Використання у соціальній роботі теорії ролей



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Використання у соціальній роботі теорії ролей



Теорія ролей належить до структурно-функціональних Теорій у соціології, що розглядали суспільство як систему і взаємопов'язаних змінних, орієнтували на аналіз суспіль­них явищ, процесів як частин певної системи з чітко окресленими й усталеними межами. Відповідно до цієї теорії суспільство є системою усталених, взаємопов'язаних дій, а потреби особистості — змінними соціальної системи. Від­повідно витлумачувалися і їх ролі. Та якщо для соціології роль є одиницею соціальної структури, то соціальна психо­логія розглядає її як форму поведінки, логічно обумовлену розумінням людиною того, як мислять інші люди, з якими вона взаємодіє. Становлення і розвиток теорії ролей пов'язані з науковою діяльністю американських соціоло­гів Толкота Парсонса (1902—1979) і Роберта Мертона (1910—2003), соціального психолога Джекоба Морено (1892—1974) та ін. Вона виходить з припущення, що люди І займають певні позиції в соціальних структурах, викону­ючи у них певні ролі.

Рол/ _ типові очікування або поведінка, асоційовані з позиціями особистості в соціальних структурах.

Ролі формують ідентичність людини, обумовлюють сприйняття її іншими людьми.

Опанування людиною соціальних ролей відбувається у процесі спостереження і набуття досвіду, що є складовою процесу соціалізації. Ролі відображають сприйняття і ро­зуміння людиною більшості прийнятних для неї варіантів поведінки в певних ситуаціях. Соціальні ролі потрібно розглядати в контексті відносин особистості, оскільки во­ни можуть бути ідентифіковані лише у відносинах. Завдя­ки реакціям партнерів по взаємодії на ролі, поведінку, ста­тус особистості вибудовується концепція її ідентичності. Загалом рольова теорія має багато спільного із системним підходом, оскільки ролі засвоюються у певних ситуаціях", контекстах, на них відчутно впливає зворотний зв'язок. •

Ролі класифікують за різними критеріями. З огляду на Спосіб їх набуття виокремлюють приписані (пов'язані зі статтю, расою, вродженою чи набутою інвалідністю тощо); досягнуті (пов'язані з діяльністю та досягненнями: керів­ник організації, голова наглядової ради, консультант); біо­логічні (мати, батько, онука); свідомо обрані ролі (студент, волонтер, викладач, соціальний працівник, подруга, дру­жина). Послуговуючись критерієм функціональності, ведуть мову про формальні (батько, діти, дідусь, тітка) і не­формальні ролі (цап-відбувайло, контролер, послідовник, доглядач, той, хто приймає рішення).

Як продукт взаємодії між людьми роль складається із взаємопов'язаних компонентів, які утворюють концепцію ролі:

1) рольові уявлення (як особа в конкретній соціальній ­ситуації уявляє свою належну поведінку);

2) рольові очікування (чого очікують від поведінки осо­­би, яка перебуває на певній позиції);

3) виконання ролі (якою насправді є реальна поведінка­ особи ).

Наприклад, невідповідна поведінка батька може бути наслідком різних його уявлень про цю роль, а також уяв­лень дружини і дітей. Проте він може бути достатньо ус­пішним у таких ролях, як бізнесмен, лідер у громаді, член клубу.

Знання про цінність ролі допомагає соціальним праців­никам рухатися від глобального бачення поведінки до селективного оцінювання окремих її аспектів, переваг і дисфункцій. Теорія соціальних ролей допомагає визначити ста­тус клієнта, його взаємини з оточенням і з соціальними пра­цівниками, зрозуміти причини і зміст поведінки клієнта, який переживає конфлікт ролей чи неоднозначність ролі.

Соціальні ролі можуть бути зрозумілими лише в соці­альних ситуаціях і в певному культурному контексті. Цю обставину обов'язково слід враховувати в роботі із сім'ями та клієнтами-біженцями, мігрантами. Йдеться про необ­хідність вивчення соціальними працівниками національ­них культурних традицій сімей, з якими вони працюють, остерігатися визначення їх ролей на основі власного досві­ду та цінностей. Адже поширене, наприклад, в європей­ській культурній традиції уявлення про рівність ролей чо­ловіка і дружини в сім'ї може створювати професійну ди­лему для соціального працівника, котрий має справу із сім'ями, в яких ролі сконструйовані за іншим принципом.

