Складові естетичного виховання особистості (культура поведінки, мовлення)

Будь-яка суспільна діяльність не може успішно здійснюватися за відсутності загальних етичних норм поведінки, тобто повинно існувати загальноприйняте "погодження" щодо того, яка поведінка є допустимою, а яка - ні.

Деякі загальні норми поведінки існують у вигляді законів і нормативів. Інші ж, хоч і не записані, але їх чітко дотримується більшість членів суспільства. Сукупність формальних і неформальних норм поведінки становить предмет етики. Поведінка, що не відповідає цим нормам, не є етичною.

Естетика поведінки виражає потребу людини в красі спілкування. Вона тісно пов'язана з вимогами моралі, які називають етикою. Норми етики передбачають певний стиль поведінки людей, їх взаємовідносин. Норми етики забезпечують людям можливість покладатись один на одного, берегти нерви і час. А це дуже важливо в умовах сучасного життя з його напруженим ритмом і значними навантаженнями на психіку.

З етикою тісно пов'язаний етикет. Це сукупність правил поведінки, які стосуються зовнішнього прояву ставлення до людей: форми звертання і привітання, поведінки в громадських місцях, манер, одягу.

Стриманість у виявленні своїх почуттів, витримка, спокій - це вірні ознаки добре вихованої людини. Добитися влади над собою може кожен. Потрібні лише бажання і сила волі. А вони мають з'явитись, якщо людина обертається у сфері ділових стосунків, має справу з підприємцями, урядовцями, політиками, для яких справжня діловитість часто виступає головним фактором людського виміру.[2,4]

Норми етикету з'явилися в глибоку давнину як розумні форми спілкування людей, особливо ділової сфери. Відомо: якщо люди перестають чинити за правилами, вони викликають недовіру, навіть підозру.

Етикет - це встановлений порядок, сукупність правил, які регламентують зовнішню культуру людських відносин.

Ознакою культури мовлення є також мовний етикет.

Мовний етикет - це сукупність правил, принципів і конкретних форм спілкування, синонім культури спілкування, а стосовно сфери соціальної роботи — це сукупність норм культурного ділового спілкування, сукупність словесних формул ввічливості, прийнятих у певній соціальній групі людей, у певному суспільстві, у певній країні.[10,300]

Словник іншомовних слів так трактує термін "етика": "Етика (лат. ethica, від грец. - звичай) - 1. Наука, що вивчає мораль. 2. Норми поведінки, сукупність моральних правил певної соціальної групи".

Етика описує якісні кордони моральності, в єдності людської моральності особливо виділяє моральний аспект.

Етикою зафіксовані цінності, життєво необхідні для всіх людей - багатих і бідних, молодих і похилого віку, віруючих у Бога і невіруючих, ті цінності, без яких неможлива організація жодного виду діяльності.

Кожна окрема особистість, кожне суспільство та кожна держава повинні забезпечити певний мінімум моральності, той мінімум, без якого немає повноцінної особистості, повноцінного суспільства. Як писав релігійний філософ і поет B.C. Соловйові "Не можна ні від кого вимагати чесноти, ні вищого розуму або генія, але можна і потрібно вимагати від усіх чемності. Це є той мінімум розсудливості й моральності, завдяки якому люди можуть жити по-людськи". З цим важко не погодитись.

Вчинки окремої особи щодо окремих людей і суспільства в цілому визначаються правилами етикету.

Термін "етикет" виник у Франції у XVIII столітті. На одному з вишуканих, величних прийомів у французького короля Людовіка XIV гості одержали карточки (етикетки) з переліком правил поведінки. Але відповідні правила були відомі ще в Стародавньому Єгипті. Тут ще в 2350 р. до н.е. була написана своєрідна "Інструкція поведінки".[2,7]

Великий китайський мислитель і філософ Конфуцій (551-479pp. до н.е.) значну увагу приділяв етикету, зокрема гармонійним стосункам між людьми, визначенню поведінки людини в різних життєвих ситуаціях. Конфуцій визначив також норми поведінки в сім'ї, правила відносин підданих (або підлеглих) і володаря (керівника), які не втрачають свого значення і понині.

Шляхетна поведінка, норми якої розробив Аристотель, високо цінувалась у Стародавній Греції. Цінувалось мистецтво шанобливості у Стародавньому Римі. Особливо вишуканими манерами відзначався перший імператор Римської імперії Юлій Цезар.

