Основні стадії індивідуальної психологічної корекції



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Основні стадії індивідуальної психологічної корекції



1. Заключення контракту між клієнтом і психологом, що дає згоду здійснювати корекційний вплив.

2. Дослідження проблем клієнта.

3. Пошук способів вирішення проблеми.

4. Формування психологом корекційної програми й обговорення її з клієнтом.

5. Реалізація наміченої програми відповідно до укладеного контракту.

6. Оцінка ефективності проведеної роботи.

1. Заключення контракту між клієнтом і психологом. Рішення клієнта укласти контракт повинно бути усвідомленим, тому психолог зобов'язаний під час першої зустрічі надати клієнту максимум інформації про

· основні цілі психокорекції;

· про свою кваліфікацію;

· про оплату за психокорекційні заходи;

· про приблизну тривалість психокорекції;

· про доцільність проведення психокорекційних заходів;

· про ризик тимчасового погіршення стану в процесі психокорекції;

· про межі конфіденційності.

На даному етапі необхідно надати клієнту вичерпну інформацію про умови психокорекційної роботи. Необхідно погодити з ним можливість аудіо- і відеозапису психокорекційної роботи. Неприпустиме використання таких процедур без згоди клієнта. Обговорення даного питання — одне з умов конфіденційності і встановлення довіри між психологом і клієнтом.

Виділяють два рівні конфіденційності. Перший рівень відноситься до межі професійного використання інформації, отриманої від клієнта. Кожен психолог може використовувати інформацію про клієнта тільки в професійних цілях, він не повинний поширювати дані про клієнта з іншими намірами. Інформація про клієнтів (записи психолога, діагностичні дані, індивідуальні картки клієнтів і т.д.) повинні зберігатися таким чином, щоб бути недоступними для сторонніх осіб.

Другий рівень конфіденційності відноситься до умов, при яких отримана в процесі взаємодії інформація може бути використана винятково для блага клієнта. Іноді необхідно поділитися даними, отриманими від клієнта з його батьками, вчителями, дітьми, чоловіком. Про свої наміри психолог зобов'язаний поставити клієнта до відома. Конфіденційність не можна зводити в абсолютний принцип, найчастіше приходиться говорити про її межі. Сформульовано основні правила по встановленню такого роду границь.

1. Зобов'язання дотримувати конфіденційність не абсолютно, а відносно, оскільки існують певні умови, здатні змінити таке зобов'язання.

2. Конфіденційність залежить від характеру представлених клієнтом даних, проте довірчість клієнта незрівнянно суворіше зв'язує консультанта, ніж «таємність» подій, про які повідомляє клієнт.

3. Матеріали зустрічей, що не можуть заподіяти шкоди інтересам клієнта, не підпадають під правила конфіденційності.

4. Матеріали зустрічей, необхідні для ефективної роботи психолога, також не підпадають під правила конфіденційності (наприклад, можливе надання експерту матеріалів психокорекційної роботи по домовленості з клієнтом).

5. Конфіденційність завжди ґрунтується на праві клієнта на добре ім'я і збереження таємниці. Психолог зобов'язаний поважати права клієнтів і у визначених випадках може навіть поводитись протизаконно (наприклад, не надавати інформацію про клієнта правоохоронним органам, якщо при цьому не порушуються права третіх осіб).

6. Конфіденційність обмежена правом психолога на збереження власного достоїнства і безпеки своєї особистості.

7. Конфіденційність обмежена правами третіх осіб і громадськості.

Психолог, забезпечуючи конфіденційність, повинний ознайомити клієнта з обставинами, при яких професійна таємниця не дотримується:

> Підвищений ризик для життя клієнта чи інших людей.

> Злочинні дії (насильство, розбещення, інцест і ін.), чинені над неповнолітніми.

> Необхідність госпіталізації клієнта.

> Участь клієнта й інших осіб у поширенні наркотиків і інших тяжких злочинних діяннях.

