Індивідуальний підхід у вихованні військовослужбовців

Найбільш дієвим засобом успішної підготовки військовослужбовців до виконання службових обов'язків, зміцнення військової дисципліни серед особового складу є індивідуально-виховна робота, яка дозволяє всебічно вивчати кожного військовослужбовця і на цій основі впливати на його свідомість та поведінку. Доповнюючи масові форми роботи, вона дозволяє враховувати рівень освіти, духовної зрілості, життєвого досвіду, особливості характеру кожної людини, схильності та звички, активно впливати на воїна, сприяти розвитку у нього позитивних якостей.

Інспектування військ Генеральною військовою інспекцію при Президентові України свідчать про те, що командири (начальники), штаби, органи виховної роботи недостатньо уваги приділяють індивідуально-виховній роботі з підлеглими. Значна частина офіцерів, прапорщиків і сержантів не володіють основами та методикою індивідуально-виховної роботи з особовим складом.

Результати перевірок пере­конують, що самогубства, ухилення від військової служ­би, нестатутні взаємовідноси­ни та інші правопорушення є наслідком прорахунків саме в індивідуально-виховній роботі.

Актуальність індивіду­ально-виховної роботи по­лягає ще й у тому, що її сис­тематичне здійснення дає можливість мобілізувати особовий склад на якісне ви­конання поставлених на­вчально-бойових завдань, сприяє попередженню заги­белі і травмування людей, недопущенню негативних проявів у поведінці військо­вослужбовців.

Крім того, значні со­ціальні зміни у суспільстві суттєво впливають на со­ціальний портрет сучасних Збройних Сил України. До військової служби залуча­ються юнаки з широким ко­лом проблем та потреб, вони не мають достатнього жит­тєвого досвіду, що заважає їм оперативно адаптуватися до її умов.

У спектрі цього питання виникає багато проблем, специфічних і притаманних умовам армійського життя, які ефективно можна вирі­шувати, тільки використову­ючи різноманітні методи індивідуально-виховної ро­боти, що впливають, перш за все, на духовну сферу життя особистості.

Розширення сфери спілку­вання і діяльності, зіткнення з новими явищами життя, за­гострення уваги до особис­того внутрішнього світу по­роджує в людини глибокі роздуми, проблеми, бажання у всьому розібратися.

У пошуках відповіді на виникаючі питання людина часто переконується, що нако­пичений досвід роздумів та оцінок буває недостатнім для об'єктивного та все­бічного аналізу суспільних відносин, ідеалів, еталонів та інших цінностей, які визна­чають спосіб життя. Іноді це призводить до внутріш­нього конфлікту, який, у свою чергу, веде до негативних явищ.

Це вимагає постійного удосконалення всього ви­ховного процесу і особливо індивідуального підходу до кожного військовослуж­бовця.

Командир, начальник повинен своєчасно прихо­дити на допомогу підлегло­му, виходячи зі свого служ­бового становища, через індивідуальне спілкування, впливати на свідомість військовослужбовця з ме­тою попередження негатив­ного впливу обставин на людину, стимулювання її життєвої та службової діяльності.

Досвід підтверджує, що успіх у навчанні та вихованні особового складу, перш за все, залежить від уміння вра­ховувати індивідуальні особливості військовослуж­бовців, вибирати відповідні форми, методи та прийоми впливу на них.

Індивідуальна робота дає можливість командиру, начальнику формувати та розвивати позитивні риси військовослужбовця, допо­магає йому найшвидше звільнитись від недоліків.

Таким чином, індивіду­альна робота - це складо­ва частина багатогранного процесу навчання та вихо­вання усіх категорій особо­вого складу. Вона пронизує усі військові структури, кожну їх ланку, здійснюєть­ся на всіх рівнях.

Індивідуально-виховна робота - це систематич­ний, цілеспрямований педа­гогічний вплив командирів та інших начальників на свідомість, почуття та по­ведінку конкретної особи з урахуванням її віку, соціаль­них, психологічних та інших особливостей, умов служби, побуту та відпо­чинку в інтересах її все­бічного розвитку для успіш­ного виконання військового обов'язку.

Для забезпечення виконання основної мети індивідуально-виховної роботи, яка й зазначена у визначенні, командир частини (підроз­ділу) та його заступник з ви­ховної роботи повинні ство­рити систему її організації, тобто продуману послі­довність пов'язаних між со­бою заходів.

