Врахування особливостей зорового сприймання дітей в організації виховної роботи у школах для сліпих дітей та дітей зі зниженим зором

 

Однією з умов ефективності застосування виховних заходів є врахування даних про особливості розвитку дітей з порушеннями зору. Ці особливості проявляються в тому, що дитина повністю або частково позбавлена можливості сприймання візуальної інформації; відчуває ускладнення у встановленні контактів з людьми, предметами та явищами; обмежена в самостійному пересуванні у просторі і виконанні практичних завдань.

Негативні наслідки порушення зору можуть бути значною мірою знівельовані, якщо тифлопедагог вміє використовувати знання про особливості зорового сприймання кожної дитини і доцільно підбирати методи та прийоми виховного впливу.

Для цього вихователь повинен володіти системою знань про особливості зорового сприймання учнів при різних очних захворюваннях та про гостроту зору кожного учня, чітко уявляти, за яких умов можна використовувати наявний зір, особливо якщо у дитини зір розвинутий в межах від світловідчуття до 0,04, або є залишковий зір від 0,05 до 0,08.

Найбільш поширеними порушеннями зору в дитячому віці є: косоокість, амбліопія, ністагм, короткозорість, далекозорість, астигматизм, які призводять до слабозорості або сліпоти.

Відомо, що учні із залишковим зором можуть навчатися тільки з використанням рельєфно-крапкового шрифту і навчально-наочних посібників у рельєфному виконанні. Проте в повсякденному житті наявність залишкового зору дуже важлива для просторового та соціально-побутового орієнтування дитини, для її культурного розвитку. Залишковий зір поряд зі слухом та дотиком може виступати як додатковий засіб сприймання навколишнього світу. Наявність зору хоча б у межах рахунку пальців біля обличчя, порівняно з абсолютною сліпотою, значно збільшує можливості сліпого. Проте, однозначне ставлення вихователя до дітей, що мають гостроту зору від світловідчуття до 0,04, ігнорування диференціації їх за гостротою зору можуть стати причиною багатьох педагогічних невдач, конфліктів та розчарувань.

При гостроті зору 0,001-0,01 діти здатні розрізняти на відстані до 50 см від ока форму, колір і рух предметів, можуть вільно орієнтуватися у знайомому мікропросторі (клас, спальня, школа, квартира, дім).

При гостроті зору 0,01-0,04 діти бачать розмір, форму, колір і рух великих предметів вже на відстані до 2 м від ока, можуть вільно орієнтуватися в незнайомому мікропросторі.

У позаурочний час вихователями може бути широко використаний залишковий зір учнів, коли робота, що її виконують діти, не пов’язана з тривалим зоровим напруженням.

Залишковий зір використовується при самообслуговуванні (заправлення ліжок, дрібний ремонт одягу, прасування, чистка взуття тощо), в суспільно корисній праці (робота на території, дрібний ремонт меблів тощо), при виконанні суспільних обов’язків (робота в органах учнівського самоуправління, чергування по школі, в їдальні, шефство над молодшими тощо). Залишковий зір є важливим засобом орієнтування в ігровій діяльності, в спортивних змаганнях.

Вихователі молодших класів нерідко прикріплюють дітей із залишковим зором до сліпих для надання їм допомоги в побутових справах, організовують шефство над дітьми, щойно прийнятими в школу, з метою розвитку у них навичок просторового орієнтування.

Обережно повинен підходити вихователь до використання залишкового зору учнів під час самопідготовки.

Сліпі діти із залишковим зором, які навчаються за системою Брайля, можуть виконувати безперервно зорову роботу 1-2 рази по 5 хвилин за урок. Більш тривале використання залишкового зору в навчальній роботі може негативно позначитися на працездатності учня, а в ряді випадків може призвести до погіршення зору.

