Поняття норми міжнародного гуманітарного права про ведення війни

 

Міжнародне гуманітарне право (право збройних конфліктів, право війни) займає важливе місце в правових основах діяльності військ. Припускаючи можливість звернення до військової сили і намагаючись, по можливості, гуманізувати цей процес, міжнародне право має у своєму складі норми, спрямовані на обмеження воюючих сторін у виборі засобів та способів ведення воєнних дій, що виключають акти варварства й вандалізму, узгодження воєнної необхідності з вимогами гуманності щодо неминучих жертв, утвердження віри в основні права людини, гідність людської особистості.

Право війни – спроба держав установити певний мінімум норм і правил поведінки сторін, які беруть участь у збройному конфлікті, з метою полегшити страждання жертв воєнних дій. Ці норми викладені у двох групах міждержавних угод у рамках права війни.

П е р ш а г р у п а у г о д стосується встановлення прав і обов’язків воюючих сторін та обмежень вибору засобів ведення війни, що відображено у Гаазьких конвенціях (ГК) 1899,1907 років (Гаазьке право), які регулюють бойові дії в цілому і порядок проведення бойових дій; встановлють поняття окупації, нейтралітету.

Д р у г а г р у п а у г о д стосується визначення заходів щодо захисту осіб, які можуть зазнати страждань під час конфлікту та цивільного населення, що відображено у чотирьох Женевських конвенціях 1949 р. про захист жертв війни.

Міжнародне гуманітарне право (МГП) – це система міжнародно визнаних правових норм, які спрямовані на:

- захист жертв збройних конфліктів (визначається Женевським правом);

- заборону або обмеження методів і способів ведення війни (визначається Гаазьким правом);

- встановлення відповідальності за порушення вимог права збройних конфліктів.

Мета МГП – полегшити страждання людей, що спричинені лихом війни чи збройного конфлікту. МГП встановлює також захист об’єктів, які не мають військового значення, проводить межу між тим, що дозволено під час війни (збройного конфлікту), і тим, що заборонено.

Головні принципи МГП, яких повинні дотримуватися учасники війни (збройного конфлікту):

- принцип законності (суворе і точне дотримання усіма військовослужбовцями норм міжнародного гуманітарного права);

- принцип обмеження (право сторін, що перебувають у конфлікті, вибирати засоби для завдання шкоди противнику, які є обмеженими);

- принцип розрізнення (чітке розмежування цивільних осіб і комбатантів, цивільних та воєнних об’єктів та зосередження дій військових підрозділів лише проти воєнних об’єктів противника);

- принцип сумірності (забезпечення обмеження страждань цивільного населення та намірів не завдати шкоди цивільним об’єктам);

- принцип гуманності (виявлення поваги та забезпечення захисту людей, які не беруть безпосередньої участі у воєнних діях);

- принцип воєнної необхідності (полягає у встановленні особливих випадків, де допускається відступ від принципів захисту певних категорій осіб і об’єктів для забезпечення виконання поставленого завдання).

Командири підрозділів під час збройного конфлікту, повинні:

- спиратись на норми міжнародного гуманітарного права, які зобов’язують подавати особистий приклад у дотриманні норм права війни;

- вимагати від підлеглих знання і неухильного виконання норм права збройних конфліктів;

- припиняти порушення норм міжнародного гуманітарного права особовим складом і, у разі потреби, притягати до відповідальності осіб, які вчинили ці порушення;

- проявляти повагу до національних товариств Червоного Хреста (Червоного Півмісяця та інших воєнно-ідеологічних товариств, які визнані та уповноважені урядом) за умови підпорядкування особового складу цих товариств законам воєнного часу та наказам і розпорядженням військового командування;

- сприяти, у межах можливостей, Міжнародному комітету Червоного Хреста у виконанні ним воєнно-ідеологічних функцій щодо забезпечення захисту і надання допомоги жертвам збройних конфліктів;

- не допускати акти варварства й вандалізму, узгоджувати заходи воєнної необхідності з вимогами гуманності щодо неминучих жертв.

