Відчуття як психічний процес. Фізіологічні основи відчуттів.

Відчуття — пізнавальний психічний процес відображення в мозку людини окремих властивостей предметів і явищ при їх безпосередній дії на органи чуття людини.

Відчуття — це найпростіший психічний процес, первинна форма орієнтування живого організму в навколишньому середовищі. З відчуттів починається пізнавальна діяльність людини. За допомогою різних аналізаторів вона відбирає, нагромаджує інформацію про об'єктивну реальність, про власні суб'єктивні стани й на підставі одержуваних вражень виробляє адекватні умовам способи реагування на зовнішні та внутрішні впливи. Органи чуття — це єдині канали, по яких зовнішній світ проникає у свідомість людини. Відображуючи об'єктивні характеристики предметів і явищ, відчуття існують у свідомості як суб'єктивні образи об'єктивного світу. Ця особливість відчуттів зумовлена, з одного боку, природою самих відчуттів як продукту відображувальної діяльності мозку, а з іншого — психічним складом особистості, що відчуває.

Для відчуттів характерне їх позитивне або негативне емоційне забарвлення. Приємні або неприємні відчуття сигналізують про позитивну чи негативну дію подразника й викликають відповідну дію на нього. Життєва і гностична роль відчуттів дуже важлива, оскільки вони є єдиним джерелом наших знань про зовнішній світ і про нас самих.

З кожним роком підвищується чутливість її аналізаторів. Наприклад, гострота зору молодших дошкільників підвищується на 15-20%, старших - на 25-30%. Рівень гостроти зору залежить від умов діяльності: вона значно покращується в ігровій ситуації (в середньому на 17,2% - у дітей 4-5 років; 29,8% - у дітей 5-б років; 30,2% - у дітей 6-7 років).

Розвивається у дошкільний період і розрізнення кольорів, передусім підвищується його точність. До 2 років діти при безпосередньому сприйманні добре розрізняють 4 основних кольори: червоний, синій, зелений, жовтий, важче - проміжні тони: оранжевий, голубий і фіолетовий. 4-річні діти здатні встановлювати зв'язок між основними кольорами і їх найменуваннями, 5-річні - із проміжними кольорами. У середньому дошкільному віці діти починають розрізняти світлі відтінки, чому сприяє і позначення відношень словами "темне", "світле".

Активно розвивається у дошкільному віці і слухова чутливість: у старших дошкільників гострота слуху у 3-4 рази вища, ніж у молодших. Спостерігається повільніший розвиток гостроти тонального слуху. Пороги чутливості З-4-річних дітей перевищують пороги чутливості дорослих на 7-11 Дб, 5-6-річних - на 5-8 Дб.

У дошкільний період розвивається здатність розпізнавати висоту звука. Однак фонематичний (мовний) і музичний слух формуються не однаковими темпами. Фонематичний слух починає розвиватися наприкінці 1-го року життя малюка, а до початку дошкільного періоду дитина розрізняє всі звуки рідної мови, оволодіває пасивним і активним мовленням. Сприймання висоти звуків, відношень між ними нелегко дається навіть багатьом 5-річним дітям. Сприймання звуків, особливо розпізнавання їх висоти, тембру, має індивідуальні особливості. Під час прослуховуван-ня музичних творів дошкільники зосереджуються переважно на їх динаміці (ритм, темп), мелодію і гармонію вони сприймають гірше.

Для розвитку у дошкільників музичного слуху використовують різноманітні методи і прийоми. Наприклад, метод опосередкованого моделювання дає змогу навчити дітей моделювати властивості і відношення певних об'єктів за допомогою інших предметів. Його використовують у дошкільних закладах, особливо зі старшими дошкільниками, для формування поняття про високі і низькі, довгі і короткі звуки, для розрізнення їх, упізнавання напрямку руху мелодії (донотний період навчання).

У цей період удосконалюється кінестетичні і тактильні відчуття, свідченням чого слугує здатність розпізнавати вагу предметів, яка з 4-х до 7-ми років покращується приблизно удвічі.

Розвиваються у дошкільному віці і нюхові відчуття, тому старші дошкільники допускають менше помилок при розпізнаванні запахів, точніше їх називають.

Фізіологічне підґрунтя відчуттів

Вчення про вищу нервову діяльність розкриває науково-природничі підвалини відчуттів. І. Сєченов та І. Павлов своїми дослідженнями показали, що відчуття — це своєрідні рефлекторні дії, фізіологічним підґрунтям яких є нервові процеси, що виникають у результаті впливу подразників на органи чуття, або аналізатори. Аналізатори — це органи тваринного, у тому числі й людського, організму, які аналізують навколишню дійсність і виокремлюють у ній ті чи інші різновиди енергії: зоровий аналізатор виокремлює світлову енергію, або коливання електромагнітних хвиль, слуховий — звуки, тобто коливання повітря, смаковий, нюховий — хімічні властивості речовин, шкірні — теплові, механічні властивості предметів та явищ, що спричинюють ті чи інші відчуття. У кожному аналізаторі є периферійна, аналізуюча частина, або рецептор, тобто орган чуття, призначенням якого є виокремлення в навколишній дійсності світла, звуку, запаху та інших властивостей. Інша його частина — провідний шлях від рецептора до центральної частини аналізатора, розміщеної в мозку. У центральній частині аналізатора розрізняють його ядро, тобто скупчення чутливих клітин, і розсіяні поза ним клітини. Ядро аналізатора, як зазначав І. Павлов, здійснює тонкий аналіз і синтез збуджень, що надходять від рецептора. За його допомогою подразники диференціюються за особливостями, якістю та інтенсивністю. Органічні порушення будь-якої частини аналізатора — периферійної, провідної або центральної — спричинюють або сліпоту, або глухоту, або втрату нюху, смаку тощо залежно від того, який аналізатор порушено. Якщо порушується лише центральна частина аналізатора, виникає нерозуміння почутого, побаченого, хоча відчуття світла чи звуку існує.

