Терапевтичні ефекти групи і групової соціальної роботи

У груповій соціальній роботі для фахівця передусім важливо правильно організувати, спрямувати групові про­цеси, підпорядкувати їх основній меті групи, завдяки чо­му вдається максимально розкрити, використати для бла­га учасників її терапевтичні ефекти.

Одним із провідних терапевтичних ефектів є групова згуртованість — утворення зв'язків у групі, які забезпечу­ють перетворення її на цілісний психологічний організм, що живе за своїми нормами, правилами відповідно до цілей і цінностей. Група стає згуртованою, коли всі її учасники відчувають і цінують належність до неї, виявляють лояль­ність, солідарність. За таких умов клієнт, який бере участь у груповій соціальній роботі, почувається безпечно, ком­фортно, отримує задоволення від контактів з іншими учас­никами і соціальним працівником, перебирає на себе ризик у певній діяльності, не остерігаючись осуду чи покарання.

Згуртованість е складним феноменом для вивчення. Групи відрізняються одна від одної кількістю наявної у них «групності» — почуття солідарності, почуття «ми». За належної сформованості цього феномену учасники висо­ко цінують групу, захищають її від внутрішніх і зовнішніх небезпек. У таких групах високий рівень відвідуваності, активності та взаємної підтримки, її учасники сильніше за­хищають групові стандарти, ніж ті, в яких не сформоване почуття згуртованості.

Не менш відчутними терапевтичними чинниками є ін­сайт (миттєве цілісне розуміння проблеми) і навчання на міжособистісних взаємодіях. Дослідження свідчать, що в процесі групової роботи клієнти діють так само, як і в жит­ті, оскільки мають уже сформовані певні патерни поведін­ки (нав'язливої жінки, нестриманого чоловіка тощо). Пра­цюючи в групі, клієнт має змогу глибше пізнати себе, ос­мислити свої поведінку, фантазії, очікування, прагнення, думки, внести у них необхідні корективи.

Актуалізація у процесі групової соціальної роботи ефекту позитивного настрою вселяє клієнтові надію на по­зитивні наслідки своїх і групових зусиль. Важливою при дьому є віра тренера (терапевта, ведучого) в себе, в ефек­тивність групи, з якою він працює. Ця віра передається і її учасникам.

У процесі групової соціальної роботи необхідно постій­но дбати про забезпечення інформацією учасників групи (навчальне інструктування). Адже непоінформованість по­роджує невизначеність, відштовхує людей, вселяє їм три­вогу, а доцільні, психологічно вмотивовані пояснення і уточнення діють терапевтичне. Корисним є не тільки зміст поради, а й сам процес надання її, оскільки вона несе пев­не раціональне, конструктивне навантаження і є прикла­дом особистої зацікавленості соціального працівника у на­лагодженні справ клієнтів. Найефективнішими вважають не пряму пораду, а детально розроблену інструкцію, набір альтернативних рекомендацій щодо того, як досягти мети. Прямі поради діють ефективно, якщо їх висловлюють учас­ники групи. Ця форма групової соціальної роботи отримала назву скеровування, інструктування.

На перших заняттях працівник, як правило, дає вка­зівки нерішучим, розгубленим клієнтам. Пояснення ситу­ації допомагає їм впоратися з дискомфортним станом, пі­знати, осмислити сутність своїх проблем, отримати уяв­лення про те, що їх очікує під час групової роботи. Пізніше цю роботу можуть здійснювати як працівники, так і клієн­ти. З часом група поступово доходить до розуміння, що очі­куваного результату можна досягти ціною значних зусиль, налаштовується на відповідну працю.

Значний терапевтичний ефект має орієнтація на альт­руїзм — моральний принцип, який полягає у безкорисли­вому піклуванні про благо інших людей. Відчутною є його ефективність з деморалізованими людьми, які вважають, що вони нічим не можуть прислужитися іншим. Однак звернення до них з проханням про допомогу допомагає їм іншими очима глянути на себе^ свої можливості, власну цінність. Альтруїзм підсилює чутливість клієнта до інших людей, послаблює його надмірну зосередженість на собі.

