Соціальна стратифікація, її види та критерії формування.

Соціальна стратифікація — це ієрархічно організована структура соціальної нерівності, яка існує в певному суспільстві в даний історичний проміжок часу. Таку ієрархічно побудовану структуру соціальної нерівності можна уявити як розподіл суспільства на страти (від лат. stratum — пласт, прошарок. Стратифікацію можна визначити як структуровані нерівності між різними групуваннями людей. Стратифікацію можна уявити як геологічне нашарування різних скельних порід земної поверхні. В такому разі сучасне суспільство можна розглядати як ієрархію "пропорцій" — з привілейованими нагорі й знедоленими внизу.. Проте порівняно з простим нашаруванням соціальна стратифікація має принаймні дві суттєві особливості:• по-перше, стратифікація являє собою рангове розшарування, коли вищі верстви знаходяться у більш привілейованому становищі, ніж нижчі (стосовно ресурсів і можливостей розвитку);• по-друге, верхні верстви, як правило, значно менші за кількістю членів суспільства, що до них належать, аніж нижчі. Критерії стратифікації • дохід;• освіта;• влада;• престиж. Престиж — повага статусу, який склався в громадській думці.

23. Соціальний статус та його різновиди. Соціальний статус — це певна позиція особи в соціальній структурі групи і суспільства, пов'язана з іншими позиціями через систему прав і обов'язків. Виділяють чотири основних складових для описання поняття "статус": назва статусу: дівчина, офіцер, сестра визначення статусу (описує суть статусу); зміст статусу — сукупність прав і обов'язків носія статусу; ранг статусу — місце певного статусу в соціальній ієрархії (високе, середнє, низьке; вище за одні статуси і нижче за інші). Статуси є природжені (чоловік, негр, українець) і набуті (студент, шофер, батько). Існує також приписаний статус. Це статус, у якому людина народжена (природжений статус), але за яким, крім того, суспільством визнані певні соціальні ознаки. Це статуси, пов'язані зі статтю, расою, національністю, віком. Приписаними статусами, наприклад, є також статус "член королівської родини" чи "старша пані" тощо.

24. Соціальна роль та рольовий набір.

Соціальна роль — модель поведінки, орієнтована на певний статус. її ще називають динамічною стороною статусу. Якщо статус вказує на позицію індивіда всередині групи, то роль — на поведінку властиву цьому статусові. Люди не можуть поводити себе як їм заманеться. Вони діють так, як, на думку оточуючих, повинен діяти носій цієї ролі. Соціальна роль неможлива без очікувань членів групи поведінки, властивої для носія певного статусу. Наприклад, учитель повинен себе поводити як учитель, а не як клоун чи міліціонер.

Рольовий набір. Кожен статус включає в себе не одну роль, а цілий комплекс ролей. Наприклад, статус викладача передбачає не лише те, що він читає лекції і проводить семінарські заняття, він є ще й наставником молоді, автором наукових статей, фахівцем у своїй галузі, колегою для інших викладачів, адміністратором тощо.. Або, наприклад, статус дружини передбачає такий рольовий набір, як: роль соціального партнера, сексуального партнера, вихователя дітей, домогосподині та годувальниці. Якщо дружина приділятиме значно більше уваги зароблянню грошей, тобто якщо у неї значно переважатиме статус годувальниці сім'ї, то ймовірно вона перестане бути жінкою домогосподинею, а іноді і жінкою-матір'ю.

 

25. Соціальна мобільність та її різновиди. Швидкість та інтенсивність мобільності.

Соціальна мобільність виявляється під час руху індивідів та груп від одного соціального статусу до іншого. У соціології розрізняють: вертикальну соціальну мобільність — переміщення з однієї страти в іншу. Розрізняють висхідну соціальну мобільність (наприклад, доцент став професором чи завідувачем кафедри) і низхідну (доцент став таксистом чи сміттярем); горизонтальну соціальну мобільність — перехід із однієї соціальної групи в іншу, але в межах однієї страти (наприклад, перехід з однієї сім'ї в іншу, таку саму за своїм соціальним статусом, Також розрізняють індивідуальну соціальну мобільність і групову (групова, як правило, є наслідком серйозних соціальних зрушень, таких як революції чи економічні перетворення, іноземні інтервенції або зміни політичних режимів та ін.). Під інтенсивністю розуміється вертикальна соціальна дистанція або кількість рівнів - економічних, професійних або політичних, які проходить індивід у його висхідному або низхідному русі за визначений період часу. Якщо, наприклад, деякий індивід за рік піднімається з позиції людини з річним доходом у 500 доларів до позиції з доходом у 50 тисяч доларів, а інший за той самий період із тієї самої вихідної позиції піднімається до рівня в 1000 доларів, то в першому випадку інтенсивність економічного підйому буде в 50 разів більша, ніж у другому.

