Структура виховної роботи в частині, підрозділі

 

Для успішної реалізації обов'язків та безумовного вирішення завдань повсяк­денної та бойової діяль­ності підпорядкованих ча­стин (підрозділів) коман­дир мусить застосовувати творчий системний підхід у своїй роботі. Послідовне і неухильне використання системного підходу дозво­ляє більш ефективно досягати конкретних резуль­татів, продуктивно розпо­діляти сили й засоби. Перш за все це стосується системи виховної роботи. У загальному вигляді система виховної роботи - це комплекс управлінсь­ких дій командира-вихователя, спрямованих на фор­мування високих мораль­но-бойових якостей та пси­хологічних якостей підлеглих, підтримання їх висо­кого бойового настрою, забезпечення високого рівня дис­ципліни в підрозділі. Структурна система ви­ховної роботи поєднує в собі:

- керівництво виховною роботою;

- організацію виховної роботи;

- зміст виховних дій ко­мандира.

Розглянемо детальніше кожний з цих напрямів.

КЕРІВНИЦТВО ВИ­ХОВНОЮ РОБОТОЮ. Воно полягає у:

а) з'ясуванні мети вихо­вання. Це передбачає вив­чення теорії та методики виховної роботи, вимог ке­рівних документів стосов­но якостей, що мусять бути сформованими. З'ясування мети виховання завер­шується прийняттям ко­мандиром оптимального рішення на проведення ви­ховної роботи;

б) визначенні суб'єктів виховної роботи. Це ко­мандири та начальники усіх ступенів, старші това­риші та друзі, люди, що мають авторитет серед особового складу;

в) постановці завдань на ведення виховної робо­ти. Це визначення опти­мальних шляхів і заходів виховної роботи з об'єкта­ми виховання, термінів ро­боти з ними, проблем, що треба вирішити в ході ви­ховного процесу, а також узгодження завдань відпо­відно до характеру засто­сування обраних методів;

г) наданні допомоги у проведенні виховної робо­ти. Для кожного команди­ра важливим є вміння виз­начити слабке місце у ви­ховному процесі, вибрати форму надання допомоги тому, хто її потребує;

д) контролі виховного процесу і перевірці якості виконання завдань. Він по­винен здійснюватись пос­тійно, планово, оператив­но, об'єктивно та правди­во.

ОРГАНІЗАЦІЯ ВИ­ХОВНОГО ПРОЦЕСУ. Вона включає до свого складу:

а) вибір сил і засобів ви­ховного впливу. На цьому етапі командир повинен чітко визначити, хто і яки­ми засобами буде форму­вати у вихованців пот­рібні якості;

б) визначення форм і ме­тодів виховної роботи. Обирати слід найбільш ефективні на даний момент для вирішення саме цього завдання. При цьому обо­в'язково слід врахувати індивідуальні особливості та рівень підготовки вихо­вателів, умови й особли­вості соціального середо­вища;

в) планування виховної роботи. Воно повинно бути чітким і добре обміркованим. У практиці військ використовують такі різновиди плануван­ня:

- перспективне — на півроку та більше — в час­тинах;

- поточне — на тиж­день, місяць — у підрозді­лах;.

- цільове — до конк­ретної дати, випадку, теми — для організації роботи з певним контингентом на конкретному етапі;

г) узгодження конкрет­них засобів з планами старшого начальника відповідно до завантаженості особового складу, особливостей служби та побуту підрозділу (частини), планів та намірів молодших командирів;

д) підбиття підсумків організації виховного про­цесу. Проводиться, як пра­вило, за тиждень, місяць з різними категоріями вихователів. Мета цього захо­ду полягає в узагальненні та розповсюдженні досвіду роботи кращих вихова­телів, викритті й аналізі помилок та труднощів у роботі, наданні коректив тощо.

ЗМІСТ ВИХОВАННЯ. Докладно цей елемент було розглянуто у першо­му питанні.

