Сучасні проблеми екологічного виховання дошкільників.

Вступ

Актуальність обраної теми. Поняття екологія, екологічна небезпека, екологічна криза стали звичними для кожного з нас. Загальновідомо, що екологічний стан довкілля за останні десятиріччя істотно погіршився, що значною мірою позначилося на здоров'ї людини, яке, як відомо, є високочутливим природним індикатором на будь-які екологічні зміни. Тому запорукою збереження життя на планеті стає життя людини в гармонії з природою.

Сьогодні природну взаємодію порушено, і наслідки цього дисбалансу ми відчуваємо на собі, зокрема дедалі більше людей потерпає від алергії, зростає кількість вроджених патологій, для багатьох з нас - дорослих і дітей - нормою життя стало постійне вживання ліків.

Така ситуація дала поштовх розвиткові відносно нової науки - екології людини, яка розглядає взаємодію нашого організму з довкіллям з погляду формування та забезпечення високого рівня здоров'я. Екологія людини - це розділ екологічних знань, який спрямовано на досягнення рівноваги й гармонії між людиною та соціоприродним середовищем її перебування.

У цьому контексті особливе місце посідає екологія дитинства. Цей розділ екології набуває державної ваги, адже відомо, що зовнішній вплив на організм, який активно формується, набагато інтенсивніший порівняно з впливом, якого зазнає організм дорослої людини. Тому саме здоров'я дітей є природним біологічним індикатором здоров'я народу.

Проблема збереження здоров'я дітей - складний комплекс екологічних, соціальних, духовних проблем, які тісно переплетені між собою, тож постає питання: хто здатний узяти на себе їх розв'язання? Виявляється, система освіти. Лише вона може робити це щодня, охоплюючи весь контингент дітей. Саме в цій суспільній галузі працюють високодуховні та високоосвічені люди, які глибоко розуміють сьогоднішню кризову ситуацію.

Два останні десятиріччя - це період становлення екологічного освітянського простору. Це період виникнення нових понять: "екологічна свідомість", "екологічне мислення", "екологічна культура", "неперервна екологічна освіта", "екологічна освіта учнів, студентів", "екологічне виховання дошкільнят" тощо.

Науковці працюють над технологіями навчання та виховання дітей і молоді, триває пошук ефективних методів екологічної освіти.

У світлі сказаного, особливо актуальною є тема: " Екологічне виховання дітей дошкільного віку в процесі ознайомлення з природою ".

Об'єктом дослідження курсової роботи є екологічне виховання у дошкільних навчальних закладах.

Предмет дослідження - психолого-педагогічні основи екологічного виховання у дітей дошкільного віку.

Метою курсової роботи є дослідження психолого-педагогічних основ екологічного виховання у дітей дошкільного віку в процесі ознайомлення з природою.

Реалізація мети курсової роботи здійснюється за допомогою таких завдань:

· охарактеризувати психолого-педагогічні засади екологічного виховання дошкільників;

· дослідити можливості формування екологічно мотивованої діяльності дошкільнят;

· визначити можливості практики використання засад екологічного виховання в дошкільних освітніх закладах;

· проаналізувати екологічне виховання дітей дошкільного віку у працях вітчизняних і зарубіжних педагогів;

· розкрити сучасні проблеми екологічного виховання дітей дошкільного віку;

· проаналізувати екологічне виховання у різних вікових групах.

I Теоретичні засади.

1.1. Проблеми екологічного дітей дошкільного віку виховання дітей дошкільного віку у працях вітчизняних і зарубіжних педагогів

У наші дні особливого значення набуває відповідальне ставлення людини до природи. Збереження здоров'я людей, забезпечення їх продуктами

харчування, енергією, охорона природного середовища від забруднення і

розрухи, збереження генетичної різноманітності біосфери стали

глобальними проблемами, які потребують негайного вирішення. У

психолого-педагогічній літературі існує значна кількість праць, в яких

розв'язується завдання екологічного виховання.

