Специфіка групової форми психокорекції

Специфіка групової психокорекції полягає в цілеспрямованому використанні групової динаміки, тобто всієї сукупності взаємин і взаємодій, що виникають між учасниками групи, включаючи й психолога, у корекційних цілях. Групова психокорекція не є самостійним напрямком психокорекції, а представляє лише специфічну форму, при використанні якої основним інструментом впливу виступає група клієнтів, на відміну від індивідуальної психокорекції, де таким інструментом є тільки сам психолог.

Психокорекційна група - це штучно створена мала група, об'єднана цілями міжособистісного дослідження, особистісного научіння, саморозкриття. Це взаємодія "тут і тепер," при якій учасники вивчають процеси міжособистісної взаємодії, що відбуваються з ними в даний момент й у даному місці.

Серед корекційних груп виділяють групи для вирішення проблем, для навчання міжособистісним взаєминам, росту (самовдосконалення).

Психокорекційні групи можуть бути центровані переважно на керівнику (групи тренінгу вмінь) або на її членах (групи зустрічей).

Склад групи визначається її типом (група зустрічей, група вмінь і т.д.), а також формою й змістом передбачуваної психокорекційної роботи.

Протипоказанням для групової психокорекційної роботи є низький інтелект клієнта.

Поряд з іншими методами, групова психокорекція застосовується в рамках різних теоретичних орієнтацій, що визначають у кожному конкретному випадку конкретні цілі й завдання; змістовну сторону й інтенсивність процесів; тактику психолога; основні психологічні мішені; вибір методичних прийомів.

Всі ці змінні багато в чому визначаються також специфічними проблемами клієнтів, що приймають участь у корекційній роботі.

Як самостійний напрямок групова психокорекція виступає лише в тому розумінні, що розглядає клієнта в соціально-психологічному плані, у контексті його взаємин і взаємодій з навколишніми, розсовуючи тим самим межі корекційного процесу й фокусуючись не тільки на індивіді і його внутріособистісній проблематиці, але й на індивіді в сукупності його реальних взаємин і взаємодій з навколишнім світом.

Взаємини й взаємодії, у які вступає клієнт у групі, у значній мірі відображають його істинні взаємини. Група виступає як модель реального життя, де клієнт проявляє ті ж відносини, установки, цінності, ті ж способи емоційного реагування й ті ж поведінкові реакції. Використання групової динаміки спрямоване на те, щоб кожен учасник мав можливість виявити себе, а також на створення в групі ефективної системи зворотного зв'язку, що дозволяє клієнтові адекватніше й глибше зрозуміти самого себе, побачити власні неадекватні відносини й установки, емоційні поведінкові стереотипи, що проявляються в міжособистісній взаємодії, і змінити їх в атмосфері доброзичливості й взаємного прийняття.

Практично всі існуючі теоретичні напрямки психології XX в. так чи інакше використовували групові форми й внесли певний внесок у розвиток групової психокорекції. Особливе місце в цьому ряду належить психоаналітичному й гуманістичному напрямкам. Так, А.Адлер звернув увагу на значення соціального оточення в прояві порушень у клієнта. Він вважав, що група являє собою відповідний контекст для виявлення емоційних порушень й їхньої корекції. Думаючи, що джерело конфліктів і труднощів клієнта в неправильній системі його цінностей і життєвої мети, він стверджував, що група не тільки може формувати погляди й судження, але допомагає їх модифікувати. Істотний внесок у розвиток групової психокорекції вніс засновник психодрами Д. Морено, якому приписують і введення самого терміну "групова психокорекція". Серед представників гуманістичного напрямку особливе місце займає К. Роджерс. Виділяючи в якості основних змінних психокорекційного процесу емпатію (безумовне позитивне прийняття) і автентичність, Роджерс надавав великого значення груповим формам роботи, вважаючи, що психолог у них є моделлю для учасників групи, сприяючи тим самим усуненню тривоги й розвитку саморозкриття, що відносини, які складаються між учасниками групи, можуть створювати оптимальні умови для психологічних змін.

Великий вплив на розвиток групової психокорекції зробили роботи К. Левіна, який думав, що більшість об'єктивних змін відбувається в груповому, а не в індивідуальному контексті. К. Левін і його послідовники розглядали особистісні порушення як результат і прояв порушених відносин з іншими людьми в соціальному оточенні. Вони бачили в групі інструмент корекції порушених взаємодій, оскільки така корекція відбувається в процесі соціального навчання. Цей процес полегшується й прискорюється, зокрема, завдяки ранньому виявленню в груповому контексті типової для окремих учасників неадаптивної міжособистісної поведінки.