Система індивідуально-виховної роботи включає:

- визначення мети та зав­дань;

- продумане планування;

- визначення, хто, з ким і коли індивідуально працю­ватиме;

- навчання усіх категорій керівників практиці індиві­дуально-виховної роботи;

- вивчення та облік інди­відуальних особливостей військовослужбовців, засто­сування найбільш ефектив­них форм, методів, засобів індивідуального впливу;

- узагальнення та розпов­сюдження передового досві­ду індивідуально-виховної роботи;

- аналіз стану та регуляр­не підведення підсумків інди­відуально-виховної роботи.

Система індивідуально-виховної роботи передбачає вирішення наступних зав­дань:

- глибоке і всебічне вив­чення життєвого досвіду, індивідуальних психологіч­них особливостей особис­тості військовослужбовця, оцінка ступеня їх розвитку;

- визначення та оцінка результатів службової діяльності воїна;

- підняття рівня профе­сійних навичок командного складу, озброєння його су­часними методами управ­ління підлеглими;

- визначення і застосу­вання форм, методів і способів індивідуально-вихов­ного впливу на військовос­лужбовців, охоплення по­всякденним, систематичним і цілеспрямованим вихов­ним впливом усіх офіцерів, прапорщиків, сержантів, старшин, сол­датів;

- формування необхід­них для службової діяль­ності соціально-психологіч­них якостей воїнів, ціннісно-мотиваційних основ їх діяльності, установок на до­сягнення конкретних ре­зультатів, попередження на підставі знання індивідуаль­них особливостей військо­вослужбовців негативних вчинків, порушень військо­вої дисципліни;

- найбільш доцільне військово-професійне вико­ристання військовослуж­бовця за фахом, який відпо­відає його можливостям та здібностям;

- надання допомоги під час адаптації воїнів до різноманітних видів бойової діяльності, умов військової служби, зняття стресових станів, психологічного роз­вантаження після виконан­ня навчально-бойових зав­дань;

- організація ефектив­ного виховного впливу військового колективу на особистість кожного воїна.

При цьому треба пам'я­тати, що основою успіху індивідуально-виховної ро­боти є повсякденна увага до людей, яка повинна бути по­єднана з високою вимогли­вістю та батьківською тур­ботою про їх життя, побут, дозвілля та розвиток.

2. Складо­ві системи індивідуально-виховної роботи

 

Важливе місце у системі індивідуально-виховної ро­боти займає її планування.

Практика показує, що недоцільно мати окремий план цієї діяльності, але в особистих планах усіх поса­дових осіб, а також у планах виховної роботи ці питання повинні бути висвітлені на­лежним чином.

Через систему практич­них заходів необхідно відоб­ражати основні завдання, які вирішуються в процесі індивідуально-виховної ро­боти, а саме: використання різних форм і методів вив­чення військовослужбовців, навчання командирів і на­чальників практиці індиві­дуального підходу до лю­дей, вивчення стану та кон­троль за організацією цієї роботи, узагальнення дос­віду, підведення підсумків.

Під час планування, а та­кож вивчення стану індиві­дуально-виховної роботи у підрозділах слід передбача­ти:

- вивчення ефективності індивідуально-виховної ро­боти в частині, підрозділі, надання відповідної мето­дичної допомоги;

- персональні бесіди з різними категоріями війсь­ковослужбовців про їх сімейний стан, відношення до виконання службових обов'язків, роботу щодо підвищення рівня воєнних та професійних знань, запи­ти, потреби та проблеми проходження служби, об­становку у військовому ко­лективі тощо;

- вивчення та узагаль­нення індивідуальних особ­ливостей і схильностей підлеглих шляхом підтри­мання з ними ділового кон­такту та уважного спостере­ження за їхніми діями і по­ведінкою у період навчання та служби;

- бесіди з різними кате­горіями командирів, сер­жантським складом, акти­вом підрозділів з метою от­римання від них інформації про підлеглих, стан справ у колективах, особистої учас­ті в індивідуально-виховній роботі;

- листування з батьками військовослужбовців, підприємствами та устано­вами, в яких підлеглі працювали та навчалися до призо­ву;

- пропаганду передово­го досвіду кращих мето­дистів, вихователів, а також військовослужбовців, які досягли високих результатів у навчанні та службі;

- індивідуальні бесіди з конкретними військовос­лужбовцями про усунення недоліків, висловлених у по­передніх розмовах;

- навчання підлеглих командирів практиці веден­ня індивідуально-виховної роботи;

- підведення підсумків стану індивідуально-вихов­ної роботи у підрозділі, час­тині і т.п.

