Лекція 2. Проблеми формування особи фахівця соціальної роботи

План лекції:

1. Проблеми розвитку і становлення особи соціального працівника.

2. Вимоги до професійно-значущих особових якостей соціального працівника.

3. Професійно-етичні критерії придатності в соціальній роботі

 

Вирішення ціннісного протиріччя на користь науково обгрунтованих професійно-етичних цінностей, які в умовах сучасної Росії можуть бути якнайповніше представлені системою гуманістичних цінностей, має як теоретичну, так і практичну значущість, оскільки визначає сенс і зміст професійної соціальної роботи як особливого виду професійної соціальної діяльності на рівні теорії і ефективність соціальної роботи на практиці. Отже, засвоєння і привласнення фахівцем системи професійно-етичних цінностей стає в сучасних умовах найважливішим чинником прямої і опосередкованої гуманізації громадських стосунків, необхідною умовою соціального прогресу. Внаслідок цього правомірні особливі вимоги до професійно-значущих якостей особи фахівця.

Очевидно, що формування тотальне ідеальній особі взагалі можливо лише у відповідних ідеальних умовах, оскільки знання про належне не стануть переконаннями і тим більше не опосередкують в потребах, якщо індивідуальний і соціальний досвід людини постійно спростовуватиме їх. Більше того, будучи все ж сформованою, така ідеальна особа може виявитися в певних конкретно-історичних умовах неконкурентоздатної, нежиттєздатної, що може привести до її соціального краху і особовій депривации. Наприклад, альтруїзм у своїх крайніх проявах може означати постійне самозречення і повну зневагу особою власними інтересами на користь інтересів інших осіб, що, врешті-решт, може привести до маніпулювання нею і її знеособленню на тлі повного самозречення. Проте, це не означає, що в нинішніх умовах слід спиратися лише на знання соціальним працівником професійно-етичних імперативів. Особливості їх інтерпретації істотно залежать від особових якостей фахівця, рис його вдачі. Неповторність ситуації, в якій може виявитися соціальний працівник, не завжди укладається в рамки абстрактних приписів. Це вимагає від нього творчого підходу до рішення моральних проблем, у зв'язку з чим внутрішня потреба поступати завжди морально, регулювати свої дії з урахуванням професійно-етичних норм і засвоєної системи цінностей є своєрідною формою синтезу теорії і практики. Таким чином, поведінка, стосунки і дії соціального працівника повинні детермінуватися цілком певними якостями його особи, основними з яких слід вважати,:

* чесність - необхідна якість для соціального працівника. Чесність, уміння фахівця говорити правду, потрібна і у великому, і в малому. Соціальний працівник повинен говорити правду про положення клієнта, про можливість вирішити його проблеми, про ті утруднення, які зустрічаються в роботі, про досконалі помилки і способи їх корекції. Проте чесність повинна проявлятися не лише в словах - нею має бути пронизана уся діяльність соціального працівника. Він не має права обдурити очікування клієнта, якщо дав йому повне уявлення про результати спільної діяльності. Якщо він з об'єктивних причин не упевнений в бажаному результаті діяльності, він повинен повідомити про свої сумніви клієнтові, щоб не породжувати нездійсненних надій і не викликати згодом нарікань у свою адресу. Проте якщо він, подумавши план дій, дав слово клієнтові - він повинен його тримати.

* совість соціального працівника проявляється як почуття моральної відповідальності за свою поведінку, потреба поступати відповідно до своїх особистих уявлень про добро, благо і справедливість і містить в собі як раціональні, так і емоційні компоненти. Совість як якість особи є індивідуалізованою формою віддзеркалення вимог до неї суспільства і професійної групи. Совість виконує функцію найважливішого регулювальника поведінки, спонукаючи до творчих пошуків рішення і застерігаючи від чисто формального підходу до рішення проблем. Коли професійно-етичні норми виявляються занадто абстрактними, совість підказує фахівцеві те рішення, реалізація якого принесе йому моральне задоволення. І навпаки, совість може викликати у фахівця відчуття провини за невірне рішення, недбалість і помилки в справах і тому подібне

