Екологічна модель соціальної роботи

Формування й утвердження екологічного підходу в ін­дивідуальній соціальній роботі зумовлені виокремленням у 60-ті роки XX ст. у самостійну галузь знань з екології лю­дини (соціальної екології) — науки, предметом якої є вив­чення законів і закономірностей взаємодії суспільства і навколишнього середовища (природи), розвитку системи «суспільство — природа», проблем збереження і охорони людини. Зародження покладених в основу соціальної еко­логії ідей почалось ще на початку XX ст. у США з виходом у світ праць «Місто» та «Екологія людини», які присвя­чувались соціальному конструюванню міста, описували його соціально-культурну інфраструктуру в період стрім­кої індустріалізації та урбанізації, їх авторами були амери­канські соціологи Роберт Езра Парк (1864—1944), Ернест Берджесс (1986—1966) та Родерік Маккензі (1985—1940), представники так званої Чиказької школи соціології. Ди­намічний розвиток соціальної екології у 60-ті роки засвід­чили Всесвітній конгрес соціологів (1966), а також засну­вання у 1970 р. Дослідницького комітету Всесвітнього об'єд­нання соціологів з проблем соціальної екології. Цим актом було підтверджено існування соціальної екології як само­стійної галузі наукового знання.

У соціальній роботі екологічна модель найяскравіше представлена життєвою моделлю, яку в 1972 р. почали розвивати американські вчені Карел Гермейн (1916—1995) і Алекс Гіттерман (нар. 1936), які її основні положення згодом виклали в книзі «Життєва модель та практика соціальної роботи» (1980).

Екологічна модель соціальної роботи — модель, зміст якої поля­гає у використанні активних методів адаптації і соціалізації клієн­та задля досягнення ним особистісних змін, рівень яких відповідав би й вимогам навколишнього середовища, а також у впливі на со­ціальне і фізичне середовище для того, щоб воно якомога більше відповідало правам, потребам і життєвим цілям особистості.

Звернення соціальних працівників до екологічної тео­рії було продиктоване життєвою необхідністю врахування особливостей, проблем взаємодії людини з навколишнім середовищем. Якщо більшість теорій соціальної роботи зо­середжувалася лише на особистості, вважаючи навколиш­нє середовище фоном її життєдіяльності, то екологічна теорія наголошує на цінності не лише довкілля у всіх його вимірах, а й усіх взаємозв'язків, взаємообмінів. При цьому людина своєю діяльністю змінює оточення, а довкілля своїми впливами змінює людей, що є свідченням їх взаємо пристосування. У цих теоретичних координатах і викристалізувалася екологічна модель соціальної роботи, спеціалісти, які вдаються до неї, намагаються методами адаптації і соціалізації клієнта стимулювати його особистісні зміни задля досягнення відповідності його стану ви­могам навколишнього середовища, їх старання можуть спрямовуватися і на зміну соціального і фізичного середо­вища, щоб воно якомога більше відповідало правам, пот­ребам і життєвим цілям особистості.

Отже, теоретичним стрижнем екологічної моделі соці­альної роботи є ідея, відповідно до якої у роботі з клієнтом, особливо на етапі втручання, необхідно зважати на впливи середовища, оскільки фізичні і соціальні умови можуть бу­ти джерелом стресу (відсутність житла, географічна ізоляція), об'єктами змін (зміна місця проживання), інструмен­тами допомоги (житло, родина, друзі, хатні рослини і тва­рини). Взаємний обмін у системі «особистість — довкілля» є безперервним процесом, у якому кожна сторона постійно щось змінює (форму, показники тощо). У їх взаємодії вини­кає причинно-наслідковий зв'язок складних ситуацій, на які переважно спрямована соціальна робота.

Екологічний підхід у соціальній роботі спирається на теорію систем, збагачує її розумінням того, як впливає на функціонування людини її взаємодія з іншими людьми, їхніми сім'ями, громадами, суспільством. Оцінювання - становища клієнта за критеріями екологічного підходу враховує співвідношення стресових і підтримуючих чин­ників, ризики і захисні фактори. Дуже важливо з'ясувати:;:. особливості суб'єктивного осмислення людиною власного життя, оскільки її індивідуальна інтерпретація своєї ситу­ації залежить і від думок інших членів суспільства.

Залежно від реальних умов буття клієнта, мети прак­тичне здійснення роботи може ґрунтуватися на концепції життєвого стресу, концепції протистояння, концепції ніші та ареалу, концепції родинності, концепції життєвих на­вичок та ін.