Головним змістом роботи груп стає аналіз типових зразків взаємодії, зіставлення поведінки в актуальній ситуації "тут і тепер" з її характером і наслідками в минулому. Завдяки тактовній участі психолога, що заохочує й направляє дискусію, сприяє появі атмосфери доброзичливості й співробітництва, така аналітична робота полегшує переживання корективного емоційного досвіду, який є неминучим для протікання процесу навчання.

Мета й завдання групової психокорекції як методу, орієнтованого на особистісні зміни, деякою мірою розрізняються залежно від теоретичних уявлень про особистість і природу її порушень. Однак опора на групову динаміку істотно зближує дані розходження..

У самому загальному виді цілі групової психокорекції визначаються як розкриття, аналіз, усвідомлення й пропрацювання проблем клієнта, його внутріособистісних і міжособистісних конфліктів і корекція неадекватних відносин, установок, емоційних і поведінкових стереотипів на основі аналізу й використання міжособистісної взаємодії.

У поведінковій сфері ці завдання можуть бути визначені як формування ефективної саморегуляції.

Таким чином, завдання групової психокорекції фокусуются на трьох складових самосвідомості:

1. Саморозуміння (когнітивний аспект).

2. Відношення до себе (емоційний аспект).

3. Саморегуляція (поведінковий аспект).

Залежно від теоретичної орієнтації представники різних напрямків надають більшого або меншого значення кожному з них, підкреслюючи при цьому й певну роль двох інших. Як основні механізми корекційного впливу можуть розглядатися коригуючі емоційні переживання, конфронтація й научіння.

Більш конкретно завдання групової психокорекції можна сформулювати в такий спосіб:

У пізнавальній сфері (когнітивний аспект, інтелектуальне усвідомлення) групова психокорекція повинна сприяти тому, щоб клієнт усвідомив: зв’язок між психогенними факторами та виникненням, розвитком і збереженням своїх проблем;які ситуації в групі та в реальному житті викликають напругу, тривогу, страх та інші негативні емоції, які провокують появу, фіксацію та посилення органічних або психічних симптомів; зв’язок між негативними емоціями та появою і посиленням різного роду порушень і розладів;особливості своєї поведінки та емоційного реагування; як він виглядає зі сторони, як сприймають його поведінку інші; як оцінюють оточуючі ті чи інші особливості поведінки; емоційного реагування; як відгукуються на них, які наслідки ця поведінка має; власні мотиви, потреби, прагнення, відносини, установки,особливості поведінки, емоційного реагування, а також ступінь їх адекватності і конструктивності; характерні захисні механізми; внутрішні психологічні проблеми та конфлікти; особливості межособистісної взаємодії, межособистісні конфлікти та їх причини; больш глибокі причини переживання и способи реагування, починаючи з дитинства, а також умови, особливості формування системи відносин; власну роль, міру своєї участі у виникненні і збереженні конфліктних та психотравмуючих ситуацій, а також те, яким способом можна було б уникнути їх повторення в майбутньому.

У цілому завдання інтелектуального усвідомлення зводяться до наступних аспектів: усвідомленню всього зв'язку "особистість - ситуація - проблема"; інтерперсонального контексту власної особистості, її історичного й генетичного плану.

В емоційній сфері групова психокорекція повинна допомогти клієнтові: отримати емоційну підтримку зі сторони групи та психолога, що призводить до відчуття власної цінності, послабленню захисних механізмів, росту відкритості, активності і спонтанності; пережити в групі ті почуття, які він часто відчуває в реальному житті, відтворити ті емоційні ситуації, які були в нього в дійсності й з якими раніше він не міг упоратися; пережити неадекватність деяких своїх емоційних реакцій; навчитися щирості у відношенні до себе та до інших людей; стати білшь вільним у вираженні власних негативних і позитивних почуттів; навчитися більш точно розуміти та вербалізувати свої почуття і емоційні стани; розкрити свої проблеми з відповідними їм переживаннями, які дуже часто приховуються від самого себе або є спотвореними; модифікувати спосіб переживань, емоційного реагування, сприйняття себе самого і своїх відносин з іншими; зробити емоційну корекцію своїх відносин.