* об'єктивність - соціальний працівник - людина, і повністю виключити людський чинник в його взаєминах з клієнтом неможливо. Соціальний працівник може мати свої симпатії і антипатії, але вони не повинні позначатися на якості його роботи з різними клієнтами - які б почуття клієнт або товариш по службі не викликав у соціального працівника, його особа має бути оцінена адекватно. Інакше він може, переоцінивши клієнта, зажадати від нього неможливого; недооцінивши його - настроїти клієнта на роботу "з прохладцей", викликати у нього бажання незалежно від особового потенціалу вирішити свої проблеми цілком за рахунок зусиль соціального працівника і системи соціального захисту в цілому. Об'єктивність має бути присутньою при оцінці нуждаемости в допомозі групи клієнтів - соціальний працівник не має права недооцінювати або переоцінювати усій сукупності обставин кожного з клієнтів і приймати рішення про надання переважної допомоги одному в збиток інтересам іншого без досить вагомого обгрунтування своєї думки.

* справедливість - має бути постійно присутнім у взаєминах соціального працівника з клієнтами, їх близькими і колегами. Кожен клієнт, незалежно від своїх якостей, статусу, стосунки до нього фахівця і тому подібне повинен отримати саме ту долю ресурсів суспільства, в якій він має потребу на основі принципу соціальної справедливості ("конструктивної нерівності"). Симпатичний клієнт соціальному працівникові або викликає антипатію - це не повинно відбитися на кількості і якості тих благ і послуг, які клієнтові необхідно надати. Справедливість повинна проявлятися і по відношенню до колег - кожна дія або вчинок клієнта або колеги повинні отримувати справедливу оцінку, без перебільшення або зменшення їх заслуг або недоліків, з урахуванням як об'єктивних, так і суб'єктивних чинників. Втілення в практиці соціальної роботи принципу справедливості оберігає соціального працівника від відчуження від клієнта і від колективу.

* тактовність - ця якість припускає уміння соціального працівника передбачати усі об'єктивні наслідки вчинку або дій і їх суб'єктивне сприйняття клієнтами, колегами і іншими людьми. Тактовність як якість особи соціального працівника потрібна внаслідок того, що його поведінка завжди вимагає одночасного дотримання безлічі професійно-етичних норм і вимог, які можуть здаватися суперечливими (як, наприклад, чесність, відкритість і конфіденційність). Уміння збудувати свої дії так, щоб не поставити мимоволі кого-небудь в невміле положення, не зачепити самолюбність особи, не принизити її - це досягається шляхом усебічної оцінки суперечності ситуації і тенденцій і динаміки її розвитку. Як якість особи, тактовність особливо потрібна соціальному працівникові, якому через специфіку професії доводиться мати справу з людьми слабкими, хворими, приниженими, знервованими, чия самолюбність вже в достатній мірі зачеплена тими обставинами, в яких вони знаходяться.

* уважність і спостережливість потрібні соціальному працівникові в його повсякденній практичній діяльності. Працюючи з клієнтом, соціальний працівник зобов'язаний помічати усі щонайменші зміни в його настрої, як позитивні, так і негативні. Будучи уважним і спостережливим, фахівець завжди може помітити невпевненість і коливання клієнта, його розгубленість, угнетенность, нарешті, навіть погане самопочуття або незгода з пропонованим рішенням, навіть якщо з яких-небудь міркувань заперечення не висловлені вголос. Спостережливість і уважність соціального працівника дадуть йому в даному випадку можливість, не упускаючи часу, довести свою правоту, вагоміше аргументуючи пропозиції, підбадьорити клієнта, підтримати його. Нарешті, уважність і спостережливість допоможуть соціальному працівникові уловити нещирість клієнта і спонукати його перевірити отриману інформацію.

