Загальна характеристика тифлопедагогічної теорії виховання (основні поняття і особливості)

Виховання у школах для сліпих дітей та дітей зі зниженим зором охоплює весь процес підготовки учнів до життя, включаючи навчання і розвиток. У цьому процесі виділяють два взаємопов’язаних моменти: пізнання життя і формування ставлення до нього. Вирішення цих завдань має певну специфіку, адже глибокі порушення зору, обмежуючи можливості формування у дітей життєвого досвіду, впливають на розвиток системи ставлень до суспільства, праці, людей та до себе.

При загальній спрямованості на всебічний розвиток особистості у тифлопедагогіці враховується необхідність здійснення корекції певним чином ушкоджених психічних особливостей дітей на основі вироблення компенсаторних пристосувань.

Проте специфічність виховання в спеціальній школі не обмежується реалізацією компенсаторно-корекційної спрямованості. Як і в масовій школі, тут залишається актуальним завдання формування переконань дитини, її потреб і прагнень, навичок і звичок моральної поведінки, що відповідають моральним нормам суспільства.

Шкільне виховання дітей з порушеннями зору - лише частина величезної роботи з формування людської особистості. Воно здійснюється з урахуванням попереднього досвіду життя дитини, можливостей сімейного виховання і передбачає розвиток всього найкращого, збереженого та корекцію неправильних уявлень, звичок, вчинків, які могли виникнути під прямим чи опосередкованим впливом ушкодженого, недостатнього або викривленого зорового сприймання.

Відомий тифлопедагог П. Віллей писав: “Обов’язком школи є не лише розвиток здібностей учня і підготовка його для життя і трудової діяльності, але і виховання його для життя в середовищі зрячих. Для того, щоб сліпий усюди зустрів доброзичливий прийом, він повинен ще вміти поводити себе у суспільстві”[2].

Велике значення для практики виховання сліпих та слабозорих має глибока розробка суті виховного процесу, його змісту, організації та методів. В сучасній тифлопедагогіці питання про роль виховання, його характер, методи роботи вчителя з колективом учнів, індивідуальний та диференційований підхід до них, виховні можливості інклюзивного та інтегрованого навчання розглядають під кутом зору підготовки дітей з порушеннями зору до активного, повноцінного, самостійного життя.

Теорія виховання в тифлопедагогіці - це система достовірних, науково узагальнених знань про коло реально існуючих виховних проблем в роботі зі сліпими та слабозорими учнями, яка моделює педагогічні явища у сфері виховання, пропонує способи управління цими явищами з урахуванням психологічних та педагогічних особливостей дітей з вадами зору, прогнозує результати їх виховання.

Структура тифлопедагогічної теорії виховання включає поняття про об’єкт, предмет і суб’єкти виховної діяльності.

Об'єктом пізнання тифлопедагогічної теорії виховання є закономірні процеси цілеспрямованого формування та корекції особистості сліпих та слабозорих дітей; об’єктом виховної діяльності є особистість сліпої та слабозорої дитини, а також учнівський колектив.

Предметом виховання у тифлопедагогіці є особливості змісту, методів і прийомів організаційних форм, а також принципи виховання дітей з глибокими вадами зору.

Суб'єкти виховної діяльності – вчителі і вихователі, психологи та інші працівники шкіл-інтернатів, громадські організації та колективи учнів, батьки, а також самі сліпі та слабозорі діти, які здійснюють виховні впливи на інших учнів та на самих себе.

З міст виховання охоплює систему знань, умінь, навичок, почуттів, переконань, якостей, рис, звичок, поведінки у різних сферах прояву особистості, які необхідно сформувати у дитини.

Загальна мета виховання дітей з порушеннями зоруспрямована на формування повноцінної всебічно і гармонійно розвиненої особистості, підготовку до самостійного життя. Вона конкретизується в основних напрямах виховання: громадянському, моральному, трудовому, естетичному, фізичному. При цьому тифлопедагогіка виділяє як особливу і додаткову мету здійснення виховної роботи - корекцію вторинних відхилень в розвитку дітей з вадами зору, а саме корекцію наслідків зниження їх активності та самостійності, своєрідності спілкування і соціально-психологічного статусу у формальних і неформальних групах.

