Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Теоретичні основи практики соціальної роботи↑ Стр 1 из 29Следующая ⇒ Содержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
Теоретичні основи практики соціальної роботи 1.1. Значення теорій для практики соціальної роботи Методологія соціальної роботи ґрунтується на наукових знаннях, результатах досліджень та аналізі практичної діяльності соціальних працівників, її теоретичне обґрунтування постійно змінюється, розвивається відповідно до потреб клієнтів і суспільства. Розвиток теорій і моделей соціальної роботи зумовлений досягненнями споріднених наук (психології, соціології, філософії та ін.), осмисленням емпіричного досвіду, створенням нових методик роботи. Теорії сприяють пізнанню загальних властивостей явищ, пояснюють події, збагачують ідеями, знаннями закономірностей, завдяки чому розвивається безпосередня практика. Теми рефератів 1. Вплив теорій на практику соціальної роботи. 2. Класифікації теорій у соціальній роботі. 3. Чинники розвитку теорій і методів соціальної роботи.
1.2. Психологічні моделі соціальної роботи На початку XX ст. класові підходи до соціальної роботи почали поступово заміщуватися природничо-науковими уявленнями про проблеми життя та адаптації людини до соціуму. Цьому сприяли фундаментальні дослідження в галузі психології особистості та психіатрії того часу. У теорії та практиці соціальної роботи почали використовувати методи психоаналізу, поведінкової, когнітивної та гуманістичної психології. Сучасні школи соціальної роботи широко застосовують підходи і методи розуміння індивідуально-психологічного плану поведінки та ініціації її змін, розроблені 3. Фрейдом, Е. Еріксоном, А. Бандурою, К. Роджерсом, Ф. Перл-зом, В. Франклом та ін. Знання психології особистості та психотерапевтичних методів впливають передусім на глибину сприйняття клієнта соціальної роботи, налагодження з ним робочого контракту, розуміння етіології його проблем, надання допомоги у формуванні психологічних здібностей клієнта щодо розв'язання власних життєвих конфліктів і подолання труднощів. У сучасній соціальній роботі поширеними є психодинамічна, когнітивно-біхевіо-ристська, гуманістично-екзистенційна моделі. Сім'я і теорія систем
Закінчення таблиці 1.3
Для соціальних працівників, які використовують у своїй роботі теорію систем, важливо враховувати такі чинники, як еквіфінальністпь (можливість досягнення результату різними способами) та мультифінальністпь (ймовірність отримання за одних і тих самих умов різних результатів, оскільки елементи системи взаємодіють по-різному). Це означає, що використовуваний соціальним працівником у двох схожих ситуаціях один і той самий план роботи може мати різні наслідки для клієнта. У соціальній роботі часто доводиться враховувати такий системний процес, як реверберація (лат. геуегЬего — відбиваю, відкидаю) — повільне зниження рівня соціального функціонування клієнта. Цей процес має назву «ефект доміно». Наприклад, вживання наркотиків здебільшого спричинює такі наслідки: втрата роботи -» нестача грошей -> розпад соціальних відносин -> конфлікти, розпад сім'ї -» втрата житла -» проблеми зі здоров'ям -> моральна деградація -» цілковита криза. Соціальній системі властиве явище диференціації (лат. біі- £егепІіа — відмінність) — збереження власної ідентичності у процесі розширення чи звуження її меж. Це відбувається, наприклад, із народженням або всиновленням дитини, приєднанням до сім'ї дідуся чи бабусі або з переїздом дорослих дітей з батьківського дому в інше місце проживання. Загалом системний підхід відкриває нові пізнавальні можливості, дає змогу побачити проблемні сегменти, елементи взаємодії між клієнтами та їх оточенням. Він є методологічною основою цілеспрямованих, комплексних дій соціальних працівників. Використання теорії соціальних систем у плануванні роботи допомагає виявити існуючі в соціальному бутті клієнтів системи та їхні межі, оцінити їх функціонування або дисфункції, виробити можливі цілі втручання та відповідні стратегії. За системного підходу втручання і зміни спрямовані на ті ситуативні моменти, які впливають