Особливості розвитку громади

Розвиток громади є логічним і послідовним процесом запровадження позитивних змін у ній. Від інших методів розв'язання проблем вразливих груп у громаді він відрізняється зосередженістю їх на активній участі в усіх громадських справах.

Розвиток громади — впровадження позитивних змін у громаді за рахунок активної участі у внутрігромадських справах Ті членів.

Включення людей у внутрігромадські процеси є не­простою справою, а за відсутності у них почуття належнос­ті до громади — справою неможливою. Тому соціальним працівникам, крім знання конкретної ситуації у громаді (проблем, ресурсів), ініціювання впровадження конкрет­них соціальних програм, організації роботи груп і коалі­цій, доводиться докладати чимало зусиль для прищеплен­ня її учасникам почуття причетності до неї.

Ця проблема особливо актуальна в сучасному україн­ському суспільстві, якому властиві недостатнє відчуття людьми своєї належності до громади, а також недостатній розвиток соціального капіталу — недержавних і некомер-ційних суб'єктів соціального життя, їх цінностей, норм, видів діяльності і мережі взаємозв'язків. Перешкоджає справі й усталена традиція, за якої планування і здійснен­ня соціальних програм вважається завданням органів вла­ди, а не місцевих громад.

Процес розвитку громади не може бути успішним без належного планування її справ, максимального залучен­ня в усі процеси її учасників, постійного інформування про досягнуті результати. Іноді доводиться залучати до цього процесу волонтерів, спеціалістів із різних галузей знань і діяльності, представників органів влади або інших громад.

На посилення ролі громадськості в управлінні відпо­відною територією (власною громадою) спрямовані чис­ленні проекти міжнародних організацій. В Україні най-масштабнішими серед них є проект Світового банку «Голос громадськості», програми ПРООН з відродження Чорно­бильської території, проект «Толока» фонду «Каунтер-парт», проекти, підтримані Інститутом сталих спільнот (США).

Розвитку громад сприяють впроваджувані Україн­ським фондом соціальних інвестицій (УФСІ), Світовим банком за сприяння Міністерства праці та соціальної полі­тики України ініціативи щодо з'ясування потреб громад (особливо соціальне вразливих груп), заохочення, під­тримки їх діяльності, спрямованої на розв'язання власних проблем. Упроваджуваний при цьому механізм соціальної роботи ґрунтується на принципах конкурентоспроможності, що створює реальні передумови для отримання соціаль­них послуг найвищої якості за найнижчу ціну. Стимулю­ванням ініціатив населення щодо управління територією, на якій воно живе, зайняте Агентство регіонального роз­витку «Донбас». Його зусилля спрямовані на з'ясування проблем, інтересів, потреб населення, пошуку лідерів, встановлення діалогу з місцевими органами влади, реєс­трацію громадських ініціатив, сприяння у їх реалізації.

Розвиток громади може також бути зорієнтованим на обстоювання інтересів соціально вразливої групи в ній. Са­ме на таких засадах вибудовувалася розпочата у 2000 р. ре­алізація проекту «Громадські ініціативи у подоланні до­машнього насильства та торгівлі людьми» за сприяння міжнародної організації Вінрок Інтернешнл. Учасники ре­алізації проекту мали на меті активізувати дії місцевої громади щодо запобігання домашньому насильству, тор­гівлі жінками; щодо захисту потерпілих і притягнення до відповідальності винних. Цій меті підпорядковані семінари-тренінги, інформаційні кампанії, круглі столи; підго­товка і розповсюдження спрямованих на подолання до­машнього насильства і торгівлі жінками інформаційних матеріалів; організація зустрічей для обміну досвідом з іноземними колегами представників правоохоронних ор­ганів і громадських організацій, різноманітні форми спів­праці з правоохоронними органами й органами державної влади.

Особливого творчого підходу, здатності моделювати процес і вміння реалізовувати задумане потребує розвиток громади за інтересами. Наприклад, робота з організації віртуальної громади передбачає не тільки створення тех­нічної бази (веб-сторінки з можливостями для інтерактив­ного спілкування), а й встановлення відповідних правил, ритуалів, меж, спільного контексту спілкування. Як ствер­джують фахівці і свідчить практика, зібрання людей в ре­жимі он-лайн (інтерактивне спілкування з використанням апаратних і програмних можливостей Інтернет) утворює громаду тільки за умови, що його учасники вірять у мож­ливості такої громади. Організаторам віртуальної громади доводиться залучати людей до участі в ній, вести базу да­них учасників, статистичний аналіз відвідувань, зміст спілкування і залишених відгуків. Нерідко вони перей­маються забезпеченням доступу людей із соціально враз­ливих груп до Інтернету. Та головним їх завданням є фор­мування і розвиток почуття причетності громади за допо­могою комп'ютерного спілкування, адже Інтернет тільки полегшує комунікацію, але сам по собі не організовує лю­дей. Тому організація віртуальної громади є сферою докла­дання людських зусиль.

