Трудове виховання у педагогічній системі А.С. Макаренка

 

Правильне радянське виховання неможливо уявити як виховання нетрудове. «Праця завжди була основою людського життя і культури» [20, с. 223], – писав А.С. Макаренко. Тож і педагогіку А. С. Макаренка важко уявити без праці.У педагогічній системі А.С. Макаренко питання праці, трудове виховання займає особливе місце. Добре організована праця і раціонально педагогічно скерована вона є однією із основ виховання і перевиховання молоді. Праця завжди були основою людського життя і культури, – писав А.С.Макаренко.

У системі виховання А.С. Макаренка трудова діяльність була стрижневою. Праця матиме виховне значення лише за умови, якщо вона органічно пов'язана з моральним, естетичним, політехнічним, фізичним та іншими аспектами виховання. У трудовому вихованні, на його думку, мають бути дві нерозривні сторони: по-перше, у процесі праці виховувати в учнів любов до неї; по-друге, формувати в них уміння і навички працювати. Виховний вплив праці можливий тільки тоді, коли вона посильна, результативна, має творчий характер, осмислена, колективна, педагогічно доцільна [22].

«В Советской стране каждый труд должен быть творческим трудом, ибо он целиком идет на создание общественного богатства и культуры страны трудящихся. Научить творческому труду - особая задача воспитателя» [20, с. 229]. Коли людина відноситься до праці з любов’ю, коли вона приносить їй радість і щастя, коли вона розуміє користь і необхідність, лише тоді праця є творчою, а не примусовою. Творча праця неможлива у тих людей котрі бояться роботи, роблять все так аби швидше перейти до іншої справи. А.С. Макаренко намагався щоб праця його вихованців носила творчий характер.

А.С. Макаренко зіткнувся з явищем, котре вперше визначив у своїй статті в 1925 р. так «Трудовой процесс… является процесом педагогически нейтральным» [20, с. 203] Для А.С. Макаренко важливим є не сама праця а сам процес праці, участь у виробництві. Тобто праця може звестися до своєрідного навчання, до вироблення трудових навичок. Тоді дійсно праця стає педагогічно нейтральною по відношенню до самого виховання і особливо не відрізняється від навчання.

Система трудового виховання А.С.Макаренка грунтувалась на таких принципах:

- праця повинна бути творчою, радісною;

- важлива користь праці у моральному, духовному розвитку людини;

- у праці виховуються правильні стосунки між людьми;

- праця має позитивний вплив на фізичний розвиток людини;

- праця має важливе значення в особистому житті людини.

У результаті тривалих роздумів, пильних найтонших спостережень, аналізу А.С. Макаренко сформулював систему вимог до організації трудової діяльності дитячого колективу, що може, претендувати на певну універсальність. Отже, до головних чинників ефективної організації дитячої праці у виховних закладах А.С. Макаренка належать такі:

- ставлення до праці як до органічної складової широкої системи вихованих впливів: «труд без освіти, що йде поряд, без політичного й суспільного виховання, …не дає виховної користі, є нейтральним процесом» [20, c.206];

- перетворення «праці-роботи» на «працю-турботу»: «у трудовому зусиллі виховується не тільки робітнича підготовка людини, але й підготовка товариша, тобто виховується правильне ставлення до інших людей, – це вже буде моральна підготовка» [20, c.195];

- творчий характер праці, що є можливим «лише тоді, коли вихованець ставиться до праці з любов’ю, коли він свідомо бачить у ній радість, розуміє користь і необхідність праці, коли праця перетворюється для нього на основну форму прояву особистості і таланту. …Творча праця зовсім неможлива в тих людей, які до роботи ставляться зі страхом, які бояться відчуття трудового зусилля, бояться, так би мовити трудового поту» [20, c.237];

- ранній початок трудової діяльності дитини у формі гри, посильність і доступність праці, тривалість та результативність трудового зусилля, якість праці;

- глибоке осмислення вихователем мотивації дитячої праці, взаємозв’язку в ній впливів на різні психічні якості особистості. А.С. Макаренко вірив, що «коли-небудь справжня педагогіка дослідить механіку людського зусилля, вкаже, яке місце належить у ньому волі, самолюбству, сорому, навіюваності, наслідуванню, страху, змаганню і як усе це комбінується з явищами чистої свідомості, переконаності, розуму» [21, c.118];

- естетична виразність дитячої праці. Хороша робота «приносить дитині радість. Це буде або радість творчості, або радістьперемоги, або радість естетична – тобто радість якості» [19].

Великого значення А. Макаренко надавав саме естетичному вихованню учнів, через його прямий зв’язок із творчою працею, вважаючи, шо прагнення до прекрасного закладено в людині від природи. Засобами естетичного виховання він вважав красу природи, пісні,музику, образотворче мистецтво, художню літературу, кіно, театр, чистоту й охайність у всьому, розкішну шкільну садибу, приємне навколишнє оточення, естетичне оформлення класних кімнат, гарний одяг, естетику взаємовідносин у колективі тощо [21].

Доповненням до трудового виховання було військово-фізичне виховання. Зразковий режим, чистота, ігри, спорт, гімнастика, військово-стройові заняття, сприяли вихованню у молоді дисципліни, організованості, підтягнутості і витривалості.У своїх творах ("Педагогічна поема". "Прапори на баштах") яскраво показав значення фізичного виховання у всебічному розвитку особистості. Шляхами фізичного загартування він вважав створення відповідних санітарно-гігієнічних умов, дотримання правильного режиму життя використання природних чинників, правильний режим харчування, добру організацію відпочинку, широку програму фізичного виховання (гімнастика, акробатика, теніс, волейбол, футбол, верхова їзда, парашутний спорт, стрілецька справа, лижний і водний спорт тощо) [22].