 

Досвід літньої колонії «Бадьоре життя» Станіслава Швацького з її

багатогранною діяльністю, імпровізацією, грою, вивченням мистецтва,

естетики природи, а на її матеріалах - з організацією образотворчості;

теорія і методика еколого-естетичного виховання Софії Русової (1856-1940рр.); система роботи закарпатської «школи під дубом»; української народної школи – родини; школи під голубим небом Василя Сухомлинського (1918-1970рр.); природо-оздоровчої школи Порфирія Іванова (1898-1983рр.); «природообразотворчої школи» Золтана Баконія заклали підвалини для розвитку культурно - екологічного типу освіти в Україні, що вбирає в себе кращі надбання народних і наукових поглядів на природу та людину.

 

«Повчання дітям» (1109 р.) - це перший методичний лист нащадкам про цінність природи, вміння користуватися її багатствами, піклуватися про неї. Це початок вітчизняної натуралістичної педагогіки. Її наступний етап -

Києво-Могилянська академія. Засновник закладу Петро Могила (1596-1647рр.) в своїй методичній праці «Анфологія» (1636р.) [2] започаткував методичні рекомендації, програмно-методичне обґрунтування теорії виховання і освіти, зокрема положення про індивідуальний підхід до школяра з тим, щоб він зміг успішно застосувати набуті знання, уміння і навички в діяльності пов'язаній з використанням природи.

 

Ректор Києво-Могилянської академії, а потім архімандрит Києво-Печерської лаври, філософ, психолог, природознавець і письменник Інокентій Гизель (Кисіль) (1600-1683рр.) у своїх працях виловлював побожне ставлення до природи і звертав увагу на необхідність освіти і виховання в лоні природи, зберігаючи її. У праці «Про філософію природи» (1645р.) вчений дав розуміння відмінностей природи і мистецтва: по-перше, мистецтво створює послідовно одну частину за одною, природа одночасно - цілісність. Тоді як мистецтво створює стіни після фундаменту, природа створює одночасно після фундаменту, всі частини людини, а потім за допомогою сили удосконалює їх і розвиває.

 

Великий внесок в розвиток виховання дітей на лоні природи,

вніс видатний педагог Ян Амос Коменський (1592-1670рр). Він

довів що людина, як частина природи підкоряється її найголовнішим

законам, які діють як у світі рослин тварин, так і у відносинах

з людиною, вказує, що «... чіткий порядок школи треба запозичити у природи».

 

У цей період на Україні стає відомою і важливою діяльність Феофана

Прокоповича (1681-1736рр), ректора Київської академії, який вів курси

фізики, арифметики, природознавства. Його буквар «Первое учение отрокам» (1720р.) витримав 12 перевидань і був пронизаний філософією природознавства. У викладанні курсів вчений застосовував перші елементи позашкільної, позакласної роботи (екскурсії в природу, дослідництво, масові релігійні свята, збереження довкілля, благоустрій стародавнього Подолу). «Науки природи, - писав він,— юнаків живлять, старих задовольняють, у щасті прикрашають, у нещасті дають притулок і втішають, вдома дають пораду, не шкодять поза домом, ночують з нами, мандрують, господарюють». (2, с.6).

В центрі уваги Г. Скороводи (1722-1794рр.) (геніальної особистості: філософа, поета, просвітителя, педагога, представника етико-гуманістичного просвітительства простого народу) постає питання: природа людини, її щастя. На його думку, людина може прийти до щастя тільки через самопізнання. Він стверджував: щастя в праці, кожний повинен пізнати самого себе. Філософ і гуманіст обстоював ідею, про те, що виховання необхідно здійснювати згідно з природними особливостями дітей, людей наставляти до тієї чи іншої діяльності, залежно від їхніх здібностей та інтересу, а не соціальної належності й положення у суспільстві.

 

Одним із перших документів та наукових орієнтирів у позакласній

натуралістичній роботі є написане Песталоцці у 1776 році «Прохання до

людства про підтримку закладу, який має завдання дати дітям виховання в

сільській місцевості». Цей натуралістичний заклад в Нейгофе був

притулком для молоді. Вчений зазначав: «Я обіцяю дати всім хлопчикам

знання і вміння, необхідні у сільському господарстві. Я берусь дати

навички по посадці й обробітку плодових дерев...» (29, 9).

 

Ідея пришкільного саду в кінці XVIII століття захопила англійського

педагога Клода Корбана. Він писав, що при кожній школі треба створити

бібліотеку, дослідний сад та навчальну ділянку для вивчення рослин,

«живий куточок» для вивчення дрібних тварин та лабораторій з

виготовлення ліків.

