Сутність і призначення тренінгової роботи

Тренінгові заняття у груповій соціальній роботі мають на меті передусім формування і розвиток практичних на­вичок їх учасників. Водночас вони позитивно впливають на закріплення і збагачення здобутих знань, пробуджують інтерес до пізнавальної діяльності. Організація тренінго­вої роботи ґрунтується на партиципаторному (лат. рагіісіаііо — участь, причетність) впливі на її учасників, тобто на методиці співучасті.

Тренінг (англ. Ігаіпіп§) — вид групової роботи, яка грунтується на використанні активних методів формування нових навичок, само­пізнання і саморозвитку.

За такої організації роботи уся група включена у про­цес занять, учасники яких мають змогу поділитися або об­мінятися знаннями, обміркувати проблеми, разом шукати оптимальне рішення. У зв'язку з цим одне з найважливі­ших завдань фасилітатора полягає у створенні мікроклі­мату, який заохочував би учасників групових занять до вільного висловлювання думок, пошуку відповідей на проблеми, що їх хвилюють.

Найхарактернішими ознаками тренінгової роботи є:

— реалістичність (використовуваний під час тренінго-­вих занять матеріал має бути правдивим, а приклади і умо­­ви завдань — взятими з реального життя);

— персоніфікація (необхідно, щоб приклади були взяті­|з життя конкретних людей, завдяки чому учасники за-­дять зможуть глибше та повніше зрозуміти проблему);

— зворотний зв'язок (протягом тренінгу його учасни­­ки повинні мати змогу висловлювати свої думки, почуття­ а приводу почутого і побаченого);

— корекція розуміння учасниками матеріалу (вико­­ристовуючи зворотний зв'язок, тренер має вносити зміни у­Матеріал, над яким працюють учасники занять);

— відсутність соціального тиску (на тренінгових за­­няттях не повинні бути присутніми значущі особи — вчи­­телі, батьки, оскільки це може створити труднощі у само­­розкритті, щирості учасників);

— конфіденційність (інформація, яка використовуєть­­ся у процесі роботи, не підлягає розголошенню; адміністра­­ція закладу, в якому відбувається тренінг, може отримати­дише узагальнену, оброблену статистичне інформацію);

— рівні умови для всіх учасників тренінгу.­Організатор занять повинен дбати про формування у

нленів групи почуття довіри одне до одного і до тренерів, інтерес до нових ідей і нової інформації. Сприяють цьому ЦР тільки відповідна манера спілкування, а й просторова організація приміщення для тренінгу, за якої всі його учасники, у т. ч. тренери, розміщуються по колу.

Ефективність тренінгової роботи забезпечується дотри­манням таких вимог.

1. Тренер (фасилітатор) організовує заняття, учасники якого самостійно здобувають знання, опановують навички. Тому курс має бути зручним, а його матеріали — до­ступними для використання.

2. Належна мотивація учасників групової роботи, усві­­домлення потрібності і корисності знань, навичок, над здо­­буттям яких їм доведеться працювати. Проблеми, які роз­­глядаються на заняттях, мають відповідати їх нагальним­потребам.

3. Тренінг має бути цікавим, спиратися на емоції учас­­ників. Тому в кінці заняття доречними будуть запитання:­«Що ви відчували під час заняття?», «Чого ви навчилися­сьогодні?»

4. Навчання повинно використовувати інтерактивні­методи, передбачати можливість дискутування. Учасни­­ків занять слід заохочувати до обміну досвідом, обговорен­­ня особистих і професійних проблем. Сприяти в цьому мо­­жуть запитання, групові дискусії, тематика рольової гри.­Наприклад, можна обрати для обговорення складний ви­­падок із практики соціального працівника.

5. Аналіз під час тренінгової роботи конкретних ситуа­­цій. Це дає змогу перейти від практичних ситуацій до теоре­­тичних узагальнень.

6. Формулюючи тему для обговорення, дискусії, даючи­завдання індивідуальної чи групової роботи, необхідно пе­­реконатися, що учасники тренінгу правильно зрозуміли їх.

