Застосування ідей А.C. Макаренка його послідовниками

 

У А.С. Макаренка було багато послідовників, у тому числі і з випускників комуни. Але по справжньому роботу педагога продовжили два випускники – О.Г. Явлінський і С.О. Калабанін.

Послідовників А.С. Макаренка можна умовно розділити на дві групи: ті, що були вихованцями і ті, що не були безпосередньо вихованцями видатного педагога. Серед найбільш відомих послідовників і продовжувачів діяльності А.С. Макаренка з його вихованців потрібно назвати в першу чергу С.О. Калабаліна і його дружину Г.К. Костянтинівну (в «Педагогічній поемі» - Семен Карабанов і Галина Підгірна) і О.Г. Явлінського, Л.В. Конісевич.

О.Г. Явлінський виявився єдиним вихованцем А.С.Макаренко, який займався в точності його справою: не просто дітьми, а безпритульними, важкими підлітками. Після війни Олексій Григорович одружився і оселився у Львові, закінчив заочно історичний факультет Львівського педінституту і Вищу школу МВС. У 1947-61 році працював вихователем, старшим вихователем, начальником дитячої трудової виховної колонії. У 1961 році призначений начальником Дитячого приймальника-розподільника для безпритульних.

Л.В. Конісевич - один з найбільш відомих вихованців і послідовників Макаренка, прапороносець в комуні ім. Дзержинського. Більше 15 років присвятив морській службі (військовій та цивільній), перший орденоносець з вихованців А.С. Макаренка (ще за життя вчителя). Під час служби він, за дорученням командування, створив на Камчатці, в селі Паратунка дитячий будинок, першим з виховних установ країни одержав ім'я А.С. Макаренка. Налагодив роботу за зразком комуни. Після закінчення служби повернувся на Україну і створив у Київській області піонерський табір «Алмазний». Там щосили розгорнувся справжнє самоврядування, він став відомий і за межами країни, сюди часто приїжджали іноземні гості, діти багатьох країн відпочивали в «Алмазному». Тут все було від Макаренка і по Макаренка: мета праці зрозумілою кожному, дозування, чергування видів діяльності, зведена бригада, виборні бригадири й агрономи.

Семен Калабалін, на відміну від ряду випускників колонії і комуни, які надходили на педагогічні відділення ВНЗ, пробує стати хліборобом. Агрономом, однак, Калабалін не став. Перші роки С. А. Калабалін трудиться фізкультурним керівником комуни ім. Дзержинського разом з А.С. Макаренком, потім, понад 13 років вчителював, керував, надихав і докорінно оздоровлював стан справ у найбільш важких і запущених дитбудинках і дітколоніях. Працював у Харкові, під Ленінградом, Одесі, Вінниці. Червень 1941-го він зустрів у Москві - директором дитбудинку для важких дітей № 60. У жовтні 1946 р. С. А. Калабалін з родиною переїздить до Грузії. Його призначають заступником начальника колонії з навчально-виховної роботи в місті Кутаїсі, у травні 1947 р. переводять в Сталінірскую ТВК заступником начальника з навчально-виховної роботи.

Г. К. Калабаліна – заслужений вчитель УРСР, кавалер ордена Леніна - також вихованка А.С.Макаренко. Все своє життя пропрацювала вона поруч зі своїм чоловіком, всюди супроводжують його, була вірним другом і помічником. Кожного разу подружжя брали запущені дитбудинку і кожен раз виводили їх на світлу дорогу. Багато з їхніх вихованців згодом стали педагогами.

Серед послідовників, які не були безпосередньо вихованцями Антона Семеновича, відомі прізвища проф., д.п.н. В. В. Кумаріна, Г. М. Кубракова, В. О. Сухомлинського, І. А. Зязюна, а також А.А. Католікова, А.С. Гуревича, В.М. Макарченкова, І.Г. Ткаченко, О.А. Захаренка, В.М. Сиволоб та ін.. Цікавим продовженням макаренківської руху стала діяльність представників комсомолу, які зайнялися в середині 1960-х років роботою з "важкими" підлітками. Деякі з них, наприклад, Віталій Єрьомін цілком свідомо використовували досвід і підходи А.С.Макаренка, про що згадують в описі свого педагогічного досвіду.