на проблему клієнта. Як правило, ці втручання мають на меті забезпечення необхідних для нього змін у сім'ї, громаді, навіть у суспільстві. Системну модель використовують на різних рівнях соціальної роботи. Наприклад, в індивідуальній роботі на основі теорії систем соціальні працівники виявляють фактори оточення клієнта (від безпосереднього побутового рівня до суспільного рівня), фіксують вплив на нього цих чинників та інших людей. Далі соціальний працівник разом із клієнтом шукає змогу різними (переважно альтернативними) засобами допомогти клієнтові досягнути мети, «оминути» обставини, що можуть спричинити негативні наслідки або «побічні» негативні явища. Найчастіше використовують у цій справі техніки пошуку ресурсів (вхідних даних), визначення очікуваних результатів. При цьому соціальні працівники переважно перебирають на себе роль брокера (посередника, який діє від імені клієнта) соціальних послуг. Соціальним працівникам постійно доводиться вивчати суперечливі або нереалістичні ставлення до агента змін — суб'єкта, який стимулює, забезпечує необхідні зміни в житті клієнтів соціальної роботи. Ця робота може бути особливо ефективною в роботі з «групами ризику», оскільки соціальні працівники, наприклад на відміну від представників правоохоронних органів, розглядають делінквентну (лат. сіеіищи-епз (гіеіііщиепйз) — той, що вчиняє провину) поведінку, яку демонструють підлітки, як проблему невикористаних можливостей клієнта, його соціальної та емоційної незрілості. Теорію систем широко застосовують у роботі з сім'ями, зокрема в сімейній терапії. Однією з центральних у теорії систем і досить поширеною в соціальній роботі з сім'ями є ідея створення підтримуючих мереж. Мережі — це формальні або неформальні зв'язки людей чи організацій, які можуть поділяти між собою ресурси, обмінюватися навичками, інформацією, знаннями тощо. Вони бувають позитивними або негативними відповідно до того, як впливають на особу. Наприклад, людина, що вживає наркотики, включена в мережу, яка дає їй змогу знаходити та купувати наркотики, підтримувати стосунки з іншими споживачами наркотиків тощо. Це приклад негативної мережі, частина якої існує нелегально. Але коли наркозалежна особа прийме рішення про необхідність лікування та реабілітації, вона має знайти та налагодити стосунки з елементами іншої системи чи мережі, яка зможе допомогти їй в досягненні мети. Це можуть бути родичі чи друзі, соціальні працівники, лікарі, лікарня чи реабілітаційний центр, програма підтримки людей, що мали залежність, група самодопомоги тощо. Тому завдання соціального працівника полягає в створенні та підсиленні позитивних, підтримуючих мереж, мобілізації їх ресурсів на користь клієнта, знаходженні людей чи організацій, які зможуть бути ефективними в допомозі клієнту досягти мети. Очевидно також, що клієнти соціальної роботи, більшість з яких належить до бідних прошарків, мають обмежені соціальні мережі порівняно, наприклад, з представниками вищих класів, які мають змогу підтримувати тісні стосунки з друзями чи колегами в інших містах і країнах, що уможливлює їх доступ до різноманітних ресурсів, насамперед інформаційних, і створює сприятливі можливості для розвитку чи досягнення бажаних змін. На макрорівні теорію систем застосовують для організації та зміни систем, які впливають на життя людей. Наприклад, в процесі роботи в громаді теорія систем є основою для розуміння зв'язку ресурсів, потреб, міжособистісних стосунків й ефективних методів використання різних частин системи (громади). Наприклад, у деяких хеседах (благодійних соціальних службах єврейських громад, орієнтованих на надання послуг людям похилого віку) впровадили програму, відповідно до якої досвідчені вчителі-методисти, що перебувають на пенсії, проводять репетиторські заняття з дітьми у позаурочний час. Організацію такої програми зумовило прагнення забезпечити соціальний простір для самореалізації пенсіонерам і допомогти батькам, які не можуть найняти репетитора, підвищити рівень знань дітей, що позитивно позначиться на їх конкурентоспроможності на ринку праці, допоможе їм долучитися до досвіду