Теорія суспільного добробуту і соціальної ринкової економіки

 

1. Сучасні моделі розвитку економіки.

2. Сутність соціальної ринкової економіки.

3. Шляхи побудови сучасної ринкової економіки постсоціалістичними країнами.

 

1. Сучасні моделі розвитку економіки

Історичний процес економічного розвитку виявив різноманітні форми організації суспільного виробництва, соціально-економічного устрою. Вся їх сукупність може бути визначена за допомогою трьох нижченавеждених ідеальних моделей, що відрізняються домінуючими формами власності на засоби виробництва і способом координації механізмів економічної взаємодії.

1. Ринкова економіка. В такій економіці домінуючою є приватна власність на засоби виробництва, а способом координації економічної взаємодії є ринковий механізм ціноутворення.

2. Централізована або адміністративно-командна економіка. В такій економіці домінуючою є суспільна власність на засоби виробництва переважно у формі державної власності, а способом координації економічної взаємодії є управління економічними процесами з боку централізованих державних органів.

3. Традиційна економіка. В такій економіці і форми власності, і спосіб координації економічної взаємодії визначаються традиціями і звичаями.

У сучасному світі різні країни намагаються сформувати власну модель соціально-економічного розвитку, але основою всіх цих моделей є змішана економіка, що поєднує в різних пропорціях елементи вищенаведених ідеальних моделей. Але базовою при цьому майже у всіх країнах світу є саме модель ринкової економіки.

За підсумками світового економічного розвитку в 20 ст. розрізняють три моделі ринку, що досить істотно відрізняються одна від одної, передусім різним ступенем втручання держави в економіку, тобто, різною питомою вагою ринкового саморегулювання і державного регулювання економіки. При цьому упродовж всього періоду формування сучасних ринкових моделей економіки роль держави безперервно змінювалася і змінюється по цей час. В цілому загально визнаною є тенденція, що свідчить про зростання ролі держави в економічному житті. Доказом цього є частка ВВП, яка перерозподіляється державними органами влади всіх рівнів. Так, загальні державні витрати на початку 20 ст. в групі країн ОЕСР становили 9% загального обсягу ВВП, наприкінці 20 ст. цей показник дорівнював уже майже 50%.

Однак незважаючи на цю однозначну тенденцію, властиву економікам ринкового типу всіх країн, між ними існують досить значні відмінності. Найбільш розвиненою в ринковому відношенні економікою, тобто такою, за якої роль уряду є найменшою, а підприємства мають найвищий ступінь самостійності в організації і здійсненні підприємницьких функцій, вважається економіка США.

Власне, саме тому вона виділяється в окрему модель – ринкової економіки, в якій роль держави полягає у створенні умов, за яких фізичні та юридичні особи займаються організацією, планування і виробництвом товарів та наданням послуг ринкового характеру. Потреби населення в послугах неринкового характеру уряд задовольняє за рахунок бюджету.

Другою моделлю ринкової економіки є соціально-ринкова. Головними її особливостями є:

- підвищена роль держави через володіння часткою підприємств, надання субсидій окремим виробництвам;

- розвинена система різноманітних програм соціального забезпечення населення;

- участь представників працівників фірм у роботі рад директорів компаній;

- використання державою індикативного планування для визначення цілей розвитку та застосування стимулів для ї досягнення.

Соціально-ринкова модель економіки в країнах з перехідною економікою розглядається як основна, оскільки перехід до неї може бути сприйнятий як найлегший, бо її вважають такою, що найповніше зберігає рівень соціальних гарантій, які були властиві адміністративно-господарській системі. Соціально-ринкова модель економіки поширена в країнах Європи.

Третя модель ринкової економіки – ринкова модель дирижистського типу - властива країнам Азійсько-Тихоокеанського регіону та Японії. Вона відрізняється найбільш тісною взаємодією держави і підприємницьких структур.

До особливостей цієї моделі слід віднести такі:

- широке застосування промислової політики;

- соціальні програми в основному є функціями приватного бізнесу.

