ТОП 10:

МЕТОДИКА РОБОТИ З ГУМАНІТАРНИХ ПИТАНЬ



МЕТОДИКА РОБОТИ З ГУМАНІТАРНИХ ПИТАНЬ

(для студентів які навчаються за програмою офіцерів запасу)

 

Навчальний посібник

 

 

Донецьк-2013


І-98

УДК 355.133.4

Методика роботи з гуманітарних питань: Навчальний посібник / Під загальною редакцією професора П.В. Стефаненка – Донецьк: ДонНТУ, 2013 – 229 с.

 

Метою даного посібника є надання узагальненого матеріалу про систему виховання у ЗСУ, форми та засоби психологічного впливу на особовий склад , організацію виховної роботу у підрозділі, методи та засоби формування суспільної думки у військових колективах усіх рангів.

Матеріал посібника розроблений з урахуванням можливості самостійного освоєння матеріалу студентами, що навчаються на кафедрі військової підготовки ДонНТУ за всіма військово-обліковими спеціальностями.

 

Укладач: С.А. Іщенко, ст. викл.

 

Рецензент: І.І. Черненко, ст. викл.

 

Підготовлено кафедрою Військової підготовки.

 

Відповідальний за випуск С.А. Іщенко, ст. викл.

 

“ Рекомендовано Вченою радою Донецького національного технічного університету як навчальний посібник для студентів всіх військових спеціальностей. ”

 

(протокол № ___ від ____ _______ 2013 р.)


Зміст

Зміст…………………………………………………………………………........3

Вступ………………………………………………………………………….......5

I. Система виховання, психолого-педагогічні проблеми особистості і колективу у ЗС України……………………………………………..………..........6

Виховний процес у Збройних Силах України як система……………………..6

1. Законодавчі акти України, що стосуються ЗСУ……………..…………...…...6

2. Концепція виховної роботи в Збройних Силах та інших військових формуваннях України та її методологічне значення. ……………………….............12

3. Структура виховної роботи в частині, підрозділі……………………….......18

Особистість військовослужбовця та його індивідуальні особливості….……21

1. Психологічна структура особистості, як основа індивідуальної роботи з військовослужбовцями. …………………………………………………………………......21

2. Військовослужбовець як об'єкт вивчення. …………………………………....…29

3. Основні етапи вивчення індивідуальних особливостей воїна…………….….33

Психологія військового колективу, її вплив на боєздатність військових підрозділів. ……………………………………………………………….…………..36

1. Психологія військового колективу. …………………………………………….....36

2. Колективна думка і її особливості. …………………………………………........42

3. Колективні настрої та традиції. …………………………………………..….....44

Дослідження суспільної думки в підрозділі. ……………………………….….48

1. Рада офіцерів, як виразник суспільної думки. Основні положення, склад і структура. …………………………………..……...........................................................48

2. Вимоги до організації і здійснення психологічних досліджень..………...…54

3. Правове виховання військовослужбовців…………………………………....57

Питання до самоконтролю………………..….………………………………....65

II. Командир - організатор виховної роботи у підрозділі………………....67

Єдиноначальність та культура взаємовідносин військовослужбовців……....67

1. Єдиноначальність – один з головних принципів будівництва ЗСУ…..….…67

2. Кодекс честі офіцера і вимоги до офіцерських кадрів……………....…....….72

3. Конфліктні ситуації і шляхи їх подолання. ……………………………………..75

Індивідуально-виховна робота, її планування та проведення…..……......…..77

1. Індивідуальний підхід у вихованні військовослужбовців…………...….….….77

2. Складові системи індивідуально-виховної роботи…………………….……...80

Питання до самоконтролю……………………………………………………...90

III. Організація виховної роботи у підрозділі. ………………………..…….91

Система виховної роботи у підрозділі. ……………………………………..….91

1. Методологічні основи виховної роботи у Збройних Силах України….........91

2. Закономірності, принципи та основні напрямки виховної роботи, її сутність і зміст.. ………………………………………………………………………..….…93

3. Поняття норми міжнародного гуманітарного права про ведення війни...99

Організація та проведення воєнно-ідеологічної підготовки у підрозділі….105

1. Організація воєнно-ідеологічної підготовки у Збройних Силах України…………………………………………………………………………….………….105

