Основні вимоги до складання психокорекційної програми

При складанні психокорекційної програми необхідно враховувати наступні моменти:

чітко формулюватити мету корекційної роботи;

визначити коло завдань, які конкретизують мету корекційної роботи;

обрати стратегію і тактику проведення корекційної роботи;

чітко визначити форми роботи з клієнтом (індивідуальна, групова чи змішана);

відібрати методики і техніки корекційної роботи;

визначити загальний час, необхідний для реалізації всієї корекційної програми;

визначити частоту необхідних зустрічей (щоденно, 1 раз в тиждень, 2 раза в тиждень, 1 раз в два тижні і т.д.);

визначити тривалість кожного корекційного заняття (від 10-15 хв. напочатку корекційної програми до 1,5-2 год. на заключному етапі);

розробити корекційну програму і визначити зміст корекційних занять;

планувати форми участі інших осіб в роботі (при роботі із сім»єю - підключення родичів, значимих дорослих і т.д.);

реалізувати корекційну програму (необхідно передбачити контроль динаміки ходу корекційної роботи, можливості внесення доповнень і змін в програму);

підготувати необхідні матеріали й обладнання.

По завершенні корекційних заходів складається психологічний або психолого-педагогічний висновок про мету, завдання і результати реалізованої корекційної програми з оцінкою її ефективності.

 

ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ПСИХОКОРЕКЦІЙНИХ ЗАХОДІВ

Ефективність корекційного впливу може бути оцінена з погляду:

а) вирішення реальних труднощів розвитку;

б) постановки цілей і завдань корекційної програми.

Необхідно пам'ятати, що ефекти корекційної роботи проявляються протягом досить тривалого часового інтервалу: у процесі роботи, до моменту завершення і т.д. Так, корекційна програма може не претендувати на повне вирішення труднощів розвитку, а ставити більш вузьку мету в обмеженому тимчасовому інтервалі.

Оцінка ефективності корекції може змінюватися залежно від того, хто її оцінює, оскільки позиція учасника корекційного процесу значною мірою визначає підсумкову оцінку її успішності. Наприклад, для клієнта основним критерієм успішності своєї участі в програмі буде емоційне задоволення від занять і зміна емоційного балансу в цілому на користь позитивних почуттів і переживань.

Для психолога, відповідального за організацію й здійснення корекційної програми, головним критерієм оцінки стане досягнення поставлених у програмі цілей.

Для осіб з оточення клієнта ефективність програми буде визначатися ступенем задоволення їхнього запиту, мотивів, що спонукали звернутися за психологічною допомогою, а також особливістю усвідомлення ними проблем і завдань, безпосередньо пов'язаних із проблемами клієнта.

Аналіз факторів й умов, що впливають на ефективність корекційної роботи, показав, що істотне значення для досягнення запланованого ефекту має інтенсивність корекційних заходів.

Корекційні заняття повинні проводитися не менше 1 разу в тиждень тривалістю 1-1,5 год. Інтенсивність корекційної програми визначається не тільки тривалістю часу занять, але й насиченістю їхнього змісту, розмаїтістю використовуваних ігор, вправ, методів, технік, а також мірою активної участі в заняттях самого клієнта.

На успішність корекційної роботи впливає пролонгованність корекційного впливу. Навіть після завершення роботи бажані контакти із клієнтом з метою з'ясування особливостей поведінки, збереження колишніх або виникнення нових проблем у спілкуванні, поведінці й розвитку. Бажано здійснювати контроль і спостереження кожного випадку хоча б протягом 1-2 місяців після завершення корекційних заходів.

Ефективність програм істотно залежить від часу здійснення впливу. Чим раніше виявлені відхилення й порушення в розвитку, чим раніше почата корекційна робота, тим більша ймовірність успішного вирішення труднощів розвитку.

Фактори, що визначають ефективність психокорекції

1. Очікування клієнта.

2. Значення для клієнта звільнення від наявних проблем.

3. Характер проблем клієнта.

4. Готовність клієнта до співробітництва.

5. Очікування психолога, що здійснює корекційні заходи.

6. Професійний й особистісний досвід психолога.

7. Специфічний вплив конкретних методів психокорекції.

У міру поширення психокорекційної допомоги питання про оцінку її ефективності стає усе більше актуальним. Необхідно пам'ятати наступне:

- оцінка ефективності корекційного впливу вимагає чіткого визначення методів. У практиці найчастіше дуже важко виділити якийсь один метод, тому що з корекційною метою більшість психологів використовують сполучення різних методів;

- навіть той самий метод у руках фахівців різної кваліфікації дає різні результати.

- оцінку роботи повинні давати незалежні експерти, незалежні фахівці, при цьому доцільно, щоб експерт не був би обізнаний про метод, що застосовується, це виключало б можливий вплив на його оцінку власних уявлень про метод;

- варто враховувати структуру особистості психолога, ступінь виразності в нього якостей, необхідних для прогнозування успішності впливу;

- необхідно порівнювати безпосередні й віддалені результати психокорекційного впливу;

- необхідно враховувати теоретичні передумови психолога, що впливають на його професійні цілі й завдання, а також відношення психолога до професії і його уявлення про свої професійні якості;

- при груповій формі корекційної роботи необхідно враховувати професійні можливості психолога, спрямовані на використання своїх індивідуальних якостей для оптимізації психокорекційного впливу, оптимальний рівень активності психолога при роботі із групою, його об'єктивне значення залежно від фази розвитку групи.