Концепція життєвого стресу. Прихильники її ствер­джують, що співвідношення «людина — довкілля» може мати позитивне або негативне значення для людини. Пози­тивним це співвідношення буває, якщо людина сприймає події як виклик, який відповідає рівню її самооцінки і можливостей. За негативного співвідношення існуючі або усвідомлювані вимоги довкілля (втрати, конфлікти) або їхня ймовірність перевищують здатність людини проти­стояти їм. Прикладами такого стресу можуть бути сексуаль­не насилля, втрата житла, отримання діагнозу ВІЛ/СНІД, смерть близької людини, гомосексуальні стосунки подруж­нього партнера тощо. Такий стрес пов'язаний із відчуттям небезпеки, яка викликає негативні емоції (неспокій, прови­ну, розлюченість, безпорадність, зневіру, занижену само­оцінку).

Концепція протистояння. Акцентує вона на здатнос­ті людини долати негативні наслідки змін чи стресів або протистояти їм. Пізнавальна і методологічна цінність цієї концепції полягає у витлумаченні суті, проблем і механіз­мів соціальної адаптації. Як свідчать дослідження, при ви­никненні внутрішнього стресу протистояння сприяє розв'язанню проблем та управлінню емоціями, що потре­бує використання клієнтом своїх внутрішніх і зовнішніх ресурсів. За належної їх розвинутості протистояння є ус­пішним і клієнт може уникнути впливу стресу або подола­ти його. Низький рівень сформованості внутрішніх і зов­нішніх ресурсів є передумовою недостатнього протистоян­ня стресам, унаслідок чого можуть виникнути порушення фізичного здоров'я, емоційні розлади, неадекватна сус­пільна поведінка. Все це посилює стрес, якого стає все важче позбутися. Багатьом клієнтам соціальної роботи властива низька самооцінка, яка асоціюється з тривогою та стражданнями особи щодо її можливості подобатися ін­шим людям, налагоджувати з ними стосунки, бути успіш­ною у професійній діяльності тощо. Такій особі значно важче протистояти стресам і долати їх. Тому соціальному працівнику у такому випадку слід працювати над підви­щенням самооцінки клієнта, що позитивно вплине на його здатність справлятися із стресовими ситуаціями. Корисне у такій ситуації і навчання різним технікам запобігання стресу та його зменшення, з яких доцільним є оволодіння навичками фізичної релаксації, планування часу та робо­чого навантаження, вміння відпочивати та переключатися на інші види діяльності тощо.

Концепції життєвої ніші та ареалу. Згідно з ними людині, як і будь-якому живому організму, для виживан­ня, розвитку і самореалізації потрібні певні фізичні і соці­альні умови — облаштовані міста і села, зручне житло, зайнятість, матеріальний добробут, які підтримують здо­ров'я і соціальну діяльність. Однак мільйони людей через бідність, бездомність, забруднення довкілля змушені зай­мати життєві ніші, які не відповідають їхнім потребам. Це призводить до ізоляції, відчаю, дезорієнтації. Особливо важливими є положення цих концепцій для роботи у гро­мадах, багато з яких потерпають від наявності таких мар­гінальних, деструктивних і стигматизуючих ніш, як «без­домний», «хворий на ВІЛ/СНІД», «наркоман», «стара лю­дина», «зек», «голубий», «розумово відсталий», «псих», «алкаш» тощо.

Концепція родинності. Кожній людині для нормаль­ної життєдіяльності необхідна певна підтримуюча систе­ма, яку утворюють родичі, друзі, сусіди, колеги по роботі, навіть домашні, свійські тварини, хатні квіти. Людина, яка має таку систему соціальної підтримки, не так страж­дає від фізичних, емоційних і соціальних порушень, тобто значно легше переносить стрес. Тому для соціальних пра­цівників у роботі, наприклад з бездомними, більшість з яких під час життя на вулиці втрачають родинні стосунки, надзвичайно важливим є налагодження та відновлення цих стосунків, що, в свою чергу, передбачає таку діяль­ність, як знаходження родичів, з'ясування їх життєвої си­туації (наприклад, навряд потепілому зможе допомогти його брат, який страждає на алкогольну залежність), ін­формування їх та переговори з ними, організація зустрічі

тощо.