* толерантність - обов'язкова якість особи соціального працівника, що полягає в підвищенні порогу чутливості до негативних характеристик клієнта. Вона потрібна, якщо соціальний працівник прагне досягти довірчих стосунків зі своїм клієнтом. Толерантність соціального працівника грунтується на принципі пошани особи в кожній людині. Толерантність фахівця формується на основі розуміння умов розвитку, становлення особи клієнта з урахуванням усіх несприятливих чинників, що впливають на цей процес. Це робить можливим прийняття людини таким, який він є, визнання його права бути самим собою, мати власні звички, погляди, переконання, вести той спосіб життя, який він вважає за доцільне, якщо це не має характеру кримінальної або іншій соціально небезпечній діяльності, не входить в протиріччя з суспільною мораллю. Проте толерантність не означає схвалення соціальним працівником тих негативних ідей або дій клієнта, які можуть зробити негативний вплив на його життєдіяльність, його найближче оточення або суспільство в цілому, - вона не може бути безмежною.

* витримка і самовладання є якостями особи соціального працівника, без яких його професійна діяльність неможлива. Стикаючись у своїй діяльності з клієнтами, що знаходяться у важкій життєвій ситуації, соціальний працівник завжди повинен враховувати емоційний статус таких індивідів. Навіть якщо клієнт дратівливий і дозволяє собі виплеснути свої негативні емоції на соціального працівника, то соціальний працівник не має права відповісти тим же. Більше того, він не повинен втрачати самовладання - інакше, віддавшись у владу власних емоцій, він не почує того, що говорить клієнт, не зможе адекватно сприйняти інформацію і оцінити її. У разі, коли соціальний працівник спілкується з клієнтом, що має які-небудь порушення психіки або функцій органів чуття, витримка і самовладання йому також потрібні, оскільки на користь справи необхідно налагодити контакт і навіть від такого клієнта отримати потрібні відомості, дати йому інформацію в доступній формі, добитися її засвоєння, проявляючи витримку і самовладання.

* доброта соціального працівника, заснована на гуманізмі і любові до людей, має специфічний зміст - вона діяльна. Вона утілюється в турботі про людину, створення сприятливих умов для його життєдіяльності, позитивного емоційного настрою, навчанні клієнта необхідним для нього навичкам і діям, умінні вчасно і в належній мірі надати необхідну допомогу. Соціальний працівник має бути не "добреньким", жаліючим клієнтів, співчуваючим їх слабкостям і що потурає їм, а добрим, тобто уміти самому і учити клієнта протистояти негативним явищам, долати труднощі, бути відповідальним за свою долю і долі близьких. Доброта соціального працівника надає йому право і можливість говорити клієнтові навіть неприємну правду, якщо це є необхідним для блага клієнта.

* любов до людей - без неї соціальний працівник ніколи не стане для клієнта другом, наставником, близькою людиною. Проте, як говорить прислів'я, "легше любити усе людство, чим свого сусіда", і у своїй професійній діяльності соціальний працівник постійно стикається з тією обставиною, що далеко не усі клієнти об'єктивно здатні викликати до себе любов як конкретні представники людства. Окрім цього, любов як почуття практично не піддається контролю і управлінню з боку особи - можна лише контролювати її зовнішні прояви. Проте соціальний працівник повинен уміти бачити в людях позитивні людські риси і якості, достоїнства, розуміти причини і умови виникнення недоліків і вад - саме це може стати основою його любові до людей. Працюючи з клієнтом, соціальний працівник повинен, спираючись саме на них, постаратися змінити думку клієнта про саме собі і викликати ту його позитивну трансформацію, яка потрібна для нього. Байдужість до людини веде до неуважності, нерозумінню його внутрішнього світу і, відповідно, різко знижує ефективність дії.

* самокритичність - невід'ємна якість соціального працівника. Уміння аналізувати свою діяльність, бачити свої помилки і шляхи їх виправлення, давати неупереджену оцінку своїм діям і поведінці, не вигороджуючи себе і не шукаючи самовиправдань - одна з якостей, що дають можливість соціальному працівникові не лише чесно виконувати свій борг, але і удосконалюватися у своїй професійній діяльності. Тільки не закриваючи ока на свої недоліки, а конструктивно критикуючи самого себе, не самохзаспокоюючись, можна розвивати свої достоїнства. В той же час, самокритичність соціального працівника не повинна переходити в "самоедство" - ця якість, обумовлена прагненням усе абсолютно і свої, і чужі гріхи звалити на себе, не принесе користі, а навпроти, навантажить соціального працівника в стан безвихідності, песимізму, зробить його невпевненим в собі і своїх силах.

