Патріотичне та інтернаціональне виховання

Важливого значення в особистісному становленні дітей з порушеннями зору має виховання національної гідності.

Люди з інвалідністю дуже вимогливі до себе і високо цінують почуття власної гідності. Гідність людини як моральна якість утверджує її як особистість. Почуття власної гідності - це своєрідне усвідомлення людиною відповідальності перед собою і вимагає від інших людей поважного ставлення до неї. Особистісна гідність людини споріднена з її національною гідністю. Тому у виховному процесі важливим є формування як власної, так і національної гідності дитини.

Власна і національна гідність у дітей з порушеннями зору формуються такими ж засобами, як і у дітей з нормальним зором.

Загальна педагогіка виділяє такі передумови формування людської гідності взагалі і національної зокрема:

- навіювання вихованцям аксіоми про вищість і неповторність людини;

- підкреслення дитині її духовних цінностей і необхідності їх утвердження в суспільних відносинах;

- формування почуттів совісті і честі як засобів самооцінки своїх дій з точки зору власної гідності;

- поважне і вимогливе ставлення вихователя (батьків, вчителів) до особистості вихованця;

- спонукання вихованця до постійного відстоювання власної гідності перед іншими людьми;

- оволодіння дитиною знаннями історії своєї родини;

- оволодіння дитиною знаннями історії, культури, традицій, звичаїв, віри свого народу;

- знання життєвого шляху і досягнень великих постатей свого народу (політичних діячів, вчених, діячів культури та ін.);

- володіння багатством рідної мови;

- діяльність вихованця, спрямована на збереження і примноження матеріальних і духовних багатств свого народу;

- моральне заохочення діяльності вихованця у проявах власної та національної гідності.

Формування власної та національної гідності дитини тісно пов’язане з патріотичним та інтернаціональним вихованням.

Патріотизм - любов до Батьківщини, що проявляється у гордості за свій народ, прагненні захистити і примножити його надбання, загальнолюдські, національні і морально-духовні цінності. Патріотизм проникає в усі сфери життя людини. Він формується, починаючи з колискової пісні матері, включає глибоку повагу та любов до батьків, як носіїв національної культури, рідної оселі, знання героїчного минулого свого народу, життєдіяльності історичних постатей народу, діяльність самих дітей, спрямовану на збагачення культури і добробуту України.

Патріотичне виховання включає формування почуттів інтернаціоналізму, що передбачає поважне ставлення до інших народів, їх історичного розвитку, культури, мови, традицій.

Україна – багатонаціональна, в ній проживає понад 100 народностей. Культурі відносин з представниками інших націй потрібно вчитися з дитинства. У школах-інтернатах інтернаціональне виховання здійснюється за принципами міжнаціональної співдружності, всесвітньої взаємоповаги і духовного взаємозбагачення, які треба розуміти не лише як явище побуту і духовної культури, але й як етнічне взаємозбагачення.

 

Статеве виховання

Статеве виховання - складова загального процесу виховної роботи школи і сім’ї, що забезпечує правильний статевий розвиток дітей і молоді.

У статевому вихованні сліпих та слабозорих дітей слід враховувати, що дефект зору певною мірою порушує алгоритм гендерного розвитку. Зокрема, статева самоідентифікація базується на розумінні, хоча б інтуїтивному, відмінностей в будові тіла (первинних та вторинних ознак статі), які дитина з нормальним зором сприймає візуально. Гра з розподіленням статевих ролей є продуктом наслідування поведінки дорослих, що ускладнюється у сліпих дітей. Надалі кожен етап статевого розвитку проходить дещо своєрідно. Усвідомлення своєї статевої належності закладає психологічну та емоційну основи сексуальності - сором’язливість чи розв’язність, різкість чи м’якість, ласкавість чи брутальність, доброту чи злість, щедрість чи скупість тощо. Еротична чутливість виявляється через внутрішню рецепцію (зона геніталій). Зрячі діти вже у дошкільному віці активно засвоюють принципи спілкування людей різної статі, користуючись переважно зоровою інформацією. Для дітей з порушеннями зору, які, окрім зорової депривації, відчувають ще й соціальну депривацію (неможливість або ускладнення в отриманні такої інформації від інших дітей, оскільки спілкуються, переважно, з такими самими, як вони, дітьми в спеціальних садочках або школах), вже на цьому етапі виникає проблема. Більшість молодших школярів шукають розгадку секрету дітонародження, таємниці материнства.

У період статевого дозрівання у підлітка зростає інтерес до протилежної статі, підвищується статевий потяг, стає актуальною інформація сексуального характеру. Велику увагу представники обох статей звертають на вторинні статеві ознаки, їх своєчасна поява і типовий для цього віку стан дає змогу відчути себе повноцінними чоловіками і жінками, проте вони відчувають невпевненість щодо пов’язаних з цим статусом ролей і функцій. У дітей з порушеннями зору в цей період без належної інформації тифлопедагогів можуть виникнути неадекватні форми поведінки, пов’язані з бажанням дослідити та зрозуміти ці поняття, викривлені уявлення про їх значення. З’являється схильність виділяти вторинні статеві ознаки як переваги зовнішності саме представників іншої статі.

