Принципи складання й основні види психокорекційних програм

Основні принципи складання психокорекційних. програм

Складаючи різного роду корекційні програми, необхідно спиратися на наступні принципи:

1. Принцип системності корекційних, профілактичних і розвиваючих завдань.

2. Принцип єдності корекції й діагностики.

3. Принцип пріоритетності корекції каузального типу

4. Діяльнісний принцип корекції.

5. Принцип врахування психологічних, вікових та індивідуальних особливостей клієнта.

6. Принцип комплексності методів психологічного впливу.

7. Принцип активного залучення найближчого соціального оточення до участі в корекційній програмі.

8. Принцип опори на різні рівні організації психічних процесів.

9. Принцип програмованого навчання.

10. Принцип зростання складності.

11. Принцип врахування обсягу й ступеня розмаїтості матеріалу.

12. Принцип врахування емоційної складності матеріалу.

1. Принцип системності корекційних, профілактичних і розвиваючих завдань. Цей принцип вказує на необхідність присутності в будь-якій корекційній програмі завдань трьох видів: корекційних, профілактичних і розвиваючих. Таким чином, мета й завдання будь-якої корекційно-розвиваючої програми повинні бути сформульовані як система завдань трьох рівнів:

корекційного - виправлення відхилень і порушень розвитку, вирішення труднощів розвитку;

профілактичного - попередження відхилень і труднощів у розвитку;

розвиваючого - оптимізація, стимулювання, збагачення змісту розвитку.

Тільки єдність перерахованих видів завдань може забезпечити успіх й ефективність корекційно-розвиваючих програм.

2. Принцип єдності корекції й діагностики. Цей принцип відображає цілісність процесу надання психологічної допомоги в розвитку клієнта як особливого виду діяльності практичного психолога.

3. Принцип пріоритетності корекції каузального типу. Залежно від спрямованості виділяють два типи корекції: 1) симптоматичну й 2) каузальну (причинну).

Симптоматична корекція спрямована на подолання зовнішньої сторони труднощів розвитку, зовнішніх ознак, симптомів цих труднощів. Навпроти, корекція каузального типу припускає усунення й нівелювання причин, що породжують самі ці проблеми й відхилення в розвитку клієнта. Очевидно, що тільки усунення причин, що лежать в основі порушення розвитку, може забезпечити найбільш повне вирішення проблем. Робота із симптоматикою, якою б успішної вона не була, не зможе до кінця вирішити пережитих клієнтом труднощів.

Позбавивши дитину від страху темряви й небажання залишатися одній в кімнаті, через якийсь час ви можете одержати як клієнта цю ж дитину, але вже з новим страхом, наприклад - висоти. Тільки успішна психокорекційна робота із причинами, що викликають страхи й фобії (у цьому випадку робота з оптимізації дитячо-батьківських відносин), дозволить уникнути відтворення симптоматики неблагополучного розвитку.

Принцип пріоритетності корекції каузального типу означає, що пріоритетною метою проведення корекційних заходів повинно стати усунення причин труднощів і відхилень у розвитку клієнта.

4. Діяльнісний принцип корекції. Теоретичною основою для формулювання зазначеного принципу є теорія психічного розвитку дитини, розроблена в працях О.Н.Леонтьева, Д.Б. Ельконіна, центральним моментом якої є положення про роль діяльності в психічному розвитку дитини. Даний принцип корекції визначає тактику проведення корекційної роботи, шляхи й способи реалізації поставлених цілей.

5. Принцип врахування психологічно-вікових й індивідуальних особливостей клієнта. Цей принцип погоджує вимоги відповідності ходу психічного й особистісного розвитку клієнта нормативному унікальності й неповторності конкретного шляху розвитку особистості - з іншої. Нормативність розвитку варто розуміти як послідовність вікових стадій онтогенетичного розвитку.

Врахування індивідуальних психологічних особливостей особистості дозволяє намітити в межах вікової норми програму оптимізації розвитку для кожного конкретного клієнта з його індивідуальністю, стверджуючи право клієнта на вибір свого самостійного шляху.

6. Принцип комплексності методів психологічного впливу. Принцип комплексності методів психологічного впливу стверджує необхідність використання всього різноманіття методів, технік і прийомів з арсеналу практичної психології.

Відомо, що більшість методів,які широко використовуються у практиці, розроблені в закордонній психології на теоретичних основах психоаналізу, біхевіоризму, гуманістичної психології, гештальтпсихології й інших наукових шкіл, досить різні й суперечливо трактують закономірності психічного розвитку. Однак жодна методика, жодна техніка не є невідчужуваною власністю тієї або іншої теорії. Критично переосмислені й узяті на озброєння, ці методи являють собою потужний інструмент, що дозволяє надати ефективну психологічну допомогу клієнтам із всілякими проблемами.

7. Принцип активного залучення найближчого соціального оточення до участі в корекційній програмі. Принцип визначається тією роллю, що грає найближче коло спілкування в психічному розвитку клієнта. Система відносин дитини із близькими дорослими, особливості їхніх міжособистісних відносин і спілкування, форми спільної діяльності, способи її здійснення становлять найважливіший компонент соціальної ситуації розвитку дитини, визначають зону її найближчого розвитку. Дитина не розвивається як ізольований індивід окремо й незалежно від соціального середовища, поза спілкуванням з іншими людьми. Дитина розвивається в цілісній системі соціальних відносин, нерозривно від них й у єдності з ними. Тобто об'єктом розвитку є не ізольована дитина, а цілісна система соціальних відносин, суб'єктом яких вона є.