7. Теоретичний (лекційний) виклад матеріалу не пови­­нен тривати більше 15—20 хв., містити більше чотирьох­нових тез, які потрібно буде пояснити і обговорити. Він мо­­же містити елементи дискусії, запитання, додаткові прик­­лади і пояснення.

8. Ілюстративні, роздаткові матеріали, технічні засоби­навчання повинні бути підібрані заздалегідь з урахуван­­ням змісту тренінгової роботи.

9. Не можна пропонувати слухачам робити те, чого тре­­нер не може зробити сам.

10. Включення Уу тренінгову роботу елементів само­­оцінки, що дає змогу учасникам самостійно оцінювати ре­зультати своїх нових знань і навичок.

Під час планування тренінгових занять необхідно вра­ховувати їх тривалість, оскільки одні тренінги передбача­ють кілька годин, інші — весь день або кілька днів. Це зобов'язує до збалансовування періодів спілкування і від­починку. Тривалість занять залежить від мети, завдань, групової роботи, Індивідуальних і вікових особливостей її учасників, кількості й інтенсивності вправ і завдань.

Внутрішнє життя тренінгової групи має свою динамі­ку, яка охоплює такі етапи:

— орієнтовний. Учасники тренінгових занять знайом­ляться між собою, ознайомлюються з правилами майбут­ньої роботи, виконують вправи, які активізують реакцію,:: увагу, мислення;

,! — реконструктивно-формуючий. Спершу тренер (фасилітатор), запропонувавши учасникам занять розповісти, що, рони знають про дану тему, з'ясовує рівень поінформованос-• ті, обізнаності групи. Відтак він наголошує на її важливості,;. ₍ розкриває необхідну для продуктивної роботи інформацію, ¹ ' враховуючи при цьому вік, освітній і культурний рівень учасників, ініціює колективне обговорення цієї інформації, '' що дає підстави для висновків про глибину її засвоєння;, _; — закріплюючий. З ініціативи тренера учасники вико-'";, нують вправи, метою яких є набуття практичних навичок,, обговорюють можливість використання на практиці здобу-'., тих знань. Наприклад, на тренінгових заняттях із профі­лактики вживання наркотиків дітьми доцільно змоделю-вати й обговорити різні ризиковані ситуації, спричинені вживанням психоактивних речовин. Завдяки зворотному зв'язку, що виникає у процесі цієї роботи, тренер отримує необхідну для підведення підсумків тренінгу інформацію. На всіх етапах тренінгу важливо тримати у полі зору емоційний настрій групи, цілеспрямованими процедурами коригувати його, пам'ятати, що у процесі комунікації між учасниками занять можуть виникати певні бар'єри (філь­три) довіри-недовіри, особистісних ставлень, попереднього досвіду роботи тощо.

Навчання під час тренінгу, як правило, побудоване на заздалегідь підібраних вправах. Тренер (тренерська коман­да) повинні усвідомити мету заняття, форми, методи робо­ти, а також засоби, необхідні для її досягнення, раціональ­но розподілити час для колективних, індивідуальних вправ, осмислення і закріплення результату. Кожен кон­кретний випадок потребує адекватних йому методик, тех­нологічних прийомів та інструментів. Наприклад, маючи на меті допомогти дорослим людям з проблемами психіч­ного здоров'я поновити втрачені навички, запобігти втраті існуючих, соціальні працівники клубного будинку намага­лися через тренінги навичок навчити клієнтів раціонально Вести свій бюджет, відвідувати людні місця, магазини, те­атри. У процесі групової роботи, заснованої на теорії нав­чання, клієнтів навчали навичок поведінки у громадському транспорті, щоб дістатися до потрібного місця. Одним із центральних аспектів занять було відпрацювання здат­ності оптимально поводитися у різноманітних соціаль­них ситуаціях (прийнятна мова, адекватне використання невербальних комунікативних засобів тощо). Проводилися й інші заняття для поновлення навичок побутової діяльнос­ті (наприклад, дрібний ремонт), працевлаштування, подо­лання інших проблем.

