ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Системна модель соціальної роботи



Ідея запровадження системної моделі у соціальній робо­ті визріла на підставі осмислення запропонованої австрій­ським біологом і натурфілософом Людвігом фон Берталанфі (1901—1972) загальної теорії систем, в якій він на біологіч­ному матеріалі доводив, що всі організми — це системи, утворені з підсистем, і водночас складові надсистеми. У фі­лософському вимірі система (грец. зузіета — поєднання, утворення) є сукупністю елементів (предметів, явищ, погля­дів, принципів), між якими існують зв'язок і взаємодія. Сукупність зв'язків і між цими елементами утворюють її внутрішню форму, якісні їх характеристики, тобто зміст системи. Зміни в одній частині системи породжують зміни в інших її складових.

До особливого класу систем, у яких поєднуються матері­альні та ідеальні елементи, належить соціальна система — цілісне утворення, основними елементами якого є індиві­ди, групи, спільноти, соціальні інститути, їх зв'язки, взаємодії, взаємовідносини, а також соціальні норми, цінності тощо. У контексті соціальної роботи соціальни­ми системами є соціальні служби, інтернатні заклади, сім'я, громади, спільноти, навчальні заклади, державні 'адміністрації, суд та ін. Вони можуть бути природними, тобто неформальними (друзі, колеги), формальними (нав-іцальний клас, профспілки), суспільними (лікарі, школи). Отже, соціальна система є певним набором взаємозв'язків. Розуміння соціальними працівниками природи і суті цих взаємозв'язків надзвичайно важливе, бо соціальні проце­си, події чи поведінку можна осягнути саме через них.

Теорія систем, яку відносять до соціологічних умовно (оскільки її суть і значущість поширюються далеко за ме­жі соціології), дає змогу масштабно побачити соціальну роботу в різних вимірах. Вона розкриває взаємодію у соці­альній сфері приватного і суспільного, можливість залу­чення агентів різноманітних змін для роботи з клієнтом, а також специфічні особливості соціальних працівників та їхніх агенцій як об'єктів змін.

Зацікавленість теорією систем пожвавилася у 50— 60-ті і досягла апогею у 70-ті роки XX ст. з опублікуван­ням праць американських фахівців Говарда Голдстейна «Практика соціальної роботи: унітарний підхід» та Елієн Пінкус, Енн Мінахен «Практика соціальної роботи: мо­дель і метод», які обґрунтували модель її практичного ви­користання в соціальній роботі, започаткували «унітар­ний підхід» у ній, який спирався на методи, що давали змогу працювати на різних рівнях — з конкретними ви­падками, з групою, громадою, в резидентних (стаціонар­них) закладах.

Системна модель соціальної роботи — модель соціальної роботи, яка грунтується на ідеї, що задовільне життя людини залежить від систем, які її оточують, а сім'я є системою, всередині якої існують від­носини між подружжям, дітьми / родичами, і яка включена у взаємо­дію з різноманітними соціальними інститутами державою, систе­мою освіти і виховання, економічними та іншими організаціями.

У соціальній роботі функціонують такі базисні системи:

— система агента змін (соціальні працівники та органі­­зації, покликані надавати підтримку і допомогу клієнтам);

— система клієнта (люди, групи, сім'ї, що потребують

допомоги);

— система мети (люди, яких система агента змін праг­­не змінити, щоб досягти мети у своїй роботі);

— система дії (люди, з якими працює система агента­змін, щоб досягти своїх цілей).

Клієнт, мета і система дії, як зауважували Е. Пінкус і Е. Мінахен, за певних обставин можуть бути одним і тим самим об'єктом, за інших — можуть різнитися між собою. Крім того, люди, у соціальному бутті яких виникають проблеми, не завжди мають змогу скористатися системами підтримки. Причинами цього часто є:

1) відсутність таких систем у їхньому житті; їх невідпо­­відність реальним проблемам особистості або нестача необ­­хідних ресурсів (наприклад, у літніх людей немає родичів­або дружньо налаштованих сусідів);

2) непоінформованість людей про можливості певних со­­ціальних систем або небажання скористатися цими можли­­востями (наприклад, скривджена батьками дитина може не­знати, куди звернутися по допомогу або може боятися зая­­вити про свої проблеми в органи внутрішніх справ, соціаль­­ної служби, оскільки це, на її погляд, може спричинити роз­­лучення з батьками, яких вона, попри все, любить); ^

3) ймовірність виникнення нових проблем у взаємодії­із системою (залежність, конфлікт інтересів тощо).