Якщо під час індивідуальної роботи з'ясовується, що клієнт представляє для когось серйозну загрозу, то психолог зобов'язаний ужити заходів для захисту потенційної жертви, проінформувати про небезпеку її саму, її близьких, правоохоронні органи, а також необхідно повідомити клієнту про свої наміри.

2. Дослідження проблем клієнта. На цій стадії психолог установлює контакт із клієнтом і досягає обопільної довіри. Проведення індивідуальної психологічної корекції вимагає певних особистісних якостей і установок у психолога:

позитивна установка до особистості іншої людини (клієнта), орієнтованість на його проблеми, зацікавленість у їхньому рішенні. Зайва критичність, упередженість, неуважність і неприродність психолога, безумовно, заважають його роботі. Відповідно до гуманістичних традицій позитивна установка до іншої людині може бути створена завдяки безоцінному відношенню і безумовному прийняттю особистості іншого, а також здатності бути самим собою в процесі міжособистісної взаємодії.

Безумовне прийняття особистості іншого означає прийняття клієнта таким, яким він є, без вихваляння й осудження. Доброзичливість у цьому випадку означає довіру до клієнта, визнання його права думати, почувати, поступати так, як він вважає для себе можливим, незалежно від видимої безглуздості. Безумовне прийняття означає готовність психолога вислухати іншу людину і прийняти її право на власну думку, навіть якщо воно не збігається з загальноприйнятим чи думкою психолога.

Здатність бути самим собою (автентичність) припускає чесне відношення до себе, відображення своєї суперечливості, складності і неоднозначності, уміння щиро і відкрито виражати свої почуття, думки і наміри. Сумніву в щирості і чесності психолога можуть викликати в клієнта недовіру до нього і відчуття його ненадійності.

Якщо в психолога немає внутрішньої готовності вирішувати проблему клієнта, то йому краще перенести зустріч чи відмовитися від роботи взагалі. У будь-якому випадку відверте визнання психологом своїх сумнівів і утруднень зміцнює його контакт із клієнтами.

Однією з найважливіших умов ефективної роботи психолога є гарний контакт із клієнтом. Гарантія такого контакту — професійне володіння як вербальними технічними засобами, так і найважливішими невербальними параметрами: інтонація, контакт очей, паузи.

Вербальний контакт. Дуже умовно засоби підтримки вербального контакту можна розділити на прямі і непрямі.

До першої групи відносяться форми звертання до людини, що спрямовані на встановлення з ним довірчих і відвертих відносин (підбадьорення, вираження підтримки і т.д.). Необхідність використання таких форм звертання виникає в самих різних випадках:

· на початку контакту з клієнтом — для того, щоб зняти напругу;

· у ситуаціях, коли обговорюються занадто важливі питання;

· коли клієнт розстроєний чи плаче.

Одним з найважливіших непрямих вербальних засобів, спрямованих на підтримку контакту, є звертання до клієнта по імені. Саме згадування імені людини звичайно працює на контакт із ним. Найбільш традиційна форма підтримки вербального контакту — вираження згоди і підтримки, висловлювані психологом у той час, коли він уважно слухає клієнта.

Варіювання голосу і темпу мови можуть привести до змін стану клієнта. Звичайно гучність голосу і темп мови психолога і клієнта збігаються: якщо останній занадто збуджений, те це відразу відбивається на тім, як він говорить.

Буває так, що в процесі взаємодії психолог відчуває розгубленість і не знає, що робити далі, що сказати. Часто це буває в ситуації, коли клієнт плаче, охоплений якоюсь сильною емоцією чи агресивно сперечається з психологом. Незалежно від ситуації, вираз обличчя і голос психолога не повинні видавати його розгубленості і сум'яття. Вираження спокою і впевненості на обличчі професіонала саме по собі має психотерапевтичний ефект, сприяючи створенню в клієнта враження, що все нормально, нічого страшного не відбувається і з усім цим можна справитися.