людей старшого покоління. Попри те що теорія систем не пояснює причин правопорушень, а лише допомагає у встановленні зв'язків між різними соціальними чинниками і соціальними правопорушеннями, основні її положення використовують при розробленні програм, спрямованих на зміну девіантної поведінки, передбачаючи використання для цього можливостей різних соціальних закладів. Послуговуються нею і при розробленні концепцій соціального захисту та планів їх реалізації. Наприклад, концепція створення в межах великого населеного пункту комплексної системи соціальної реабілітації розумове відсталих осіб передбачає координацію роботи відповідних організацій, формування команди фахівців, впровадження взаємопов'язаних програм (раннього втручання, тимчасового догляду, корекції розвитку і поведінки в дошкільному віці, інтегрованого навчання, зайнятості та працевлаштування, забезпечення житлом, догляду за дорослими, оздоровлення, зміну ставлення з боку громади тощо). Основним обмеженням системної моделі соціальної роботи є її дещо абстрактний характер, оскільки вона здебільшого лише описує те, що може трапитися. Робота в межах цієї моделі вимагає від соціальних працівників налагодження і розвитку контактів з багатьма організаціями (наприклад, місцевою владою, лікарнями, поліклініками, школам и, громадськими і релігійними організаціями, які можуть надавати послуги клієнтам, групами самодопомоги, товариствами, професійними організаціями, міліцією тощо). Однак представники цих організацій можуть бути де зацікавленими у розвитку відносин із соціальними;'} службами, не реагувати належно на їх запити. Крім того, • соціальні працівники переважно діють у структурі певних соціальних організацій, які мають конкретну мету діяльність, чітко визначають функції своїх підрозділів і окремих фахівців, внаслідок чого їх звернення до ширшої системи може виходити за межі службових повноважень. *' У соціальній роботі доводиться враховувати і те, що зміна системи потребує багато часу і зусиль, вона може бути безрезультатною або навіть зашкодити справі. Проте успішні результати, як правило, змінюють на краще життя багатьох людей. Використовуючи системну модель, необхідно брати до уваги різні явища, які не вписуються у загальну теорію систем, оскільки вона сприяє розв'язанню проблем переважно на макро- та мезорівнях, не враховуючи особистісних характеристик клієнта. Системна теорія використовує чимало технічних термінів. Водночас вона пропонує концептуальні межі для мікро- і макропрактики, орієнтує на з'ясування причин певних подій, явищ, процесів, чітке й осмислене планування змін і заходів, спрямованих на їх здійснення; створює широкий простір для самовизначення клієнта, пошуку альтернативних шляхів для втручання та підтримки з боку соціальних працівників. Основна цінність застосування системних ідей у соціальній роботі полягає в їх спрямованості на пізнання, зміну людської або соціальної поведінки загалом, а не окремих її елементів. На відміну від роботи з конкретними випадками, яка передбачає сконцентрованість на одному або двох аспектах ситуації, системна модель є ближчою до комбінованої, командної роботи, що дає змогу одночасно долати більшу кількість проблем, беручи до уваги взаємопов'язаність різноманітних підсистем. У 70-ті роки XX ст. використання теорії систем було піддано критиці прихильниками психологічної моделі соціальної роботи. Виступали проти неї і марксисти. Однак у 90-ті роки вона знову набула популярності серед фахівців; соціальної роботи, особливо у Великобританії, які, здійснюючи догляд у громаді, мають своїм обов'язком координацію надання клієнтам послуг різними соціальними системами, що передбачає використання можливостей і взаємозв'язків різних частин системи.
Теми рефератів 1.Теорія систем і сучасна практична соціальна робота. 2.Розвиток соціальних мереж підтримки як основа екологічноїмоделі соціальної роботи. 3.Можливості та обмеження застосування теорії ролей у сучаснійпрактичній соціальній роботі. 4.Ідеї Пауло Фрейре та розвиток антидискримінаційної практикисоціальної роботи. 5.Феміністична практика соціальної роботи.
