Свідомість. Структура свідомості. Самосвідомість.

Свідомість - це найвища форма розвитку психіки, притаманна тільки людині, що виявляється в складних формах відображення світу, опосередкована суспільно-історичною діяльністю людей

Через свідомість людина здатна пізнати сутність навколишнього світу, розуміти його та одночасно знати про те, що вона знає або не знає.

Розвиток самосвідомості і самооцінки дошкільника. Особливу роль у розвитку особистості дитини в дошкільний період відіграють люди, що її оточують, передусім батьки. Дошкільник стає самостійнішим, більш незалежним, ніж раніше, від дорослих, розширюються та ускладнюються його взаємини з оточенням, а це відкриває йому значні можливості для глибшого самоусвідомлення, оцінювання себе та інших. Отже, розвиваються його самосвідомість і самооцінка.

На 4-му році життя дитина знає своє ім'я, прізвище, стать, вік, ставить запитання про себе, свій організм, позитивно відгукується про себе. Через рік починає усвідомлювати свої вміння, знання, оволодіває уявленнями про деякі особливості свого організму, призначення органів. Малюк усвідомлює свої стани, бажання, настрої, вміє ідентифікувати свої дії з діями інших людей («Я... так само, як...», «Ми... з... вміємо...»).

У старшому дошкільному віці поглиблюються уявлення про себе, виникають почуття самоповаги, власної гідності, розвиваються вміння самоконтролю та саморегулювання дій і стосунків з оточуючими, ієрархія мотивів. Дитина у словесній формі виражає свої переживання, настрої, почуття («Я мрію», «Мене хвилює», «Я думаю», «Я хочу»). Відбувається усвідомлення свого Я в системі людських стосунків.

Наприкінці дошкільного віку оцінні судження про навколишнє, про себе поступово стають усе повнішими і розгорнутіпіими. У самооцінці дошкільняти вже знаходять відображення почуття гордості та сорому, виникає активне ставлення до власних емоцій.

Дитина починає орієнтуватися не лише на безпосередні стосунки з дорослими, наявну ситуацію, але й на певні свідомо прийняті завдання, норми, правила. Спілкування набуває цілісного контексту, стає позаситуативним. У стосунках дошкільнят із ровесниками найтиповішим є кооперативно-змагальний рівень спілкування — спілкування, у процесі якого діти стійко прагнуть досягнення загальної ігрової мети, ставлячись до партнерів як до суперників у спільній грі.

Можна виділити такі рівні свідомості та їх елементи.

1. Базовим і найбільш давнім рівнем свідомості є чуттєво-афективний пласт, до якого належать:

– відчуття – відображення в мозкові окремих властивостей предметів та явищ об'єктивного світу, що безпосередньо діють на наші органи чуттів;

– сприйняття – образ предмета в цілому, який не зводиться до суми властивостей та сторін;

– уявлення – конкретні образи таких предметів чи явищ, які в певний момент не викликають у нас відчуттів, але які раніше діяли на органи чуттів

– різного роду афекти, тобто сильні мимовільні реакції людини на зовнішні подразники (гнів, лють, жах, відчай, раптова велика радість).

2. Ціннісно-вольовий рівень, до якого належать:

– воля – здатність людини ставити перед собою мету і мобілізовувати себе для її досягнення;

– емоції – ціннісно-забарвлені реакції людини на зовнішній вплив. Сюди можна віднести мотиви, інтереси, потреби особи в єдності зі здатностями у досягненні мети.

3. Абстрактно-логічне мислення. Це найважливіший пласт свідомості, який виступає в таких формах:

– поняття – відображення в мисленні загальних, найбільш суттєвих ознак предметів, явищ об'єктивної дійсності, їх внутрішніх, вирішальних зв'язків і законів;

– судження – форма думки, в якій відображаєте! ся наявність чи відсутність у предметів і явищ яких-небудь ознак і зв'язків;

– умовивід – форма мислення, коли з одного чи кількох суджень виводиться нове судження, в якому міститься нове знання про предмети та явища

– різні логічні операції.

4. Необхідним компонентом свідомості можна вважати самосвідомість і рефлексію:

– самосвідомість – це виділення себе, ставлення до себе, оцінювання своїх можливостей, які є необхідною складовою будь-якої свідомості;

– рефлексія – це така форма свідомості, коли ті чи інші явища свідомості стають предметом спеціальної аналітичної діяльності суб'єкта (детальніше див. пит. 40 "Свідомість і самосвідомість").

Формування самосвідомості має певні ступені та форми. Перший ступінь – самопочуття. Самопочуття – це елементарне усвідомлення свого тіла та його гармонійне поєднання зі світом оточуючих речей та людей. Усвідомлення себе як такого, що належить до тієі чи іншої спільності людей, тієї чи іншої культури і соціальної групи – є більш високим рівнем самосвідомості.

У поняття самосвідомості входить, як уже говорилося, також самооцінка, самоконтроль. Самосвідомість передбачає співставлення себе з певним ідеалом "Я", що формується і вибирається самою людиною. Людина порівнює себе з цим ідеалом, самооцінює і, як наслідок, виникає відчуття задоволення чи незадоволення собою.

Об'єктом вивчення людини може бути сама свідомість. У цьому випадку ми говоримо про рефлексію.

Рефлексія – це така форма самосвідомості, коли ті чи інші явища свідомості стають предметом спеціальної аналітичної діяльності суб'єкта.

 

14. Діяльність: типологія, структура, зміст.

Діяльність — визначається як специфічна форма активного ставлення людини до навколишнього світу, змістом якого є доцільна зміна і перетворення світу на основі освоєння і розвитку культури.