Який би змістовний критерій ефективності не аналізувався, у кожному разі мова йде про наступні групи змінних, що характеризують психокорекційний вплив:

- зміни, що суб»єктивно переживаються клієнтом у внутрішньому світі;

- параметри, які об»єктивно реєструються (експертом, спостерігачем), що характеризують зміни в різних модальностях світу людини;

- стабільність змін у житті людини (після впливу).

При оцінці ефективності можуть використовуватися об'єктивні психофізіологічні методи, що реєструють вегетативно-соматичні, фізіологічні й психічні функції. Пошук критеріїв ефективності психокорекційного впливу завжди буде вимагати врахування своєрідності механізмів порушень, використовуваних методів впливу й тих цілей, які прагнуть реалізувати з їхньою допомогою.

 

ІНДИВІДУАЛЬНА ПСИХОКОРЕКЦІЯ

ПОКАЗАННЯ ДО ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ПСИХОКОРЕКЦІЇ

Психокорекція на практиці застосовується в двох формах: індивідуальній і груповій.

У випадку індивідуальної психокорекційної роботи психолог працює з клієнтом один на один при відсутності сторонніх людей. В іншому випадку він працює з групою клієнтів, що у психокорекційному процесі взаємодіють не тільки з психологом, але й один з одним. Достоїнством індивідуальної психокорекції є те, що вона забезпечує конфіденційність, таємницю і за своїм результатом буває більш глибокою, ніж групова. Вся увага психолога спрямована тільки на одну людину. Індивідуальна психокорекція зручна тим, що краще розкриває особливості клієнта, знімає в нього психологічні бар'єри, що неминуче виникають і важко долаються в тому випадку, коли людині приходиться відверто висловлюватися в присутності інших людей.

Але цей вид психокорекції малоефективний при вирішенні проблем міжособистісного характеру, для яких необхідна робота в групі.

Необхідними умовами індивідуальної психологічної корекції є наступні:

· добровільна згода на одержання такої допомоги;

· довіра клієнта до психолога;

· активність клієнта і його творчо-дослідницьке відношення до власних проблем;

· право клієнта приймати чи не приймати допомогу, що надається;

· право клієнта самому вирішувати питання у своєму житті.

Важливою особистісною передумовою ефективної роботи є прагнення самого психолога до самоактуалізації й особистісного росту. Освоєння психокорекції необхідно починати із себе, з постійної роботи над розвитком власної особистості. Особистісний ріст припускає реалістичне відношення до себе, постійну відкритість новому досвіду, готовність внутрішньо змінюватися, досліджувати себе, брати на себе відповідальність за свої рішення і дії.

Форма індивідуальної психокорекції вибирається в наступних випадках:

— коли проблеми клієнта носять характер індивідуального, а не міжособистісного характеру;

— коли клієнт категорично відмовляється працювати в групі чи за якимись причинами його робота в групі неможлива;

— коли застосовуються досить сильні методи психологічного впливу і клієнта необхідно постійно тримати під спостереженням і контролем;

— коли в клієнта виявлена сильна тривожність;

— коли виявлена сильна загальмованість;

— при невпевненості в собі;

— при необґрунтованих страхах;

— при проблемах недостатнього усвідомлення самого себе;

— при втраті змісту і мети життя.

Іноді буває і так, що за характером проблеми клієнту потрібна групова робота, але він категорично відмовляється працювати в групі. Тоді, як перший крок на шляху реабілітації можна використовувати індивідуальну роботу. І поступово, у міру готовності, підводити клієнта до усвідомлення необхідності включення в групову роботу.

Протипоказаннями для групової психокорекційної роботи можуть бути:

· сильно виражена збудливість і емоційна неврівноваженість клієнта,

· важкий характер,

· фізична хвороба,

· недостатній рівень інтелектуального чи морального розвитку і т.п.

При сильнодіючих психокорекційних процедурах у таких людей може наступити емоційний стрес чи емоційний зрив. У силу інших причин клієнт може свідомо чи несвідомо заважати працювати іншим учасникам групи. І, нарешті, він може не розуміти, що від нього потрібно чи поводитися в групі недостатньо культурно, шокуючи інших і виводячи їх з рівноваги. Іноді клієнт хоче і йому дійсно необхідно працювати в групі, але фактично внутрішньо він пручається цьому. Тоді психолог може постаратися зняти внутрішній опір клієнта, переконати його в необхідності включитися в групову роботу і допомогти йому це зробити практично.

Індивідуальна психокорекція допомагає тільки тим, у кого є реальні психологічні чи поведінкові проблеми. Наявність таких проблем може встановити професійний психолог чи усвідомити сам клієнт. Психокорекція мало чим може допомогти людям, у яких психологічні чи поведінкові відхилення викликані серйозними захворюваннями органічного характеру. Для таких людей необхідна допомога психотерапевтів чи психіатрів.