Часто тренінги є лише певним етапом роботи з клієнта­ми, що дає змогу детально вивчити і зрозуміти особливості кожної людини, передбачити і скоригувати її поведінку в різних ситуаціях.

Методи і стилі навчання

Тренінг у соціальній роботі найраціональніше будувати на взаємоактивному навчанні, дискусіях, «мозкових штур­мах», рольових іграх, розв'язанні ситуативних задач і ана­лізі випадків, обумовивши з учасниками правила їхнього проведення. При цьому тренер виконує роль координатора.

Дискусії доцільні тоді, коли всі учасники мають певні знання й досвід щодо проблеми, яка обговорюється. Слід заохочувати слухачів навідними запитаннями. Тренерові необхідно вміти слухати інших і «керувати» аудиторією. Неприпустимо відступати від заданої теми або перетворю­вати дискусію на стихійну, бурхливу сварку.

Методика «мозкового штурму» передбачає збір від учасників тренінгів нових ідей на задану тему та визначен­ня пріоритетності висловлених пропозицій.

Рольова гра як один із методів взаємоактивного нав­чання дає змогу відтворювати життєві ситуації, зрозуміти психологію дитини, наприклад, з ВІЛ-інфекцією, сформу­вати в слухачів правильне ставлення до них. При розподі­лі ролей і ситуацій тренер пояснює слухачам їхні завдан­ня, допомагає їм порадами, просить виконавців ролей па­цієнтів «увійти в образ», забути на хвилину про свої вік, професію, знання, погляди, принципи. Під час рольової гри тренер може ставити запитання і глядачам, і учасни­кам рольової гри, а відтак підводить підсумки, акцентую­чи на ключових моментах.

Для розв'язання ситуативних задач і аналізу випад­ків доцільно ділити учасників тренінгу на малі групи, од­нак можлива й індивідуальна робота. Обговорення кон­кретних ситуацій дає змогу учасникам на запропонованій моделі удосконалювати навички й уміння, які можна ви­користовувати в подальшій практиці.

Метою ставлення запитань є активізація учасників, пошук нового рішення, напрям дискусії, перевірка розуміння сказаного і засвоєння матеріалу, контроль інформо-ваності слухачів. Питання можна ставити як усій групі, •гак і окремим учасникам.

Концентрації уваги слухачів, зниженню їхньої стом­люваності сприяють зміни видів роботи, перехід від одного Щйпу заняття до іншого, форми взаємоактивного навчан-ЇВЯІ розминки, заохочення слухачів, жарти й гумор. іііі Кожній людині, особливо дорослій, яка має досвід нав­чальної діяльності, властивий певний стиль (індивідуаль-Ш манера, спосіб, особливості) засвоєння і використання вих знань. Він може бути зумовлений різноманітними давнішніми впливами (батьки, вчителі, вихователі, коле­ги), самовихованням, а також особливостями психічного стану людини, наприклад певними психічними розлада-Ірйй* За спостереженнями сучасного британського дослідни-] Ще Пітера Хонея, кожна людина за стилем своєї навчальної Діяльності може бути ідентифікована як активіст, мисли-••$йяь, теоретик, прагматик. Кожному з цих стилів власти-$йй певний спосіб сприйняття і використання нової інфор-;ІІації, що значною мірою обумовлює поведінку людей під |Яас тренінгових занять.

•. Активісти. Вони завжди готові одержувати нові знан­ня і досвід, насолоджуються кожною миттю того, що відбу­вається, залюбки осягають свіжу інформацію, використо­вують її на практиці. Вони об'єктивні, не вражені необ-і^рунтованим скептицизмом, що дає їм змогу з ентузіазмом (^Приймати все нове. Проблеми вони долають методом ' ^мозкового штурму». Здійснивши заплановану роботу, відразу шукають нову. Чудово справляються з трудноща­ми, які містять у собі новизну, дратуються через нудні, часто повторювані завдання. Товариські, люблять перебу­вати серед людей, але при цьому схильні концентрувати увагу на собі. Активісти є душею колективу, їх здебільшо­го можна побачити в центрі всіх подій.