Вихователі можуть дозволяти дітям з гостротою зору 0,01 - 0,04 протягом короткого проміжку часу розглядати малюнки і читати невеликі тексти, виконані збільшеним шрифтом. Водночас вони повинні категорично забороняти читання очима рельєфно-крапкового шрифту.

Таким чином, можливості використання залишкового зору в позаурочній діяльності учнів значно ширші, ніж у навчальній роботі.

Вміле використання вихователем залишкового зору учнів не тільки сприяє розширенню їх пізнавальних інтересів, а й стає важливим засобом виховного впливу.

Усвідомлення учнями своїх зорових можливостей, надія на покращення зору в майбутньому позитивно позначаються на формуванні особистості в цілому, перешкоджає виникненню під впливом сліпоти негативних рис характеру. У дітей підвищується рухова активність, комунікабельність, потреба в громадській праці.

Вихователь повинен дуже уважно ставитися до використання зорових можливостей дітей з гостротою зору 0,05 - 0,08. Насамперед необхідно зазначити, що вони, не будучи сліпими, водночас як за характером порушення зору, так і за окремими особистісними якостями відрізняються від слабозорих дітей із гостротою зору 0,09 - 0,2 (0,4).

Найбільш поширену групу за клінічними формами слабозорості серед слабозорих учнів становлять діти з порушеннями рефракції: короткозорість (міопія) високого ступеня, ускладнена та вроджена, яка характеризується зниженням гостроти зору удалину, глаукомою, захворюваннями нервово-зорового апарату.

При слабозорості, причиною якої є міопія високого ступеня, змінюється також і гострота зору зблизька. При прогресуванні процесу з'являються ускладнення на очному дні, в скловидному тілі у вигляді крововиливів, дегенеративно-дистрофічних змін, відшарування сітківки. На фоні цих порушень змінюється поле зору, з’являються його дефекти (скотоми). Сприятливими моментами для виникнення ускладнень на очному дні при міопії є різкі і тривалі нахили голови та тулуба, підйом вантажів, струс тіла, тривале розглядання дрібних деталей. У поєднанні з ністагмом ці захворювання навіть при гостроті зору 0,08 ускладнюють можливість навчання з використанням плоского шрифту.

Причиною порушення зору при слабозорості часто виступає вроджена патологія, яка супроводжується ністагмом. Ністагм утруднює фіксацію предметів поглядом і викликає зорову втомлюваність не тільки в навчальній роботі, пов'язаній з читанням і письмом плоским шрифтом, але й у повсякденному житті.

Величезні труднощі у фіксації предметів, визначенні чіткості й контрастності відчувають діти при відсутності райдужної оболонки (аніридія) та при альбінізмі, хоча гострота зору в них становить 0,05 - 0,08.

Значну групу становлять діти із захворюваннями кришталика, зокрема, природжена катаракта, афакія, вивих та підвивих кришталика.

Клінічні форми природжених катаракт в основному залежать від розповсюдженості виду і ступеня помутніння кришталика. При частковій катаракті мутнішає не вся речовина кришталика, а лише окремі ділянки. Більша частина кришталика залишається прозорою, що забезпечує збереження предметного зору дитини і можливість вільного пересування в просторі. При повній катаракті помутніння розповсюджується на весь кришталик, зір різко знижується або повністю втрачається. Світло, яке не подразнює сітківку, не потрапляє на нього, що зменшує функціональні можливості як сітківки, так і зорової системи. При цьому розвивається амбліопія, гострота зору ушкодженого ока значно знижується, а нерідко і не відновлюється після операції.

Лікування вроджених катаракт проводиться хірургічним шляхом -видаленням мутного кришталика. Слід відмітити: чим пізніше оперують дитину з вродженою катарактою, тим більше виражена амбліопія і нижча гострота зору. Стан ока після видалення кришталика називається афакією.

Окрім вроджених катаракт і афакій причинами слабозорості можуть бути також аномалії форми і положення кришталика, його підвивих і вивих. Для цієї групи дітей велике фізичне навантаження, вимушена робоча поза, підйом вантажів, струс тіла, різкі рухи можуть сприяти зміщенню кришталика, підвищенню внутрішньоочного тиску, погіршенню патологічного процесу.