Позитивні процеси стимулює також коригуюча рекапі­туляція (відтворення ознак) первинної сімейної групи, зав­дяки якій вдається вплинути на досвід, отриманий у роди­ні. Цей феномен ґрунтується на тому, що група багато чим нагадує сім'ю, в якій є авторитетні (батьківська) фігури, якій властиві глибокі особистісні переживання, сильні емоції, близькі комунікативні відстані, а інколи — воро­жість, суперництво. Наслідком такої орієнтації є те, що рано чи пізно учасники групи починають взаємодіяти один з одним і з керівником у манері, яка нагадує їх взаємини з батьками або братами і сестрами.

Групова соціальна робота позитивно впливає і нарозви-ток навичок соціалізації (базових соціальних умінь через безпосереднє навчання або в процесі зворотного зв'язку), міжособистісне научіння (усвідомлення учасниками гру­пи власної поведінки, своїх сил, обмежень, які зумовлю­ють небажану реакцію з боку оточуючих).

Поширеними у груповій соціальній роботі є такі тера­певтичні чинники:

а) універсалізація — узагальнення проблем, потреб,­почуттів, мотивів; завдяки їй люди починають розуміти,­що інші відчувають подібне і мають такі самі проблеми; це­нейтралізує відчуття унікальності проблеми, відчуженості­і самотності, підвищує самооцінку;

б) зворотний зв'язок — отримання від інших людей­об'єктивної інформації про себе, свою проблему і шляхи її­розв'язання. При цьому різні думки відкривають простір­для вибору оцінок і рішень, а однозначні — посилюють пе­­реконання;

в) саморозкриття і катарсис (очищення) — вивільнен­­ня певних емоцій і почуттів, внаслідок чого настає відчут­­тя полегшення. Ці фактори сприяють подоланню почуттів­гніву, тривоги, депресії, провини, сорому. Першим етапом­цього процесу є відверта розповідь, упродовж якої клієнт і­група досліджують отримані відомості і намагаються пере­­осмислити їхнє значення. Разом із формами когнітивного­научіння катарсис сприяє набуттю нових навичок міжосо-­бистісної взаємодії;

г) заміщувальне навчання — можливість учасника гру­­пи обирати доступні для нього моделі для навчання. На­­приклад, він може не виконувати всю роботу, а спостеріга­­ти, як цю роботу здійснюють інші, або наслідувати їх. Цей­терапевтичний чинник сучасний американський теоретик і­практик психотерапевтичної групової роботи Ірвінг Ялом­назвав «імітаційною поведінкою». За його словами, навіть­якщо наслідувана поведінка є нетривалою, вона допомагає­вивільнити клієнта, робить його розкутим, спонукає експе­­риментувати з новими моделями поведінки.

У роботі з певними групами клієнтів фахівці зосере­джуються переважно на екзистенційних факторах, кон­центруючи їх увагу на найсуттєвіших життєвих проблемах. Ними залежно від ситуації можуть бути проблеми відповідальності у всіх її іпостасях, ізольованості, нестій­кості буття, визнання смертності людини. Розмірковуючи над ними, обмінюючись поглядами, учасники групи ба­чать свої проблеми на тлі глибинної сутності життя, при­значення людини, що допомагає їм знаходити внутрішні сили для осмислення свого становища, налагодження (нас­кільки це можливо) свого життя.

Терапевтичні ефекти групи і групової соціальної робо­ти є основою для подальших змін клієнтів, а тому відпові­дальний за групову роботу соціальний працівник має на­магатися максимально їх заохочувати і активізувати.

Завдяки цим ефектам групи можуть бути корисною ареною'для розв'язання проблем клієнтів, надання їм емо­ційної підтримки, розвитку впевненості в собі. Водночас вони можуть нагнітати фрустрацію, напруження. Тому не­обхідно достеменно знати позитивний і негативний потен­ціал кожної конкретної групи, особливості його прояву на кожній стадії групової динаміки, активізувати терапев­тичні чинники групи, нейтралізувати негативні аспекти її функціонування.

Запитання. Завдання

1.За якими ознаками класифікують групи у соціальній роботі?

2.Уявіть, що до Вас звернулися підліток і його батьки. Вам вдалося­з'ясувати, що в цій родині постійні конфлікти, батьки підозрюють сина у­вживанні наркотиків. До якої групи (груп) Ви порадили б включити їх?

3.У чому полягає суть групової динаміки?

