Реалізація загальнодидактичних принципів навчання в школах для дітей з порушеннями зору

Науковість навчання - один з найважливіших дидактичних принципів, реалізація якого забезпечує оволодіння учнями істинно науковими знаннями. Він передбачає відображення сучасних досягнень науки, реальної дійсності у змісті навчальних предметів та побудову навчання учнів на рівні їх реальних навчальних можливостей.

Принцип науковості навчання реалізується при формуванні змісту освіти, розробці програм та підручників, у діяльності вчителів.

Перед школами для сліпих дітей та дітей зі зниженим зором стоїть завдання озброїти учнів основами сучасних знань, показавши їх в історичному розвитку, ознайомивши з основними методами науки, виробити потребу і сформувати навички самостійного набуття наукових знань.

Принцип науковості покладено в основу навчання, починаючи з початкових класів. Він реалізується з урахуванням особливостей пізнавальної діяльності сліпих та слабозорих дітей, які виявляються у фрагментарності, вербалізмі, зниженні темпу і якості засвоєння знань. Науково-популярне викладення матеріалу в початкових класах, використання засобів наочності, тифлотехніки, оптичної корекції сприяють тому, щоб у старших класах учитель уже міг поглиблювати і поширювати знання дітей. Науковість викладу матеріалу вчителем формує у дітей відповідні навички систематичної роботи в процесі навчання.

У початкових класах діти набувають елементарних знань, однак науково-популярний виклад матеріалу, застосування доступних засобів наочності не повинні призводити до викривлення наукових положень, понять, термінології.

Цей принцип нерідко ігнорується при доборі наочності для оснащення педагогічного процесу. За браком наочних посібників педагоги добирають наочність з різних загальних посібників, які виконані в різних вимірах. У результаті зорова корекція у дітей може не відбутися і сформуються неправильні, викривлені уявлення. Отже, необхідною є робота тифлопедагога, яка забезпечить дотримання принципу науковості на достатньому рівні.

Принцип послідовності та систематичності полягає у необхідності формування в учнів не розрізнених знань і понять, а стрункої логічної системи знань, взаємопов’язаних фактів та закономірностей.

Послідовність означає, що навчальний процес має бути побудований таким чином, щоб вивчення нового матеріалу ґрунтувалося б на раніше засвоєному, органічно випливало із нього.

На необхідність систематичності у навчанні вказували ще І.Г. Песталоцці, К.Д. Ушинський та інші.

Систематичність у навчанні вимагає, щоб учні оволодівали науковими знаннями, уміннями та навичками у суворо визначеному порядку, а також, щоб у свідомості учнів створювалася система знань. Окремі дисципліни мають вивчатися не ізольовано, не розрізнено, а в тісному зв’язку, у взаємозалежності, тобто в певній системі. При цьому необхідно навчати, переходячи від вже відомого до невідомого, від простого до складного.

Цей принцип покладено в основу сучасних навчальних планів і програм шкіл. Так, зміст навчальної програми обов’язково враховує надбання попереднього періоду, вивчення предметів відбувається в певній логічній послідовності, у плануванні послідовності проходження навчального матеріалу передбачається повторення раніше вивченого, навчальний матеріал розташовується в підручниках лінійно-концентрично тощо.

Порушення послідовності та систематичності навчання робить знання хаотичними та нестійкими, затримує засвоєння вмінь та навичок і призводить до дезорганізованості.

Щодо дітей з порушеннями зору, цей принцип порушується відлученням дітей на планові операції, внаслідок чого руйнується процес формування навичок, оскільки діти потребують безперервної корекції чуттєвого і почуттєвого досвіду.

Правильна реалізація принципу систематичності та наступності навчання забезпечує рівномірне накопичення та поглиблення знань, розвиток пізнавальних можливостей дітей з порушеннями зору.

Принцип зв’язку навчання з життям відображає обумовленість навчання суспільними потребами та впливом суспільного середовища на процес навчання.Він вимагає раціонального поєднання теоретичних знань з практичними вміннями та навичками, об’єднання загальної освіти з трудовою підготовкою. У навчанні практика служить головним чином для поглиблення розуміння дітьми теорії, для закріплення, застосування та перевірки істинності засвоєних знань.

Характер зв’язку теорії і практики навчання обумовлюється змістом навчальних предметів і застосовується в усіх тих випадках, коли виникає необхідність показати учням роль теорії в житті.