Статеве дозрівання впливає і на психіку підлітка: починають формуватися чоловіча і жіноча психологія, з’являються викликані статевим потягом відповідні думки, інтерес до протилежної статі, книг, кінофільмів, дорослих розмов на інтимні теми. Статевий потяг і енергія знаходять вихід не обов’язково в статевому об’єкті. Це можуть бути різні види діяльності позитивної та негативної спрямованості. Так використання трудових завдань, спортивних, музичних занять тощо сублімують сексуальні потяги, можуть бути використаними при наявності таких негативних проявів, як онанізм, привчаючи підлітка до адекватної поведінки, що вельми важливо для виховання особистості, оскільки раннє збудження дитячої сексуальності психологічно шкідливе, затримує подальший психосексуальний розвиток.

У юнацькому віці особистість загалом досягає фізичної зрілості, остаточно формується статева система. У юнаків цей період бурхливіший, ніж у дівчат, і характеризується підвищеною статевою збудливістю, різким зростанням еротичних інтересів і фантазій, потягом до осіб протилежної статі й підвищеною закоханістю. Завершується первинна соціалізація, громадське становлення особистості, її соціальне самовизначення, активне входження в суспільне життя, формування духовних цінностей.

Знання вихователями проблем, що можуть виникати на різних етапах статевого розвитку, дає змогу краще зрозуміти стан особистості школяра і педагогічно доцільно будувати стосунки з ним, організовувати виховний вплив.

У статевому вихованні дітей з вадами зору важливо зосередитися на формуванні моральних “гальм”, які б запобігали відхиленням від норми у статевій поведінці, підготовці до сімейного життя. Педагоги повинні акцентувати увагу дітей на морально-психологічних питаннях, розв’язання яких сприяло б формуванню правильних взаємин між статями, унеможливлювало статеву розпусту, закладало підвалини міцної сім’ї в майбутньому. Передусім необхідно виховувати в учнів повагу до себе, чоловічу та жіночу гідність.

Виходячи з потреби врахування особливостей статі в підготовці молоді до сімейного життя, В.О. Сухомлинський стверджував, що хлопці повинні отримати “чоловіче виховання” (загартовування, важчі роботи, допомога старшим і дівчатам тощо). Вихователь повинен підкреслювати, що поняття мужності включає лицарське ставлення до дівчини. Юнак повинен бачити у дівчинці подругу, майбутню дружину, матір своїх дітей, а не лише біологічно протилежну стать. Самоповага й повага до протилежної статі є тим моральним важелем, яке регулює взаємини між статями.

Дівчата мають отримати “жіноче виховання”. При цьому строгість дівчини, її вимогливість і прагнення бути самобутньою, яскравою, незалежною особистістю є своєрідним засобом виховання. Найінтенсивнішу виховну роботу слід проводити в підлітковому віці, коли дівчата статево дозрівають швидше і спостерігається розрив у стосунках хлопців і дівчат, що може позначитися на ставленні до протилежної статі в майбутньому. У статевому вихованні дітей виділяють такі напрями.

Загальносоціальна підготовка включає виховання у дітей правильного розуміння дорослості, почуття відповідальності за свої вчинки; ознайомлення з особливостями сучасної сім’ї, її значенням у житті людини та суспільства; формування здатності планувати і реалізовувати свій життєвий шлях, самостійно приймати рішення з життєво важливих питань; виховання бережливого ставлення до свого здоров’я і піклування про здоров’я інших, уміння вести тверезий спосіб життя; проблеми виховання дітей в сім’ї.

Статеве виховання сліпих та слабозорих дітей здійснюється за такими напрямами.

Моральна підготовка. Виховання готовності будувати сім’ю і рис сім’янина (доброти, чуйності, ніжності, турботливості, доброзичливості, терплячості, принциповості, вміння слухати й розуміти іншу людину, вірності й обов’язковості); виховання почуттів честі та гідності у міжстатевих стосунках, критичного ставлення до неправильних установок стосовно протилежної статі: негативізму, споживацтва, байдужості тощо; ознайомлення з системою вимог, яким повинна відповідати кожна стать, з правилами подружнього життя, культурою та етикою поведінки в сім’ї.

Психологічна підготовка. Спрямованість на іншу людину, розуміння її зовнішніх виявів і внутрішніх станів; розвиток уміння помічати переживання іншої людини, психологічно підтримувати її; формування таких рис, як симпатія, емоційна гнучкість, емоційна стабільність, розуміння потреб партнера, поблажливість, адаптивність, здатність поступатися; розвиток психологічної привабливості особистості, здатність до контакту з іншими людьми, вміння спілкуватись і співпрацювати; ознайомлення вихованців з психологічними основами дружби і кохання, морально-психологічного клімату в сім’ї, етапами досягнення подружньої сумісності, умовами гармонізації сімейних стосунків; навчання розумінню психологічних відмінностей чоловіка і жінки, вмінню враховувати їх у міжстатевому спілкуванні, готовності долати конфліктні ситуації у цих стосунках; ознайомлення з прийомами саморегуляції, зняття стресів, самоконтролю та самокорекції поведінки.