При цьому головне поля­гає в тому, щоб не складати плани для звіту, не тільки ставити завдання, а й вирі­шувати їх, використовуючи найбільш дієві та ефективні заходи.

Головною складовою індивідуально-виховної робо­ти є визначення, хто і з ким індивідуально працюватиме та в які терміни.

Така система повинна бути розроблена у кожній частині і затверджена нака­зом відповідного командира.

При цьому необхідно мати на увазі, що всі посадові особи, у кого є підлеглі, по­винні працювати індивідуаль­но:

щоденно: з тими, хто вико­нує важливі завдання щодо забезпечення високої бойо­вої готовності частини, хто знаходиться у складі варт, добового наряду, а також з військовослужбовцями, які грубо порушили військову дисципліну або скоїли зло­чин та з тими, хто відбуває у відпустку, відрядження і на лікування;

щотижня: з військово­службовцями, які належать до «групи ризику», з тими, хто знаходиться за межами військових частин, в окре­мих командах, на лікуванні у медпунктах, виконує обо­в'язки поодинці в окремих приміщеннях та об'єктах, а також із сержантським скла­дом;

щомісяця: з тими, хто зна­ходиться у шпиталі, а також з усіма своїми безпосередніми підлеглими.

Особливо уважно, цілесп­рямовано і наполегливо по­винна проводитися індивіду­ально-виховна робота з мо­лодим поповненням з першо­го дня прибуття його в час­тішу.

Під час розподілу об'єктів індивідуально-виховної ро­боти та під час її щомісячно­го планування треба намага­тися, щоб виховний вплив здійснювався безперервно на всіх без винятку військово­службовців, незалежно від посади, поведінки та відно­шення до служби.

Нерідко доводиться зустрічатися з фактами, коли індивідуально-виховна робо­та проводиться тільки з вої­нами, які схильні до пору­шень військової дисципліни.

Так, зосередивши основну увагу на недисциплінованих військовослужбовцях, керів­ники випускають з поля зору тих, хто в даний час не тур­бує їх своїми результатами в навчанні та дисципліні. Це серйозний прорахунок, який часто обертається несподі­ванками, коли деякі з передо­виків знижують старанність у навчанні, допускають помил­ки в службі, стають на шлях порушень військової дисцип­ліни.

Не слід випускати з поля зору також індивідуально-виховну роботу з офіцерами, особливо молодими, прапор­щиками, сержан­тами і старшинами. Усі керів­ники повинні продумано спрямовувати їх становлення, застерігати від помилок, сис­тематично озброювати мето­дикою вивчення підлеглих та організації індивідуально-ви­ховного процесу.

Ефективність індивіду­ально-виховної роботи у значній мірі залежить від пе­дагогічної майстерності тих, хто її організовує і проводить.

При цьому на передній план повинні висуватися такі якості вихователя, як добро­зичливість, витримка, поєднані з вимогливим та прин­циповим ставленням до підлег­лих, уміння створити атмос­феру відвертості та довіри, в якій людина висловлює те, що її турбує.

З цього приводу важливе місце в системі індивідуально-виховної роботи належить організації навчання всіх кате­горій керівників практиці її проведення.

Для цього повинна використовуватися командирська та воєнно-ідеологічна підготовка, семінари, збори, дні сер­жантів та молодих офіцерів, постійно діючі лекторії з пе­дагогіки та психології, обмін передовим досвідом роботи, індивідуальне інструктування підлеглих. В процесі їх по­трібно розглядати теоретичні питання психології особис­тості, методику планування індивідуально-виховної ро­боти, практичні проблеми застосування прийомів, форм і методів впливу на свідомість воїнів, формування досвіду суспільної поведінки, регулю­вання, коригування та стиму­ляції діяльності військово­службовців.

Досягнення ефективності індивідуально-виховної робо­ти серед особового складу за­лежить також і від творчого відбору та застосування керів­никами найбільш дієвих ме­тодів вивчення особистості воїнів.

