Структурна перебудова національної економіки

 

1. Поняття структури національної економіки.

2. Характеристика структурних диспропорцій національної економіки.

3. Напрямки структурної перебудови національної економіки.

 

1. Поняття структури національної економіки

Структура національної економіки - це відповідні пропорції, які характеризують фактичне співвідношення економічної активності галузей, секторів, територій, інституціональних одиниць за різними напрямками аналізу.

Виділяють наступні види структури національної економіки:

- відтворювальна;

- галузева

- територіальна;

- секторальна;

- інституційна;

- зовнішньоекономічна та ін.

Відтворювальна структура національної економіки характеризується макроекономічними пропорціями, а саме структурою валового продукту, національного доходу, валових приватних інвестицій. Галузева структура національної економіки визначається співвідношенням різних галузей економіки, як правило, за обсягами виробництва або за часткою виробленого продукту (іноді за кількістю зайнятих). Територіальна структура національної економіки характеризується співвідношенням регіонів за часткою у ВВП країни (іноді за часткою в основних фондах країни, експорті країни).

Секторальна структура національної економіки характеризується співвідношенням державного і недержавного секторів за частками у ВВП або за кількістю зайнятих.

Інституційна структура національної економіки характеризується співвідношенням галузей основного виробництва і інфраструктурних галузей за часткою у ВВП або за кількістю зайнятих. Зовнішньоекономічної структура національної економіки характеризується співвідношенням експортно-орієнтованих галузей і галузей, орієнтованих на внутрішній ринок за частками у ВВП або за кількістю зайнятих.

Для розвинутих країн характерним є:

1. переважання обробних галузей над сировинними, а серед обробних переважання галузей з високим рівнем доданої вартості над галузями з низьким її рівнем, тобто, фактично переважання галузей, що випускають кінцеву продукцію;

2. для територіальної структури характерний більш-менш рівномірний розвиток регіонів і зосередження економічного потенціалу в мегаполісах;

3. для секторальної структури існує дві тенденції: для Великої Британії та країн переселенського капіталізму (США, Канада, Австралія, Нова Зеландія) характерна низька питома вага державного сектору (10-20%) і зосередження в державному секторі переважно інфраструктурних галузей. Для країн континентальної Європи, а також для країн Південно-Східної Азії характерною є висока питома вага державного сектору (від 40 до 70%). При цьому державний сектор охоплює як інфраструктурні, так і основні галузі;

4. для інституціональної структури розвинених країн світу характерною є тенденція зростання ролі і питомої ваги в національній економіці інфраструктурних галузей;

5. розвинені країни мають різну зовнішньоекономічну структуру. Для деяких з них характерною є висока питома вага експортно-орієнтованих галузей (Німеччина, Японія), для інших – нижча (США), але практично для всіх розвинутих країн характерною є ситуація, коли основна увага зосереджується на розвитку внутрішнього ринку, а експортно-орієнтовані галузі розвиваються з метою реалізації конкурентних переваг.

 

2. Характеристика структурних диспропорцій національної економіки

Для України характерні значні структурні диспропорції. Зокрема, значне погіршення галузевої структури відбулося в процесі економічних реформ 90-х років. В цей період різко зменшилась питома вага машинобудування та легкої промисловості – галузей з високою доданою вартістю, і зросла питома вага сировинних галузей, в першу чергу гірничо-металургійного комплексу. При цьому рівень доданої вартості в металургії знизився. Основні причини:

- розрив традиційних господарських зв’язків, більшість з яких сформувались на адміністративній основі і в умовах ринкової економіки стали неефективними;

- втрата оборонного замовлення (на нього працювало 60% машинобудування);

- орієнтація національної промисловості на виробництво проміжного продукту, що склалася в умовах розвитку народногосподарського комплексу Радянського Союзу;

- значне вичерпання власних родовищ енергоносіїв і перехід на світові ціни в імпорті енергоносіїв.

Суб’єктивні причини:

- відсутність стратегії реформування національної економіки;

- відсутність підготовлених управлінських кадрів для здійснення економічних реформ.

Для територіальної структури національної економіки України теж характерне значне погіршення, що відбулося в ході економічної реформи в 90-х років. Це проявилося в гіпертрофованому розвитку економічної активності в мегаполісах і крупних містах за рахунок занепаду і депресивного стану економіки в сільській місцевості, малих та середніх містах.

Для секторальної структури національної економіки навпаки, в 90-х рр. склалися позитивні тенденції, а саме, активне формування недержавного сектору економіки переважно за рахунок приватизації державних підприємств, але також і за рахунок створення приватних підприємств та підприємницьких структур, особливо у сфері малого та середнього бізнесу.

Для інституційної структури характерні диспропорції викликані інфраструктурною кризою в країні. Основна причина інфраструктурної кризи – це недостатні інвестиції на підтримку її функціонування та розвитку.

 

3. Напрямки структурної перебудови національної економіки

Для нейтралізації структурних диспропорцій держава має цілий ряд інструментів державного регулювання економіки, зокрема, для регулювання галузевої структури такими інструментами є промислова, аграрна, транспортна; для регулювання територіальної структури - регіональна політика, містобудівна політики; для регулювання секторальної структури - приватизаційна політика; для регулювання інституціональної структури - житлова, комунальна політика, фінансування капіталовкладень в крупні інфраструктурні об’єкти, інвестиційна політика, спрямована на пошук інвесторів для цих об’єктів.

У промисловій політиці основним напрямком структурної перебудови є підтримка галузей з високим ступенем доданої вартості (машинобудування), підвищення ступеню доданої вартості в сировинних галузях за рахунок зростання їх наукомісткості, технологічного переоснащення і переходу на випуск інноваційної продукції. Крім того, важливими напрямами промислової політики є конверсія надлишкових потужностей, особливо сировинних галузей, широка державна підтримка створення підприємств і виробництв вищих технологічних укладів (5, 6, 7 технологічні уклади). Реалізація цих напрямків промислової політики повинна відбуватися на інноваційній основі, винятково на принципах енерго- і ресурсозбереження.

Основні напрямки структурної перебудови в аграрному секторі через використання аграрної політики наступні:

1. підвищення наукомісткості аграрного виробництва на основі розвитку сортовипробування і генної інженерії;

2. відродження традиційних галузей з високим експортним потенціалом та імпортозаміщуючих, які з різних причин зазнали руйнації, зокрема, у рослинництві - хмелярства, льонарства, буряківництва, у тваринництві – вівчарства, кроликівництва, шовківництва та ін;

3. вирішення проблеми земельних відносин з урахуванням національних інтересів і національних традицій.

В галузі транспортної політики основними напрямами структурної перебудови є:

- формування інфраструктури транзитних транспортних коридорів через територію України;

- технологічна модернізація і рухомого складу, і інфраструктурних об’єктів для всіх видів транспорту;

- залучення до управління газотранспортними і нафтотранспортними системами України постачальників на умовах, що відповідають національним інтересам.

 

 

ТЕМА 10