* адекватність самооцінки потрібна соціальному працівникові в його повсякденній практичній діяльності. Фахівець, що працює з населенням в області соціального захисту, здійснює життєво важливі для усього суспільства функції. Проте при цьому він не повинен втрачати почуття реальності і не переоцінювати своїх здібностей і можливостей - завищена самооцінка приведе до самовпевненості і зарозумілості, а самовпевненість, у свою чергу, спричинить помилки і негативно позначиться на ефективності діяльності. Не менш небезпечна і занижена самооцінка соціального працівника - невіра у свої сили і можливості негативно позначиться не лише на результатах діяльності, але і зробить негативний вплив на стан клієнта, на громадську думку про систему соціального захисту в цілому.

* терпіння - необхідно в поседневной діяльності соціального працівника. Він працює з різними клієнтами, частина з яких важкі в спілкуванні. Такі труднощі можуть бути викликані як віковими (наприклад, зниження пам'яті), так і емоційними (наприклад, гнівлива) характеристиками клієнта. Соціальний працівник має бути терплячий з кожним, має бути готовим вислуховувати незв'язну розповідь або кілька разів повторювати одне і те ж, повинен мати терпіння вислухати емоційного клієнта, навіть якщо ці емоції безпричинно спрямовані на соціального працівника. Для нього головне - вислухати клієнта, дати йому вичерпно висловитися з проблеми, зняти негативні емоції і направити розмову в конструктивне русло, щоб отримати і передати інформацію в повному об'ємі, добитися розуміння і викликати мотивацію до спільної діяльності.

* комунікабельність - найважливіша якість соціального працівника. Із спілкування починається його знайомство з клієнтом, спілкуванням робота з ним закінчується. Від здатності соціального працівника до спілкування, його комунікативній компетентності багато в чому залежить в цілому успіх його діяльності, тому що саме в спілкуванні він дізнається про проблеми клієнта, його пріоритетах, очікуваннях, в спілкуванні виробляє план спільних дій за рішенням проблеми і обговорює хід його виконання і результати. В ході спілкування він може дізнатися про обставини, що змінилися, клієнта і внести корективи до плану роботи, що зробить його актуальним і доцільним. У спілкуванні з колегами соціальний працівник переймає і поширює досвід роботи, обговорює загальні проблеми і вирішує питання, що хвилюють його. У спілкуванні з представниками інших державних і недержавних установ і організацій вирішує необхідні для нормального функціонування і розвитку соціальної служби питання.

* оптимізм - соціальна робота є однією з найважчих професій, оскільки соціальний працівник постійно бачить людей нещасних, знедолених, обтяжених безліччю проблем. І він знає, що далеко не усі проблеми можна дозволити - і з об'єктивних причин, і по суб'єктивних. В той же час, він несе людям допомогу, хоч би часткове полегшення їх страждань, отже, і добро - і ця обставина служить джерелом його оптимізму. Бачить постійно навколо себе людські страждання, фахівцеві важко зберігати оптимізм, віру в справедливість і урочистість добра, проте це необхідно, оскільки, окрім матеріальної, побутової і будь-якій іншій допомозі, соціальний працівник повинен нести людям радість, надію і віру в краще, а це неможливо здійснити, якщо соціальний працівник сам не має ні віри, ні надії. Соціальний оптимізм соціального працівника має своїм джерелом переконання в можливості здійснення соціальної справедливості, здатності людини до постійного саморозвитку і вдосконалення, наближенні до ідеалу добра. Відсутність оптимізму у соціального працівника не лише "заражає" клієнта безвихідністю, але і робить недоцільними усілякі спроби змінити положення на краще, тобто робить соціальну роботу безглуздою витратою часу і засобів. З урахуванням тієї обставини, що від позиції соціального працівника багато в чому залежить і активність клієнта, оптимізм може вважатися однією з основних рис особи соціального працівника.