2. Організація інформаційно-пропагандистського забезпечення у Збройних Силах України………….... ………………………………………………………….………109

Технічні засоби виховання та їх використання у Збройних Силах України……………………………………………………………………..…….....118

1.Матеріальне забезпечення виховної роботи……………………..…………… 118

2. Технічні засоби виховання. ……………………………………………..………….125

Виховання в процесі навчання та при несенні служби……………..…….....136

1. Виховання у процесі навчання як найважливішого виховного засобу,виховна робота при вирішенні завдань спеціальної, вогневої підготовки, експлуатації озброєння і техніки, несення вартової і внутрішньої служби та бойового чергування.…… . . . . .….……………...136

2. Виховна дія на воїнів військового побуту та культурно-просвітницька робота. ……………………………………………………………………..……………..….146

Виховна робота у бойовій обстановці. …………………………..…………....151

1. Вимоги сучасного бою до якостей воїна. ……………………….….............151

2. Основні напрямки планування та організації виховної роботи по підтриманню високої бойової готовності підрозділу. …………………..………….154

3. Морально-психологічне забезпечення підрозділу під час ведення бою…...158

Питання до самоконтролю………………..….……………………………………………………………..165

Додатки………………..….……………………………….....................................................................................169

Список використаних джерел ………....……………………….…………...224

 

 

Вступ

 

Підготовка офіцерів запасу на кафедри військової підготовки багато в чому обумовлена характером і перспективами розвитку професійної діяльності офіцерського складу Збройних Сил України, що визначаються:

 

· соціально-економічними умовами;

· науково-технічним прогресом;

· станом і розвитком військової справи.

 

Усе це вимагає формувати в майбутніх офіцерів поряд із загальними якостями, властивим усім фахівцям, ще не мало іншою, обумовленою специфікою їхньої службової діяльності.

Предметом курсу «Методика роботи з гуманітарних питань» є вивчення педагогічних закономірностей впливу на воїнів і військових колективів з метою формування в них високих морально-бойових якостей, бойової майстерності усього того, що необхідно для підтримки високої бойової готовності, успішного виконання військового боргу.

Методика роботи з гуманітарних питань - це сукупність форм, способів і прийомів, застосовуваних у визначеній логічній послідовності для найбільш ефективного рішення поставленої проблеми.

У ході навчання Ви отримаєте знання по особливостях психологічних властивостей особистості військовослужбовця, психології військового колективу, практичні навички й уміння в організації виховної роботи в підрозділі.

Навчальний план побудований так, що представляє можливість Вам одержати не тільки знання, необхідні для організації і проведення виховної роботи, але і придбати під час навчальних зборів визначені практичні навички.

З погляду військової психології і педагогіки виховання і навчання воїнів - це складний і тривалий процес, що вимагає від військових керівників високої культури, величезних зусиль, різноманітних знань, навичок, великого такту, уміння керувати діяльністю людей.


I. Cистема виховання, психолого-педагогічні проблеми особистості і колективу у ЗС України

Виховний процес у Збройних Силах України як система

Законодавчі акти України, що стосуються ЗСУ

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

Розділ 1.

Загальні засади

Стаття 17. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їх діяльності.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

На території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.

На території України не допускається розташування іноземних військових баз.

 

Розділ 2.

Розділ 4.

Верховна Рада України

 

Стаття 85.До повноважень Верховної Ради України належить:

9) Оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України.

22) Затвердження загальної структури, чисельності, визначення функцій Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ України.

23) Схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України.

31) Затвердження протягом двох днів з моменту звернення Президента України указів про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, про оголошення окремих місцевостей зонами надзвичайної екологічної ситуації.

 

Стаття 92.Виключно законами України встановлюються:

2) порядок направлення підрозділів Збройних Сил України до інших держав; порядок допуску та умови перебування підрозділів збройних сил інших держав на території України.

 

Розділ 5.

Президент України

 

Стаття 106.Президент України:

17) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України;

призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань;

здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;

18) очолює Раду національної безпеки і оборони України;

19) вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України у разі збройної агресії проти України;

20) приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України;

24) присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини.

Розділ 13.

Розділ 15.

Перехідні положення

Використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань можливо на умовах оренди в порядку, визначеному міжнародними договорами України, ратифікованими Верховною Радою України.

 

 

Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу»

Цей Закон здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв’язку з виконанням ними конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни.

