Робота під спостереженням супервізора

Робота під спостереженням супервізора дозволяє звернути увагу на ригідні способи вирішення деяких групових проблем психологом, обговорити тактику поведінки в деяких унікальних ситуаціях, які виникають у групі. Обговорення процесів, що відбуваються, у групі аналогічно обговоренню на попередньому етапі. Також доцільно вибрати 2-3 основні теми, що домінували за період спостереження, відзначити переходи від теми до теми, визначити основних ініціаторів цих переходів, втручання психолога, сфокусувати увагу на його почуттях до основних ініціаторів зміни тем. Обговорюються також інші способи впливу на процес у цих вузлових пунктах. У випадку віддалення від матеріалу обговорення доцільно виявити основні емоції, що приводять до такого відходу, проаналізувати характер взаємин супервізора й психолога. Спробувати провести аналогію між ним і відношенням до кого-небудь із учасників групи, тим самим ще раз акцентувати ту психологічну проблему психолога, що не дозволяє використовувати деякі засоби впливу.

Поведінка групового керівника, стиль його спілкування, манера реагування відіграють важливу роль у процесі психокорекції.

Систематизація можливих типів поведінки групових керівників здійснюється на основі ролі, орієнтації, корекційного стилю.

І.Ялом (1975) виділяє дві основні ролі групового керівника:

1. Технічний експерт.

2. Еталонний учасник.

Виступаючи як експерт, психолог планомірно й цілеспрямовано використовує свої знання, професійні навички для досягнення корекційних цілей й у потрібний момент застосовує відповідні методи.

Як еталонний учасник він може переслідувати двояку мету: або демонструвати бажані зразки поведінки, наприклад модель відкритого вираження почуттів і розумної стриманості в прояві емоції; або прискорювати процес соціального научіння шляхом децентралізації своєї поведінки в групі, що прискорює досягнення групою незалежності й згуртованості.

С. Кратохвіл (1978) описує п'ять основних ролей групового керівника.

1. Лідер. У цій ролі психолог відкрито проявляє свою владу, впливаючи на членів групи. Він спонукує їх, оберігає, підтримує, критикує й т.д. В керованій таким способом групі клієнти часто звертаються до психолога за вказівкою, підтримкою, порадою й сильно від нього залежать.

Особлива увага активній ролі психолога приділяє школа трансактного аналізу. Представники цієї школи вважають групу, у якій психолог відмовляється від керівництва (стає як би одним зі членів групи) не психокорекційною, а зустріччю милих друзів. Активна керівна роль психолога знаходить своє застосування також під час роботи в психодрамі й гештальттерапії.

2. Аналітик. У групах психоаналітичної орієнтації психолог повинен бути в розпорядженні клієнтів для здійснення ними перенесення на нього інфантильних почуттів до батька й матері. Тому він повинен являти собою щось начебто чистого білого аркуша. Він поводиться абсолютно індиферентно, пасивно, ніяк себе не проявляє, не дає рад, нікого не засуджує, не виражає ніяких почуттів й оцінок. Зовні він як би пускає все на самоплив, надає членам групи можливість вільно асоціювати й вільно проявляти свої інтеракції. Незабаром група сама зрозуміє, що обговорювати корисно, а що - порожня витрата часу. Психолог поступово починає інтерпретувати поведінку, вчинки клієнтів, щоб розкрити їхні підсвідомі мотиви. Надалі група сама починає брати участь у тлумаченнях і судженнях.

3. Коментатор. У цій ролі психолог не керує групою й не направляє її діяльність. Час від часу він узагальнює й коментує все, що відбулося в групі. Він цілком націлений на груповий процес і служить групі своєрідним дзеркалом. Тому роль коментатора має особливе значення в групах, орієнтованих на інтеракцію. Свої коментарі психолог підносить як би не від себе особисто, а у вигляді резюмованого опису діяльності групи, без вираження власних почуттів й оцінних суджень. Безособистісний характер коментарів і відсутність вказівок часто викликають агресивну реакцію групи, невдоволення такою поведінкою керівника. Повторними коментарями керівник все-таки направить увагу клієнтів у певному напрямку й надалі в групі зрозуміють, що відбувається.

4. Експерт. Керівник не приймає активної участі в роботі групи, про свої почуття не говорить, але іноді радить, що варто було б зробити, підказує зміст того або іншого заходу, або в зручну хвилину користується яким-небудь прийомом, наприклад пропонує зіграти психодраматичну сцену або безсловесно виразити власне почуття. Він координує обговорення. Якщо хтось не може виявити себе або навіть одержати слово, він змушує групу дати можливість цій людині висловитися. Експерт не нав'язує певних рішень, власної думки, але й не відмовляється сприяти. Своїми зауваженнями він допомагає групі підійти до якого-небудь питання з різних сторін. Він не фруструє групу, не тримає її в напрузі через недолік інформації. Він пояснює все, що клієнти не знають, і навчає тому, чого вони не вміють.

5. Автентична особистість. Керівник поводиться як один зі членів групи, виражає свої справжні почуття. Він стає моделлю для наслідування, робить абсолютно все разом зі своєю групою, без коливань ділиться своїми особистими проблемами. Завдяки автентичній поведінці і являючи приклад для інших, керівник допомагає створити групі необхідні норми. Питання про автентичність керівника є спірним.