! Мислителі. Такі люди схильні відступити на крок^а-! зад, щоб зважити, обміркувати здобуті знання і досвід,! оцінити їх із різних позицій, шукаючи в них прихований | зміст. Вони аналізують, збирають інформацію, ретельно Обмірковують висновки. Аналіз інформації, знань і досві­ду має для них велике значення. На це вони відводять ба­гато часу, нерідко спізнюючись через це з висновками.

Під час занять і дискусій вони займають місця у задніх; рядах, з непідробним інтересом спостерігають за діями лю-(дей. Перед тим як висловитися, уважно вислуховують інших. Свою точку зору висловлюють, належно з'ясувавши й осмисливши предмет і напрям дискусії.

Теоретики. Вони адаптовують й інтегровують резуль­тати своїх спостережень, пізнавальної діяльності в склад­ні, але логічні теорії. Проблеми розглядають в логічній послідовності, поетапно охоплюючи всі їх аспекти. Куль­тура їх пізнавальної діяльності є бездоганною. Охоче ви­сувають ґрунтовні гіпотези, принципи, теорії, моделі. Аналіз і синтез — їх улюблені інтелектуальні заняття, їх­ні підходи до різноманітних проблем є системними, вива­женими. Усе, що не відповідає цим критеріям, негайно відхиляють. Водночас вони схильні до вагань, не терплять суб'єктивних суджень, прямолінійного мислення, легко­важності у пізнавально-інтелектуальній сфері.

Прагматики, їх передусім цікавить те, наскільки ідеї, теорії і методи працюють на практиці. «Завжди є кращий спосіб», «Якщо ідея працює на практиці — значить, вона заслуговує на увагу». Особливо налаштовані вони на по­шук нових ідей, за першої нагоди намагаються втілити їх у життя. Охоче погоджуються на навчання, оскільки впев­нені, що набуті знання обов'язково прислужаться їм.

У реальному житті рідко можна зустріти людей, які од­нозначно відповідають усім критеріям якогось одного сти­лю навчання. Як правило, навчальній діяльності людини властиві якості різних стилів, хоч нерідко якийсь із них домінує.

Соціальний працівник (тренер) повинен дбати про всебічне методичне забезпечення своїх занять, врахову­вати, що учасникам тренінгу властиві різні стилі навчан­ня, тобто вони сприймають і використовують знання у різний спосіб. При цьому він не повинен переносити влас­ні уподобання (власний навчальний стиль) на стиль вик­ладання. Навіть якщо навчальна група є більш-менш од­норідною, в ній все'одно можуть бути люди, котрим не підходитиме прийнятний для більшості метод навчання (мислителям — рольові ігри, практикам — теоретико-фі-лософські диспути тощо).

Під час тренінгу необхідно дбати про урізноманітнен­ня, чергування методів і технік: знайомство (коло) — малі групи — групова робота — «мозковий штурм» — міні-лек-ція — керована дискусія — робота в парах — рольова (ді­лова) гра — групова робота — рухові вправи тощо. Це до­поможе утримати на високому рівні увагу і працездатність групи, врахувати різні стилі навчання.

Особливості соціально-психологічних тренінгів

Соціально-психологічний тренінг (СПТ) як різновид тренінгової роботи відкрив і обґрунтував у 70-ті роки!ЗвХ ^ст- німецький вчений Манфред Форверг (1933—1989), 1 використавши для цього елементи рольових ігор і драми. Головна його особливість полягає в активізації психологічних. чинників міжособистісної взаємодії, що відчутно сти мулює підвищення якості й ефективності групової роботи. соціальній роботі його використовують для надання клієнтам «нань, розвитку навичок, необхідних для соціальної адаптації чи реінтеграції.

Соціально-психологічний тренінг — різновид психологічного тре­нінгу, орієнтований на використання активних методів групової роботи з метою розвитку компетентності у спілкуванні.

