ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Організація догляду в громаді



Догляд у громаді часто реалізується у формі групового догляду, що передбачає роботу в групах (клієнтів і персо­налу), а також фізичний і емоційний контакт під час без­посереднього догляду. Від інших методів соціальної робо­ти груповий догляд відрізняється сплановаяістю у часі та видами діяльності протягом дня. Зайняті ним соціальні працівники формально і неформально зустрічаються з клі­єнтами протягом дня, що накладає додаткову відповідаль­ність на них. У закладах групового догляду працює взає­мозалежна команда, учасники якої покладаються один на одного, а кожний клієнт може звернутися до будь-кого з них. Це утворює багаторівневі (системні) стосунки. Догляд (послуги) реалізується в закладі, в якому є спільний прос­тір працівників і клієнтів, а також відокремлені, належні тільки їм території.

Груповий догляд здійснюють і в невеликих стаціонар­них (резидентних) закладах. Наприклад, для людей похи­лого віку (ця група населення має підвищену потребу в пос­тійному сторонньому догляді) створено такі заклади, де во­ни мають змогу перебувати упродовж доволі тривалого часу:

— будинки постійного проживання. У таких будинках­усе має відповідати потребам людини похилого віку, га­­рантувати захищене проживання. Як правило, їх мешкан­­ці не потребують постійної медичної допомоги. Функціо­­нують і будинки з висококваліфікованим персоналом, в­яких можуть проживати соматично ослаблені люди і люди­з психічними розладами. Утримують їх місцева влада,­приватні або добровільні організації;

— будинки готельного типу. Крім людей похилого ві­­ку, в них проживають і соціальні працівники (доглядачі).­Кімнати в них забезпечені системою екстреного виклику.­Завдання доглядача полягає не в безпосередньому догляді,­а в забезпеченні послуг' іншої служби. Такі заклади не­розв'язують проблему самотності, оскільки люди мешка­­ють у своїх квартирах і не надто активні в спілкуванні;

— будинки сестринського типу. Призначені вони для­догляду за людьми, які не можуть проживати вдома. Як­правило, в них мешкають люди із проблемами здоров'я,­найчастіше — психічного. Утримують такі будинки при­­ватні або доброчинні організації, а особи, які там перебува­­ють, оплачують послуги цілком або частково (решту —­держава). Щопівроку менеджер будинку, який займається­наданням допомоги, переглядає потреби клієнтів.

У громаді можуть діяти й інші заклади, які надають тимчасовий прихисток різним групам клієнтів (притулки, кризові центри, транзитне житло, гуртожитки тощо). У со­ціальне зорієнтованих державах постійно створюються спеціалізовані соціальні служби, які намагаються реагува­ти на специфічні потреби певних соціальне вразливих груп. Наприклад, людям похилого віку вони пропонують:

— доставку харчування за місцем проживання («їжу­на колесах»). Клієнтам доставляють додому продукти або­приготовлені страви, які для вживання потрібно лише ро­­зігріти. Готувати їжу можуть вдома штатні працівники­служб, іноді при цьому використовуються можливості роз­­ташованих поблизу їдалень (шкільних, будинків постійно­­го проживання та ін.);

— догляд за місцем проживання. Пов'язаний він із на­­данням довготривалої і спланованої соціально-побутової­допомоги відповідно до потреб клієнтів;

— чергові бригади невідкладної допомоги. Одночасно з­наданням соціальними працівниками необхідних послуг­лікарі організовують короткотерміновий медичний догляд­клієнтів;

— службу прання білизни. Особливо ця послуга необ­­хідна людям з певними специфічними проблемами (нетри­­мання сечі, калу). У багатьох випадках це запобігає пере­­даванню їх до резидентних закладів, оскільки суттєво по­­легшує роботу доглядачів;

— допомогу і адаптацію. Людям, які втратили частину­своїх функцій, потрібні реабілітаційні пристрої для корис­­тування власним помешканням (поручні, візочок на колі-

. щатах тощо). У цьому їм допомагають певні спеціалізовані соціальні служби;

— консультування. Фахівець спеціалізованої служби­допомагає клієнтам, доглядачам проаналізувати ситуа­­цію, вирішити, яка допомога може бути найдоцільнішою,­що конкретно слід запланувати і як це здійснити. Іноді фа­­хівцю доводиться витратити багато часу, щоб переконати­людину похилого віку чи подружжя відвідувати денний­центр, будинок постійного проживання тощо.