Практика показує, що в цій роботі особливо неп­рипустимі шаблон та єдиний «рецепт». Не завжди метод, який вдало застосований в одному випадку, дає позитив­ний результат в іншому.

Тому для всебічного вив­чення особистості воїнів зас­тосовується, як правило, комплекс основних методів, до яких належать:

- вивчення документів;

- психолого-педагогічне спостереження;

- індивідуальна бесіда;

- узагальнення незалеж­них характеристик;

- тестування, опитуван­ня;

- діагностичний експери­мент.

а) Метод вивчення доку­ментів:

З вивчення документів по­чинається, як правило, пер­винне ознайомлення з воїном.

Вивчаються особові спра­ви офіцерів, прапорщиків, військовослужбовців, що проходять службу за конт­рактом, сержантів і рядових, результати анкетування, ха­рактеристики з місця навчан­ня та роботи.

У процесі аналізу доку­ментів вивчаються біог­рафічні дані: прізвище, ім'я, по батькові, рік та місце на­родження, освіта, сімейний стан, найближчі родичі, адре­са місця їх проживання, стан здоров'я, особливості умов розвитку, життєвий та про­фесійний досвід воїна до при­зову на військову службу, а також інші відомості, що містяться у документах.

У передових військових частинах склалась практика з перших днів перебування військовослужбовців у час­тині організовувати листу­вання з батьками про життє­вий досвід синів, особливості їх характеру та умови виховання в сім'ї.

У подальшому на підставі вивчення документів про хід та результати бойового на­вчання, про стан дисципліни аналізуються параметри військової майстерності воїнів, їх вихованості і на цій основі виявляються тенденції досягнень чи недбалості військовослужбовців, їх відношення до служби, вно­сяться корективи в індивіду­ально-виховний процес.

б) Метод психолого-педагогічного спостереження:

Цей метод передбачає сис­тематичне і цілеспрямоване накопичення інформації про поведінку воїнів у різних си­туаціях навчальної, бойової та громадської діяльності, що дозволяє більш глибоко зро­зуміти людину, мотиви її по­ведінки.

В ході спостереження, як правило, вивчаються моторні компоненти практичних дій: рух, переміщення, нерухомі стани, швидкість та спрямо­ваність руху, сумісні дії груп та окремих військовослуж­бовців; мова, її зміст, спрямо­ваність, тривалість, особли­вості лексичного, граматич­ного і фонетичного строю; міміка, пантоміміка, експре­сія звуків; зовнішні прояви деяких вегетативних реакцій (почервоніння чи сполотніння, зміни режиму дихання, потіння) і т. ін.

Метод спостереження з успіхом може бути викорис­таний при вивченні індивіду­альної та групової поведінки військовослужбовців в різних ситуаціях повсякден­ної діяльності.

Ефективний він і при дослідженні форм навчання осо­бового складу (поведінки на спортивних змаганнях, за­няттях, загальних зборах, диспутах та інших заходах), реакції на зміни умов і харак­теру військової діяльності, застосування дисциплінар­ної практики (зауваження, заохочення, примус), а та­кож аналізу дій в інших зна­чимих для військовослуж­бовця ситуаціях.

Щоб спостереження було ефективним, необхідно вико­нувати відповідні вимоги до нього, а саме:

- чітке визначення цілей та завдань спостереження (кого вивчати, з якою метою, з яких питань);

- навмисне планування та вибір ситуацій, в яких воїн найбільш повно себе прояв­ляє;

- об'єктивність і безсто­ронність спостере-ження;

- систематичність, вибір­ковість та тривалість спосте­реження;

- порівняння результатів особистого спостереження з висновками спостереження іншими посадовими особа­ми;

- ретельна фіксація отри­маних результатів спостере­ження, їх аналіз.

в) Метод індивідуальної бесіди:

Цей метод належить до найбільш ефективних методів впливу на воїна та вивчення його особистості. Продумана бесіда залишає незабутнє враження у свідомості люди­ни, доповнює інформацію, яка отримана в ході аналізу документів та спостережен­ня.

