Вступ у практичну психокорекцію.

ВСТУП У ПРАКТИЧНУ ПСИХОКОРЕКЦІЮ.

ПСИХОЛОГІЧНА КОРЕКЦІЯ ЯК СФЕРА ДІЯЛЬНОСТІ ПРАКТИЧНОГО ПСИХОЛОГА

Психокорекційна ситуація

Незважаючи на розходження в теоріях, цілях, процедурах і формах корекційної роботи, психологічний вплив зводиться до того, що одна людина намагається допомогти іншій. Корекційна ситуація містить у собі 5 основних елементів:

1. Людина, що страждає й шукає полегшення своєї проблеми. Людина, що має цілий ряд проблем різного роду й потребує психологічної допомоги, у психокорекції - це клієнт.

2. Людина, що допомагає й завдяки навчанню або досвіду сприймається як здатна надавати допомогу, - це психолог, психокоректор.

3. Теорія, яка використовується для пояснення проблем клієнта.

4. Набір процедур (технік, методів), що використовуються для вирішення проблем клієнта. Ці процедури безпосередньо пов'язані з теорією.

5. Спеціальні соціальні відносини між клієнтом і психологом, які допомагають полегшити проблеми клієнта.

Психолог повинен прагнути до створення такої атмосфери, що дозволяє клієнтові з оптимізмом дивитися на вирішення своїх проблем. Таке спеціальне відношення є чинником, характерним для всіх форм впливу.

Мета й завдання психокорекційної роботи

Психокорекційні заходи спрямовані на виправлення відхилень у розвитку. У зв'язку із цим виникає ряд актуальних питань:

Що розуміти під відхиленням в розвитку?

Які показання для здійснення психологічної корекції?

Хто приймає рішення и бере на себе відповідальність за доцільність визначених задач корекції?

Хто і за якими критеріями оцінює ефективність корекції?

Виділяють різні моделі пояснення причин труднощів у розвитку.

Біологічна модель - пояснює етіологію відхилень у розвитку зниженням темпу органічного дозрівання.

Медична модель- виносить проблеми, труднощі й відхилення в розвитку в область аномального розвитку.

Інтеракціоністська модель - підкреслює значення збоїв і порушень взаємодії між особистістю й середовищем для виникнення проблем розвитку й, зокрема, внаслідок дефіцитарності середовища, сенсорної й соціальної депривації дитини.

Педагогічна модель - вбачає причини відхилень у явищах соціальної й педагогічної занедбаності дитини.

Діяльнісна модель - ставить в основу несформованість провідного типу діяльності й інших, типових для даної вікової стадії видів діяльності.

У вітчизняній психологі ї мета корекційної роботи визначається розумінням закономірностей психічного розвитку дитини як активного діяльнісного процесу, реалізованого в співробітництві з дорослим. На цій підставі виділяють три основних напрямки й області постановки корекційних цілей:

1. Оптимізація соціальної ситуації розвитку.

2. Розвиток видів діяльності дитини.

3. Формування психологічно-вікових новоутворень.

У закордонній психології причини труднощів розвитку дитини вбачаються

· в порушенні внутрішніх структур особистості (3.Фрейд, М.Клайн і ін.), або

· в дефіцитарному чи спотвореному середовищі або

· поєднують ці точки зору.

А звідси мета впливу розуміється або як відновлення цілісності особистості й балансу психодинамічних сил, або як модифікація поведінки дитини за рахунок збагачення й зміни середовища й научіння її новим формам поведінки.

Вибір методів і технік корекційної роботи, визначення критеріїв оцінки її успішності в остаточному підсумку будуть визначатися її цілями. При конкретизації цілей корекції необхідно керуватися наступними правилами:

1. Цілі корекції повинні формулюватися в позитивній, а не в негативній формі. Визначення цілей корекції не повинне починатися зі слова "не", не повинне носити заборонного характеру, що обмежує можливості особистісного розвитку й прояву ініціативи клієнта. Негативна форма визначення цілей корекції являє собою опис поведінки діяльності, особистісних особливостей, які повинні бути усунуті, опис того, чого не повинне бути.