* сила волі - завжди потрібна соціальному працівникові в його практичній діяльності. Вона до деякої міри детермінована генетично, але не є виключно природним, спочатку існуючим продуктом, приналежністю людської істоти. Свідомий настрій на виконання об'єктивно необхідних дій на основі знань і умінь, здатність не відступати перед перешкодами, що виникають в процесі діяльності, і доводити почату справу до кінця є якостями, що розвиваються в результаті накопичення досвіду роботи і усвідомлення свого професійного обов'язку, подолання самого себе, своєї слабкості. Сила волі потрібна соціальному працівникові не лише для того, щоб здолати себе, але і для того, щоб здолати пасивність клієнта, обумовлену його невпевненістю в собі, розчарованістю у своїх силах і можливостях, що склалося в його свідомості думці про себе як про невдаху, нездібного успішно функціонувати у ворожому соціумі. Саме сила волі соціального працівника може змусити клієнта знову повірити в себе, здолати слабкість і невіру у власні сили, активно підключитися до діяльності і тим самим підвищити його особовий потенціал і соціальну активність.

* эмпатия - (від греч. empatheia - співпереживання) - досягнення емоційного стану, проникновение-вчувствование в переживання іншої людиниЗдатність до эмпатии у формі співпереживання і співчуття є необхідними рисами особи соціального працівника і багато в чому визначаються умінням фахівця поставити себе на місце клієнта. Ці якості розвиваються у міру накопичення ним життєвого і професійного досвіду.

Клієнт соціальних служб - це людина або група, що потрапили у важку життєву ситуацію. Зрозуміло, що будь-яка важка життєва ситуація може спричинити негативний емоційний настрій, розгубленість, пригноблюваний стан, потребу у втісі, розумінні, співчутті і співпереживанні. Вже при першій зустрічі зі своїм клієнтом соціальний працівник вільно або мимоволі демонструє свої здібності співпереживати чужому горю. Ніяка ввічлива увага не може обдурити клієнта - він інтуїтивно відчує байдужість і фальш. Справжнє співчуття і співчуття завжди буде оцінено клієнтом. Результати численних досліджень говорять про те, що найбільшим успіхом у клієнтів користується не той соціальний працівник, хто професійно виконує свої обов'язки, але при цьому залишається байдужим до клієнтів, а той, хто готовий завжди вислухати і поспівчувати, навіть якщо він виконує свої обов'язки гірше.

* прагнення до самоудосконалення - повинно проявлятися не лише в постійному прагненні фахівця до професійного зростання, придбанню ним практичного досвіду, навичок, умінь і нових теоретичних знань, але і вдосконаленні духовному і моральному, подоланні недоліків, особливо тих, які можуть негативно позначитися на якості його роботи. Моральність соціального працівника спрямована не лише на нього самого, але і на клієнта, і в цьому її високе призначення. Прагнення соціального працівника до самоудосконалення стає позитивним прикладом для клієнта і навпроти, важко вимагати від клієнта активних дій, максимальної реалізації власного особового потенціалу, якщо він бачить, що соціальний працівник не пред'являє таких же жорстких вимог до себе самому.

· творче мислення - невід'ємна характеристика соціального працівника. У соціальній роботі, не дивлячись на те, що певна класифікація є, немає абсолютно однакових ситуацій і ідентичних клієнтів. У кожній конкретній ситуації соціальний працівник повинен, приймаючи рішення, враховувати усі щонайменші нюанси обставин клієнта, щоб прийняти оптимальне рішення і добитися найвищого результату. У відсутність творчого мислення фахівець діятиме за раз і назавжди прийнятою ним схемою, що істотно понизить мобільність рішень, ефективність його роботи і може негативно позначитися на клієнтові, оскільки в соціальній роботі готових рецептів, придатних в абсолютно будь-яких обставинах і ситуаціях, просто не існує. Відсутність творчого мислення у фахівця буде розцінена його клієнтом як неуважність, недолік досвіду і бажання допомогти, що може дискредитувати соціальну роботу.