 

2. Сутність соціальної ринкової економіки

Соціальна ринкова економіка є, по суті, спробою реалізації оптимального компромису між ефективністю виробництва, яка може бути забезпечена в рамках ринкового механізму, і соціальним захистом неконкурентоздатних на ринку праці осіб, який краще може бути забезпечений в рамках адміністративної господарської системи. Таким чином, ця модель поєднує ринкові регулятори та активну діяльність держави по забезпеченню соціальних функцій. Реально існуючі моделі соціальної ринкової економіки формувалися на базі різних теоретичнихї концепцій та ідеологічних підходів. Зокрема, німецька модель соціальної ринкової економіки сформована на базі використання теоретичного доробку німецького ордолібералізму, скандинавська модель соціальної ринкової економіки побудована на базі соціал-демократичних економічних концепцій. При цьому окремі елементи соціальної ринкової економіки мають місце і в інших реальних економічних моделях, а дві вищезазначені моделі поряд з базовими теоріями використовують і надбання інших напрямків сучасної економічної теорії, зокрема, інституціоналізму. В рамках розвитку інституціонального напряму в останній третині 20 ст. розроблено ряд теоретичних концепцій, принципово близьких до соціальної ринкової моделі, наприклад, теорія суспільного добробуту. В тій чи іншій мірі в різний час і в різних країнах вони були імплементовані, а ряд положень цих теорій зберігають актуальність і перспективу імплементації. Привабливість соціальної ринкової моделі для постсоціалістичних країн визначається передусім характерними для неї високими сооціальними стандартами, що психологічно відповідає очікуванням постсоціалістичних суспільств.

 

3. Шляхи побудови сучасної ринкової економіки постсоціалістичними країнами

Відмінності розглянутих моделей ринкової економіки визначають шляхи їх розбудови для постсоціалістичних країн. Це пов’язано з тим, що в кожному випадку слід розробити істотно різні методологію і методи розбудови, а також способи трансформації попередньої моделі з найменшими втратами в економіці.

Перший шлях до ринку - трансформація соціалістичної економіки в ринкову без зміни політичної системи. Це означає, що може існувати «ринковий соціалізм». Досвід Китаю в умовах, коли держава зможе й надалі діяти за правилами ринкових суб’єктів, дасть відповідь на запитання про можливість існування принципово нової моделі ринкової економіки. Вона зможе надалі конкурувати з класичною моделлю, де існує політична система, властива капіталізмові, що заснований на приватній власності з особливостями, які розкриті раніше в трьох моделях: американській, європейській, східно-азійській (з вагомою роллю держави). На сьогодні відомі дві точки зору, згідно з якими по-різному формуються перспективи розвитку моделі китайського «ринкового соціалізму». Одна з них ґрунтується на тому, що в кінцевому підсумку досягнення економікою Китаю рівня високорозвинених країн означатиме все повнішу її інтеграцію до світогосподарської системи, де домінують відповідно принципи демократії. Одночасно має відбутися й трансформація китайської політичної системи згідно з загальноприйнятими світовими стандартами. Ця точка зору має бути визнаною тільки тоді, коли 21 ст. збереже капіталізм як більш ефективну систему. Сьогодні такий підхід є домінуючим, але не однозначним. У світовій економічній системі є достатньо підстав для висновку про зростання ролі соціальних відносин у забезпеченні економічного розвитку. Тому сьогодні небезпідставною є точка зору, що більш перспективним буде шлях у напрямі «демократизації капіталізму», коли основною формою найму на роботу замість класичної стане найм за участю в прибутках. У цьому разі модель китайського соціального розвитку може дістати подальший поштовх на шляху інтеграції у господарську систему, де роль державних інституцій в економіці відрізнятиметься від тієї, яку вона виконує тепер. Трансформаційні процеси за такою моделлю є шляхом поетапного переходу до ринкової економіки. Водночас не виключено, що в результаті перетворень, які відбуваються передусім у Китаї, буде створена нова економічна модель, що в своїй основі матиме ефективні механізми господарювання, які виявляться конкурентноспроможнішими за існуючі ринкові.

