Вулична соціальна робота з особами, які вживають психоактивні речовини

Особи, які вживають психоактивні речовини, перед­усім ін'єкційні наркотики, є своєрідною групою клієнтів соціальної роботи, їх характеризують інтелектуальна й емоційна збудженість, втрата інтересів до всього, що не стосується наркотиків. Помітними є і ознаки їх фізичного неблагополуччя, що проявляються у передчасному одрях­лінні тіла, порушенні функцій його систем і органів. За відсутності наркотиків їх переслідують погане самопочут­тя, навіть суїцидальні настрої. Вживання наркотиків у невеликих дозах викликає у них ейфорію, у великих — наркотичний сон. Типологічне подібні проблеми мають і хронічні алкоголіки.

Знаючи про свою ситуацію, такі люди важко йдуть на контакт, здебільшого замикаються у середовищі таких, як вони, значно рідше — самоізолюються. Тому найважливі­шим завданням соціальних працівників у вуличній соціаль­ній роботі з особами, які вживають психоактивні речовини, є встановлення контактів з ними. Без цього неможливі з'ясування природи і суті їх проблем, надання їм конкретної ситуативної допомоги, вироблення стратегії і тактики по­вернення їх до повноцінного життя в суспільстві. Надзвичайно важливо донести до таких людей профілактичну ін­формацію про руйнівну шкоду для людини наркотичних речовин. Цю роботу здебільшого проводять у місцях, де во­ни збираються (точки продажу наркотичних речовин, квартири споживачів, навчальні заклади, наркологічні, інфекційні лікарні, пенітенціарні заклади).

Головне у такій роботі — зміна норм поведінки спожива­чів наркотичних речовин. Завдання вуличної роботи, крім встановлення контакту і видачі направлень, охоплюють та­кож такі види діяльності, як ґрунтовне інформування щодо технік безпечного вживання наркотичних речовин; забезпе­чення стерильним інструментарієм (презервативами, спир­товими серветками, дезінфікуючими засобами); надання консультативної допомоги з медичних, соціальних, право­вих питань; розповсюдження профілактичних матеріалів.

Увага до цього методу соціальної роботи посилилась із поширенням епідемії ВІЛ/СНІДу, оскільки використання нестерильного інструментарію для ін'єкцій наркотиків значно підвищує ризик інфікування. Ця тенденція загос­трила проблему контактів з більшістю споживачів нарко­тичних речовин: ці люди є недоступними системі охорони здоров'я, соціальних служб і залишаються не охопленими програмами профілактики.

З огляду на це соціальні працівники взяли на озброєн­ня підхід зменшення шкоди від вживання наркотиків — стратегію профілактики негативних медичних, соціаль­них, економічних та правових наслідків споживання ін'єк­ційних наркотичних речовин між людьми, які не можуть чи не готові відмовитися від вживання. Мета профілактич­них програм, заснованих на ідеях зменшення шкоди, — підвищення рівня знань про ризиковані типи поведінки та їхні наслідки; навчання ефективним навичкам подолання ризикованих ситуацій, пов'язаних із наркотичними речо­винами та сексуальною практикою; підтримка поведінки, що сприяє оздоровленню та зменшенню ризику. Ідея та конкретні програми щодо цієї.проблеми виникли як реак­ція суспільства на недосконалість і низьку ефективність тієї допомоги, що пропонували наявні служби для нарко-залежних людей. Ідея зменшення шкоди ґрунтується на концепції про те, що споживачі наркотичних речовин ма­ють такі самі права на свободу, економічну стабільність та піклування про здоров'я, як і ті, хто не є споживачами. Програми зменшення шкоди спрямовані на створення та­ких умов, щоб у споживачів наркотичних речовин було менше проблем зі здоров'ям, у сім'ях і в стосунках з оточуючими, щоб вони могли вести соціальне активне життя. Важливим принципом цих програм є орієнтація на потре­би споживачів ін'єкційних наркотичних речовин. Показо­вим є той факт, що ідеї стратегії виникли як підхід, що «піднімається знизу» і ґрунтується на захисті споживача, а не як теорія, що «йде згори» та пропагується авторами наркополітики. Ставлення до клієнта як до рівного члена суспільства, а не як до кримінального елемента, призвело до того, що все частіше споживачі звертаються по допомо­гу, в т. ч. й медичну. Програми на практиці доводять свою ефективність у профілактиці ВІЛ та інших захворювань, що передаються через кров при використанні спільного ін'єкційного інструментарію, а також незахищених сексу­альних контактах.