Концепція навичок. Суть її полягає у тому, що для пов­ноцінного функціонування людини в суспільстві необхідні відповідні вміння і навички, що є передумовою її самодос­татності. Живучи у динамічному, постійно змінюваному світі, ритм якого весь час прискорюється, а вимоги усклад­нюються, вона повинна упродовж усього життя розвивати набуті навички й опановувати нові. Самовдосконалення людини відбувається за такими напрямами, як духовна і фізична сила, особистісна культура, професіоналізм, ста­новище в суспільстві тощо. Наприклад, більшість людей похилого віку не вміють користуватися комп'ютером, але якщо допомогти їм набути певних навичок, це дасть їм змогу значно краще використовувати ресурси та можли­вості навколишнього середовища — отримувати необхідну інформацію, покращити комунікації, урізноманітнити дозвілля та підвищити свою самооцінку, знайти нові сфе­ри для самовираження.

Завдання соціальних працівників, які використовують у своїй діяльності екологічну теорію, полягає в аналізі від­повідності потреб і можливостей, цілей і прав клієнта якостям і властивостям його соціального та фізичного до­вкілля. Якщо людина здатна протистояти тиску зовніш­нього середовища, це є свідченням балансу і позитивного співвідношення між нею і довкіллям, а також відсутності підстав для втручання в її життя соціального працівника. Якщо в людини немає або не вистачає ресурсів для проти­стояння зовнішньому тиску чи змінам, виникає негативне співвідношення між нею і довкіллям, що часто провокує життєвий стрес, для подолання якого потрібне втручання соціальних працівників.

Для оцінювання і планування роботи в межах еколо­гічного підходу необхідно передусім з'ясувати, наскільки ресурси довкілля відповідають потребам сім'ї» а також встановити джерело стресу і сферу, якій воно належать. Це передбачає пошук відповідей на такі питання:

1. Чи достатніми є прибутки сім'ї для задоволення ба­­зових потреб?

2. Чи забезпечена сім'я нормальним харчуванням і­ житлом?

3. Чи безпечним є сусідство?

4. Чи має сім'я доступ до профілактичних засобів охо­­рони здоров'я і достатньо медичних ресурсів?

5. Чи можуть члени сім'ї отримати ресурси, яких вони­ потребують? Чим спричинений дефіцит ресурсів для задово­­лення потреб сім'ї (місцем проживання, відсутністю теле­­фону, громадського чи приватного транспорту, закладів ­для догляду за дитиною)?

6. Чи має сім'я стабільні соціальні зв'язки із сусідами,­ друзями, громадськими організаціями? Чи є вона части­­ною широкої мережі родичів?

7. Чи належать члени сім'ї до певної соціальної групи і­ чи беруть участь у певній груповій діяльності?

8. Чи поділяє сім'я культурні, етнічні та інші цінності­ свого найближчого оточення?

9. Чи є позитивним для дітей досвід навчання? Чи ма­­ють вони та інші члени сім'ї можливості для професійного, ­культурного розвитку?

 

10. Чи працюють члени сім'ї? Чи задоволені вони сво­­єю роботою?

11. Як розподілена влада в сім'ї (стосунки у ній підтри­­муючі чи хтось один має владу і контроль)?

У межах екологічного підходу окреслилися кілька ме­тодів (підходів).

1. Метод сімейного центру. Суть його полягає в роботі з сім'ями на основі вивчення їх оточення. Одним з основних є поняття «сусідство», що називає такі види діяльності батьків разом з дітьми, які б покращували як їх життя, так ^; і життя громади. Така діяльність може бути організована як персоналом центру, так і /чи волонтерами і в приміщен­ні центру, і поза його межами. Особливість роботи центрів полягає в їх орієнтації на попередження та намаганні ви­користовувати ефект синергії для зміцнення сім'ї та інтег­рації її в життя громади.

2. Метод навичок. Особливістю його є відпрацювання­ моделей продуктивних взаємин особистості з оточенням,­ розвиток відповідних навичок і умінь.

3. Метод життєвої моделі. Відповідно до цієї моделі ­життєвий простір людини охоплює такі незалежні сфери:

 

— життєві переходи: дитинство, дорослість, старість,­ зміни статусів і ролей, втрати, кризи (хвороба, смерть од­­ного з членів сім'ї, розлучення, втрата роботи, переїзд на ­нове місце проживання, втрата житла);

— міжособистісні стосунки у парах, сім'ях, групах, ор­­ганізаціях, між сусідами (експлуатація, примус, невідпо­­відність цінностей чи очікувань);

— соціальні й фізичні особливості середовища (нерівні­ можливості для чоловіків і жінок; нерозвинутість інфра­­структури, що виявляється у неможливості влаштувати дитину в дитячий садок, відсутності транспортного сполу­­чення з місцями, де розташовані школа, лікарня, соціаль­­ні служби; зміни на ринку праці).