Позитивна форма подання корекційних цілей, навпроти, включає опис тих форм поведінки, діяльності, структур особистості й пізнавальних здібностей, які повинні бути сформовані в клієнта. Позитивна форма визначення цілей корекції змістовно задає орієнтири для росту індивіда, розкриває поле для продуктивного самовираження особистості й тим самим створює умови для постановки особистістю в подальшій перспективі цілей саморозвитку.

2. Цілі корекції повинні бути реалістичні й співвіднесені із тривалістю корекційної роботи й можливостями переносу клієнтом нового позитивного досвіду й засвоєних на корекційних заняттях способів дій у реальну практику життєвих відносин. Якщо цілі далекі від реальності, то психокорекційна програма являє собою більше зло, ніж її відсутність, тому що небезпека полягає в тому, що створюється враження, що робиться щось корисне, і тому заміняє собою більше істотні зусилля.

3. При постановці загальних цілей корекції необхідно враховувати далеку й найближчу перспективу розвитку особистості й планувати як конкретні показники особистісного й інтелектуального розвитку клієнта до закінчення корекційної програми, так і можливості відбиття цих показників в особливостях діяльності й спілкування клієнта на наступних стадіях його розвитку.

4. Потрібно пам'ятати, що ефекти корекційної роботи проявляються протягом досить тривалого інтервалу: у процесі корекційної роботи; до моменту її завершення; і, нарешті, приблизно через півроку можна остаточно говорити про закріплення або про втрату клієнтом позитивних ефектів корекційної роботи.

ОСОБЛИВОСТІ СКЛАДАННЯ ПСИХОКОРЕКЦІЙНИХ ПРОГРАМ

Види корекційних програм

Для здійснення корекційних впливів необхідним є створення й реалізація певної моделі корекції: загальної, типовиї, індивідуальної.

Загальна модель корекції - це система умов оптимального вікового розвитку особистості в цілому. Вона припускає розширення, поглиблення, уточнення уявлень людини про навколишній світ, про людей, суспільні події, про зв'язки й відносини між ними; використання різних видів діяльності для розвитку системності мислення, аналізуючого сприйняття, спостережливості й т.д.; охоронний характер проведення занять, що враховує стан здоров'я клієнта (особливо в клієнтів, що пережили посттравматичний стрес, що перебувають у несприятливих соціальних і фізичних умовах розвитку). Необхідним є оптимальний розподіл навантаження протягом заняття, дня, тижня, року, контроль й облік стану клієнта.

Типова модель корекції заснована на організації практичних дій на різних основах; спрямована на оволодіння різними компонентами дій і поетапне формування різних дій.

Індивідуальна модель корекції містить у собі визначення індивідуальної характеристики психічного розвитку клієнта, його інтересів, навченості, типових проблем; виявлення провідних видів діяльності або проблем, особливостей функціонування окремих сфер у цілому, визначення рівня розвитку різних дій; складання програми індивідуального розвитку з опорою на більш сформовані сторони, дії провідної системи для здійснення перенесення отриманих знань у нові види діяльності й сфери життя конкретної людини.

Існують стандартизовані й вільні (орієнтовані на дійсний момент) корекційні програми. У стандартизованій програмі чітко розписані етапи корекції, необхідні матеріали, вимоги, пропоновані до учасників даної програми. Перед початком здійснення корекційних заходів психолог повинен перевірити можливість реалізації всіх етапів програми, наявність необхідних матеріалів.

Вільну програму психолог складає самостійно, визначаючи мету й завдання етапів корекції, продумуючи хід зустрічей, намічаючи орієнтири результатів досягнень для переходу до наступних етапів психокорекції.