Стаття 1.Військовий обов'язок

 

2) Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

3) Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

4) Громадяни України мають право на заміну виконання військового обов'язку альтернативною (невійськовою) службою згідно з Конституцією України та Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу».

Стаття 2. Військова служба і виконання військового обов'язку в запасі

 

6. Виконання військового обов'язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов'язаними порядку і правил військового обліку, проходженні зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов'язків військової служби в особливий період.

Стаття 11.Військова підготовка громадян України за програмою підготовки офіцерів запасу

 

1. Військова підготовка громадян України за програмою підготовки офіцерів запасу проводиться у вищих військових навчальних закладах та у військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів.

2. Військову підготовку за програмою підготовки офіцерів запасу на добровільних засадах проходять студенти вищих навчальних закладів III або IV рівня акредитації з денною формою навчання, придатні до військової служби за станом здоров'я та морально-діловими якостями.

4. Військова підготовка за програмою підготовки офіцерів запасу включається до навчальних планів вищого навчального закладу як окрема навчальна дисципліна. Програми військової підготовки розробляються згідно з вимогами кваліфікаційних характеристик офіцерів запасу за відповідною військово-обліковою спеціальністю. Порядок розроблення та затвердження кваліфікаційних характеристик офіцерів запасу та програм військової підготовки офіцерів запасу визначається Міністерством оборони України.

5. Громадянам України, які здобули вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем не нижче бакалавра, пройшли повний курс військової підготовки за програмою підготовки офіцерів запасу, склали встановлені іспити та атестовані до офіцерського складу, присвоюється відповідне первинне військове звання офіцера запасу. У разі потреби вони за наказом Міністра оборони України можуть бути призвані для проходження військової служби осіб офіцерського складу.

6. Громадяни України, які не атестовані для присвоєння військового звання офіцерського складу після закінчення вищого навчального закладу і не пройшли строкової військової служби, підлягають призову на строкову військову службу з урахуванням, за можливості, фаху, який вони здобули у вищому навчальному закладі, або за спорідненими військово-обліковими спеціальностями.

10. Під час навчальних зборів,передбачених програмами підготовки офіцерів запасу, на громадян України,які проходять таку підготовку,поширюються права та обов’язки,встановлені актами законодавства для військовозобов’язаних, призваних на збори.

 

Стаття 15. Призовний вік. Призов громадян України на строкову військову службу

 

1. На строкову військову службу в мирний час призиваються придатні для цього за станом здоров'я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 25-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу (далі - громадяни призовного віку).

2. Громадяни призовного віку в добровільному порядку можуть бути прийняті на військову службу за контрактом на умовах, передбачених частиною першою статті 20 цього Закону, та в порядку, визначеному положеннями про проходження військової служби громадянами України.

10. У разі неявки призовника без поважних причин за викликом районного (міського) військового комісаріату на призовну комісію він несе відповідальність, установлену законом.

11. Поважними причинами неприбуття призовників до призовних дільниць у строк, установлений військовим комісаріатом, які підтверджені відповідними документами, визнаються:

- перешкода стихійного характеру, хвороба призовника або інші обставини, які позбавили його можливості особисто прибути у зазначені пункт і строк;

- смерть його близького родича (батьків, дружини, дитини, рідних брата, сестри, діда, баби) або близького родича його дружини.

 

Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу»Цей Закон визначає організаційно-правові засади альтернативної (невійськової) служби (далі - альтернативна служба), якою відповідно до Конституції України має бути замінене виконання військового обов'язку, якщо його виконання суперечить релігійним переконанням громадянина.

