Зв’язок соціології з іншими суспільними і гуманітарними науками

З усіх суспільних наук соціологія найбільш тісно пов'язана з філософією, адже саме з філософії вона бере свій початок. Бо якщо філософія заглиблюється взагалі в розуміння світу, в проблеми свідомості та буття, то соціологія має своїм предметом вивчення, як вже говорилося раніше, тенденції формування, функціонування та розвитку суспільства і його складових елементів. У системі суспільних наук соціологія також тісно пов'язана з історією. Ці дві науки близькі тим, що вони вивчають суспільне життя у всіх його проявах, діяльність людей у всіх сферах суспільного життя. Проте, на відміну від історії, що має об'єктом дослідження лише минуле суспільства, то соціологія вивчає і минуле, і сучасність і навіть прогнозує майбутнє. Соціологія співпрацює з економічною наукою, предметом якої є вивчення процесу виробництва, а також вивчення різних форм відносин, що складаються в процесі виробництва, їх розвиток та функціонування. Тісно зв'язана соціологія і з політологією. Адже вони мають спільний предмет дослідження. Соціологія не претендує на загальний аналіз проблеми влади і в центр своєї уваги ставить більш скромне завдання — виявити місце і роль людей і соціальних груп в сфері політичних відносин. Дослідженнями соціології користується також і педагогіка, намагаючись пояснити вплив соціальних проблем на рівень освіти. Тісний зв'язок має соціологія з статистикою і математикою. На міждисциплінній основі виникла соціальна психологія, розвивається соціолінгвістика, проходить стадію становлення соціопедагогіка.

 

10. Позитивізм О.Конта.

Огюст Конт (1798-1857) увійшов в історію як ро­доначальник нової пози­тивної соціальної науки, яка мала звільни­ти наукове знання від умоглядної філософії (метафізики) і теології. Позитивна соціаль­на теорія, на його думку, повинна опирати­ся на наукові методи, які б дозволили ре­зультати одного дослідника перевірити ще раз і підтвердити або спростувати іншик дослідником. Позитивна стадія (після 1800 р.).. Науковий підхід дозволяє досягти й підтримувати рівновагу, гармонію, злагоду в суспільстві. На третій стадії створюються всі умови для формування «позитивної» науки про суспільство — соціології, а «позитивізм» стає головним принципом соціального пізнан­ня. Критерії позитивного знання - об'єктивність, достовір­ність, точність, корисність теорії. Соціологія, за задумом вче­ного, повинна забезпечити теоретичну і практичну основу новому, більш стійкому соціальному порядку — індустріаль­ному суспільству. Заслугою О. Конта є те, що він створив проект самостійної науки про суспільство, Він визначив соціологію не лише як об'єктивну науку, засновану на спостереженні, але і як на­уку, покликану практично перетворити все соціальне життя. О. Конт увійшов в історію не тільки як «батько соціології», але і як творець одного з напрямків соціологічної думки, що отримав назву позитивної соціології.

 

11. Натуралістичний напрямок у соціології ХІХ ст. (соціальний дарвінізм, географічна школа, расово-антропологічна школа).

Соціальний дарвінізм - вчення Чарльза Дарвіна про боротьбу за існування. Соціальний дарвінізм поставив у центр досліджень проблему соціальних конфліктів та міжгрупової боротьби, що викликані протилежністю потреб, інтересів, засобів. Найвідомішими представниками були Уїльям Беджгот - Людвіг Гумилович -, Альбіон Смоул. Боротьба за існування трактувалася як основний закон соціальної еволюції а інтереси, біологічні потреби особи - це рушійна сила розвитку суспільства. Історія не знає прикладу, де б держава не виникла без насильства, а причина боротьби – матеріальні потреби, намагання задовольнити їх за рахунок багатства інших і засобів існування інших. Географічна школа- перша школа в соціології, завдяки творчості Ж. Бодена, Ш. Монтеск'є, А. Тюрго. було визнання природних факторів та умов (географічне положення, кліматичні умови, рельєф) як визначальних у розвитку суспільства. представниками географічної школи в соціології XIX ст. були Г. Бокль, Л. Мечников, С. Соловйов, В. Ключевський. Томас Бокль (1821-1862), вивчаючи історію людства, простежував процеси історичної взаємодії людини та природи. Він зазначав, що географічне розміщення, клімат, ландшафт, ґрунти, їжа зумовлюють особливості як тілесної конституції людини, так і своєрідність її духовності, мислення і т. ін. За теорією Л. Мечникова (російський географ, громадський діяч), виникнення і розвиток культур мали за своє джерело рівень та масштабність освоєння водних ресурсів. Географічний фактор у житті суспільства є дуже істотним. Расово-антропологічна школа- не наукове осмислення проблем людини та раси, а використання науки для ідеологічних цілей.. Концепції расовоантропологічної школи засуджені наукою, але їх вивчення необхідне з міркувань моралі. французький філософ Жозеф Гобіно він вбачав соціальні інститути, культура походять від расових, біологічних особливостей.Х'юстон Чем- берлен "Основи XIX ст.". Європейська цивілізація, за цим вченням, – це вершина розвитку людської культури, завдяки саме нащадкам "арійської раси", корінним жителям північної Європи. Джерелами європейської цивілізації виступали три різновиди культури: давньогрецька; римська. іудейська релігія (християнство). На цій основі нібито було створено неперевершену культуру, цивілізацію. Ця "пронаукова" теорія свідчить про вульгарність та відсутність здорового глузду у науковому пошуку.