Цілеспрямований вплив на клієнта здійснюється через психокорекційний комплекс, що складається з декількох взаємозалежних блоків.

Кожен блок спрямований на вирішення різних завдань і складається з особливих методів і прийомів.

Психокорекційний комплекс містить у собі чотири основних блоки: 1. Діагностичний. 2. Настановчий. 3. Корекційний. 4. Блок оцінки ефективності корекційних впливів.

Діагностичний блок. Ціль: діагностика особливостей розвитку особистості, виявлення факторів ризику, формування загальної програми психологічної корекції.

Настановчий блок. Ціль: спонукання бажання взаємодіяти, зняття тривожності, підвищення впевненості клієнта в собі, формування бажання співробітничати із психологом і що-небудь змінити у своєму житті.

Корекційний блок. Ціль: гармонізація й оптимізація розвитку клієнта, перехід від негативної фази розвитку до позитивної, оволодіння способами взаємодії із світом і самим собою, певними способами діяльності.

Блок оцінки ефективності корекційних впливів. Ціль: вимірювання психологічного змісту й динаміки реакцій, сприяння появі позитивних поведінкових реакцій і переживань, стабілізація позитивної самооцінки.

ІНДИВІДУАЛЬНА ПСИХОКОРЕКЦІЯ

ПОКАЗАННЯ ДО ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ПСИХОКОРЕКЦІЇ

Психокорекція на практиці застосовується в двох формах: індивідуальній і груповій.

У випадку індивідуальної психокорекційної роботи психолог працює з клієнтом один на один при відсутності сторонніх людей. В іншому випадку він працює з групою клієнтів, що у психокорекційному процесі взаємодіють не тільки з психологом, але й один з одним. Достоїнством індивідуальної психокорекції є те, що вона забезпечує конфіденційність, таємницю і за своїм результатом буває більш глибокою, ніж групова. Вся увага психолога спрямована тільки на одну людину. Індивідуальна психокорекція зручна тим, що краще розкриває особливості клієнта, знімає в нього психологічні бар'єри, що неминуче виникають і важко долаються в тому випадку, коли людині приходиться відверто висловлюватися в присутності інших людей.

Але цей вид психокорекції малоефективний при вирішенні проблем міжособистісного характеру, для яких необхідна робота в групі.

Необхідними умовами індивідуальної психологічної корекції є наступні:

· добровільна згода на одержання такої допомоги;

· довіра клієнта до психолога;

· активність клієнта і його творчо-дослідницьке відношення до власних проблем;

· право клієнта приймати чи не приймати допомогу, що надається;

· право клієнта самому вирішувати питання у своєму житті.

Важливою особистісною передумовою ефективної роботи є прагнення самого психолога до самоактуалізації й особистісного росту. Освоєння психокорекції необхідно починати із себе, з постійної роботи над розвитком власної особистості. Особистісний ріст припускає реалістичне відношення до себе, постійну відкритість новому досвіду, готовність внутрішньо змінюватися, досліджувати себе, брати на себе відповідальність за свої рішення і дії.

Форма індивідуальної психокорекції вибирається в наступних випадках:

— коли проблеми клієнта носять характер індивідуального, а не міжособистісного характеру;

— коли клієнт категорично відмовляється працювати в групі чи за якимись причинами його робота в групі неможлива;

— коли застосовуються досить сильні методи психологічного впливу і клієнта необхідно постійно тримати під спостереженням і контролем;

— коли в клієнта виявлена сильна тривожність;

— коли виявлена сильна загальмованість;

— при невпевненості в собі;

— при необґрунтованих страхах;

— при проблемах недостатнього усвідомлення самого себе;

— при втраті змісту і мети життя.

Іноді буває і так, що за характером проблеми клієнту потрібна групова робота, але він категорично відмовляється працювати в групі. Тоді, як перший крок на шляху реабілітації можна використовувати індивідуальну роботу. І поступово, у міру готовності, підводити клієнта до усвідомлення необхідності включення в групову роботу.

