Основи психологічного консультування і психокорекції – 5

1.Механізми індивідуальної психокорекції.

Під психологічною корекцією розуміють - доцільно організовану систему психологічних впливів, спрямованих на зміну визначених особливостей (властивостей процесів, станів, ознак) психіки, які грають важливу роль у прояві хвороб, у їх патогенезі. Ці патологічні стани підвищують імовірність рецидивів і загострень хвороби, а також впливають на інвалідізацію і соціально-трудову адаптацію людей, які перенесли ті чи інші захворювання.

Застосуванню психологічної корекції повинна передувати системна, комплексно організована психологічна діагностика, спрямована на виявлення психічних особливостей і сторін особистості клієнта, що тісніше всього пов'язано з проблемою його соціальної і трудової реабілітації.

Програми цього психодіагностичного і психокорекційного комплексу і його методів повинні бути відібрані й адаптовані з урахуванням вікової специфічності контингенту хворих, а також їх патопсихологічних характеристик. Важливою умовою роботи з психокорекції є її тривалість і можливість здійснення в наступних консультативно-лікувальних бесідах, які підтримують досягнення психолога і клієнта в минулих зустрічах, що сприяє його соціально-трудової реадаптації. При цьому особливо важливо, щоб система організації допомоги з психокорекції була досить гнучкою і динамічною.

Умови індивідуальної психокорекції:

1. Добровільна згода на одержання допомоги. 2. Довіра школяра психологу. 3. Активність школяра та його творчо-дослідницьке ставлення до особистісних проблем. 4. Право учня приймати або не приймати надану допомогу.

5. Право школяра самому вирішувати питання в своєму житті.

Важливою особистою передумовою ефективної роботи є прагнення психолога до самоактуалізації та особистісного зростання.

Форма індивідуальної психокорекції вибирається в таких випадках:

- коли проблема школяра має індивідуальний характер;

- коли учень відмовляється працювати в групі чи за якимись причинами ця робота неможлива;

- коли використовуються достатньо сильні методи психологічного впливу і школяра необхідно тримати під постійним й суворим контролем;

- коли у школяра сильна тривожність, невпевненість у собі, страх, сильна збудженість, важкий характер, емоційна неврівноваженість, втрата сенсу і мети життя, фізична хвороба, недостатній рівень інтелектуального і морального розвитку.

Методи індивідуального психокорекційного впливу:

1. Переконання використовується в роботі з школярами, у яких достатньо розвинута сила волі, високий рівень інтелектуального розвитку і здібності самостійно впоратися зі своїми проблемами.

Психолог застосовує такі прийоми:

- з'ясовує особистісне ставлення учня до психологічних та поведінкових проблем, які його турбують. По-перше, психолог з'ясовує погляд школяра на проблему. Знаючи погляд дитини на певну ситуацію, легше підібрати найбільш впливові й переконливі аргументи та факти персонально для нього;

- виходячи з того, що в розумінні своєї проблеми школяр правий, з ним обговорюються різні погляди на проблему. Психолог не заперечує можливу правоту учня, не намагається повністю його переконати, запрошує його вислухати і виважити різні погляди й оцінки;

- школяреві пропонується самостійно прийняти рішення, яким рекомендаціям наслідувати, яким - ні;

- психолог поділяє проблему на низку приватних питань і послідовно добивається згоди учня з тими відповідями на питання, які хоче одержати сам.

2. Навіювання - це більш простий, але для школяра менш ефективний спосіб впливу, при якому не задіяна його воля. При навіюванні надзвичайно швидко досягається результат, але цей вплив, заснований на навіюванні, й зникає досить швидко. У його основі лежить механізм прямого впливу психолога на підсвідомість учня, на використання не лише розуму, а й почуттів, емоцій.

3. Психологічне консультування. Завдання психологічного консультування полягає в тому, щоб допомогти школяру розібратися зі своїми проблемами та разом з ним знайти оптимальні й ефективні шляхи вирішення певної, іноді досить складної життєвої ситуації.

Принципи проведення психологічного консультування:

1. Доброзичливе ставлення до школяра. Це вміння уважно слухати, співчувати, надавати необхідну психологічну підтримку, не засуджувати, намагатися зрозуміти учня й допомогти йому в скрутних життєвих обставинах.

2. Заборона давати пораду. Життєвий шлях кожної людини унікальний. При будь-якому життєвому й професійному досвіді не бажано давати гарантовану пораду. Окрім того, узявши на себе відповідальність, психолог не сприяє розвитку особистості школяра та його адекватному ставленню до дійсності й прийняттю власної відповідальності за все, що відбулося в житті.

3. Анонімність полягає в тому, що будь-яка інформація, повідомлена школярем психологу, не може бути передана без його згоди будь-кому, за винятком випадків, спеціально обговорених законом. Щодо цих правил учень обов'язково попереджається заздалегідь.

4. Розмежування професійних й особистісних відношень. Цей принцип пов'язаний з виникненням переносу (схильність школяра переносити на психолога свої проблеми та конфлікти) та контрпереносу (схильність психолога проектувати свої внутрішні проблеми і конфлікти на відношення зі школярем).