 

12. Органіцизм Г.Спенсера.

Герберт Спенсер (1820-1905).. Його наукова спадщина складається з таких ранніх творів, як "Вивчення соціології" (1878), "Принципи соціології" та "Описова соціологія. Органіцизм — напрям у натуралістичній соціології, започаткований Гербертом Спенсером. В його основі лежала ідея пошуку аналогії, а в деяких науковців і повногоототожненняорганізмізм) суспільства з організмом людини. Представники органістичної школи в соціології пояснювали соціальне життя біологічними закономірностями, виявляючи спільні загальні закономірності розвитку природи та суспільства. Започаткування органістичної школи пов'язано Герберта Спенсера. Виходячи з ідеї суспільство це організм звертає увагу на цілий ряд схожих рис між соціальним і біологічним організмами. Зокрема, тому, й іншому притаманні зростання і збільшення в обсязі, ускладнення структури, диференціація структури і функцій.Як і біологічний організм, суспільство має три системи органів:«підтримчу систему», яка забезпечує у живому організмі харчування, а у суспільстві — виробництво;«розподільчу систему» — в живому організмі це система засвоєння поживних речовин, у суспільстві — система поділу праці та розподілу продуктів;«регулятивну систему» — в живому організмі це нервова система, у суспільстві — система держави і права.Проте між біологічним та соціальним організмами Спенсер бачив деякі істотні відмінності: в організмі складові елементи підпорядковані цілому і існують заради нього, тоді як у суспільстві не індивіди існують заради сусуспільства, а суспільство заради блага своїх окремих індивідів, та ін. Органіцизм Герберта Спенсера можна вважати поміркованим, оскільки він не вдається до повного ототожнення соціального і біологічного.

13. Соціологічна концепція марксизму та її критичний аналіз.

З другої половини XIX і у XX ст. широкого розповсюдження набула соціологія марксизму. Вустами своїх засновників Карла Маркса (1818-1883) та Фрідріха Енгельса

1.соціологічна концепція марксизму розглядає суспільство не як
продовження й вищий продукт природи, а як об'єктивну реальність особливого ґатунку, яка саморозвивається;. 2марксистська соціологічна концепція порушує позитивістський принцип об'єктивності наукового знання, відкрито стаючи на захист одного класу — пролетаріату і відверто прагнучи знищення іншого класу — буржуазії. Тому вона є не лише і не так теорією, як ідеологією і політичною практикою, закликом до насильницького повалення буржуазного ладу; Російський, а згодом американський соціолог Сорокін (1889—1968) у деяких своїх працях вдається до критичного аналізу таких положень К.Маркса, як закон абсолютного зубожіння робітничого класу та зростання його чисельності внаслідок зубожіння середнього класу, твердження про концентрацію багатств у руках небагатьох капіталістів тощо. П.Сорокін наголошує, що історія не підтвердила гіпотез К.Маркса та його пророцтв. П.Сорокін доходить висновку, що економічні умови існування пролета-ріату не погіршувались, а поліпшувалися; середній класу капіталістичних. країнах не зникав, а кількісно зростав і ставав основою процвітання країни та запорукою політичної стабільності; багатства не концентру-валися в руках одиниць, а навпаки, спостерігалася «дифузія» (поширен-ня, розтікання) власності шляхом придбання робітниками акцій своїх та інших підприємств. Надзвичайно гостро П.Сорокін критикує марксистський підхід до людини, яка в цьому вченні перетворюється на іграшку, маріонетку в руках сліпих економічних сил. Теорія К.Маркса, вважає П.Сорокін, принижує людину до рівня тварини; відбувається деградація особи, для якої немає нічого святого; людські відносини дегенерують до рівня жорстокої боротьби, нічого не варто вбити людину.