Протипоказаннями для групової психокорекційної роботи можуть бути:

· сильно виражена збудливість і емоційна неврівноваженість клієнта,

· важкий характер,

· фізична хвороба,

· недостатній рівень інтелектуального чи морального розвитку і т.п.

При сильнодіючих психокорекційних процедурах у таких людей може наступити емоційний стрес чи емоційний зрив. У силу інших причин клієнт може свідомо чи несвідомо заважати працювати іншим учасникам групи. І, нарешті, він може не розуміти, що від нього потрібно чи поводитися в групі недостатньо культурно, шокуючи інших і виводячи їх з рівноваги. Іноді клієнт хоче і йому дійсно необхідно працювати в групі, але фактично внутрішньо він пручається цьому. Тоді психолог може постаратися зняти внутрішній опір клієнта, переконати його в необхідності включитися в групову роботу і допомогти йому це зробити практично.

Індивідуальна психокорекція допомагає тільки тим, у кого є реальні психологічні чи поведінкові проблеми. Наявність таких проблем може встановити професійний психолог чи усвідомити сам клієнт. Психокорекція мало чим може допомогти людям, у яких психологічні чи поведінкові відхилення викликані серйозними захворюваннями органічного характеру. Для таких людей необхідна допомога психотерапевтів чи психіатрів.

ГРУПОВА ПСИХОКОРЕКЦІЯ

ГРУПОВА ДИНАМІКА

Групова динаміка - це сукупність групових дій й інтеракцій, що виникають у результаті взаємин і взаємодій членів групи, їхньої діяльності й впливів членів на оточення, являє собою розвиток або рух групи в часі.

У загальному вигляді групову динаміку становлять завдання й норми групи; її структура й структура лідерства в групі; групові ролі; згуртованість групи; групова напруга.

Всі елементи групової динаміки обговорюються в процесі роботи, тому що в них найбільше яскраво виражається специфіка системи відносин, установок, особливості поведінки іншого й можуть розглядатися при цьому як основні теми групової дискусії.

Завдання й норми групи.

Завдання групи визначаються загальною системою практичної роботи з людьми, включеними в групу. Наприклад, завдання групи тренінгу - удосконалювання навичок спілкування, міжособистісного стилю взаємодії й т.д.

Завдання групової психокорекції формулюються по-різному в рамках різних підходів. Однак, незважаючи на розходження, можна вказати на загальні завдання, обумовлені самою специфікою методу групової психокорекції: дослідження психологічної проблеми кожного члена групи і надання йому допомоги у її вирішенні; зміна неадаптивних стереотипів поведінки і досягнення адекватної соціальної адаптації; набуття знань про закономірності міжособистісних та групових процесів як основи для біль ефективного і гармонійного спілкування з людьми; сприяння процесу особистісного зростання, реалізації потенціалу, досягнення оптимальної працездатності, відчуття щастя; усунення хворобливих симптомів, що відповідають різним емоційним проблемам.

Норми - це прийняті правила поведінки, що керують дією учасників і визначають санкції покарання при їхньому порушенні.

Типовими нормами психокорекційних груп є саморозкриття й чесність. Підпорядкування груповим нормам пов'язано зі статусом учасника групи й згуртованістю групи. Норми існують у будь-якому суспільстві, і в будь-якій групі порушення прийнятих норм завжди передбачає покарання. Чим жорсткіші норми й суворіше покарання за їхнє порушення, тим авторитарніша група.

Кожна психокорекційна група встановлює свої норми поведінки, але в кожній з них звичайно заохочується емпатія, правдивість, теплота й відкритість.

Підпорядкування перерахованим нормам не є обов'язковим, але від їхнього дотримання або недотримання залежить ефективність роботи психокорекційної групи. Багато в чому виконання норм поведінки залежить від інформованості й згуртованості групи. Є спостереження, що свідчать про те, що в гомогенних групах підпорядкування нормам більше виражено, ніж у гетерогенних.