Таким чином, якості особи соціального працівника багато в чому визначають успішність його взаємодії з клієнтом і є необхідною умовою його професійної придатності. Формування професійно-етичних якостей відбувається шляхом засвоєння духовних цінностей суспільства і професії, перетворення їх в процесі діяльності в переконання і потреби. Ці ж якості особи соціального працівника, що транслюються їм на клієнта, його оточення і на усе суспільство, сприяють підвищенню рівня громадської моральності і тим самим - рішенню ряду соціальних проблем.

Особа соціального працівника цілісна. Ті якості, яких вимагає від фахівця професійна діяльність, не зникають за межами установи соціального захисту, вони присутні в його поведінці і діях постійно, в будь-яких ситуаціях і стосунках, формуючи в громадській думці вигляд соціального працівника як високоморальної особи, громадянина. Зрозуміло, що вказані якості у своїй сукупності характеризують особу швидше ідеальну, ніж реальну. Проте в даному випадку ідеальний образ особи соціального працівника потрібний, оскільки вказує фахівцеві напрям самоудосконалення і, крім того, переконує в тому, що за допомогою роботи над собою можна якщо не досягти досконалості, то наблизитися до нього.

Професійна підготовка, здійснювана у рамках середнього спеціального або вищого учбового закладу, повинна переслідувати мету придбання майбутнім фахівцем професіоналізму в широкому сенсі, тобто бути орієнтованою на привласнення ним не лише професійно необхідних знань і навичок, формування професійного образу і стилю мислення, але і на становлення і вдосконалення професійно значущих особових якостей. Це вимога до змісту професійної підготовки обумовлена тим, що в соціальній роботі професійно-етична і аксиологическая компетентність є невід'ємними складовими професіоналізму фахівця.

При цьому знання фахівця, що придбавалися їм в процесі професійної підготовки в стінах учбового закладу, повинні носити системний характер. Необхідність цілісності, системності і фундаментальності знань фахівця в області соціального захисту людини, їх загальності, комплексності і интегративности об'єктивно обумовлена багатофункціональністю і багатозадачністю соціальної роботи, цінністю її сенсу, змісту і кінцевого результату, і в цьому сенсі одним з системообразующих начал можуть служити потреби соціальної практики. Проте системність професійної освіти майбутнього фахівця необхідно повинна включати ще одну істотну компоненту - аксиологическую, оскільки соціальна робота, як було показано, є діяльністю, спрямованою на реалізацію соціально-значущих гуманістичних цінностей. Тому системність і интегративность професійних знань повинні розглядатися не лише з точки зору їх комплексності і загальності, відповідності конкретним практичним завданням, але і з точки зору єдиної ціннісної основи професійної діяльності. Такою єдиною ціннісною основою соціальної роботи як особливого виду професійної діяльності може стати ієрархія найважливіших гуманістичних цінностей, в якій людина і суспільство признаються і фактично є вищими цінностями.

Людина визнана вищою цінністю сучасної цивілізації, оскільки саме він і його благо являються, згідно з гуманістичними переконаннями, світовою спільнотою як базове соціально-філософське вчення, основним критерієм оцінки усіх соціальних систем, що визнається, у зв'язку з чим найважливішим критерієм етичної цінності діяльності є благополуччя, благоденствування людини, що розуміється в найширшому значенні слова і включає біологічні, соціальні і духовні компоненти.