1.4. Комплексні моделі соціальної роботи Частина моделей соціальної роботи ґрунтується на наукових поняттях і концепціях з різних галузей знань (психологи, соціології, психіатрії, педагогіки) і є синтезом різноманітних теорій і підходів. Поява цих моделей зумовлена прагненням практиків соціальної роботи зрозуміти особистість клієнта у взаємозв'язку зі світом, що його оточує. Такі підходи стають дедалі популярнішими серед соціальних працівників, оскільки дають змогу використати традиційні знання з різних наук і застосувати інноваційні прийоми і техніки роботи. До найпоширеніших комплексних моделей належать: кризове втручання, зосереджена на завданні модель, сімейна терапія, психосоціальна терапія та соціально-педагогічна модель. Кризове втручання Соціальним службам і їх фахівцям часто доводиться мати справу з клієнтами, які перебувають у стані психологічної кризи, для ослаблення, подолання якої необхідне оперативне втручання. У соціальній роботі на позначення цієї сукупності дій вживають поняття «кризове втручання» — модель практичної соціальної роботи, яку використовують за необхідності подолання глибокої психологічної кризи клієнта. Основою кризового втручання є обґрунтовані у 60-ті роки XX ст. американським психологом і психіатром Джеральдом Капланом техніки превентивної (запобіжної) психіатрії, спрямовані на запобігання психічним хворобам у людей, які перенесли важкі втрати. Згодом ці ідеї набули розвитку завдяки старанням його співвітчизниці Наомі Голан, котра розрізняла матеріально-організаційні заходи з подолання кризової ситуації і підпорядковану цій меті психологічну роботу. Суть цієї роботи полягала в тому, що впродовж максимум восьми зустрічей консультант повинен зуміти скоригувати когнітивне сприйняття клієнта і сформувати з ним нову модель його поведінки. Першими почали використовувати ідеї Дж. Каплана британські фахівці, які працювали у громадах. З часом вони довели їх ефективність у роботі з усіма вразливими групами клієнтів, котрі перебували у стані глибокої психологічної кризи і потребували оперативного втручання. Кризове втручання є не самостійною теорією, а комплексним підходом, що спирається на елементи психоди-намічної моделі, короткострокової когнітивної терапії, бі-хевіористські підходи (зокрема, теорії соціального нау-чіння), соціологічні підходи (передусім теорію систем). Особливо цінними для нього є використовувані психоди-намічною моделлю відомості з Его-психології (Я-концеп-ція особистості), що допомагають у пізнанні причин, мотивів емоційних реакцій індивіда на зовнішні події й використанні доцільних, ефективних методів раціонального контролю за ними. Часто під час кризового втручання вживають поняття гомеостаз — стан рівноваги системи. Адже саме його прагнуть досягти внаслідок втручання. Не менш значущою його метою є відновлення зв'язків клієнта з іншими елементами соціальної системи. Основою кризового втручання є глибинне розуміння кризи, особливостей її перебігу. Криза (грец. кгізіз — поворотний пункт, вихід) — стан особистості, спричинений її зіткненням з нездоланними перешкодами на шляху досягнення важливих для неї цілей. Соціальним працівникам доводиться бути свідками й учасниками ситуацій, подій, за яких людина стикається з перешкодою, не маючи змоги подолати цю ситуацію за допомогою узвичаєних методів розв'язання проблем. Через деякий час настає період дезорганізації (розладу діяльності), а відтак — вибуху, впродовж якого людина намагається розв'язати проблему. Кризу в житті людини можуть викликати народження і смерть члена сім'ї, раптова хвороба, інвалідність, перехідні періоди розвитку особистості, старіння, пошук нових цінностей та ін. Теоретична основа кризового втручання ґрунтується на певних положеннях. 1. Індивід (сім'я, група, спільнота) неминуче переживає періоди посилення внутрішнього і зовнішнього стресу,що порушує нормальний життєвий цикл і гармонійну взаємодію з довкіллям. Такі ситуації є наслідком певнихтравмуючих подій (зовнішнього удару, внутрішньої напруги). Подія може бути одиничним катастрофічним випадком або серією незначних невдач, які мають кумулятивний ефект. 