Норми можуть задаватися керівником групи (загальні принципи й правила проведення групової роботи) або вироблятися самою групою (ритуали зустрічей і прощань, девіз групи й т.д.).

Норми групи являють собою сукупність неписаних правил, що впливають на відношення й поведінку членів групи, що частково зачіпає навіть позагрупові зв'язки. Індивід, що не приймає групові норми, виявляється в позиції девіанта, якого група спочатку намагається підкорити нормам, а у випадку невдачі - виключає зі свого середовища, поєднуючись проти нього. До психокорекційних норм відносяться: прояв емоцій, розповідь про свої проблеми, толерантність стосовно інших, активність у різних групових дискусіях і т.д. Іноді в групі складаються антикорекційні норми: утаювання щирих почуттів, створення підгруп, еротичних пар, награні перебільшення почуттів, табу на вираження агресивних почуттів до керівника або на сексуальні теми, псевдокорекційний пошук сексуальних мотивів кожного вчинку.

Ведучий групи із самого початку знайомить учасників із принципами роботи, впровадження яких відповідає психокорекційним завданням. Він прагне до того, щоб ці принципи послідовно здійснювалися клієнтами, перетворюючись у норми групи, психокорекційні норми. Реалізація цих принципів-норм необхідна для захисту учасників від негативного групового досвіду, можливих травматичних переживань. До принципів-норм відносяться наступні:

1. Відвертість і щирість. У групі необхідно бути щирим і не приховувати своїх почуттів, навіть якщо вони здаються "непристойними". Якщо клієнт відчуває симпатію або, навпаки, неприязне почуття до якого-небудь учасника групи, треба сказати про це. Не можна говорити неправду. Якщо хто-небудь не хоче про щось говорити, то йому варто просто відмовитися від висловлення.

2. Відмова від використання "ярликів". Учасники групи повинні прагнути до розуміння, а не до оцінки. Оцінки - це ярлики, якими ми позначаємо людину в цілому. Замість того щоб глобально оцінювати особистість людини, краще говорити про окремі її аспекти, про поведінку. Тоді можна уникнути образ і приниження достоїнства іншої людини. Не те саме назвати людину дурнем і сказати, що він вчинив нерозумно. "Егоїст", "підкаблучник", "розмазня" - все це ярлики, і вони не сприяють кращому саморозумінню, але викликають у членів групи почуття образи, ображеного самолюбства й бажання дистанціюватися від групи.

3. Конструктивний зворотний зв'язок виражається в передачі своїх почуттів, навіть негативних. Наприклад: "Я побачив тебе в новому світлі, і мені це було неприємно"; "Я відчуваю сильне роздратування, коли ти з такою зневагою говориш про товаришів по роботі".

4. Контроль поведінки. Цей принцип виражається у формулах: "Про усіх можна говорити, але не все можна робити"; "Не можна безконтрольно проявляти свої емоції, насамперед агресивні й сексуальні". Під час спеціальних групових занять іноді дозволяється або заохочується реалізація своїх почуттів, але тільки за умови контролю. Наприклад:відреагування афектів у психодраматичній сцені; пантомімічне вираження бажань і почуттів у психогімнастиці; вираження почуттів, що пригнічують, за допомогою прийомів, що практикуються в енкаутергрупах (нанесення ударів кулаками по подушці).

5. Відповідальність. Кожен учасник групи бере на себе відповідальність за інших членів групи. Він приймає зобов'язання не пропускати заняття й не кидати групу. Але якщо напруга стане нестерпною і бажання покинути групу переважить бажання звільнитися від своїх проблем, то учасник групи повинен повідомити про своє рішення, а не зникати без попередження.