Стаття 2. Право на альтернативну службу мають громадяни України, якщо виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до діючих згідно з законодавством України релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю. Стаття 5. Альтернативну службу громадяни проходять на підприємствах, в установах, організаціях, що перебувають у державній, комунальній власності або переважна частка у статутному фонді яких є в державній або комунальній власності, діяльність яких у першу чергу пов'язана із соціальним захистом населення, охороною здоров'я, захистом довкілля, будівництвом, житлово-комунальним та сільським господарством, а також у патронажній службі в організаціях Товариства Червоного Хреста України.Стаття 6. Строк альтернативної служби у півтора рази перевищує строк військової служби, встановлений для солдатів і сержантів, які проходять строкову військову службу в Збройних Силах України та інших утворених відповідно до законів України військових формуваннях. Для осіб, які мають вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем підготовки спеціаліста або магістра, строк альтернативної служби у півтора рази перевищує строк військової служби, встановлений для осіб, які мають відповідний освітньо-кваліфікаційний рівень.Стаття 15. Громадянин, який проходить альтернативну службу, не може призначатися на посади, що передбачають виконання функцій представників органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків. Стаття 26. Контроль за організацією альтернативної служби здійснюється комісіями у справах альтернативної служби. Стаття 27. Контроль за додержанням власниками підприємств, установ та організацій або уповноваженими ними органами законодавства про працю під час проходження громадянами України альтернативної служби здійснюється спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з державного нагляду за додержанням законодавства про працю.

2. Концепція[1] виховної роботи в Збройних Силах та інших військових форму­ваннях України та її мето­дологічне значення

 

Реалізація Державної програми реформування та розвитку Збройних Сил по­требує наявності осіб (в першу чергу, серед військових фахівців) із сформованою готовністю до переходу на нові прин­ципи військового будівництва. Тобто сьогодні набуває значної ваги людський фактор: моральний дух війська, висока дисциплі­нованість, згуртованість та керованість частин та підрозділів тощо. Гаран­том успішної реалізації головної функції армії - за­хисту Батьківщини, суве­ренітету держави, цілісності та недоторканості її кордонів - можуть висту­пати лише морально здо­рові, патріотично орієн­товані, психологічно за­гартовані, професійно підготовлені люди.

Першим значним кро­ком на шляху наукового супроводження реформування Збройних Сил Ук­раїни стала Концепція ви­ховної роботи в Збройних Силах та інших військових формуваннях України, яка набула чинності з виданням Указу Пре­зидента України від 4 ве­ресня 1998 року. Вона є свого роду «конституцією» процесу реформування Збройних Сил, виступає як «основний закон» у галузях тер­мінології, предмету, мети та завдань виховної робо­ти. В ній затверджено дум­ку про значне зростання ролі та впливу виховної роботи в Збройних Силах на успішність процесу ре­формування військового бу­дівництва. Це обумовлено цілою низкою об'єктивних та суб'єктивних факторів та причин:

- по-перше, зростання ролі та вагомості виховної роботи викликано підви­щенням загальних вимог суспільства та державних інститутів влади стосовно удосконалення соціальної політики в армії, підви­щенням питомої ваги психо­логії та педагогіки в про­цесі управління військами, дієвістю методик навчання та виховання воїнів на всіх соціальних щаблях, ступенем соціальної актив­ності всіх верств населен­ня;

- по-друге, необхід­ність підсилення виховної ролі військової служби, роботи командних та інших управлінських кад­рів щодо мобілізації воїнів на якісне виконання урядо­вих бойових завдань обумовлена значним зрос­танням впливовості та ак­туальності психологіч­них рухів (течій, напрям­ків). Значно посилюється психологічний тиск на військовослужбовців, при­зовну молодь, населення держави в цілому. Ці тен­денції вимагають карди­нального підсилення війсь­ково-патріотичного вихо­вання, формування у кож­ного громадянина, насамперед, військовослужбов­ця, внутрішньої готовності до можливих суворих вип­робувань у справі захисту Батьківщини та її народу;

- по-третє, характер сучасного бою відзна­чається великим числом стрес-факторів підвищеної інтенсивності, їх наявність потребує від воїнів високо­го морального духу, все­бічної вихованості, муж­ності, організованості, дисциплінованості, емо­ційно-вольової стійкості, високого рівня розвитку всіх інших особистих яко­стей та властивостей. Ці вимоги, в свою чергу, та­кож обумовлюють зрос­тання значення виховної роботи, професійного під­ходу до її організації з боку командирів будь-якого рівня;

- по-четверте, не­обхідність переорієнтуван­ня та підсилення виховної роботи диктується зміна­ми у якісному складі при­зовного контингенту. Зни­ження питомої ваги при­зовників із середньою ос­вітою, руйнування ідеалів, трансформація шкали со­ціальних та індивідуальних цінностей, соціальні «втечі» до пияцтва, нарко­манії, токсикоманії, зрос­тання пацифістських, на­віть антисуспільних настроїв серед призовної мо­лоді - все це спонукає делегування армії з боку суспільства соціальної функ­ції перевиховання;

- по-п'яте, соціально вимушена функція переви­ховання потребує впровад­ження до управлінської діяльності військових керів­ників будь-якого рівня ефективних та дієвих за­ходів впливу на військовослужбовців. Це обумовлює зростання в структурі виховної роботи ролі та значення інформаційно-пропагандистської, куль­турно-освітньої та історико-патріотичної роботи.