Важким дефектом органу зору є вроджена глаукома або гідрофтальм, наслідком якого може бути сліпота або слабозорість.

Глаукома характеризується підвищенням внутрішньоочного тиску, яке проявляється патологічною розтяжкою очного яблука, витонченням оболонок, зміною всіх його структур, зниженням гостроти зору та звуженням поля зору. Важкість патології обумовлює необхідність дотримання не лише обмеженого зорового навантаження, але і щадного режиму фізичних навантажень, пов'язаних з підйомом вантажів і нахилами голови. При вродженій глаукомі тривале перебування в умовах спеки може викликати підвищення внутрішньоочного тиску, а в темряві зіниця розширюється, що призводить до підвищення офтальмотонусу. У зв’язку з цим заняття з дітьми пропонується проводити в світлих приміщеннях, які добре провітрюються, в першій половині дня.

Захворювання нервово-зорового апарату включають атрофії зорового нерва, дегенеративно-дистрофічні зміни сітківки і захворювання судинного тракту.

Атрофія зорового нерва може бути наслідком запальних або застійних процесів в зоровому нерві, ушкоджень центральної нервової системи, загальних інфекцій, травм черепа, інтоксикацій. Часткові атрофії характеризуються зниженням зору, а повні – його відсутністю.

Дегенеративні та дистрофічні зміни сітківки, як правило, мають тривалий прогресуючий перебіг. При цьому відмічається зміна всіх зорових функцій: зниження гостроти зору, порушення кольоросприймання, послаблення сутінкового зору, зміна поля зору у вигляді його концентричного звуження або виникнення абсолютних і відносних центральних скотом.

Захворювання судинного тракту у дітей зустрічаються рідше, ніж у дорослих, але протікають важче. Вони спостерігаються у вигляді запалювальних процесів – увеїтів та аномалій розвитку судинного тракту. Причинами увеїту можуть бути хронічні захворювання і стани організму: ревматизм. туберкульоз, хронічний тонзиліт, токсоплазмоз, стрептококова інфекція, порушення обміну речовин, алергія, травма ока.

Аналіз стану зору дітей, які навчаються в спеціальних школах, показує, що робота вихователя з ними повинна відзначатися особливою виваженістю. Наприклад, дітям, у яких є ністагм, не можна доручати роботи, виконання яких вимагає зосередженості на дрібних предметах і тривалого зорового напруження. Їм важко оформляти стінні газети, займатися конструюванням з використанням дрібних деталей, переписуванням довгих текстів тощо. Зорові перевантаження в цих випадках можуть призвести до зниження працездатності.

На основі досвіду використання зорових можливостей дітей з порушеннями зору можна зробити ряд практичних висновків.

По-перше, робота вихователя з дітьми, у яких є порушення зору, може бути успішною тоді, коли вона має медико-педагогічний характер.

По-друге, для зручності проведення практичної роботи доцільно розділити дітей з порушеннями зору на три класифікаційні групи з відносно загальними для кожної групи особливостями у фізичному і психічному розвитку: на сліпих (0 - 0,04), на слабозорих із гостротою зору 0,05 - 0,08, і слабозорих із гостротою зору 0,09 - 0,2 (0,4).

Оскільки гострота зору виступає головним фактором, що визначає особливості фізичного і психічного розвитку дітей, в практичній роботі має значення та обставина, що, скажімо, учні із гостротою зору 0 - 0,04 поруч із загальними особливостями розвитку, характерними для всіх дітей з порушеннями зору, мають риси, які відрізняють їх від дітей з гостротою зору 0,05 - 0,08 і тим більше від дітей з гостротою зору 0,09 - 0,2 (0,4). Зокрема, в таких випадках спостерігаються несамостійність, велика залежність від допомоги дорослих, ускладнення з виконанням практичних дій, труднощі в орієнтуванні у малому і великому просторі.