Отже, сутність розвитку громади полягає у розбудові мережі підтримуючих взаємовідносин її членів, осмислен­ні ними ідей та інтересів, спрямованих на поліпшення якості життя, а також необхідності власного, згуртованого впливу на здійснення змін. Люди, об'єднані ситуацією чи цінностями, проблемами, корінням, становлять громаду тільки тоді, коли вони прагнуть загального добробуту і за­доволення інтересів, спільних для всіх. Тобто розвиток громади полягає як у згуртуванні людей, так і в усвідом­ленні ними потреби у колективних діях на користь своєї громади.

Процес розвитку громади

Робота в громаді є постійним інноваційним процесом: по­шук нових ідей, способів розв'язання проблем. До її етапів належать встановлення контактів із членами громади, вив­чення її профілю, планування та ініціювання програм, реалі­зація програм, аналіз і поширення результатів діяльності.

1. Встановлення контактів із членами громади. Ця робо­­та полягає як у налагодженні нових, так і в поновленні ко­­лишніх контактів, її результати багато в чому залежать від­особистісних якостей соціального працівника і його комуні­­кативних умінь. Передусім він повинен бути носієм цінних­для учасників і конструктивних пропозицій, уміти чітко,­доступно і яскраво представити їх, аргументувати їх доціль­­ність і реалістичність. Маючи на першому плані раціональ­­ний аспект спілкування, соціальний працівник не повинен­бути байдужим до невербальних засобів комунікації,­пам'ятаючи про ефект першого враження (запам'ятовуєть­­ся надовго). Інформуючи і переконуючи, він повинен буде­дати змогу висловитися всім бажаючим учасникам зустрічі,­поводячись так, щоб вони були'переконані в увазі до їх слів.­Вслуховуючись і фіксуючи пропозиції, він має шукати в­цих висловлюваннях раціональні елементи, не приймаючи­все на віру, пам'ятаючи, що учасники розмови можуть ке­­руватися різними інтересами. Добре, якщо на цьому етапі­вдається зав'язати особисті стосунки з членами громади,­особливо з авторитетними і впливовими в ній.

2. Вивчення профілю громади, тобто сукупності голов­­них типових ознак. На цьому етапі здійснюється збір інформації про потреби місцевої громади, її ділового потен­ціалу, формуються основи для аналізу можливих альтер­нативних дій. Для цього може бути використано як «твер­ду» (якісні, кількісні дані офіційної статистики), так і «м'яку» (суб'єктивну, засновану на особистих враженнях, міркуваннях) інформацію.

Найчастіше соціальні працівники використовують та­кі методи збору інформації:

1) аналіз наявної у соціальній службі інформації.­Йдеться про вивчення нагромаджених документів (статис­­тики), опитування колег по роботі, вивчення звітів поперед­­ніх працівників громади з пропозиціями щодо її розвитку­(які підходи використовувалися, які з них були вдалими, і­навпаки);

2) збір статистичних даних. За змістом це можуть бути:­демографічні дані про громаду (структура, вік населення­тощо); аналіз економічної структури (де працюють люди,­чи живуть близько від роботи, яку зарплатню отримують;­загальна картина промислового життя району); яке житло­переважає на території громади; хто є депутатом від райо­­ну в місцевій раді, яку він партію представляє; державні і­недержавні організації, які працюють у громаді (районі);

3) збір інформації від місцевих жителів. Така робота­дає змогу з'ясувати, хто є лідером у місцевій громаді, яка­її історія; сучасне бачення громади її учасниками, меш­­канцями населеного пункту.

Поширене і опитування (інтерв'ювання) учасників гро­мади, а також використання з цією метою інших методів дослідження.

На основі зібраних даних складають профіль громади. Це може бути описовий документ, підготовлений за пев­ним шаблоном, паспорт або соціальна мапа (портрет) гро­мади, дані яких відображають її проблеми і ресурси.

3. Планування т^ ініціювання програм. Цей етап пе­редбачає визначення змісту втручання. Його ключовими елементами є:

—створення ініціативного комітету з планування­програми втручання, обрання місцевого координатора чи­організатора;

—вибір організаційної структури, здатної забезпечити­участь населення в реалізації програми. Це може бути дорад­­чий комітет, наглядова рада, робоча група, коаліція, провід­­на установа чи організація, неформальна мережа та ін.;

—пошук, відбір і залучення людей для роботи в організа­­ційній структурі, що впроваджуватиме програми в громаді;

 

— визначення мети і завдань програми, розподіл ролей­і обов'язків серед учасників її реалізації;

— організація навчання людей.

