Профорієнтація в закладах А.С. Макаренка

 

Завершальним етапом психологічної та практичної підготовки учнів до трудової діяльності є їх правильна професійна орієнтація. Правильний вибір професії зумовлює моральне задоволення, позитивну самооцінку, високу продуктивність праці, якість продукції. Він є точкою, в якій сходяться інтереси особистості та суспільства, поєднання особистих і загальних інтересів.

Професійна орієнтація - система навчально-виховної роботи, спрямованої на засвоєння учнями знань про соціально-економічні й психофізіологічні умови правильного вибору професії, формування в них уміння аналізувати вимоги різних професій до психологічної структури особистості, а також свої професійно значущі якості, шляхи й засоби їх розвитку.

Завдання профорієнтації полягає в ознайомленні учнів з професіями та правилами їх вибору, вихованні спрямованості на самопізнання як основу професійного самовизначення; формування вміння зіставляти свої здібності з вимогами щодо набуття конкретної професії, складати на цій основі реальний план оволодіння професією, а також забезпечення розвитку професійно важливих якостей особистості.

Працюючи до революції з дітьми А.С. Макаренко допоміг вибрати життєвий шлях близько 500 молодим людям. Але згодом сам А. С. Макаренко напише, що чесно кажучи вибору у них і не було. Більшість з них стали, як і їх батьки, залізничниками.

Після революції доля підкинула йому наймерзеннішу частину людства – молодих, наглих безпритульників. До того як потрапити до колонії ці маленькі люди вибрали собі «професію» і були нею задоволені. І консультації А. С. Макаренка зустрічали зі спротивом. Але він набравшись терпіння привчав їх до праці і школи. І згодом перед їхніми очима відкрились дороги до робітфаків і університетів.

У закладах якими керував А.С. Макаренко профорієнтація здійснювалась через трудову діяльність, у процесі якої кожен вихованець знаходив своє покликання. Особистий приклад іноді був вирішальним мотивом для вибору професії. Так, головний герой «Педагогічної поеми» Семен Калабалін спочатку хотів бути агрономом, ідеальним взірцем якого був Едуард Шере. Але потім він вобрав професію педагога, і в цьому була немала заслуга самого А.С. Макаренка [23].

У процесі профорієнтації варто дотримуватися таких принципів: виховувального характеру профорієнтації; політехнічної спрямованості профорієнтації; формування професійних намірів вихованців згідно із економічними потребами держави з урахуванням особистих інтересів, психолого-фізіологічних можливостей; єдності виховного впливу школи, сім'ї та громадських чинників.

 

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ І

 

А.С. Макаренко вніс досить багато цікавого і нового в теорію трудового виховання. Він був одним із перших педагогів хто зайнявся розробкою концепції трудового виховання. Система виховання А.С. Макаренка безпосередньо виросла із практики. А.С. Макаренко прагнув виховати нову людину, котра була потрібна тогочасному суспільству. Ідеї А.С. Макаренка щодо організації творчої праці, поєднання фізичних і розумових сил можуть слугувати основою для подальшого удосконалення трудового виховання молоді, моральної та практичної підготовки їх до трудової діяльності.

У трудовій діяльності, на його думку, формується правильне ставлення до інших людей.

Загальні принципи і методи виховної роботи, які висунув Макаренко, повністю можна застосовувати і в сучасній школі.

 

 

РОЗДІЛ ІІ. ПОСЛІДОВНИКИ ТА МАКАРЕНКОЗНАВЦІ

Піонери макаренкознавства

 

Спадщина А.С. Макаренка завжди була в центрі уваги педагогічної ромадськості як країн СНД, так і далекого зарубіжжя. Педагогічні ідеї та досвід А.С. Макаренка привернули увагу багатьох педагогів світу. Видатні макаренкознавці активно досліджують різноманітні проблеми творчої спадщини класика світової педагогіки.