5. Включеність школяра в процес консультування. Яскраве емоційне переживання та рефлексія бесіди можливі за умов остаточного розуміння учнем своєї проблеми, логічності дій та доброзичливого ставлення психолога до дитини.

Результатом консультування є не стільки покращення емоційного стану школяра, скільки перехід тонусу скарг учня з інших на себе. Це означає прийняття школярем на себе відповідальності за все, що з ним відбувається в процесі його морального становлення.

Психолог у процесі консультування може зайняти різні позиції: позицію на рівних, позицію зверху, позицію знизу.

Види психологічного консультування: індивідуальне, групове.

Індивідуальне консультування поділяється на:

- однократне та багатократне; консультації за особистісним зверненням;

- унаслідок виклику, направлення;

- без додаткового тестування, з додатковим тестуванням;

- без використання методів психологічної корекції та з використанням цих методів;

- ізольоване та комбіноване з іншими методами психологічної допомоги.

За характером вирішених задач консультування поділяється на: вікове, професійне, психолого-педагогічне, кризове. Залежно від теоретичного підходу, у межах якого працює психолог, можливе виділення різних видів консультацій (когнітивна психологія, біхевіоризм, гуманістична психологія, психоаналіз).

 

 

2.Техніки психологічного консультування: критерії відбору, особливості застосування.

Під технікою психологічного консультування розуміються спеціальні прийоми, які психолог-консультант, діючи в рамках тих чи інших процедур консультування, використовує для виконання цих процедур на кожному з етапів психологічного консультування.

Початок бесіди з клієнтом Техніка, що відноситься до початку бесіди з клієнтом, включає в себе прийоми, які може використовувати психолог-консультант, особисто знайомлячись з клієнтом і приступаючи до детальному з'ясуванню його проблеми. Зустрівшись віч-на-віч з клієнтом після того, як він зайняв своє місце і зручно розташувався, психолог-консультант, з уважним і доброзичливим виразом обличчя (можливо, посміхнувшись клієнту), може звернутися до нього з такими, наприклад, словами: «Я радий бачити вас тут. Добре, що ви звернулися до нас. Я сподіваюся, що наша розмова, наша спільна робота буде приємною і корисною справою як для вас, так і для мене. Насамперед давайте познайомимося ближче...» Далі психолог-консультант представляється клієнту, називаючи, своє ім'я та по батькові, і просить клієнта розповісти про себе. До клієнта, в свою чергу, можна далі звернутися з такими питаннями: «А як вас звуть?» (Якщо ім'я клієнта заздалегідь не було відомо психолога-консультанта.) «Що вас до нас привело?» «Які проблеми вас хвилюють?» Після цього психолог-консультант зазвичай робить паузу в бесіді з клієнтом, необхідну для того, щоб надати клієнту можливість зібратися з думками і докладно відповісти на поставлені перед ним питання. Зняття психологічної напруги у клієнта і активізація його розповіді

Створити сприятливу психологічну атмосферу для сповіді клієнта крім описаних вище прийомів, що використовуються в основному на початку проведення психологічного консультування, можна також за допомогою наступних практичних дій психолога-консультанта, вживаються вже під час проведення самої сповіді. Проте в процесі сповіді все ж не бажано, щоб психолог-консультант висловлював свою незгоду з клієнтом в чому-небудь. Краще не заперечувати клієнтові, а поступити наступним чином: відзначивши про себе і для себе той пункт у діях і висловлюваннях клієнта, який потребує обговорення і заперечень, продовжувати далі уважно й доброзичливо, до кінця слухати сповідь клієнта.

До обговорення же спірних питань варто повернутися тільки після того, як консультація буде завершена і прийнято рішення щодо основної проблеми, хвилюючою клієнта.

2. «Зеркалізаціі» - прийом полягає в непомітному для клієнта повторенні його висловлювань і рухів; «зеркалізіровать», зокрема, можна жести, міміку, пантоміма, інтонацію, наголос, паузи в мові клієнта і т.п. Зеркализация особливо важлива в ті моменти проведення сповіді, коли клієнт кидає швидкоплинні погляди на консультанта, розповідаючи про себе і про свою проблему.

3. «Перифраза» - коротка, поточна репліка психолога-консультанта, сказана ним під час сповіді клієнта і призначена для прояснення, уточнення сенсу того, що говорить клієнт. У разі застосування перифрази психолог-консультант, слухаючи клієнта, під час природних пауз, що виникають в мові клієнта, коротко, своїми словами, у вигляді тверджень або питань повторює те, що сказав клієнт, і, в свою чергу, чекає від клієнта підтвердження або спростування правильності його розуміння. Перифразу можна починати, наприклад, словами: «Отже,...», «Ви сказали...», «Чи правильно я вас зрозумів, ви сказали...». Можна просто повторити останні слова, вимовлені клієнтом, але в питальній формі, очікуючи, відповідно, від нього підтвердження або спростування правильності сказаних слів.