Проблеми можуть виникати у будь-якій сфері, поєдну­ватися або розвиватися одночасно у кожній із них. Клієнта­ми соціальної роботи часто стають люди, стресові наванта­ження яких пов'язані з кількома або всіма сферами, що суттєво знижує їх здатність протистояти проблемам. Тому при оцінюванні ситуації необхідно з'ясувати сферу, в якій виникли проблеми, встановити джерело стресу. Не взявши до уваги всіх сфер, соціальні працівники можуть службові проблеми помилково зараховувати до сімейних тощо;

4. Модель екосистем. Вона зосереджена на оцінюванні мереж сім'ї та її підтримці з боку навколишнього середо­вища. Соціальні працівники, які дотримуються цієї моде­лі, використовують як візуальні засоби екологічні мапи (екомапи) та генеалогічне дерево (генограму).

Екомапа — графічна схема (діаграма) стосунків у ро­дині, яка відображає взаємовпливи між клієнтом і людь­ми, з якими він пов'язаний, соціальними інституціями, оточенням. Інформація екомапи характеризує стать і вік, композицію сім'ї (біологічні діти, пасинки, усиновлені ді­ти, батьки), сімейний статус (розлучений/на, вдівець, вдо­ва), структуру сім'ї (взаємозв'язки по лінії: дитина —

 

 

батько, мати), склад домогосподарства (хто живе в будин­ку, квартирі), ситуацію з роботою (безробіття), викорис­тання ресурсів громади (економічна підтримка, медична допомога, школа, соціальні служби), неформальні ресурси і «природних помічників» (розширена сім'я, родичі, друзі, сусіди, групи самодопомоги), соціальну активність та інте­реси (хобі, рекреаційна активність), формальні асоціації (належність до церковної громади, профспілок, клубів, ор­ганізацій тощо), джерела підтримки і стресу в соціальних взаємодіях між людьми, а також між людьми і системами громади.

Екомапа (рис. 1.1) є корисним і простим засобом фіксу­вання базисної соціальної інформації про клієнта, а генограма (рис. 1.2) може бути її частиною або використовува­тися самостійно. Автором ідеї використання екомапи в соціальній роботі є американська професорка соціальної роботи Ен Гартман, яка представила її в книзі «Набуття сім'ї: Екологічний підхід до оцінювання сім'ї при усинов­ленні» (1979).

У наведеному прикладі зображено стосунки в родині, що складається з жінки (Ольга, 42 роки), чоловіка (Ігор, 45 років) і трьох дітей (Тарас, Денис, Аня). Дружина має інвалідність, часто перебуває у лікарні і є членом громад­ської організації «Гармонія» для людей з інвалідністю. Чоловік має залежність від алкоголю і періодично ліку­ється в наркологічній лікарні. Коли в родині відсутні обоє батьків, їй допомагають сусіди та рідні, хоча з бать­ками Ігоря у родини напружені стосунки. У 21-річного Тараса є дівчина, Інна, з якою він планує невдовзі побра­тися й переїхати жити до неї. Двоє молодших дітей хо­дять до школи. Вони також перебувають під соціальним супроводом соціальної служби для молоді, оскільки ро­дина малозабезпечена.

Завдяки використанню таких графічних зображень со­ціальним працівникам значно легше розібратися в стосун­ках членів сімей, у яких батьки одружені вдруге чи втретє, найстарші діти вже мають власних дітей тощо, що є важ­ливим на початковому етапі роботи, а особливо на етапі оцінювання. Для зручності складати їх можна разом з клі­єнтом на одному великому аркуші паперу. Існує також комп'ютерна програма, яка дає змогу професіоналам спростити роботу зі складення екомапи (ознайомитися з нею можна на веб-сторінці

Рис. 1.1. Приклад екомапи

Для зображення генограми та екомапи використову­ють спеціальні символи (рис 1.3), але можна додавати та­кож свої з поясненням їх значення.

Екологічна модель соціальної роботи передбачає дос­лідження меж сім'ї як соціальної системи. Важливість ці­єї роботи обумовлена тим, що сім'ї з непроникними межа Ми (такими, що перешкоджають стосункам з іншими людьми, друзями, сусідами чи організаціями, створюють бар'єри для доступу нового) закриті для нових джерел енергії, що суттєво знижує їх адаптивність. Досліджуючи межі сім'ї, слід зосереджуватися на таких питаннях:

1. Відкритість сім'ї для нового досвіду. З яких причин, наскільки і завдяки яким механізмам сім'я є закритою для нового досвіду системою?

,, 2. Чи проникними є межі сім'ї? Чи мають змогу члени сім'ї вільно налагоджувати стосунки з іншими людьми й ор­ганізаціями? Чи дозволяє сім'я родичам вільно входити до неї фізично й емоційно, чи залишає їх поза своїми межами?