Як система норм поведінки етикет остаточно склався в період Середньовіччя. У середовищі феодалів, зокрема рицарів, був вироблений своєрідний кодекс честі, регламентований правилами етикету спосіб життя. У феодальному середовищі існувала чітка ієрархія, особлива увага приділялась різним ритуалам, символам, атрибутам. Деталі одягу, зокрема головні убори, відображали соціальний статус, ранг людини. Витонченою ввічливістю відзначалось їх ставлення до жінок. В той же час до людей, які не належали до феодальної еліти, ставлення було зневажливе, навіть грубе. Особливо зневажливо феодали ставились до новоявлених буржуа, які все більше набирали фінансової та економічної ваги в суспільстві.

Якщо поведінка людини виявляється в найдосконалішій формі, вона приносить не тільки моральне задоволення, а й глибоку естетичну насолоду.

У кожній ситуації проявляється рівень культури людини: її обізнаності, вихованості.

Наше спілкування з людьми починається із знайомства. Знайомство - це встановлення контакту між людьми з повідомленням ними чи про них комунікативного мінімуму знань, потрібних для спілкування. А щоб познайомити людей, їх треба представити один одному. Мова при спілкуванні повинна бути виразною, чіткою і супроводжуватися привітним поглядом, гарними жестами, приємною мімікою і відповідною інтонацією. Виразність мови значною мірою залежить від тембру голосу та його сили, логічних пауз, темпу мовлення.

Молодшого за віком представляють старшому, нижчого за суспільно-діловим станом - більш високому за службово-діловим рангом, новоприбулого - присутнім, чоловіка завжди представляють жінці (за винятком, коли чоловік є главою держави, членом королівської сім'ї, церковним ієрархом). У ділових стосунках вік і стать відіграють меншу роль: головне - посада тих, що знайомляться.

Чоловік представляє свою дружину. Представляти треба так, як, на вашу думку, ті, що знайомляться, мають потім звертатися один до одного. "Ольга моя дружина. Це Сергій". Або: "Оля, це Микола Іванович Петренко". Представляючи людей тільки на ім'я, задають тон їх дружнього спілкування.

Знайомлячи людей, ви виявляєте рівень своєї культури. Тому не слід забувати про тактовність. Не варто представляти людину так: "Микола Петренко, син академіка Петренка".

Це неприємно для присутніх і для того, кого представляють. Можливо, у нього є і власні заслуги.

Представляючи людей, іноді слід повідомити про них деякі дані, які полегшили б подальше ділове або дружнє спілкування. "Дмитро Іваненко очолює фірму з продажу автомобілів". "Іван Микитенко щойно прибув з Канади".

Виявляючи повагу до гостя, йому представляють членів сім'ї, починаючи з дружини. Однак батькам представляють гостя. Господар знайомить гостей одного з одним. Якщо гість прийшов із незнайомим чоловіком, то він представляє його господареві та іншим гостям. Якщо гостей дуже багато, новоприбулого представляють тим, хто знаходиться поряд.

Після того, як вас представили, чоловік зобов'язаний трохи поклонитися, жінка - кивнути головою.

Для рукостискання першим простягає руку той, кому представили нового знайомого. Жінка під час знайомства першою простягає руку, старший - молодшому. Жінка може не простягати чоловікові руку, але якщо він це зробив першим, має відповісти йому тим же.

Вітання. Зустрічаючись, знайомі люди вітаються. Вітаються між собою і незнайомі. Це залежить від традицій, соціальної належності людей, обставин, в яких люди перебувають, нарешті від вихованості. Так, на Західній Україні ще якихось три-чотири десятиліття тому в селах віталися з незнайомою людиною всі молодші від неї, а подекуди й старші. В окремих місцевостях цей звичай зберігся й донині. Обмінюються вітальними репліками незнайомі, зустрівшись десь далеко в лісі, в горах, у степу.

Українська мова багата на вітальні формули. Висловами Доброго ранку!; Добрий день; Доброго вечора!; Вітаю (тебе, Вас)!; Радий (тебе, Вас) вітати!; Моє шанування!; Дозвольте Вас привітати! вітаються переважно інтелігенти старшого і середнього поколінь. У ширших соціальних сферах, але теж здебільшого людьми старшого і середнього віку, використовується вислів Доброго здоров'я!

Молоді люди, вітаючись із друзями, знайомими, здебільшого звертаються до них словами Привіт! або Здоров! На теренах центральних і східних регіонів і частково в містах вітаються висловами Здоров був; Здорові (здоровенькі) були! Усі наведені вітання вживаються переважно людьми старшого й середнього віку.