А.С. Макаренко вважав, що політехнічна освіта сприяла творчому ставленню до праці, розвитку духовних сил і здібностей, становленню наукового світогляду, правильному виборі професії.

Кінцевою метою виховання особистості є її підготовка до виконання комплексу ролей, необхідних для суспільного життя — ролі громадянина, трудівника, громадського діяча, сім'янина, товариша. Роль трудівника передбачає вміння і бажання активно трудитися, створювати нові матеріальні та духовні цінності. Головне завдання трудового виховання — це вироблення потреби в праці, правильного ставлення до цілей, процесу, результатів праці та до людей праці [9].

Проблема праці розкривається у ряді робіт А.С. Макаренко – “Педагогічна поема”, “Прапори на баштах”, “Книга для батьків”, “Лекції про виховання дітей”, а також у статті “Виховання за допомогою праці” та ін.

Заслуга А.С.Макаренка полягає в тому, що він розглядає працю не лише з точки зору виробництва, але й з точки зору психолого-педагогічного значення.

 

Методи трудового виховання

 

А.С. Макаренко стверджував, що для вирішення виховних завдань можна добирати різні поєднання методів, прийомів і засобів. При визначенні методів необхідно орієнтуватися на позиції вихователя в доборі способів виховної взаємодії. Педагог виділяв низку взаємодій, що виникають між вихователем і вихованцем: способи впливу на характер ставлення вихованця до самого себе; включення його в систему спілкування з однолітками; способи корекції світогляду; зміна ціннісних установок і стилю поведінки. Звідси випливає, що метод виховання виступає одним з інструментів не тільки впливу на людину, а й взаємодії.

За А.С. Макаренком, вихователь добирає і використовує систему методів відповідно до поставленої мети. Оскільки вони виступають «інструментами доторкання до особистості» [20, c.386], при їх доборі необхідно враховувати всі тонкощі, особливості особистості вихованця. Не існує гарного чи поганого методу. Ефективність вирішення виховних завдань залежить від багатьох чинників і умов, а також від послідовності й логіки застосування сукупності методів [18].

Розглянемо методи виховання котрі застосовував А.С. Макаренко для виховання і перевиховання своїх підопічних.

Привчання — це метод виховання, що передбачає організацію планомірного і регулярного виконання вихованцями певних дій з елементами обов'язковості. А.С. Макаренку, коли він був начальником дитячої комуни, працівники Наркомосу дорікали, що він, нібито, знущається над вихованцями, змушуючи їх стояти з гвинтівкою вдень і вночі біля входу до приміщень закладу.

Заохочення — це спосіб педагогічного впливу на особистість, що виражає позитивну оцінку вихователем поведінки вихованця з метою закріплення позитивних якостей і стимулювання до діяльності

А.С. Макаренко твердо стояв на позиції, що необхідно передусім дбати про моральне заохочення. Воно сприяє утвердженню в особистості морально-духовних цінностей, спрямованого на витіснення або гальмування негативних, потворних рис.

Велика значення має дотримання певного ритуалу внесення заохочень. Так в комуні ім. Ф.Е. Дзержинського своєрідним заохоченням біла подяка перед строєм колоністів. Також були і звичайні подарунки чи грошові премії.

Специфічним методом виховання є покарання. Покарання — це метод виховання, що передбачає вплив педагога на особистість вихованця з метою осуду чи гальмування його негативних дій і вчинків.

А.С. Макаренко писав, що покарання надзвичайно важка річ: вона вимагає від вихователя величезного такту й обережності.. Так, А.С. Макаренко був переконаний, що покарання необхідно використовувати як певний вид вимог, а "розумна" система вимог не тільки законна, але й необхідна. Вона допомагає сформуватися міцному людському характеру, виховує відчуття відповідальності, тренує волю, людську гідність, вміння чинити опір спокусам і переборювати їх.

Специфічним і спірним є метод "вибуху", який впроваджував і описав А.С. Макаренко. Цей метод не можна віднести ні до заохочення, ні до покарання. Його своєрідність у тому, що він сприяє стимулюванню позитивної діяльності особистості вихованця, і може використовуватися для гальмування негативних дій вихованців.

Метод "вибуху" передбачає вплив педагога на виховання засобами, які є протилежними тим. що вів їх зазвичай очікує від вихователя. Це досить специфічний засіб впливу, який вимагає від вихователя прояву особливої майстерності. Цей метод можна застосовувати з урахуванням таких чинників: у разі необхідності перевиховання школярів; глибокого знання індивідуальних особливостей вихованця; досконалого володіння технікою застосування такого методу; наявності здорового психологічного клімату в колективі, в якому перебуває вихованець.

Не варто пов'язувати метод "вибуху" лише з покаранням, з психологічним тиском на особистість. Цей засіб залежно від психологічних особливостей індивіда може мати м'який характер, спрямований на заспокоєння, підбадьорювання.

Трудове виховання є складовою частиною всебічного гармонійного розвитку особистості. Тому загальні методи виховання також мають бути ефективно використані в системі трудового виховання: переконування, приклад, вимога, вправи, вправляння, схвалення, осудження.

Форми трудового виховання вирізняються своєю різноманітністю. До них можна віднести уроки праці, гуртки, студії, трудові десанти тощо.