Діяльність командира під час ведення бойових дій – це система заходів, які забезпечують раціональне сполучення у часі і просторі всіх елементів збройної боротьби з врахуванням вимог права війни.

Під час ведення бойових дій командир підрозділу зобов’язаний:

- постійно уточнювати, які об’єкти в районі дій підпорядкованих підрозділів знаходяться під захистом МГП;

- вжити всіх можливих запобіжних заходів з тим, щоб уникнути випадкових втрат серед цивільного населення, а також збитку цивільним об’єктам та, у крайньому разі, звести їх до мінімуму;

- у разі воєнної необхідності зняття імунітету з культурних цінностей повинно бути обмеженим у часі та торкатись найменш важливих їх частин;

- особовий склад підрозділів повинен точно дотримуватися норм права війни.

У збройному конфлікті військовослужбовці, виконуючи поставлені завдання, зобов’язані дотримуватись вимог як міжнародного гуманітарного права, так і прав людини.

Права людини – це міжнародні норми, які визначають відповідальність держави щодо дотримання прав та свобод окремих громадян і народів:

- право на життя, свободу і безпеку всіх людей;

- заборона катувань і жорстокого поводження;

- заборона несанкціонованого арешту та утримання під вартою;

- право на справедливий суд;

- право гуманного поводження з особами, які позбавлені волі;

- право захисту від незаконного втручання в особисте і сімейне життя, посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції;

- право на свободу думки і її вираження, свободу зборів та асоціацій.

До осіб, які знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права (напад на них забороняється), належать:

- жертви збройних конфліктів; медичний і духовний персонал;

- парламентері та особи, що їх супроводжують;

- персонал цивільної оборони;

- персонал, який відповідає за захист і охорону культурних цінностей;

- персонал, який бере участь у воєнно-ідеологічних акціях.

Д о ж е р т в з б р о й н о г о к о н ф л і к т у відносяться:

- поранені та хворі;

- особи, що зазнали корабельної аварії чи аварії літального апарата;

- особи, що пропали безвісти; загиблі (померлі);

- військовополонені;

- цивільні особи, які знаходяться в районі воєнних дій.

До об’єктів, які знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права (напад на такі об’єкти заборонено), відносяться:

- медичні формування;

- санітарно-транспортні засоби;

- цивільні об’єкти; культурні цінності;

- особливо небезпечні об’єкти (атомні електростанції, греблі, дамби тощо, руйнування яких може викликати вивільнення з-під контролю небезпечних руйнівних факторів і спричинити великі втрати серед цивільного населення);

- об’єкти цивільної оборони;

- санітарні зони (місцевості);

- місцевості, що не обороняються; демілітаризовані зони.

Розпізнавання об’єктів і персоналу медичної і духовної служб, цивільної оборони, культурних цінностей та особливо небезпечних об’єктів здійснюється шляхом використання розпізнавальних емблем (знаків), а медичних формувань та санітарно-транспортних засобів – і розпізнавальних сигналів відповідно до встановлених правил.

Методи, які заборонено застосовувати:

- убивати або завдавати поранення цивільним особам;

- убивати або завдавати поранення особам, які здались у полон;

- убивати парламентера та осіб, які його супроводжують;

- нападати на осіб, які зазнають корабельну аварію або покидають на парашуті літальний апарат, що терпить лихо, і які не чинять ворожих дій (за винятком осіб, які здійснюють десантування у складі повітряних десантів);

- примушувати осіб, які знаходяться під захистом міжнародного гуманітарного права, брати участь у воєнних діях;

- віддавати наказ нікого не залишати в живих або загрожувати ним;

- брати заручників;

- вводити противника в оману шляхом віроломства;

