Вулична соціальна робота з дітьми



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Вулична соціальна робота з дітьми



Діти на вулиці є свідченням серйозних проблем у сус­пільстві. Серед них можуть бути нездорова атмосфера в сім'ї, педагогічні помилки, соціально-економічна криза, байдужість влади тощо. У будь-якому разі є підстави для тривог з приводу соціальних, моральних негараздів у су­спільстві на певному часовому зрізі і відчутних гуманітар­них загроз у його перспективі. Адже покинуті, занедбані, самовідчужені діти швидко опановують девіантні форми поведінки, потрапляють під різноманітні криміногенні впливи, прилучаються до асоціальної, неморальної систе­ми цінностей тощо.

Турбота про здоров'я суспільства, намагання вберегти наймолодших його громадян від багатьох ризиків, розв'язати їх ситуативні і системні проблеми виводить соціаль­них працівників на вулиці. Як правило, їм доводиться мати справу з дітьми, яких відрахували або можуть відра­хувати зі школи; які переживають внутрішню драму з приводу ущемлення їх прав у сім'ї, компанії ровесників, шкільному колективі; які не мають змоги звернутися по допомогу в інші установи або не знають, де і як це зробити; для яких вулиця є головним місцем перебування («діти ву­лиці»).

Вулична соціальна робота з дітьми покликана поліп­шити їх соціальне становище і здоров'я. Передусім вона зосереджена на проблемах безпритульних і бездоглядних дітей, маючи на меті привнести у їх життя те, чого вони найбільше потребують, спонукати їх до встановлення по­зитивних стосунків із тими, хто може допомогти їм. Теоре­тичною і методологічною основою її є ліберальний підхід, що передбачає надання дітям безпосередньо на вулиці та­ких видів допомоги:

— забезпечення регулярним гарячим харчуванням,­організація роботи виїзних кухонь;

— створення банків одягу і взуття, забезпечення ними­дітей-бродяг;

— впорядкування місць для ночівлі, направлення туди

дітей;

— надання медичної допомоги стаціонарними і мобіль­­ними (виїзними) амбулаторіями;

— організація ігор та екскурсій;

— проведення виховних бесід, спрямованих на поси­­лення мотивації дітей до соціальне прийнятної поведінки;

— надання моральної та психологічної допомоги;

— проведення просвітницької роботи щодо ризику різ­­них захворювань і засобів їх профілактики, прав дитини та­організацій, які можуть допомогти в цьому, тощо.

Здійснюючи вуличну соціальну роботу з дітьми, варто брати до уваги, що діти, особливо «діти вулиці», мають тонке і точне сприйняття. Вони легко розпізнають лице­мірство, брехню, відчувають відсутність інтересу до них. Вступаючи в контакт з такими дітьми, слід пам'ятати, що вони мають важкий життєвий досвід, емоційно травмовані і здебільшого зазнавали насильства, тому їхні реакції мо­жуть відрізнятися від реакцій інших дітей. При першому контакті варто бути доброзичливим, але тримати певну емоційну дистанцію, яка дає змогу перервати контакт, як­що дитина демонструє негативні почуття. При тривалому контакті налагоджуються довірливіші стосунки, діти розкриваються, але при цьому стають вразливішими. Тому вуличний соціальний працівник має бути тактовним і де­лікатним, дотримуватися морально-етичних принципів соціальної роботи.

Досвід показує, що найкращим для першого контакту є те місце, де дитина почувається в безпеці і впевнено. Це місце її (їх) відпочинку. Там, де діти жебракують, миють машини, переносять вантажі, кокетують з чоловіками то­що, недоцільно розпочинати розмову, бо вона може викли­кати агресію. Оскільки на вулиці існують «сфери впливу», то для першого контакту потрібно обирати «свою терито­рію» дитини і обов'язково людне місце. Слід пам'ятати, що більшість дітей мають негативний досвід спілкування з міліцією, тому необхідно максимально зменшити побою­вання дітей, зокрема не вести при них записів, не класти дітям руки на плечі, що сприймається як спроба захоплен­ня й викликає бажання втекти, та ін.

Починаючи розмову, слід представитися, пояснити, навіщо зав'язується контакт. Оскільки діти вулиці постій­но стурбовані проблемою виживання, яка важливіша за спілкування з незнайомим, хоча й привітним, соціальним працівником, важливо зацікавити дитину чимось істот­ним для неї, наприклад запропонувати їжу, одяг, якусь корисну інформацію, іншу допомогу. Якщо діти відпочи­вають — організувати для них цікаву гру. Не слід пропону­вати гроші.