6. Правило "Стоп". Кожен учасник має право без яких-небудь пояснень зупинити будь-яку розмову, що стосується його особистості. Інші члени групи зобов'язані шанобливо поставитися до його прохання. Це право дає учасникам упевненість і почуття самозахисту проти тиску групи. Володіння цим правом приводить до того, що до нього прибігають дуже рідко.

7. Дотримання конфіденційності. Це вимога невинесення за межі групи інформації інтимного характеру.

8. Толерантність. Клієнти повинні з терпимістю ставитися до всіх відвертих суджень інших учасників групи, хоча зміст цих суджень може не відповідати їхнім власним переконанням й їх власній моралі. Кожна група може виробляти й інші норми, специфічні для неї.

Процеси групової динаміки можна стимулювати, використовуючи різноманітні технічні прийоми з метою розмаїтості групової діяльності; усуваючи первинну непевність членів групи наданням ясної, чіткої, точної інформації; вказуючи на збіг групової активності з мотивами приходу в групу кожного з його членів.

Згуртованість групи

Групова згуртованість є необхідною умовою ефективності групової психокорекції. Вона є аналогом психокорекційних відносин "психолог - клієнт" в індивідуальній психокорекції й виражається в прагненні її членів залишитися в рамках групи, зберегти її. Наслідок згуртованості - особливі відносини, які складаються між членами групи, особлива атмосфера, що виникає в ході корекційної діяльності. Існують спеціальні технічні прийоми, спрямовані на підтримку безпосередньої згуртованості, наприклад, організація просторово тісного контактного розташування членів групи й т.д.

Серед факторів, що сприяють згуртованості, найбільше часто відзначають наступні: збіг інтересів учасників групи - очікування користі від корекційних занять; наявність симпатії між учасниками групи; наявність дружньої атмосфери в групі.

Вплив групової діяльності. З одного боку, цікаві захоплюючі дії, а також спільно пережиті позитивні емоції, з іншого боку - технічні прийоми, використовувані психологом і спрямовані на посилення згуртованості (наприклад, утворення тісного кола, у якому всі учасники тримаються за плечі й зосереджують на почутті близькості; пісні й танці в цьому колі й т.д.).

Суперництво з іншою групою. Згуртованість підвищується самим фактом існування інших груп, які відрізняються і стилем поведінки психолога, і груповою діяльністю.

Присутність в групі девіанта. Дуже важливим наслідком групової згуртованості є можливість конструктивного прояву негативних почуттів.

Готовність членів групи підтримувати відношення і продовжувати спілкування, навіть за наявності конфліктної ситуації. Якщо в групі існують умови, шо дозволяють відкрито розібрати, то ефективність психокорекції різко підвищується.

Згуртована група легко виражає негативне почуття стосовно керівника. Ці почуття закономірно виникають на перших фазах розвитку групи. Якщо група не висловлює свої почуття відкрито, то не складаються норми, що забезпечують відкритість і щирість.

Групова напруга

Під час спільної діяльності члени групи можуть протистояти один одному в поглядах, відносинах і потребах.

Необхідність пристосування до групи обмежує потреби окремих членів групи. У результаті з'являється антипатія, ворожість, агресивність, конфлікти між учасниками групи, між групою й керівником. Виникаюча напруга може бути проявом протесту проти авторитету, якщо керівник діє директивно, і безпорадності й непевності, якщо керівник ухиляється від ролі лідера.

Групова напруга пов'язана із внутрішнім напруженням кожного індивіда в групі. У груповій психокорекції агресію не придушують, навпаки, її прагнуть виявляти: або вербально (у формі розповіді про агресивні почуття), або в символічній формі (використовуючи при цьому додаткові об'єкти). Наприклад, клієнт із силою б'є кулаками по подушці, що символізує людину, до якої він відчуває агресію.

Якщо напруга в групі велика й довготривала, якщо вона не компенсується згуртованістю, то це приводить до негативних явищ, може виникнути загроза розпаду групи.