 

На Україні в цей час Яків Козельській (1728-1794 pp.) - просвітитель,

філософ-матеріаліст, енциклопедист розробив класифікацію напрямків

наукового пізнання, докладаючи в її основу два об'єкти пізнання: природу

та суспільство. Правомірно припустити, що це перші ознаки створення

екологічної системи в науці.

Не стояв осторонь питань необхідності природничої освіченості КостянтинДмитрович Ушинський (1824-1870). Він закликав розширити спілкуваннядитини з природою і дивувався тому, що "... виховний вплив природи...так мало оцінений в педагогіці". Видатний педагог вважав, що природний ландшафт має таке велике виховне значення і впливна розвиток молодої душі, з яким важко сперечатися навіть талантухорошого педагога. Любов до природи слід виховувати з раннього дитинства. „Дітей, що невміють ще ходити, - писав Г. Ващенко (1878-1967рр.), - треба частіше виносити на свіже повітря, щоб вони могли бачити рідне небо, дерева, квіти, різних тварин. Все це залишається в дитячій душі, осяяне почуттям радості, і покладе основи любові до рідної природи” (5, с. 8). На думку В.Сухомлинського, природа лежить в основі дитячого мислення,почуттів та творчості. Видатний педагог вважав, що формувати в дитиниставлення до рідного краю як частки природи слід починати з ранньоговіку. Школу, яка була чудовою лабораторією, де велась велика практична роботаорганізував у Павлині у 1948 році В. Сухомлинський. Велику увагуприділяв педагог в своїй шкільній системі виховання дітей на лоніприроди (школа під голубим небом). Вчений вважав, що «... дуже важливоне допустити, щоб шкільні двері закрили від свідомості дитини оточуючийсвіт» (5, ст. 133). Два рази на тиждень «... ми йшли в природу - вчилисядумати» (5, ст. 133) - зазначає у своїй роботі «Серце віддано дітям» (1968 р.) В. Сухомлинський. „Гадаємо, - писав В. О. Сухомлинський, - що школа майбутнього повиннанайповніше використовувати для гармонійного розвитку людини все, що дає природа і що зможе зробити людина для того, щоб природа служила їй. Вже через це ми повинні берегти і поповнювати природні багатства, які маємо” (5, ст. 303). На зламі тисячоліть у світі активно відстоюється думка про нову модельсвіту людини, що грунтується на загальнолюдських, гуманних, естетичнихцінностях. Сучасні вчені закликають відмовитися від технократичноїкультури й обрати духовно високі форми розвитку. Людина повиннаставитися до чужого життя так само обережно, як і до власного. Оберігатижиття, сприяти його удосконаленню, підтримувати все, що здатнерозвиватися до найвищих гуманістичних цінностей - є найважливішимсьогодні.

 

Спостереження

 

Основним методичним прийомом керівництва сприйманням дітей у процесі

спостереження є запитання. Продумати і сформулювати запитання до

наступного спостереження — найвідповідальніший момент у підготовці до

спостереження. Правильно підібрані запитання повинні бути тією логічною драбинкою, якою рухається думка дитини. Кожне запитання повинно містити конкретну думку, доступну розумінню дітей, у ньому має бути враховано і їх попередній досвід. Запитання повинні спонукати дошкільників до активного сприймання, засвоєння нового, максимально активізувати діяльність дитини.

Характер запитань, їх складність залежать від віку дітей. У групах

молодшого дошкільного віку запитання вихователя спрямовані переважно, на визначення властивостей та якостей об'єктів: Якого кольору? Що робить? Що їсть? (Переважно репродуктивні). Запитання, що стосуються визначення залежностей між явищами, в цих групах ще обмежені.

У групах дітей старшого дошкільного віку кількість запитань, спрямованих

на визначення залежностей між явищами в природі (тобто пошукових,

проблемних), збільшується. Наприклад, чому навесні на снігу утворюється

крижана кірочка? Чому на вулиці сніг розтанув, а в саду ще лежить? тощо.

Знаходження відповідей на такі запитання активізують думку дітей,

викликають інтерес до явищ, які спостерігаються, проте не завжди діти самі можуть знайти правильну відповідь. У таких випадках використовується пояснення. Воно спрямоване на більш глибоке сприйняття тих сторін об'єкта чи явища, які важливі для засвоєння знань. О. П. Усова справедливо вважала, що пояснення вихователя допомагають відкривати дітям те, що треба бачити і як треба бачити.