Отже, сьогодні війсь­кові фахівці озброєні нау­ково обґрунтованою програмою формування осо­бистості воїна згідно з соц­іальним замовленням - Державною програмою реформування та розвитку Збройних Сил України.

Керівні документи ос­таннього часу зобов'язу­ють до участі у виховній роботі всі ланки військового управління. Так, на коман­дирів покладено керівниц­тво виховною роботою у підпорядкованих частинах (підрозділах), штаби разом з органами виховної робо­ти займаються її поточним та перспективним плану­ванням. Безпосередня ж організація та проведення виховної роботи в підроз­ділах є прерогативою зас­тупників командирів з виховної роботи (із залучен­ням до проведення конк­ретних заходів командирів всіх ступенів). Все це потре­бує від посадових осіб во­лодіння єдиною терміноло­гією, розуміння сутності та значення структури вихов­ної роботи. На жаль, і сьо­годні ця проблема зали­шається невирішеною. Саме тому доцільно ще раз звернутися до Концепції, визначити її головні поло­ження.

Виховна робота в Зброй­них Силах України - це си­стема організаційних, морально-психологічних, інформаційних, педагогіч­них, правових, культурно-просвітницьких та військо­во-соціальних заходів, спрямованих на формуван­ня і розвиток у воїнів про­фесійно необхідних психо­логічних якостей, мораль­ної свідомості, що мають забезпечити високу бойову і мобілізаційну готовність органів управління, з'єд­нань і частин, зміцнення військової дисципліни і правопорядку, згуртування військових колективів.

Продуктивність або ефективність виховної ро­боти на місцях забезпечується створеною в час­тині або підрозділі СИСТЕ­МОЮ ВИХОВНОЇ РОБО­ТИ.

Система виховної робо­ти - це упорядкована су­купність суттєвих і особистісно-педагогічних явищ, елементів і процесів, що відповідають сучасним ви­могам суспільства та здійс­нюють оптимальний вплив на формування у особово­го складу соціально-замов­лених індивідуальних якостей захисника Батьківщи­ни.

Система виховної робо­ти являє собою багато структурне утворення. До цієї структури входять: цілі ви­ховання, суб'єкти та об'єк­ти виховання, завдання, зміст, напрями виховання, принципи, методи, форми організації виховання, сис­тема стосунків, впливів та критерії визначення резуль­татів.

Коротко охарактеризує­мо кожний з елементів на­веденої структури.

ГОЛОВНА МЕТА ВИ­ХОВАННЯ воїна полягає у формуванні його як грома­дянина, патріота своєї дер­жави, який на основі набут­тя життєвого, соціального та професійного досвіду, фізичного удосконалення, успадкування історичних, культурних та духовних надбань українського народу досягне достатнього рівня особистого розвитку для відстоювання національних інтересів України.

СУБ'ЄКТИ ВИХОВАН­НЯ - це сили, що здійсню­ють цілеспрямований вплив на воїнів з метою формування у них соціаль­но-замовлених якостей.

До суб'єктів виховання можна віднести:

1. Командирів та на­чальників;

2. Органи виховної ро­боти;

3. Громадські органі­зації (крім політичних партій та рухів, чия діяль­ність у військовому середовищі обмежується Консти­туцією України);

4. Військові колективи;

5. Актив підрозділу (час­тини).

ОБ'ЄКТИ ВИХОВАН­НЯ - це окремі військо­вослужбовці та громадя­ни, чия діяльність сприяє або забезпечує реалізацію армією своїх соціальних функцій, військові або ви­робничі колективи, со­ціальні групи, на які спрямовано виховний вплив.

ГОЛОВНІ ЗАВДАННЯ виховної роботи - це система проміжних цілей (етапів), поступовість про­сування до яких обумовлена характером наявних сил та засобів і сприяє досяг­ненню головної мети вихо­вання.