Кожній людині притаманний набір ролей — сукупність ролей, які вона опановує з набуттям певної соціальної по­зиції чи статусу. Якщо її ролі, поведінка узгоджуються з очікуваннями людей, які її оточують, це є свідченням доповнюваності (комплементарності)ролей. Наприклад, у сім'ях традиційної патріархальної орієнтації чоловік є «добувачем», «захисником», а дружина є особою, яку за­безпечують і захищають. Водночас вона турбується про по­бут чоловіка, доглядає дітей, і саме цього очікує чоловік.

Необхідність людини балансувати між різними обо­в'язками породжує напруженість між ролями. Приміром, керівникові інколи доводиться бути на роботі другом і на­чальником, жінці — працювати на підприємстві, в устано­ві чи організації, бути матір'ю, дружиною, домогосподар­кою, доглядачем престарілих батьків, подругою, сестрою та ін. Виконувати всі ці ролі відповідно до існуючих очіку­вань непросто, оскільки багато з них конфліктуватимуть між собою.

Якщо одній людині доводиться виконувати несумісні ролі, виникає міжрольовий конфлікт. Наприклад, перед­бачаючи можливий конфлікт ролей, багато амбітних жі­нок і чоловіків, які прагнуть кар'єри, свідомо відкладають створення сім'ї на пізніше.

Послабленню рольових конфліктів сприяє ізолювання (відокремлення) однієї ролі від іншої. Обравши цю страте­гію, людина намагається виконувати кожну зі своїх ролей ; лише в ситуації, яка її потребує (у певному місці і в певний час). Іноді доводиться відмовлятися від якоїсь із ролей, наприклад залишати роботу, присвятивши себе сім'ї.

Недостатнє усвідомлення людиною обов'язків, які їй доводиться виконувати, перебравши на себе певну роль, або подібність ролей породжують ефект неоднозначності ролі. Наприклад, багатьом жінкам нелегко дається розмежуван­ня ролі дружини і матері. А намір чоловіка розірвати шлюб дружина може витлумачити як намагання покинути її і ді­тей, хоч насправді він не збирається відмовлятися від ролі батька. У такій ситуації важливо допомогти жінці зрозумі­ти особливості її ролей як дружини і матері. Перед подібними проблемами можуть опинитися і соціальні працівники, особливо недосвідчені, якщо їм доводиться виконувати різ­нопланові і суперечливі завдання або для них недостатньо зрозумілою є місія організації-роботодавця чи не вистачає часу для опанування нових знань і навичок.

Фахова соціальна робота здебільшого потребує дотримання відповідних рольових дистанцій — відмежування соціальними працівниками особистісних ставлень і пове­дінки від ставлень і поведінки, обумовлених їхньою профе­сійною роллю. Витримувати їх необхідно тактовно, оскіль­ки рольова дистанція може бути сприйнята клієнтом, ін­шими людьми як неприязнь соціального працівника до своєї фахової ролі.

Зміна чи втрата соціальної ролі, необхідність перегля­нути набір ролей чи засвоїти нові часто породжує стрес. Наприклад, виходячи на пенсію, індивід втрачає важливу роль працівника, яка асоціюється з належністю до певної організації, потрібністю та визнанням, участю в груповій активності. Смерть когось із подружжя пов'язана з втра­тою іншим ролі чоловіка чи дружини, необхідністю набут­тя нової ролі — вдівця чи вдови. Одружені вдруге набува­ють ролі мачухи чи вітчима. Тому одним із завдань соці­альних працівників є допомога клієнтам у підготовці до нових ролей, засвоєнні їх нових вимірів, конструюванні їх відповідно до особистісних цінностей і цілей. Однак досить часто втрата і набуття ролей є неочікуваними.

Для з'ясування значущості певної ролі в житті клієнта соціальні працівники повинні отримати таку інформацію:

1. Чи була зміна ролі клієнта добровільною?

2. Наскільки втрата ролі була підконтрольною клієн­­тові?