Вітаючись на вулиці із знайомим, необхідно зробити легкий уклін. Знімати рукавичку при рукостисканні не обов'язково, але якщо це зробив ваш знайомий, то ви зобов'язані наслідувати його приклад.

Першим вітається молодший за віком або соціальним станом, чоловік - з жінкою. Жінка першою вітає жінку, старшу за себе, а також жінку без супроводу, якщо сама йде з чоловіком. За умови рівного статусу краще вітатись першим. Це говорить про вихованість.

Незалежно від соціального стану першим вітається той, хто заходить до приміщення. Якщо в кімнаті багато людей, достатньо обмежитись загальним поклоном. Вітаються і обмінюються рукостисканням лише з тими, до кого прийшли.

Прийшовши в гості, чоловік найперше вітається з господинею, а потім з іншими людьми в міру необхідності і етикету.

Жінка, відповідаючи на привітання чоловіка, як правило, не встає. Але господиня, вітаючи гостя, встає - до цього її зобов'язує етикет гостинності.

Чоловік завжди встає, коли до приміщення заходить жінка, і стоїть, поки вона не сяде.

У громадських місцях - театрі, кафе - якщо жінка підійшла до чоловіка і заговорила з ним, він має встати і розмовляти з нею стоячи.

У ділових розмовах, а також до старших за себе, до свого начальника звертаються, називаючи ім'я і по батькові.

Культурні, виховані люди, спілкуючись між собою, найчастіше звертаються один до одного на "ви". На "ти" звертаються до дітей 12-16 років та до близьких знайомих. Однак є певні винятки.

Давні знайомі, які у звичайній обстановці один з одним на "ти", не дозволяють собі цього в офіційній обстановці. Керівні працівники в присутності службовців мають звертатись один до одного на "ви". На "ви" слід звертатись до підлеглих, особливо старших за віком.

У ділових людей, взагалі культурних, вироблена певна процедура прощання. Якщо ви збираєтесь йти, треба дочекатись паузи в розмові, встати і сказати усім: "До побачення", подякувати за приємну зустріч, висловити побажання щодо подальшого спілкування.

З багатолюдних зустрічей йдуть, як правило, непомітно, не привертаючи уваги інших гостей. Але треба попрощатися з господинею. Не слід намагатись, щоб кожний помітив, що ви прощаєтесь. Справа в тому, що ваше прощання може підштовхнути інших гостей піти раніше.

Правила поведінки і ввічливості.

Правила поведінки за столом регламентують ряд вимог, які бажано не порушувати. Сідаючи за стіл, не слід здіймати зайвий шум, турбувати сусідів. Спочатку допоможіть сісти вашій сусідці справа, присунувши їй стілець, тоді сідайте самі. За столом треба сидіти прямо, трохи спираючись на стінку стільця. Стілець не треба присувати близько до стола, але й відсувати далеко теж не слід. Від того, як ви сидите, залежать ваші рухи, постава в цілому. Салфетку засувають за верхній ґудзик сорочки чи піджака лише у фільмах чи виставах. Це правило давно застаріло. Тепер тканинну салфетку кладуть на коліна. Нею губи не витирають - для цього використовують паперові салфетки. Встаючи, салфетку кладуть справа від тарілки, або на місце, де стояла тарілка.

Їсти починають після господиня. Чоловіки починають їсти тоді, коли почали їсти жінки, які сидять поряд з ними. Виделку тримають у лівій руці, ніж - у правій. Лікті мають бути притиснені до боків.

За столом не користуються гребінцем. За столом не слід розмовляти "через сусіда". Розмовляючи з сусідом, не повертайтесь до нього усім корпусом, інакше ви будете сидіти спиною до другого сусіда.

Без особливої потреби не рекомендується виходити з-за столу до закінчення обіду.

Закуски, які стоять на столі, передаються з рук у руки. Їжу із загального тарелю не згрібають на свою тарілку через край, не беруть своєю виделкою, а користуються прибором, який лежить на ньому.

Не рекомендується накладати багато їжі, а також розминати, перемішувати її в тарілці.

Від порції м'яса відрізають по одному шматочку. Ніж і виделку не тримають вертикально.

Ні в якому разі не можна їсти з ножа. Це грубе порушення правил поведінки за столом.

Хліб беруть зі спільної тарілки рукою, кладуть на свою тарілку, а їдять, відламуючи по кусочку.