I. Види діяльності, які забезпечують існування та формування людини як особистості; до основних видів діяльності належать:

Гра — це діяльність в умовних ситуаціях, що спрямовується на відтворення в доступній формі праці і навчання, є процесом соціолізації дитини, підготовкою її до майбутнього дорослого життя.

Навчання — це діяльність, спрямована на засвоєння знань, вироблення навичок, вмінь, звичок.

Процес навчання розглядається як спеціальна форма передавання і засвоєння суспільно-історичного досвіду. Це діяльність, яка криє в собі два протилежні, але єдині та внутрішньо зв’язані моменти навчання — викладання та учіння. Викладання — цілеспрямований вид діяльності, здійснюваний педагогом, організатором педагогічного процесу. Учіння — цілеспрямоване засвоєння знань, умінь, навичок, соціального досвіду з метою наступного використання їх у практичному житті.

3. Праця — цілеспрямована діяльність людини на перетворення і освоєння природних і соціальних сил з метою задоволення потреб, внаслідок якої створюються матеріальні і духовні цінності, формується сама людина. Процес праці складається з трудової діяльності: Працю у психології розглядають як репродуктивну, продуктив­ну та творчу під кутом зору психологічних механізмів і досягнутих матеріальних чи ідеальних результатів. За репродуктивної праці не створюється нічого нового, а відтворюється в кількісному вимірі вже відоме. Продуктивна праця (праця за алгоритмом) як у психологічному плані, так і за результатами діяльності передбачає під час відтворення вже відомого внесення елементів новизни, тобто вищий ступінь мислення та якісніший результат. Творча праця — це створення нового, яке суттєво відрізняється від уже відомого або є таким, якого ще не існувало взагалі. Прикладами творчої праці може бути праця винахідників, учених, художників, педагогів, письменників, архітекторів, раціоналізаторів.

4. Спілкування — це діяльність, яка полягає в обміні інформацією між людьми, в результаті якої створюється продукт (психічний).

ІІ. Типи діяльності: будуються за ознаками суспільних відносин, потреб, предметів (рис. 10).

Різноманітні дії людини, які виконуються у внутрішньому плані свідомості, називаються розумовими діями. Кожна розумова дія обов’язково включає моторні рухові компоненти.

Розумова діяльність людини розподіляється на:

1) перцептивну, за допомогою якої формується цілісний образ сприйняття предметів чи явищ;

2) мнемічну, за допомогою якої здійснюється запам’ятову­вання, утримання та згадування якогось матеріалу;

3) інтелектуальну, за допомогою якої здійснюється вирішення інтелектуальних проблем;

4) імажитивну (від іmage — образ), за допомогою якої здійснюється творчий процес.

Кожна діяльність включає в себе як внутрішній, так і зовнішній компоненти. За своїм походженням внутрішня (психічна) діяльність похідна від зовнішньої (предметноїОкремі дії можуть виконуватися на різному рівні свідомості. Спочатку певні дії потребують детальної свідомої регуляції, а потім починають виконуватися за все меншої участі свідомості, що призводить до формування навичок.

Уміння — це здатність успішно виконувати дії, які відповідають цілям і умовам діяльності. Уміння завжди спираються на знання. Знання, уміння, навички, набуті людиною, впливають на формування нових навичок та умінь. Знання відображають зв’язок між пізнавальною і практичною діяльністю людини, виявляються у поняттях, судженнях, умовиводахСвоїми реальними діяи особистість виділяє себе із оточуючого світу.

.1 Загальна характеристика гри дошкільника

1. Будь-яка гра має тему - ту область дійсності, яку дитина відтворює в грі, діти грають у «сім'ю», «лікарню», «їдальню», «магазин», «Бабу Ягу і Івашечку», «Білосніжку і сім гномів» і т. д.; найчастіше тема береться з навколишньої дійсності, але діти «запозичують» і казкові, книжкові теми.2. Відповідно до теми будується сюжет, сценарій гри 3. Третім елементом в будові гри стає роль як обов'язковий набір дій і правил їх виконання, як моделювання реальних відносин, що існують між людьми4. Зміст гри - те, що дитина виділяє як основний момент діяльності або відносин дорослих. 5. Ігровий матеріал і ігровий простір - іграшки та різноманітні інші предмети, за допомогою яких діти розігрують сюжет і ролі.

6. Рольові і реальні відносини - перші відображають ставлення до сюжету і ролі (конкретні прояви персонажів), а другі висловлюють ставлення до якості та правильності виконання Будучи провідною діяльністю протягом усіх років дошкільного дитинства, гра неоднакова на всьому своєму протязі. Етапи розвитку гри дошкільнят розглянуті в додатку А.

Розвиток гри йде від її індивідуальних форм до спільних: з віком зростає склад учасників гри і тривалість існуванняігрового об'єднання. Молодші дошкільники частіше грають поодинці, але вже у 3-річних дітей фіксуються об'єднання групами в 2-3 дитини. Тривалість такого об'єднання коротке (всього 3-5 хвилин), після чого діти однієї групи можуть приєднатися до інших груп.

До 4-5 років групи охоплюють від 2 до 5 дітей, а тривалість спільної гри тут доходить до 40-50 хвилин (частіше близько 15 хвилин). Зазвичай гра починається однією дитиною, а потім до нього приєднуються інші; пропозицію одного дитини знаходить відгук у інших дітей, на основі чого виникають гри з загальним сюжетом. У середньому дошкільному віці діти вже можуть погоджувати свої дії, розподіляти ролі і обов'язки. ⁴