У молодших групах пояснення короткі, вони стосуються того, що

безпосередньо бачать діти. Наприклад: Голуб полетів у голуб'ятник. Це

будиночок, де живуть голуби.

Пояснення для дітей старшого дошкільного віку повинні підводити дітей до встановлення залежностей, узагальнень. Наприклад, пояснюючи дітям роль захисного забарвлення у комах, вихователь підводить дітей до узагальнення, що таке забарвлення допомагає комахам уникнути небезпеки, зберегти життя.

Під час спостережень, крім пояснень, можна застосувати розповідь.

Вихователь розповідає про те, що дитина не може безпосередньо побачити.

Наприклад, розглядаючи з дітьми підготовчої групи мурашник, вихователь

розповідає, що зверху видно лише частину мурашника. Мурашки живуть

глибше, під землею. Бачите ці ходи? Вони ведуть під землю. Там мурашки

побудували багато ходів, коридорів. У них живуть мурашки, їх личинки,

лялечки.

Важливе значення у керівництві спостереженнями має порівняння. Воно

дозволяє сформувати більш чіткі уявлення. Дослідження, проведене К. І.

Золотовою, свідчить про те, що на всіх етапах пізнання використання

порівняння забезпечує формування більш повних і точних уявлень. Дітей

потрібно навчити порівнювати різні явища. Для цього важливо так поставити перед дітьми пізнавальне завдання, щоб вирішення його було неможливим без використання порівняння. Наприклад: чим відрізняється, що спільного?

К. І. Золотовою виділено кілька етапів у розвитку уміння користуватися

порівнянням.

На першому етапі діти орієнтуються на зовнішні яскраві ознаки і

порівнюють тільки їх. Наприклад, за контрастними ознаками легко знаходять відмінність у будові тіла кішки і кроля.

На другому етапі знаходять відмінність за менш контрастними

ознаками, але під час аналізу орієнтуються, як правило, на одну найбільш

характерну ознаку.

На третьому етапі здійснюється перехід дітей до більш високого рівня у використанні порівнянь. Діти вміють зіставляти не тільки різко

контрастні, але й подібні один до одного об'єкти.

Приймаючи до уваги поетапність розвитку у дітей дошкільного віку вміння порівнювати, можна встановити послідовність організації спостережень з дітьми різного віку. У молодшій і середній групі порівняльні спостереження краще проводити за знайомими об'єктами на однорідному, але контрастному матеріалі.

Старші дошкільники можуть встановлювати не лише різкі відмінності

об'єктів, але й знаходити спільне у подібних об'єктах. Необхідно паралельно навчати дітей порівнянню за відмінністю і подібністю. Способи порівняння можуть бути різними. Крім зіставлення у процесі спостереження (чим схожі,чим відрізняються), можна використати порівняння за ілюстраціями,іграшками, а також по пам'яті.

Отже, порівняння допомагає активізувати розумову діяльність дітей через

знаходження суттєвих ознак, виділення зв'язків, залежностей, а це, в свою

чергу, розвиває у дітей інтерес до природи, допитливість, бажання пізнавати нове.

У проведенні спостережень використовуються ігрові прийоми. Вони

збільшують інтерес до спостережень, роблять сам процес більш доступним і привабливим. Використання їх особливо важливе у молодшому дошкільному віці для утримання уваги, кращого засвоєння матеріалу. Наприклад, імітація рухів тварини: «Пострибали, як горобчики», наближення об'єкта до дітей: «Ось рибка попливла до Вови, тепер до Юрка. До кого ще попливе?» Широко використовується звуконаслідування.

У групах старшого дошкільного віку ігрові прийоми використовуються

рідше, бо увага дітей під час спостережень утримується в основному за рахунок новизни, пізнавальної насиченості. Ігрові прийоми, які використовуються в цих групах, побудовані на змагальності: «Хто перший знайде серед дерев липу», «Хто перший помітить появу пуп'янка чи квітки», «Хто більше назве ознак певного об'єкта».

Важливе значення під час проведення спостережень має використання

художнього слова. Воно загострює чуттєве сприймання, сприяє створенню

більш яскравих образів, викликає у дітей відповідний настрій. Наприклад,

спостерігаючи відліт журавлів, вихователь може прочитати вірш М.