Формами зв’язку теорії з практикою є екскурсія, лабораторні, практичні заняття, суспільно-корисна праця тощо.

У загальній педагогіці цей принцип є дуже давнім. Ще К.Д.Ушинський стосовно реалізації цього принципу писав, що дітей потрібно знайомити не стільки з “диковинками світу”, скільки з усвідомленням довкілля.

Для дітей з порушеннями зору цей принцип набуває особливого значення. Розрив між тими знаннями, які засвоюють ці діти, і їх практичною діяльністю виявляється досить відчутним і помітним. У дітей виникають труднощі в оволодінні конкретними знаннями, які вимагають візуальних спостережень (форма предметів, їх просторове розташування, явища тощо), у набутті ними практичних навичок, пов’язаних з орієнтуванням у просторі, самоконтролем, регуляцією рухів. Матеріали дослідження Л.М.Віленської показали, що істотним недоліком учнів шкіл для дітей з порушеннями зору є невміння в потрібний момент використовувати інформацію, яка зберігається в їх пам’яті.

Для сліпих середовище перестає бути привабливим, не викликає емоційного підйому. Виникає потреба у створенні таких спеціальних умов для ознайомлення незрячої дитини з довкіллям: забезпечення кращого бачення, комфорту при дотиковому обстеженні (обов’язкове попередження травм), контакту через наближення тощо.

Принцип свідомості у навчанні передбачає розуміння учнями завдань своєї навчальної діяльності, смислу знань, умінь та навичок, що засвоюються, володіння прийомами навчальної діяльності, вміння практично застосовувати набуті знання в нових умовах, формування на основі знань стійких переконань. Зазначений принцип нерозривно пов’язаний з ініціативністю та самостійністю учнів. Свідоме ставлення учнів до навчання є неодмінною умовою навчального процесу. Від рівня свідомості учнів, від організації навчального процесу значною мірою залежить його результативність.

Основними рисами принципу є:

- розуміння учнями користі освіти;

- чітке сприймання навчального матеріалу;

- використання особистого досвіду та чуттєвих спостережень;

- усвідомлення послідовності розумових дій;

- очікування результату від цих дій.

Реалізація цього принципу в школах для сліпих дітей та дітей зі зниженим зором ускладнюється. Це пов’язано з особливостями психічного розвитку і стану емоційно-вольової сфери. Свідомому засвоєнню перешкоджає збідненість чуттєвого досвіду, порушення взаємодії наочно-образних та словесно-логічних компонентів мислення. Через це (за даними М.І.Земцової, В.П.Єрмакова, Н.С. Костючок та ін.) формалізм у знаннях сліпих та слабозорих є чи не найголовнішим недоліком навчання. Формальний характер знань учнів, нерозуміння ними сутності матеріалу, що вивчається, та невміння практично використовувати його призводить до спаду інтересу до навчання.

Шляхи подолання такого стану - використання наочності, технічних засобів навчання (ТЗН), організація елементарних дослідів, упорядкування навчального матеріалу, переказування у відповідності з досвідом дітей (за полегшеною системою).

Отже, реалізація принципу свідомості у навчанні сліпих та слабозорих учнів забезпечується здійсненням принципів наочності, доступності, зв’язку з життям, із залученням особистого досвіду дітей.

 

Принцип наочності передбачає збагачення учнів чуттєвим пізнавальним досвідом, необхідним для повноцінного оволодіння абстрактними поняттями, та означає застосування різноманітних наочних засобів у процесі навчання. Він вимагає використання диференційованої, змістовної, варіативної наочності, що змінюється в залежності від типологічних та індивідуальних особливостей учнів.

Уперше в педагогіці цей принцип теоретично обґрунтував Я.А. Коменський, назвавши його “золотим правилом”, за яким під час навчання потрібно показувати все, що може сприйняти зір, дати почути те, що може сприйняти слух, понюхати те, що сприймає нюх тощо.

Сучасна дидактика виходить із єдності чуттєвого та логічного, а наочність потрібна для того, щоб забезпечити зв’язок між конкретним і абстрактним. У порівнянні із масовою загальноосвітньою школою, в школах для сліпих дітей та дітей зі зниженим зором наочність повинна мати ширше застосування. Найбільш повно наочність використовується в початкових класах, де здійснюється збагачення сенсорного досвіду, конкретизація уявлень і розвиток наочно-образного мислення. У середніх і старших класах наочність поєднується з теоретичними знаннями, які вимагають високого рівня логічного мислення.