 

 

14. Соціологізм Е.Дюркгейма. Поняття нормального і патологічного в соціології Е.Дюркгейма.

Яскравим прикладом нових теорій є соціологічна концепція патріарха французької соціологічно школи Еміля Дюркгайма (1857—1917). У ній простежуються дві головні тенденції. Перша — позитивістський натура-лізм — випливає з розуміння суспільства та його закономірностей за аналогією до природи. Водночас друга тенденція концепції Дюркгайма — так званий соціальний реалізм- вимагає розуміння суспільства як реальності особливого типу, яка відрізняється від усіх інших її видів (хімічної, фізичної, біологічної, психічної) та домінує над індивідами. Отже, сукупність поданих положень учення Е.Дюркгайма утворює «соціологізм» — принцип специфічності й автономності соціальної реальності, її домінування над індивідами. Соціологізм вимагає також обов'язковості застосування соціологічного методу для всіх інших суспільних наук. На думку Е.Дюркгайма, наукові дисципліни, які досліджують різні сторони соціальної реальності, залежні від соціології бо лише вона дає ключ до розуміння всіх без винятку соціальних явищ їхній сукупності. З аналогій до функціонування організму Е.Дюркгайм виводить поняття суспільств нормального типу, норми і патології. Зовнішньою, емпірично фіксованою ознакою норми чи патології є поширеність певного соціального явища або його рідкісність, винятковість. На основі цього він інтерпретує такі соціальні явища, як злочинність, кризи, самогубства. Тісно пов'язана із попередніми частинами вчення Е.Дюркгайма його
концепція самогубств. Автор переконаний, що саме аномія суспільства
є головним, могутнім генератором самогубств: число самогубств є
обернено пропорційним до ступеня інтеграції тих соціальних груп і
спільнот, до яких цей індивід належить. Суть самогубства як патологіч-
ного соціального явища зумовлена кризовим станом суспільства в
цілому.

15. Розуміюча соціологія М.Вебера.

Німецький соціолог Макс Вебер (1864—1920) вважається заснов-ником розуміючої соціології і теорії соціальної дії. В основі його соціо-логічної системи лежить ідея якісної відмінності соціогуманітарних наук від природознавства. Ця відмінність полягає, по-перше, у предметі дослідження (природознавство досліджує живу і неживу природу, соціо-гуманітарні науки — людину й створене нею суспільство); по-друге -- у методі дослідження (якщо у природознавстві використовується метод опису й пояснення, то у соціогуманітарних науках — метод розуміння діючих у суспільстві людей).Таким чином, для розуміючої соціології М.Вебера характерна орієнтація виключно на індивіда з його зростаючою раціональністю. Найвище досягнення людини, яка раціональна в своїх діях, — це капі-талізм з його раціональними релігією (протестантизмом), бюрократією, раціональним способом ведення господарства. Але навіть таке суспіль-ство ще не є ідеальним з погляду раціональності. М.Вебер вводить в обіг поняття ідеального типу — зразка і умоглядної конструкції, якої насправді не існує, але до якої слід прагнути. Такими ідеальними типами для М.Вебера є «економічна людина», «церква», «християнство» та, зрештою, і сам «капіталізм», який ніде не існує реально: конкретні країни мають конкретні різновиди цього ладу, наближені чи віддалені від ідеалу. Соціологія економіки й соціологія релігії доповнюється у вченні Вебера соціологією політики і влади. Влада і панування засновані на взаємному очікуванні індивідів: того, хто наказує, — що його накази будуть виконуватися; того, хто підкоряється, — що одержить наказ, який слід виконувати. Відповідно до трьох головних мотивів підкорення й слухняності Вебер розрізняє три чистих типи панування: легальне. традиційне. харизматичне.

 

 

16. Психологічний напрямок у соціології. Його основні концепції, їх характеристика.