Правова підготовка. Ознайомлення вихованців з основними положеннями сімейного права; з порядком укладання шлюбу, усвідомлення ними необхідності його державної реєстрації, правових наслідків незареєстрованих шлюбів; засвоєння учнями подружніх прав і обов’язків, особистих та майнових правовідносин у подружньому житті, а також правовідносин між батьками і дітьми; пояснення таких державних актів, як позбавлення материнських і батьківських прав та усиновлення; ознайомлення з причинами, правовими основами та соціальними, економічними, психологічними й педагогічними наслідками розлучення, аліментними зобов’язаннями розлучених; з умовами укладання шлюбного контракту і виховання адекватного ставлення до цього правового акту; з окремими положеннями кримінального права, що стосуються кримінальної відповідальності за ухиляння від лікування венеричних хвороб, незаконне проведення абортів, зґвалтування, розбещення неповнолітніх та задоволення статевої пристрасті неприродним способом.

Господарсько-економічна підготовка. Психологічна установка на необхідність ведення домашнього господарства, готовності до домашньої праці, орієнтування на рівномірний розподіл обов’язків з ведення домашнього господарства між усіма членами сім’ї, подолання хибних установок про поділ домашньої праці на чоловічу й жіночу, а по суті, лише на жіночу; навчання учнів основам раціональної організації домашньої праці (точний перелік справ, визначення послідовності й тривалості виконання кожної справи, одночасне виконання кількох справ, розподіл особливо складних справ на більш тривалий період); прищеплення навичок ощадливості, економності, планування сімейного бюджету.

Естетична підготовка. Формування уявлень про естетичну культуру сім’ї і міжстатевих стосунків; виховання у школярів поваги до сімейних традицій, бажання примножувати їх, уміння організовувати сімейні свята; розширення уявлень про естетику побуту й бажання вносити прекрасне в побут (красивий інтер’єр, квіти, гармонія в усьому); розвиток у молоді хорошого смаку (вміння вдягатися, користуватися прикрасами, косметикою, сервірувати стіл тощо), правильне ставлення до моди, дотримання міри в усьому; розкриття значення мистецтва в житті сім’ї, стимулювання інтересу до різних видів мистецтва, вміння створювати домашню бібліотеку, фонотеку, колекціонувати тощо; навчання розумної організації дозвілля і культурного відпочинку.

 

Екологічне виховання

Метою екологічного виховання у спеціальній школі-інтернаті є формування в учнів екологічних знань, любові до природи, прагнення берегти, примножувати її, формування вмінь і навичок діяльності в природі.

Екологічне виховання базується на розумінні дітьми сутності природи, значення природи в житті людини та уявлень про її красу.

Глибокі порушення зору, відбиваючись на формуванні уявлень про навколишню дійсність, мають вплив і на ставлення дитини до природи. Засвоюючи екологічні знання при оволодінні предметами з природничо-географічного циклу, діти не завжди повно і правильно уявляють природний світ і тому не можуть об’єктивно оцінити значення природи в житті людини та свою роль в діяльності з її збереження та примноження.

Завдання екологічного виховання у школах для дітей з порушеннями зору передбачають:

- формування уявлень про навколишній природний світ;

- висвітлення екологічних питань у процесі вивчення окремих предметів, використанні внутрі- та міжпредметних зв’язків;

- створення в школах належної навчально-матеріальної бази (куточків охорони природи, живих куточків тощо);

- удосконалення форм і методів екологічного виховання, активне залучення школярів до природоохоронної роботи;

- формування мотивів відповідального ставлення до природи, прагнення глибше пізнати її, примножувати її багатства.

В екологічному вихованні сліпих та слабозорих дітей особливого значення набувають такі предмети, як біологія і географія, фізика і хімія, історія, предмети естетичного циклу, які розкривають сутність природи, її неповторну красу, вплив на людину.

У позакласній роботі з екологічного виховання важливу роль відіграють заходи, спрямовані на розвиток уявлень про природу, екскурсії в природу, туристично-краєзнавча робота, спрямована на прищеплення навичок правильної поведінки в місцях відпочинку, в лісах, на річках тощо, залучення дітей до природоохоронної діяльності (садівництво, робота в шкільних господарствах, живих куточках, де утримуються птахи та звірі). У деяких школах створюються екологічні стежки, на які висаджуються різні рослини для ближчого ознайомлення з ними дітей.

В.О. Сухомлинський так писав про вплив природи на формування світогляду дитини: “Кожний з нас - “природа, що стала людиною”. Людина доти могутня й непереможна, поки вона вірна законам природи - пізнаним і непізнаним, не нею встановленим. Активно впливати на природу, але при цьому залишатися сином її, бути вінцем її творіння і водночас володарем її сил, по-синівськи бережливо ставитися до неї - ось яку позицію нам треба виховувати в учнів в процесі їх взаємодіяння з природою”.[15]