У соціальній роботі важливо передусім достеменно з'ясувати можливості, інтереси, структуру потреб, особли­вості зовнішньої взаємодії фокусної системи — системи, на яку необхідно звернути першочергову увагу при вив­ченні ситуації. Наприклад, аналізуючи таку фокусну сис­тему, як сім'я, слід брати до уваги індивідів, які її утворю­ють, характеристики її оточення (школи, церкви, сусідів, групи в громаді та ін.).

Особливістю будь-якої системи є її несумативність, тобто нетотожність системи як цілого сумі її частин, ком­понентів. Вона завжди є чимось більшим. Для соціальної роботи важливо, що кожна система складається з менших систем, будучи одночасно частиною більшої системи; вона має свої межі — лінії чи бар'єри, які відокремлюють її від інших систем. Люди по-різному визначають ці межі. Наприклад, на думку одних, сім'я обмежується кровно-спорідненими людьми; інші вважають, що, крім спорідне­ності, необхідно проживати разом.

Залежно від взаємозв'язків із зовнішнім середовищем соціальні системи поділяють на відкриті системи, які ак­тивно взаємодіють з іншими системами, і закриті — які не мають змоги для взаємодії з іншими. Якщо межі систе­ми стають відкритими, то це означає, що система з часом зазнає руйнації.

Важливою характеристикою соціальних систем є ціле­спрямованість діяльності — спрямування енергії для оптимального функціонування, досягнення мети діяльнос­ті. Наприклад, однією із цілей сім'ї на певному етапі може бути догляд і лікування когось із тих, хто до неї належить. Але для досягнення мети система в соціальній роботі має володіти певними ресурсами (коштами, медикаментами, інформацією, можливістю проконсультуватися у кваліфі­кованих спеціалістів тощо). У теорії систем їх називають вхідні дані системи — ресурси, якими повинна володіти система або які необхідно ввести в неї для досягнення мети її функціонування. При залученні в систему соціальної ро­боти ресурсів, які мають забезпечити догляд і лікування, виникає очікування на виліковування людини або стабілі­зацію її стану. За такої ситуації йдеться про вихідні дані системи — характеристику того, наскільки результати відповідають меті. Подібний підхід простежується й у про­ектній діяльності при складанні логіко-структурної матри­ці, в якій описують потрібні для діяльності (впровадження нововведення) ресурси і вкладення, а також очікувані ре­зультати і впливи.

Соціальні системи перебувають у різноманітних інфор­маційних зв'язках. Вони отримують інформацію від своїх внутрішніх компонентів (прямий зв'язок). Прикладом зворотного зв'язку у соціальній роботі є інформація із зов­нішніх джерел про вплив чи ефект, який спричиняє пове­дінка індивіда. Зворотний зв'язок може бути позитивним (показник розвитку системи в потрібному напрямі, відпо­відно до обраних цілей) і негативним (свідчить, що обра­ний спосіб чи шлях розвитку змін ускладнює досягнення мети). Поведінка, діяльність, які засвідчив позитивний зворотний зв'язок, заслуговують на підтримку і заохочен­ня; негативний зворотний зв'язок є підставою для їх ко­рекції відповідно до реального стану справ і мети.

Функціонування соціальних систем потребує забезпе­чення відповідною енергією, якою можуть бути інформа­ція, знання, ресурси, навички. Відсутність цієї енергії по­роджує явище ентропії (грец. еп — в, Ігоре — поворот, зміна) соціальних систем — виснаження, розпад, руйну­вання. Його часто переживають сім'ї, в яких є проблеми алкоголізму, сімейного насильства, девіантної поведінки, зловживання щодо дітей.

Соціальним системам властиве явище синергїї (грец. зу-пег£оз — той, що діє разом) —.здатність створювати нову енергію для підтримання свого існування і розвитку чер'ез поєднання окремих частин, елементів, факторів в єдину систему за рахунок т. зв. системного ефекту. Наприклад, люди, взаємодіючи у шлюбі, групі самодопомоги чи профе­сійній групі, стимулюють одне одного для підтримання стосунків, які формують обов'язки всередині групи й роб­лять її міцнішою. Якщо соціальний працівник навчатиме одного з членів сім'ї основам догляду за дитиною з розумо­вою відсталістю, то, як правило, це зумовить передавання знань іншим членам сім'ї та родичам. Наслідком цього стане загальне підвищення ефективності та якості догля­ду, поліпшення умов для розвитку дитини, вивільнення часу для інших сімейних справ.