3. Наскільки гнучкими є межі сім'ї (їх здатність розши­­рюватися, звужуватися, адаптуючись до зовнішнього се­­редовища)? Чи захищає сім'я своїх членів, чи дає дітям са­­мим обирати друзів, стиль життя тощо), якщо це необхідно?

4. Які чинники зумовили звуження меж сім'ї (переїзд­ до іншого міста, вступ одного з членів сім'ї до релігійної­ секти, відсутність коштів, внутрісімейні, суспільні)?

Дотримуючись принципів екологічної роботи, соціаль­ні працівники неминуче стають дослідниками проблем своїх клієнтів, обмірковуючи разом з ними їхні проблеми, моделюючи та обґрунтовуючи зміст, пріоритети і способи втручання, обов'язки обох сторін у їх взаємодії. Як прави­ло, ця робота припадає на етап обговорення й укладання контракту.

Основними функціями соціальних працівників, які ді­ють у межах екологічної моделі, є:

— створення можливостей (допомога у влаштуванні­ дитини в дитячий садок, догляд вдома, що дасть змогу ма­­тері, яка сама виховує дитину, працювати; підтримка клі­­єнтів у формуванні групи самодопомоги);

— навчання (проведення тренінгу з управління стре­­сом чи формування навичок розв'язання конфліктів);

— полегшення (зменшення навантаження на матір,­ яка змушена доглядати за дітьми і чоловіком з інвалідніс­­тю, через влаштування чоловіка в санаторій);

— посередництво (втручання в суперечки між різними­ групами чи особами, наприклад допомога подружжю, що­ розлучається, у встановленні правил і досягненні компро­­місів щодо догляду та виховання дитини після розлучен­­ня; допомога місцевій владі у досягненні компромісів з ­бездомними людьми, які поселилися на окраїні міста);

— представництво (дія від імені клієнта, спрямована ­на зміну умов, які спричиняють проблеми клієнта, нап­­риклад, відсутність законодавства щодо підтримки без­­домним);

— організація (навчання та впровадження проекту­ денного центру для дітей з особливими потребами чи орга­­нізація групи самодопомоги для матерів, що самі вихову­­ють дітей).

Особлива роль належить посередництву й організації, оскільки завдання соціальних працівників полягає у по­шуку можливостей для клієнта використання ресурсів, створенні, розвитку мережі підтримки і взаємодії. Зусил­ля спрямовуються передусім на те, щоб клієнт став части­ною мережі взаємообмінів і взаємодії. Після припинення роботи з конкретною сім'єю вона залишається в мережі, а соціальний працівник, знаючи про її можливості та ресур­си, може залучати її для допомоги чи навчання інших сво­їх клієнтів.

Екологічна теорія придатна для застосування у бага­тьох сферах соціальної роботи, насамперед у роботі із сім'єю та дітьми, людьми похилого віку, термінальне (безнадійно) хворими, деякими групами людей, які ма­ють психічні розлади, з бездомними, безробітними. На­приклад, у лоні екологічної теорії визріла ідея створення Центру роботи з сім'єю, організація роботи соціальної служби підтримки сім'ї. У межах цієї моделі американ­ські вчені досліджували залежність виявлення фактів жорстокого ставлення до дітей від наявності чи відсут­ності підтримуючих соціальних мереж у громаді. Зага­лом важливість екологічної моделі соціальної роботи обу­мовлена її здатністю виявляти складну сукупність соці­альної взаємодії, яка позначається на індивідуальній поведінці і яку потрібно брати до уваги при плануванні профілактичного і терапевтичного втручання. Потіснив­ши свого часу психоаналітичну модель, вона тепер суттє­во впливає на зміст практичної діяльності соціальних працівників. Привабливість екологічної моделі визнача­ється і тим, що вона вимагає від соціального працівника не застосування спеціальних технік, а сфокусованості на адаптивних здатностях клієнта і його оточенні, взяття до уваги їх постійної взаємодії. Однак ця модель надто абс­трактна, наслідком чого є слабкий її зв'язок з безпосеред­ньою практичною роботою з клієнтами. Водночас вона є інформаційною основою більшості моделей загальної практики, які використовують у навчанні соціальних працівників. Попри те що екосистемний підхід не пропо­нує жодних рекомендацій можливого втручання, він є своєрідною метатеорією (теорією, яку використовують для дослідження, опису інших теорій), яка відображає комплексність певних явищ. А її основна ідея (зв'язок людини з її оточенням) втілена у сучасному міжнародно­му тлумаченні соціальної роботи.