Познанської «Журавлі»:

Журавлі летять, курличуть,

Шлють останнє «прощавай»,

Літечко з собою кличуть,

Забирають в теплий край.

Використання в спостереженнях фольклору (загадок, прикмет, легенд)

робить їх більш чіткими і конкретними. Прислів'я, приказки, загадки

підкреслюють особливості спостережуваного предмета: «Ніс довгий, а голос дзвінкий (комар)».

Рідше використовується в процесі спостережень виконання практичних

завдань, запропоноване у дослідженні Г. І. Васильєвої. Виходячи на

прогулянку, вихователь пропонує дітям простежити за мурашками і розповісти, що вони несуть у мурашник. Це стимулює дітей на пошук запитань, що виникають.

Важливою умовою успішного проведення спостережень є включення в

обстеження об'єкта різних аналізаторів. Чим більше органів чуттів братиме

участь у сприйманні, тим повніше, яскравіше буде уявлення про предмет.

Треба дати дитині змогу не тільки побачити предмет, але й відчути його на

дотик, понюхати, послухати.

Спостереження необхідно проводити емоційно, застосовувати для опису

яскраві порівняння «горобчики, неначе у сірі светри одяглися», «синичка

нарядна, у жовтій сорочці, чорній краватці». У ході спостереження діти

повинні відчути ставлення самого вихователя до об'єктів природи. Наприклад,щоразу, коли вихователь звертає увагу на появу біля квітів красеня джмеля, у нього повинні знайтися добрі слова, які зацікавлять дітей: «Подивіться, хто прилетів до нас у такій гарній пухнастій шубці. Ану, джмелику, пошукай, що наші діти приготували тобі на обід».

Методика керівництва спостереженнями єдина як у повсякденному житті,

так і на заняттях. Спостереження у повсякденному житті менші за обсягом

пізнавального матеріалу, вони проводяться за поступовими змінами в природі в усі пори року. Обсяг матеріалу, потрібний для засвоєння дітьми,

визначається програмою дитячого садка: це ознайомлення з явищами неживої природи, рослинним, тваринним світом, працею людей у природі в різні сезони.

Висновок

 

Екологічне виховання дітей старшого дошкільного віку є актуальною проблемою сучасності, оскільки саме в дошкільному віці закладаються основи екологічної свідомості, екологічної культури, що впливають на поведінку та діяльність людини у природі. Основи свідомості, екологічної культури, формування ставлення особистості до світу природи закладаються в дошкільному дитинстві, що підтверджує вагомість використання цього сензитивного періоду для екологічного виховання особистості. У законі „Про дошкільну освіту” [6] її роль визначається як провідна у формуванні особистості дитини, тому зміст освіти має виступати базисом становлення людини, а методи відповідати віковим особливостям дітей.

Екологічне виховання вважається вченими складовою екологічної освіти й розглядається як відносно новий напрям дошкільної педагогіки, що суттєво відрізняється від традиційного ознайомлення дітей із природою.

Необхідність екологічного виховання зумовлена наявністю світової екологічної кризи, причина якої криється у практичній діяльності людини, яка, у свою чергу, обумовлена антропоцентричною свідомістю людини.

Відповідно до сфери “Природа” Базового компоненту (ст.29), у дитини дошкільного віку необхідно формувати реалістичні уявлення про явища природи, базові елементи природодоцільного світогляду, усвідомлення єдності всіх природних елементів та себе як частки природи. Становлення екологічного світогляду відбувається поступово протягом багатьох років життя й навчання людини.

Аналіз психолого-педагогічної літератури показав, що на різних сходинках розвитку дитини виховання та навчання відіграють різні ролі, приміром, у дошкільному віці виховання є більш важливим, ніж навчання, і навчання здійснюється у процесі виховання. Істотно, що вітчизняні дослідники даної проблеми Н.Горопаха, Н.Кот, Н.Лисенко, В.Маршицька, З.Плохій стосовно дошкільників оперують поняттям “екологічне виховання”.