Більш ранні та різко виражені порушення зору негативно позначаються на запасі та точності просторових уявлень. Тому застосування наочності більше потребують сліпі, дещо менше - осліплі і ще менше - частковозорі.

Вченими-тифлопедагогами (В.П Єрмаков, А.А. Казанов, Р.С. Муратов) створені спеціальні прилади для сліпих учнів, які застосовуються під час проведення лабораторних та практичних робіт: вольтметри, амперметри, які можна використовувати, орієнтуючись на дотик, макет зоряного неба, яке можна обстежити руками тощо.

Для слабозорих можна використовувати наочність, виготовлену для масових загальноосвітніх шкіл. Але вона має бути спеціально адаптована для належного сприймання слабозорими учнями: підсилюватися контрастність, зменшуватися кількість неістотних деталей тощо. У кольорі необхідно зображувати суттєве, а несуттєве залишати чорно-білим. Доцільно використовувати так звані “рамки Феоктістової”, якими затуляють в сюжетній картині той план, що не є предметом огляду, щоб сконцентрувати увагу на потрібному. Карти для слабозорих дітей повинні мати обмежену кількість умовних позначок, ліній.

Для частковозорих учнів використовуються засоби, доступні сприйманню на бісенсорній основі (одночасне використання дотику і залишкового зору).

Специфікою реалізації принципу наочності в школах для сліпих дітей та дітей зі зниженим зором є те, що діти зі зниженим зором самостійно не виправляють помилок, допущених у процесі сприймання. Тому процесом сприймання у сліпих та слабозорих учнів потрібно керувати. Наприклад, показавши червоні тюльпани, вчитель повинен додати інформацію про кольори і відтінки цієї квітки, показати на малюнку зображення різних форм та видів тюльпанів.

Найкраща наочність - натуральні предмети, муляжі, реалістичні зображення. Демонстрація стилізованих зображень вводиться, коли сформовано реалістичне уявлення про предмет (у стилізації гіперболізовані суттєві ознаки). Усвідомлення символів свідчить про високий інтелект, творчий характер мислення. Але не можна обмежувати дітей з вадами зору натуральною наочністю. Потрібно, щоб уява ставала матеріалом для створення нових символів, метафор. Щоб попередити викривлення уяви, необхідним є використання різноманітних видів наочного матеріалу.

В.О. Феоктістова встановила, що роздаткова зображувальна наочність розміром з листівку та супроводжуючий її алгоритм роботи - найкращий варіант для використання її в школах для дітей зі зниженим зором. Пізніше учням було запропоновано при демонстрації зображувальної наочності використовувати трафарети, які перекривають несуттєве з метою акцентування на головному.

Специфічним у реалізації принципу наочності в школах для дітей зі зниженим зором є також збільшення часу для експозиції наочного матеріалу і обов’язкове акцентування на головному.

Ю.О. Кулагін запропонував подачу наочності сліпим учням у такій послідовності: натуральний об’єкт - модель об’єкта - реальне зображення (бажано в динаміці) - стилізоване зображення - силуетне зображення.

При правильній реалізації принципу наочності в школах для сліпих дітей та дітей зі зниженим зором учні набувають не формальних, а справжніх знань.

 

Принцип доступності передбачає відповідність змісту, обсягу, методів та прийомів засвоєння знань, умінь і навичок віку, розвитку та наявному запасу знань, умінь і навичок учнів. Саме відповідно до цього принципу розробляються педагогічно обґрунтовані програми, підручники, методи навчання.

Доступність залежить від того, як подається матеріал, від методики, використання мови і конкретизації. Доступність викладання матеріалу забезпечується дотриманням таких дидактичних правил: від легкого до важкого, від відомого до невідомого, від близького до далекого, від простого до складного. Ці правила поширюються і на школи для дітей зі зниженим зором, але в розумінні того, що є легким, близьким, відомим та простим для цієї категорії учнів, оцінки бувають різними. Найскладнішим для незрячих є те, що вимагає конкретних просторових уявлень та образів, активності і застосування на практиці.

Завдання, які отримують учні, за складністю не мають перевищувати їх можливостей. Непосильні завдання призводять до зниження результатів, затримують розвиток дітей, знижують самостійність, розвивають невпевненість, викликають байдуже ставлення до навчання. Завищення обсягу та складності завдань може призвести до різкого зниження зору і погіршення соматичного стану дітей. Разом з тим заниження вимог зменшує корекційно-розвиткове значення тифлопедагогічного процесу, може негативно вплинути на формування інтересу до знань, породивши самовпевненість.