До останнього часу «слабким місцем» виховної роботи був певний формалізм, відірваність планів від реалій та потреб часу. Щоб запобігти цьому недоліку, командирам-вихователям слід обов'яз­ково дотримуватися по­слідовності дій, щоб прий­няттю рішень передував досконалий АНАЛІЗ ВИХОВНИХ ДІЙ. Його слід проводити регулярно, своєчасно, об'єктивно й конкретно. Головною ме­тою аналізу є оцінка дієвості та ефективності виховної роботи й відпо­відності її результатів ви­могам керівних доку­ментів. Його слід проводити за такими показниками та критеріями:

- морально-психоло­гічний клімат у підрозділі (здоровий — не здоровий);

- спрямованість та згуртованість військового колективу (згуртований, дружній — недружній);

- конкретні результа­ти військової праці, бойо­вого навчання, служби військ (боєздатний - небоєздатний);

- дисципліна, органі­зованість, моральна зрі­лість, свідомість, відповідальність та активність воїнів (керований — некерований);

- рівень професійної майстерності воїнів (підго­товлені — непідготовлені);

- особисті якості вої­нів.

Звичайно, наведені тут критерії досить приблизні, вони здатні виступати лише як ініціатори ефек­тивності виховних заходів. Тому для докладного ана­лізу ефективності вихов­них впливів командиру слід обирати свої критерії, виходячи із специфіки бой­ової та повсякденної діяль­ності об'єкту виховання.

Важливе місце у вихо­ванні командирів посідає ПРОГНОЗУВАННЯ ВИ­ХОВНОЇ РОБОТИ, що обо­в'язково передбачає вста­новлення зворотного зв'яз­ку в системі виховання.

ПРОГНОЗУВАННЯ - це струнка система логічного мислення та передба­чення, що ґрунтується на даних контролю і пере­вірки виконання, аналізі ефективності виховних дій, узагальненні досвіду їх організації.

Результати прогнозу­вання виступають вихідни­ми даними для прийняття нових рішень з організації виховного процесу (в цьо­му якраз і проявляється зворотній зв'язок еле­ментів системи). Спираю­чись на отримані результа­ти, організатори виховання коригують завдання та мету виховного процесу, виявляють найбільш дієві форми, методи і засоби ви­ховання.

Прогнозування і корек­ція виховної роботи перед­бачає:

- збір достовірної ін­формації про стан вихов­ної роботи;

- аналіз і узагальнення результатів роботи;

- виявлення характер­них тенденцій у розвитку виховного процесу;

- оперативне прийнят­тя додаткових рішень, що покликані поліпшити й вдосконалити виховний процес, відповідно до змін ситуації в підрозділі.

Виховна робота у підрозділі не є самоціллю. Вона являє собою діалектичну єдність всіх своїх елементів і вимагає від всіх її організаторів та учасників постійного творчого пошуку нових ефективних форм, методів і засобів ви­ховання, комплексного їх використання на високому рівні.

 

Особистість військовослужбовця та його індивідуальні особливості

 

Психологічна структура особистості, як основа індивідуальної роботи з військовослужбовцями

 

Особистість - це конкретна людина, представник визначеного суспільства, колективу, яка займається конкретним видом діяльності, яка усвідомлює своє ставлення до оточуючих і яка має свої індивідуальні особливості.

Під змістом особистості розуміють духовний світ людини, індивідуальну свідомість, що являється своєрідним відображенням свідомості суспільного, соціального і природного середовища, визначений обсяг знань, спеціальних навичок та умінь - складові компоненти військової майстерності.

Елементи змісту особистості

- знання;

- уявлення;

- погляди;

- переконання.

Зміст особистості тісно пов'язаний з її структурою.

 

Психічні процеси - це динамічне відображення дійсності в нашій свідомості. З їхньою допомогою відбувається пізнання навколишнього світу, навчання професії, здійснюється трудова діяльність. Психічні процеси поділяються на пізнавальні й емоційно-вольові. До пізнавальних відносяться процеси одержання і переробки інформації про явища дійсності: відчуття, сприйняття, пам'ять, мислення, уява, мова, увага; до емоційних - переживання людиною свого відношення до того, що вона пізнає і робить, тобто різні почуття; до вольових - вибір способів дії, ухвалення рішення і приведення його у виконання, тобто стимули діяльності. Усі психічні процеси невід`ємні один від іншого, взаємозалежні і взаємообумовлені.