Негативні наслідки має, однак, і занадто слабка напруга. Якщо група досить згуртована - її члени задоволені, то вони й не прагнуть до роботи над звільненням від комплексів, намагаються їх не зауважувати. У цьому випадку група не виконує свою основну корекційну функцію, являє собою лише якусь соціальну організацію. Психокорекційна група має потребу в постійних конфліктах, взаємній критиці й конфронтації своїх членів.

У психокорекційних групах велике значення має баланс між згуртованістю й напругою. Згуртованість є стабілізуючим чинником. Під її впливом члени групи відчувають підтримку й відносну безпеку. Напруга, навпаки, є чинником, що спонукує, вона веде до незадоволеності й прагнення щось у собі змінити. Важливо, щоб ці чинники перебували в динамічній рівновазі, яка контролюється психологом. Він підвищує або знижує напругу. Напруга підвищується, наприклад, мовчанням психолога, його холодністю або індиферентністю, провокуванням дискусій з конфліктної тематикою, критичними зауваженнями на адресу окремих членів групи, відмовою від відповіді на питання, неясними двозначними фразами й натяками. Згуртованості ж сприяє сердечність, співчуття, щирість, гумор і сміх.

Деякі психологи працюють зі згуртованістю й напругою в декількох фазах. Наприклад, на початкових фазах психолог спеціально фруструє групу, навмисно підтримує наростання напруги, розраховуючи на те, що ця напруга, розчарування учасників приведуть до потрібного конструктивного самостійного функціонування групи.

Інші психологи працюють із напругою тільки після створення в групі досить згуртованих відносин. Нарешті, багато тренерів віддають перевагу динамічній рівновазі між згуртованістю й напругою. Неприємні почуття, викликані напругою, компенсуються задоволенням, одержуваним у результаті згуртованості, Це робить напругу прийнятною і стерпною (С. Кратохвіл, 1978).

Напруга природно виникає при взаємній інтеракції членів групи. Вона необхідна як рушійна сила, імпульс, що стимулює зусилля змінити свій теперішній стан; як фактор, що підтримує орієнтацію проведеного обговорення на висловлення негативних переживань і почуттів; як фактор, що спонукує прояв негативних стереотипів поведінки.

Фази розвитку групи

Більшість теоретичних дослідників процесу групової психокорекції, а також практики в цій області описують певні закономірності розвитку психокорекційного процесу в групі, наявність досить чітко окреслених фаз. Цей процес починається зі стадії залежної пошукової поведінки, проходить через виникнення, загострення, вирішення внутрігрупових конфліктів і просувається до формування групової згуртованості й ефективного рішення проблем.

Можна виділити наступні фази групового процесу.

фаза 1 - орієнтація й залежність;

фаза 2 - конфлікти й протест;

фаза 3 - розвиток зв'язків і співробітництва;

фаза 4 - цілеспрямована діяльність.

Фаза 2. Конфлікт і протест

У другій фазі психолог провокує групу на відкриту конфронтацію з ним шляхом розколювання поступово виникаючої єдності, згуртованості групи. У результаті чого група, остаточно розчарувавшись у ньому, починає обвинувачувати його у всіх своїх проблемах.

Ця фаза характеризується конфліктами між членами групи й групи з керівником. Спостерігається суперництво, боротьба за владу, кристалізація ролей на активні й пасивні, домінуючі й ті, що підкоряються. Кожен учасник намагається заволодіти ініціативою й увагою. Характерні негативні коментарі, критика членів групи один одного, готовність виражати ворожі почуття. У цій фазі виникає цілком обґрунтована ворожість, протест і бунт проти психолога.