У процесі планування діяльності з розвитку громади необхідно обговорити, узгодити і сформулювати проблему, усвідомити її дотичність до кожного, обґрунтувати можли­ві шляхи її розв'язання. Наприклад, важко організувати групу для боротьби за підвищення заробітної плати, якщо одні люди вбачають проблему в експлуатації працівників роботодавцями, а інші переконані, що працівники могли б отримувати більше, якби були освіченішими. Адже за од­нією логікою розв'язання проблеми полягає у поліпшенні роботи навчальних закладів, за іншою — у створенні ви­робничих кооперативів, співвласниками яких були б пра­цівники.

На цьому етапі часто доводиться організовувати по­шук додаткових ресурсів (фандрейзинг) для здійснення програми. Складовими цієї діяльності можуть бути підго­товка проектних пропозицій до фондів-донорів або спон­сорів, збирання пожертв серед учасників громади. Ефек­тивними при цьому є такі форми роботи, як поширення інформаційних бюлетенів, ініціювання відповідних мате­ріалів у ЗМІ, організація круглих столів, семінарів, тре-нінгів, індивідуальних (телефонних, епістолярних) кон­тактів з юридичними і фізичними особами, здатними до­помогти в цій справі.

При плануванні і здійсненні програм роботи у громаді, організації її діяльності слід виходити з об'єктивних і суб'єктивних потреб учасників громади, очікувань агенції (соціальної служби, громадської організації тощо), врахо­вувати власну ідеологію та цінності, а також мотивацію людей до конкретної роботи.

4. Втілення запланованих програм (проектів). Це пере­вірка життєздатності ідей, спроба перетворити теорію на практику, спрямований на поєднання зусиль працівників у громаді та її членів чіткий розподіл обов'язків у реаліза­ції заходів для досягнення мети.

Впровадження змін (соціальної програми) у громаді пе­редбачає всебічне роз'яснення її мети, змісту, завдань (критеріїв надання послуг); за потреби — залучення до ре­алізації запланованих заходів місцевого населення, волон­терів; раціональне використання наявних і пошук нових ресурсів; оперативний аналіз ситуації з відповідним кори­гуванням поточних планів; оптимальну міжособистісну взаємодію (психологічний клімат), а також управління людьми (в т. ч. волонтерами) і ресурсами. Як і в кожній справі, необхідні при цьому належний контроль за діяль­ністю та її результатами.

Для привернення уваги до програми можна організува­ти публічний її старт із використанням відповідних симво­лічних дій, ритуалів тощо.

5. Аналіз (оцінювання нового стану громади) і поши­рення інформації про результати діяльності. Процедурно ця робота охоплює шляхи розвитку чи модифікації існую­чої програми, узагальнення і поширення результатів.

Поширення інформації про програму, як і залучення громадян до участі в її реалізації, повинно відбуватися на всіх етапах. Крім того, при завершенні програми може постати необхідність у використанні фандрейзингу, акти­візації зусиль певних робочих груп. Тому на практиці час­то етапи зміщуються або накладаються один на одного.

Розвиток громади, реалізація соціальних проектів у ній є тривалим процесом. Наприклад, реалізація в 14 гро­мадах США проекту стосовно формування здорового спосо­бу життя мала на меті зниження рівня споживання алко­голю серед сільської молоді. Проведене на першому етапі роботи дослідження засвідчило необхідність сфокусувати втручання на чинниках «попиту» (на зниженні потреб під­літків в алкогольних напоях, чого можна досягти завдяки навчанню й просвіті, розвитку навичок відмови від алкого­лю, участі у «безалкогольних» заходах), а також на чинни­ках «пропозиції» (обмеження доступності алкоголю для підлітків).

Проект ґрунтувався на використанні моделі прямої дії: у громадах було створено ініціативні групи (молодіжні групи, групи батьків та ін.), а також організовано профілактичні програми в школах, навчання батьків, кампанію у ЗМІ. Дії ініціативних груп у громадах мали на меті обмежити комер­ційну і соціальну доступність алкоголю для молоді до 21 ро­ку, якій законом заборонено вживати алкоголь.

Процес втілення проекту здійснювався в кілька етапів: навчання методів активізації громади; проведення опиту­вання (інтерв'ювання) для виявлення зацікавленості і мо­тивації членів громад щодо участі в проекті; створення груп із 5—12 осіб, які виступали ініціаторами змін у гро­маді; впровадження безалкогольної політики і практики, покликаних змінити норми в громадах, обмежити доступ до алкоголю підлітків і молоді. У процесі роботи фігурува­ли зрозумілі й дохідливі аргументи, частину з яких сфор­мулювали за результатами опитування фокус-груп, сформованих із учасників сільських громад. Групам у громаді довелося понад два роки працювати над тим, щоб учасни­ки громад підтримали ідею змін і нову місцеву політику профілактики.