3. Яке місце посідала ця роль в житті клієнта?

4. Як довго людина виконувала цю роль?

5. Які соціальні переваги давала ця роль?

6. Як формувалася попередня роль і як виникла нова? ­Загалом теорія соціальних ролей є фундаментальною

основою у соціальній роботі з клієнтами, які опинилися перед необхідністю полегшення процесів соціалізації й адаптації (люди з обмеженими фізичними і психічними можливостями; діти, яких виховують в інтернатах та опі­кунських сім'ях; правопорушники та ін.). Використовую­чи її потенціал, соціальні працівники допомагають клієн­там опановувати і виконувати різні соціальні ролі (члена сім'ї, учня, службовця, покупця, пасажира у транспорті, учасника спортивних ігор, програм дозвілля тощо).

Не менш важлива теорія ролей і в роботі з сім'ями. Вивчаючи, наприклад, рівень згоди в сім'ї щодо розподілу та виконання ролей, відповідність і взаємозв'язок різнома­нітних ролей у межах сім'ї, слід зосереджуватися на таких параметрах:

1. Якість визначення ролей у сім'ї (чіткість, зрозумі­­лість).

2. Наскільки комплементарними (доповнюваними) і ­симетричними є ролі?

3. Чи володіють члени сім'ї необхідними для виконан­­ня сімейних і соціальних ролей знаннями та навичками?

4. Наскільки ролі є гнучкими чи ригідними (негнучки­­ми)? Чи наявний рольовий конфлікт?

5. Чи впливають на розподіл ролей сімейні соціокультурні традиції?

6. Чи впливає рольова структура сім'ї на виникнення проблем, дисфункцій?

7. Чи створюють рішення щодо розподілу ролей у сім'ї або додаткові проблеми?

8. Якою є роль дідуся, бабусі, інших членів розширеної сім'ї?

На підставі аналізу, осмислення цієї інформації соці­альні працівники мають змогу отримати об'єктивну кар­тину того, як члени сім'ї бачать і оцінюють свої обов'язки, якими є очікування щодо цього інших членів сім'ї.

Взявши на озброєння теорію ролей, соціальні праців­ники послуговуються техніками, які виявилися ефектив­ними і за психологічної моделі соціальної роботи. Такими /техніками є:

—групова дискусія (керована дискусія, предметом !якої можуть бути біографія клієнта, міжособистісні сто­сунки в групі та ін.);

— ігрова терапія (вільна чи керована гра, яка справляє­ терапевтичний вплив на клієнта);

— психодрама (ігрова методика, що передбачає ство­­рення умов, за яких індивіди, виконуючи ролі, можуть­ творчо працювати над подоланням особистісних проблем і­конфліктів);

— арттерапія (використання творчих експресивних за­­собів — скульптури, малюнка тощо — для стимулювання­ активності корекції поведінки людей із емоційними проб­­лемами);

— групова поведінкова психотерапія (психотерапев­­тичні процедури, які сприяють засвоєнню нових ролей у­ групі і за допомогою групи, корекції поведінки, опануван­­ню соціальних навичок та ін.);

— спеціальні тренінги, ситуативно-рольові ігри, зміни­ ролей тощо.

Цінність теорії ролей полягає у тлумаченні поведінки клієнта через конфлікт або неоднозначність його ролей. Як правило, таке пояснення не містить критики особистос­ті клієнта, тому сприймається без його внутрішнього супротиву, що створює умови для результативних стратегій .втручання. Однак, вказуючи на конфлікти ролей, ця тео­рія недостатньо уваги приділяє розкриттю всіх їх перед­умов і глибинної суті, моделюванню технік оптимізації емоційних, особистісних реакцій, поведінки клієнта, який переживає цей складний період свого життя.

Суттєвою цінністю теорії соціальних ролей є її сприян­ня всебічному аналізу відносин «соціальний працівник — клієнт». Адже їх взаємодія залежить не тільки від ролей, які виконує на певний момент клієнт соціальної роботи, а й від репертуару ролей. Соціальний працівник повинен знати, як клієнт бачить його роль, якими є його очікуван­ня щодо неї. Корисною для нього стане й інформація про очікування інших людей щодо його ролі і ролі клієнта.

