та ЄС: енергетика, торгівля та інвестиції, юстиція та внутрішні справи, наближення законодавства України до законодавства Євросоюзу, охорона навколишнього середовища, транспортна сфера, транскордонне співробітництво, співпраця у сфері науки, технологій та космосу.

Партнерський діалог Україна-ЄС розвивається під час проведення щорічних засідань Самміту Україна-ЄС за участю Президента України; Ради з питань співробітництва за участюПрем'єр-міністра України; Комітету з питань співробітництва; Комітету парламентського співробітництва; регулярних консультацій Україна-Трійка ЄС, постійних експертних консультацій. Між Україною та ЄС щорічно відбувається понад 80 офіційних зустрічей та консультацій на високому і експертному рівнях.

Євроінтеграція є головним та незмінним зовнішньополітичним пріоритетом України. Президент України у Посланні до Верховної Ради України у червні 2002 року визначив європейську інтеграцію стрижнем стратегії економічного та соціального розвитку України на наступне десятиріччя.

Нинішній розвиток політичного діалогу між Україною та ЄС базується на впровадженні Україною Стратегії інтеграції до ЄС, виконанні сторонами УПС та опрацюванні Плану дій в рамках Європейської політики сусідства. Україна виходить з того, що реалізація зазначеного документа має сприяти посиленню співпраці між Україною та ЄС в умовах розширення, створити необхідні умови для переходу в майбутньому до якісно нового рівня відносин з ЄС. Належна імплементація ПД повинна також сприяти поступовій інтеграції України до внутрішнього ринку ЄС та створити передумови для започаткування з ЄС зони вільної торгівлі. Кінцевою політичною метою ПД має стати укладення нової посиленої угоди з ЄС.

Залишаючись поза межами Євросоюзу, Україна успішно асоціюється з процесом здійснення спільної європейської політики безпеки та оборони (ЄПБО). Наша держава бере участь у Поліцейських місіях ЄС в Боснії і Герцеговині та Республіці Македонія.

Зміцненню правової основи цієї співпраці слугуватиме укладення Угоди про участь України в операціях Європейського Союзу з врегулювання кризових ситуацій, а також про безпекові процедури обміну інформацією, яке очікується ближчим часом.

ЄС визнає також важливу роль України у забезпеченні безпеки і стабільності на континенті, а також її високий промислово-технологічний потенціал у військовій сфері, що підтверджується практикою запрошення нашої держави до проведення військових навчань за участю підрозділів ЄС.

Динамічно розвивається торговельно-економічне співробітництво між Україною та Європейським Союзом. З року в рік стабільно зростає двосторонній зовнішньоторговельний оборот та прямі іноземні інвестиції з країн ЄС в українську економіку. На сьогодні ЄС є найбільшим зовнішньоторговельним партнером України у світі (на 25 країн-членів ЄС припадає 33% зовнішньоторговельного обороту України).

У червні 2004 року відбулося парафування Угоди між Європейським Співтовариством та Кабінетом Міністрів України про торгівлю деякими сталеливарними виробами, підписання якої заплановано восени. Відповідно до Угоди, квота України на поставки сталевих виробів до країн ЄС на 2004 рік складатиме 606 тисяч тон. Завершується процес опрацювання ЄСівською стороною питання щодо відповідності економіки України критеріям ринковості в рамках антидемпінгового законодавства ЄС.

Україна та ЄС активно співпрацюють у рамках Робочої групи з питань розгляду заявки України на вступ до СОТ. ЄСівська сторона на постійній основі підтримує Україну як у багатосторонньому, та і двосторонньому переговорному процесах у рамках СОТ. Після підписання у 2003 р. Двостороннього протоколу щодо доступу до ринків товарів та послуг в рамках СОТ сторони розпочали роботу над розробленням та узгодженням проекту Звіту Робочої групи.

Україна активно взаємодіє з ЄС у сфері боротьби з нелегальною міграцією, реадмісії, боротьби з організованою злочинністю і тероризмом, здійснює активне реформування прикордонного менеджменту, міграційно-візової політики та відповідної правової бази.

В контексті розширення ЄС Україна прагне не допустити появи нових розподільчих ліній в Європі та виступає за забезпечення недискримінаційного порядку в'їзду до країн-членів ЄС своїх громадян. Робота на цьому напрямі, зокрема, передбачає: перспективне запровадження довгострокових багаторазових віз для громадян України, які на постійній основі беруть участь у економічних, культурних, спортивних, наукових і навчальних обмінах з ЄС; полегшення порядку перетину кордону для громадян України, що мешкають в прикордонних з ЄС районах, а в довгостроковій перспективі - спрощення візового режиму ЄС для всіх категорій українських громадян.

В останні роки помітно активізувалося співробітництво України та ЄС в галузі енергетики, в тому числі ядерної, сільського господарства та охорони навколишнього середовища. Поступово зростає політична та фінансова допомога Україні з боку ЄС у вирішенні наболілих проблем в енергетичному секторі та подоланні наслідків аварії на Чорнобильській станції.