Компоненти системи, відрізняючись один від одного,­не є цілком інтегрованими. Тому системі доводиться пос­­тійно справлятися з цими відмінностями, які часто спри­­чинюють у ній напруженість (надмірна руйнівна збудже­­ність, скрутне становище), конфлікти (зіткнення проти­­лежних елементів). Важливий не факт напруженості, кон­­флікту, а те, як система з ними справляється, що і є метою­роботи соціальних працівників. Та іноді ї'м доводиться вда­­ватися до посилення напруги чи конфронтації, без чого не­­можливі впровадження інновацій, соціальні зміни. *"­Важливою особливістю соціальної системи є її гомео­­стаз (грец. потоіоа — подібний, зіаіоз — нерухомий) —­стан внутрішньої динамічної рівноваги системи, який забез­­печується регулярним відновленням основних її структур,­речовинно-енергетичного складу, а також постійною фун­­кціональною саморегуляцією у всіх її ланках. Він є свідчен­­ням здатності системи підтримувати свою фундаментальну­природу, тобто рухатися до мети, навіть якщо якісь її еле­­менти змінюються. Наприклад, соціальна служба залиша­­тиметься такою ж системою і в разі зміни її керівництва,­частини персоналу, ліквідації відділів, перепідпорядкуван-­ня. Знаходження системою нового балансу після порушен­­ня існуючого порядку, усталених зразків взаємодії означає­досягнення нею динамічної рівноваги. Це має важливе зна­­чення для багатьох моделей соціальної роботи.

Теорію систем часто використовують для з'ясування си­туації в сім'ї, яка звертається по допомогу, під час плану­вання допомоги конкретній людині з урахуванням ресурсів та інших характеристик системи та ін. (табл. 1.3).

Таблиця 1.3

Сім'я і теорія систем

 

Характеристики системи Факти, процеси, які свідчать про ситуацію в сім'ї
Межі Сім'я є системою з межами і підсистемами
    Межа навколо сім'ї відокремлює її від більш широкої соціальної системи, підсистемою якої є сім'я
    Межі сім'ї мають бути напівпрозорими для забезпечення адаптації та виживання

Закінчення таблиці 1.3

 

  Поведінка кожного члена сім'ї і кожної підсистеми сім'ї визначається патерном взаємодії, що об'єднує усіх членів сім'ї
Патерни (усталені зразки Патерни сімейної взаємодії зазнають впливу правил, які можуть виникати від повторного переживання певних епізодів сімейної взаємодії
  Для пояснення сімейної взаємодії необхідно користуватися принципом циркулюючої каузальності (причинності)
Стабільність і зміни Сімейні системи охоплюють процеси, що упереджують зміни і процеси, які сприяють змінам
Стабільність За дефіциту ресурсів у сімейній системі в одного з її членів може розвиватися проблематична поведінка
    Негативний зворотний зв'язок, або зворотний зв'язок, що обмежує відхилення, підтримує гомеостаз (стабільність) системи
Зміна Позитивний зворотний зв'язок, або зворотний зв'язок, що збільшує відхилення, може спричинити ефект некерованого посилення напруженості чи ефект «снігової кулі»
    Індивіди і компоненти систем можуть демонструвати симетричні патерни поведінки, які, якщо їх не вдається нейтралізувати, здатні призвести до розпаду системи
    Позитивний і негативний зворотні зв'язки — це нова інформація, а нова інформація — чинник, який засвідчує відмінність між станом системи і метою її функціонування
    У системі можливі. зміни першого (зміна поведінки в межах правил системи) і другого (зміна правил системи) порядку
Складність Системна теорія охоплює мистецтво управління першого (системи, що є предметом спостереження) і другого порядку (системи, що спостерігають)
    Наявні в одній частині системи повторювані патерни ізоморфне (подібно за формою) відтворюються в інших частинах системи

Для соціальних працівників, які використовують у сво­їй роботі теорію систем, важливо враховувати такі чинни­ки, як еквіфінальністпь (можливість досягнення результату різними способами) та мультифінальністпь (ймовірність от­римання за одних і тих самих умов різних результатів, ос­кільки елементи системи взаємодіють по-різному). Це озна­чає, що використовуваний соціальним працівником у двох схожих ситуаціях один і той самий план роботи може мати різні наслідки для клієнта.

У соціальній роботі часто доводиться враховувати та­кий системний процес, як реверберація (лат. геуегЬего — відбиваю, відкидаю) — повільне зниження рівня соціаль­ного функціонування клієнта. Цей процес має назву «ефект доміно». Наприклад, вживання наркотиків зде­більшого спричинює такі наслідки: втрата роботи -» неста­ча грошей -> розпад соціальних відносин -> конфлікти, розпад сім'ї -» втрата житла -» проблеми зі здоров'ям -> моральна деградація -» цілковита криза.

