Організація надання допомоги

 

Традиційно в більшості розвинутих країн функ­ціонують заклади, що пропонують різноманітні послуги для бездомних людей:

- притулок (нічліжка);

- притулок, де є можливість переночувати, випрати речі, отримати/приготувати сніданок;

- центри соціальної адаптації для різних груп клієнтів: колишніх ув'язнених, бездомних жінок тощо;

- «будинок на півдорозі»;

- підтримуюче проживання в спеціальних будинках;

- підтримка в облаштуванні власного житла;

- центри релігійних організацій;

- центри для біженців;

- спільнота (комуна) для спільного проживання;

- біржа житла;

- консультативні центри;

- центри денного перебування.

Діє й велика кількість громадських організацій, створе­них колишніми бездомними, або таких, що об'єднують бездомних людей, фахівців та волонтерів, які працюють з ними. Вони можуть надавати як інформацію про можливі послуги, так і пропонувати певні види допомоги для без­домних.

Існують також деякі організації, що допомагають конкрет­ним групам клієнтів.

В Україні послуги для бездомних лише починають фор­муватися і, як правило, організовуються та фінансуються місцевою владою, недержавними та релігійними організація­ми. Це насамперед притулки для бездомних та центри адап­тації чи ресоціалізації в Києві, Одесі, Запоріжжі, Дніпро­петровську та деяких інших містах.

Закон України «Про соціальні послуги» створює нові можливості для подальшого розвитку системи допомоги та підтримки бездомних. У ньому передбачено надання широ­кого спектра соціальних послуг у тимчасових притулках для дорослих; такі організації можуть працювати як осе­редки нічного або тимчасового проживання громадян без визначеного місця проживання. Тому набувають особ­ливої актуальності вивчення існуючих послуг, створення ефективних моделей діяльності подібних організацій, роз­робка навчальних програм для соціальних працівників, що працюють з бездомними, створення мережі обміну досві­дом професіоналів та проведення досліджень.

Такий підхід сприятиме як задоволенню потреб клієнтів і запобіганню їх виключення з суспільства, так і зменшенню соціальної напруги. Але разом з цим, плануючи роботу, не слід забувати про необхідність внесення змін до формуван­ня та розвитку житлової політики, створення профілактич­них програм запобігання бездомності, об'єднання зусиль різних організацій та координацію їх роботи.

Контрольні питання

1. Які причини бездомності ви можете назвати? Чи мож­ливе, на вашу думку, остаточне розв'язання проблем бездомності?

2. Який із підходів до розуміння бездомності вам ближ­чий? Обґрунтуйте свою думку.

3. У чому полягає специфіка вуличної соціальної роботи з бездомними людьми?

4. Яким чином застосовують імпаурмент (наснаження, активізацію) у соціальній роботі з людьми без визна­ченого місця проживання?

5. Чим пояснюється важливість у соціальній роботі з бездомними людьми налагодження контактів із різними службами?

6. Яка фаза процесу надання допомоги бездомним людям видається вам найскладнішою?

Лекція 23.

СОЦІАЛЬНА РОБОТА З ДІТЬМИ

 

План

23.1 Вікова характеристика дитинства

23.2 Типологізація дітей за групами ризику

23.3 Організація соціальної роботи з дітьми на основі фактору «ризику

 

Ключові слова: дитинство, група ризику, віктимність, девіантність.

Вікова характеристика дитинства

 

До вікової категорії «діти (дитина)» ми відносимо осіб, які не досягли вісімнадцятиліття.

У цю вікову категорію з визначеною умовністю можна включити періоди:

- дошкільного дитинства (дитинство, молодший дошкільний вік (1-3 роки) і старший дошкільний (3-6 років) віки;

- молодшого шкільного дитинства (6-10 років);

- підліткового дитинства (11-14 років);

- ранньої юності (15-17 років).

Дошкільне дитинство

Вікові завдання: природньо-культурні (формування рухових навичок, здатності до прямоходіння, сенсорний розвиток); соціально-культурні (оволодіння мовою, предметно-маніпулятивною діяльністю, розвиток образної й елементарної логічної форм мислення, довільності поведінки, оволодіння первинними способами співробітництва й кооперації); соціально-психологічні (становлення «образу Я» і самооцінки, статева ідентифікація, знаходження несвідомого почуття «базової довіри» до зовнішнього світу, почуття автономії, ініціативи).

Інститути й агенти соціалізації: родина, дитячі ясла і садки, ЗМК (телебачення, радіо, книги), батьки чи дорослі, які їх заміняють, інші старші члени родини, найближчі сусіди, вихователі, однолітки (з 3-х років).

Безпосередньо-емоційне спілкування дитини з дорослими як головний фактор її розвитку в дитинстві. Госпіталізм.

Спілкування з дорослими як провідний фактор розвитку дошкільника: позаситуативно-пізнавальна й позаситуативно-особистісна форми спілкування. Криза 3-х років.

Спілкування з однолітками. Дитяча субкультура: ігри, мовотворчість.

Небезпеки: хвороби і фізичні травми, безграмотність і (чи) аморальність батьків, убогість, занедбаність, антигуманність вихователів дитячих установ.

Основні напрямки діяльності соціальних працівників: освіта й консультування батьків, організація сімейних дитячих ясел-садків, ігрових груп і групових занять; патронаж неблагополучних родин.