За підтримки ЄС здійснюється також реформування системи управління газотранспортною системою України, проведення технічного аудиту нафтотерміналу "Південний" та техніко-економічного обґрунтування для проекту транспортування каспійської нафти нафтопроводом Одеса-Броди-Гданськ, підтримується розвиток альтернативної енергетики в Україні, модернізація вугільної промисловості тощо.

Європейський Союз є найбільшим донором України. Починаючи з 1991 року, загальний обсяг допомоги, наданої Україні з боку ЄС в рамках програми ТАСІS, макрофінансової та гуманітарної допомоги, складає понад 1 млрд. євро.

Перспективним напрямом співробітництва України та ЄС є сфера космічних досліджень. Враховуючи той факт, що Україна належить до вісімки держав, які мають значний космічний технічний та технологічний потенціал, 2 вересня 2004 року Європейська Комісія звернулася до Ради Міністрів ЄС з пропозицією розпочати переговори з Україною щодо угоди про співпрацю у створенні Глобальної навігаційної системи (GNSS). Передбачається, що така співпраця буде розвиватися в галузі промисловості, науково-дослідницькій роботі, зокрема, в питаннях стандартизації, в контролі сумісності регіональних систем тощо.

Своє головне завдання Україна на сьогоднішньому етапі вбачає в утвердженні європейських цінностей і стандартів в політиці, економіці, соціальній сфері. У цьому - запорука суспільної стабільності і сталого розвитку нашої держави.

Угода про партнерство та співробітництво (УПС) між Україною, з одного боку, та Європейськими Співтовариствами та їх країнами-членами, з іншого, була підписана у Люксембурзі 14 липня 1994 року і набула чинності у березні 1998 року.

Основними цілями УПС є розвиток тісних політичних стосунків між Україною та ЄС шляхом постійного діалогу з політичних питань, сприяння розвитку торгівлі та інвестицій, забезпечення підгрунтя для взаємовигідного економічного, соціального фінансового, громадського, науково-технологічного та культурного співробітництва, а також підтримки зусиль України щодо зміцнення демократії, розвитку її економіки, а також завершення переходу до ринкової економіки.

 

Інституції УПС

 

У відповідності до Угоди, сторони встановили і підтримують регулярний політичний діалог: проводяться переговори на найвищому політичному рівні в рамках самітів, для спостереження за впровадженням Угоди згідно з положеннями УПС створено Раду з питань співробітництва, яка проводиться на міністерському рівні щонайменше раз на рік. Раді з питань співробітництва у виконанні нею її обов'язків допомагає Комітет з питань співробітництва. Політичний діалог на парламентському рівні здійснюється в рамках Комітету парламентського співробітництва.

Згідно з УПС, Рада з питань співробітництва може приймати рішення про створення будь-якого іншого спеціального комітету чи органу для надання їй допомоги у виконанні її обов'язків і вона визначає склад та обов'язки таких комітетів або органів і порядок їх діяльності.

На сьогодні в рамках Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС створено та діють 4 підкомітети, а також 3 робочі групи (в рамках Підкомітету 3):

Підкомітет з питань торгівлі та інвестицій.

Підкомітет з питань фінансів, економіки та статистики.

Підкомітет з питань транспорту та енергетики, співробітництва у цивільному та ядерному секторі, охорони довкілля, освіти, навчання та технологій.

Робоча група з питань відновлювальної енергетики та енергоефективності.

Робоча група з питань змін клімату.

Робоча група з питань енергетичних стратегій.

Підкомітет з митних питань, транскордонного співробітництва, боротьби з нелегальною міграцією, відмиванням грошей та наркобізнесом

Переговори про укладення нової посиленої угоди на заміну Угоди про партнерство та співробітництво розпочато 5 березня 2007. Представники ЄС спочатку наполягали на укладанні стратегічних відносин з Україною як з країною-сусідом.

Протягом 2007-2009 проведено 12 раундів переговорів щодо підготовки Угоди про асоціацію між Україною та ЄС у рамках 3 робочих груп:

з політичного діалогу, зовнішньої і безпекової політики;

з юстиції, свободи та безпеки;

з економічних, секторальних питань та питань розвитку людського потенціалу.

Назва угоди була попередньо узгоджена міністрами закордонних справ Європейського Союзу 22 липня 2008 у Брюсселі на засіданні Ради Євросоюзу. Із пропозицією назвати майбутню угоду із Україною угодою про асоціацію виступила Франція.

Європейський Союз та Україна 9 вересня 2008, у Парижі під час Саміту Україна–ЄС прийняли компромісне рішення щодо назви нової посиленої угоди як Угоди про асоціацію і домовилися укласти її в 2009 році. Проте питання про можливе приєднання до ЄС сторони не піднімали.[2]

Як було відображено в Спільній заяві щодо Угоди про асоціацію Україна-ЄС, схваленій на саміті Україна ЄС у м. Париж 9 вересня 2008 року, Угода про асоціацію має:

оновити спільні інституційні рамки співпраці України та ЄС,

сприяти поглибленню стосунків у всіх сферах

посилити політичну асоціацію й економічну інтеграцію на основі взаємних прав та обов'язків.