Встановивши контакт, можна продовжити розмову, збираючи необхідну інформацію. Приблизно половина ді­тей охоче говорять про сім'ю; дуже часто просять надати сім'ї якусь допомогу. Однак для деяких дітей ця тема є бо­лісною, і вони відмовляються говорити про неї. Зазвичай охоче розповідають про своє життя в групі; як правило, про групу відгукуються позитивно, про школу відгуки час­то негативні. Коли контакт вже достатньо стійкий і базу­ється на довірі, можна торкнутись теми насильства, що стосувалось дитини. Приблизно половина дітей охоче гово­рять про це, намагаючись поділитися своїми переживан­нями, пожалітися, знайти допомогу. Однак для багатьох дітей ця тема важка, і тому треба бути дуже обережним. До важливих, емоційно насичених тем слід рухатись поступо­во, через нейтральні питання і теми.

Контакт з дитиною завжди непередбачуваний. З огля­ду на це не можна різко змінювати теми розмови, оскільки діти втомлюються і втрачають інтерес. Однак вони часто і різко перескакують з теми на тему. Якщо потрібно повернути розмову в конкретне русло, слід робити це плавно і унучко.

; Соціальним працівникам необхідно пам'ятати, що ву­личні діти болісно реагують на помилки щодо їх імен, тому якщо працівник не впевнений в тому, як звати дітей, кра­ще не звертатись до них на ім'я.

Часом у дитини можливе несподіване роздратування або агресія (це зумовлено неврівноваженою психікою ді­тей). У такому випадку працівнику не варто продовжувати розмову. Він має піти, давши зрозуміти, що цим їх взаємо­відносини не закінчуються: «У тебе, очевидно, сьогодні по­ганий настрій, не буду тобі заважати, але через день я зно­ву буду тут, і ми зможемо поговорити».

У дитини може бути нервовий зрив, що зумовлений психоневрологічними проблемами дитини. За таких обста­вин необхідно виявити увагу, простежити за розвитком си­туації, не залишати дитину без нагляду, не переконав­шись, що вона заспокоїлася. Якщо дитина згодна, можна спробувати організувати для неї консультацію у лікаря.

Оптимальна тривалість розмови — до 15 хвилин. Звер­таючись до дитини, необхідно враховувати її рівень роз­витку. Говорити слід зрозумілою їй мовою, речення фор­мулювати максимально просто.

Коли перший контакт налагоджено, працівнику важ­ливо пояснити дитині зміст і мету його роботи, розповісти про організацію, намагатись викликати до неї довіру.

Завершуючи кожну зустріч, соціальний працівник має домовитися з дитиною щодо часу і місця наступної зустрі­чі. Проте не варто вимагати від дитини обіцянок, оскільки їй важко їх дотримуватись, а недотримання спричинить внутрішній конфлікт.

Вулична робота з бездоглядними дітьми є першим кро­ком у системі реабілітаційної роботи, ланкою між дитиною і системою педагогічної реадаптації. Соціальний праців­ник, постійно взаємодіючи з представниками інших за­кладів, поступово проводить дитину через різні ета^и адаптації і залучає різні ресурси.

В Україні бездомність є порівняно новим явищем і гро­мадська традиція надання вуличної благодійності (без­коштовні їдальні, нічліжки тощо) не розвинута. Тому ву­личну соціальну роботу слід спрямовувати на залучення дітей до соціально-педагогічного закладу, беручи до ува­ги, що між вуличним життям, з одного боку, й перебуван­ням у родині, з іншого, повинні існувати перехідні, про­міжні ланки, наприклад центри тимчасового перебування (рис. 2.2)

Рис. 2.2. Мережа закладів для дітей-клієнтів вуличних соціальних працівників

Важливим закладом для організації допомоги вуличним дітям є спеціалізований центр денного перебування (денний стаціонар, денний клуб), у якому можна забезпечити такі послуги, як харчування, перша медична допомога, душ, елементи психологічної діагностики та психотерапії, нав­чання виживанню, елементи навчання за шкільною програ­мою, робота з батьками та залучення їх до виховного проце­су, мобілізація зусиль громадськості для розв'язання проб­леми тощо.

Дитина може вільно приходити й залишати такий центр. Така форма роботи сприяє переходу дитини на нас­тупні етапи реабілітаційного процесу — до притулку або інтернату.