У цілому завдання корекції в емоційній сфері зводяться до одержання клієнтом емоційної підтримки й формуванню більш сприятливого відношення до себе; безпосереднього переживання й усвідомлення нового досвіду в групі й самого себе; точному розпізнаванню й вербалізації власних емоцій; переживанню заново й усвідомленню минулого емоційного досвіду й одержанню нового емоційного досвіду в групі.

У поведінковій сфері групова корекція повинна допомогти клієнтові: побачити власні неадекватні поведінкові стереотипи; набути навички більш щирого, глибокого, вільного спілкування; подолати неадекватні форми поведінки, які проявляються в групі; розвинути форми поведінки, пов»язані з співпрацею, взаємодопомогою, відповідальністю та самостійністю; закріпити нові форми поведінки, зокрема ті, які будуть сприяти адекватній адаптації і функціонуванню в реальному житті; виробити і закріпити адекватні форми поведінки та реагування на основі досягнення в пізнавальній і емоційній сферах.

У груповій психокорекції основним інструментом корекційного впливу виступає група, що допомагає виявити й скорегувати проблеми клієнта за рахунок міжособистісної взаємодії й групової динаміки, зосереджених на процесі "тут і тепер". На цій підставі іноді формується точка зору, відповідно до якої групова психокорекція спрямована на пропрацювання конфліктів у сфері міжособистісної взаємодії, у той час як індивідуальна - на розкриття, пропрацювання глибинного внутріособистісного конфлікту.

Однак групова психокорекція в рамках конкретної напруги вирішує ті ж завдання, що й індивідуальна, але за допомогою інших засобів. Якщо, наприклад, метою психокорекції є розкриття й пропрацювання внутрішнього психологічного конфлікту й неадекватних, порушених відносин особистості, що обумовили виникнення суб'єктивної нерозв'язності його, то ця мета є загальною й для індивідуальної, і для групової психокорекції.

Труднощі в сфері міжособистісної взаємодії, міжособистісні конфлікти в значній мірі є наслідком глибинних колізій і змінених, неадекватних відносин особистості. У міжособистісних конфліктах відображаються приховані неусвідомлювані психологічні проблеми. Вплив тільки на міжособистісному рівні являє собою поведінковий тренінг, оскільки завдання психокорекції складніше й глибше.

Відмінність групової корекції від індивідуальної при загальних завданнях полягає в тому, що перша більшою мірою акцентує увагу на міжособистісному аспекті, а друга - на генетичному, однак лише більшою мірою, але не винятково. Адекватна корекція порушених відносин особистості може бути здійснена клієнтом лише в тому випадку, якщо весь комплекс психологічних особливостей, що проявляються в процесі групової взаємодії, співвідноситься з його реальною ситуацією й проблемами поза групою, дозволяє реконструювати особливості взаємин у ситуаціях "там і тоді".

Закономірна повторюваність, стереотипність конфліктних ситуацій, особливості поведінки, емоційного реагування в групі й поза нею в сьогоденні й минулому роблять для клієнта більше наочним і переконливим зміст зворотного зв'язку, одержуваної в групі. Це сприяє створенню стійкої мотивації до самодослідження й корекції своїх відносин, дозволяє вичленувати те, що стоїть за поведінкою у різних ситуаціях.

Один з найважливіших механізмів корекційного впливу в груповій психокорекції - виникнення й переживання клієнтом у групі тих емоційних ситуацій, які були в нього в реальному житті в минулому й були суб'єктивно нерозв'язними й невідреагованими, - припускає пропрацювання минулого негативного досвіду, що проявляється в актуальній емоційній ситуації в групі, без якої неможливо домогтися позитивних, досить глибинних особистісних змін. Адекватне саморозуміння також не може бути досягнуте поза загальним контекстом формування розвитку особистості клієнта.

Докладний аналіз механізмів корекційного впливу представлений у роботах І.Ялома (1970) і С. Кратохвіла (1978).

Як основні механізми корекційного впливу Ялом виділяє наступні:

1. Повідомлення інформації. Одержання клієнтом у ході групової психокорекції різноманітних відомостей про особливості людської поведінки, міжособистісної взаємодії, конфлікту, нервово-психічного здоров'я й т.д. З'ясування причин виникнення й розвитку порушень, інформація про сутність психокорекції й хід психокорекційного процесу, інформаційний обмін між учасниками групи.