Основними завданнями вуличної роботи в межах під­ходу зменшення шкоди є: підвищення обізнаності стосов­но ВІЛ/СНІДу; заохочення оцінювання індивідуального ризику; пропозиції альтернатив щодо зменшення ризику; сприяння захисту втручання.

Вулична робота найчастіше проводиться на базі медич­них і соціальних програм, забезпечуючи тісну взаємодію між спеціалістами охорони здоров'я і споживачами нарко­тичних речовин. Це сприяє взаємовигідному обміну інфор­мацією. Медичні спеціалісти отримують нову інформацію про зміни на наркосцені (у місцях, де збираються спожива­чі, і в точках продажу наркотичних речовин): про появу нових наркотичних речовин і нових практик їх вживання. З огляду на це вони визначають для себе основні напрямки профілактичної роботи. Споживачі, у свою чергу, отриму­ють оперативну медичну інформацію, яка безпосередньо відповідає їхнім запитам та потребам.

Програми вуличної соціальної роботи є прикладом низькопорогового підходу до зменшення шкоди, сутність якого полягає в тому, що замість вимог до клієнтів утри­муватись від вживання наркотичних речовин працівники програм надають можливість усім бажаючим споживачам взяти участь у програмі. Компонентами цього підходу є го­товність працювати з людьми, враховуючи їхні індивіду­альні особливості, тобто «зустріти там, де ви є, а не там, де ви маєте бути»; зменшення стигми через акцентування уваги на «безпечному вживанні» замість власне «вживан­ня наркотичних речовин»; здатність програм охопити різ­ні типи поведінки: «прийди такий, який ти є». Соціальні працівники взаємодіють із цільовими групами при розроб­ленні нових програм і служб; зменшують вплив стигми, пов'язаної з цією проблемою, і пропонують альтернатив­ний підхід до високоризикованого вживання наркотичних речовин і сексуальної практики.

Вулична робота може проводитись професіоналами і рівними серед рівних, що має наслідком деякі відмінності в обов'язках працівників. Професійні вуличні працівни­ки зазвичай не є ні активними, ні колишніми споживача­ми. До їхніх обов'язків належать консультування, роз­повсюдження просвітницької та контактної інформації серед представників цільової групи, які не пов'язані із жодними організаціями, що працюють у цій сфері. Проте даний підхід є обмеженим і за кількістю контактів, яких вдається встановити одному спеціалісту, і за результата­ми, яких досягають працівники-професіонали. Однак ву­лична робота має перевагу, яка полягає в тому, що неза­лежно від професійного рівня працівник має змогу спос­терігати за клієнтом у контексті обставин його життя, завдяки чому йому легше збагнути проблеми і потреби клієнта.

Вулична робота, яку проводять рівні серед рівних, від­різняється порівняно легким входженням до мережі спо­живачів. Вплив рівних на рівних у найвужчому розумінні є спробою самого споживача ін'єкційних наркотичних ре­човин уникнути або обмежити ризики, пов'язані з ін'єк­ційним вживанням. Механізм залучення рівних для здій­снення вуличної роботи покладає обов'язок ідентифікації майбутніх клієнтів програм на тих, хто володіє найкра­щою поточною інформацією, тобто на колишніх або актив­них споживачів. Звичайно, роль споживачів у громаді є різною, отже, вони матимуть різний успіх у спробах залу­чення інших споживачів.

