Мова і мовлення. Фізіологічні основи мови.

Мова – це система словесних знаків. Вона охоплює слова з їх значенням і граматику – набір правил, за якими будується речення. Мова як предмет інтелектуальної діяльності стала об’єктом активного наукового дослідження з другої половини ХІХ століття.

Мова виконує такі функції:

· номінативну (позначення),

· передачі та засвоєння суспільно-історичного досвіду,

· комунікативну.

Пріоритетною функцією більшість учених називають комунікативну. Вона має три вияви: інформаційний – передача знань; виразний – зміст почуттів і ставлень; впливовий – вольові якості особистості, спрямовані на підкорення слухача, переконання його в чомусь.

Мовленн я – це історична форма спілкування людей засобами мови. Мовленнєве спілкування здійснюється за правилами конкретної мови, носієм якої є людина. Мова і мовлення становлять складну діалектичну єдність: мовлення не можливе без правил (граматики) мови, водночас мовлення під дією низки факторів (вимог суспільної практики, розвитку науки, взаємовпливів різних мов) змінює й удосконалює мову.

Фізіологічною основою мовлення є діяльність другої сигнальної системи, подразником якої є не предмети та їх властивості, а слова. У процесі мовлення беруть участь багато функціональних структур кори півкуль великого мозку, але окремі її ділянки відіграють найістотнішу роль у виконання цієї функції, тому їх називають мовними аналізаторами, або центрами мови. У задніх відділах нижньої лобової звивини знаходиться центр артикуляції та мови, або центр Брока

мовлення диференціюють на види:

· за складністю психофізіологічних механізмів виокремлюють: хорове, ехолалічне (просте повторення), мовлення-називання, комунікативне;

· за рівнем планування – активне (монологічне), реактивне (діалогічне), допоміжні види (читання письмового тексту);

· за довільністю – більш довільне, менш довільне;

· за екстеріоризованістю чи інтеріаризованістю – зовнішнє: усне (монолог, діалог, афективне), письмове; внутрішнє.

Психолінгвістика – порівняно молода наука. Нещодавно (2003 р.) їй виповнилося 50 років. Попередником психолінгвістики

Розвиток мовлення у дітей

Мовлення у дітей проходить ряд етапів:

1.Домовленнєвий етап (від 2 до 11 місяців):

– гуління (від 2 до 5 місяців) – дитина починає випробовувати свій мовленнєвий апарат, намагається вимовляти мовні звуки, проте ці звуки ще не локалізовані;

– лепет (від 5 місяців до 11 місяців) – дитина починає аналізувати звуки рідної мови і поєднувати їх у склади.

2.Етап первинного оволодіння мовленням (від 11 місяців до 1 року 5 місяців) – на цьому етапі дитина починає вживати перші слова для позначення відповідних об’єктів. Накопичення словникового запасу йде дуже повільно і наприкінці цього етапу не перевищує 20 слів.

3.Етап оволодіння простими граматичними структурами (від 1 року 5 місяців до 3 років) – на цьому етапі відбувається інтенсивне збільшення словникового запасу дитини і вона починає вживати прості речення.

4.Етап оволодіння складними граматичними структурами (від 4 до 7 років) – на цьому етапі дитина починає вживати прості багатослівні і складні речення.

5.Етап свідомого ставлення до мовлення у житті людини (від 6-7 до 11 років) – на цьому етапі під керівництвом дорослих молодші школярі усвідомлюють значення мовлення у житті людини.

6.Етап свідомого ставлення до мовлення у власному житті (від 11 до 15 років) – на цьому етапі підлітки самостійно усвідомлюють значення мовлення у власному житті.

Період від 1 року до 5 років є найбільш сприятливим для оволодіння дитиною мовленням. Проблемою розвитку дитячого мовлення займались такі вчені, як Піаже, Виготський та Люблінська. Піаже висунув думку про те, що розвиток мовлення дитини іде від так званого егоцентричного мовлення (мовлення для себе) до соціалізованого мовлення (мовлення для інших). Виготський, виступаючи проти таких поглядів Паже, підкреслював, що мовлення дитини з самого початку його розвитку є соціалізованим, а егоцентричне мовлення є одним з проміжних етапів для розвитку внутрішнього мовлення людини.

 

 

Генезис форм поведінки у тварин.

Пристосування тварин, у процесі еволюції, до відносно постійних явищ і тих, що періодично повторюються у зовнішньому середовищі, виробило у них генетично закріплені, вроджені форми поведінки.

Разом з тим, пристосування до мінливих, нестабільних умов навколишнього середовища формує у кожного покоління тварин динамічні, що виробляються протягом онтогенезу набуті, форми поведінки.

.Вроджені форми поведінки На різних етапах еволюції можна виділити наступні вроджені адаптивні реакції: таксиси, рефлекси та інстинкти. Таксиси – найпростіша форма поведінки, яка визначає взаємодію організму із зовнішнім середовищем у одноклітинних та багатоклітинних. Таксисом в етології називають орієнтований (спрямований) рух, який сполучається з якимось комплексом фіксованих дій. Наприклад, коли сірий гусак котить викочене яйце до гнізда, він виконує бічні рухи, які повинні утримувати яйце під дзьобом. Ці спрямовані рухи являють собою таксиси. На наступних етапах еволюції роль таксисів різко знижується і вони замінюються іншими, більш досконалими механізмами адаптації.