8. Принцип опори на різні рівня організації психічних процесів. При складанні корекційних програм необхідно спиратися на більш розвинені психічні процеси й використати методи, що їх активізують. Це ефективний шлях корекції інтелектуального й перцептивного розвитку. Розвиток людини не є єдиним процесом, він гетерохронний. Тому найчастіше в дитячому віці відстає розвиток довільних процесів, у той же час мимовільні процеси можуть стати основою для формування довільності в її різних формах.

9. Принцип програмованого навчання. Найбільше ефективно працюють програми, що складаються з ряду послідовних операцій, виконання яких спочатку із психологом, а потім самостійно приводить до формування необхідних умінь і дій.

10. Принцип ускладнення. Кожне завдання повинне проходити ряд етапів: від мінімально простого - до максимально складного. Формальна складність матеріалу не завжди збігається з його психологічною складністю. Найбільш ефективна корекція на максимальному рівні труднощів доступна конкретній людині. Це дозволяє підтримувати інтерес у корекційній роботі й дає можливість клієнтові випробувати радість подолання.

11. Врахування обсягу й ступеня розмаїтості матеріалу. Під час реалізації корекційної програми необхідно переходити до нового обсягу матеріалу тільки після відносної сформованості того або іншого вміння. Збільшувати обсяг матеріалу і його розмаїтість необхідно поступово.

12. Врахування емоційної складності матеріалу. Проведені ігри, заняття, вправи, пропонований матеріал повинні створювати сприятливе емоційне тло, стимулювати позитивні емоції. Корекційне заняття обов'язково повинно завершуватися на позитивному емоційному тлі.

Програма корекційної роботи повинна бути психологічно обґрунтована. Успіх корекційної роботи залежить насамперед від правильної, об'єктивної, комплексної оцінки результатів діагностичного обстеження. Корекційна робота повинна бути спрямована на якісне перетворення різних функцій, а також на розвиток різних здібностей клієнта.

Види корекційних програм

Для здійснення корекційних впливів необхідним є створення й реалізація певної моделі корекції: загальної, типовиї, індивідуальної.

Загальна модель корекції - це система умов оптимального вікового розвитку особистості в цілому. Вона припускає розширення, поглиблення, уточнення уявлень людини про навколишній світ, про людей, суспільні події, про зв'язки й відносини між ними; використання різних видів діяльності для розвитку системності мислення, аналізуючого сприйняття, спостережливості й т.д.; охоронний характер проведення занять, що враховує стан здоров'я клієнта (особливо в клієнтів, що пережили посттравматичний стрес, що перебувають у несприятливих соціальних і фізичних умовах розвитку). Необхідним є оптимальний розподіл навантаження протягом заняття, дня, тижня, року, контроль й облік стану клієнта.

Типова модель корекції заснована на організації практичних дій на різних основах; спрямована на оволодіння різними компонентами дій і поетапне формування різних дій.

Індивідуальна модель корекції містить у собі визначення індивідуальної характеристики психічного розвитку клієнта, його інтересів, навченості, типових проблем; виявлення провідних видів діяльності або проблем, особливостей функціонування окремих сфер у цілому, визначення рівня розвитку різних дій; складання програми індивідуального розвитку з опорою на більш сформовані сторони, дії провідної системи для здійснення перенесення отриманих знань у нові види діяльності й сфери життя конкретної людини.

Існують стандартизовані й вільні (орієнтовані на дійсний момент) корекційні програми. У стандартизованій програмі чітко розписані етапи корекції, необхідні матеріали, вимоги, пропоновані до учасників даної програми. Перед початком здійснення корекційних заходів психолог повинен перевірити можливість реалізації всіх етапів програми, наявність необхідних матеріалів.

Вільну програму психолог складає самостійно, визначаючи мету й завдання етапів корекції, продумуючи хід зустрічей, намічаючи орієнтири результатів досягнень для переходу до наступних етапів психокорекції.

Цілеспрямований вплив на клієнта здійснюється через психокорекційний комплекс, що складається з декількох взаємозалежних блоків.

Кожен блок спрямований на вирішення різних завдань і складається з особливих методів і прийомів.

Психокорекційний комплекс містить у собі чотири основних блоки: 1. Діагностичний. 2. Настановчий. 3. Корекційний. 4. Блок оцінки ефективності корекційних впливів.

Діагностичний блок. Ціль: діагностика особливостей розвитку особистості, виявлення факторів ризику, формування загальної програми психологічної корекції.

Настановчий блок. Ціль: спонукання бажання взаємодіяти, зняття тривожності, підвищення впевненості клієнта в собі, формування бажання співробітничати із психологом і що-небудь змінити у своєму житті.

Корекційний блок. Ціль: гармонізація й оптимізація розвитку клієнта, перехід від негативної фази розвитку до позитивної, оволодіння способами взаємодії із світом і самим собою, певними способами діяльності.

Блок оцінки ефективності корекційних впливів. Ціль: вимірювання психологічного змісту й динаміки реакцій, сприяння появі позитивних поведінкових реакцій і переживань, стабілізація позитивної самооцінки.