В.В. Кумарін почав з успішного впровадження системи А.С. Макаренка в дитячому будинку Володимирській області, обидві дисертації присвячені вивченню системи Макаренко.

Г.М. Кубраков – один з найбільш відомих продовжувачів справи Антона Семеновича в Казахстані, автор більше 40 книг і статей з цього питання. Заслужений вчитель КазССР, народний учитель СРСР (1988). З 1963 по 1988 рр. – директор Мамлютской санаторної школи-інтернату для дітей з ослабленим здоров'ям і туберкульозною інтоксикацією, де застосував для виховання, навчання, фізичного та духовного оздоровлення учнів підходи А.С.Макаренка. Під його керівництвом навчально-медичний заклад стало зразковим у республіці.

В. О. Сухомлинський – український педагог, публіцист, письменник, поет. Звичайну сільську школу він перетворив у справжню педагогічну лабораторію, де видобував скарби педагогічної мудрості. У творчому досвіді роботи педагогічного колективу Павлишської школи знайшла гуманістичний розвиток теорія колективу, розроблена А.С. Макаренка, підкресливши значення особистості.

І.Г. Ткаченко – друг і послідовник Сухомлинського. Він був призначений директором Богданівської школи і очолював її упродовж майже 40 років.. Система навчально-виховного процесу в Богданівській школі ґрунтується на загальних принципах трудового виховання, розроблених А.С. Макаренком та розвинених В.О. Сухомлинським, з метою формування позитивних мотивацій до засвоєння знань та їх творчого застосування в повсякденній практичній діяльності.

В.М. Сиволоб – незмінний директор Новопокровської середньої школи, яку в 1995р. перейменовано в Новопокровську педагогічну гімназію-інтернат. Тут було зреалізовано гуманістичну модель школи-господарства. Система роботи цієї школи складалась із таких факторів: залучення учнів до педагогічно доцільної суспільної та виробничої праці, налагодження гуманних взаємин у шкільному колективі, реальне самоврядування в побутовому житті та праці, врахування економічних важелів (учні отримували зарплату за свою працю). Але праця не була самоціллю [1].

І.Д. Токарєв – вихованець А. С. Макаренка, учасник ВВВ, кавалер Ордена «Вітчизняна війна» II ст., Двох орденів Червоної Зірки і 16 медалей, полковник запасу. Після виходу у відставку багато років діяльно займається пропагандою системи А. С. Макаренка, постійний учасник різноманітних конференцій, семінарів та інших заходів за цим напрямком в Росії, в Молдові, на Україні, в Чехословаччині та в Німеччині. Ця діяльність отримала позитивний відгук як серед макаренкознавців, так і широких кіл громадськості. в н.в. проживає в Нижньому Новгороді. І.Д. Токарєв народився в с. Угроїди (Сумська обл., Краснопільський район) [8].

З моменту широкої публікації педагогічних творів А.С. Макаренка починається новий етап у розвитку наслідуваності макаренківських ідей. З 50-х рр. у школу почали приходити педагоги, які добре володіли і були захоплені ідеями А.С. Макаренка, вони їх практично перевіряли в шкільних умовах. Цей період висунув у ряди активних макаренківців таких практичних працівників школи, як Г.В. Гасілов, Е.Г. Костяшкін, К.М. Волков, В.О. Сухомлинський, Т.Н. Коннікова, Ф.Ф. Брюховецький та інші. Це були педагоги-новатори (більшість із них стали вченими), які досліджували та сформували концепції виховання свідомої дисципліни школярів, учнівського самоврядування, колективного самообслуговування в школі, розвитку змагання учнів. Особливу роль у комплексному дослідженні проблем виховання в колективі відіграли практичні працівники, які виросли у відомих усій країні педагогів [9].