Цукор в чашці розмішують, не стукаючи ложечкою і не розливаючи чай на блюдце. Після цього ложку кладуть на блюдце. Не слід: просувати палець в ручку чашки, розмочувати в чашці печиво або бублики, класти в чай варення. естетичний виховання школа сім'я

Кружальце лимона кладуть в чай, ложечкою витискають сік, а залишок виймають і кладуть на блюдце. Кусковий цукор беруть щипцями, а за їх відсутності - рукою, не торкаючись інших кусочків. Цукор-пісок беруть тільки тією ложечкою, яка є в цукерниці.

Торти, бісквіти їдять десертною ложечкою. Печиво, пироги, слоєні вироби рекомендується їсти, тримаючи в руках і відламуючи кусочками.

На вулиці чоловік йде зліва від жінки, старшого чоловіка, вищого за рангом.

У приміщення чоловік входить за жінкою, відкривши їй двері. У ресторани, кафе, бари чоловік входить першим.

Молодший пропускає в дверях старшого, господар - гостя, гість - господиню. Якщо старший пропускає молодшого першим, не слід сперечатися біля дверей. Першими слід пропустити тих, що виходять з приміщення.

Піднімаючись сходами, чоловік йде за жінкою, спускаючись - перед нею.

У транспорті не рекомендується обговорювати службові та інші справи, голосно розмовляти, афішувати людину на ім'я і прізвище. Чоловік першим виходить з автобуса, трамвая, поїзда, допомагаючи зійти дамі. На ескалаторі метро, при підйомі і під час спуску чоловік стоїть на дві-три сходинки нижче жінки.

У театр або концертний зал входять урочисто, у святковому одязі, за 20-30 хвилин до початку. У гардеробі чоловік допомагає дамі роздягтися. Потім роздягається сам. Номерки залишає у себе. У зал глядача першим заходить і першим йде до своїх місць чоловік. Між рядами крісел проходять обличчям до тих, хто сидить в ряду. Чоловікам, які сидять у кріслах з відкидними сидіннями, слід встати, пропускаючи людей. Чоловік сідає зліва від своєї дами. Під час дії на сцені не слід коментувати, взагалі голосно розмовляти. Дама виходить із зали першою, чоловік — за нею.

Час від часу перед культурною людиною постає необхідність виступити перед присутніми. Це можуть бути збори, нарада, мітинг. Виступи бувають експромтом і підготовлені.[2,17]

Культурна людина завжди може сказати кілька слів, виголосити невелику промову. При цьому варто дотримуватись певних рекомендацій:

• промови-експромти, як правило, мають бути короткі, однією-двома фразами викладається суть і дається коротке обґрунтування;

• привернути увагу аудиторії можна несподіваним запитанням, афоризмом, цитатою;

• уникайте спеціальних термінів, які можуть бути незрозумілі слухачам;

• закінчення має бути ефектним, наприклад, закликом до дії.

Якщо ви готуєтесь до виступу, його бажано написати або добре продумати. Промовець повинен говорити голосно, але не кричати, не розтягувати слів, але й не сипати словами.

Аудиторія повинна відчути, що промовець переконаний в тому, що говорить. Його емоційність має передатись слухачам. Виступаючий має бути зібраним, енергійним. Чоловік має бути одягнений у діловий костюм, при краватці. Від жінки вимагається строгість костюма, помірність у прикрасах. Промовець повинен відчувати, коли треба закінчувати промову.

Важлива вимога до промовця - культура мови. Оскільки промовцям доводиться виступати переважно на загальнолюдські, а не вузькоспецифічні теми, то їм треба мати відповідні знання з літератури, історії, культури, мистецтва. Ці ж знання є, по суті, основою етичних норм поведінки.

Бесіда. Ідеальний співбесідник перш за все уміє слухати. Людина задоволена, коли її вислухають, це сприймається як повага до неї. Той, хто більше слухає, ніж говорить, має певні переваги. Він вивчає співрозмовника, помічає його сильні і слабкі сторони, характер, стиль поведінки.

Однак той, хто говорить, повинен пам'ятати, що він забирає у слухача час. Під час бесіди треба дати можливість висловитися і слухачеві.