Пізнавальні процеси:

Відчуттям називається відображення у свідомості окремих властивостей чи предметів, явищ при їхньому безпосередньому впливі на органи почуттів. Усі відчуття можна розділити на дві групи. Перша дає дані про властивості предметів і явищ поза людиною. До неї відносяться зорові, слухові, шкірні, нюхові і смакові відчуття. Друга інформує про положення тіла людини і про стан його внутрішніх органів. В неї входять рухові і статичні, а також органічні відчуття (голод, спрага, біль).

Сприйняттям називається цілісне відображення у свідомості людини предметів чи явищ. Воно поєднує кілька відчуттів. По тому, яке з них переважає, розрізняють зорові, слухові й інші види сприйняття. Однак сприйняття - не просто сума відчуттів. У нього включається пам'ять, мислення, взагалі весь зміст психіки людини. У процесі сприйняття людина виділяє об'єкт із загального тла предметів, відкидає зайве, пізнає об'єкт, оцінює його, порівнює з уявленням про нього.

Пам'ять - це відображення того, що раніше сприймалося, переживалося, відбувалося й осмислювалося людиною. Основними процесами пам'яті є запам'ятовування, збереження, відтворення і дізнавання. Запам'ятовування - процес закріплення сприйманої інформації. Збереження пам'яті - процес активної переробки, систематизації, узагальнення матеріалу, оволодіння ним і перекладу отриманої інформації в «комору» пам'яті. Відтворення і впізнавання - процес відновлення раніше сприйнятого. Розходження між ними полягає в тім, що впізнавання відбувається при повторній зустрічі з об'єктом, а відтворення - за відсутності об'єкта.

Мислення - це найбільш складний психічний процес, що виявляє загальні властивості речей і знаходить закономірні зв'язки і відносини між ними.

Уява - психічний процес, що полягає в створенні нових образів шляхом переробки матеріалу сприйняття та представлень, отриманих у попередньому досвіді. Вона дозволяє людині відволікатися від безпосереднього оточення і переноситись в майбутнє, заздалегідь, до його початку, уявити результати своєї праці. Усвідомлюючи психічні моделі різних ситуацій, можна уявити їхній розвиток, можливі ускладнення, наслідки, уявити дії супротивника і, відповідно до цього, вчасно підготувати необхідні рішення. Чим більше в людини практичного досвіду і теоретичних знань, тим краще її уява.

Мова - система знаків, що включає слова з їхніми значеннями і синтаксис - набір правил, за якими будуються речення. Мова є формою існування думки. Усі психічні процеси за допомогою мови стають довільно керованими.

Увагою - називається спрямованість свідомості на визначений об'єкт. Об'єктом уваги може бути будь-який предмет, явище зовнішнього світу, трудова діяльність, уявлення і думки.

Емоційно-вольові процеси:

Почуття - стійкі психічні стани, що мають чітко виражений предметний характер: вони виражають стійке відношення до яких-небудь об'єктів (реальних чи уявлюваних). Людина не може переживати почуття взагалі, безвідносно, а тільки до кого-небудь чи чого-небудь. У залежності від спрямованості почуття поділяються на: моральні (переживання людиною її ставлення до інших людей), інтелектуальні (почуття, пов'язані з пізнавальною діяльністю), естетичні (почуття краси при сприйнятті мистецтва, явищ природи), практичні (почуття, пов'язані з діяльністю людини).

Воля - це здатність людини контролювати свою діяльність і свідомо направляти її на досягнення поставлених цілей. Для подолання внутрішніх і зовнішніх перешкод потрібна особлива напруга психіки - вольове зусилля.

Психічні стани - це цілісна характеристика психічної діяльності за визначений проміжок часу, що показує своєрідність протікання психічних процесів у залежності від явищ навколишнього світу. До психічних станів відносяться: бадьорість, втома, зосередженість, неуважність, увага, апатія, хвилювання, натхнення, напруженість та ін.

Бадьорість – це фізичний та душевний стан, який характеризується підйомом сил та енергії.

Втома – тимчасове зниження працездатності під впливом тривалої дії навантаження.

Зосередженість – це психічний стан, коли увага зосереджується на якому-небудь об’єкті або діяльності, при цьому інші об’єкти знаходяться поза сприйняттям.