2. Вплив травмуючої події порушує внутрішню гармонію (баланс) особистості і ставить людину у вразливе становище, що проявляється в посиленні напруги і стурбованості. У спробах знову досягнути рівноваги людина долаєтакі стадії, як первинне зростання напруги, що стимулюєзвичні способи'розв'язання проблем; подальше посиленнянапруги, якщо звичні способи подолання проблем є безрезультатними; значне посилення напруги, що вимагає мобілізації внутрішніх і зовнішніх ресурсів особистості, використання нестандартних, резервних способів подоланняпроблеми; підвищення внутрішньої напруги до крайніхмеж, що є наслідком невдач у подоланні проблеми (ухилення від її розв'язання або переформулювання її). 3. Будь-який каталізуючий чинник на межі найвищого напруження може підштовхнути індивіда в стан активної кризи, яка супроводжується дезорганізацією і припиненням опору кризогенним силам. 4. Відтак настає період поступового відновлення, якеможе завершитися досягненням стану рівноваги. Криза може завершитися на будь-якій із стадій, якщо загроза зникає або вдається знайти спосіб її розв'язання. Однак не кожна людина здатна подолати її власними зусиллями. Зниження здатності індивіда протистояти стресовим ситуаціям може бути спричинене дією таких чинників: — особлива значущість, незвичність проблем, які переживає індивід або його родина; — неприйнятна або дезадаптивна (така, що унеможливлює існування у певному середовищі) поведінка когосьіз членів родини; — недостатня підтримка у кризовій ситуації з боку родичів, друзів; — деструктивні когнітивні (пізнавальні) схеми, використання життєвих сценаріїв «на це я не здатний», «це мені не під силу», «нещасливої зірки», «сумного фаталіста», боязнь піти на ризик, прихована суїцидальність; — відчуття самотності; — втрата конструктивної, мобілізуючої ідеї, мети, віри.На здатність подолання кризових ситуацій суттєво впливає попередній досвід: якщо раніше людині не вдавалося цілком розв'язати свої проблеми, це обмежує її адаптивні можливості. Криза може стати постійною (тривалою), якщо події, які зумовлюють її, повторюються, внаслідок чого людина, сім'я вичерпують внутрішні ресурси опору. В такому разі вони опиняються у стані адаптації (квазіадаптації) до кризи. Свідченням такого стану є звикання людини (сім'ї) до того, що їх важливі потреби не задовольняються. Знаючи про це, соціальний працівник-практик повинен порушити цей квазібаланс, вивести клієнта (сім'ю) зі стану звикання до кризи. У різних аспектах і під різними кутами зору кризу досліджують психологи, соціологи, психіатри. Не всі кризові ситуації можна охарактеризувати, використовуючи класичні теорії та визначення, але якщо людина стверджує, що переживає кризу, це є підставою для кризового втручання, пошуку й використання адекватних ситуації інструментів. Навіть якщо зовні ситуація не сприймається як кризова, але індивід або його сім'я стверджують, що переживають кризову ситуацію, ігнорувати це не слід, оскільки деякі малопомітні деструктивні явища здатні з часом перетворитись на серйозні проблеми. Наслідки кризи здебільшого бувають значно масштаб-нішими, ніж їх причини і сутність. Наприклад, сім'я, яка переживає кризу і не може з нею впоратися, перестає виконувати властиві їй функції, зокрема функцію соціалізації дітей, матеріальної та морально-психологічної взаємодопомоги. Важливими ознаками, що свідчать про необхідність втручання соціального працівника, є відсутність умов у сім'ї для нормального розвитку та виховання дітей, тобто коли потреби дітей не задовольняються. Це проявляється в недоїданні, носінні одягу не за сезоном, відсутності навичок особистої гігієни й умов для їх дотримання, в необхідності працювати, а іноді й жебракувати, відсутності можливостей для навчання і дозвілля. Нерідко такі діти стають жертвами сексуальних домагань або сексуальної експлуатації в сім'ї, інших форм насилля. Кризове втручання на перших порах використовували у психіатричних службах за місцем проживання. Згодом сфера його використання значно розширилася, набула