Соціальній системі властиве явище диференціації (лат. біі-£егепІіа — відмінність) — збереження власної ідентичності у процесі розширення чи звуження її меж. Це відбувається, наприклад, із народженням або всиновленням дитини, приєднанням до сім'ї дідуся чи бабусі або з переїздом дорос­лих дітей з батьківського дому в інше місце проживання.

Загалом системний підхід відкриває нові пізнавальні можливості, дає змогу побачити проблемні сегменти, еле­менти взаємодії між клієнтами та їх оточенням. Він є мето­дологічною основою цілеспрямованих, комплексних дій соціальних працівників. Використання теорії соціальних систем у плануванні роботи допомагає виявити існуючі в соціальному бутті клієнтів системи та їхні межі, оцінити їх функціонування або дисфункції, виробити можливі цілі втручання та відповідні стратегії. За системного підходу втручання і зміни спрямовані на ті ситуативні моменти, які впливають на проблему клієнта. Як правило, ці втру­чання мають на меті забезпечення необхідних для нього змін у сім'ї, громаді, навіть у суспільстві.

Системну модель використовують на різних рівнях со­ціальної роботи. Наприклад, в індивідуальній роботі на ос­нові теорії систем соціальні працівники виявляють факто­ри оточення клієнта (від безпосереднього побутового рівня до суспільного рівня), фіксують вплив на нього цих чинни­ків та інших людей. Далі соціальний працівник разом із клієнтом шукає змогу різними (переважно альтернативни­ми) засобами допомогти клієнтові досягнути мети, «оминути» обставини, що можуть спричинити негативні на­слідки або «побічні» негативні явища. Найчастіше вико­ристовують у цій справі техніки пошуку ресурсів (вхідних даних), визначення очікуваних результатів. При цьому со­ціальні працівники переважно перебирають на себе роль брокера (посередника, який діє від імені клієнта) соціаль­них послуг.

Соціальним працівникам постійно доводиться вивчати суперечливі або нереалістичні ставлення до агента змін — суб'єкта, який стимулює, забезпечує необхідні зміни в жит­ті клієнтів соціальної роботи. Ця робота може бути особливо ефективною в роботі з «групами ризику», оскільки соціальні працівники, наприклад на відміну від представників право­охоронних органів, розглядають делінквентну (лат. сіеіищи-епз (гіеіііщиепйз) — той, що вчиняє провину) поведінку, яку демонструють підлітки, як проблему невикористаних мож­ливостей клієнта, його соціальної та емоційної незрілості.

Теорію систем широко застосовують у роботі з сім'ями, зокрема в сімейній терапії. Однією з центральних у теорії систем і досить поширеною в соціальній роботі з сім'ями є ідея створення підтримуючих мереж. Мережі — це фор­мальні або неформальні зв'язки людей чи організацій, які можуть поділяти між собою ресурси, обмінюватися навич­ками, інформацією, знаннями тощо. Вони бувають пози­тивними або негативними відповідно до того, як вплива­ють на особу. Наприклад, людина, що вживає наркотики, включена в мережу, яка дає їй змогу знаходити та купува­ти наркотики, підтримувати стосунки з іншими спожива­чами наркотиків тощо. Це приклад негативної мережі, частина якої існує нелегально. Але коли наркозалежна особа прийме рішення про необхідність лікування та реабі­літації, вона має знайти та налагодити стосунки з елемен­тами іншої системи чи мережі, яка зможе допомогти їй в досягненні мети. Це можуть бути родичі чи друзі, соціаль­ні працівники, лікарі, лікарня чи реабілітаційний центр, програма підтримки людей, що мали залежність, група са­модопомоги тощо. Тому завдання соціального працівника полягає в створенні та підсиленні позитивних, підтримую­чих мереж, мобілізації їх ресурсів на користь клієнта, зна­ходженні людей чи організацій, які зможуть бути ефек­тивними в допомозі клієнту досягти мети. Очевидно також, що клієнти соціальної роботи, більшість з яких на­лежить до бідних прошарків, мають обмежені соціальні мережі порівняно, наприклад, з представниками вищих класів, які мають змогу підтримувати тісні стосунки з друзями чи колегами в інших містах і країнах, що уможлив­лює їх доступ до різноманітних ресурсів, насамперед ін­формаційних, і створює сприятливі можливості для роз­витку чи досягнення бажаних змін.