2. Вселяння надії. Поява надії на успіх вирішення проблеми під впливом поліпшення стану інших клієнтів і власних досягнень. Успішна психокорекція клієнта служить іншим як позитивна модель, відкриває їм оптимістичні перспективи. Найбільше сильно цей фактор діє у відкритих психокорекційних групах.

3. Універсальність страждань, переживань і розуміння клієнтом того, що він не самотній, що інші члени групи також мають проблеми, конфлікти, переживання. Таке розуміння сприяє появі почуття спільності й солідарності з іншими, підвищенню самооцінки.

4. Альтруїзм - можливість у процесі групової психокорекції допомагати один одному, робити щось для іншого. Допомагаючи іншим, клієнт стає більше впевненим в собі. Він відчуває себе здатним бути корисним і потрібним, починає більше поважати себе й вірити у власні можливості.

5. Коригуючі рекапітуляції первинної сімейної групи. Клієнти виявляють у групі проблеми й переживання, що йдуть із батьківської родини, почуття й способи поведінки, характерні для батьківських і сімейних відносин у минулому. Виявлення й реконструкція минулих емоційних і поведінкових стереотипів у групі дає можливість їхнього пропрацювання, виходячи з актуальної ситуації, коли психолог виступає в ролі батька або матері для клієнта, а інші учасники - у ролі братів, сестер й інших членів родини.

6. Розвиток техніки міжособистісного спілкування. Клієнт має можливість за рахунок зворотного зв'язку й аналізу власних переживань побачити свою неадекватну міжособистісну взаємодію й у ситуації взаємного прийняття змінити її, виробити й закріпити норми, більш конструктивні способи поведінки й спілкування.

7. Імітаційна поведінка. Клієнт може навчитися більше конструктивним способам поведінки за рахунок наслідування психологові й іншим успішним членам групи. Підкреслюється, що багато психологів явно недооцінюють роль цього фактору.

8. Інтерперсональний вплив. Одержання нової інформації про себе за рахунок зворотного зв'язку, що приведе до зміни й розширення образу "Я". Можливість виникнення в групі емоційних ситуацій, з якими клієнт раніше не міг упоратися, їхнє вичленовування, аналіз і пропрацювання.

9. Групова згуртованість. Привабливість групи для її членів, бажання залишатися в групі, почуття приналежності групі, довіра, прийняття групою, взаємне прийняття один одного, почуття "Ми" групи. Групова згуртованість розглядається як фактор, аналогічний відносинам "психолог - клієнт" в індивідуальній психокорекції.

10. Катарсис. Відреагування, емоційне розвантаження, вираження сильних почуттів.

С. Кратохвіл як основні механізми вказує наступні: участь у групі, емоційну підтримку, самодослідження й самоврядування, зворотний зв'язок або конфронтацію, контроль, корективний емоційний досвід, перевірку й навчання новим способам поведінки, одержання інформації, розвиток соціальних навичок.

Клієнти як основні механізми найчастіше вказують: усвідомлення нового (самого себе, сприйняття іншими, розуміння інших людей), переживання в групі позитивних емоцій (у відношенні самого себе, інших членів групи, групи в цілому, позитивних емоцій від учасників групи), придбання нових способів поведінки, насамперед міжособистісної взаємодії й поведінки в емоційно напружених ситуаціях.

Зазначені механізми охоплюють всі три площини зміни: когнітивну, емоційну, поведінкову - і можуть бути представлені у вигляді трьох основних більш узагальнених механізмів: коригуючі емоційні переживання, (корективний емоційний досвід); конфронтація;научінняе.

Коригуючі емоційні переживання пропонують насамперед емоційну підтримку. Остання означає для клієнта прийняття його групою, визнання його людської цінності й значимості, унікальності його внутрішнього віту, готовності групи розуміти його, виходячи із власних відносин й установок.

Конструктивна переробка змісту зворотного зв'язку, становлення адекватного саморозуміння припускає прийняття клієнтом нової інформації про себе, що часто не відповідає власним уявленням. Низька самооцінка, емоційно негативне відношення до себе утрудняють сприйняття нової інформації, загострюють дію захисних механізмів. Більш позитивна самооцінка, навпроти, знижує рівень психологічної напруги, зменшує опір, робить клієнта більш відкритим до нової інформації, нового досвіду. Це означає, що самооцінка й відношення до себе грають надзвичайно важливу роль у становленні адекватного саморозуміння й можуть як сприяти, так і перешкоджати цьому процесу.