Існують передумови, завдяки яким вулична робота спроможна розв'язувати щоденні проблеми споживачів, зменшуючи ризик зараження ВІЛ/СНІДом.

1. Необхідність втручання на рівні громади. Вулична­робота використовує ресурси громади, залучаючи до нав­­чання колишніх і активних споживачів та розповсюджую­­чи через них ідеї зменшення шкоди.

2. Розуміння стилю життя і повсякденних турбот ці­­льової групи. Це забезпечують працівники-споживачі.

3. Форми управління ризиком, що стосуються ін'єк­­ційного вживання, є невід'ємним компонентом стилю­життя багатьох клієнтів. Тому вулична соціальна робота­має бути скерована на щоденні практики вживання нарко­­тичних речовин.

4. 4. Подальший розвиток позитивних щоденних моде­лей поведінки, які вже є частиною побуту споживачів, і за­побігання діям, які перешкоджають зменшенню шкоди.

З розвитком програм вуличної роботи прямі обов'язки вуличних працівників якісно змінювались і значно розши­рювались: від знаходження клієнта і направлення його у лікувальний заклад до прагматичного навчання безпечно­му вживанню, консультування та розповсюдження профі­лактичних матеріалів. ^<

До обов'язків соціального працівника, що здійснює ву­личну соціальну роботу зі споживачами ін'єкційних нар­котиків, відносять:

— спілкування з людьми в місцях їх звичного перебу­­вання;

— виявлення їхніх потреб у допомозі, забезпечення їх­інформацією, інструментами та іншими ресурсами, які­можуть допомогти їм знизити ступінь шкоди, пов'язаної із­вживанням наркотичних речовин;

— надання клієнтові правдивої і точної інформації що­­до можливих шкідливих наслідків для його здоров'я та не­­безпеку зараження ВІЛ-інфекцією;

— забезпечення можливості анонімного й безкоштов­­ного консультування та лікування;

— створення підтримуючого середовища для представ­­ників цільової групи, залучення споживачів ін'єкційних­наркотичних речовин до діяльності з профілактики­ВІЛ/СНІДу;

— співпраця з іншими особами чи службами, які пра­­цюють за програмою зменшення шкоди;

— заохочення споживачів звертатися до відповідних­організацій та програм, що працюють у цій сфері.

Зазвичай вуличні соціальні працівники широко задіяні у роботу пунктів обміну шприців. За потреби вони можуть проводити дезінфекцію інструментарію або ж заміну його на стерильний, в т. ч. й для тих споживачів, які з якихось причин не є клієнтами стаціонарних пунктів обміну шпри­ців. Крім того, програми обміну шприців як складова части­на вуличної роботи можуть також забезпечити первинний контакт між споживачами ін'єкційних наркотичних речо­вин і працівниками служб здоров'я, в т. ч. (для мотивова­них) — доступ до лікування від наркозалежності.

У соціальній вуличній роботі надзвичайно важливо не робити того, що може зашкодити людини. Наприклад, в од­ному з американських проектів із запобігання ВІЛ/СНІДу вуличні працівники були зобов'язані дотримуватися та­ких правил: 1) ніколи не запитувати про незаконні дії та їі змінювати тему розмови, якщо така постає; 2) ніколи не ^! примушувати до лікування, видавати направлення на ньо­го лише за запитом клієнта; 3) завжди уникати провокую­чих ситуацій, коли можуть бути викриті незаконні дії чи насилля. Крім цього, для вуличних соціальних працівни­ків важливо не ігнорувати й не заохочувати ризиковану поведінку клієнтів. Такі настанови допомагають працівни­кам розвинути безпечні та довірливі стосунки з представ­никами цільової групи.