Психологічний напрям у соціології був набагато пліднішим у науковому відношенні, ніж ряд натуралістичних напрямів, що орієнтувалися на біологію. Цей напрям, насамперед, передбачав аналіз людини та суспільства як елементів соціальної системи. Більшість досліджень даного роду була пов'язана із вивченням соціально-історичного матеріалу. Однією з рис, властивих психологізму в соціології, є те, що предметом дослідження виступають емоції, інстинкти, навіювання, лібідо, несвідомі імпульси, а не інтелектуальний фактор людської діяльності (розум, свідома поведінка). У рамках психологічного підходу в соціології розвивався "психологічний еволюціонізм", фундатором котрого був американський геолог і палеонтолог Лестер Уорд (1841-1913). відстоював ідею про те, що основоположними суспільними запросами в суспільному розвитку на всіх рівнях є бажання збільшення насолоди та зменшення страждань, а бути щасливими - є основним стимулом всіх суспільних поштовхів.Однією з перших теорій психологізму була концепція "психології народів" німецьких вчених Морітца Лацаруса (1824-1903) та Хейнмана Штейнталя (1832-1920). концепція "психології натовпу" німецького психолога, філософа Вільгельма Вундта (1832-1920). Значний соціологічний інтерес становить концепція "інтеракціонізму" американського соціолога Чарльза Кулі (1864-1929). У своїй праці "Природа людини і соціальний порядок" він розглядає суспільство як психологічний організм, що виявляє свою цілісність завдяки тісній взаємодії між індивідом, групами, де основу цієї взаємодії зумовлює психічна природа людини. Фрейд залишився найбільш плідним та оригінальним вченим у психології та соціології і найзначнішим його досягненням була розробка проблеми підсвідомого. Його вчення лягло в основу багатьох напрямів та шкіл у різних галузях знання. Його теорія психоаналізу не тільки привернула увагу багатьох прихильників, а й викликала значну опозицію, неприйняття.

17. Поняття про суспільство, його основні риси.

Суспільство існувало в усі епохи, навіть у ту далеку добу, коли не було ні країн, ні держав. Проте, стародавній світ не використовував такої абстракції, як суспільство. Вона з’явилася лише у XVIII ст. Є різні визначення поняття суспільства. Тривалий час суспільство практично ототожнювалося з державою. Нині на побутовому рівні під суспільством розуміють сукупність людей, які об’єднані спільною територією та державним устроєм. У соціології термін «суспільство» вживається у більш широкому розумінні. Як стверджував Г. Зіммель, це визначення набуває наукового сенсу лише тоді, коли його протиставляють арифметичній сумі окремих індивідів. Суспільство - сукупність різноманітних соціальних явищ і процесів, які детерміновані соціальними відносинами та зв'язками, в результаті чого виникає цілісний соціальний організм. Окремі соціальні явища та процеси виступають як системоутворюючі елементи, без яких неможливе існування тієї чи іншої соціальної системи. Так, більшість українських учених аналізує сучасне суспільство як систему на таких рівнях:· людство в цілому, що становить засадний рівень формування й організації суспільства; соціальна структура суспільства; соціальні інститути й організації; окремі індивіди як суб’єкти та об’єкти соціальних відносин.

 

18. Системний підхід до суспільства в соціології.

 

 

19. Типологія суспільства. Типологія — виділення певних типів суспільств за певними подібними ознаками або критеріями. За таким критерієм, як писемність, наприклад, можна виділити дописьменні (доцивілізовані) і письменні суспільства.За способом добування засобів існування: мисливці та збирачі; скотарі та городники; землероби (традиційне суспільство); індустріальне суспільство.За способом виробництва і формою власності і(типологія, запропонована Карпом Марксом) — первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична комуністична.. Характер виробничих відносин і їх основа — форма власності — відрізняють один тип суспільства, чи, як ще називають, суспільний лад, від іншого:первіснообщинний лад характерний для суспільства з примітивно-привласнювальним способом виробництва, розподіл праці тут відбувається за статевовіковою ознакою;— за рабовласницького ладу, домінуючими є відносини між рабовласниками і рабами, які (відносини) відзначаються тим, що одним людям належать усі засоби виробництва, а інші — не лише не володіють нічим, але й самі є власністю рабовласників, "знаряддями, які вміють розмовляти";за феодального ладу селяни вже не є знаряддям праці, проте, оскільки основний засіб праці — земля, — є власністю феодалів, то селяни змушені платити оброк і відробляти панщину за право використовувати землю.

 

20. Соціальна структура суспільства та її елементи. Соціальна структура суспільства — це сукупність його елементів і взаємозв'язків між ними. Соціальна структура сучасного суспільства включає велику кількість соціальних спільнот, прошарків, груп, які можна типологізувати як соціально-класові — класи, соціальні прошарки, соціальні групи та верст. соціально-професійні — колективи виробничі, навчальні, військові. соціально-демографічні — сім’ї, молодь;соціально-територіальні — міста, села, райони; соціально-етнічні — нації, народності, етноси. російський соціолог Р. Ривкіна пропонує такі правила вивчення соціальної структури1) вивчати потрібно всі без винятку соціальні прошарки суспільства;2) вимірювати їх потрібно за допомогою однієї мірки, одних критеріїв;3) таких критеріїв має бути стільки, щоб вони описували кожний прошарок глибоко й достатньо вичерпно.