Принцип доступності в школах для сліпих дітей та дітей зі зниженим зором передбачає урахування типологічних особливостей, оскільки, внаслідок неоднакової зорової патології, діти мають різні можливості щодо засвоєння знань, умінь та навичок.

Принцип міцності знань, умінь та навичок передбачає міцне збереження в пам’яті знань, умінь та навичок, їх вільне відтворення та застосування на практиці. Цей принцип тісно пов'язаний з принципом свідомості учнів у навчанні, адже відомо, що знання міцно засвоюються тоді, коли учні свідомо їх сприймають, коли утворюються чіткі, точні уявлення і поняття.

Міцність знань, умінь та навичок забезпечується дотриманням деяких умов:

1. Ясність та чіткість подачі матеріалу як учителем, так і в підручниках.

2. Запис та графічне зображення того, що вивчається (конспекти, альбоми тощо).

3. Ґрунтовне засвоєння пройденого матеріалу до переходу до нового.

4. Зацікавленість і організованість учнів.

5. Щоденні повторення і вправи з розширенням, поглибленням та використанням на практиці.

Психологічною основою міцності є пам’ять. Саме закономірності процесів пам’яті вимагають здійснювати функцію повторення.

Повторення - основна ланка, що забезпечує міцність знань. Повторення - це систематичне повернення до отриманих знань, відтворення їх у різних формах у пам’яті та діяльності учнів.

Слабозорим учням не можна давати завдання на повторення декількох параграфів, тому необхідно організовувати повторення таким чином, щоб основна робота відбувалася під час уроку. Не можна збільшувати обсяги домашнього завдання під час повторення. Рекомендується для повторення давати учням такі питання, щоб вони не читали підручник, а згадували матеріал за цими питаннями; те, що учні забули, має нагадуватися учителем. Можна практикувати повторення матеріалу за окремими вузловими питаннями, які наперед розподіляються між учнями класу. Підготовка відповідей на ці питання суворо контролюється та дозується учителем. Таким чином, при порівняно незначній напрузі зору учні повно та глибоко повторюють навчальний матеріал.

Щоб попередити забування, вчитель має забезпечити учням:

1. Вторинні сприймання, точні та змінені.

2. Зв’язок нового зі старим, із з’ясуванням нового в старому і старого в новому.

3. Узагальнення старого і нового з приведенням до єдиної системи.

4. Усне і письмове відтворення учнями того, що засвоюється ними на уроках, під час виконання домашнього завдання і в позакласній роботі.

5. Завдання, що вимагають повторення раніше засвоєного (зведені таблиці, узагальнюючі схеми тощо).

6. Розширення, поглиблення та застосування на практиці отриманих знань.

Дидактикою розроблена система вправ, у процесі яких елементи механічного заучування підкоряються логічному запам’ятовуванню. Вважається, що заучуванню підлягає лише осмислений матеріал.

Педагогами розроблені такі правила виконання вправ для зміцнення знань учнів:

1. Вправи засновуються на засвоєних знаннях.

2. Вправи даються після перевірки правильності розуміння матеріалу.

3. Нові вправи виконуються часто і на коротких відрізках часу, а потім інтервали подовжуються.

4. Спочатку вимагається правильність, а потім - швидкість виконання вправ.

5. Якість виконання вправ підвищується, якщо використовується різноманітний матеріал і забезпечується правильне розуміння учнями мети та результатів діяльності.

6. Обов’язковим є проведення вправ на застосування знань, умінь та навичок на практиці.

Спочатку учнів ознайомлюють з тим, як треба повторювати і виконувати вправи, а потім перевіряють виконання отриманих вказівок.

При сліпоті міцність знань, умінь та навичок набуває особливого значення, оскільки у таких дітей частіше, ніж у зрячих, ускладнюються процеси повторення, виконання вправ, знаходження всіляких довідок тощо. Міцно ж засвоєні уміння та навички, особливо при переході у звички, усувають багато труднощів, зумовлених сліпотою і різким зниженням зору. У засвоєнні знань допомагають підвищені механічна та логічна пам’ять, а в уміннях та навичках – рухова.

У всіх учнів з порушеннями зору, незалежно від їх віку, часу та ступеня зниження зору, при правильному використанні корекції та можливості компенсації, спираючись на позитивне для подолання негативного, можна забезпечити міцність як знань, так і умінь та навичок на рівні зрячих.