Докладно зупиняючись на цьому питанні, С.Кратохвіл уводить певні обмеження автентичності, пов'язуючи їх з особистісними якостями тренера, із цілями групи й із потребами групи:

1. Обмеження, пов'язані з особистими якостями керівника. Щирість психолога припускає наявність у нього таких якостей, як співчуття, теплота, м'якість. Якщо ж психолог буде щиро проявляти свою дратівливість, упертість й інші негативні якості, то йому краще відмовитися від ролі автентичної особистості й вибрати для себе іншу роль. Це, звичайно, не значить, що психолог не має право проявляти агресію, упертість і невдоволення. Однак у цілому, клієнт повинен почувати, що керівник добра людина, що його люблять.

2. Обмеження, пов'язані із цілями групи. Надмірна відвертість психолога може привести до того, що група почне обговорювати його особисті проблеми. Це також не входить до завдання групової психокорекції. Автентичність психолога повинна бути виборчою. Хоча психолог і виражає щиро свої почуття, але не стосується своїх внутрішніх проблем. Недоцільно, щоб психолог докладно знайомив групу зі своєю біографією.

3. Обмеження, пов'язані із потребами групи. Іноді автентична поведінка психолога може зайти в суперечність із тим, що в цей момент найбільше бажано з корекційної точки зору. Наприклад, психолог, як й інші учасники групи, почуває антипатію до девіанта, але при цьому усвідомлює, що вираженням своїх справжніх почуттів він тільки погіршує положення девіанта, підсилює його опір і сприяє виходу його із групи. Тому психолог заступається за нього, надаючи часткову підтримку, щоб хоч якось зрівноважити негативне відношення до нього всієї групи.

Спостереження за роботою групових керівників дозволили дослідникам класифікувати стилі керівництва групою й виділити чотири основних стилі:

1. Емоційна стимуляція.

2. Опіка.

3. Пізнавальна орієнтація.

4. Виконавча функція.

Емоційна стимуляція. Керівник групи стимулює прояв різних почуттів, конфронтацію окремих членів групи. Він бере участь у тому,що відбувається як рівноправний член групи: збуджує інших, проявляє нетерпіння, дратівливість або теплоту й любов. Його поведінка говорить: "Подивіться на мене й робіть, як я".

Опіка. Керівник підтримує членів групи турботою й увагою, забезпечує емоційну підтримку. Він відкрито виражає теплоту, вступає в специфічні особисті відносини з окремими учасниками групи.

Пізнавальна орієнтація. Керівник вербалізує почуття, які відчуває клієнт, пояснює зміст поведінки конкретної людини або всієї групи, інтерпретує переживання. Керівник переводить почуття й поведінку на звичайну мову.

Виконавча функція. Керівник групи встановлює правила, визначає норми, направляє діяльність, стежить за часом, розпитує, пропонує, радить, вирішує. Він діє як режисер, що по необхідності зупиняє дію й зосереджує увагу на певній поведінці члена групи або всієї групи. Керівник тримає групу в повній покорі й використовує власний стан для досягнення цілей.

У зв'язку з тим, що стилі поведінки в різних тренерів по-різному комбінуються, у різному ступені проявляються, дослідники створили наступну типологію керівників груп:

Опікуни піклуються про клієнтів, забезпечують пізнавальну орієнтацію, радять, як себе змінити.

Стимулятори здійснюють високий рівень емоційного стимулювання й середній або високий рівень виконавчої функції.

Соціальні інженери орієнтовані на групу й займаються відношенням членів групи до неї самої, у своїй поведінці мало індивідуальні, проявляють помірний рівень турботи й підтримки, цікавляться скоріше групою, ніж індивідом.

Індивідуально-нейтральні керівники - постійно зберігають дистанцію, збуджують агресивним способом, емоційне стимулювання середньої сили, слабка турбота.

Ліберальні керівники - переважає пізнавальна орієнтація, досить низький рівень прояву інших трьох стилів.

Командири - вищий ступінь прояву виконавчої функції, авторитарність, часте використання різних вправ.

Описані типи керівників груп наведені в порядку їхньої ефективності для корекційної роботи. Перші три типи вважаються ефективними, останні три -малоефективними.

Іноді керівник групи постійно дотримується обраної ним ролі, іноді він міняє її в процесі еволюції групи, наприклад, на початковому етапі керівник займає позицію коментатора й аналітика, а надалі, у міру дозрівання групи, переходить у позиції експерта або автентичної особистості.

Ко-тренери. Часто групою керують два тренери. У деяких випадках у ролі ко-тренера виступає починаючий психолог, що здобуває досвід керівництва групою, в інших випадках професійний рівень тренера й ко-тренера однаковий. Для тренера присутність колеги дає насамперед можливість одержати зворотний зв'язок щодо своєї поведінки в групі. Переважніше, щоб один з керівників був чоловік, інший - жінка. В аналітично-орієнтованих групах вони служать мішенями для перенесення почуттів до батьків.

Один психолог може виступати більш авторитарно, інший - більше займатися опікунськими справами. Один підвищує, а інший - знижує групову напругу й т.д.

Робота тренерів у парі викликає ряд питань: " Чи повинні керівники групи бути завжди в згоді один з одним або вони можуть виражати різні погляди?"; " чи повинні вони приховувати від групи реальний конфлікт, що може виникнути між ними, або обговорити його привселюдно на одній із зустрічей?" й ін.

Якщо вони вибрали позицію автентичних особистостей, то вони повинні виражати взаємну незадоволеність і незгоду. Якщо хтось із них визнає свою помилку, то така відвертість може стати моделлю дійсних людських відносин. Однак тренери повинні постійно контролювати свою поведінку й не допускати, щоб їхнє суперництво використовувалося членами групи в некорекційних цілях.