Національна економіка – загальне і особливе

 

1. Предмет і метод курсу.

2. Національна економіка як єдина економічна система (загальне).

3. Особливості і принципи розвитку національної економіки (особливе).

 

1. Предмет і метод курсу

Предметом національної економіки є сукупність продуктивних сил, економічних відносин, соціо-культурних, політичних, морально-етичних традицій і цінностей, ведення господарської діяльності, що встановились у певній державі і впливають на особливості її економічного розвитку.

Як явища соціально-економічної реальності національна економіка – це єдина економічна система суспільства, в якій стабільними, динамічними, повторюваними та стійкими взаємозв’язками поєднані умови та фактори виробництва, його результати, сукупність економічних агентів та економічних відносин, інститути, що у своїй взаємодії формують єдиний господарський механізм нації.

Національна економіка як дисципліна належить до конкретних економічних наук. Методологічною базою національної економіки в рамках економічної теорії є макроекономіка. Провідною ознакою національної економіки є національна ідентифікація, тобто, національна економіка може утворитися в рамках суспільного існування нації, що сформувала власну державність.

Методологія національної економіки використовує як загальнонаукові, так і спеціальні методи.

Методологічні принципи національної економіки:

1. принцип системності, тобто вивчення національної економіки як системи, а її складових – як елементів і підсистем цієї системи;

2. принцип науковості, тобто вивчення національної економіки має бути об’єктивним;

3. принцип діалектичної єдності – це означає всебічне вивчення і загальних, і специфічних, і одиничних особливостей та тенденцій розвитку національної економіки;

4. принцип історичності – розгляд господарського комплексу через призму історико-економічного розвитку (в ретроспективі та перспективі);

5. принцип динамізму та безперервності – розгляд національної економіки як динамічного, рухливого явища в соціально-економічній реальності;

6. принцип цілепокладання означає, що вивчення національної економіки має використовуватися для досягнення певних цілей;

7. принцип збалансованості означає оптимальне поєднання наукового знання та його практичного застосування.

Загалом національна економіка є базовою системою наукових знань для планування економічної політики і економічної стратегії держави.

 

2. Національна економіка як єдина економічна система (загальне)

Основними рисами національної економіки як єдиної економічної системи, що характеризують загальне для всіх національних економік є:

1. єдина мета (всі економічні суб’єкти в будь-якій національній економіці мають різні цілі своєї діяльності, але завдяки системоутворюючим механізмам вся сукупність економічних агентів у цілому має єдину мету – зростання добробуту громадян і суспільства загалом);

2. структура національної економіки – по-перше, якісний розподіл та кількісна пропорційність процесів виробництва, по-друге, співвідношення між галузями, які виражають господарські пропорції і стан суспільного поділу праці;

3. ієрархічність структури національної економіки – це означає багатоярусність національної економіки. Найнижчим є мікрорівень (функціонування домогосподарств, фірм). Далі йде мезорівень (функціонування галузей), найвищим є макрорівень (функціонування господарського комплексу країни в цілому);

4. організаційно-функціональна взаємозалежність між елементами системи;

5. наявність механізмів самозбереження і саморозвитку, тобто певний комплекс форм, методів і важелів управління та регулювання економічного розвитку, а саме:

- ринкове саморегулювання;

- державне регулювання економіки;

- корпоративне регулювання;

6. керованість системи національної економіки, яка забезпечується:

- добровільним підпорядкуванням елементів системи об’єктивним законом ринку;

- примусовим підпорядкуванням елементів системи впливу з боку держави;

7. зворотні зв’язки між елементами системи, що забезпечуються існуючими в рамках системи каналами обігу товарів, послуг, капіталів, інформації тощо;

8. динамічність, що означає перебування національної економіки як системи у постійному саморусі і саморозвитку;

9. відкритість, означає сприйняття впливів зовнішнього середовища глобалізованої економіки й одночасно зворотній вплив з боку національної економіки на світову;

10. цілісність, означає єдність національних факторів виробництва, самого виробництва і потреб суспільства, задля яких це виробництво здійснюється.

Враховуючи ці риси, зазначимо, що межами національної економіки не є національні кордони.

 

3. Особливості і принципи розвитку національної економіки (особливе)

Визначальною особливістю української національної економіки є трансформаційний характер її розвитку. Для розуміння сутності системних трансформацій національної економіки необхідно розглянути процес її формування і розвитку у ретроспективі.

Економічний потенціал України формувався як частина народногосподарського комплексу колишнього СРСР. Історичний процес формування господарської системи України є надзвичайно складним і не однолінійним. У новий час (з 18 ст.), після ліквідації державності і автономії України, її господарська система розвивалася як колоніальні придатки Російської та Австро-Угорської імперій. Після глобальних катаклізмів 20 ст. (перша та друга світова війна) українські землі були воз’єднані у складі Української Радянської Соціалістичної Республіки в сучасних кордонах (1956р.). Таким чином, повоєнний розвиток народного господарства України (УРСР) можна вважати першим етапом формування національної економіки України. Визначальною рисою цього етапу були два процеси:

1. інтеграція господарства західних українських земель до складу господарського комплексу УРСР;

2. адаптація господарського механізму західноукраїнських територій до адміністративно-командної системи управління економікою.