Дитинство молодшого школяра

Вікові завдання: природньо-культурні (розвиток рухових навичок, розвиток ознак маскулінності-фемінінності, формування довільності психічних процесів); соціально-культурні (оволодіння роллю учня, систематизованими знаннями й уміннями в обсязі шкільного навчання, індивідуалізація інтересів і оволодіння способами самоорганізації для їхньої реалізації, формування прагнення до досягнення результату, уміння адекватно оцінювати свої успіхи й невдачі); соціально-психологічні (розвиток рефлексії щодо своєї діяльності, статева стереотипізація, подолання протиріч між ролями дитини й школяра (криза 6-ти років) і між прагненнями до імпровізації, творчості, демократичного спілкування й прихильністю до стереотипів і підпорядкування авторитетам).

Інститути й агенти соціалізації: родина, школа, ЗМК, позашкільні установи, батьки, учителі, інші дорослі, однолітки в класі і надворі; їхня роль і можливості у вирішенні вікових завдань.

Особливості субкультури: ігри (на уроці, на перерві, надворі, удома), дитячий сленг, словесна творчість, фантазії і марновірства, клички.

Зміст і норми спілкування з дорослими, однолітками своєї і протилежної статі, зі старшими й молодшими дітьми.

Зміст і форми предметно-практичної і духовно-практичної діяльностей, які організовані самостійно та дорослими. Особливості організації дорослими спортивних занять і ігор молодших школярів.

Небезпеки: пияцтво й аморальність батьків, убогість, антигуманність учителя, паління, розтління, зґвалтування, фізичні травми, гноблення старшими хлопцями.

Основні напрямки діяльності соціальних працівників: просвітницька діяльність з батьками, створення умов для розвитку молодших школярів у мікросоціумі, виявлення потенційно й реально віктимогенних чинників і віктимних молодших школярів, координація й кооперування діяльності інститутів виховання.

Підліткове дитинство

Вікові завдання: природньо-культурні (ріст усіх систем організму, статеве дозрівання); соціально-культурні (оволодіння знаннями в обсязі шкільного курсу, проба сил у різних сферах інтересів, формування групового інстинкту, залучення до романтичних ідеалів (вірність, друг, відвага, честь та ін.), самовиховання в значущих сферах (фізичне вдосконалювання, індивідуальні інтереси), визначення виду подальшого утворення); соціально-психологічні (подолання кризи особистої ідентичності через поглиблення та розширення самооцінок, ідентифікація зі статевовіковою групою й референтною групою однолітків, подолання маргінальності між дитинством і отроцтвом через автономізацію від дорослих, придбання навичок саморегуляції в значущих сферах поведінки й стосунків).

Провідні інститути п агенти соціалізації: родина, школа, мікросоціум, телебачення і відео, батьки, учителі, однолітки своєї статі, старші діти своєї статі; їхня роль і можливості в процесі вирішення вікових завдань.

Вікова субкультура: ігри (перевага рухливих, поява азартних, захоплення електронними), жаргон, елементи моди в одязі і т.ін., марновірства, міфи, фантазії.

Особливості спілкування: предмет спілкування – підліток як суб'єкт взаємодії; з дорослими – скорочення обсягу, падіння довіри, ріст конфліктності; з однолітками – активний пошук, практична основа, яка доповнюється емоційним компонентом, нестійкість мікрогруп, конфліктність.

Небезпеки: пияцтво, алкоголізм, аморальність батьків; убогість, помилки педагогів і батьків, паління, токсикоманія, зґвалтування, розтління, самітність, фізичні травми, цькування однолітків, залучення в асоціальні й злочинні групи.

Основні напрямки діяльності соціальних працівників: просвітницька діяльність з батьками, діагностика віктимності родин, робота з віктимогенними родинами та віктимними підлітками, організація в мікросоціумі груп і організацій для пробудження й задоволення інтересів підлітків з використанням масових і групових форм взаємодії.

Рання юність

Вікові завдання: природньо-культурні (завершення фізичного та статевого розвитку, гармонізація систем організму); соціально-культурні (оволодіння програмою навчального закладу, визначення ціннісних орієнтацій у професійній та позапрофесійній сферах, вибір подальшого життєвого шляху, подолання ставлення до людини як до засобу й формування ставлення до неї як до мети, оволодіння ефективною взаємодією з оточуючими особами своєї та іншої статі, іншого віку), самореалізація через самоствердження в сутнісному та зовнішньому планах); соціально-психологічні (гармонізація «образу Я», розвиток рефлексії, подолання маргінальності між підлітковим і дорослим станом, відносно безболісне проходження через рольову й особистісну невизначеність, сексуальна децентрація в поведінці, гармонізація прагнень «бути як усі» і «бути не як усі»).

Провідні інститути й агенти соціалізації: родина, навчальні заклади, мікросоціум, суспільство однолітків, референтні групи, друг, подруга, відео і телебачення; їхня роль і можливості у вирішенні вікових завдань.

Вікова субкультура: мода, жаргон, способи проводження часу, стиль поведінки, естетичні пристрасті.

Особливості спілкування: предмет спілкування – людина як суб'єкт відносин: з дорослими – падіння інтенсивності й вірогідності поряд із прагненням до спілкування на рівних; з однолітками – сполучення широких приятельських стосунків, контактів із глибокими дружніми стосунками у вузьких групах, пошуки спілкування з особами іншої статі.

Небезпеки: антисоціальна родина, пияцтво, наркоманія, педагогічні помилки батьків і вчителів, убогість, проституція, зґвалтування, самітність, суїцид, утрата перспективи, фізичні травми, маргінальність, цькування однолітків, залучення в злочинні групи.

Основні напрямки діяльності соціальних працівників: просвітницька діяльність з батьками і юнаками, створення умов для позитивного вільного проводження часу відповідно до тенденцій моди, створення різних за змістовною спрямованістю клубів і організацій, діагностика віктимних сфер і віктимності особистості, її подолання, робота з переорієнтації окремих юнацьких груп і за «розколом» асоціальних груп.