На основі аналізу теоретичних джерел і їх узагальнення стає зрозумілим, що вихід з екологічної кризи можливий за умови формування, починаючи з дошкільного віку, основ екологічної свідомості, що вважається головною складовою екологічної культури й регулятором діяльності людини у природі. Метою екологічного виховання є формування основ екологічної культури, основною складовою якої є екологічна свідомість. Результатом екологічного виховання вважається екологічна вихованість, яка складається з екологічних уявлень, емоційно-ціннісного ставлення до природи, екологічно доцільної поведінки та діяльності в природі. Екологічні уявлення дітей старшого дошкільного віку є водночас складовою виховання екологічної свідомості, складовим елементом екологічної культури, екологічної вихованості та підґрунтям формування позитивного емоційно-ціннісного ставлення до природи та екологічно доцільної поведінки в ній. Знання зв’язків і залежностей між природними об’єктами, позитивне емоційно-ціннісне ставлення до природи слугують основою екологічно доцільної поведінки та діяльності згідно з законами природи, що є однією з актуальних проблем існування людини у природному середовищі.

 

 

Список використаних джерел:

1. Вавілова Г. М. Система спостережень у природі: На допомогу вихователеві. (5 -й рік життя) // Розкажіть онуку. - 2005. - № 16-17. - С. 4-8

2. Петро Могила. Анфологія, сиръч молитвы ипоченія душеполезная. - К.: 1636.

3. Вікова та педагогічна психологія: курс лекцій. - К.: Каравела, 2005. - 399 с.

4. Глухова Н. Перший крок до природи // Дошкільне виховання. - 2005. - № 3. - С. 12-14

5. Глухова Н. Емоційне спілкування дитини з природою як умова творчого осягнення світу // Дошкільне виховання. – 2001. – № 10. – с 16-19

6. [Електронне посилання] «Закон України про дошкільну освіту» http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2628-14

7. Горопаха Н.М. Виховання екологічної культури дітей. – Рівне: Волинські обереги, 2001. – 212 с.

8. Дерябо С.Д., Ясвин В.А. Экологическая педагогика и психология. – Ростов на Дону: Феникс, 1996. – 480 с.

9. Діденко В.Ф., Діденко Л.В., Кондрашова-Діденко В.І. Людина і світ: Словник. – К.: Віра-Р, 1998. – 88 с.

10. Еколого-економічний тлумачний словник-довідник / А.В. Толстоухов, Л.А. Волкова, Н.М. Білоус– К., 2003. – 256 с.

11. Кириєнко Т.Цікаве природознавство. Активні методи екологічного виховання дошкільнят // Дошкільне виховання. - 1997. - № 7. - С. 10-11

12. Косенко М. Лісова галявина: Неординарне заняття для старших дошкільнят // Дошкільне виховання. - 2003. - № 10. - С.28-29

13. Кот Н.М. Про нові аспекти змісту екологічного виховання дошкільників // Бердянський державний педагогічний університет. Збірник наукових праць № 2. Педагогічні науки. – Бердянськ, 2005. – С. 54-59.

14. Кожевникова Т. Загадки осені // Дошкільне виховання. - 2003. - № 9. - С.26-27

15. Лисенко Н.В. Екологічне виховання дітей дошкільного віку. – Львів: Світ, 1994. – 144 с.

16. Маршицька В. Екологічні проекти // Дошкільне виховання. – 2001. – № 5. – С.14-16

17. Мусієнко М.М. та ін. Екологія: Тлумачний словник. – К.: Либідь, 2004. – 376 с.

18. Николаева С.Н. Методика экологического воспитания дошкольников. – М.: Академия, 2001. – 184 с.

19. Плотникова Н. На прогулянку до лісу: Інтегроване заняття (екологія, музика) для старших дошкільнят // Дошкільне виховання. - 2004. - № 8. - С. 30-31

20. Плохій З.П. Природа як пізнавальна цінність // Дошкільне виховання. – 2001. – № – С.19-21

21. Плохій З.П. Виховання екологічної культури дошкільників. – К: Редакція журналу Дошкільне виховання, 2002. – 173 с.

22. Терентьева Е.Ф. Формирование у детей 6 лет первоначальных знаний о единстве организма и среды. – Л. - 1980. – 171 с.

23. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. – К.: Академія, 2000. – 544 с.

Вступ

Актуальність обраної теми. Поняття екологія, екологічна небезпека, екологічна криза стали звичними для кожного з нас. Загальновідомо, що екологічний стан довкілля за останні десятиріччя істотно погіршився, що значною мірою позначилося на здоров'ї людини, яке, як відомо, є високочутливим природним індикатором на будь-які екологічні зміни. Тому запорукою збереження життя на планеті стає життя людини в гармонії з природою.