універсального характеру, оскільки, як стверджував Е. Ерік-сон, кожна людина переживає певні кризи на всіх вікових етапах, її звернення до соціальних служб є свідченням неможливості самостійно впоратися зі своєю складною життєвою ситуацією. Український науковець Ірина Трубавіна вважає доцільним кризове втручання у таких гострих і хронічних ситуаціях, як: а) відсутність важливих взаємостосунків (бездоглядність, безпритульність, жебракування дитини; жорстокість у сім'ї, установах державної опіки; криміногеннийта аморальний спосіб життя членів сім'ї, адиктивна (відангл, асиИсЬ — залежність) поведінка батьків; відмова матерів від новонароджених; втрата дитиною батьків; втратабатьками змоги виховувати дитину через хворобу, ув'язнення, матеріальні ускладнення, передача дитини на утримання у спеціалізовані установи; втрата близької людини, годувальника, дитини); б) неможливість діяльності у значущій для людинисфері (вимушена міграція внаслідок стихійного лиха, техногенних катастроф, військових конфліктів; втрата дієздатності, змоги займатися улюбленою працею, творчістю;захворювання на ВІЛ/СНІД, інші тяжкі хвороби; народження дитини з обмеженими можливостями; експлуатація людини; праця дітей, яка шкодить їх розвитку і здоров'ю; торгівля людьми; суїцидальні наміри); 3) вагітність неповнолітніх дівчат, а також дівчат, які не перебувають у шлюбі; дідівщина в армії, виправній колонії тощо; втеча дитини з дому; насильство в сім'ї, установах державної опіки. Однак західні фахівці наголошують, що кризове втручання ефективніше у стані гострої, а не хронічної кризи, і чим гострішою є криза, тим легше буває спонукати клієнта до позитивних змін. Для досягнення очікуваного результату в процесі кризового втручання необхідні такі умови: —розуміння клієнта як людини, котра через надзвичайну подію у своєму житті тимчасово не здатна до нормального функціонування в суспільстві, але завдякицілеспрямованій соціальній і психологічній допомозі, належній консультативно-коригувальній роботі, психотерапії може відновити свій життєвий потенціал; директивна (керівна, спрямовуюча) позиція соціальних працівників, які в екстремальній ситуації перебирають на себе всю відповідальність, змушують інших слухатись і підкорятись; — терміновість допомоги, оперативність і доступністьпослуг; — спланованість дій соціального працівника; — орієнтація на пом'якшення впливу стресової подіїна клієнта; — мобілізація всіх зусиль і можливостей клієнта дляпереборювання кризи, подолання проблеми. Найпоширенішими методами кризового втручання є кризове консультування й інтенсивний догляд (опіка). Кризове консультування. Опинившись у кризовому стані, людина, сім'я часто не можуть зрозуміти його причин та істинної суті, позиції тих, з ким їм доводиться взаємодіяти, а тому виявляють безпорадність в його подоланні, своїми невмотивованими діями ще більше поглиблюють його. У такій ситуації актуальним методом втручання є кризове консультування. Кризове консультування — консультування, спрямоване на полегшення вираження афекту (сильної негативної емоції), налагодження спілкування, досягнення розуміння клієнтом його проблем і відчуттів, демонстрацію турботи й емпатії, підвищення самооцінки, підтримку поведінки, зорієнтованої на подолання його проблем. Наприклад, усвідомлення факту зараження ВІЛ-ін-фекцією породжує різноманітні індивідуально-психологічні і соціально-психологічні проблеми, депресивні реакції і дезадаптивні форми поведінки, радикально змінює спосіб життя людини. Тому консультування після отримання результатів тестування, які підтверджують захворювання, є фактично кризовим консультуванням, під час якого необхідно дати клієнтові час для адаптації після отримання результату тестування, пояснити його значення (відмінність між ВІЛ-інфекцією і СНІДом) і ймовірний процес розвитку хвороби; довести до відома клієнта, що він є джерелом ВІЛ-інф'екції протягом життя, а тому повинен подбати, щоб не заразити інших людей; обговорити коло осіб, яких слід інформувати про ВІЛ-інфекцію, можливу їх реакцію на це; повідомити, які служби можуть