Після проголошення незалежності у 1991р. починається другий етап формування національної економіки, але це вже був якісно новий етап, оскільки з проголошенням незалежності економічна система України набула формального статусу національної економіки. Стратегічною метою українського народу стало наповнення цього формального статусу реальним змістом. Складність вирішення цієї проблеми полягала в тому, що необхідно було одночасно вирішувати кілька стратегічних завдань:

- формування на базі частини народно-господарського комплексу Радянського Союзу цілісної і самодостатньої національної економічної системи;

- економічні реформи в напрямку переходу від планової системи господарювання до ринкових принципів економічної діяльності з подальшою перспективою розбудови соціально-орієнтованої ринкової економіки;

- створення фактично з нуля всіх підсистем національної економічної системи, а саме: управління, фіскальної системи, бюджетної системи, податкової системи, банківської системи, грошової, валютної системи і т.д.

Позитивними факторами для вирішення цих завдань були:

1. наявність потужного промислового потенціалу, в тому числі в сфері машинобудування, питома вага якого у загальному обсязі промислового виробництва перевищувала 50%;

2. наявність науково-технічного потенціалу, сучасних технологій і високотехнологічних галузей;

3. наявність системи вищої освіти і підготовки кадрів різних кваліфікацій;

4. розвинутий агропромисловий комплекс;

5. природно-ресурсні багатства України, в тому числі й ті, що створюють унікальні конкурентні переваги;

6. надзвичайно вигідне економіко-географічне положення України.

Але одночасно існували серйозні проблеми, які значно гальмували або навіть у деяких аспектах унеможливлювали процес формування національної економіки:

1. структура промисловості була неадекватна не тільки потребам українського суспільства, але й вимогам сучасного рівня економічного розвитку, а саме: гіпертрофовані галузі важкої індустрії (енергетика, металургія, хімічна промисловість), що були основою української економіки, вимагали для свого функціонування значних ресурсних витрат і справляли значний негативний вплив на навколишнє середовище. В той же час продукцію цих галузей доводилося реалізовувати на конкурентних міжнародних ринках, що не дозволяло в рамках ціноутворення на їх продукцію вирішити проблему достатнього відшкодування і ресурсних витрат, і негативного впливу на довкілля;

2. на момент проголошення незалежності більшість промислових виробництв в Україні не мали закінченого виробничого циклу на її території;

3. гордість і основа економіки України радянського періоду - машинобудівний комплекс, більш ніж на 2/3 працював на військових замовленнях, тобто машинобудування України було інтегроване до складу військово-промислового комплексу СРСР;

4. більшість економічних суб’єктів України управлялися безпосередньо з Москви;

5. в радянський період Україна фактично не здійснювала самостійно зовнішньоекономічну діяльність;

6. розрив економічних зв’язків через об’єктивні та суб’єктивні причини з суб’єктами колишніх радянських республік мав вкрай несприятливий вплив на перебіг економічних процесів;

7. ряд політичних проблем жорстко впливав і впливатиме на розвиток національної економіки України.

В цих умовах здійснювалося реформування економіки України, що поєднувало ринкові реформи і системоутворюючі заходи. Основними напрямками економічних реформ в Україні в 90-х роках були:

а) реформування відносин власності (роздержавлення і приватизація);

б) лібералізація цін і формування ринкових механізмів ціноутворення;

в) формування грошової і фінансово-кредитної системи (введення національної валюти, створення національниої банківської системи і національної фінансової системи);

г) становлення ринку капіталів (корпоратизація в ході приватизації, створення фондового ринку та інституційного забезпечення обігу цінних паперів);

д) реформи у сфері земельних відносин і розвитку АПК;

ж) розбудова зовнішньоекономічної складової національної економіки;

Зазначені реформи необхідно було реалізовувати у відповідності до науково-обгрунтованої стратегії, але такої стратегії на початку 1992 року не було. Через це та інші причини розвиток економіки України відбувався в умовах погіршення та ускладнення економічної ситуації, різкого спаду виробництва і зниження рівня життя населення. Рівень інфляції досягав 10000%, рівень безробіття - 25-30%. Відбувалися негативні процеси бартеризації, тінізації і криміналізації економіки. Механізми приватизаційної реформи були спрямовані не на справедливий розподіл власності і пошук ефективного власника, а на перерозподіл державного майна на користь небагатьох осіб, які через владні важелі мали вплив на цей процес. Лібералізація цін призвела до зниження життєвого рівня широких мас населення. В Україні з’явився такий феномен, як бідність і злиденність працюючих.

Системний спад в українській економіці відбувався на протязі всього періоду 90-х років. В результаті ціною, яку Україна сплатила за економічні реформи були, втрата половини ВВП, зниження більш ніж у два рази рівня життя населення, деградація соціальної інфраструктури, демографічна криза і т.д.

З 2000 року розпочався новий, третій етап розвитку національної економіки. Характерними рисами цього етапу стали економічне пожвавлення і функціонування господарського комплексу України переважно на ринкових засадах. Ринковий характер української економіки було визнано світовою спільнотою, у 2000-му році Україна отримала статус країни з перехідною економікою, у 2006-му – країни з ринковою економікою, у 2008-му році Україна стає членом СОТ. На протязі третього етапу розвитку національна економіка зростала різними темпами за винятком циклічного спаду 2008-2009 років.

ТЕМА 2