З'ясовуючи зміст рольових очікувань, соціальні пра­цівники найчастіше звертають увагу на такі питання:

— якими є суб'єкти очікування (клієнти, родичі клієн­­тів, керівники, колеги, спеціалісти з інших соціальних­ агенцій, представники влади, політики) і зміст їх очіку­­вань від соціального працівника;

— аспекти, за якими ці очікування узгоджуються між­ собою чи суперечать одне одному;

— за рахунок чого соціальний працівник може справи­­тися з очікуваннями, які конфліктують між собою.

У практиці соціальної роботи в Україні, наприклад, по­ширеними є такі ролі соціального працівника:

а) «професіонал» — професійно надає соціальні послу­­ги, керується цінностями соціальної роботи, володіє спеці­­альними знаннями і навичками, вміє вибудовувати межі у­ взаємодії; з іншими соціальними працівниками його­ об'єднують спільні інтереси і проблеми;

б) «особлива людина», якій властиві чуйність, терпля­­чість, людяність, милосердність, співчутливість, добро­­зичливість, гуманність, альтруїзм, здатність відчувати,­ що потрібно клієнту, доброта тощо;

в) «служитель» — готовий за необхідності подати руку ­допомоги, завжди налаштований на взаємодію, здатний­ працювати з будь-якою людиною, яка звернулася за допо­­могою, навіть якщо вона викликає негативні емоції.

Неувага до рольової схильності соціального працівни­ка і рольових очікувань від нього клієнта може спричи­нити конфлікт між особливостями адресованих клієнтові соціальних послуг і суб'єктивною його налаштованістю. Тому на початку роботи соціальний працівник має з'ясу­вати очікування клієнтів щодо ролей у їх стосунках, про­аналізувати власні схильності і відповідно організувати свою роботу. Такий підхід дасть змогу уникнути ситуації, коли, наприклад, клієнт очікує, що соціальний праців­ник надасть йому пораду чи допоможе представити його інтереси, а соціальний працівник бачить свою роль на­самперед в наснаженні клієнта.

Для соціальної роботи також важливе бачення ролі з по­зицій символічного інтеракціонізму (англ, іпіегасїіоп — взаємодія) — теоретико-методологічного напряму в соціо-I логії та соціальній психології, що бере за основу аналізу соціокультурної реальності соціальні взаємодії, наголошу­ючи на їх міжіндивідуальному аспекті, та фокусується на їх вираженні, насамперед мовному. Відповідно до цієї тео­рії формування соціальних ролей відбувається під впли­вом соціальних очікувань й ефекту стигматизації.

Стигма(грец. зіі§та — тавро) дискредитація індивіда через приписування йому соціальне негативних рис, характеристик, які сприймаються в певному середовищі як принизливі, спричиняють негативні суб'єктивні переживання.

Стигми можуть бути пов'язані з фізичними деформаці­ями людського тіла; психічними розладами, тюремним ув'язненням, залежністю від психоактивних речовин, го-мосексуальністю; безробіттям, спробами суїциду, радика­льною політичною поведінкою; расою, національністю, релігією. При цьому високою є вірогідність засвоєння стигматизованими людьми очікувань щодо свого тавра і відповідних норм поведінки. Адже в людини, до якої ут­вердилося певне ставлення у суспільстві, адекватно до цьо­го ставлення змінюються її внутрішні почуття, а далі й по­ведінка. Процес стигматизації активізує функціонування у суспільстві різноманітних соціальних інститутів, що по­силюють ізоляцію індивідів з девіантною поведінкою чи фізичними обмеженнями. Такими інститутами є не тільки суд, поліція, пенітенціарна система (виправні установи, в'язниці), психіатричні лікарні, а й соціальні заклади. Це зобов'язує соціальних працівників дбати про те, щоб пос­луги, які вони надають, були позбавлені стигматизуючих впливів.

Загалом теорія соціальних ролей дає змогу соціальним­працівникам всебічно вивчити статус, рольовий репертуар­клієнта, особливості взаємин з різноманітними соціальни­­ми інститутами, суб'єктами соціуму, у т. ч. із соціальними­службами і фахівцями соціальної роботи. -•



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.222.124 (0.013 с.)