Наявність пауз у бесіді створює відчуття неквапливості, продуманості того, що відбувається, тому не слід занадто поспішати задавати питання чи коментувати те, що говорить клієнт. Пауза підкреслює значущість сказаного, необхідність осмислення і розуміння. Психологу варто витримувати паузу практично після будь-якого висловлення клієнта, крім тих, котрі безпосередньо містять питання. Час паузи сприймається під час взаємодії по-особливому. Так, хвилинна пауза може виглядати як «вічність». Для нормальної паузи досить 20—30 с.

Невербальний контакт. Значення невербального контакту досить широко описано. Під час взаємодії клієнт і психолог знаходяться у своєрідному тілесному контакті, використання якого також підвищує ефективність корекційного процесу. Звичайно це виражається в тому, що при заглибленні в розмову клієнт, не усвідомлюючи того, починає дзеркально відображувати пози і поведінку психолога. Так, якщо психолог напружений — відчуття напруги і непевності передається співрозмовнику, який неусвідомлено приймає позу, аналогічну позі професіонала. Наявність такого контакту надає величезні можливості для психолога, що у випадку, якщо клієнт занадто закритий чи напружений, може спробувати побічно вплинути на нього — розслабивши і зайнявши підкреслено більш зручну позу. Неусвідомлено співрозмовник у тому чи іншому ступені постарається повторити її.

На встановлення контакту з клієнтом впливає позиція, займана психологом.

Позиція психолога — це рольові стратегії, прийняті психологом у взаємовідношеннях з клієнтом. Ведучими тут виступають авторитарність — партнерство у виборі цілей і задач корекції; директивність — недирективність у їхній технічній реалізації, що є одночасно мірою поділу відповідальності за результати впливу й активності психолога.

Пропонована схема, що спирається на осі авторитарність — партнерство, директивність — недирективність, дозволяє розмежувати описувані партнерські позиції. Вибір позиції залежить, з одного боку, від індивідуальних особливостей психолога й установок клієнта (висока екстернальність клієнта корелює з перевагою авторитарних і директивних психологів), а з іншого боку - диктується тією концептуальною позицією (школою), якої дотримується психолог, і технічними особливостями використовуваних методів психокорекції.

Виділяють три варіанти позиції психолога стосовно клієнта:

1. Позиція «зверху»;

2. Позиція «на рівних»;

3. Позиція «знизу».

1. Позиція «зверху» полягає в тому, що психолог протягує руку допомоги тим, хто її потребує. Ця позиція має на увазі авторитарні відносини до клієнта як до об'єкта маніпуляції, супроводжується просторовим дистанціюванням і підкріплюється іміджем усезнаючого, мудрого Гуру. Психолог оцінює дії клієнта як гарні чи погані, як правильні чи неправильні, тобто вирішує психологічну задачу клієнта неадекватними їй етичними чи соціальними засобами. Це приводить до того, що в клієнта формується залежність від психолога, сам психолог може втратити основу професійної рефлексії. Найчастіше директивність психолога в такій позиції приводить до втрати предмета взаємодії: замість обговорення змісту психологічної інформації можуть обговорюватися соціальні, етичні чи моральні норми.

Авторитарна позиція «зверху», чи «батька», характерна для реалізації поведінкових методів, а позиція партнерства характерна для клієнтцентрованої взаємодії. Нейтральна позиція «дзеркала» відповідає психодинамічним методам.

2. Позиція «на рівних» припускає зняття дистанції. Взаємодія «на рівних» є найбільш оптимальним варіантом в індивідуальній психокорекції, коли проблема відповідальності за особистісні зміни зважується відповідно до ролей, позначеними професією психолога, що допомагає особистості розширити її альтернативи, створює на матеріалі предмета взаємодії умови для прийняття людиною відповідального, осмисленого рішення про зміну своєї поведінки, своїх відносин і т д. Усвідомлення психологом цього моменту в роботі з клієнтом можливе за допомогою мікротехнік, що забезпечують одержання зворотного зв'язку. Головний момент установлення такої позиції — досягнення конгруентності з клієнтом.

Партнерський підхід базується на баченні клієнта як рівноправного суб'єкта при просторовому розташуванні віч-на-віч. У випадку рівності позиції з психологом клієнт почуває себе повноправним партнером і тому активно і продуктивно працює нарівні з психологом. У нього немає основ ховати чи спотворювати яку-небудь інформацію про себе, оскільки психолог відкритий, не оцінює і не судить співрозмовника.