Створення всебічної та поглибленої зони вільної торгівлі з масштабним наближенням регуляторного законодавства України до стандартів ЄС сприятиме поступовій інтеграції України до внутрішнього ринку ЄС.

Для досягнення можливості інтегруватися до внутрішнього ринку ЄС Україна має привести свою систему технічного регулювання у відповідність до європейських вимог, оскільки головними перешкодами торгівлі з ЄС є не імпортні тарифи, а технічні бар'єри у торгівлі - вимоги до безпечності та якості продукції, її характеристик, процедури оцінки відповідності.

Структура майбутньої угоди про асоціацію матиме такий вигляд:

· „Преамбула, загальні цілі та принципи”,

· „Політичний діалог”,

· „Юстиція, свобода та безпека”,

· „Економічне та секторальне співробітництво”,

· „Поглиблена та всеохоплююча зона вільної торгівлі”,

· „Загальні, інституційні та прикінцеві положення”.

Станом на вересень 2010 р. відбулися 16 раундів переговорів.

Загалом за результатами 16 раундів можна констатувати такий прогрес на шляху до укладення Угоди про асоціацію:

1. погоджено назву Угоди як Угода про асоціацію;

2. підтверджено спільну налаштованість закласти нову основу для подальших відносин між Україною та ЄС на принципах „політичної асоціації і економічної інтеграції”, що підтримуватиметься потужними інституціями та відповідатиме європейським очікуванням українців;

3. на експертному рівні погоджено тексти переважної більшості розділів Угоди („Преамбула, головні цілі та принципи”, „Політичний діалог, зовнішня і безпекова політика”, „Юстиція, свобода і безпека”, „Економічні, секторальні питання, питання розвитку людського потенціалу”, а також „Загальні, інституційні і прикінцеві положення”), за виключенням розділу щодо створення ЗВТ, переговори стосовно якого триватимуть у 2010 р.;

4. чітко зафіксовано спірні положення УА, що виходять за рамки повноважень переговорних делегацій та можуть вимагати окремих домовленостей на найвищому політичному рівні з наближенням до завершення переговорного процесу щодо положень про створення ЗВТ;

5. розпочато діалог з метою запровадження безвізового режиму короткострокових поїздок громадян України до держав-членів ЄС; домовлено про відображення цього питання у тексті Угоди.

Досягнуті з часу проведення Паризького саміту результати були належним чином відображені у Третьому спільному звіті про прогрес у переговорах стосовно Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, ухваленому на Тринадцятому саміті Україна – ЄС (4 грудня 2009 р., м. Київ). Під час Київського саміту лідери України та ЄС підтвердили також, що розглядають завершення переговорів щодо Угоди про асоціацію ключовим завданням на короткострокову перспективу. Водночас, вказано на те, що вирішальним вихідним положенням у цьому зв’язку має залишатись „якість та життєздатність” майбутньої Угоди про асоціацію.

Після вступу України до СОТ, 18 лютого 2008 р. у м. Київ відбулося офіційне відкриття переговорів щодо створення ЗВТ.

Положення про ЗВТ визначатимуть правову базу для вільного переміщення товарів, послуг, капіталів, частково робочої сили між Україною та ЄС, а також для регуляторного наближення, спрямованого на поступове входження економіки України до спільного ринку ЄС.

Станом на серпень 2010 р. відбулися 12 раундів переговорів щодо ЗВТ, за результатами яких досягнуто суттєвого прогресу в контексті переговорів щодо створення поглибленої та всеохоплюючої ЗВТ, зокрема, узгоджено її загальну структуру та формат, що включатиме питання лібералізації руху товарів, послуг, капіталів та, частково, робочої сили.

 

Представництво Євросоюзу в Україні

 

Представництво Європейської Комісії в Україні з 2009 р. має офіційну назву Представництво Євросоюзу в Україні – це установа зовнішніх відносин ЄС. Представництво Європейської Комісії в Україні було відкрито в центрі Києва у вересні 1993 року. Представництво в Києві є одним з понад 130 представництв Європейського Союзу в світі. З 1 грудня 2009 року після набуття чинності Лісабонського договору, Представництво Європейської Комісії перетворилося на Представництво Європейського Союзу в Україні. Представництво має статус дипломатичної місії та офіційно представляє Європейський Союз в Україні.

Головними завданнями в діяльності Представництва є наступні:

· сприяти політичним та економічним зв’язкам між Україною та Європейським Союзом шляхом підтримання ефективного діалогу з урядовими установами та підвищення поінформованості про Європейський Союз, його установи та програми;

· відстежувати впровадження Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС;

· інформувати громадськість щодо розвитку Європейського Союзу, роз’яснювати та відстоювати окремі аспекти політики ЄС;

· брати участь у впровадженні програм зовнішньої допомоги Європейського Союзу.