надати йому психоемоційну підтримку і допомогу в критичних ситуаціях; налаштувати на регулярні медичні обстеження; підтримувати позитивні тенденції його мислення. Якщо соціальному працівникові доводиться втручатися у кризову ситуацію в сім'ї, то він має бути готовим до того, що консультування інколи розбурхує її, додатково травмує людей, посилює почуття їх невдоволення, загострює конфлікти. З перших кроків кризового консультування сім'ї соціальний працівник повинен допомогти всім, хто до неї належить, усвідомити необхідність серйозної тривалої роботи, підвищення особистої відповідальності. Проблеми соціального працівника у цей період зумовлені його недостатнім знайомством із членами сім'ї, однак він не може з цієї причини відкладати розв'язання її проблем на пізніше. Тому, наскільки це можливо, ще до початку консультування і в його процесі слід зважати на особливості сім'ї (історію сім'ї, сімейні міфи, цінності, правила, уявлення її членів про життя, їхнє ставлення до себе, інших людей, до світу, причини сімейного неблагополуччя). Знання історії сім'ї в кількох поколіннях допомагає зрозуміти її традиції, форми і способи реагування на обставини, конфліктні і кризові ситуації. Такі реакції можуть проявлятися у підвищенні або зниженні загальної активності, у посиленні згуртованості або поглибленні розколу, у відчуженні людей, поєднаних сімейними узами. Соціальному працівникові під час кризового консультування доцільно використовувати такі техніки психологічної підтримки. 1. Методика вербалізації емоційних станів. Соціальний працівник просить розповісти про особисті, сімейніпроблеми, відносини із соціальним оточенням тощо. Прицьому він має на меті переконати клієнта в тому, що багато людей, маючи подібні проблеми, змогли їх подолати,змінити своє життя, життя сім'ї. Важливо, щоб в обговоренні проблем брали участь клієнти. Під час роботи з сім'єю необхідно подбати про те, щоб.усі члени сім'ї могли вербалізувати свої внутрішні емоційні стани. Спілкування когось одного з них із соціальним працівником може порушити баланс сил у сім'ї, спричинити хвилювання або побоювання тих, хто обійдений увагою. Колективне обговорення сімейних проблем допомагає глибше зрозуміти їх суть, особливості їх сприйняття, пере-., живання різними її представниками. Завдяки йому соці- -альний працівник допомагає сім'ї розгорнути власну діагностичну роботу. 2. Програвання взаємних ролей. Ця техніка покликанадопомогти клієнтові опанувати дії, необхідні для налагодження стосунків. Суть її полягає у спонуканні клієнтапрограти роль його партнера по взаємодії, обґрунтуваннінеобхідності цих зусиль. У процесі програвання клієнтамицих ролей консультант коментує їх дії. Особливо доцільною є ця методика в сімейному консультуванні, коли необхідно підвищити рівень емпатії (співпереживання) одне до одного. Найчастіше рольові ігри застосовують у корекційній роботі з дітьми, адже гра є їх природною стихією. 3. Інструкція (порада). Соціальний працівник пропонує клієнтові перелік і зміст дій, які необхідно здійснити длядосягнення своїх цілей. За певних обставин соціальний працівник може запропонувати інший спосіб виконання традиційних для клієнта дій. Інструкції можуть бути прямими і парадоксальними (такими, що мають на меті стимулювання поведінки, протилежної заявленій). З метою підвищення ефективності таких порад консультант повинен точно формулювати пропозиції; запрошувати членів сім'ї до взаємоконтролю та взаємонагадувань; встановити систему винагород і заохочень, які б сприяли утриманню від небажаних дій. 4. Методика опосередкованого спілкування. Суть її полягає у запровадженні в усталені стосунки клієнта важливих нововведень, які б скоригували ці стосунки у бажаномуруслі. Найчастіше цією методикою послуговуються фахівці, які надають кризову допомогу сім'ї. Прийомами опосередкованого спілкування є обмін клієнта записками зі своїми партнерами (серед членів сім'ї), запровадження певнихправил поведінки і спілкування за принципом «конструктивної боротьби», коли, наприклад, подружжя намагається проявити агресію один щодо одного. Для оволодіння цією методикою, яка послаблює страх перед конфліктами,позбавляє страхів перед проявами агресії, необхідне спеціальне навчання (цикл занять). 