У позиції рівності і сам психолог менш вразливий стосовно клієнта, оскільки чим більш авторитарна людина, чим більш неприступну позицію вона займає, тим більше вимог і очікувань пред'являється до неї і тим сутужніше їм відповідати. Однак, займаючи позицію рівності, психолог не тільки виграє, але і втрачає. Адже з авторитетом, що займає позицію «зверху», більше рахуються і до нього більше прислухаються. Гарний професіонал — це багато в чому актор, що вміє в разі потреби зайняти позицію «зверху», говорячи про щось з непохитним знанням авторитету, чи «знизу» — заграючи з клієнтом, прагнучи підвищити його самооцінку, підкреслити його знання й авторитет.

3. Позиція «знизу» дозволяє психологу підвищити самооцінку клієнта, апелювати до його значимості. Однак взаємодія з позиції «знизу» може дати клієнту можливість маніпулювати психологом. Побачити в клієнті маніпулятора — професійний обов»язок психолога, інакше з цієї ситуації взаємодії клієнт вийде переможцем, впевненим у своїх маніпулятивних здібностях.

Психолог, що постійно займає позицію «знизу», власне кажучи відмовляється від своєї професії, від узагальненої наукової теорії, потрапляючи під владу життєвого маніпулятора. Однак перебування психолога в позиції «знизу» іноді може сприяти підвищенню самосвідомості клієнта, його самооцінки, почуття впевненості.

Усвідомлення психологом своєї позиції у взаємодії з клієнтом важливо як показник можливих змін у внутрішньому світі клієнта. Уміння психолога рефлексувати над змістом позицій у взаємодії дає йому матеріал для фіксації змістовної динаміки процесу взаємодії. Орієнтуючись на текст клієнта, на підтекст і контекст взаємодії, психолог одержує доступ до цього компонента взаємодії.

Показником професіоналізму психолога є його здатність свідомо і пластично займати різні позиції, виходячи з інтересів клієнта і вимог використовуваних методів.

3. Пошук способів рішення проблеми. На даному етапі необхідна згода клієнта на дослідження власних психологічних труднощів, пошуки, прийняття на себе відповідальності за вибрані рішення. Психолог намагається як можна більш точно розглянути проблеми клієнта, виділяючи як емоційні, так і когнітивні їхні аспекти. Необхідно вести уточнення проблем доти, поки клієнт і психолог не досягнуть однакового розуміння. Задачу уточнення проблеми можна вважати реалізованої тільки в тому випадку, коли у свідомості не тільки психолога, але і клієнта побудований своєрідний ланцюжок подій: виявлені почуття чи переживання клієнта, довгостроково існуючі чи періодично виникаючі в зв'язку з логікою розвитку відносин, що штовхають його на те, щоб домагатися досягнення своїх цілей і потреб (любові, влади, розуміння і т.д.); неадекватні засоби, що обираються для реалізації цих цілей, що приводять до складностей у взаєминах; негативні реакції інших, що часто посилюють проблему клієнта.

Точне визначення проблем дозволяє зрозуміти їхні причини, а іноді навіть указує способи їхнього вирішення. Психолог спонукає клієнта називати і розглядати можливі альтернативи рішення проблем, допомагає висувати додаткові альтернативи, ні в якому разі не нав'язуючи власних рішень. Необхідно шукати такі альтернативи рішення проблем, що клієнт міг би використовувати безпосередньо. При критичній оцінці обраних альтернатив рішення проблеми необхідно допомогти клієнту зрозуміти, що не всі проблеми є розв'язуваними: одні проблеми вимагають занадто багато часу, інші вимагають значного ресурсу сил, якими клієнт на даному етапі не володіє, треті можуть бути вирішені лише частково, за допомогою зменшення їхнього деструктивного впливу на поведінку.