Під час бесіди не слід:

• підвищувати голос, гарячкувати;

• начисто відкидати аргументи співрозмовника, особливо такими фразами: "Ви нічого не розумієте в цьому";

• продовжувати суперечку після того, як співрозмовник рішуче висловив свою точку зору;

• розповідати про свої достоїнства;

• розповсюджуватись про свої недоліки;

• говорити погано про відсутніх;

• говорити про те, про що не маєте чіткого уявлення;

• поглядати на годинник, слухаючи співрозмовника.

Затримувати співбесідника, якщо він кудись поспішає. Перелік може бути досить довгим, але важливо пам'ятати одне давнє правило, просте і мудре: "Не роби іншим того, чого не бажаєш собі".

Телефонування. Телефонна розмова - це надзвичайно поширений вид усного дистанційного спілкування. Культурі телефонного спілкування можна й потрібно вчитись, оскільки вона є невід'ємним елементом ділових якостей людини.

Телефонна бесіда має відбуватися поетапно: взаємне представлення, введення співрозмовника в курс справи, обговорення проблеми, заключні слова. Викладаючи проблему по телефону, слід дотримуватися максимальної лаконічності фраз, точності формулювань, однозначності висловлювань, чіткості дикції.

Деякі поради щодо телефонної бесіди:

> Ініціатор телефонної розмови вітається й відрекомендовується. При телефонуванні в довідкове бюро чи в інші подібні служби відрекомендовуватись недоречно.

> Якщо співрозмовник вам знайомий і ви впізнали його голос, розмову слід починати звертанням, називаючи ім'я, по батькові, прізвище цієї особи.

> Для відповідальних переговорів (міжміських, з керівником тощо) слід заздалегідь визначити перелік питань, щоб не пропустити важливі моменти в розмові (бажано робити попередні нотатки).

> Перш ніж зателефонувати комусь додому, треба звернути увагу на час (не слід цього робити рано-вранці, пізно ввечері, не кажучи вже про ніч).

> Не слід у службових справах телефонувати додому, та ще й пізно, безкрайньої потреби.

Завершують телефонну розмову фразами подяки, вибачення і прощання. Дякую Вам за розмову! Даруйте, що забрав Ваш час. Усього (Вам) найкращого! Якщо мовець не відчуває потреби вибачатись і дякувати, він може цього не роби

> Завершення телефонної розмови ініціює особа, яка почала діалог. Якщо ж співрозмовником є жінка, людина старша за віком, вища за соціальним становищем, то ініціатор розмови повинен почекати, поки її закінчить партнер.

> Висловлювати співчуття по телефону неприпустимо (лише особисто і листом).

> Мобільним телефоном не рекомендується користуватися водіям за кермом, у лікарнях, літаках, кінотеатрах та інших місцях великого скупчення людей.

> Приватні справи краще обговорювати вдома, в кав'ярні, під час прогулянки тощо, а не в телефонній розмові. Це стосується і всіляких особистих, виробничих та інших таємниць.

> Дуже важливим складником мовлення по телефону залишається інтонація. Серед порад щодо того, як набувати друзів і впливати на людей, Дейл Карнегі пропонує й таке: "Говоріть "алло" таким тоном, який виражає вашу радість, що вам зателефонували".[2,19]

Естетичне виховання в сім’ї

Важливу роль в естетичному вихованні школярів відіграє сім’я.

Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління.

З перших днів появи дитини на світ сім'я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності.

Оскільки мета виховання підростаючого покоління — формування всебічно розвиненої особистості, сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання.

На думку М. Стельмаховича «Тіло, душа, розум — ось три кити батьківської педагогіки». Тілесне виховання у сім'ї передбачає зміцнення здоров'я, сил та правильний фізичний розвиток дитини. «Усі наші зусилля, — зазначає він, — спрямовані на тілесне виховання, можуть бути швидко зведені нанівець, коли ми не захистимо наших дітей і підлітків від такого страшного ворога душі та тіла людини, як алкоголізм, паління, наркоманія, токсикоманія, статева розпуста, СНІД. Поширення цих та інших асоціальних явищ набуло такого розмаху, що нависла смертельна небезпека над самим генофондом нації, а значить, і над нашим майбутнім».[14,365]

Духовно-моральне виховання передбачає формування у дітей високої духовності та моральної чистоти. Складність цього завдання в тому, що воно вирішується, як правило, через добре поставлене в духовно-моральному аспекті життя сім'ї, суспільного ладу, вчинки людей, приклад батьків. Власне, духовність виховується духовністю, мораль — моральністю, честь — честю, гідність — гідністю.