Головні завдання вихов­ної роботи на сучасному етапі будівництва та роз­витку Збройних Сил поляга­ють у:

1. Згуртуванні особово­го складу навколо ідеї дер­жавної незалежності та усвідомлення кожним військовослужбовцем по­стійної високої відпові­дальності за забезпечення бойової та мобілізаційної готовності.

2. Зміцненні військової дисципліни та правопо­рядку у Збройних Силах України.

3. Засвоєнні та ро­зумінні кожним воїном за­кономірностей становлення української держав­ності, формуванні у них готовності до свідомого виконання норм Конституції України та Законів України.

4. Формуванні у кожно­го військовослужбовця зрілого світогляду, громадської свідомості, лю­бові до України, її народу, культури, традицій, зви­чаїв.

5. Створенні у частинах та підрозділах здорового морально-психологічного клімату, сприятливих об­ставин для всебічного гармонійного розвитку особи­стості.

6. Всебічному зміцненні єдиноначалля.

ЗМІСТ виховання - це сукупність чіткого та зро­зумілого ідейного напов­нення конкретних цілей та завдань виховної роботи, вміло обраних її напрямів, вдало обраних ефектив­них форм та методів робо­ти для досягнення голов­ної мети виховання.

НАПРЯМИ виховної роботи кваліфікуються у відповідності з нормами життя та структурою сус­пільної свідомості. Серед них вирізняють:

1. військово-професійне виховання;

2. правове виховання;

3. військово-патріотич­не виховання;

4. естетичне виховання;

5. релігійне виховання;

6. економічне вихован­ня;

7. екологічне вихован­ня;

8. фізичне виховання.

Кожний з цих напрямів передбачає ПСИХОЛОГІЧ­НУ ПІДГОТОВКУ, яка пронизує їх усі та має на меті вироблення у воїнів психологічної стійкості й готовності до дій в склад­них ситуаціях служби, бой­ового чергування та іншої бойової діяльності.

Разом з напрямами ви­ховання змістовну сторону процесу відображають СКЛАДОВІ ВИХОВНОЇ РОБОТИ:

- морально-психологі­чне забезпечення бойової і мобілізаційної готовності військ (сил), бойового чер­гування, бойової служби, оперативної та бойової підготовки, специфічної діяльності військових фор­мувань;

- морально-психоло­гічне забезпечення війсь­кової дисципліни та профілактика правопорушень;

- інформаційно-пропа­гандистське забезпечення;

- культурно-виховна і просвітницька робота;

- військово-соціальна робота.

Виховному процесу притаманні свої спе­цифічні, визначені прави­ла, які називаються прин­ципами.

ПРИНЦИПИ ВИХО­ВАННЯ — це вихідні, найбільш загальні наукові чи моральні правила, що визначають зміст та орга­нізацію виховної роботи.

Загальну систему прин­ципів виховання склада­ють:

- державна і націо­нально-патріотична спря­мованість виховного процесу (принцип ідейності);

- принцип єдності ви­ховання та навчання;

- принцип взаємодії та узгодженості змісту, форм і методів виховної роботи;

- принцип демократи­зації і гуманізації виховно­го процесу;

- об'єктивно науковий підхід до планування, здійснення та оцінки результатів виховної роботи (принцип науковості);

- принцип єдності, ви­сокої вимогливості до підлеглих з повагою до їх особистої гідності та тур­ботою про них;

- системний підхід до організації та здійснення виховного процесу;

- опора на позитивне у воїні та військовому колек­тиві;

- принцип виховання у колективі та через колек­тив;

- індивідуальний та диференційний підхід у вихо­ванні воїнів;

- принцип безперерв­ності та спадкоємності у виховній роботі;

- принцип єдності, по­слідовності та узгодже­ності виховних впливів;

- принцип зв'язку ви­ховання з реаліями війсь­кового та соціального життя.

Виховання особового складу вимагає всебічного, комплексного підходу до вирішення цієї проблеми.

КОМПЛЕКСНИЙ ПІДХІД у вихованні озна­чає:

- по-перше, поєднання воєнно-ідеологічного, правового та інших на­прямів виховної роботи в єдиний, нерозривний про­цес;

- по-друге, чітке роз­межування діяльності кож­ної категорії вихователів у цьому процесі;

- по-третє, врахування всіх особливостей служби воїнів: соціально-демогра­фічних, соціально-освіт­ніх, соціально-професій­них, індивідуально-психо­логічних тощо;

- по-четверте, доціль­ний вибір методів, при­йомів і засобів педагогічного впливу з урахуванням визначених ознак та умов ситуації, що складається.