Неуважність – це функціональне чи органічне порушення здатності до зосередженої, цілеспрямованої діяльності.

Апатія – афективний стан, що характеризується негативним емоційним станом, зміною мотиваційної сфери, пізнавальних представлень і загальною пасивністю поведінки.

Хвилювання – психічний стан людини, зумовлений надмірним збудженням нервової системи, її перевантаженням позитивними або негативними переживаннями.

Натхнення – особливий стан людини, який характеризується, з одного боку, високою продуктивністю, з іншого – величезним підйомом і напругою сил людини.

Напруження – це психічний стан, який характеризується активізацією різних функцій організму в зв’язку з виконанням активної цілеспрямованої діяльності, або підготовкою до неї, з очікуванням якоїсь небезпеки.

Форми емоційного стану:

- настрій (тривалий емоційний стан).

- афект (переживання великої сили у короткий час).

- стрес (емоційний стан у важкій ситуації).

- фрустрація (емоційний стан при виникненні для людини перешкод: гнів, агресія, наполегливість, роздратованість, безсилля, апатія, пригніченість, жах).

Психічні властивості особистості - це стійкі, більш-менш постійні особливості, що відрізняють поведінку однієї людини від поведінки іншої, визначають її індивідуальність, духовний вигляд, взаємини з іншими людьми. Психічні властивості відіграють основну роль у характері індивіда як члена суспільства, обумовлюють корисність і ефективність його професійної і суспільної діяльності, думку про нього з боку товаришів, членів родини і трудового колективу. До основних психічних властивостей відносяться: спрямованість, характер, здібності, темперамент.

Спрямованість - це сукупність найбільш стійких життєвих військово-спеціальних цілей та відношення до істотних сторін служби, інших соціальних цінностей, а також провідні мотиви діяльності і поведінки.

Спрямованість особистості є узагальненою характеристикою воїна з точки зору того, до чого він прагне у навчанні та службі, в особистому житті, що вважає найбільш важливим із зробленого у житті, які проявляє інтереси і нахили, чим найохочіше займається у вільний час, чи носять інтереси стійкий характер або властива їхня зміна.

Інтереси повинні вивчатись з двох сторін:

- необхідно вивчати різноманітність інтересів;

- з'ясувати, чи немає інтересів, що заважають професійній діяльності.

Встановити, про яку професію мріяв раніше, з якого приводу, якими видами діяльності займався, окрім того, чим захоплюється зараз, як активно займається, як проводить дозвілля.

Знання змісту і структури спрямованості воїна дає уяву про переважаючу орієнтацію його думок і прагнень, дозволяє вірно оцінювати і, що дуже важливо, прогнозувати його вчинки та їхні мотиви.

Визначити спрямованість особистості - це перш за все встановити:

- рівень ідейного розвитку воїна, зміст, стійкість його переконань, їх активність і ступінь впливу на повсякденну поведінку;

- цілі і мотиви, особисті рішення, ставлення до конкретних завдань військової діяльності;

- інші стійкі життєві цілі, їхній зміст і реалізацію, послідовність дій з їх досягненням;

- зміст переважаючих індивідуальних потреб, пізнавальних і естетичних інтересів, духовних запитів.

Важливу сторону особистості воїна складає його темперамент – властивість, яка характеризується особливостями протікання психічних процесів, діяльності і поведінки у цілому: рухомість, врівноваженість, активність, збудженість, імпульсивність. Він тісно пов'язаний як з характером воїна, так і з його здібностями.

Розрізняють чотири типи темпераменту:

Сангвінік -живий, діяльний, коли зайнятий цікавою справою, якщо ж її немає - нудний і млявий; настрій міняється досить часто, при чому зміна протікає спокійно; швидко пристосовується до умов життя, що змінюються, трохи непосидючий; у колективі життєрадісний, з виразною мімікою і жестами, здатний підтримувати бадьорий настрій; легко справляється з завданнями, що вимагають швидкої кмітливості, якщо вони не особливо важкі; охоче береться за різні справи, але легко забуває про них, зацікавившись новими; у рішеннях іноді поспішний.