Сьогодні природну взаємодію порушено, і наслідки цього дисбалансу ми відчуваємо на собі, зокрема дедалі більше людей потерпає від алергії, зростає кількість вроджених патологій, для багатьох з нас - дорослих і дітей - нормою життя стало постійне вживання ліків.

Така ситуація дала поштовх розвиткові відносно нової науки - екології людини, яка розглядає взаємодію нашого організму з довкіллям з погляду формування та забезпечення високого рівня здоров'я. Екологія людини - це розділ екологічних знань, який спрямовано на досягнення рівноваги й гармонії між людиною та соціоприродним середовищем її перебування.

У цьому контексті особливе місце посідає екологія дитинства. Цей розділ екології набуває державної ваги, адже відомо, що зовнішній вплив на організм, який активно формується, набагато інтенсивніший порівняно з впливом, якого зазнає організм дорослої людини. Тому саме здоров'я дітей є природним біологічним індикатором здоров'я народу.

Проблема збереження здоров'я дітей - складний комплекс екологічних, соціальних, духовних проблем, які тісно переплетені між собою, тож постає питання: хто здатний узяти на себе їх розв'язання? Виявляється, система освіти. Лише вона може робити це щодня, охоплюючи весь контингент дітей. Саме в цій суспільній галузі працюють високодуховні та високоосвічені люди, які глибоко розуміють сьогоднішню кризову ситуацію.

Два останні десятиріччя - це період становлення екологічного освітянського простору. Це період виникнення нових понять: "екологічна свідомість", "екологічне мислення", "екологічна культура", "неперервна екологічна освіта", "екологічна освіта учнів, студентів", "екологічне виховання дошкільнят" тощо.

Науковці працюють над технологіями навчання та виховання дітей і молоді, триває пошук ефективних методів екологічної освіти.

У світлі сказаного, особливо актуальною є тема: " Екологічне виховання дітей дошкільного віку в процесі ознайомлення з природою ".

Об'єктом дослідження курсової роботи є екологічне виховання у дошкільних навчальних закладах.

Предмет дослідження - психолого-педагогічні основи екологічного виховання у дітей дошкільного віку.

Метою курсової роботи є дослідження психолого-педагогічних основ екологічного виховання у дітей дошкільного віку в процесі ознайомлення з природою.

Реалізація мети курсової роботи здійснюється за допомогою таких завдань:

· охарактеризувати психолого-педагогічні засади екологічного виховання дошкільників;

· дослідити можливості формування екологічно мотивованої діяльності дошкільнят;

· визначити можливості практики використання засад екологічного виховання в дошкільних освітніх закладах;

· проаналізувати екологічне виховання дітей дошкільного віку у працях вітчизняних і зарубіжних педагогів;

· розкрити сучасні проблеми екологічного виховання дітей дошкільного віку;

· проаналізувати екологічне виховання у різних вікових групах.

I Теоретичні засади.

1.1. Проблеми екологічного дітей дошкільного віку виховання дітей дошкільного віку у працях вітчизняних і зарубіжних педагогів

У наші дні особливого значення набуває відповідальне ставлення людини до природи. Збереження здоров'я людей, забезпечення їх продуктами

харчування, енергією, охорона природного середовища від забруднення і

розрухи, збереження генетичної різноманітності біосфери стали

глобальними проблемами, які потребують негайного вирішення. У

психолого-педагогічній літературі існує значна кількість праць, в яких

розв'язується завдання екологічного виховання.

 

Досвід літньої колонії «Бадьоре життя» Станіслава Швацького з її

багатогранною діяльністю, імпровізацією, грою, вивченням мистецтва,

естетики природи, а на її матеріалах - з організацією образотворчості;

теорія і методика еколого-естетичного виховання Софії Русової (1856-1940рр.); система роботи закарпатської «школи під дубом»; української народної школи – родини; школи під голубим небом Василя Сухомлинського (1918-1970рр.); природо-оздоровчої школи Порфирія Іванова (1898-1983рр.); «природообразотворчої школи» Золтана Баконія заклали підвалини для розвитку культурно - екологічного типу освіти в Україні, що вбирає в себе кращі надбання народних і наукових поглядів на природу та людину.

