Соціологія культури у широкому і вузькому значенні. ЇЇ зміст і цілі.

У широкому сенсі соціологія культури це галузь соціологічної науки, яка своєю предметною сферою охоплює майже всю проблематику суспільного життя. Культ. Зміст можна виділити в усіх сферах суспільства: праці, побуті, політиці, охороні здоров’я, освіті тощо.

У вузькому значенні соціологія культури розглядається як самостійна система знань, що локалізується у певній сфері, в якій соціальні інститути пов’язані із пошуком цінностей людини.

Зміст соціології культури складають: способи освоєння, створення і передачі об'єктів культури; стійкі і рухливі процеси в культурному житті і детермінують їхні соціальні фактори і механізми; конкретний внесок тієї чи іншої соціальної спільності у розвиток культури; оцінки освоєння культури членами соціальних спільнот і груп і їх власного культурного оточення; соціокультурні норми, що регулюють відносини в соціальних спільнотах, між соціальними спільнотами, в суспільстві в цілому; технологія функціонування різних елементів соціальної системи і суспільства в цілому; специфічні форми культурного життя різних соціальних спільнот, суспільства в цілому на кожному етапі його розвитку.

Соціологія культури прагне до соціологічного розкриття історико-культурного матеріалу, накопиченого спорідненими культурологічними дисциплінами, з метою вивчення впливу ідей на соціальну структуру суспільства, на соціальні інститути, соціальні рухи, на швидкість і характер соціокультурного розвитку. Соціологія культури орієнтована не стільки на фіксування і опис тих чи інших явищ культури, скільки на дослідження генезису та історичних трансформацій різних культурних форм.

89. „Масова культура” та її дослідження в соціологічних теоріях ХХ ст.

масова культура має 2 різновиди: субкультуру і контркультуру.

Суспільство розпадається на безліч груп - національних, демографічних, професійних - і поступово в кожної із них формується власна культура, тобто своя система цінностей і правил поведінки. Малі культурні освіти називають субкультурами. Існує молодіжна субкультура, субкультура національних меншостей, професійна субкультура і т.д. Вона відрізняється від домінуючої культури (тобто сукупності цінностей, традицій і звичаїв, якими керується біль­шість членів суспільства) мовою, поглядами на життя, манерою по­ведінки, зачіскою, одягом, звичаями. Відмінності можуть бути дуже великими, але субкультура, як правило, не протистоїть домінуючій культурі. Так, своя культура є у спортсменів, у глухонімих, самот­ніх, у аристократів і представників нижчого класу, тобто в кожної соціальної групи існує свій культурний світ. Молодіжні культури, які часто розглядаються як девіантні, розвиваються на основі прийняття молоддю своєрідних стилів в одязі і музиці, які відрізняють її від інших членів суспільства. Деякі соціологи розглядають таку практику як вираз опозиції пануючій культурі. Серед найбільш важливих причин появи молодіжної культури можна вважати: зростання доступних для молоді випадкових доходів і збільшення періоду між дитинством і зрілістю, часто викликане більш пізнім закінченням школи. Молодіжну культуру відрізняє три моменти:це скоріше культура дозвілля, а не праці;в її межах соціальні відносини організовані не навколо сім’ї або окремих друзів, а навколо рівних групи;предметом особливої уваги молодіжних груп є стиль.

Етапи розвитку амсової культури ХХ ст: 1.Визначення масової культури як негативне значення (З.Фрейд), 2.Середина ХХст-70-ті роки – апологетика амсової культури. (соціологи США,)

Контркультура - це протистояча домінуючій культурі субкультура, яка конфліктує з пануючими цінностями. Наприклад, субкультура терористів, молодіжного руху хіпі в 60-ті роки, панків, рокерів, “діти Сатани” - сучасного неформального молодіжного руху.

Значний науковий доробок у вивчення феномену масової культури зробили: Ашин Г.К., Гершкович З.І., Голенпольський Т.Г., Глазичев В.Л., Засурський Я.М., Карцева О.М., Кукаркін А.В., Котельова Г.І., Мулярчик А.С., Семенов Ю.М., Стрельцов М.М., Шестаков В.П., Яранцева Н.А.

Серед зарубіжних вчених, які значну частину своїх робіт присвятили висвітленню проблем масової культури слід відмітити: Белла Д., Богарта Л., Лазарсфельда П., Ловенталя Л., Макдональда Д., Моравіа А., Розенберга Б., Е. ван ден Хаага, Уайта Д., Шилза Е. (США), Маркузе Г., Морена Е., Тофлера О., Фрідмана Ж. (Франція), Хоггарта Р., Еліота Т. (Англія), Еко У. (Італія), Маклюена М. (Канада).

