Основні ознаки статутних взаємин.

- Статутними прийнято називати такі відносини у військових колективах, що цілком відповідають вимогам статутів ЗС України. Загальновійськові статути являють собою узагальнення найбагатшого досвіду армії.

- У статутних взаєминах має місце єдність відносин, загальноприйнятих і специфічних, характерних для військовослужбовців.

Підтримка статутних взаємин ґрунтується на високій свідомості військовослужбовців, на глибокому розумінні ними свого патріотичного боргу.

Реалізація засвоєних норм у практиці - найважливіший напрямок підтримки і зміцнення статутних взаємин, ролі командирів - єдиноначальників, що несуть усю повноту відповідальності за стан справ у довірених їм колективах.

Командир - центральна фігура у військовому колективі. Стиль роботи командира, близькість до підлеглих, підтримка твердого статутного порядку в підрозділі, частині, служать для підлеглих орієнтиром, зразком поводження.

Підтримка статутних взаємин служить головною умовою створення здорового етичного клімату у військових колективах.

Під морально-психологічним кліматом прийнято розуміти стійкий стан духовного життя військового колективу. Він характеризує міжособистісні відносини його членів, міру задоволеності своїм положенням, умовами життєдіяльності, і виступає між ними як духовне середовище, у якому формуються погляди воїнів на виконання задач, що стоять перед особовим складом.

Виконання своєї задачі у ЗСУ забезпечується переважно через приведення в дію механізму правових і моральних норм. Мораль і право у вимогах загальновійськових статутів виступають у єдності, підсилюють результативну силу статутних вимог.

Разом з тим мораль ширше по діапазону своєї дії і глибше по характеру регулювання взаємин у колективі. Статути визначають, що командир є прикладом суворого дотримання моральних і етичних норм поводження, зобов'язує кожного військовослужбовця до кінця виконати свій борг.

Статутні взаємини між командиром і підлеглими характеризуються з однієї сторони простотою, з іншого боку - складністю. Багато тут залежить від педагогічної культури командирів і неоднакового відношення підлеглих до виконання своїх обов’язків.

Статутна вимогливість командира передбачає, що накази і розпорядження, що віддаються їм, повинні відповідати визначеним нормам:

- відповідати задачам, що стоять перед підрозділом, законам і тій владі, якою наділений командир;

- накази повинні мати виключно службовий характер;

- командир зобов'язаний ужити заходів до того, щоб вони були реалізовані беззаперечно і точно в термін, при цьому можуть бути використані і необхідні примусові заходи.

Співвідношення мір переконання і примусу залежить від ступеня дисциплінованості і командира, і підлеглих.

На морально-психологічний клімат у військовому колективі істотно впливає те, як керівник оцінює виконання підлеглими їхніх обов'язків. Статути покладають на командира обов'язок уміло, з максимальним виховним ефектом користатися правом заохочувати воїнів за зразкове виконання своїх обов'язків і накладати стягнення за легковажне відношення до служби.

Заохочення за виконання завдання, яке не потребує напруги, не супроводжується проявом ініціативи з боку підлеглого, втрачає стимулюючий ефект в очах підлеглих. Знижується і виховний ефект від дисциплінарного стягнення, якщо воно не відповідає вазі заподіяної воїном провини, а також якщо командир при визначенні виду і міри покарання не враховує характеру провини, обставин, при яких вона була вчинена.

Поєднання вимогливості командира до підлеглих із близькістю до них виступає фактором, що зміцнює здоровий клімат у колективі.

 

2. Кодекс честі офіцера [3] і вимоги до офіцерських кадрів

Армія - це досить консервативний організм вже в силу свого призначення, але ми повинні створювати умови для її еволюційних змін. Введення в дію Кодексу честі стало можливим, у першу чергу, тому що в українській армії ми переходимо до демократичних важелів розвитку особистості кожного військовослужбовця, коли дисципліна і повага до командирського рішення перетворюється в норму поводження.

Мова йде про формування в офіцерського корпуса визначеного почуття елітарності, що буде означати почуття гордості за свою професію, усвідомлення її високого авторитету в суспільстві. У той же час українська армія складається з людей, плоть від плоті власного народу. Колишня теза про єдність армії і народу не тільки не втратила своєї актуальності, а й придбала ще більшу вагомість.

Ці та інші положення повною мірою знайшли відображення в прийнятому Кодексі честі. Його головну ідею можна сформулювати декількома словами: офіцер Збройних Сил України повинний бути прикладом чесного і сумлінного виконання своїх службових обов'язків, віддано служити Батьківщині. Саме офіцери повинні докласти всіх зусиль для успішного виконання поставлених народом і державою задач, не звертаючи уваги на власні проблеми і погляди. Це основа Кодексу честі офіцерського корпуса Збройних Сил України. Важливою функцією Кодексу честі є визначення норм внутрішніх взаємин між військовослужбовцями. Перше місце в Кодексі займає теза про вірність офіцера Військовій присязі. Офіцер повинний завжди пам'ятати, що він є представником своєї держави і її Збройних Сил.