 

«Повчання дітям» (1109 р.) - це перший методичний лист нащадкам про цінність природи, вміння користуватися її багатствами, піклуватися про неї. Це початок вітчизняної натуралістичної педагогіки. Її наступний етап -

Києво-Могилянська академія. Засновник закладу Петро Могила (1596-1647рр.) в своїй методичній праці «Анфологія» (1636р.) [2] започаткував методичні рекомендації, програмно-методичне обґрунтування теорії виховання і освіти, зокрема положення про індивідуальний підхід до школяра з тим, щоб він зміг успішно застосувати набуті знання, уміння і навички в діяльності пов'язаній з використанням природи.

 

Ректор Києво-Могилянської академії, а потім архімандрит Києво-Печерської лаври, філософ, психолог, природознавець і письменник Інокентій Гизель (Кисіль) (1600-1683рр.) у своїх працях виловлював побожне ставлення до природи і звертав увагу на необхідність освіти і виховання в лоні природи, зберігаючи її. У праці «Про філософію природи» (1645р.) вчений дав розуміння відмінностей природи і мистецтва: по-перше, мистецтво створює послідовно одну частину за одною, природа одночасно - цілісність. Тоді як мистецтво створює стіни після фундаменту, природа створює одночасно після фундаменту, всі частини людини, а потім за допомогою сили удосконалює їх і розвиває.

 

Великий внесок в розвиток виховання дітей на лоні природи,

вніс видатний педагог Ян Амос Коменський (1592-1670рр). Він

довів що людина, як частина природи підкоряється її найголовнішим

законам, які діють як у світі рослин тварин, так і у відносинах

з людиною, вказує, що «... чіткий порядок школи треба запозичити у природи».

 

У цей період на Україні стає відомою і важливою діяльність Феофана

Прокоповича (1681-1736рр), ректора Київської академії, який вів курси

фізики, арифметики, природознавства. Його буквар «Первое учение отрокам» (1720р.) витримав 12 перевидань і був пронизаний філософією природознавства. У викладанні курсів вчений застосовував перші елементи позашкільної, позакласної роботи (екскурсії в природу, дослідництво, масові релігійні свята, збереження довкілля, благоустрій стародавнього Подолу). «Науки природи, - писав він,— юнаків живлять, старих задовольняють, у щасті прикрашають, у нещасті дають притулок і втішають, вдома дають пораду, не шкодять поза домом, ночують з нами, мандрують, господарюють». (2, с.6).

В центрі уваги Г. Скороводи (1722-1794рр.) (геніальної особистості: філософа, поета, просвітителя, педагога, представника етико-гуманістичного просвітительства простого народу) постає питання: природа людини, її щастя. На його думку, людина може прийти до щастя тільки через самопізнання. Він стверджував: щастя в праці, кожний повинен пізнати самого себе. Філософ і гуманіст обстоював ідею, про те, що виховання необхідно здійснювати згідно з природними особливостями дітей, людей наставляти до тієї чи іншої діяльності, залежно від їхніх здібностей та інтересу, а не соціальної належності й положення у суспільстві.

 

Одним із перших документів та наукових орієнтирів у позакласній

натуралістичній роботі є написане Песталоцці у 1776 році «Прохання до

людства про підтримку закладу, який має завдання дати дітям виховання в

сільській місцевості». Цей натуралістичний заклад в Нейгофе був

притулком для молоді. Вчений зазначав: «Я обіцяю дати всім хлопчикам

знання і вміння, необхідні у сільському господарстві. Я берусь дати

навички по посадці й обробітку плодових дерев...» (29, 9).

 

Ідея пришкільного саду в кінці XVIII століття захопила англійського

педагога Клода Корбана. Він писав, що при кожній школі треба створити

бібліотеку, дослідний сад та навчальну ділянку для вивчення рослин,

«живий куточок» для вивчення дрібних тварин та лабораторій з

виготовлення ліків.

 

На Україні в цей час Яків Козельській (1728-1794 pp.) - просвітитель,

філософ-матеріаліст, енциклопедист розробив класифікацію напрямків

наукового пізнання, докладаючи в її основу два об'єкти пізнання: природу

та суспільство. Правомірно припустити, що це перші ознаки створення

екологічної системи в науці.