Виробленню мотивації до зміни ризикованої поведінки сприяє недирективний підхід вуличного соціального пра­цівника до роботи з клієнтами. Ознакою такого підходу є активна участь у практичних справах. Зміни поведінки, які відбуваються у процесі взаємодії клієнта з вуличним соціальним працівником, можуть виявлятися у викорис­танні безпечних практик вживання ін'єкційних нарко­тичних речовин, зміні оточення клієнтів, утриманні від вживання наркотичних речовин, у влаштуванні на робо­ту. Відсутність змін у їх поведінці може бути спричинена небажанням клієнта змінювати ризикований стиль жит­тя. Часто це є наслідком невміння соціального працівника ефективно працювати з немотивованими клієнтами.

Соціальні служби, які працюють в Україні з цією гру­пою клієнтів, зосереджуються на дослідженні форм їх ризикованої поведінки і шкоди, якої може зазнати їх здо­ров'я і оточення; намаганні вирвати їх з наркотичного по­лону або хоч переконати в необхідності опанування прийо­мами безпечного вживання наркотичних речовин.

Як правило, така робота починається із самостійного пошуку клієнтів, для чого використовують переважно ме­тод «снігової кулі», що передбачає встановлення довірли­вих стосунків між ними. Одним із аспектів цього методу є зустрічі у звичному або безпечному для клієнтів місці. Від­буваються вони раз на тиждень, що дає змогу підтримува­ти постійні контакти, обговорювати щоразу нові аспекти проблеми, забезпечувати поступове наближення клієнта до необхідних змін у його житті.

Структурно цей процес складається з таких етапів: зна­йомство з клієнтом; розповідь про мету роботи та соціаль­ну службу; запрошення на первинне інтерв'ю; укладання контракту, згідно з яким клієнт бере на себе зобов'язання приходити на заплановані зустрічі із соціальним праців­ником; інтервенція (втручання), метою якої є інформуван­ня про небезпеку вживання наркотичних речовин, мотива­ція клієнта до зміни поведінки; спостереження за змінами у поведінці клієнта; супроводження клієнта в разі необхідності під час проходження тестувань на ВІЛ / СНІД і відві­дування лікарів; запрошення клієнта на кінцеве інтерв'ю. Головне при цьому — донести до клієнтів важливість і необхідність самоконтролю над процесом вживання нар­котичних речовин. Завдяки цьому вуличні працівники за­безпечують клієнтів актуальною інформацією та допома­гають їм усвідомити власну здатність контролювати про­цес вживання, а при бажанні — припинити його.

Отже, завдання-мінімум вуличного соціального праців­ника у роботі з наркозалежними особами полягає у переко­нанні їх в необхідності безпечного вживання наркотиків; завдання-максимум — у зміні ризикованого стилю життя, тобто у відмові від вживання наркотичних речовин.

Досвід перших українських організацій, що впровадили такий інноваційний підхід у свою практичну діяльність, засвідчив наявність низки труднощів у вуличній роботі со­ціальних працівників з наркозалежними клієнтами, зокре­ма, високий ризик виникнення вигорання; відсутність на­лагодженої взаємодії з представниками правоохоронних ор­ганів; нерозуміння сутності й важливості вуличної роботи з боку громадськості; низький рівень матеріального забезпе­чення вуличної соціальної роботи загалом.

Ефективна вулична соціальна робота з такими людьми неможлива без тісної взаємодії з консультативними і кри­зовими центрами, притулками, куди можна за потреби направляти клієнтів.

Вулична соціальна робота, поряд із проведенням профі­лактики наркозалежності та забезпеченням можливостей вільного отримання лікування, є частиною комплексної стратегії щодо запобігання розвитку епідемії ВІЛ/СНІДу. Такі заходи допоможуть захистити клієнтів програм, членів їхніх сімей і сексуальних партнерів від зараження ВІЛ та за­лучити споживачів ін'єкційних наркотичних речовин до програм лікування вдд наркозалежності.