Емоційна підтримка робить позитивний стабілізуючий вплив на самооцінку, підвищує ступінь самоповаги й у такий спосіб коригує такий найважливіший елемент системи відносин, як відношення до себе. Перебудова відносин до себе відбувається, з одного боку, під впливом нового знання про себе, а з іншого боку - у зв'язку зі зміною емоційного компонента цього відношення, що забезпечується в основному за рахунок емоційної підтримки.

Прийняття клієнта групою сприяє розвитку співробітництва, полегшує засвоєння клієнтом групових норм, підвищує його активність, відповідальність, створює умови для саморозкриття.

Коригуюче емоційне переживання свого минулого також пов'язане з переживанням клієнта свого минулого й поточного групового досвіду. Виникнення в групі різних емоційних ситуацій, з якими клієнт у реальному житті не міг упоратися, дозволяє в особливих корекційних умовах вичленувати ці переживання, проаналізувати, проробити їх, а також виявити більш адекватні форми емоційного реагування.

Ще один аспект коригуючого емоційного переживання пов'язаний із проекцією на групову ситуацію емоційного досвіду батьківської родини. Аналіз цих переживань на основі емоційної взаємодії в корекційній групі дозволяє клієнтові в значній мірі проробити й розв'язати емоційні проблеми, що йдуть коріннями в дитинство.

Конфронтація, на думку більшості авторів, є провідним механізмом групової психокорекції. Конфронтація розуміється як зіткнення клієнта із самим собою, зі своїми проблемами, конфліктами, установками, відносинами, емоційними й поведінковими стереотипами й здійснюється за рахунок зворотного зв'язку між членами групи й групою як цілим.

Завдяки наявності зворотного зв'язку кожний з учасників групи одержує інформацію про те, які реакції в навколишніх викликає його поведінка; як він сприймається іншими; у яких випадках його інтерпретація емоційного змісту міжособистісної ситуації виявляється неадекватною й спричиняє настільки ж неадекватну реакцію навколишніх; які цілі й мотиви його поведінки, наскільки його актуальна поведінка сприяє досягненню цих цілей; які емоційні поведінкові стереотипи для нього характерні; який зв'язок бачать інші між його досвідом (минулим і актуальним) і поведінкою.

Зворотний зв'язок дає можливість учасникові групи зрозуміти й оцінити власну роль у типових для нього міжособистісних конфліктах й, тим самим, усвідомити власні проблеми, співвідносячись минуле й сьогодення.

Він бачить себе як би в різних дзеркалах, якими є інші члени групи. Інформація, яку клієнт одержує прямо або побічно від інших учасників групи, часто суперечить або не погоджується з його образом "Я". Завдання психокорекції полягає в розширенні його шляхом інтеграції отриманої інформації, створюючи для цього відповідні умови.

Научіння в процесі групової корекції здійснюється прямо й побічно. Група виступає як модель реальної поведінки клієнта, у якій він проявляє типові для нього поведінкові стереотипи й, таким чином, створює умови для дослідження клієнтом власної міжособистісної взаємодії, поводження, дозволяє вичленувати в ньому конструктивні й неконструктивні елементи, що приносять задоволення або зухвалі негативні переживання.

Групова ситуація є ситуацією іншої реальної емоційної, міжособистісної взаємодії, що в значній мірі полегшує відмову від неадекватних стереотипів поводження й вироблення навичок повноцінного спілкування. Ці зміни підкріплюються в групі. Клієнт починає відчувати свою здатність до змін, які приносять йому задоволення самому й позитивно сприймаються навколишніми.

Методи групової психокорекції умовно підрозділяються на основні й допоміжні. Основним є групова дискусія, що має три головні орієнтації: 1) інтеракційну, 2) біографічну й 3) тематичну.

Тривалість курсу групової корекції залежить від теоретичної орієнтації, від характеру основних проблем клієнтів й умов, у яких вона проводиться.

Всі існуючі методи групової психокорекції можна розділити: на освітні, аналітичні і засновані на дії.

Специфіка групової психокорекції як самостійної форми впливу полягає в цілеспрямованому використанні в корекційних цілях явища групової динаміки, тобто всієї сукупності взаємин і взаємодій, що виникають між учасниками групи. Цим групова психокорекція відрізняється від індивідуальної, при якій взаємини будуються між психологом й окремим клієнтом.