Досвід роботи А.С.Макаренко був відомий в європейських країнах ще в 30-ті роки, але лише невеликому колу людей, і не знаходив у той час широкого наукового розуміння з боку західних педагогів Перший, хто чітко побачив принципову систему поглядів А. С. Макаренка — виховуючий колектив, був І. Ф. Козлов, автор першої дисертації, присвяченої досвіду та ідеям видатного педагога. Він і започаткував таку галузь педагогіки як макаренкознавство. Дисертація називалася «Педагогічний досвід А. С. Макаренка і основні положення його педагогічного вчення». Вона була захищена буквально за декілька днів до Великої Вітчизняної війни. На її основі І.Ф.Козлов написав книгу «Педагогічний досвід А. С. Макаренка», яка в повному вигляді надрукована до 100-річчя з дня народження А. С. Макаренка. Козлов був упорядником першої збірки педагогічних праць А. С. Макаренка «Вибрані педагогічні твори», він не випадково взявся за дослідження методологічних проблем педагогіки. У праці «Виховання як суспільне явище», опублікованій у книзі «Єдність виховання і життя дітей», І.Ф.Козлов розкриває соціальну природу виховання, його об'єктивного призначення як процесу підготовки підростаючих поколінь до життя, структуру виховання (оволодіння досвідом попередніх поколінь і відповідного розвитку власних сил) та «механізм» здійснення цього процесу як життєдіяльності вихованців [9].

Зарубіжне макаренкознавсто почало активно розвиватися в 50–ті роки в Німеччині. У 1966 р. перший міжнародний макаренкознавчий симпозіум у Флото показав, що наявними на Заході дослідженням бракує знань для продуктивного розуміння і наукового пояснення життя і творчості А.С.Макаренка. Внаслідок цього у 1968 році на базі дослідницького центру порівняльної педагогіки, при філософському факультеті Марбурзького університету виник центр-лабораторія – «Макаренко-реферат» котра поставила собі завдання йти у напрямку "назад до витоків". Марбурзька лабораторія була об'єднуючим центром усіх західних макаренкознавчих досліджень. Лабораторія працює по двох головних напрямках - історико-біографічні дослідження і текстологічна робота над макаренківську творами (кер. Г.Хілліг) і розробка теоретичних основ макаренківської спадщини (кер. З.Вайтц).

Розробка гуманітарних, філософсько-соціологічних і етико-психологічних основ Макаренківської спадщини здійснено в роботах З. Вайтца (Франція), В. Зюнкеля, (Німеччина), Ф. Патаки, А. Петрикаша, Е. Фаркаша (Угорщина). Найвідомішим зарубіжним макаренкознавцем бузумовно є Г. Хілліг (Німеччина).

У 1991 році в Полтаві виникла Міжнародна Макаренківська Асоціація за ідеєю дослідників творчості А.С. Макаренко, його вихованців, педагогів з СРСР, ФРН, Китаю, Польщі, Угорщини, США, Франції, Чехословаччини.

ММА сьогодні - це:

• Російська макаренківську асоціація (Москва)

• Українська асоціація Антона Макаренка (Полтава)

• Італійська макаренківську асоціація (Рим)

• Товариство макаренкознавців ім. Лібора Пехи (Марбург-Берлін)

Російську макаренківську асоціаціюу очолює Т.Ф. Корабльова (Росія), а секретар – А.В. Ткаченко (Україна) [14].

Р.В. Соколов – макаренкознавець, один із засновників Московського педагогічного музею А.С. Макаренко і один з його постійних екскурсоводів, член Правління Російської макаренківську асоціації (РМА), член Асоціації дослідників дитячого руху, член Ради з святково-ігрової культури. Один з авторів ідеї педагогічних загонів, один з творців Комунарської макаренківської співдружності. Його дослідження носять переважно історико-біографічний характер.

Українська асоціація А.С. Макаренка – президент М.І. Степаненко, професор, ректор Національного педагогічного університету ім. В.Г. Короленка, Полтава, Україна.

Члени асоціації. В.Ф. Моргун(кандидат психологічних наук, професор, зав. кафедрою психології ПНПУ імені В.Г.Короленка, член правління Міжнародної макаренківську асоціації), Л.В. Науменко(кореспонднт газети «Федовец», член правління ММА, член спілки журналістів України), А.В. Ткаченко (к.пед.н., доцент Полтавського національного педагогічного університету ім В.Г. Короленка, вчений секретар Міжнародної макаренківську асоціації)

Італійська Асоціація ім. Макаренко (ІАМ, Рим, університет La Sapienca)

Створена в грудні 2006 за ініціативою Ніколя Січіліані Де Куміс (заступник завідувача кафедри загальної педагогіки філософського факультету, професор), Агостіно Баньято (доцент кафедри загальної педагогіки), Еміліано Меттіні (магістр філософії філософського факультету Державного Пізанського університету, віце-президент Міжнародної макаренківську Асоціації). Оперативною базою асоціації є «Лабораторія Макаренко» (кер. професор Де Куміс).

Почесний президент - Ніколя Сіціліані Де Куміс.

Перший Заступник Президента - Агостіно Баньято.

Тимчасово виконуючий обов'язки президента - Еміліано Меттіні.