Вона проводиться часті­ше у тих випадках, коли військовослужбовцю необ­хідно щось роз'яснити, зас­терегти від можливих помилок, висловити зауваження, виявити наявність негатив­них явищ (нестатутних взає­мовідносин, самогубств, травм), інших проступків, настрою, підбадьорити лю­дину у важкій ситуації, на­цілити її на усунення не­доліків у службі і в поведінці.

Для проведення індивіду­альної бесіди важливо вра­ховувати все: час і місце бе­сіди, її зміст. Треба створи­ти умови відвертості та дов­іри, уважно вислухати воїна, проявляти витримку, давати розумні поради, допомагати людині правильно оцінити свою поведінку, викликати в неї бажання виховати в собі позитивні риси та якості.

Практика свідчить, що до кожної бесіди необхідно ре­тельно готуватися.

Важливим моментом підготовки до майбутньої бесіди є продумування її змісту, визначення кола пи­тань, які повинні бути у центрі уваги бесіди.

При цьому важливо, щоб кожна бесіда з керівником була новою для підлеглого. Тому необхідно змінювати тему розмови від загальної ознайомчої до конкретних питань військової служби, поведінки, відношення до виконання службових обо­в'язків, сімейних обставин та проблем духовного життя людини.

У процесі індивідуальних бесід аналізується також спрямованість особистості воїна, мета його життя та відношення до себе і колек­тиву, мотиви досягнення успіхів в бойовому навчанні, моральні і духовні інтереси, нахили, уподобання, корисні та шкідливі звички.

Відверта, задушевна роз­мова віч-на-віч з людиною дозволяє керівнику не тільки виявляти помисли і почуття воїна, пізнати глибинні дже­рела активності чи пасив­ності, особливості сприй­мання ним фактів і подій, що відбуваються у житті держа­ви та своєї частини, а й вис­лухати оцінки про те, які тра­диції існують у військовому колективі, як вони вплива­ють на взаємовідносини між його членами, а також вия­вити думку про настрій лю­дей, краще відчути характер стосунків між воїнами різних періодів служби.

Безпосередньо в ході бе­сіди має велике значення встановлення першого кон­такту з підлеглим.

Основними умовами для цього є наступне:

- зручне приміщення, яке виключає виникнення зовнішніх перешкод, на­явність сторонніх осіб, шуму тощо;

- комфортна міжособистісна дистанція;

- звернення до співроз­мовника тільки за іменем;

- використання фраз однодумства (наприклад: «да­вайте подумаємо разом з вами...»);

- демонстрація позитив­них емоцій від спілкування;

- демонстрація поваги до особистості співрозмов­ника;

- приєднання (непомітне повторення) до елементів по­ведінки підлеглого, які слаб­ко підлягають його свідомо­му контролю, таке, як дихан­ня, поза, рухи, жести, міміка, темп і гучність мови.

У процесі бесіди бажано не вести записи. У більшості випадків це негативно впли­ває на відвертість відповідей співрозмовника. Зміст її не важко відновити в пам'яті по закінченні бесіди у спеціаль­ному зошиті, що ведеться кожним командиром (на­чальником).

Необхідно завжди пам'я­тати, що результати бесіди, особливо такі свідчення підлеглого, як наявність конкретних фактів нестатут­них взаємовідносин, зловжи­вань службовим станови­щем, зразу не доводяться до відома особового складу з опорою на заявника. Для з'я­сування підтвердження тих чи інших негативних про­ступків військовослужбовців використовуються бесіди з усіма воїнами підрозділу, спостереження, раптові пере­вірки, експерименти.

г) Метод узагальнення не­залежних характеристик:

Суть цього методу поля­гає в намаганні отримати та узагальнити якомога більше відомостей про військовослужбовця з різних джерел.

При цьому дані збира­ються від начальників і стар­ших, від рівних за службо­вим становищем та підлеглих того, кого вивчають.

Механізм отримання неза­лежних характеристик різно­манітний: бесіда, експертні оцінки, письмові характерис­тики, анкети, опитувальники.

Цей метод може бути спрямований як на вивчення окремих якостей і здібностей особистості воїна, так і на вивчення його в цілому.

д) Метод тестування та опитування:

В основі методу є су­купність питань (анкета, тест) або знаків (тест), відповідь на які дозволяє досліднику імітувати різні ситуації з метою отримання інформації безпосередньо від військовослужбовця про його реальні вчинки у сього­денні та майбутньому, про плани та прагнення, мотиви, характер, здібності, про суб'єктивний стан, почуття, судження.