На макрорівні теорію систем застосовують для організа­ції та зміни систем, які впливають на життя людей. На­приклад, в процесі роботи в громаді теорія систем є основою для розуміння зв'язку ресурсів, потреб, міжособистісних стосунків й ефективних методів використання різних час­тин системи (громади). Наприклад, у деяких хеседах (благо­дійних соціальних службах єврейських громад, орієнтова­них на надання послуг людям похилого віку) впровадили програму, відповідно до якої досвідчені вчителі-методисти, що перебувають на пенсії, проводять репетиторські занят­тя з дітьми у позаурочний час. Організацію такої програми зумовило прагнення забезпечити соціальний простір для самореалізації пенсіонерам і допомогти батькам, які не мо­жуть найняти репетитора, підвищити рівень знань дітей, що позитивно позначиться на їх конкурентоспроможності на ринку праці, допоможе їм долучитися до досвіду людей старшого покоління.

Попри те що теорія систем не пояснює причин право­порушень, а лише допомагає у встановленні зв'язків між різними соціальними чинниками і соціальними правопо­рушеннями, основні її положення використовують при розробленні програм, спрямованих на зміну девіантної пове­дінки, передбачаючи використання для цього можливостей різних соціальних закладів. Послуговуються нею і при роз­робленні концепцій соціального захисту та планів їх реаліза­ції. Наприклад, концепція створення в межах великого насе­леного пункту комплексної системи соціальної реабілітації розумове відсталих осіб передбачає координацію роботи від­повідних організацій, формування команди фахівців, впро­вадження взаємопов'язаних програм (раннього втручання, тимчасового догляду, корекції розвитку і поведінки в до­шкільному віці, інтегрованого навчання, зайнятості та пра­цевлаштування, забезпечення житлом, догляду за доросли­ми, оздоровлення, зміну ставлення з боку громади тощо).

Основним обмеженням системної моделі соціальної ро­боти є її дещо абстрактний характер, оскільки вона зде­більшого лише описує те, що може трапитися. Робота в ме­жах цієї моделі вимагає від соціальних працівників нала­годження і розвитку контактів з багатьма організаціями (наприклад, місцевою владою, лікарнями, поліклініками, школам и, громадськими і релігійними організаціями, які можуть надавати послуги клієнтам, групами самодопомо­ги, товариствами, професійними організаціями, міліцією тощо). Однак представники цих організацій можуть бути де зацікавленими у розвитку відносин із соціальними ;'} службами, не реагувати належно на їх запити. Крім того, • соціальні працівники переважно діють у структурі певних соціальних організацій, які мають конкретну мету діяльність, чітко визначають функції своїх підрозділів і окремих фахівців, внаслідок чого їх звернення до ширшої системи може виходити за межі службових повноважень. *' У соціальній роботі доводиться враховувати і те, що зміна системи потребує багато часу і зусиль, вона може бути безрезультатною або навіть зашкодити справі. Проте успішні результати, як правило, змінюють на краще життя багатьох людей. Використовуючи системну модель, необхідно брати до уваги різні явища, які не вписуються у загальну теорію систем, оскільки вона сприяє розв'язанню проблем переважно на макро- та мезорівнях, не враховую­чи особистісних характеристик клієнта.

Системна теорія використовує чимало технічних тер­мінів. Водночас вона пропонує концептуальні межі для мікро- і макропрактики, орієнтує на з'ясування причин певних подій, явищ, процесів, чітке й осмислене плану­вання змін і заходів, спрямованих на їх здійснення; ство­рює широкий простір для самовизначення клієнта, пошу­ку альтернативних шляхів для втручання та підтримки з боку соціальних працівників.

Основна цінність застосування системних ідей у соці­­альній роботі полягає в їх спрямованості на пізнання, зміну людської або соціальної поведінки загалом, а не окре­­мих її елементів. На відміну від роботи з конкретними ви­­падками, яка передбачає сконцентрованість на одному або ­двох аспектах ситуації, системна модель є ближчою до­ комбінованої, командної роботи, що дає змогу одночасно долати більшу кількість проблем, беручи до уваги взаємо­пов'язаність різноманітних підсистем.

У 70-ті роки XX ст. використання теорії систем було піддано критиці прихильниками психологічної моделі со­ціальної роботи. Виступали проти неї і марксисти. Однак у 90-ті роки вона знову набула популярності серед фахівців ; соціальної роботи, особливо у Великобританії, які, здійснюючи догляд у громаді, мають своїм обов'язком коорди­націю надання клієнтам послуг різними соціальними сис­темами, що передбачає використання можливостей і взає­мозв'язків різних частин системи.

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.221.159.255 (0.017 с.)