І.П. Іванов – видатний послідовник А.С. Макаренко - доктор педагогічних наук, академік Російської академії освіти, професор ЛДПІ ім. А.І. Герцена, лауреат премії ім. А.С. Макаренка, винахідник методики КТС [8].

Крім того, І.П. Іванова по праву вважають ініціатором і творцем соціально-педагогічного руху. У 1956 р. в Ленінграді він створив творчу групу педагогів - Союз ентузіастів (Сен), в 1959 р. - Комуну юних фрунзенців (КЮФ) - школу районного активу старшокласників, у 1963 р. - Комуну ім. А.С. Макаренко (КІМ) - співдружність студентів, захоплених ідеями великого педагога.
За прикладом ленінградців Комунарського загони, підліткові, студентські і педагогічні клуби стали виникати по всій країні.
Цього року йому б виповнилося 90років [7].

Досвід А.С. Макаренка використовують у багатьох країнах Латинської Америки, зокрема, в Уругваї, Чілі, на Кубі. Великих успіхів у запровадженні педагогічних ідей Макаренка досягла Куба, котра здійснила глибокі революційні перетворення в галузі освіти: в дуже короткий термін (до 1963 р.) в країні було вирішено проблему ліквідації не писемності, було введено обов’язкову 9-річну освіту. В умовах здійснення реформи освіти педагогічна спадщина А.С. Макаренка знайшла широке втілення й подальший розвиток – особливо актуальними для Куби стали положення А.С. Макаренка про провідну роль праці в цілісному процесі формування особистості. Ідеї А.С. Макаренка з організації продуктивної праці учнів і зв’язку школи з виробництвом взяті для використання всіма школами Куби. Одразу після революції по всій країні почали створювати шкільні містечка, де знайшли втілення методи, що виправдали себе у виховних закладах А.С. Макаренка. Коли громадський діяч Уругваю Маруха Коста, перебуваючи в червні 1961 році на Кубі, відвідала шкільне містечко “Коміло Сьєнфуегос”, вона сказала: “Якби був живий Макаренко, то він перебував би тут” З 1972 року недалеко від Гавани почала діяти професійна школа, де навчання поєднувалося з працею. Учні працювали на фабриці ляльок (першій на Кубі), крім того, вони їздили на єдиний у той час завод спортивного устаткування, де виробляли футбольні та волейбольні м’ячі, спортивні човни тощо. У 1973 році ця школа переїхала до Гавани і стала називатися “Професійна школа ім. В.І. Леніна”. При ній було відкрито перший завод з виробництва комп’ютерів, причому їх не збирали, а повністю виготовляли, учні самі паяли схеми. Пізніше цей завод перетворився на могутній інститут інформаційних наук. Крім того, у розпорядженні учнів були: завод, що виготовляв батарейки за японськими технологіями; завод, де збирали телевізори та антени; завод радіоприймачів (відомі марки Jaino та Agricola), хлібопекарня та великий город. Працювали на заводах виключно учні, працювали вони для народного господарства безплатно. І школа надавала їм за це також безплатно все необхідне для навчання: підручники, лабораторії, гуртожитки, харчування тощо. У співдружності з виробництвом кубинська школа залучала всіх учнів до творчої діяльності, виховувала в них потребу працювати творчо. Організаційно-педагогічні принципи трудової діяльності, розроблені А.С. Макаренком, як свідчить досвід, були найбільш ефективні там, де належна увага приділялася зв’язку учнівського колективу з сучасним виробництвом. Окрім того, раз на тиждень учні займалися в наукових гуртках. Сьогодні така школа називається “Preuniversitario de ciencias exactas” (Передуніверситетська школа точних наук). У 70-х рр. аналогічні школи були створені в кожній провінції. Вони мали шпиталі, стоматологічні клініки, власний транспорт, що розвозить дітей на вихідні тощо. Найактивнішим популяризатором педагогічної спадщини А.С. Макаренка на Кубі був і сьогодні є Гаванський інститут педагогіки ім. А.С. Макаренка, який готує вчителів. Важливим елементом у гармонійному розвитку професійних якостей майбутніх вчителів є трудова активність студентів. А.С. Макаренко зазначав, що цінність громадянина в суспільстві залежить від того, наскільки він буде здатний брати участь у суспільній праці, як він до неї підготовлений. Спираючись на ідеї видатного педагога, колектив студентів і викладачів організовує та забеспечує участь кожного студента у трудовій діяльності. Так, робочі бригади, які створені зі студентів, ремонтують навчальні приміщення та гуртожитки, вирощують ананаси та цукрову тростину тощо. До трудової діяльності студенти залучаються на тривалий час. Це сприяє вихованню майбутнього вчителя в активній трудовій діяльності, оволодінню відповідними компетенціями у господарській, побутовій та будівельній дуяльностях, оволодіти різноманітними знаряддями праці. Усе це, на думку кубинських педагогів, допомагає їм швидше знаходити контакт з дітьми, завоювати їхній авторитет, організувати цікаві справи [11].