В ході опитування вияв­ляється думка членів колек­тиву з різних питань військово-професійної діяльності і, перш за все, така, що не знай­шла відображення в офіцій­них документах, результатах спостережень та інших мето­дах вивчення особистості.

Цей метод потребує спе­ціальної фахової підготовки у розробці анкет, визначенні процедури опитування та об­робки інформації, тому він повинен здійснюватися підго­товленими фахівцями.

е) Діагностичний експери­мент:

Метод дозволяє виявити можливості військовослуж­бовця сприймати педагогічний вплив, аналізувати його дієвість та коригувати роботу з ним. Експеримент є по­чатковим пунктом для дов­гострокового планування індивідуально-виховної ро­боти.

З початку та в кінці експе­рименту фіксуються зміни дослідних психологічних вла­стивостей, якостей воїна за допомогою спостереження, узагальнення незалежних ха­рактеристик, вивчення ре­зультатів діяльності та інших методів.

Порівняння показників з початку і в кінці експеримен­ту дозволяє зробити висновки про ефективність роботи з військовослужбовцем. Крім того, експеримент може бути проведений шляхом введення нових елементів в обстановку з урахуванням обов'язків, які виконує військовослужбовець, на­дання йому додаткових до­ручень, навантажень. Після цього, спостерігаючи за ним, керівник уявляє собі рівень сформованості якостей осо­бистості, психологічну стійкість воїна при діях в ек­стремальних ситуаціях.

є) Облік інформації:

Важливим елементом індивідуально-виховної ро­боти з військовослужбовця­ми є облік інформації, яка отримується в процесі вико­ристання зазначених методів вивчення особистості.

У військових формуван­нях склалася позитивна практика оформлення осо­бових справ на військовос­лужбовців строкової служби. Вони, як правило, заводять­ся у військових приймальни­ках частин та навчальних центрах.

Особова справа при переміщеннях військовослужбов­ця передається за актом ра­зом з обліково-послужною картою.

Заступники командирів підрозділів з виховної робо­ти відповідають за її веден­ня та збереження протягом року після звільнення воїна в запас.

В особовій справі повинні бути наступні матеріали:

- результати вивчення соціально-демографічних даних, життєвого досвіду, особливостей соціально-пси­хологічних якостей військовослужбовців;

- результати і висновки медичного обстеження, котрі впливають на психічний стан особи;

- документи професійно-психологічного обстеження, які відпрацьовані у військко­маті і характеризують особу призовника;

- карта вивчення і ана­лізу соціально-психологічних якостей військовослуж­бовців на різних етапах служби (результати тестувань та опитувань);

- педагогічний щоденник із записом висновків індивідуальних бесід, спосте­реження, результатів експе­риментів, пропозицій та зав­дань щодо індивідуальної роботи з підлеглими;

- аналіз результатів службової діяльності воїна (службові характеристики за періодами служби, службова картка обліку заохочень і стягнень, основні показники бойової підготовки, вико­нання службових завдань тощо);

- інші матеріали, які мо­жуть характеризувати осо­бистість воїна (листування або спілкування з батьками, керівництвом підприємств та установ, навчальних закладів, за місцем роботи, навчання або проживання воїна до служби тощо).

Ведення особової справи не данина моді. Цей захід доз­воляє побачити динаміку ста­новлення особистості воїна, проаналізувати успіхи та не­доліки, виявити причини про­ступків та поведінки військо­вослужбовця, зробити вис­новки, визначити додаткові заходи формування позитив­них якостей.

Дієвість індивідуально-виховної роботи у багатьох випадках залежить від визна­чення та реалізації таких шляхів і засобів, форм і ме­тодів виховання, які б най­більше відповідали тим особ­ливостям психіки людини, які вивчаються у процесі військо­вої служби зазначеними вище методами.

Найбільш результативни­ми методами індивідуально-виховної роботи є переконан­ня, заохочення, особистий приклад, примус, які можуть бути реалізовані через форми індивідуальної допомоги та критики, контролю та надан­ня доручень, вимоги та про­ведення співбесіди.

Практика свідчить, що ус­піху у вихованні військово­службовців досягає керівник, який у роботі з людьми про­являє творчість та вміння за­стосовувати зазначені методи і форми виховного впливу.