4.Охарактеризуйте основні етапи розвитку групи.

5.Завдяки яким чинникам можна запобігти появі дисфункціо-­нальних ролей і проявам дискримінації у групі?

6.Опишіть групову динаміку відомої Вам групи (навчального кла­­су, університетської групи, колективу соціальної служби тощо).

7.Які терапевтичні ефекти групи відіграють найважливішу роль­на різних етапах групового процесу?.

Теми рефератів

1.Організовані та неформальні групи в соціальній роботі: пере­­ваги й недоліки роботи з ними.

2.Розвиток групи у процесі здійснення групової соціальної роботи.

3.Міжособистісна взаємодія і проблеми лідерства у процесі здійс­­нення групової соціальної роботи.

4.Терапевтичні фактори групової соціальної роботи.

 

 

3.2. Організація групової соціальної роботи

Кожен випадок групової соціальної роботи є унікальним і має власний невідтворюваний досвід. Водночас усі вони розгортаються за певними закономірностями, охоплюють певні неминучі етапи, яким властивий спільний зміст ді­яльності. Традиційно структурними елементами (фазами) групової соціальної роботи є планування, переговори і уз­годження діяльності, проведення зустрічей групи, завер­шення роботи та її оцінювання. Кожна зустріч учасників групи може бути побудована за заздалегідь складеним сценарієм або зосереджуватися на певній проблемі, вине­сеній на порядок денний членом групи. Суттєвим елемен­том групової роботи є зворотний зв'язок, який дає змогу відстежувати процеси, що відбуваються в групі, і коригу­вати її діяльність.

Планування і підготовка групової соціальної роботи

Групова соціальна робота не відбувається спонтанно, хаотично. Вона є планованою діяльністю як для соціально­го працівника, соціальної служби в цілому, так і для клі­єнтів, оскільки потребує матеріальних, інтелектуальних, часових ресурсів, розробленої технології роботи.

Починається групова соціальна робота з планування. На цьому етапі важливо окреслити контекст, у якому вона відбуватиметься, для чого з'ясовують такі питання:

— потреби і можливі форми участі різних зацікавле­­них сторін, кожна з яких має власний досвід, очікування,­переконання, надії та острахи, які у своїй сукупності є­масштабнішою сутністю, ніж просто сума частин;

— цінності і припущення, на основі яких прийнято рі­­шення щодо запропонованих методів втручання;

— наявні ресурси і ймовірна підтримка групи.­Готуючись до проведення групової роботи, соціальні

працівники повинні з'ясувати такі організаційні моменти:

1. Склад учасників групи; категорії осіб, які можуть­поповнити групу; умови прийому нових учасників.

2. Приміщення для групових занять:

—зручність його місцезнаходження і можливість діс­­татися до нього учасникам групи;

 

— особи, що супроводжуватимуть до місця занять учас­­ників групи, які не можуть самотужки дістатися туди;

— умови отримання, догляду приміщення, розмір­орендної плати і джерело її надходження;

— наявність кімнати для занять осіб із задовільними­параметрами;

— доступність приміщення для потенційних клієнтів­(поверх, ліфт, східці);

— наявність побутових зручностей (туалет тощо).

3. Розпорядок роботи (наприклад, група збирається щочетверга о 12 год.; заняття тривають до однієї години).

На цьому етапі також визначають мету і завдання гру­пи, оскільки ефективною є тільки та група, яка має чіткі й зрозумілі для всіх цілі, що вселяє довіру до її діяльності. Не менш важливим є узгодження програми і методології діяльності з усіма зацікавленими сторонами. Наприклад, групова робота з розумове відсталими особами може бути спрямована на усвідомлення ними себе як особистостей, пізнання своїх негативних і позитивних якостей, рис ха­рактеру; на об'єктивне розуміння стосунків у родині, від­носин у колективі; на визнання необхідності аналізувати і змінювати звички, а також за змогою працювати і заробля­ти на життя. З цією метою клієнти, які вміють писати, ведуть щоденники, де занотовують свої схвальні і не­схвальні вчинки, пишуть листівки — привітання зі свята­ми рідним і знайомим тощо. Під час групових занять їх вчать відмовляти іншим у певних діях, якщо їх згода може комусь зашкодити; вони розповідають про події свого жит­тя, обговорюють їх, діляться своїми проблемами і вислов­люють співчуття іншим з приводу їх проблем.