Холерик - людина зі швидкою і сильною реакцією, дуже енергійний, рухливий, іноді рвучкий; емоційно дуже збудливий, запальний, відрізняється різкою зміною почуттів, що в нього завжди глибокі, захоплюють його цілком і яскраво виявляються зовні - виразна міміка, рясна жестикуляція; рухи швидкі і різкі; у відносинах з людьми буває різкий і нестриманий.

Флегматик - спокійна, урівноважена, трохи повільна людина; настрій стійкий, міміка і жести невиразні, мова повільна; перш ніж що-небудь зробити, докладно обмірковує майбутні дії, а прийняті рішення виконує; зі складностями переключається на інший вид діяльності; стійкий до перешкод у роботі, посидющий, у міру товариський.

Меланхолік - людина зі слабкою реакцією, повільний, обережний; почуття і настрої одноманітні, стійкі, мало виражаються зовні; сильно переживає навіть незначні події; при знайомстві з новими людьми бентежиться, тому нерідко нетовариський, замкнутий; рухи повільні, одноманітні; відрізняється нерішучістю, млявістю, пасивністю.

Темперамент доповнює вигляд особистості динамічними показниками і є вагомим фактором у загальній картині поведінки.

Характер - здатність воїна діяти згідно зі своїми поглядами.

Характер також являє собою сукупність рис, у яких закріплюється відношення воїна до типових умов і вимог служби. Особистість яскраво висвітлює характер у складних обставинах, коли воїн повинен проявити такі якості, як сміливість, самопожертва, мужність, стійкість, свідомість, військова гідність, взаємовиручка та ін.

У роботі командира особливу увагу слід приділяти проблемам виховання характеру підлеглого, який, як відомо, формується протягом усього його життя.

Структура характеру:

1. Моральні риси:

- колективізм;

- чесність;

- правдивість.

2. Емоційні риси:

- впевненість;

- гарячність;

- життєрадісність.

3. Вольові риси:

- витримка;

- рішучість;

- самостійність;

- дисциплінованість.

4. Розумові риси:

- роздумливість;

- винахідливість.

Здібності - можливість швидко оволодівати тим або іншим фахом. Наявність здібностей у галузі військового мистецтва позитивно впливає на надбання знань, навичок, умінь та інших елементів бойової майстерності. Кожна людина володіє певними здібностями. Ваше завдання полягає в тому, щоб своєчасно та вірно їх розпізнати та створити умови для реалізації потенційних можливостей особистості у армійських обставинах.

Командиру необхідно знати здібності своїх підлеглих. Призначення військовослужбовця на конкретну посаду і висування його на більш відповідальну ділянку, добір і висування сержантів, старшин, формування активу підрозділу, комплектування груп, призначених для виконання конкретних завдянь - це питання, вірне рішення яких передбачає урахування здібностей особового складу.

Найкращою передумовою успішного розкриття здібностей воїна є призначення його на таку посаду, де сам характер роботи і обов'язки, що виконуються, максимально відповідають його індивідуальним особливостям.

Особливості військової діяльності:

Основною умовою виникнення і розвитку особистості, її психіки, а потім і свідомості є суспільно-трудова діяльність.

Діяльність - це вплив людей на предмети і процеси зовнішнього середовища у результаті якого вони перетворюються згідно з поставленою метою.

 

Військова діяльність - це специфічний вид діяльності, що є для воїнів суспільно-необхідним.

До поняття військова діяльність входить:

1. Бойова підготовка (навчання).

2. Підтримання високої бойової готовності:

- бойове чергування;

- вартова служба;

- внутрішня служба;

- обслуговування, перевірка та ремонт військової техніки.

3. Безпосередньо бойові дії.

Крім того військова діяльність поділяється на:

- командну;

- штабну;

- інженерно-технічну;

- соціально-психологічну;

- військово-педагогічну;

- адміністративно-господарчу.

Особливе місце у діяльності офіцера займають навчання, виховання і керівництво підлеглими.

Сучасний процес навчання воїнів реалізує чотири основних функції:

1. Освітню (озброєння воїнів системою знань, навичок, умінь).

2. Виховну (формування необхідних якостей особистості, як у військовослужбовців, так і військових колективів).

3. Розвиваючу (розвиток інтелектуальних і фізичних сил воїнів).

4. Психологічної підготовки.