 

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ ІІ

 

Ідеї педагогічної системи А.С. Макаренка свого часу викликали багато суперечок, однак не залишали байдужими його наступників на педагогічній ниві – прибічників гуманістичної педагогіки, які, відкидаючи ідеологічні нашарування, докопувались до суті вчення великого педагога.

До найвідоміших послідовників А.С. Макаренка можна віднести: С.О. Сухомлинського, І.Г. Ткаченка, І.П. Іванова, О.А. Захаренка, С.О. Калабаліна і його дружину. Безумовно цей список можна продовжувати ще. Саме вони продовжили втілювати ідею трудового виховання А.С. Макаренка у шкільні колективи та колонії створені за зразком макаренківських.

Водночас із розвитком вітчизняного макарекознавства зростав інтерес і зарубіжних вчених до системи виховання А.С. Макаренка. Активно розвиватися воно почало з 50-х років минулого століття. Каталізатором розвитку було створення у 1968 р. центру-лабораторії «Макаренко-реферат» при Марбурському університеті. Саме «Макаренко-реферат» стала центром світового макаренкознавства.

Завдяки творчому розумінню ідеї виховання і навчання А.С. Макаренка, акцентуації на її гуманістичних елементах та інтерпретації крізь призму власної духовної та професійної педагогічної зрілості, на ґрунті суперечностей у практичній діяльності послідовників А. С. Макаренка ідеї педагога наповнювались новим змістом за нових умов.

 

ЗАГАЛЬНИЙ ВИСНОВОК

 

А.С. Макаренко – уродженець Білопілля – став видатним педагогом, автором нової, гуманної, демократичної педагогіки. Його творчість - це нова віха в розвитку світової педагогічної культури. Він знаний і високо оцінений у всьому світі. А.С. Макаренко зробив великий внесок у розвиток педагогіки. Розроблені основи формування особистості людини нового суспільства, визначення ролі колективу та праці в цьому складному та тривалому процесі, лягли наріжними каменями до фундаменту сучасної педагогіки.

Однією з центральних ідей ученого є ідея поєднання виховання з продуктивною працею, котру він послідовно і творчо реалізував. Реальна продуктивна праця була в його закладах своєрідною віссю, навколо якої оберталося все життя колективу. Вона являє собою і фундамент системи високоефективного виховання і в колонії, і в комуні.

На думку А.С. Макаренко трудове виховання – дуже важливий фактор всебічного розвитку особистості, засіб формування активного громадянина. А.С.Макаренко весь час намагався збагатити й удосконалити зміст, форми, методи, стимули трудової діяльності вихованців, максимально наблизити працю горьківців та дзержинців до умов передового виробництва, зробити працю для дітей радісною, свідомою, щасливою, основною формою вияву й розвитку особистості, її таланту.

Методика А.С. Макаренка ґрунтувалась на увазі до окремої людини, до її успіхів і невдач, труднощів, особливостей, прагнень. Він наголошував, що до людини потрібно підходити з оптимістичною гіпотезою.

А.С. Макаренко – педагог-новатор, який збагатив вітчизняну і світову педагогіку цінними педагогічними надбаннями, серед них і система трудового виховання.

