Форми соціальної роботи з малозабезпеченими громадянами

Малозабезпечені громадяни заходяться у стані бідності, при якому в людини або соціальної групи (сім'ї) основні потреби, необхідні для збереження здоров'я та забезпечення життєдіяльності, не можуть бути повністю задоволені з причини відсутності або недостатності коштів.

В якості основного критерію визначення рівня бідності населення виступає прожитковий мінімум.

До малозабезпечених клієнтів, які не можуть придбати всі продукти, товари і послуги, що входять до споживчого кошика, можна віднести незаможні родини і самотньо проживаючих громадян.

Соціальна робота з малозабезпеченими здійснюється за допомогою індивідуальних та групових форм соціальної роботи.

До індивідуальних можна віднести первинний прийом, консультування і т.д.

До групових: соціальний патронаж, святкові заходи, присвячені «Дню літньої людини», «Дню інваліда», громадські роботи, організація гарячого харчування, роздача продуктових наборів, промислових товарів першої необхідності (мило, пральний порошок, зубна паста та ін.).

Соціальний патронаж незаможних клієнтів включає наступні етапи: підготовчий, основний, заключний.

Фахівець з соціальної роботи оформляє результати соціального патронажу у вигляді акта обстеження житлово-побутових умов, у випадку первинного соціального патронажу заповнюється соціальна карта клієнта. Потім незаможний громадянин запрошується на повторну консультацію.

Консультування проводиться з метою вибору виду соціальної допомоги та визначення середньодушового доходу самотньо проживає клієнта або сім'ї.

Таким чином, соціальна робота з малозабезпеченим категоріями населення проводиться за допомогою індивідуальних та групових форм. Первинний прийом клієнтів, як індивідуальне взаємодія фахівця і клієнта дозволяє визначити ступінь потреби людини або його сім'ї та визначити стратегію надання йому допомоги. Соціальний патронаж відноситься до групових форм соціальної роботи з незаможним громадянином, в результаті його проведення фахівець отримує інформацію про організацію побуту клієнта, періодичності його харчування, зайнятості і т.д. З метою профілактики споживатської позиції серед бідних громадян використовуються і багато інші форми соціальної роботи, які б збільшення їх доходів.

 

Контрольні питання

1. Розкрийте малозабезпеченість як соціально-економічну проблему.

2. Охарактеризуйте основні форми соціальної роботи з малозабезпеченими громадянами.

Лекція 12.

СОЦІАЛЬНА ДОПОМОГА ТА ПІДТРИМКА ОСІБ З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ

 

План

12.1 Міжнародні аспекти правового захисту інвалідів

12.2 Сучасні стратегії забезпечення рівних можливостей для інвалідів

12.3 Соціальний захист дітей-інвалідів

12.4 Соціальний захист інвалідів всіх вікових груп

 

Ключові слова: інвалідність, соціальний захист, соціальні гарантії, діти з інвалідністю.

 

Міжнародні аспекти правового захисту інвалідів

 

Соціальна робота з інвалідами є однією із важливих і пріоритетних сфер соціальної роботи.

Основу правового захисту людей з інвалідністю становлять міжнародні стандарти щодо забезпечення прав і гарантій соціального захисту дітей-інвалідів і дорослих людей, що відображені в документах Організації Об'єднаних Націй: Декларації прав дитини (1959 p.), Декларації соціального прогресу та розвитку (1969 p.), Декларації про права розумово відсталих осіб (1971 p.), Декларації про права інвалідів (1975 p.), Всесвітній програмі дій стосовно інвалідів (1981 p.), Конвенції про права дитини (1989 p.), Всесвітній декларації щодо забезпечення виживання, розвитку і захисту дітей (1990 p.), Принципах захисту психічно хворих і покращання психіатричної допомоги (1991 p.), Стандартних правилах забезпечення рівних можливостей для інвалідів (1993 р.) та інших документах.

Проблеми, з якими стикаються інваліди вперше були висвітлені у Всесвітній програмі дій щодо інвалідів Організації Об'єднаних Націй

У 70-х pp. XX ст. з ініціативи ВООЗ розгорнулася дискусія щодо термінологічного апарату хвороб, порушень, патологічних станів, інвалідизації особистості.

Зверталась особлива увага на розгалуження понять «вада», «інвалідність», «непрацездатність». Спеціальні дослідження довели, що хвороба перешкоджає здатності індивіда до виконання певних функцій та обов'язків; хвора людина не може стабільно виконувати свою звичну соціальну роль.

Перше офіційне визначення поняття «інвалід» дається в Декларації про права інвалідів (1975 p.).

Медична модель інвалідності визначається у науковій літературі як медична патологія.

Термін «інвалідність» («Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів» ООН) охоплює значну кількість різних функціональних обмежень, які трапляються серед населення в усіх країнах світу.

Термін «непрацездатність» («Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів» ООН) означає втрату чи обмеження можливостей участі в житті суспільства нарівні з іншими.

Таким чином, термінологія, яка використовується в міжнародних правових документах, визнає необхідність розгляду як індивідуальних потреб особистості (реабілітація, надання допоміжних засобів тощо), так і соціальних проблем (різні перешкоди для участі в житті суспільства).

Створення рівних можливостей означає, що державна політика має використовувати «всі засоби таким чином, щоб кожний індивід мав рівні можливості для участі в житті суспільства. Після досягнення інвалідами рівних прав у них повинні бути також рівні обов'язки. У міру отримання інвалідами рівних прав суспільство вправі очікувати від них більшого. У рамках процесу забезпечення рівних можливостей необхідно створювати умови для надання допомоги інвалідам для того, щоб вони могли повною мірою виконувати свої обов'язки як члени суспільства» («Стандартні правила забезпечення рівних можливостей для інвалідів».)

Сучасні стратегії забезпечення рівних можливостей для інвалідів

 

Нові прогресивні тенденції соціального захисту інвалідів відображені в документі ООН «Стандартні правила створення рівних можливостей для інвалідів».

Одна з проблем – визначення принципу рівних можливостей у сфері освіти. Державам пропонується забезпечити навчання дітей-інвалідів в інтегрованих структурах.

Перспективним є залучення інвалідів до культурних цінностей і художньо-естетичної діяльності.

Не менш важлива проблема – організація дозвілля та відпочинку, що тісно пов'язана зі створенням механізмів полегшення пересування інвалідів до рекреаційних установ, моральною і фінансовою підтримкою персоналу, який здійснює соціальні програми, у тому числі проекти, що передбачають розробку методики забезпечення доступності.

Правові основи соціального захисту інвалідів в Україні Правові та організаційні засади щодо задоволення особливих потреб інвалідів у соціальному захисті, навчанні, лікуванні, соціальній опіці та громадській діяльності відображені у спеціальному й загальному законодавстві України.

У спеціальному законодавстві права інвалідів урегульовані шляхом (рис. 5.1, 5.2, 5.3):

· прийняття окремого закону, що стосується виключно інвалідів (Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 p.; Закон України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» від 16 листопада 2000 р. № 2019-11);

· включення питань, що стосуються інвалідів, до галузевих законів (Законів України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 р., «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21 листопада 1992 р., «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 р., «Про освіту» від 23 травня 1991 р., «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» від 5 лютого 1993 p., Основ законодавства України про охорону здоров'я» від 19 листопада 1992 p., «Кодексу законів про працю та ін.);

· нормативно-правових документів, що регулюють механізм реалізації законів; типові положення, взірцеві положення, інструкції, укази, накази, розпорядження та ін.