Правильно поставлене розумове виховання в сім'ї розкриває перед дітьми широкий простір для накопичення знань як бази для формування наукового світогляду; оволодіння основними розумовими операціями (аналізом, синтезом, порівнянням); вироблення інтелектуальних умінь (читати, слухати, висловлювати свої думки усно і на письмі, рахувати, працювати з книгою, комп'ютером) готує їх до розумової діяльності.

Реалізуючи ці напрями змісту виховання, особливу увагу приділяють вихованню у дітей любові до батьків, рідних, рідної мови, культури свого народу; поваги до людей; піклування про молодших і старших, співчуття і милосердя до тих, хто переживає горе; шанобливого ставлення до традицій, звичаїв, обрядів, до знання свого родоводу, історії народу.

Ефективність виховання дітей у сім'ї залежить від створення в ній належних умов. Головна умова сімейного виховання — міцний фундамент сім'ї, що базується на її непорушному авторитеті, подружній вірності, любові до дітей і відданості обов'язку їх виховання, материнському покликанні жінки, піднесенні ролі батьків у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпеченні на їх прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя.

Важливим у сімейному вихованні є те, наскільки родина живе інтересами всього народу, інтересами держави. Діти прислухаються до розмов батьків, є свідками їхніх вчинків, радіють їхнім успіхам чи співчувають невдачам.

Виховний вплив сім'ї зростає, якщо батьки цікавляться не лише навчанням, а й позанавчальною діяльністю своїх дітей. За таких умов інтереси сім'ї збігаються з інтересами суспільства, формується свідомий громадянин країни.[14,366]

Дієвим чинником сімейного виховання є спільна трудова діяльність батьків і дітей. Дітей слід залучати до сімейної праці, вони повинні мати конкретні трудові обов'язки, адекватні їх віковим можливостям. Така співпраця дітей з батьками має сильніший виховний вплив, ніж словесні повчання.

Успіх сімейного виховання значною мірою залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя: порядку в сімейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюджету сім'ї, загального режиму дня, визначення для кожного робочого місця, зокрема для навчальних занять, дотримання певних сімейних правил (кожна річ має своє місце, прийшов з прогулянки — вимий руки та ін.). Домашній затишок облагороджує дітей.

Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфері духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті.

Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Проте виконати свої виховні функції батько і мати можуть лише за умови, що вони є справжнім авторитетом для дітей.

«Ваша власна поведінка, — писав А. Макаренко, звертаючись до батьків, — вирішальна річ. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, або повчаєте її, або наказуєте їй. Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає дома. Як ви одягаєтеся, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитеся з друзями і ворогами, як ви смієтесь, читаєте газету, — все це має для дитини велике значення. Найменші зміни в тоні дитина бачить або відчуває, всі повороти вашої думки доходять до неї невидимими шляхами, ви їх не помічаєте. А якщо вдома ви грубі або хвастливі, або ви пиячите, а ще гірше, якщо ви ображаєте матір, вам уже не треба думати про виховання: ви вже виховуєте своїх дітей і виховуєте погано, і ніякі найкращі поради й методи вам не допоможуть».[14,367]

Виховання дітей в сім'ї не завжди успішне. Негативний вплив на нього мають об'єктивні (неповна сім'я, погані житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб'єктивні (слабкість педагогічної позиції батьків) чинники. Найвагомішою серед об'єктивних причин є неповна сім'я. У неповній сім'ї процес виховання ускладнюється, оскільки діти значну частину часу бездоглядні, неконтрольовані, перебувають на вулиці, нерідко контактують з аморальними людьми.

Негативно позначаються на вихованні дітей і погані житлові умови сім'ї. У таких сім'ях батьки часто не можуть забезпечити дитину постійним робочим місцем, тому їй важко зосередитися над завданням, з'являється роздратованість, незадоволення, а згодом і небажання виконувати його.