Виключно велике зна­чення має аналіз результатів вивчення особистості воїнів та підведення підсумків ефектив­ності проведення з ними інди­відуально-виховної роботи.

Ці питання треба розгля­дати окремим розділом при підведенні підсумків мораль­но-психологічного стану та стану військової дисципліни, періодичність проведення яких у різних ланках управ­ління визначена відповідни­ми документами.

Крім того, необхідно організувати оперативну і продуману інформацію про хід індивідуально-виховної роботи. Кожний офіцер, пра­порщик, сержант повинен чітко знати, кого і з якою пе­ріодичністю вони інформу­ють про настрої, думки, про­хання, зауваження, мораль­но-психологічний стан окре­мих військовослужбовців та військових колективів.

Умовами успішного про­ведення індивідуально-виховної роботи є:

- систематизація знань про особистість воїна в ході про­ходження ним військової служби і розвитку під впли­вом навчання та виховання;

- висока педагогічна куль­тура, професійна май­стерність офіцерів, прапор­щиків і сержантів, їх взірцевість у навчанні, службі та особистій поведінці, вміння творчо застосовувати на практиці положення педа­гогіки і психології, накопиче­ний досвід проведення індивідуально-виховної роботи.

Тим, хто організовує і про­водить цю роботу, необхідно звернути увагу на наступні підсумкові поради:

- в роботі з людьми на­полегливо шукати нові форми виховного впливу з ураху­ванням різних категорій військовослужбовців, особ­ливостей їхньої психіки та соціального статусу;

- справедливу вимог­ливість, суворість поєднувати з повагою до гідності люди­ни, не втрачати щирість у ви­ховній роботі;

- усі посадові особи по­винні володіти витримкою, терпінням для того, щоб там, де це можливо, обмежувати­ся методами переконання, особистого впливу, не става­ти на шлях адміністрування;

- бути ближче до своїх підлеглих, всебічно знати їх ділові та моральні якості, по­стійно використовувати ме­тоди індивідуального підхо­ду, показуючи при цьому осо­бистий приклад;

- пам'ятати, що індивіду­альна робота, як і інші фор­ми виховання, не завжди дає негайний результат. Тому при її проведенні необхідні послідовність, витримка і терпіння.

Індивідуально-виховна робота - це статутний обо­в'язок кожного керівника, який має підлеглих, і завжди творчий процес.

Тільки приведення її в си­стему, а також комплексне використання усіх її еле­ментів, плановість, система­тичність та цілеспрямо­ваність проведення може дати позитивний результат у справі формування у військо­вослужбовців високих мо­рально-бойових якостей за­хисника української держави.

 

Питання для самоконтролю

 

1. Що розуміють під системою єдиноначальності, як основного принципу керівництва військами?

2. Що таке статутні взаємовідношення, їх ознаки у Збройних Силах України?

3. Яким нормам повинні відповідати накази, що віддаються?

4. Основні положення Кодекса честі офіцера Збройних Сил України.

5. Що таке конфлікт та які існують види конфліктів?

6. Як можна класифікувати конфлікти?

7. Які існують причини виникнення конфліктів?

8. Що таке конфліктна ситуація?

9. Які стадії проходить будь-який конфлікт?

10. Які існують способи попередження конфліктів у Збройних Силах України?

11. Робота командира взводу щодо попередження конфліктних ситуацій.

12. Що таке індивідуально-виховна робота у Збройних Силах України?

13. Що в себе включає система індивідуально-виховної роботи у Збройних Силах України?

14. Які завдання передбачає система індивідуально-виховної роботи у Збройних Силах України?

15. Що включає в себе планування індивідуально-виховної роботи у Збройних Силах України?

16. Які заходи повинні проводити посадові особи з підлеглими щоденно, щотижня, щомісячно?

17. Від кого залежить ефективність індивідуально-виховної роботи у Збройних Силах України?

18. Які основні методи застосовуються для всебічного вивчення особистості воїна у Збройних Силах України?

19. Які матеріали повинні бути в особовій справі військовослужбовця?

20. Які умови успішного проведення індивідуально-виховної роботи у Збройних Силах України?

21. На які поради необхідно звернути увагу організаторам індивідуально-виховної роботи у Збройних Силах України?