Причини й наслідки порушень зору

Порушення зору можуть бути вродженими та набутими.

Вроджені сліпота та слабозорість обумовлені ушкодженнями чи захворюваннями плода в період внутрішньоутробного розвитку (токсоплазмоз, краснуха, резус-несумісність матері і плоду), під час пологів (внутрішньочерепні й внутрішньоочні крововиливи, переломи кісток черепа) або генетичними факторами (вроджена катаракта, помутніння кришталика ока).

Набуті сліпота та слабозорість є, як правило, наслідком захворювання органів зору (сітківки, рогівки), захворювань центральної нервової системи (менінгіт, пухлина мозку, менінгоенцефаліт), ускладнень після вірусних та інфекційних захворювань (кір, грип, туберкульоз), травматичних ушкоджень мозку та очей, навіть недотримання елементарних санітарно-гігієнічних умов діяльності дитини, неправильного освітлення, перевантаження зору.

Розрізняють прогресуючі та непрогресуючі порушення зорового аналізатора.

При прогресуючих зорових дефектах відбувається поступове погіршення зорових функцій, пов’язане з перебігом патологічного процесу. Так, при глаукомі підвищується внутрішньоочний тиск та відбуваються зміни в тканинах очного яблука. При виникненні пухлини мозку також погіршується зір. При недотриманні санітарно-гігієнічних умов читання чи письма виникає короткозорість чи далекозорість.

До непрогресуючих (стаціонарних) дефектів зорового аналізатора відносять деякі вроджені його вади, такі як мікрофтальм, астигматизм, катаракта, колобоми тощо.

Для фізичного та психічного розвитку дитини велику роль має час втрати нею зору. Чим раніше настала сліпота, тим помітніше вторинні відхилення, психофізичні особливості та своєрідність психофізіологічного розвитку. Тому, за часом настання зорового дефекту дітей поділяють на сліпонароджених та осліплих.

Сліпонароджені – це діти, які народилися сліпими або втратили зір до становлення мови, тобто приблизно до трьох років, і не мають зорових уявлень. Розвиток вищих пізнавальних процесів (увага, логічне мислення, пам'ять, мовлення) у них протікають нормально. Разом з тим порушення взаємодії чуттєвих та інтелектуальних функцій проявляється в деякій своєрідності мисленнєвої діяльності з переважним розвитком абстрактного мислення.

Осліплі – це особи, які втратили зір після 2-3 років і зберегли в пам’яті певні зорові образи. Чим пізніше дитина втратила зір, тим більший у неї об’єм зорових уявлень, який можна відтворити за рахунок словесних описів. Якщо не розвивати зорову пам’ять, яка частково збереглася після втрати зору, відбувається поступове зникання зорових образів.

Утрачена функція зорового аналізатора компенсується у сліпих дітей за рахунок активної діяльності збережених аналізаторів – слухового, рухового, тактильного та ін. Провідна роль тут належить спеціальному навчанню і вихованню сліпих дітей, що попереджають та коригують вторинні відхилення в їхньому розвитку, формуючи та стимулюючи компенсаторні процеси в різнобічній діяльності дитини. Компенсаторна перебудова багато в чому залежить від збереженості зору. Навіть незначні залишки зору важливі для орієнтування та пізнавальної діяльності осіб з глибокими зоровими порушеннями.

Особливості розвитку слабозорих дітей пов’язані з тим, що вони (на відміну від сліпих) можуть використовувати для сприймання предметів і явищ та просторового орієнтування збережений зір. Але порушення зорової функції зумовлює такі особливості візуального сприймання, як уповільненість, знижена точність, звуження поля огляду. У слабозорих утруднюється просторове орієнтування, знижується запас вражень, виникають якісно своєрідні або спотворені уявлення.

Сліпі та слабозорі діти потребують спеціальної системи педагогічного впливу. З огляду на це необхідно відразу після виявлення у дитини порушення зору організувати педагогічні заходи, спрямовані на розвиток їх збережених функцій та розвиток залишкового зору.

Запитання та завдання для самостійного опрацювання

1. Як поділяються діти за ступенем порушення зору?

2. Назвіть найбільш поширені причини, що призводять до сліпоти та слабозорості.

3. Опишіть, що можуть бачити діти з різною гостротою зору.