Значна частина сучасних сімей припускається помилок у вихованні дітей. Родини, які продукують так званих педагогічно занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна поділити на такі три групи: педагогічно неспроможні, педагогічно пасивні та антипедагогічні.[14,369]

Важливе місце у діяльності сім'ї посідає соціальна функція. Вона може бути реалізована шляхом створення оптимальних умов для соціального розвитку дитини, посилення відповідальності батьків за її виховання, створення сприятливих умов для появи морально-духовних джерел соціального успадкування. Адже окрім біологічного успадкування важливим чинником становлення юної особистості є соціальне успадкування: дитина засвоює певні моральні норми поведінки (чесність, справедливість, доброту, щирість, доброзичливість, охайність та ін.), під впливом оточуючих формуються її характер, звички. Якраз до 6—7 років формуються в дитини основні моральні якості. Тому батьківська школа любові, добра, порядності, чесності, щирості й багатьох інших доброчинностей — найперший і найголовніший університет становлення особистості дитини, її соціального зростання. І відповідальність батьків за належне виконання соціальної функції особливо висока. А.С. Макаренко, звертаючись до батьків, говорив: "Виховання дітей — найважливіша галузь нашого життя. Наші діти — це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони творитимуть історію. Наші діти — це майбутні батьки й матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, хорошими батьками і матерями. Але й це — не все: наші діти — це наша старість. Правильне виховання — це наша щаслива старість, погане виховання — це наше майбутнє горе, це — наші сльози, це — наша провина перед іншими людьми, перед усією країною".

Оскільки виховання є головною сферою діяльності старших поколінь, то до батьків обставини життя ставлять досить вагомі і соціально-психологічні і педагогічні вимоги.

Суттєву роль у виховній роботі батьків відіграє батьківський авторитет, який, за висловом А.С. Макаренка, містить у собі "все батьківське і материнське життя — роботу, думку, звички, почуття, прагнення".

Авторитет (лат. autoritas — влада, вплив) — це відмінні особливості окремої особи, групи чи організації, завдяки яким вони заслуговують на довіру і можуть завдяки цьому здійснювати вплив на погляди і поведінку інших людей в будь-якій галузі життя.[5,372]

А.С.Макаренко приділяв значну увагу місцю і ролі батьківського авторитету в сімейному вихованні дітей. Адже діти ще не мають достатнього соціального досвіду, відбувається активний процес його успадкування, і прояви авторитету батька та матері можуть позитивно чи негативно впливати на збагачення дітей їхнім соціальним досвідом. Виділяють два види авторитету: істинний (справжній) і фальшивий. Істинний авторитет містить всю гаму красивого життя батьків. Він об'єднує такі особливості їх поведінки:

• авторитет любові до дітей — здатність творити духовне тепло, радість. "Праця любові, — писав В.О. Сухомлинський, — це і є свідоме прагнення до того, щоб в дітях утвердить самого себе, продовжить у них своє духовне багатство. Якщо ви по-справжньому любите своїх дітей, якщо віддані і вірні їм, ваша любов до дружини з роками не лише не слабшає, але стає більш глибокою і єдиною. Любов — ніжне, тендітне, вередливе дитя мужності. Продовжувати себе у своїх дітях — це значить бути мужнім у любові";

• авторитет знання передбачає обізнаність батьків з особливостями фізичного і соціально-психічного розвитку дитини, її повсякденними успіхами і труднощами у навчанні, знання інтересів та уподобань, кола друзів, товаришів;

• авторитет допомоги має проявлятися не у поспішному виконанні за дитину її обов'язків у сфері праці, навчання, а в методичній пораді: як доцільніше виконати те чи інше завдання, у створенні сприятливих ситуацій для подолання труднощів. Адже лише у самостійній наполегливій діяльності відбувається активний розвиток особистості. Виконання за дитину її обов'язків ослаблює, збіднює особистість;

• авторитет вимогливості передбачає достатній і об'єктивний контроль матері і батька за ретельним виконанням дочкою чи сином своїх обов'язків, доручень у всіх сферах діяльності. Якщо це робиться систематично, у дитини поступово формуються звички відповідальності за виконання обов'язків і доручень;

• авторитет правди ґрунтується на загальнолюдській моральній нормі — "Не бреши". Лише правда у взаєминах батька з матір'ю, з дітьми, іншими членами сім'ї найвище цінується дітьми. Брехні приховати не можна. Рано чи пізно брехня стає видимою, приносить дитині страждання і розчарування у тих, хто виявився автором неправди;

• авторитет поваги ґрунтується на гуманістичній сутності виховання. Маленька дитина — це не лише біологічна істота, а Людина, Особистість. Вона перебуває на шляху активного розвитку, вступає у взаємини з іншими людьми (старшими, молодшими), припускається помилок, у неї ще мало соціального досвіду, знань. Але дитину потрібно поважати за найбільшу цінність: вона — Людина.[5,373]