4. Формування психологом корекційної програми й обговорення її з клієнтом. Ціль психолога на даному етапі полягає в тому, щоб допомогти клієнту сформулювати як можна більше можливих варіантів поведінки, потім уважно проаналізувати їх разом із клієнтом, вибрати найбільш придатні для даної людини в її ситуації і допомогти в оволодінні цими поведінковими навичками чи стереотипами. В основі впливу на клієнта лежать теоретичні уявлення про норму здійснення дій, про норму змісту переживань, протікання пізнавальних процесів і цілепокладання в тому чи іншому конкретно-віковому періоді.

Психолог використовує отриману раніше діагностичну інформацію для зіставлення її з теоретичними даними про закономірності вікового й індивідуального розвитку і складає програму колекційної роботи з конкретною людиною.

Крім загальнопсихологічних основ психолог, що займається корекцією, повинний вирішити для себе питання про міру впливу на іншу людину. Він має справу з нормальною здоровою людиною, що має потребу в удосконалюванні характеристик свого внутрішнього світу, і в зв'язку з цим виникає ряд питань: хто відповідає за результати корекції? які можливі шляхи їхнього досягнення ?

Відповідь на ці питання виглядає в такий спосіб: психолог відповідає за обґрунтованість програми корекції, а за її здійснення відповідає клієнт і користувач програми.

Корекція здійснюється з переважною орієнтацією на власні резерви клієнта. Для цього їх необхідно знать. І це знання дає вікова психологія, що описує закономірності і механізми психічного розвитку клієнта. Для здійснення психологічної корекції велика увага приділяється саме дискретним характеристикам внутрішнього світу людини. Важливим є факт розбіжності особистісних показників розвитку і показників загального психічного розвитку. Безумовно важливим для корекційної роботи є поняття зони найближчого розвитку (Л.С. Виготський).

5. Реалізація наміченої програми відповідно до укладеного контракту. На цій стадії уточнюється план реалізації рішення і здійснюється послідовне його виконання. Психолог допомагає клієнту організовувати свою діяльність з урахуванням обставин, часу, емоційних витрат, а також з урахуванням можливих невдач у досягненні мети. Необхідно постаратися донести клієнту, що часткові невдачі — ще не катастрофа, а можливий проміжний результат і йому варто продовжувати реалізовувати намічену корекційну програму, пов'язуючи всі дії з кінцевою метою.

6. Оцінка ефективності проведеної роботи. На цій стадії клієнт разом із психологом оцінює рівень досягнення мети (ступінь вирішення проблеми) і узагальнює досягнуті результати. У процесі корекційної роботи у клієнта відбуваються зміни, що можуть тією чи іншою мірою вплинути на його особистість і життя в цілому. У будь-якому випадку клієнту надається можливість одержати новий досвід, і чим глибше він усвідомлює це, тим благоприямнішим для нього виявиться згодом вплив і, отже, тим вище його ефективність.

Виділяють наступні можливі результати корекційної роботи, у залежності від рівня змін, що відбуваються в клієнті:

— посилення уваги до власних потреб, переживань і думок;

— розвиток здатності до самопізнання й усвідомлення нового досвіду;

— зміна ставлення до себе і до навколишнього світу,

— надбання здатності піклуватися про себе, самостійно вирішувати свої проблеми, роблячи вибір, приймаючи рішення і несучи за них відповідальність;

— поліпшення розуміння проблеми, себе, оточення і т.д.;

— зміна емоційного стану (розрядка емоційної напруги, дослідження своїх почуттів, прийняття деяких своїх почуттів і т.д.);

— здатність прийняти рішення;

— здатність здійснити прийняте рішення;

— підтвердження своїх думок, почуттів, рішень;

— одержання підтримки;

— пристосування до ситуації, яку неможливо змінити;

— пошук і вивчення альтернатив;

— одержання практичної допомоги через прямі дії психолога чи інших фахівців, яких залучив психолог;

— розвиток наявних умінь і навичок, придбання нових;

— одержання інформації;

— нове реагування на дії інших людей і ситуацію.