Отже, при виконанні задач Державної програми реформування та розвитку Збройних Сил України ми не повинні забувати, що в її центрі знаходиться людина, офіцер, військовослужбовець, особистість, його моральні якості і цінності. Поняття «честь офіцера», «офіцерська мораль» і «гідність офіцера» – це не просто гучні слова. Вони повинні бути визначальними при оцінці і вихованні офіцерських кадрів.

У всі часи важливими принципами для офіцера були: «Життя -Вітчизні; Честь – нікому». Поняття особистої Честі та Гідності завжди було невід'ємним від його постаті. Честь офіцера завжди ставилася вище за життя, тому офіцер завжди мав до останнього захищати її. Крім того, існували громадські засоби та важелі (як наприклад, суди честі, куди офіцер міг звернутися у разі скривдження), що завжди було значним фактором втримання для тих начальників, хто плутав вимогливість з хамством та зневагою до людської гідності. Слід зазначити, що свою позитивну роль в дотриманні неписаного кодексу честі, захисту гідності офіцерів за часів Радянської Армії відігравали партійні збори частин. Зараз в умовах демократизації Збройних Сил функції зміцнення єдиноначальності, згуртування офіцерського корпусу навколо ідеї державної незалежності, забезпечення товариського спілкування, взаємної відпові­дальності та поваги у взаємовідносинах між командирами (начальниками) і підлеглими офіцерами відповідно до статутних вимог, військово-історичних традицій України, підвищення активності та відповідальності офіцерів у виконанні службових обов'язків мають взяти на себе Ради офіцерів.

На жаль, до цього часу їх роль у вирішенні цих питань була досить пасивною, і впровад­ження у повсякденне життя Кодексу честі офіцера Збройних Сил має активізувати їх діяльність та підняти їх авторитет. Саме офі­церська громадськість може зробити Раду офіцерів ефективним регулятором жит­тя військових колективів.

Різниця між Статутом та Кодексом поля­гає в тому, що перший закріплює субординаційні відмінності, а другий визначає голов­ний, рушійний принцип - рівність всіх офі­церів перед військовою честю, незалежно від посад та звань. Безумовно, єдиним органом, який може втілити цей принцип у життя, є Рада офіцерів військової части­ни.

Ради мають право вільно обговорювати будь-які теми щодо дотримання офіцерської честі та мати відчутні важелі впливу - від зауваження до ініціювання, в особливих ви­падках клопотання про позбавлення звання офіцера, винуватого у порушенні Кодексу честі. Саме так, адже офіцер - це вже саме по собі звання, яке накладає на людину певні мо­ральні зобов'язання.

Однак принциповим є те, що Кодекс виз­начає саме норми поведінки, а не відповідальність за їх порушення. Можливі заходи впливу та механізми розв'язання конфліктів можуть бути закріплені у Статуті Ради офіцерів.

Чільне місце в Кодексі займає теза про вірність офіцера Військовій присязі. Офіцер має завжди пам'ятати, що він є представником своєї держави та її Збройних Сил. Блискучі зразки такої поведінки надавали і надають наші миротворці, які за межами Батьківщини високо несуть її прапор і честь.

До концептуальних положень віднесено також зобов'язання офіцера коректно ставитися та надавати необхідну допомогу цивільному населенню.

Суттєвим у Кодексі честі є чіткість та не двозначність формулювань. Наприклад, зро­зуміло, що неправдивість не сумісна з понят­тям військової честі.

Ще одне важливе поло­ження - використання службового станови­ща з корисливою метою вступає у протиріч­чя з нормами військової честі.

Дуже важливою функцією Кодексу честі є визначення норм внутрішніх взаємин між військовослужбовцями.

Головною командирською заповіддю має стати повага до підлеглих та піклування про них. Неприпустимими є грубість та хамство, які, будемо відверті, трапляються у повсяк­денному житті військових колективів.

Попереджувати порушення Кодексу честі, загальновизнаних норм поведінки - означає вчасно реагувати на випадки негативних вчинків, нехтування Кодексом честі українсь­кого офіцера, з тим, щоб не припускати їх переростання в грубі дисциплінарні, адміні­стративні, аморальні вчинки, або дії злочин­ного характеру, а якщо порушення скоєне - справити ефективний виховний вплив на ви­нуватця та вжити заходів до усунення причин, що його викликали.

Метою роботи з впровадженню Кодексу честі офіцера має бути створення атмосфери нетерпимості до поведінки, яка йде в розріз з його положеннями.