У своїй праці «Про батьківський авторитет» А. Макаренко наводить приклади таких видів негативного авторитету батьків: «авторитет придушення», який базується на примусі, залякуванні, і як наслідок — формування у дітей брехливості, жорстокості, агресивності; «авторитет віддалі» — батьки намагаються тримати дітей на відстані від себе, розмовляють з ними зверхньо, холодно; «авторитет чванства», коли батьки вихваляються своєю винятковістю, принижуючи при цьому своїх колег чи опонентів; «авторитет педантизму» — батьки вимагають кожне мовлене ними слово вважати наказом, карають за найменшу провину; «авторитет резонерства» — батьки вдаються до моралізування з будь-якого приводу; «авторитет любові» — так звана сліпа любов, усепрощення, надмірні пестощі; «авторитет доброти» — батьки в усьому поступаються дітям, готові на будь-які жертви, аби їм було добре; «авторитет дружби» — відповідна поведінка дитини чи дії оплачуються подарунками, обіцянками. Цим не вичерпується перелік фальшивих авторитетів, на які можна натрапити в сімейному вихованні.[14,368]

Батьки, які прагнуть піднесення педагогічної культури, мають постійно аналізувати свої дії, критично ставитись до проявів фальшивого авторитету і витісняти їх з власної поведінки.[5,373]

На сьогодні вкрай необхідна система підготовки молодих людей до сімейного життя, озброєння їх знаннями і вміннями в галузі формування повноцінної сім'ї і виховання дітей. Без піднесення психолого-педагогічної культури батьків годі й говорити про естетичне виховане суспільство.

1. Наполегливе і цілеспріямоване формування у суспільстві культу Матері і Батька як начала й основи усіх доброчинностей у державі. З цією метою варто використовувати усі засоби впливу на співгромадян: літературу, мистецтво, радіо, телебачення, кіно, театр та ін.

2. У системі шкільного виховання, особливо в роботі з учнями старшого шкільного віку, прищеплювати думку, що головне їх покликання — створити сім'ю, бути хорошою Матір'ю чи хорошим Батьком, виховати гарних, розумних, морально багатих дітей. А оволодіння професією, професійна діяльність — лише засіб для досягнення успішності функціонування здорової сім'ї. Одночасно вивчати дисципліни, які закладали б основи виховання майбутніх Матері і Батька, які давали б змогу кожній молодій людині пізнавати себе, особливості спілкування з навколишнім світом. Це фізіологія, валеологія, психологія, етика, соціологія.

3. Широке ознайомлення у ранньому віці з надбанням етнопедагогіки свого народу. Це неперевершене духовне багатство певного народу, в якому акумульовані знання про створення сім'ї, виховання дітей із врахуванням національних особливостей.

4. Формування у молодих людей критичного ставлення до проявів так званої "масової культури", яка негативно впливає на морально-духовні засади певного народу, руйнує національний менталітет. Не забороняти, а розумно формувати критичне ставлення до таких явищ.

5. Запровадження обов'язкового всеобучу з проблем сім'ї і сімейного виховання для усіх молодих людей, які готуються до створення сім'ї.

6. Створення телевізійних і радіопрограм, які були б спрямовані на підвищення психолого-педагогічної культури усіх, хто займається питаннями сімейного виховання дітей.

7. У кожній школі забезпечити діяльність педагогічних університетів для батьків. Кожен батько і мати впродовж 10—12 років навчання їхньої дитини мають пройти курс оволодіння психолого-педагогічними знаннями з урахуванням поступального розвитку вихованців. Робота таких університетів має здійснюватися не на рівні самодіяльності, а мати достатнє економічне забезпечення з оплатою праці педагогів, психологів, лікарів, соціологів, які організовують і проводять заняття.

8. Суттєве підвищення економічного становища сім'ї давало б змогу батькам вивільнити свій час для роботи з дітьми.

9. Створення культурно-розважальних центрів, в яких мали б змогу проводити дозвілля діти з батьками.[5,376]

У системі сімейного виховання варто дотримуватися певних правил. Окремі з них наведено нижче:

1. Люби свою дитину! Радій її присутності, сприймай її такою, яка вона є, не ображай її, не принижуй, не порушуй її упевненості в собі, не піддавай її несправедливому покаранню, не відмовляй їй у твоїй довірі, дай їй привід любити тебе.

2. Постійно вдавайся до похвали дитини за її правильні вчинки. Цим ти спонукаєш її до активної дії. Пам'ятай: "Боги і діти живуть там, де їх хвалять".

3. Оберігай свою дитину від негативних фізичних і моральних впливів.