4. «Узагальнення» - прийом, який зовні чимось нагадує перифразу, але відноситься не до того останньому, що сказав клієнт, а до цілого висловом, що складається з декількох суджень або пропозицій. На відміну від перифрази, яка буквально повторює останню думку клієнта, узагальнення являє собою вільну, але досить точну передачу його думки в узагальненій формі.

Узагальнення можна починати, наприклад, з наступних слів: «Отже, якщо узагальнити і в короткій формі висловити те, що ви сказали, то чи можна це зробити так...?» «Якщо підвести короткий підсумок сказаному, то чи можна це передати так...?»«Якщо я вас правильно зрозумів, то сенс сказаного вами зводиться до наступного... Чи так це?» Техніка, вживана при інтерпретації сповіді клієнта

Для того щоб зробити правильні висновки з сповіді клієнта і не помилитися в оцінці його проблеми, а також для того, щоб переконати самого клієнта у вірності інтерпретації його сповіді, психолог-консультант в процесі інтерпретації сповіді повинен дотримуватися наступних правил:

- Консультант важливо простежити за тим, щоб при інтерпретації сповіді клієнта не були упущені небудь істотні деталі і подробиці, щоб серед тих фактів, на основі яких будуть зроблені висновки про проблему клієнта і про способи її вирішення, не виявилося таких, що суперечать, чи не узгоджуються один з одним. Якщо при інтерпретації сповіді це важливе правило не буде дотримана, то протиріччя у фактах неминуче виявляться і в протиріччях у висновках, які випливають з цих фактів. Це - відомий закон логіки мислення

- будь-яка з сповідей, яка б вона не була за змістом, не може мати одну, єдино можливу інтерпретацію. Таких інтерпретацій обов'язково має бути кілька і, як правило, стільки, скільки існує різних теорій особистості і міжособистісних відносин в психології. Маються на увазі, звичайно, не буквально всі без винятку психологічні теорії, а тільки ті з них, які в розумінні особистості і міжособистісних відносин взаємно доповнюють один одного.

 

 

3.Принципи побудови комплексу релаксаційних вправ.

«Релаксація» з латини дослівно перекладається як зменшення напруження, послаблення чогось. У психології під цим терміном розуміють, насамперед, процес досягнення спокою. По-друге, результат цього процесу — сам стан спокою: від легкого розвантаження психіки і м'язів до найглибших форм самогіпнозу й тонатотерапії.

Релаксація має два рівні.

Перший — пасивний — стан, який настає в людини автоматично, після фізичного напруження, фрустрацій, страхів та під час відходу до сну. Це мимовільний рівень, але, очевидно, у дитини майже немає межового стану під час переходу від активності до сну, тобто стану розслаблення. Цей рівень у розвинутому вигляді притаманний розвиненому процесу онтогенезу здорової особи.

Другий — активний — рівень релаксації є довільним. Це наслідок цілеспрямованого процесу— гетеро-, або аутозаспокоєння. Шляхи досягнення другого рівня різні, але загалом їх є небагато.

Основні з них ми розглянемо. На психіку й тіло можна впливати через три сфери: тілесну, словесну й через образ, 1. Сфера тілесна. Це пластичні методи, авторами яких є Райх, Лоуен, Шульц, Джекобсон.

Методи впливу: спеціальні м'язові вправи, дотик, тілесна постава. До тілесної сфери можна долучити й сенсорні канали. Аудіоканал — спеціальні шуми з елементами монотонії, мантри, тощо. Зоровий — монотонія або концентрація уваги для звуження поля перцепції. Тепловий — класична формула трьох «Т»: тиша, тепло, темрява.

2. Вплив через слово — ауто-, або гетеросугестія. У формі аутосугестії — самонаказ або самовмовляння.

3. Вплив через образ або уяву відповідних станів. Перелік сфер та видів впливу неповний, але важливо те, що синтез методів в одній релаксаційній вправі часто ефективніший, ніж один метод. При цьому будь-які методи використовують на фоні релаксаційної музики. Є й дуже специфічні методи, наприклад, уявлення польоту. Походження релаксації відоме чи не кожному психологові.

Метою релаксаційних вправ для дітей є: підвищення довільності процесів і самоконтролю над власними станами; зняття зайвого психофізичного напруження, адже енергія дитини імпульсивна; переключення на іншу діяльність; просто заспокоєння; усвідомлення себе.

Відповідно, релаксація сприяє розвитку дитини й особливо актуальна для дошкільників. Звичайно, для кожної вікової групи існує своє обґрунтування необхідності релаксації.

Навчившись регулювати тонус м'язів, навчившись розслаблюватися, ми отримаємо деяку владу над своїми емоціями. Так, контролюючи напругу своїх м'язів, ми контролюємо свої емоції. Справа в тому, що тонус м'язів напряму пов'язаний із активністюмозку, тому, розслабивши майже усі свої м'язи, ми знижуємо цю активність і надаємо мозку можливість відпочити і відновити свої сили.