Однією з найпоширеніших форм групового догляду в громаді є денний центр — заклад, у якому клієнти перебу­вають впродовж певної частини дня і дотримуються певного розпорядку. Наприклад, центр для дітей з вадами розвитку може працювати у режимі дитячого садка. Перебуваючи в ньому, діти займаються різними видами колективної та ін­дивідуальної діяльності (кінетична терапія, трудотерапія, навчання навичок, звичайні ігри). У кожній групі двом-трьом із них асистує один працівник. За потреби з дітьми працюють спеціалісти (логопед, психолог та ін.).

Клубні будинки, створенням яких займаються пере­важно громадські організації, у своїй діяльності орієнту­ються на реабілітацію хронічно психічно хворих. Вони практикують участь у спільній діяльності, спільну роботу клієнтів з професіоналами, дозування навантаження та відповідальності. У таких будинках люди з проблемами психічного здоров'я мають змогу реалізувати свої потреби у суспільне корисній праці, спілкуванні, належності до громади тощо.

Більш неформально порівняно з денними центрами працюють зі своїми клієнтами центри вільного перебуван­ня, засновниками яких найчастіше є недержавні організації або користувачі послуг. Клієнти знаходять у них необхідні поради, підтримку, реалізовують свої потреби у соціальних контактах. Наприклад, у центрі, створеному відомою бри­танською організацією допомоги людям із проблемами пси­хічного здоров'я «Майнд», клієнти мають змогу провести час поза своїм помешканням, поспілкуватися з персона­лом, іншими відвідувачами. Неформальна атмосфера, від­сутність чіткого розпорядку роботи найбільше підходить клієнтам, яким важко дотримуватися режиму свого жит­тя. Найкраще, якщо діяльність центрів вільного перебу­вання доповнює змістом своїх послуг пропоновані денни­ми центрами послуги.

Діяльність служби у громаді може мати і комплексний характер. На таких засадах функціонує заснована у пово­єнні роки організація батьків «Особлива дитина» (Лос-Ан-желес), які об'єдналися з метою відстоювання прав своїх дітей на отримання послуг у громаді. На перших порах її бюджет становив 10 тис. дол., у 1998 р. — 20 млн. «Особ­лива дитина» функціонує як велике підприємство, у структурі якого діють багатопрофільна майстерня, центр для програми раннього втручання, навчальний центр для до­рослих, обладнання якого є своєрідним макетом містечка.

Протягом останніх років немало зроблено для відро­дження традицій доброчинності і догляду в громаді за ти­ми, хто потребує сторонньої допомоги, і в Україні. Однак ця робота ще не набула достатнього поширення, оскільки в системі соціального обслуговування й соціального захисту вагому роль відіграють великі стаціонарні заклади інтер­натного типу, утриманці яких фактично втрачають зв'яз­ки з рідною громадою.

Запитання. Завдання

1.Охарактеризуйте основні сутнісні особливості догляду у гро­­маді.

2.Чому догляд у громаді набув поширення в багатьох країнах?

3.У чому полягає відмінність між біологічним і холістичним підхо­­дами до організації догляду?

4.Які чинники обумовлюють деінституціалізацію догляду у громаді?

5.Яктлумачаться завдання і процес інтеграції індивіда у суспільс­­тво в межах соціальної моделі інвалідності?

6.Від чого залежить доступність соціальних послуг у громаді?

7.Які заклади повинні існувати в громаді для забезпечення пов­­ноцінного догляду за різними групами клієнтів?

8.Складіть перелік послуг у громаді для різних груп клієнтів (лю­­дей із розумовою відсталістю; людей, що пересуваються на візочках;­людей похилого віку, людей із психічними розладами тощо).

Теми рефератів

1. Особливості догляду за місцем проживання: комплексний під­­хід, поєднання формального і неформального догляду.

2. Мережа закладів, які забезпечують безперервність догляду в­громаді.

3. Значення деінституціалізації для розвитку ідей догляду в­громаді.

4. Розвиток догляду в громаді в Україні: сучасний стан і пер­­спективи.

 

4.4. Колективне представництво інтересів у громаді

Для впровадження змін на користь якоїсь соціальне вразливої групи в громаді та надання їй адекватних послуг зазвичай потрібне партнерство між різними відомствами та організаціями, які представляють різні сектори сус­пільства (державний, бізнесовий та неприбутковий). Про­те не завжди вдається домовитися стосовно необхідності виділення певних ресурсів, що спонукає соціальних пра­цівників до активного відстоювання і захисту інтересів якоїсь групи в громаді чи громади загалом, до планування й проведення цілих кампаній — представницьких, лобіст­ських, інформаційних.

 





Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.233.139 (0.009 с.)