Конкретизуючи основну мету виховання, можна виділити такі його цілі:

· виховання всебічно і гармонійно розвинутої особистості, яка поєднує в собі духовне багатство, моральну чистоту і фізичну досконалість;

· виховання громадянських якостей, високих патріотичних почуттів до свого народу і держави, нетерпимості до соціальної несправедливості, формування сталої самокерованої соціально-нормативної поведінки;

· розвиток самосвідомості, створення умов для самовизначення, самореалізації і самоствердження, які передбачають усвідомлення дитиною необхідності в безперервному удосконаленні своїх індивідуально- і соціально-психологічних якостей, а також вміння знайти форми і способи подальшого саморозвитку;

· формування адекватного ставлення до самого себе і оточуючих, тобто таке виховання, при якому людина, усвідомлюючи свої індивідуальні інтелектуально-пізнавальні, емоційно-вольові і комунікативні можливості, а також особливості інших людей, чітко проявляє своє ставлення до них і до себе;

· виховання соціально компетентної особистості, яка вміє будувати свої стосунки з людьми, попереджувати конфлікти, прояви напруги і непорозуміння в соціальній взаємодії, а також здатна соціально правильно виконувати різні види діяльності;

· залучення дитини-інваліда по зору до культури, культурних і духовних цінностей суспільства.

Всебічний розвиток особистості, як загальна мета виховання, передбачає поетапне визначення і розв’язання ряду завдань:

- формування філософського світогляду (ставлення до життя як до найвищої цінності, прагнення до максимальної самореалізації);

- залучення до системи цінностей загальнолюдської культури (в тому числі національної), формування громадянських якостей, любові до Батьківщини, порядності, працелюбності, любові до ближнього тощо;

- формування загальнолюдських норм гуманістичної моралі, культури спілкування, виховання альтруїзму тощо;

- розвиток внутрішньої свободи, здатності до об’єктивної самооцінки, почуття власної гідності, самоповаги;

- виховання поваги до закону, норм колективного життя;

- виявлення та розвиток природних здібностей і творчого потенціалу дитини, розвиток креативності;

- виховання позитивного ставлення до праці, працьовитості, чесності;

- розвиток потреби у здоровому способі життя, здатності бути гарним сім'янином і жити повноцінним щасливим життям.

Тифлопедагогіка висуває і особливі завдання, без вирішення яких не можуть бути досягнуті загальні цілі виховання, а саме:

· попередження формування негативних особистісних якостей і манер поведінки, які можуть виникати як наслідок порушення зору;

· корекція недоліків розвитку особистості, обумовлених неправильним сімейним вихованням;

· вироблення компенсаторних пристосувань в пізнавальній діяльності та соціальній поведінці, що підвищують ефективність реабілітації та інтеграції.

Своєрідність процесу виховання дітей з психофізичними особливостями, зокрема вадами зору, потребує врахування впливу дефекту на їх розвиток, а також вторинних відхилень, які викликані цим дефектом. Тому вибір способів виховного впливу на дітей з порушеннями зору пов’язаний з корекційною спрямованістю процесу виховання.

Виховання - цілеспрямований процес безперервного систематичного впливу на дітей, що включає, насамперед, керівництво процесом формування особистості дитини через організацію її діяльності. Проте, тифлопедагогіка враховує той факт, що доступні і значимі для незрячої дитини форми діяльності є лише необхідними умовами її розвитку. Але для того, щоб у діяльності розвивалися процеси компенсації, які лежать в основі корекції розвитку дітей з вадами зору (проте автоматично це не відбувається), вчителі і вихователі повинні правильно організовувати різні види діяльності дітей, враховуючи їх типологічні та індивідуальні особливості, а також активізацію в діяльності тих проявів дитини, які, закріплюючись, перетворювалися б у позитивні риси особистості і звички поведінки.