До соціальних закладів, у співпраці з якими може реалі­зовуватись вулична соціальна робота, належать: центр ніч­ного перебування дітей вулиці; консультаційний психоло­гічний кабінет довіри; консультаційний юридичний кабінет довіри; кризовий центр для дітей, які зазнали насильства; курси навчання дітей (і дорослих) ремеслам тощо.

Однак ліберальний підхід не може бути універсальним і загальновживаним, бо в разі загострення суїцидальних настроїв дитини, загрози її вбивства, ймовірності скоєння нею злочину соціальний працівник повинен активно втру­чатися й діяти рішуче, нерідко з авторитарної позиції, ви­лучаючи дитину з вулиці.

Дослідження в Україні виявили існування трьох різ­них груп «дітей вулиці», кожна з яких потребує певного підходу в наданні допомоги.

1. Діти, які вертаються на ночівлю у родинну оселю, але Проводять увесь час на вулиці чи відвідують денні центри і притулки. Ці діти зазвичай не втікають з дому і не є об'єк­том уваги органів міліції, їх сімейні обставини ускладнені розлученням батьків, їхнім безробіттям, проблемами вжи-вання алкоголю та хворобами. Ці діти перебувають на межі перетворення на «вуличних», але за підтримки і превен­тивної роботи з батьками цьому можна запобігти. 4 2. Діти, які «мігрують» між домом і вулицею і зникали з дому на якийсь час. їхні сімейні обставини ускладнені і бідністю, тривалим соціальним занепадом, проблемами вживання алкоголю та насильством. Діти цієї групи мають досвід втеч з дому і пошуку випадкової роботи або дрібних крадіжок. Вони вразливі, оскільки емоційна відстань між домом і вулицею з часом збільшується, а їх реабілітація та інтеграція з родиною є дуже складною. Таких дітей необ­хідно поміщати у прийомні (фостерні) сім'ї або забезпечу­вати догляд з боку інших родичів, якщо біологічні батьки не в змозі доглядати за ними. У таких випадках соціальні працівники можуть виступати ініціаторами позбавлення батьківських прав. Ця група дітей є найчисельнішою.

3. Діти, які призвичаїлися до життя на вулиці і трива­лий час не жили в умовах, наближених до родинних. Це діти-сироти або покинуті батьками, які втратили зв'язок з родинами і не знають про їх місцеперебування. Вони з та­ких родин, для яких характерні бідність, зловживання ал­коголем, насильство та соціальний занепад після втрати одного з батьків. Діти цієї групи пристосовані до життя на вулиці завдяки роботі на ринку або організованому жебра­куванню та дрібним крадіжкам. Робота з ними ускладню­ється тим, що вони «пізнали» ціну свободи, незалежності та здатності заробляти гроші. У процесі реабілітації таких дітей необхідно усвідомлювати,, що дехто з них не зможе одразу пристосуватися до сімейного життя з іншими родичами чи прийомними сім'ями. Вони комфортніше почу­ватимуться у невеликих дитячих будинках, де зможуть заново налагоджувати стосунки з членами родини, але за власним темпом. Таких дітей варто включати до групи, яка має специфічні потреби і вимагатиме багато часу та підтримки.

Досягти результатів у соціальній роботі з дітьми на ву­лиці не завжди легко, оскільки, як правило, вони проявляють надмірну замкнутість, настороженість, несприй-няття багатьох доброзичливих щодо них жестів і педагогіч­них впливів. Робота з ними потребує неабиякого терпіння, такту і гнучкості, усвідомлення того, що результати будуть очевидні не відразу. Тільки тривале цілеспрямоване спілку­вання з ними, реальні дії щодо поліпшення їхнього життя, включення їх у процес самореалізації, самотворення забез­печуватимуть помітні зміни у їх побуті, соціальному бутті, вселятимуть їм оптимістичне бачення світу і себе в ньому.

Для розв'язання проблеми «дітей вулиці» необхідна скоординована політика, спрямована на надання всеохопних та інтегрованих послуг таким чином, щоб від початку первинного оцінювання був доступний широкий вибір по­слуг, які б задовольняли різні потреби дітей. Нині в Украї­ні недержавні соціальні служби заповнюють існуючі прога­лини в роботі державних служб; рішенням проблеми також може бути різного типу партнерство, яке б передбачало до­статні ресурси для розвитку та підтримки ініціативи з реа­білітації дітей та сімей.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 44.192.10.166 (0.01 с.)