У свою чергу, діти з гостротою зору 0,05 - 0,08, значно відрізняються за зоровими можливостями, а в багатьох випадках за діяльнісними якостями і характером від дітей із гостротою зору 0,09- 0,2 (0,4). Так, діти із гострою зору 0,05 - 0,08 не завжди можуть навчатися з використанням плоского шрифту. Вони відчувають певні труднощі при орієнтуванні у великому просторі, оскільки здатні бачити розміри, колір та рух лише на відстані до 5 м, у них відсутній глибинний зір.

Діти із гостротою зору 0,09-0,2 (0,4) можуть у навчальній роботі користуватися письмом і книгами, виконаними плоским шрифтом, здійснювати самоконтроль у процесі суспільно корисної і продуктивної праці, вільно орієнтуватися в макропросторі тощо.

Наукові дослідження та практичний досвід дозволяють виділити такі напрями роботи тифлопедагога з розвитку зорових функцій у дітей:

· дотримання режиму охорони зору;

· застосування оптичних засобів корекції зору;

· проведення заходів корекційно-тренувального характеру;

· застосування спеціального лікування, за рекомендацією лікаря.

Робота з охорони зору являє собою комплекс лікувально-профілактичних, гігієнічних і педагогічних заходів, спрямованих на створення сприятливих умов функціонування порушеної зорової системи з метою стабілізації наявного зору і створення бази для його подальшого покращення.

Вихователь повинен володіти знаннями гігієнічних вимог до організації навчальної роботи в класі, занять у навчальних майстернях, до участі дітей у позакласних заходах, до використання зору в домашніх умовах.

Важливим завданням вихователя є опрацювання заходів із запобігання травмуванню органу зору. Одним із заходів може бути роз’яснювальна робота лікаря-окуліста. Вихователь зобов’язаний не допускати ігор дітей з використанням колючих предметів, ретельно інструктувати їх перед роботою з ножицями, шилом, голкою під час праці із самообслуговування.

Робота вихователя з охорони зору учнів у позаурочний час не має визначеного регламенту. Вона така ж різноманітна, як і життя учнів. Вихователь зобов’язаний контролювати зорові навантаження учнів під час їх занять за інтересами, при читанні книг, перегляді телепередач, у процесі суспільно корисної праці тощо.

Оскільки вихователь особисто неспроможний проконтролювати кожного учня, він повинен за допомогою лікаря-окуліста добитися того, щоб самі діти знали гігієнічні вимоги з охорони зору і не порушували їх.

Важливим обов’язком вихователя є інструктаж батьків з питань охорони зору дітей в домашніх умовах. Батьки повинні бути добре поінформовані про стан зору своїх дітей, допустимі зорові навантаження, протипоказання до трудових занять у домашніх умовах тощо.

Важлива роль належить вихователю у розвитку зорових функцій дітей за допомогою оптичної корекції. Завдання вихователя полягає в систематичному контролі за виконанням учнями рекомендацій лікаря-окуліста. Для здійснення контролю необхідне знання оптичних засобів корекції зору.

Оптичні засоби корекції бувають двох видів: основні та допоміжні.

За допомогою основних засобів оптичної корекції виправляється рефракція ока. До основних засобів оптичної корекції належать окуляри і контактні лінзи.

Окуляри бувають двох видів: сферичні та циліндричні. Сферичні окуляри з двоввігнутими лінзами призначені для корекції зору при короткозорості, а з двовипуклими - для далекозорості. За допомогою циліндричних окулярів здійснюється корекція зору при астигматизмі.

Окрім звичайних окулярів, для корекції зору застосовуються контактні лінзи, які одягаються безпосередньо на очне яблуко і утримуються повіками. Найбільш зручними контактними лінзами є мікролінзи, або рогові лінзи. Вони називаються роговими тому, що одягаються лише на поверхню рогової оболонки.