Проблема теорії виховання дітей з порушеннями зору розв’язується на основі урахування і використання загальнопсихологічних законів та специфічних закономірностей розвитку, які визначають і детермінують характер, специфіку та результативність виховного процесу.

Виховному процесу в школах для дітей з вадами зору властиві спільні закономірності з масовими загальноосвітніми школами, але слід звернути увагу на певну специфіку їх проявів при зоровій депривації.

1. Так закономірна єдність біологічних і соціальних факторів у виховному процесі з дітьми, які мають глибокі порушення зору, вимагає підвищеної ролі соціальних факторів, а саме спеціальної організації соціального середовища, в якому відбувається життя і діяльність дитини. Враховуються особливості просторового орієнтування, прийому інформації з навколишнього середовища, встановлення міжособистісних контактів, взаємодії з дітьми та дорослими тощо. Чим краще і доцільніше організоване середовище для вихованців, чим більш значуще спілкування в ньому, тим вищий ефект у формуванні особистості, виробленні компенсаторних можливостей.Оскільки коло спілкування для дітей з порушеннями зору часто обмежується внаслідок зниження їх соціальної активності та ряду об’єктивних умов життєдіяльності, процес виховання в спеціальних школах закономірно спрямовується на створення умов для спільної діяльності, в якій спілкування стає необхідним, а отже й особистісно значущим.

2. Виховання в колективній діяльності при врахуванні особливостей входження сліпої чи слабозорої дитини у колективні форми діяльності, зокрема спільної зі зрячими. Глибокі порушення зору, загальмовуючи розвиток особистості в дитячому віці через недостатність соціальної взаємодії з іншими дітьми, вимагають врахування цього явища в організації виховної роботи у школі.

3. Провідна роль діяльності у вихованні особистості. При глибоких вадах зору спостерігаються своєрідності трансформації зовнішніх впливів у внутрішні якості особистості. Кожний вид діяльності, в якому дитина була активним учасником, залишає в її душі слід, який надалі проявляється в поведінці. При цьому важливо забезпечити дитині успіх у діяльності, позитивні переживання від цього. Оскільки при зоровій депривації спостерігаються складності у переробці дитиною інформації із зовнішнього світу, пов’язані з неточним, а часто і викривленим її візуальним сприйманням, процес діяльності, в якій цю інформацію треба правильно застосовувати, може мати помилки, невдачі, які потребують своєчасної корекції, щоб не допустити негативних вражень для дитини від перебігу або одержаних результатів діяльності. У разі ігнорування цієї вимоги в психології дитини формуються псевдокомпенсаторні новоутворення, спостерігається зниження активності, невпевненість у собі тощо.

Відомо, що у дитини з порушеннями зору відстає розвиток ігрової діяльності, яка є основною в дошкільному, а часто і в шкільному віці. Це явище, відбиваючись на розвиткові комунікативних вмінь дітей з порушеннями зору, збіднює сферу їх спілкування і тим самим обмежує життєвий досвід. Тифлопедагог у своїй роботі повинен одночасно розвивати активність дитини в діяльності і приділяти значно більше уваги, ніж в роботі зі зрячими дітьми, розвиткові їх досвіду.

4. Загальнопедагогічна закономірність, пов’язана з провідною роллю сім'ї у вихованні, залишаючись актуальною і в тифлопедагогіці, має своєрідності реалізації, спричинені тим, що у дитини з порушеннями зору часто батьки також мають зорові проблеми і через це не завжди спроможні навчити свою дитину всьому необхідному. В інших випадках, коли батьки мають нормальний зір, вони не знають методів роботи з незрячими дітьми, висувають до них або занадто завищені, або занижені вимоги. Роль тифлопедагога в таких ситуаціях пов’язана з необхідністю проведення консультативної роботи з батьками.