Найбільш важливі тут наступні моменти: усвідомлення, що допомагає суб'єкту зберігати активну позицію навіть при неможливості реально змінити ситуацію. Наявність Мети дозволяє направити усвідомлення убік прийняття відповідальності за свої бажання і справжні цілі своєї поведінки.

Цінність — переконання, що було вільно обране з ряду альтернатив, після зважування наслідків кожної з них. Цінності визначають те, заради чого клієнт усвідомлює, формулює і формує цілі, добуває необхідну інформацію, здобуває потрібні навички. Відсутність чи неусвідомлення власних цінностей веде до фіктивного й ілюзорного розвитку особистості.

Інформація — являє собою матеріал, що клієнт може використовувати для усвідоьленя себе і навколишнього світу, а також для формування власних цілей. Організації, співтовариства й окремі люди часто будують свою діяльність і безпеку на основі інформації, що знаходиться в їхньому розпорядженні. Інформація — це не просто кількість знань, але і концепція того, як ці знання одержувати і використовувати. Дії (усвідомлення, формування цілей і цінностей) вимагають формування навичок. Тільки навички дозволяють реалізувати цінності в поведінку.

Дана модель дозволяє розглянути загальну схему корекційного процесу. Реальний процес взаємодії значно ширше. Виділення стадій досить умовне, оскільки в практичній роботі можливе їхнє злиття і більш складні взаємозалежні зв'язки, ніж у розглянутій схемі. Необхідно відзначити, що в процесі реальної практичної роботи важливі не стільки загальні схеми (хоча уявлення і розуміння ходу корекційного процесу обов'язкові), скільки професійна і людська компетенція психолога.

Існують правилай установки, що дозволяють психологу структурувати процес індивідуальної психокорекції і робити його більш ефективним:

1. Не буває двох однакових клієнтів і ситуацій психокореції. Людські проблеми тільки на перший погляд можуть показатися схожими, однак вони виникають, розвиваються, існують у контексті унікальних людських життів, тому проблеми в дійсності є унікальними і відповідно кожний корекційний вплив унікальний і неповторний.

2. У процесі корекції психолог і клієнт постійно змінюються згідно їхнім відносинам (у психологічній корекції не може бути статичних ситуацій).

3. Найкращим експертом власних проблем є клієнт, тому варто допомогти йому прийняти на себе відповідальність за їхнє рішення. Бачення власних проблем клієнтом не менш, а, може бути, більш важливо, ніж уявлення про них психолога.

4. У процесі корекції почуття безпеки клієнта важливіше, ніж вимоги психолога. Таким чином, у корекції недоречно домагатися мети за будь-яку ціну, не звертаючи уваги на емоційний стан клієнта.

5. Прагнучи допомогти клієнту, психолог зобов'язаний «підключити» усі свої професійні й особистісні можливості, однак у кожному конкретному випадку він не повинний забувати, що він усього лише людина і тому не здатний цілком відповідати за іншу людину, за її життя і труднощі.

6. Не слід очікувати безпосереднього ефекту від кожної окремо узятої корекційної зустрічі. Рішення проблем, а також успіх корекції не схожі на пряму, що рівномірно піднімається нагору — це процес, у якому помітні поліпшення змінюються погіршеннями, тому що самозміна вимагає великих зусиль і ризику, що не завжди і не відразу завершуються успіхом.

7. Компетентний психолог знає рівень своєї професійної кваліфікації і власні недоліки, він відповідальний за дотримання правил етики і роботи на благо клієнтів.

8. Для позначення і концептуалізації кожної проблеми можуть бути використані різні теоретичні підходи, але немає і не може бути єдиного найкращого теоретичного підходу.

9. Деякі проблеми в принципі нерозв'язні (наприклад, проблема екзистенціальної провини, прийняття втрати). У таких випадках психолог повинний постаратися допомогти клієнту прийняти неминучість ситуації й змиритися з нею.

10. Ефективна корекція — це процес, що виконується разом із клієнтом, але не замість клієнта.

ГРУПОВА ПСИХОКОРЕКЦІЯ



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-06; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.237.52.11 (0.018 с.)