Література

1. Ермаков В.П., Якунин Г.А. Основы тифлопедагогики. Развитие, обучение и воспитание детей с нарушениями зрения.- М., 2000.

2. Золотарёва М.М. Глазные болезни. - М., 1973.

3. Коваленко Б.И., Коваленко Н.Б. Тифлопедагогика.- М., 1962.

4. Особенности интегрированного обучения детей с нарушениями зрения / Под ред. З.Г.Ермолович. - Минск, 2004.

5. Синьов В.М., Коберник Г.М. Основи дефектології. - К., 1994.

6. Спеціальна педагогіка. Понятійно-термінологічний словник / За ред. Бондаря В.І. - Луганськ, 2003.

7. Специальная педагогика / Под ред. Н.М.Назаровой. - М., 2005.

8. Тупоногов Б.К. Теоретические основы тифлопедагогики. - М., 2001.

1.3. ОРГАНІЗАЦІЯ ДОПОМОГИ ДІТЯМ З ПОРУШЕННЯМИ ЗОРУ В УКРАЇНІ

1.3.1. Історія питання

 

Історія надання допомоги дітям з порушеннями зору, їх виховання та навчання в Україні розпадається на три великих періоди: 1) призріння (догляд, піклування) сліпих (від найдавніших часів до середини ХІХ століття); 2) становлення та розвиток суспільного навчання та виховання незрячих (від середини ХІХ століття до кінця ХХ століття); 3) сучасний етап удосконалення системи навчання, виховання та реабілітації осіб з порушеннями зору (з кінця ХХ століття до сьогодення).

Поштовхом до навчання сліпих в Україні став виданий Богданом Хмельницьким у 1652 році універсал про організацію при кобзарських цехах шкіл з підготовки кобзарів та лірників. Це були, по суті, перші музичні школи в Україні. Учителями в них працювали козаки-кобзарі, які за віком уже не могли якісно володіти зброєю. У школах навчалися юнаки, які мали вести своїми піснями запорожців у бій. Але іноді в ці навчальні заклади попадали й незрячі молоді люди, які навчалися складати та співати пісні про подвиги козаків і розносити їх у мандрах по всій Україні.

Історія ж суспільного виховання й навчання сліпих дітей в Україні починається з середини ХІХ ст. у зв’язку зі створенням перших училищ для сліпих. Завдяки діяльності імператриці Марії Федорівни було створено “Мариинское попечительство о слепых”, перетворене у 1881 році в “Попечительство о слепых”. Його основним завданням були організація навчання та виховання сліпих. Очолив піклувальну раду відомий діяч в галузі освіти сліпих Карл Грот. Результатом його діяльності в Росії стало відкриття училищ для сліпих в Санкт-Петербурзі, Москві, Києві, Харкові. Протягом півтора десятка років (з 1882 по 1898 роки) в Україні почало функціонувати шість училищ для сліпих дітей.

Проблема навчання і виховання аномальних дітей вперше обговорювалася на Другому з’їзді представників професійної і технічної освіти (1895-1896 р., грудень-січень), де було створено секції навчання “сліпих, глухонімих і ненормальних дітей”. Це, по суті, був перший з’їзд дефектологів. Учасники з’їзду підтвердили, що піклування про аномальних дітей – обов’язок суспільства. Вони визначили основні форми допомоги цим дітям, типи і структуру установ для них.

Установи для сліпих дітей існували в ті часи, як правило, на благодійницькі кошти, мали філантропічно-опікунський характер і охоплювали незначну частину дітей.

Після Жовтневої революції держава взяла на себе турботу з організації допомоги дітям, які мали глибокі порушення зору. Усі заклади для сліпих дітей були передані у відання Народного комісаріату освіти. Таким чином, навчання та виховання цієї категорії дітей стало складовою частиною єдиної державної системи народної освіти.

У 1920 році відбувся І Всеросійський з’їзд по боротьбі з дитячою дефективністю, на якому серед інших питань обговорювалися питання організації диференційованої мережі спеціальних закладів та основні принципи побудови навчально-виховного процесу в них.

Протягом багатьох років на формування системи спеціальних закладів впливали соціально-політичні, економічні умови, наукові досягнення, здобутки практики.

З того часу накопичено чималий досвід становлення та розвитку спеціальних закладів для осіб з вадами зору. На сьогодні допомога дітям з порушеннями зору надається в установах системи охорони здоров’я, освіти і соціального захисту.