Важливе місце в струк­турі виховної роботи посідають методи виховання.

МЕТОДИ ВИХОВАН­НЯ - це сукупність за­собів та прийомів виховно­го впливу на суб'єкти ви­ховання з метою форму­вання в них соціально-замовлених якостей та зви­чок поведінки.

До методів виховання належать:

- особистий приклад;

- переконання;

- примус;

- стимулювання (зао­хочення або стягнення);

- особисті вправи;

- критика;

- змагання;

- психокорекція.

Серед названих методів чільне місце посідає метод особистого прикладу. Роз­винене почуття обов'язку, високий професіоналізм, відповідальність за результати своєї роботи та діяльність підлеглих, ініціатива і дисциплінованість - всі ці якості вихователя знахо­дять відгук у душі воїна, формують у нього праг­нення (мотиви) до набуття схожих якостей.

Психокорекція, як са­мостійний метод виховної роботи, досить наповне­на. Головна мета його за­стосування - позбавлення психіки воїнів наслідків не­гативних впливів числен­них стрес-факторів війсь­кової діяльності - як по­всякденної, так і бойової.

Важливою складовою виховної роботи є самови­ховання воїнів.

САМОВИХОВАННЯ - це мотивована, активна, цілеспрямована діяльність особистості щодо форму­вання соціально-замовле­них якостей відповідно до державних потреб, умов військової служби та осо­бистої програми розвитку.

Мета самовиховання полягає у досягненні осо­бистістю виховного ідеалу, що формується особисто на підставі засвоєних та ус­відомлених цінностей, по­треб та інтересів (або про­понується через суспільну думку чи виховний вплив керівників).

ДІЄВІСТЬ (або ж ефектив­ність) виховної роботи за­безпечується за рахунок її визначеності, цілеспрямованості та систематичності.

ВИЗНАЧЕНІСТЬ дося­гається обґрунтованим ви­бором мети, завдань та за­собів виховання в залеж­ності від умов і характеру проблем, що потребують вирішення.

ЦІЛЕСПРЯМОВАНІСТЬ передбачає на­явність ясної, чітко визна­ченої мети, підпорядкування їй відповідного змісту, методів і засобів впливу.

СИСТЕМАТИЧНІСТЬ вимагає постійності, орга­нізованості та безперерв­ності виховного процесу.

Крім того, успішність виховної роботи в значній мірі залежить від настрою об'єкта. Саме тому керівники-вихователі мусять бути постійно орієнтовані на формування у своїх «вихованців» позитивного психологічного настрою на сприйняття та засвоєн­ня виховних впливів, реа­лізацію їх через особисту поведінку - інакше кажу­чи, на забезпечення педа­гогічного «взаємотяжіння» - гармонійне поєднання виховання, самовиховання та перевиховання.

Елементи змісту особистості

- знання;

- уявлення;

- погляди;

- переконання.

Зміст особистості тісно пов'язаний з її структурою.

 
 

 


Психічні процеси- це динамічне відображення дійсності в нашій свідомості. З їхньою допомогою відбувається пізнання навколишнього світу, навчання професії, здійснюється трудова діяльність. Психічні процеси поділяються на пізнавальні й емоційно-вольові. До пізнавальнихвідносяться процеси одержання і переробки інформації про явища дійсності: відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення, уява, мова, увага; до емоційних - переживання людиною свого відношення до того, що вона пізнає і робить, тобто різні почуття; до вольових - вибір способів дії, ухвалення рішення і приведення його у виконання, тобто стимули діяльності. Усі психічні процеси невід`ємні один від іншого, взаємозалежні і взаємообумовлені.

Пізнавальні процеси:

Відчуттямназивається відображення у свідомості окремих властивостей чи предметів, явищ при їхньому безпосередньому впливі на органи почуттів. Усі відчуття можна розділити на дві групи. Перша дає дані про властивості предметів і явищ поза людиною. До неї відносяться зорові, слухові, шкірні, нюхові і смакові від







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.210.22.132 (0.055 с.)