Інструментом для реалізації цінності людини є знання і навички фахівця, норми, принципи і цінності професійно-етичної системи, а також професійно-значущі риси особи фахівця, виступаючі в ролі інструментальних цінностей. У рамках этико-аксиологической підготовки і виховання особи фахівця значна увага має бути приділена формуванню його ієрархії цінностей. В цьому відношенні необхідним є засвоєння і привласнення ним системи професійно-етичних цінностей, головними з яких є цінність людини і суспільства. Дію на суспільство, групу і особу здійснюється фахівцем не лише за допомогою залучення їх до діяльності, отримання позитивного кінцевого результату діяльності і усвідомлення цієї обставини клієнтом і його соціальним оточенням, але і за допомогою прямої дії на свідомість клієнта. В процесі безпосереднього спілкування соціального працівника з клієнтом їм здійснюється експонування власної системи цінностей і її, хай і не пряме, обгрунтування, доказ її істинності за допомогою як міркувань, так і практичної діяльності, спрямованої на реалізацію цінностей. Будучи обгрунтованими соціальним працівником і підкріпленими його конкретними діями, елементи його системи цінностей придбавають значущість і у свідомості клієнта і, отже, можуть стати елементами системи цінностей клієнта або придбати вищі ранги в його ієрархії цінностей. Відповідно до цього, життєдіяльність клієнта і його світогляд в результаті соціальної роботи можуть трансформуватися у бік їх гуманізації.

Значущість і глибина дії соціального працівника на клієнта, суспільство, напрям і темпи соціального прогресу говорять про те, що подібна до місії не може бути покладена на кожного охочого і не кожен соціальний працівник в змозі її відповідально і ефективно виконувати. Гуманістичні і аксиологические підстави професії, висока значущість її результатів для людини і суспільства обумовлюють пред'явлення високих вимог не лише до професійних знань і навичок фахівця, але і до якостей його особи, що проявляються в його професійній поведінці, діяльності і стосунках. Випадкова людина, виконуючи свої професійні обов'язки в міру зовнішньої необхідності, може, звичайно, принести користь, проте ефективність його діяльності буде недостатньою. Отже, актуальні професійний відбір в соціальну роботу і оцінка професійної придатності фахівців. Основними професійно-етичними критеріями професійної придатності можуть бути визнані наступні:

наявність знань і навичок, необхідних для практики професійної соціальної роботи;

наявність розвинених професійно значущих якостей особи;

наявність актуалізованої потреби в професійному і особовому вдосконаленні.

Роллю особи соціального працівника в підвищенні ефективності діяльності, впливом змісту його професійної свідомості на суспільну свідомість детермінується висока значущість професійного відбору і професійної підготовки в соціальній роботі. При цьому етичні і ціннісні орієнтації фахівця або майбутнього фахівця, його установки на реалізацію цих цінностей повинні стати основою його особи, що реалізовується в процесі професійної і буденної життєдіяльності.

У формуванні кадрового складу соціальної роботи велику роль може зіграти орієнтація молоді і підлітків на професійну діяльність в цій сфері. Проте орієнтування на соціальну роботу молоді і підлітків може допомогти вирішити проблеми лише в майбутньому. Це дуже важливо, але не досить, оскільки соціальна робота вже нині повинна вирішувати поставлені перед нею завдання. Тому великого значення набуває не лише професійна орієнтація, але і професійний відбір, що мають на меті не допустити в професійну соціальну роботу випадкових людей і навпаки, притягнути індивідів, чиї якості в максимальній мірі відповідають професійно-значущим рисам особи фахівця. При професійному відборі за особовими якостями може використовуватися будь-яка з широко відомої психологічної техніки дослідження особи - від бесіди до тестування. Головне при цьому - виявлення завдатків (у разі, якщо йдеться про особу, що знаходиться у стадії формування) і якостей (якщо йдеться про зрілу особу), що вже склалися.

Професійний відбір, здійснюваний при вступі у вищі і середні спеціальні учбові заклади, повинен мати основною метою виявлення спрямованості особи майбутнього фахівця, його особового потенціалу, можливість корекції його особи з тим, щоб майбутній фахівець в процесі професійної підготовки міг підвищити свій гуманістичний потенціал, удосконалити вже наявні позитивні професійно-значущі особові якості. Професійний відбір, що проводиться серед кандидатів при вступі на роботу до установи соціального захисту, може носити вужчий характер і мати основною метою виявлення професійної придатності з точки зору вже наявних основних якостей особи, з урахуванням того, що необхідні професійні навички можуть бути придбані або вдосконалені безпосередньо в процесі практичної діяльності.