5. Сімейне обговорення. Завданням його є обговореннячленами сім'ї найгостріших проблем сімейного життя таможливих шляхів їх розв'язання. Воно корисне на початку роботи з сім'єю і може стосуватися способів розв'язаннясімейних конфліктів,.планування й організації різноманітних аспектів життя'сім'ї. Результатом його може статируйнування певних поглядів членів сім'ї, що змушує їх переглянути свою позицію, скоригувати свої погляди і дії,навчитися неупереджено мислити і реагувати на поведінкусвоїх родичів. Парадоксальним психологічним феноменом сімейного обговорення є поляризація суджень його учасників. Якщо під час виокремленого спілкування члени сім'ї можуть висловлювати однакові погляди, то у процесі сімейного обговорення вони нерідко займають протилежні позиції. Поляризація відбувається відповідно до звичних інформаційних сімейних ролей «теоретика», «практика», «песиміста», «оптиміста». Прийомами сімейних дискусій є ефективне використання мовчання, вміння слухати, повторення, резюмування, вияви емоційних станів, конфронтація з певними позиціями опонентів. 6. Техніка формування навичок і вмінь. Під час вивчення клієнта, який перебуває у кризовому стані, інколи з'ясовується, що у нього відсутні необхідні для успішного функціонування навички й уміння. За такої ситуації соціальний працівник інформує клієнта, які уміння та навички йому слід сформувати, і критерії, за допомогою яких можна оцінити результативність його старань. Особливу увагу приділяють при цьому формуванню інверсійного мислення, тобто клієнту ставлять завдання висунути якомога більше версій, мотивів, що пояснюють вчинки людей. Про сформованість цієї навички свідчить здатність клієнта без зусиль одразу запропонувати багато версій. Цю техніку використовують під час корекції багатьох порушень. Інтенсивний догляд (опіка). Нерідко клієнти соціальної роботи (індивіди, сім'ї), котрі опинилися у кризовій ситуації, не можуть самотужки подолати свої проблеми, потребуючи на певний час інтенсивного догляду спеціаль-В них служб. Інтенсивний догляд (опіка) — стратегія втручання, яка передбачає перенесення відповідальності за стан клієнта на професіоналів, які здійснюють догляд, організацію розв'язання його проблем, вилучення клієнта із стресогенного оточення, зниження рівня збудження і стресу, налагодження відповідних стосунків з ним, вияв турботи, теплого ставлення. Такий метод догляду використовують, наприклад, соціальні служби для жінок, які зазнали насилля в сім'ї. У кризових центрах або притулках працівники застосовують одночасно методи індивідуальної та групової роботи. Наприклад, у групах самодопомоги жінки мають змогу прийняти оптимальні для них рішення, спираючись на досвід інших учасниць. Перед здійсненням інтенсивного догляду соціальний працівник повинен з'ясувати: якою мірою клієнт потерпає від несприятливих умов; силу його волі і зміст прагнень; характер небезпек, які загрожують клієнту, і можливі неприємні зміни в його житті, якщо не здійснити втручання; наявність у клієнта можливості для самодопомоги; ймовірні наслідки втручання; прогнозовані шанси розв'язання проблеми у перспективі; оцінювання стану клієнта його найближчим оточенням, громадськістю. Детальне вивчення цих питань допомагає розробити перспективну програму інтенсивного догляду, коригування її за потреби. Під час діагностичної роботи необхідно визначити орієнтири (бажані та можливі зміни), межі необхідної і достатньої підтримки. Для успішного кризового втручання соціальний працівник має співпрацювати з іншими спеціалістами і службами, виявляти постійну активність, своєчасно й ефективно реагувати на зміну ситуації, зосереджуватися на головному напрямі розв'язання проблеми. Наприклад, втручання в сім'ю, що переживає кризу, не повинно обмеж
|
||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; просмотров: 982; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.143.237.54 (0.013 с.) |