Допоміжні засоби оптичної корекції забезпечують збільшення предметів. До допоміжних засобів належать телескопічні окуляри, прості лупи різного збільшення, а також отоскопічні, план-сферичні, сфероциліндричні, рядконакладні циліндричні лупи.

Обов’язком вихователя є проведення під керівництвом лікаря-окуліста занять з розвитку зорових функцій. Такі вправи потрібні дітям, у яких спостерігаються захворювання кришталика і афакія. Працюючи на уроці за системою Брайля, діти повинні факультативно оволодівати письмом та читанням плоским шрифтом.

При тапето-ретинальній дистрофії (захворювання сітківки вроджено-спадкового характеру, що викликає погіршення зору незворотного характеру, яке прогресує) посилення зорових навантажень категорично протипоказане і, отже, проведення корекційно-тренувальних вправ недоцільне.

Після уточнення зорових діагнозів контингенту учнів вихователю треба узгодити з лікарем-окулістом характер вправ з їх розвитку. Вправи підбираються за принципом зростаючого зорового навантаження.

Результати занять з розвитку зорових функцій повинні відображатися в журналі спостережень. На основі записів у журналі лікар-окуліст і вихователь підбивають підсумки і планують подальшу роботу.

Важливими засобами розвитку зорових функцій є спеціальне лікування, а при певних видах захворювань - операційні заходи. Ці засоби можуть бути ефективними в тому випадку, коли вони поєднуються з корекційно-тренувальними заходами за участю вихователя.

Забезпечення вихователем умов для збереження та розвитку зору учнів в школах для сліпих дітей та дітей зі зниженим зором передбачає дотримання правил організації навчально-виховного процесу. Так, враховуючи особливості зорового сприймання дітей, важливо, щоб під час занять, на самопідготовці при природному освітленні в класній кімнаті не було жодних перешкод для проникнення денного світла. Віконні шиби повинні бути чисті, підвіконня вільні від квітів, наочних посібників та інших предметів.

Під час занять при штучному освітленні вихователеві необхідно слідкувати за роботою світильників, що забезпечують освітленість робочої поверхні парти не менше 150 люкс. Світильники необхідно очищати від пилу не рідше, ніж два рази на місяць.

При недостатності природного освітлення слід користуватися змішаним освітленням.

Світло має падати на робочу поверхню парти з лівого боку, а очі мають перебувати в тіні.

Вихователь зобов’язаний слідкувати за відповідністю розміру парт росту учнів. Це одна з найважливіших гігієнічних умов зорової роботи. При відсутності парт потрібного розміру слід посадити учня за парту більшого розміру, при цьому спорядивши робоче місце підставкою для ніг.

Важливо, щоб учень сидів прямо, плечі були на одному рівні, ноги впиралися в підлогу, а відстань від очей до книги становила 25-30 см.

У плані заняття, окрім педагогічних вимог, повинні враховуватися необхідні гігієнічні вимоги, а перерви слід організовувати так, щоб їх час повністю використовувався для відпочинку учнів і психологічної перебудови для занять з іншого предмету.

При виконанні письмових робіт вихователь зобов’язаний досягати максимального контрасту між фоном (класна дошка, папір) і текстом.

Класна дошка повинна бути завжди чистою, а крейда і ручки - високої якості.

Вихователь має постійно контролювати, щоб учні, відповідно до рекомендацій лікаря, обов’язково носили окуляри.

Систематичну допомогу вихователю мають надавати лікар-окуліст і лікар-педіатр, своєчасно інформуючи його про зміни в стані зору і допомагаючи в організації індивідуального режиму охорони зору дітей.

Перед відправленням дітей на канікули вихователь повинен проінструктувати батьків з питань охорони зору в домашніх умовах, звертаючи увагу на індивідуальні особливості стану зору дітей.

Вихователь зобов’язаний досягти засвоєння учнями вимог режиму охорони зору.