86. Виникнення поняття про культуру та його розвиток в історії наукових знань. Культура стала об'єктом спеціального теоретичного інтересу і отримала статус самостійного наукового поняття в епоху Нового часу. Термін "культура" як самостійна лексична одиниця існує лише з XVIII ст. Раніше цей термін існував тільки у словосполученнях, означаючи функцію чогось. У більшості лінгвістів не викликає сумніву, що латинське слово "cultura" походить від "соїеге" у значенні: піклуватися, удосконалювати, шанувати, заселювати. Деякі значення цього слова пізніше трансфоргувалися у самостійні поняття: заселення, олюднення — у colonus (колонія), шанування, поклоніння у(культ. Проте у всіх випадках раннього вживання слова "cultura" воно означало вирощування, удосконалення, культивування чогось (рослин, тварин) і було пов'язане зі землеробством — основою існування античної цивілізації. Однак поступово це поняття поширюється і на інші сфери людської діяльності, зокрема на виховання і навчання самої людини. Пізніше слово "культура" все частіше починає вживатись як синонім освіченості, вихованості людини, і в цьому значенні воно увійшло, по суті, в усі європейські мови, у тому числі слов'янські. Проте на цьому еволюція терміна "культура" не закінчується. У середні віки набуває поширення комплекс значень згаданого слова, згідно з яким культура стала асоціюватися з міським укладом життя, а пізніше, в епоху Відродження, — з досконалістю людини. Нарешті, у XVIII ст. слово "культура" набуло самостійного наукового значення. Термін "культура" оформлюється у наукове поняття саме в добу Нового часу не випадково. Відчутні зрушення у соціальному бутті людей, що сталися на межі Середніх віків і Нового часу, характерні, передусім, початком глибоких перетворень у ставленні людини до природи. Людство починає усвідомлювати себе силою, здатною протистояти "натурі" (природі), а "культурна" європейська людина Нового часу наділяється якостями, що значно відрізняють її від "природної" людини минулого. Тому термін "культура" як самостійна лексична одиниця формується у прямій опозиції слова (природа).Культура розглядалась, передусім, як феномен духовного порядку, наслідок і вияв творчої діяльності в галузі науки, мистецтва, релігії, права тощо. Матеріально-виробнича діяльність поняттям культури не охоплювалась, і це не випадково. Адже матеріальне виробництво у ті часи мало переважно традиційний характер, становило собою працю багатомільйонної маси селян та ремісників і не створювало належного простору для творчої активності людини. Натомість духовна діяльність завжди асоціювалася з вільним інтелектуальним пошуком науковця, фантазією і натхненням митця, незалежним від навколишніх обставин внутрішнім світом філософа або священика, тобто з тим, що підносить людину, робить її досконалішою і сильнішою. Погляд на культурно-історичний процес як на поширення знань, освіти, удосконалення розуму був притаманний і гуманістам епохи Відродження, і мислителям доби Просвітництва. Зокрема, французькі просвітителі М.Ф.Вольтер (1694-1778 pp.), А.Тюрго (1722-1781 pp.), М.Кондорсе* (1743 —1794 pp.) вважали, що "культурність", "цивілізованість" нації чи країни на противагу "дикунству" і "варварству" первісних народів полягають у "розумності" суспільних порядків і політичних установ, вимірюються сукупністю досягнень у галузі науки і мистецтв.

Не залишився поза увагою філософів і релігійний аспект культури. Релігійно налаштовані зарубіжні та вітчизняні філософи дивились на культуру як на засіб, за допомогою якого матеріальний світ перетворюється в духовному напрямі, а людина реалізує своє вище покликання. Релігія становить квінтесенцію духовності, отже дійсна культура підпорядкована релігійному культу/Соціально-економічна зумовленість культури перебуває в полі зору мислителів, які схилялись до матеріалізму в поглядах на людину й історію людства. Зокрема, представники української демократичної думки XIX ст. Леся Українка, І.Франко, М.Коцюбинський та інші — пов'язували історію культури з діяльністю народних мас.У сучасних європейських мовах слово "культура" вживається принаймні в чотирьох основних значеннях. По-перше, для позначення загального процесу інтелектуального, естетичного, духовного розвитку. По-друге, словом "культура" користуються тоді, коли йдеться про суспільство, яке ґрунтується на праві, порядку, моральності. В цьому значенні поняття "культура" збігається з поняттям "цивілізація". По-третє, під "культурою" розуміють спосіб життя людей, притаманний певній спільності, нації, історичній добі. Нарешті, по-четверте, слово "культура" вживається як абстрактна, узагальнююча назва для різноманітних способів, форм і наслідків інтелектуальної та художньої діяльності людей у галузі літератури, музики, живопису, театру, кіномистецтва тощо.