Виховний процес в освітніх закладах для дітей з вадами зору має певні характеристики:

· він завжди цілеспрямований - в ньому завжди висувається загальна мета та корекційні цілі, очікуваний результат;

· виховний процес багатофакторний, оскількивін враховуєчисельні об’єктивні та суб’єктивні фактори. Саме до об’єктивних факторів можна віднести кількість вихованців, які беруть участь у виховному процесі, штатний розклад школи, матеріально-технічну базу освітньої установи, екологічну ситуацію в країні тощо. До суб’єктивних факторів належать: стан здоров’я вихованців та вихователів, емоційно-психологічний настрій в колективі, розуміння своєрідності професійної діяльності тифлопедагогів, їх значної відповідальності, висока професійна компетентність та моральні якості персоналу, усвідомлення мети і завдань виховного процесу тощо;

· виховання здійснюється протягом значного часу, воно довготривале, включає самовиховання, а в роботі зі сліпими та слабозорими дітьми передбачає значно більшу долю педагогічного керівництва, порівняно зі зрячими дітьми. Між педагогічними впливами і проявами рівнів вихованості дитини триває період утворення необхідних якостей, який ускладнюється в роботі з цією категорією дітей через їх проблеми в процесі переробки інформації із зовнішнього середовища, передусім пов’язаної з конкретними уявленнями;

· важливою умовою забезпечення стійкості сформованих поведінкових проявів є безперервність виховного процесу. Якщо процес виховання переривається, здійснюється від одного зручного випадку до іншого, вихователю знову і знову треба прокладати “сліди” у свідомості учня, замість того, щоб поглиблюючи, виробляти усталені звички. Тому навчально-виховний процес у спеціальних загальноосвітніх школах для дітей з порушеннями зору будується, як правило, за інтернатною формою, коли життя і діяльність дітей постійно спрямовується тифлопедагогом;

· цілі, завдання, зміст, форми і методи виховання завжди виступають в комплексі і підкорюються ідеї цілісності та корекційної спрямованості формування особистості;

· виховний процес характеризується також варіативністю та невизначеністю результатів. Застосування однакових педагогічних впливів до різних дітей не забезпечує однакових результатів. Рівень вихованості може бути вищим або нижчим залежно від об’єктивних та суб'єктивних факторів, зокрема таких: наявність сформованих стереотипів у поведінці дитини (типові для незрячих нав’язливі рухи, надмірна збудливість, образливість, егоцентризм тощо), які важко змінити, відсутність або викривленість уявлень про навколишнє, низька кваліфікація вихователя, неузгодженість, протиріччя у педагогічних впливах та ін.;

· виховний процес має двосторонній характер і відбувається у двох напрямках: від суб’єкта до об’єкта та навпаки. Вихователь завжди в своїй роботі керується інформацією, що надходить від вихованців, встановлюючи зворотний зв’язок. Чим більше використовує його вихователь, тим більш доцільними є виховні впливи.

Процес виховання - складна динамічна система, у якій в алгоритмічній послідовності (проте далеко не завжди жорсткій) вирішуються завдання озброєння учнів нормами правильної поведінки (це виділяється як початковий етап виховного процесу або його циклу), формування навичок і звичок нормативної поведінки через вправляння у виконанні норм, переведення знань у переконання щодо необхідності саме такої поведінки, формування і закріплення емоційного та ціннісного ставлення до виконання (чи невиконання) норм поведінки у взаєминах між людьми, у проявах ціннісних орієнтирів особистості.

У вихованні дітей з вадами зору спостерігаються своєрідні переходи від вирішення одного завдання до іншого. Навіть на перший етап оволодіння знаннями норм і правил поведінки такі діти потрапляють зі значно меншим їх багажем, оскільки у них або відсутній, або значно обмежений досвід спостереження за поведінкою інших людей та спілкування в колективах. Сліпі та слабозорі діти часто потрапляють під цілеспрямований педагогічний вплив у школі після дошкільного вікового періоду, обминаючи дошкільний заклад, а відповідно і досвід взаємостосунків, в яких виробляються навички поведінки, та спеціальний компенсаторно-корекційний вплив тифлопедагогів. В сім’ї батьки часто не знають особливостей виховання своїх дітей, методів і прийомів роботи з ними, тому застосування ними інтуїтивних підходів власного життєвого досвіду виявляється, як правило, неефективним.