- використовувати не за призначенням розпізнавальні емблеми (Червоного Хреста чи Червоного Півмісяця, міжнародні розпізнавальні знаки цивільної оборони та розпізнавальні знаки культурних цінностей, міжнародний спеціальний знак особливо небезпечних об’єктів, білий прапор парламентера, інші міжнародно визнані знаки і сигнали);

- незаконно використовувати розпізнавальну емблему ООН;

- здійснювати напад невибіркового характеру (який може спричинити такі втрати серед цивільного населення та такий збиток цивільним об’єктам, що будуть несумірними з досягненням необхідної воєнної переваги над противником);

- здійснювати терор щодо цивільного населення;

- використовувати голод серед цивільного населення з метою досягнення воєнних цілей;

- знищувати, вивозити або приводити в несправність об’єкти, які необхідні для виживання цивільного населення;

- нападати на медичні формування та санітарно-транспортні засоби, які мають належні розпізнавальні емблеми (знаки) і сигнали;

- здійснювати вогневе ураження населених пунктів, портів, осель, храмів і госпіталів (за умови, якщо вони не використовуються у воєнних цілях);

- знищувати культурні цінності, історичні пам’ятники, місця відправлення культу та об’єкти, які складають культурну чи духовну спадщину народів, а також використовувати їх з метою досягнення успіху в бойових діях;

- знищувати або захоплювати власність противника (крім випадків, коли такі дії викликані воєнною необхідністю);

- віддавати на розграбування населені пункти або місцевості.

Метою навчання МГП в Збройних Силах є піклування про те, щоб кожний військо­вослужбовець, виконуючи своє завдання, дотримувався основ­них положень права війни, зас­нованих на розрізненні військо­вих і цивільних осіб, об'єктів, а також захищав усіх цивільних осіб і осіб, котрі не беруть чи більше не беруть участі в бой­ових діях, незалежно від часу, місця та інших обставин.

Командири (начальники) зобов'язані контро­лювати дотримання МГП, а також повинні доповідати відповідним орга­нам влади про його порушення.

Де в даний період військовослуж­бовцями Збройних Сил України мо­жуть використані знання права зброй­них конфліктів? Зокрема, в опера­ціях з підтримання миру в складі миротворчих сил ООН, при прове­денні яких складниками успіху є дисциплінованість, професійна підготовленість військових контингентів, котрі забезпечують широке представ­ництво світового співтовариства і знаходяться під ефективним спільним командуванням, а також чіткі і зро­зумілі принципи і способи ведення дій, які користуються повагою у військах, особливо правила застосу­вання сили.

Загальними вимогами при цьо­му є:

1. Використання сили, мінімально необхідні для виконання завдання.

2. Заборона завдавати шкоду осо­бам, які належать до вороже налаш­тованих (воюючих сторін) і бажають здатися. Необхідно роззброїти їх і передати по команді.

3. Гуманно поводитися з усіма, в тому числі з цивільним населенням і затриманими особами, що відносять­ся до вороже налаштованих (воюю­чих сторін).

4. Підбирати поранених, турбува­тися про них незалежно від того, свої вони чи чужі.

5. Поважати приватну власність.

6. Не припускати порушень права збройних конфліктів, а в разі наяв­ності такої інформації - доповідати про ці порушення своїм командирам.

Кінцевою метою навчання військо­вослужбовців права війни є забезпе­чення поваги до цього права. Таке навчання має бути переконливим. Для створення сприятливого психо­логічного клімату потрібна підтрим­ка органів, відповідальних за органі­зацію занять в Збройних Силах, і всіх військових посадових осіб.

Можна бути переконаним у тому, що дії всіх, хто дотримується по­рядку і дисципліни, поводиться відповідно до Женевських, Гаазь­ких конвенцій, Додаткових прото­колів та інших міжнародних актів, відповідатимуть нормам і принци­пам міжнародного гуманітарного права, що сприятиме підвищенню міжнародного престижу України, її Збройних Сил, зробить істотний внесок у гуманізацію міжнародних відносин.