За таким принципом соціальні служби допомоги особам із інтелектуальною недостатністю організовують курси гру­пової соціальної роботи, що мають назви «Самообслугову­вання», «Приготування їжі», «Поведінка у складних ситуа­ціях». Наприклад, групові заняття з молоддю щодо запббі-гання всім видам насильства (фізичного, психологічного, сексуального) покликані навчити випускників спеціаль­них шкіл-інтернатів розпізнавати ситуації, що призводять до насильства, адекватно реагувати на них, використову­вати альтернативні до насильницьких моделі поведінки. Основну частину вправ спрямовано на відпрацювання учасниками занять поведінки, яка дає змогу запобігти на­сильству як ними, так і щодо них, у колі близьких людей і соціальному середовищі загалом.

На підготовчому етапі важливо запропонувати адек­ватну потребам клієнтів послугу, відібрати учасників групової соціальної роботи, а також ведучого групи. Ідеаль­ним є склад групи з 5—7 осіб, оскільки це дає змогу швид­ко її консолідувати. Чим ширшим є склад групи, тим біль­ше уваги потрібно приділяти організаційній роботі, щоб кожен її учасник включився в загальногруповий процес і не виникало фракцій всередині них. Водночас вирішують, буде група гомогенною (однорідною) за ознакою, яка спо­нукала індивідів об'єднатися у групи в пошуку підтримки, чи гетерогенною (неоднорідною). Попри те що гетерогенна група може створити плідні умови для стимулювання осо-бистісних змін, на підготовчому етапі варто подбати, щоб у групі не було осіб, які б помітно відрізнялися від більшос­ті учасників (наприклад, одного інваліда серед людей без інвалідності, одного чоловіка серед жінок тощо). Це допо­може запобігти навішуванню «ярликів» і появі «чужих се­ред своїх».

Для досягнення позивних результатів і підвищення ефективності роботи в групі її учасникам (клієнтам) мають бути властиві:

— вмотивованість (прагнення змінитися, готовність до­роботи і добровільний вступ до групи, а не під тиском рід­­них чи фахівців);

— очікування, віра в те, що групова робота відповідає­потребам і є кращою, дієвішою, ніж індивідуальна;

— здатність до вербалізації та концептуалізації почут­­тів, думок тощо, оскільки групова робота переважно поля­­гає у спілкуванні, під час якого клієнт має включитися в­груповий процес і самовивчення.

Актуальним питанням є підбір фахівців для роботи з групою. Це стосується оптимальної кількості фахівців, їх спеціалізації, досвіду, особистих якостей відповідно до функцій, які їм доведеться виконувати у групі. Якщо з групою працюватимуть кілька фахівців, важливо, щоб між ними були психологічна сумісність, конструктивні ді­лові і щирі міжособистісні стосунки. Особливо ретельним має бути розподіл функцій працівників, від чого значною мірою залежить груповий процес і ролі учасників групи. За одних моделей організації групового процесу працівники є беззаперечними лідерами від початку до кінця, за інших — починають діяти в центральній ролі, поступово передаючи відповідальність і контроль учасникам групи. Нерідко во­ни діють як координатори чи консультанти, роблячи ак­цент на самореалізацію і самоуправління у групі.

Досвідчені фахівці ще на підготовчому етапі з'ясову­ють позиції щодо розподілу влади під час проведення гру­пових занять, а також вірогідність появи тиску в групі. [' Протягом першого зібрання вони ініціюють колективне обговорення актуальних потреб і завдань групи, найдо­цільніших видів діяльності, які повинні забезпечити задово­лення цих потреб і вирішення завдань. Така розмова § неминуче виведе на прогнозування й попередній аналіз, етапів розвитку групи, різноманітних позитивних і нега-«тивних аспектів внутрігрупової взаємодії. На цьому етапі Я¹ з'ясовують і те, як фахівець і учасники групи оцінювати-Ц' муть перебіг і результати внутрігрупових процесів, групової роботи, а також зміни, що відбуватимуться з кожним із них; чи вестимуть вони нотатки (щоденники), коли і за зь. яких умов відбуватимуться консультації з клієнтами, які =і: мають специфічні потреби тощо.