Рефлекси – це також вид адаптивної поведінки. У даному випадку розглядається вроджена безумовна рефлекторна реакція, яка служить одним із головних видів адаптації у тваринному світі. Наприклад, курча, яке щойно вилупилося з яйця, починає дзьобати, теля – смоктати.

Ін стинк т (від лат. “instinctus” – спонукання) являє собою сукупність вроджених стереотипних актів поведінки, характерних для особин даного виду в певних умовах. Прикладами можуть служити харчовий, імітаційний, стадний, ігровий (у молодих тварин), міграційний.

Кожний такий інстинкт може включати й більш прості інстинктивні акти. Наприклад, звільнення пташенят із гнізда, дзьобання зерна, смоктання молока малюками, орієнтовно – дослідницьку реакцію.

Інстинктивна поведінка, як і всі інші форми поведінки, має певну спрямованість – збереження та розвиток організму в умовах, характерних для життя цього виду тварин.

Згідно вченню І.П.Павлова у фізіологічному розумінні інстинкти являють собою закріплені еволюцією ланцюги складних безумовних рефлексів, які включають спонукаючі та підкріплюючі рефлекторні ланки. Іншими словами, найскладніші безумовні рефлекси (наприклад, гніздобудівельний, ігровий та ін.) представлені не однією рефлекторною дугою, а цілим комплексом безумовно – рефлекторних реакцій.

Набуті форми поведінки

До набутих форм поведінки відносять навчання та розумову діяльність.

Навчання – процес, завдяки якому життєвий досвід впливає на поведінку кожного індивідуума, та дозволяє тварині розвивати нові пристосувальні реакції з урахуванням минулого досвіду, а також змінювати ті реакції, які виявились не адаптивними. Поведінка тварин при цьому стає більш гнучкою, адаптивною. Як показали дослідження І.П.Павлова, в основі навчання лежить утворення умовних рефлексів.

Умовний рефлекс – основна форма навчання. Умовний рефлекс – це пристосувальна реакція тварини, яка виникає шляхом утворення тимчасового нервового зв’язку між двома центрами збудження у корі великих півкуль: центром умовного та центром безумовного подразників.

Умовний рефлекс є функціональною одиницею діяльності вищих відділів головного мозку. Можна виділити два типи умовних рефлексів: перший тип – це класичний Павловський умовний рефлекс, другий – оперантний (інструментальний) умовний рефлекс. Обидва вони відтворюються в лабораторних умовах. У першому випадку реакція тварини на умовний подразник відтворює безумовний рефлекс (секреторний або руховий), а у другому випадку – рух, який є необхідною умовою підкріплення. Наприклад, дзвінок підкріплюється їжею не кожен раз, а тільки у тому випадку, якщо тварина натискає на важіль.

Звикання – найпростіша форма поведінки – вона полягає не у виявленні нової реакції, а у втраті тієї, що була раніше.Якщо тварині запропонувати подразник, який не супроводжується його підкріпленням або покаранням, то поступово тварина перестає на нього реагувати. Наприклад, птахи поступово перестають звертати увагу на опудало, яке примушує їх відлітати, коли його вперше розташувати на полі.

Імітація (наслідування) – одна з форм навчання. На імітації засновано заучування видових пісень птахами. Молодняк сільськогосподарських тварин шляхом імітації навчається володіти багатьма необхідними вправами, навичками, наприклад, здібністю пастись. При боксовому утриманні корів новонароджене теля, імітуючи корову, швидше привчається до поїдання грубих кормів.

Інсайт – найважливіша ступінь набутої поведінки. Це поведінка заснована на розумінні. Вона виникає переважно у найвисокорозвинутих представників хордових – приматів. Класичний приклад інсайту у тварин дають ранні досліди Келлера на шимпанзе. Коли кілька бананів чіпляли дуже високо, і мавпи були не в змозі до них дотягнутися, вони починали ставити один на один ящики, або вставляли одне в одне палиці так, щоб злізти повище або збити банани на землю. Частіше вони доходили до такого рішення цілком несподівано, хоча й користувалися попереднім досвідом гри з ящиками та палицями (латентне навчання), причому для побудови стійкої піраміди з ящиків мавпам був потрібен значний період проб та помилок. Мислення – вища форма поведінки яка домінує у людини. У вищих тварин доведена наявність елементарної розумової діяльності. Прикладом може служити інсайт. Інколи після низки невдалих спроб і паузи, яка потім настає, тварина несподівано змінює тактику своєї поведінки і вирішує задачу. Отже, у мозку тварини трапилась оцінка раніше здійснених спроб, і внесений коректив в план подальших дій. У вищих тварин існують та розвиваються в еволюційному плані елементи розумової діяльності..