 

Сприймання як психічний процес. Фізіологічні основи сприймання.

Сприймання — це психічний процес відображення в мозку людини предметів та явищ у цілому, у сукупності всіх їх якостей та властивостей при безпосередній дії на органи чуття.

Розвиток сприймання у дітей

Сприймання починає розвиватися на основі відчуттів у перші ж місяці після народження дитини. Сприймання маленьких дітей характеризується виявом яскравих емоцій, особливо на барвисті рухомі предмети. Діти раннього віку (1-2 роки) орієнтуються в місцезнаходженні предметів, у них швидко вдосконалюється зорова оцінка невеликих відстаней. У ранньому дитинстві також швидко розвивається слухове сприймання, що дуже важливо для розвитку мови.

Під кінець раннього віку сприймання дитини ще недосконале, хоч і досягає досить високого ступеня розвитку. Дитина не вміє підпорядковувати своє сприймання поставленому перед нею завданню, її сприймання має недостатньо організований і не досить цілеспрямований характер.

Дальший розвиток зорових, рухових, слухових відчуттів відбувається у дошкіль ному віці. Дуже важливо, щоб активний розвиток здатності розрізняти віддалені об'єкти відбувався в процесі конкретної, змістовної діяльності, а не шляхом формального тренування. Це може зашкодити, особливо якщо при цьому зір дитини перенапружується (розглядання дуже дрібних об'єктів, слабке або надто яскраве освітлення).

Медичні працівники дошкільних закладів повинні інформувати вихователів про недоліки зору обстежуваних ними дітей, бо іноді вихователі можуть неправильно тлумачити поведінку дитини, яка насправді пояснюється поганим зором, і робити неправильні педагогічні висновки. У дошкільників ще недостатньо досконале розрізнення схожих відтінків кольору, хоча вони вже безпомилково відрізняють основні кольори спектра.

Слухова чутливість у дітей характеризується значними індивідуальними відмінностями. Здатність до розрізнення висоти звуків розвивається під час занять музикою, а також спеціальними вправами. Зниження слуху у дітей може залишитися непоміченим, тому що дитина, яка погано чує, часто правильно вгадує сказане (за виразом обличчя, рухом губ). Знати про те, чи добре дитина чує, дуже важливо, тому що при недостатній гостроті слуху може затримуватися розумовий і мовний розвиток дитини.

У дітей дошкільного віку підвищуються точність і влучність рухів, збільшується швидкість утворення рухових навичок. Але якщо дошкільники легко виконують крупні рухи, що не потребують великого фізичного напруження (ходьба, біг, танок), то виконання точних дрібних рухів руками у них утруднене (письмо, малювання, шиття). Це свідчить про недостатність розвитку координації руху у даному віці. Разом з руховими відчуттями розвиваються шкірні відчуття. У дошкільників зростає точність сприймання форми, розміру, фактури предмета при дотику.

Одночасно з відчуттями у дітей відбувається інтенсивний розвиток сприймання. Діти дошкільного віку набагато точніше і повніше, ніж діти раннього віку, відображають предмети і явища, які сприймають. Вони чіткіше розрізняють предмети за величиною і формою, а також просторові і часові відношення між явищами. Це пов'язано з розвитком їх орієнтувально-дослідницької діяльності. Дитина виробляє вміння організовувати і контролювати своє сприймання відповідно до поставлених завдань і вимог. У неї розвивається свідоме і цілеспрямоване спостереження. Після ретельного вивчення навколишніх предметів у дошкільника образи сприймання навколишньої дійсності стають докладнішими і багатшими за змістом.

Велике значення в розвитку сприймання у дітей мають ігри, спостереження та екскурсії, образотворча діяльність. Гра примушує дитину більш точно і свідомо сприймати особливості різних предметів. Конструювання, малювання, ліплення привчають до ретельнішого розглядання і вивчення предметів.

Разом із зоровим сприйманням у дитини розвивається слухове і дотикове сприймання. Велике значення у розвитку сприймання звуків мають знання з музики і розвитку мови. Діти 2-3 років плутають окремі звуки, деякі з них пропускають, бо сприймання звуків у них ще недосконале. У дошкільному віці дитина вже добре розрізняє елементи усного мовлення і правильно вимовляє звуки рідної мови.