Якщо в першій фазі група прагне звести психолога на п'єдестал, то в другій фазі вона повстає проти свого кумира. Члени групи віючувають глибоке розчарування із приводу необґрунтованості своїх очікувань, покладених надій на психолога. З'являється агресія проти психолога за те, що він погано керує групою. І ця агресія тим закономірніша, чим менш директивною є позиція керівника. Якщо ж ведучий грає більш активну роль, то агресія проти нього виникає як реакція на спробу домінування. Істотним для розвитку групи вважається той факт, що вона обов'язково повинна пройти через пряму відкриту конфронтацію із тренером. Відсутність відповідної реакції з боку ведучого приводить до більшого відчуття безпеки й виявленню того, що прояв агресії не завжди є згубним. Вона може бути зрозуміла, роз'яснена, емоційно пережита.

Найбільш негативну реакцію викликають ті психологи, які не пояснюють змісту, не формулюють мети й завдання й цим ще сильніше зводять нанівець початкові очікування групи. Група може вважати керівника своїм ворогом, нездатною й злою людиною. Вона переносить на нього відповідальність за своє розчарування.

Для цієї фази характерна висока напруга, специфіка якої полягає, як правило, у наявності негативних емоцій стосовно психолога, у сполученні з більш високою активністю клієнта. Але якщо в першій фазі високий рівень напруги викликаний пасивністю клієнтів, то в другій - напруга більш активна, афективно заряджена. Спроба уникнути проявів негативних почуттів до психолога приведе до передчасної непродуктивної й небажаної концентрації уваги групи на окремих її учасниках. Ступінь напруги в групі психолог повинен обов'язково контролювати.

Конструктивним вирішенням цієї кризової стадії можна вважати відкрите вираження клієнтами своїх почуттів й обговорення в групі проблем, пов'язаних з авторитетами, залежністю, пошуками підтримки, недостатньою самостійністю, відповідальністю й непевністю. Обговорення негативних почуттів до психолога, аналіз їхніх причин дозволяє клієнтам придбати досвід самоаналізу, переживання, розуміння проблем.

На завершальному етапі цієї фази починається структурування групи, вироблення її цілей і норм. У цей період складається доброзичлива обстановка, формується активність, відповідальність, згуртованість членів групи, що сприяє розкриттю, проробленню проблематики клієнтів.

Агресивна поведінка

Тема агресивної поведінки дітей на сьогодні є вельми актуальною. Для молодшого школяра з агресивною поведінкою характерні різкі негативні реакції на незначні зауваження й прояв агресивного напору за відсутності помітних причин і врахування ситуації. Розповідаючи про таку дитину, вчителі використовують своєрідний перелік порушень дисципліни: «під час уроку може «вибухнути» криком», «у гніві може скинути всі речі з парти», «ініціатор сварок і бійок, але в конфлікті, як правило, звинувачує інших», «не може залишатися спокійним тривалий час», «некерований» тощо.

Стандартні реакції дорослих у відповідь посилюють особливості агресивних проявів дітей і зовсім не сприяють подоланню проблеми. Ефективність корекційної роботи ґрунтується на розумінні, що подібні поведінкові особливості пов'язані з тим, що у внутрішньому світі дитини накопичується надто багато руйнівних емоцій унаслідок невдоволення базисної, фундаментальної потреби людини бути потрібною для іншої людини. Результату можна досягти за умов комплексного підходу до аналізу й корекції життєвої ситуації дитини. Це завжди важко для шкільного психолога, хоча б тому, що для продуктивної співучасті учителя й батьків нерідко доводиться мотивувати їх спеціально. Але якщо це вдається, тоді реально досягти успіху. Адже кожна дитина гостро переживає конфлікт, і щире доброзичливе ставлення дорослих до її емоційного світу спроможне викликати доволі швидкі зміни в картині поведінки.

Серед відомих тренінгових програм з цієї тематики цілісністю системного підходу в корекційній роботі вирізняється досвід Т. П. Смирнової. Структура системи, що розроблена цією авторкою, з позначеними ключовими блоками корекційної роботи й комплексом відповідних методик і технік наводиться нижче:

 

Характерологічні особливості дитини

Напрямки корекційної роботи. Методи і техніки терапевтичного впливу