 

 

26. Відкрите і закрите суспільство, його особливості.

Закрите суспільство — за Поппером — тип суспільства, що характеризується статичною соціальною структурою, обмеженою мобільністю, нездатністю до інновацій,традиціоналізмом, догматичною авторитарною ідеологією (має місце система, коли більшість членів суспільства охоче приймають ті цінності, які їм призначені, звичайно це тоталітарне суспільство)^[5]. Відкрите суспільство — за Поппером — тип суспільства, який характеризується динамічною соціальною структурою, високою мобільністю, здатністю до інновацій,критицизмом, індивідуалізмом і демократичною плюралістичною ідеологією^[5] (тут людині надається можливість самій обирати світоглядні, моральні цінності^[6]. Відсутня державна ідеологія, а на рівні конституції закріплюються принципи духовної свободи, які людина реально використовує. Тобто, сама намагається знайти основні цінності).Закрите суспільство схильне до спеціалізації, а відкрите — до творчості^[6].У відкритому суспільстві кожен учасник відповідальний за своє життя і дбає переважно про себе, при цьому в суспільстві поважається право на приватну власність і особисту гідність. У закритому суспільстві «святий обов'язок» — піклуватися про інших, а приватна власність — справа сумнівна (негожа) або навіть злочинна, негідна.

 

27. Особистість як одиниця соціологічного аналізу.

Соціологія особистості — це галузь соціології, яка вивчає особистість як об'єкт і суб'єкт соціальних відносин крізь призму суспільно-історичного прогресу, ціннісних суспільних систем, взаємозв'язків особи і соціальних спільнот.

 

28. Ключові поняття та категорії соціології особистості.

Соціологія особистості — це галузь соціології, яка вивчає особистість як об'єкт і суб'єкт соціальних відносин крізь призму суспільно-історичного прогресу, ціннісних суспільних систем, взаємозв'язків особи і соціальних спільнот. Термін "особистість " невіддільний від "людина ", "індивід ", "індивідуальність ". Словом "індивід " переважно визначають людину як одиничного представника будь-якого цілого (біологічного роду чи соціальної спільноти, групи тощо), наприклад, учитель, робітник, менеджер.Багатозначний термін "індивідуальність ", навпаки, означає якраз те особливе, конкретне і специфічне, що відрізняє одну людину від іншої, включаючи як природні, так і соціальні, як соматичні, так і психічні, як успадковані, так і набуті в процесі індивідуального розвитку (онтогенезу) властивості. Людина ж, як свідчить практичний досвід, — значно складніша й заплутаніша система, ніж ми її бачимо в численних наукових теоріях. Цей термін вказує лише на якісну відмінність людей від тварин і нічого не говорить про соціально зумовлені відмінності між самими людьми. Проте у життєдіяльності людини можна виділити біологічну, соціальну й психологічну структури. її вчинки зумовлюються різноманітними матеріальними і духовними мотивами. Вона функціонує на свідомому й підсвідомому рівнях, а також існує водночас як у зовнішньому, так і внутрішньому світі.

Соціологія у розгляді цих категорій та їхнього співвідношення виз­начає кілька важливих вихідних принципів. Насамперед ідеться про те, що індивід виокремлюється з попередньо неподільної племінної історичної спільноти людей раніше, ніж особистість.

 

 

29. Зміна соціологічних уявлень про особистість.

Однак ці основні проблеми соціології особистості в різні часи по-різному й трактувалися представниками окремих соціологічних шкіл і напрямів із врахуванням філософської традиції розгляду людини.