Зміст соціально-психологічних тренінгів залежить від завдань роботи конкретної групи клієнтів. Наприклад, завданнями соціальне-психологічного тренінгу для корек­ції агресивної поведінки підлітків можуть бути:

1) аналіз та усвідомлення підлітками агресивних тен­­денцій у власній поведінці;

2) особистісна переоцінка агресивних дій і обговорення­можливих варіантів конструктивної поведінки в подібних­ситуаціях;

3) підвищення соціально-психологічної компетентнос­­ті, розвиток здатності позитивно взаємодіяти з людьми;

4) формування активної соціальної позиції, розвиток­здатності здійснювати значущі зміни в своєму житті;

5)підвищення загального рівня емоційної культури­підлітків, оволодіння вміннями і навичками конструктив­­ної міжособистісної взаємодії.

Структура тренінгових занять залежить від завдань і особливостей тієї групи осіб, для яких вони призначені. Так, соціально-психологічні тренінги учнів випускних класів шкіл-інтернатів для дітей-сиріт і дітей, позбавле­них батьківського піклування,, що мали на меті розвиток їх здатності жити за межами інтернату, складаються з та­ких етапів:

—інформаційно-мотиваційна зустріч із старшоклас­­никами і відповідальними працівниками (ознайомлення з­програмою, заохочення, формування групи);

—попереднє з'ясування потреб у набутті знань і нави­чок, визначення рівня компетентності (анкетування);

—первинне індивідуальне інформаційно-мотиваційне­консультування (надання інформації про форми роботи; ––------ з'ясування психологічного стану, зокрема можливих пере­живань щодо участі у тренінгах, соціальних проблем, пов'язаних з тематикою тренінгів, а також побажань щодо тренінгів);

— проведення тренінгових занять на тему: «Розвиток­навичок спілкування», «Профілактика вживання алкоголю­та наркотиків», «Розвиток навичок незалежного життя»;

— повторне індивідуальне короткострокове консульту­­вання (обговорення проблем, які виникають під час тре­­нінгів, і власних здобутків);

— оцінювання впливу програми на підвищення рівня­компетентності старшокласників (фокус-група, опитуван­­ня старшокласників і працівників школи-інтернату);

— індивідуальний соціальний супровід.

На перших порах процес тренінгових занять можуть ускладнювати неконструктивні поведінкові прояви клієн­тів: насторожене ставлення, демонстративна поведінка (підвищений тембр голосу, сміх, сарказм, грубість, недо­речні жести, поза); замкнутість, емоційна неврівноваже­ність; вживання сленгових висловлювань, нецензурної лексики; нерозуміння багатьох понять; несприйняття мо­ви фахівця (тренера); труднощі у висловлюванні думок, формулюванні очікувань від тренінгу; наявність лідерів-руйнівників; асоціальні вчинки (прояви насилля, ску­тість, тривожність, закритість, поверховість інтересів, па­сивність, небажання співпрацювати), незручні приміщен­ня (холодно, тісно).

Як свідчать наукові дослідження, практичний досвід, ефективність соціально-психологічних тренінгів залежить від дотримання таких умов:

— наявність угоди з учасниками про співпрацю;

— проведення тренінгів у прийнятному для такої робо­­ти приміщенні;

— партнерський стиль спілкування тренера та учасни­­ків занять;

— наявність контакту і довіри між учасниками групи;

— орієнтування учасників занять на завдання тренінгу;

— врахування досвіду, вікових і психологічних особ­­ливостей учасників тренінгу;

— стимулювання на заняттях мотивації клієнтів до­участі у тренінгах завдяки обговоренню можливості вико­­ристання знань у конкретних життєвих ситуаціях; заохо­­чення активності різноманітними призами;

— вдумливий підбір домашніх завдань, покликаних­сприяти закріпленню повідомленого на заняттях матеріалу;

— використання практичних занять, які б тренували набуті навички у реальній життєвій ситуації;

— системне ведення фахових спостережень (нотаток);

— відстеження процесу засвоєння знань за допомогою­Активізації зворотного зв'язку і кінцевого оцінювання.

Після завершення програми соціально-психологічних їренінгів доцільно забезпечити їх учасників корисною для повсякденного життя інформацією, яка б допомагала ак­туалізувати здобуті знання і навички у різноманітних "зкиттєвих ситуаціях, стимулювала їх саморозвиток і са­мовдосконалення.

І

Навчальні тренінги