Другий шлях до ринку пов’язаний з розвитком ринкових інституцій та механізмів господарювання за одночасної зміни політичної системи. Цей шлях є радикальним за змістом і дістав назву «шокової терапії», хоча в окремих випадках він був радикальним лише за задумом. «Шокова терапія» є шоковою тому, що передбачає, по-перше, глибокі зміни і в економічній, і в політичній системах. При цьому вважається, що власне політичні чинники зіграли визначальну роль у прискоренні перехідних процесів у країнах Східної Європи та колишньому СРСР. «Шокова» модель змін у політичній системі зводилася до якомога повнішої ліквідації старої політичної системи, системи державного устрою, а також нівелювання методів державного керівництва і ліквідації контролю політичної системи над економікою. Для цього застосовувалися підходи, що ґрунтувалися на гаслах, які використовує, як правило, опозиція, - «чим гірше, тим краще», «чим менше держави, тим ефективніша економіка».

Застосування ідеології «чим гірше, тим краще» властиве опозиційним партіям, а також міжнародним організаціям, які контролюються високорозвиненими країнами на чолі з США, в період, коли ставиться завдання змінити політичний устрій, а також коли від країн, де відбуваються трансформаційні процеси, потрібно домогтися прискорення та поглиблення реформ, передусім з метою досягнення більш глибоких змін, які б дали змогу зробити процес політичних змін безповоротним. Водночас ця ідеологія не є в багатьох відношеннях виправданою, оскільки втрачають від економічних і політичних перетворень широкі верстви населення. В результаті спостерігається широка пролетаризація мас, коли вироджується середній клас населення, що є опорою стабільності будь-якої системи. Після деякого періоду змін у політичній системі, коли перетворення продовжуються, може виникнути широке невдоволення мас населення, яке на виборах знову може віддати голоси, але вже опозиції соціалістичного спрямування. Це може відбуватися тому, тому що населення починає себе відчувати обмеженим в соціальному плані ще більше, ніж це було за минулих часів.

Поширення ідеології «чим менше держави, тим ефективніша економіка» властиве підходу, який діє за правилом «невидимої руки» Адама Смітта, оскільки вважається, що ринок виправить недоліки системи централізованого планування і дасть можливість підвищувати ефективність використання ресурсів, як тільки буде докорінно зруйновано засади колишньої економічної і політичної системи. Більшість нових політичних лідерів, як правило, дотримувалася саме такої точки зору, тому активно відбувалося руйнування «старої» держави, формування державності та державної економічної політики за таким підходом. Він діставав і відповідну політичну та економічну підтримку зарубіжних лідерів та міжнародних організацій, що знаходило вияв у розробці відповідних програм переходу до ринку, які, власне, ґрунтувалися на застосуванні програми «шокової терапії» в економіці. Ідеологія такої програми має назву «Вашингтонського консенсусу» і була розроблена для стабілізації економіки країн «третього світу», які мали в своїй основі ринкові засади.

Наслідки використання методів, заснованих на ідеології «Вашингтонського консенсусу», зумовили появу нової ідеології. Вона отримала назву «Поствашингтонського консенсусу» (1996 рік). В результаті змін і підходів було запропоновано такі заходи:

- взаємообумовлена монетарна, фіскальна та структурніа політики;

- стабільність валютного курсу;

- сприяння приватним нагромадженням;

- дефляція;

- протпротекціоністські заходи;

- свобода переміщення капіталів;

- зниження державної заборгованості;

- розвиток інфраструктури;

- розвиток ринку праці;

- ефективне корпоративне управління;

- котроль за банками.

Замість методів «шокового» формування ринкової економіки було запропоновано поетапний перехід, коли кожна складова має бути реалізована поступово. Але трансформація економіки за заначеними сценаріями з якогомога масштабнішою лібералізацією і приватизацією призвели до значних економічних втрат. Фінансова криза 1998-го року змусила переоцінити підходи до подальшого формування і розвитку ринкової економікив постсоціалістичних країнах. Замість ідеології, заснованої на макроекономічній стабілізації, лібералізації цін та приватизації, які не дали бажаного зростання, Світовий банк запропонував стратегію економічного розвитку, що передбачає:

- розвиток інституційного середовища;

- транснаціональність сприйняття середовища;

- дієвість правових і судових процедур;

- продумана система регулювання;

- рівноправність доступу до ресурсів.

Основними складовими економічної політики, яка забезпечить реалізацію такої стратегії, є гармонізація дирижистських і ліберальних підходів та розбудова громадянського суспільства.

 

 

ТЕМА 4