Після його смерті ряд послідовників продовжили розвиток і вдосконалення концепції трудового виховання.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Кулик Я.С. Розвиток педагогічних ідей А.С. Макаренка його послідовниками / Я.С. Кулик // Творча спадщина А.С. Макаренка в контексті інноваційного розвитку освіти ХХІ століття: матеріали студентської науково практичної конференції з міжнародною участю. – Суми: Вид-во СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2013. – С.177 – 179.

2. Іванюк Г.І. Реалізація ідеї педагогічної системи А. С. Макаренка у практиці роботи авторських шкіл в Україні в ІІ половині ХХ ст. // Педагогічні науки. ­– Суми: Видавництво СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2008. – № 2. – С. 330-341.

3. Калініченко Н. Творче використання спадщини педагогів новаторів з проблеми управлінського менеджменту / Н. Калініченко // Наукові записки. – 2007. – Вип. 106. – С. 49-57.

4. Педагогічний музей А.С.Макаренка. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://makarenko-museum.narod.ru/.

5. Сухомлинський В.О. Людина – найвища цінність //Вибрані твори: в 5 т. – К., 1977. – Т 5.

6. Сухомлинський В.О. Розмова з молодим директором // Вибрані твори: В 5 т. – К.,1976. – Т.4.

7. Річард Соколов. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://sokolovr.ru/

8. Вікіпедія – вільна електронна енциклопедія. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ru.wikipedia.org/

9. Максимюк С.П. Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2009. – 670 с.

10. Новак О. М. Особливості авторської школи О.А. Захаренка та його внесок в удосконалення освітньої системи України. / О.М. Новак // Вісник Черкаського університету. – 2012. – №230. – С. 66-70.

11. Цибулько Л.Г. Педпгогічна спадщина А.С. Макаренка та сучасна практика трудового виховання на Кубі./ Л.Г. Новак // Проблеми трудової і професійної підготовки. – 2008. Вип. 13. – С. 108 – 110.

12. Хронос історія в інтернеті.. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://hrono.info/.

13. Італійська макаренківська Асоціація. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.makarenko.it/

14. Міжнародна асоціація А.С. Макаренко. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://antonmakarenko.narod.ru/

15. А.С. Макаренко. Опыт методики работы в десткой трудовой колонии // Педагогические сочинения: В 8т. – М.: Педагогика, 1983 – Т. 1.

16. А.С. Макаренко. Проблеми виховання в радянськый школі //Твори: У 7 т. – К.: Радянська школа, 1953 – 1955. – Т.5.

17. А.С. Макаренко. Методи виховання // Твори: У 7 т. – К.: Радянська школа, 1953. – Т.5.

18. Кажанзи І.В. А.С. Макаренко про сутність виховного процесу й особистість вихователя. / І.В. Кажанзи // Педагогічні науки. – 2008. № 2. – С. 128 – 133.

19. Сбруєва А.А. Чиниики ефективної соціалізації особистості у виховних закладах А.С. Макаренко / А.А Сбруєва // Педагогічні науки. – 2008. № 2. – С. 304 – 314.

20. А.С. Макаренко. О воспитании / Сост. І авт. Вступ. Статьи В.С. Хелемендик. – 2-е узд., пераб. и доп. – М.: Политиздат, 1990. – 415 с.

21. А.С. Макаренко. Методика воспитательной работы. – К.: Рад. шк., 1990. – 366 с.

22. Машкіна Л.А. Педагогічна спадщина А.С. Макаренка у контексті сучасних освітніх реалій / Л.А. Машкіна // Педагогічні науки. ­– Суми: Видавництво СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2008. – № 2. – С. 57 – 65.

23. Ю.З. Колос, Л.Ф. Пашко. Самоврядування в контексті теорії колективу А.С. Макаренка / Колос Ю.З., Пашко Л.Ф. // «Витоки педагогічної майстерності». Збірник наукових праць ПНПУ ім. В.Г.Короленка. – Випуск 8. Частина І. – Полтава, 2011. – С. 168 – 171.

 

ДОДАТКИ

 

Додаток А