Першим проектом асоціації став вихід у 2009 році «Педагогічної поеми» на італійській мові (Рим, університет La Sapienca), з передмовою на італійському і російською мовою Тетяни Корабльової, президента ММА і Еміліано Меттіні, віце-президента ММА [4].

Італійська макаренківську Асоціація має намір сприяти і італійським і іноземним особам (в т.ч. дослідники, студенти, вчителі), хто займаються педагогічному спадщиною А.С. Макаренка. Крім цього, ІМА уявить собі мету підвищувати рівень досліджень над педагогічним і виховним досвідом А.С. Макаренко, обговорити його значення на історичному рівні, перевіряти його ефективність в сучасних умовах, і зрівняти його з подібними дослідами в Італії і взагалі в світі. У той же час, ІМА намір просувати творчість і новаторство А.С. Макаренко перед італійською науковою громадськістю, навіть за допомогою сучасних перекладів та перевидання головних праць А.С Макаренко, як «Педагогічна поема», «Прапори на баштах» і «Марш тридцятого року», останні видання яких в Італії відноситься до 70-х років [14].

Еміліано Меттіні (р.н. 1976). Магістр філософії. Закінчив філософський факультет Університету м. Пізи (Італія), захистив дипломну роботу про Антона Семеновича Макаренка. У квітні 2002 р., у Полтаві взяв участь в міжнародному симпозіумі «А.С. Макаренко і світова педагогіка», в квітні 2003 р. в Москві виступив з доповіддю «Макаренківський колектив як соціально-виховна система» (Міжнародний конкурс ім. А.С. Макаренка). У квітні 2006 р. виступив з доповіддю про італійське макаренкознавство. Відповідні матеріали опубліковані в номер журналу «Народное Образование», присвяченого Міжнародному конкурсу ім. А.С. Макаренко. З квітня 2002 р. член правління Міжнародної макаренківську Асоціації. Співзасновник Італійської макаренківську Асоціації (грудень 2006 р.).

Він вважає, що практично всі італійські дослідники вказують на три важливих моменти спадщини педагога ХХ століття: історичний характер досвіду, ставлення до минулого і актуальність на сучасному етапі, оскільки багато проблем виховання так і не вирішені, в той час, як по суті відповідають певному історичному моменту. У зв'язку з цим не можна погодитися з тим, що досвід Макаренко анархічний а значить радянський з негативним змістом - немає потреби в тому, щоб вивчати і досліджувати таку спадщину.

Агостіно Баньято, журналіст і письменник, дослідник історії кооперативного руху, - це багаторічний політичний діяч і консультант з економічних питань. Вже давно займається основними взаємовідносинами асоціативності і навчання, особливо вказуючи на теми роботи по відношенню до виховання. Крім цього, А. Баньято написав ряд статтей і досліджень в області економіки і педагогіки. Працює позаштатним професором в Філософському Факультеті Університету «Ла Сапіеньца» м. Риму (Італія). Він вважає, що літературна творчість Антона Семеновича - це ключ до розуміння його педагогіки. «Педагогічна поема», на його думку, являє собою «колективний щоденник», що відображає життя дітей, які разом страждали від голоду, самотності і разом раділи і пишалися своїми успіхами. Баньято теж високо оцінив ритуализацію і театралізацію системи Макаренко. Що стосується літературної творчості Антона Семеновича, то його Баньято розглядав як виходить за рамки соціалістичного реалізму, представником якого був М. Горький. Він вважає, що талант А.С. Макаренка зближує його з найбільшими російськими письменниками, які створили літературу світового масштабу. Тому Баньято і Січіліані де Куміс роблять спроби, поки безуспішні, видати новий (повний) варіант «Педагогічної поеми». Наукова громадськість Італії перебуває в подиві, чому до цих пір не вийшла книга, яка містить таке розмаїття тем і одночасно являє собою єдине за стилем і завершене літературний твір.

Нікола Січіліані де Куміс - це штатний професор загальної педагогіки в Університеті «Ла Сапіеньца» м. Риму (Італія). Він зайнявся філософською культурою, педагогікою і дидактикою 18-го і 19-го століття, приділяючи особливу увагу Антоніо Лабрьіола, А.С.Макаренко, Еудженіу Гарен, якого Січіліані був студентом. Займається на науково - практичному рівні взаєминам дослідження - дидактики і в школі і в університеті. Співпрацює з головними італійськими журналами з філософії та педагогіці, і по макаренкознавчим темам.