Отже, давньогрецька культурна традиція розробляє концепцію «лю­дини розумної» — «Ното заріет», суть якої полягає в утвердженні думки про відмінність людини і тварини за ознакою розумності..Таким чином, історія філософської антропології (тобто вчення про людину) засвідчує, як поступово з'являються, ускладнюються й змінюються уявлення про людину та особистість. У тій чи тій модифі­кації ці підходи знаходять свій вияв у соціологічних ученнях. Усіх їх, незалежно від способу тлумачення людини та особистості, об'єднує одна спільна риса: вони визнають людську особистість специфічним утворенням, що безпосередньо чи опосередковано виводиться з соціальних факторів. Соціобіологіяпро людину знайти в соціобіології, що розвивається зусиллями Е.Вілсона,Р.Трівер-са, Ч.Ламсдена та деяких інших науковців.

 

 

30. Основні проблеми соціології особистості.

Можна погодитися з тими українськими соціологами, які вважають, що соціологія особистості зосереджується на трьох основних пробле­мах: вивченні особистості як елемента, творися і представника соціальних спільнот і соціальних інститутів, аналізі особистості як об'єкта соціальних відносин (коли на перший план висувається вплив суспільства на особистість у процесі її формування, соціалізації, виховання тощо) і розгляді особистості як суб'єкта суспільних відносин (включно з її соціальною діяльністю, активністю і творчістю в суспільному житті).

 

31. Проблематика соціалізації особистості. Процес соціалізації суто індивідуальний. Тому соціалізація індивіда з необхідністю передбачає його індивідуалізацію, формування особистісних якостей. Соціалізація є безперервним процесом. Вона охоплює всі етапи життєвого шляху людини, протягом якого вона засвоює та використовує цінності культури. Кількісне накопичення засвоєних цінностей у певний період переходить у нову якість, що виявляється у зміні структури та спрямованості особи. Залежно від віку індивіда розрізняють 4 основних етапи соціалізації:1. Соціалізація дитини.2. Соціалізація підлітка (нестійка, проміжна).3. Тривала цілісна соціалізація (перехід від юності до зрілості у період від 17-18 до 23-25 років).4. Соціалізація дорослих.На кожному етапі існують "критичні періоди". Щодо соціалізації дитини — це перші 2-3 роки і вступ до школи; для соціалізації підлітка — перетворення дитини і підлітка на юнака; для тривалої — початок самостійного життя і перехід від юнацтва до зрілості. Соціалізація дорослих націлена на зміну поведінки в новій ситуації.Соціалізація особистості у різні вікові періоди характеризується специфічними соціально-психологічними особливостями.Метою соціалізації у ранньому віці є формування у дитини мотивації на прив'язаність до інших людей, що знаходить свій виразу довірі, бажанні зробити їм приємне.

 

32. Суть і зміст конкретно-соціологічного дослідження. Основні етапи соціологічного дослідження.

КСД — це процес, в якому в єдності представлені теоретико-методологічні і емпіричні рівні пізнання, тобто мова йде про діалектичний процес, в якому поєднуються дедуктивний і індуктивний методи пізнання, що забезпечує цілісність пізнання і уявлень про соціальні явища.Розрізняють такі основні види конкретно-соціологічного дослідження:1) за метою їх проведення:• теоретичні,• емпіричні;2) за частотою проведенн я:• разові,• повторні 3) за глибиною вивчення проблеми:• розвідувальні,• описові,• аналітичні;4 ) за способом забезпечення репрезентативності:• суцільне,• локальне,• вибіркове;5 ) за масштабом проведення: • міжнародне,• загальнонаціональне,• регіональне,• галузеве. Теоретичні дослідження спрямовані на глибоке узагальнення зібраного фактичного матеріалу та отримання на цій основі нового знання про об'єкт пізнання. Емпіричні дослідження спрямовані на розв'язання конкретної соціальної проблеми. Розвідувальне (або пілотажне, зондажне) дослідження — найпростіший вид соціологічного аналізу, який дозволяє розв'язувати обмежені завдання.. Етапи конкретно-соціологічного дослідження…. 1. Розробка програми і робочого плану - Визначення предмета і задач дослідження, робочої гіпотези, методів дослідження, виконавців і строків. 2. Підготовка до збору інформації- Розробка документів програмового збору інформації, пілотажне дослідження. 3. Збір інформації Спостереження, опитування, експеримент, вивчення документів.

4. Обробка інформаціїПеревірка, групування, зведення, обчислення відносних величин, побудова статистичних рядів, складання таблиць тощо. 5. Оцінка результатів Інтерпретація даних, формулювання висновків, оформлення звіту про дослідження, розробка пропозицій6. Реалізація результатів дослідження.