Нікола Січіліані де Куміс провів важливіше дослідження у 90-ті рр.. Спираючись на теорію Михайла Бахтіна. Дотримуючись цієї теорії, Нікола де Куміс без штучності і натяжок робить педагога «персонажем» одночасно історичним, і сучасним. Через голоси героїв «Педагогічної поеми» він виявляє голос справжнього Макаренко. Таким чином, Нікола де Куміс намагається вивчити педагогічний метод через літературу. І це дуже цікавий хід дослідження. Книга «Діти Макаренко» (2003) показує, що досвід героя ХХ століття, випливає не з педагогічної теорії, а з самого життя, тому він наповнений поезією, сенсом і людськими цінностями [13].

Товариство макаренковедов ім. Лібора Пехи виникло в 2007 році. Кореспондуючі макаренкознавці: Г. Хілліг(ФРН), І. Гашковец (Чехія), Е. Манншатц (ФРН); Ф. Науман (ФРН), Ф. Хоффманн (ФРН).Координатор Товариства макаренкознавців ім. Лібора Пехи: Е. Гюнтер-Шелльхаймер, член Правління ММА (ФРН) [4].

Один з провідних і найвідоміший із зарубіжних макаренкознавців є проф. Гетц Хілліг. Завідувач лабораторією «Макаренко-реферат» Марбурзького університету, іноз. чл. АПН України та РАВ. Освоїв для цього російську і українську мови. C 1991 по 1998 рр.. - Президент, з 2003 р. - віце-президент Міжнародної макаренківської асоціації. Багаторазово був в Росії і на Україні. Укладач 8 томів двомовного «Марбурзького видання» Зібрання творів педагога-письменника Макаренка, а також 25 випусків міжнародної серії «Opuscula Makarenkiana» (№ 14, 18, ​​20 ще й українською; № 16 на анг-ською та російською; в основному архівні або маловідомі матеріали). Автор близько 250 публікацій про Макаренка. Він працює в історико-біографічному напрямку дослідження творчості А.С.Макаренка. У своїх працях Гетц Хілліг використовував дані особистих щоденників Антона Макаренка. Гетц Хілліг присвятив питанню національного походження і національної самосвідомості А. С. Макаренко окреме дослідження, підсумки якого представлені в доповіді «До питання національної самосвідомості А. С. Макаренко», де в цілому підтверджуються як твердження брата, так і російське самосвідомість Антона Семеновича. Хілліг відзначає, що всі твори та особисте листування А. С. Макаренко вів російською мовою. У той же час він чудово знав і любив українську мову, часто і доречно включав цитати соковитою української мови в діалоги дійових осіб своїх творів.

Саме Гетц Хілліг разом із З. Вайтцом (Франція) в 1970 р. розшукали Віталія Семеновича Макаренка в будинку престарілих у Франції і переконали його написати спогади про проведені ним разом зі старшим братом дитячі та юнацькі роки. Подальша переписка дослідників з В.С. Макаренко, в в тому числі з метою отримання доповнень та уточнення подробиць спогадів, тривала до 1983 р. Перші тексти зі спогадів були оприлюднені в черговому випуску «Opuscula Makarenkiana» в 1973 р., а повністю - вже після 1983 р.. При деяких критичних зауваженнях на адресу цих записок вони були і залишаються найціннішим джерелом для історичного напрямки макаренкознавства з цілого ряду важливих питань [8].

Зязюн Іван Андрійович (1938 р.н.) – український макаренкознавець, котрий пройшов шлях від колгоспника і завідувача сільським клубом до ректора університету та міністра освіти України. За деякими даними Полтавський педінститут при І.А. Зязюн входив в 7-ку кращих ідеологічних вузів СРСР.

У числі головних пунктів наукової діяльності І.А. Зязюна - сприйняття педагогічного досвіду А. С. Макаренка, вивченням і впровадженням якого в ПГПІ найбільш діяльно займалися в 1975-1990 рр.. І.А. Зязюн, зокрема, звернув увагу на поняття «педагогічна техніка» в працях А. С. Макаренка і зробив великі наукові та організаторські зусилля з розробки цього напрямки спочатку в підвідомчому йому вузі, а потім і по всьому СРСР. Вперше на Україні і в СРСР був створений курс «Педагогічного майстерності», підготовлені відповідні навчальні посібники, які отримали визнання і популярність спочатку в СРСР, потім в Японії, і т. д. Відповідні курси були прийняті у всіх 210 педагогічних вузах СРСР, в тому числі в 30 педагогічних вузах України. Зязюн викорінив уявлення про Макаренка як про «тюремного педагога» і довів що його методи роботи з з вихованцями можна застосовувати не лише до малолітніх злочинців.