Принцип природовідповідності

Наукове обґрунтування виділення цього принципу пов’язане з іменами відомих педагогів Аристотеля, Я.А. Каменського, І.Г. Песталоцці, К.Д. Ушинського, В.О. Сухомлинського та інших і полягає в тому, що процес виховання повинен максимально враховувати багатогранну природу людини: анатомічні, фізіологічні, психологічні, вікові, національні особливості, визначені природою.

Кожна особистість розвивається своїм шляхом, має власну фізіологічну структуру, стать, вік, вроджений тип нервової системи; можуть бути наявні ті чи інші природжені нахили, вроджені або набуті вади, сформовані у попередніх соціальних ситуаціях розвитку інтереси, особисті риси та якості. Тому зміст, форми, методи взаємодії вихователя з кожним вихованцем повинні бути індивідуальними, максимально враховувати можливості і тенденції його саморозвитку.

Оскільки людина має багатогранну біопсихічну, психологічну та соціальну природу, необхідно враховувати не тільки її анатомо-фізіологічні, психологічні та вікові особливості, а й особистісні якості: спрямованість особистості, її ціннісні орієнтири, життєві плани, установки, які вже сформувалися, домінуючі мотиви діяльності та поведінки. Саме вони є пріоритетними напрямами у вихованні.

Реалізація зазначеного принципу в тифлопедагогіці вимагає від вихователя дотримання таких вимог:

· постійно вивчати і глибоко знати риси темпераменту та характеру дитини, її погляди, смаки, звички, глибину порушення зору, якісні своєрідності зорового сприймання у їх впливі на пізнавальну діяльність та розвиток особистості кожного учня;

· вміти діагностувати і знати реальний рівень сформованості таких складових спрямованості особистості дитини як її потребово-мотиваційна сфера, інтереси, установки, ставлення до життя, праці, життєвих планів, ціннісні орієнтири;

· постійно залучати вихованця до посильної особистісно значущої для нього і все більш складної діяльності, яка забезпечує прогресивний розвиток особистості;

· максимально спиратися на власну активність особистості, поєднувати виховання із самовихованням;

· розвивати самостійність, ініціативність, самодіяльність вихованців, намагаючись не керувати, а вдало організовувати і спрямовувати їхню діяльність.

Принцип гуманізації процесу виховання полягає в тому, що основою виховання є любов до дитини, повага до особистості, її прав і свобод. Цей принцип передбачає визнання цінності людини як особистості, її прав на свободу, щастя, охорону життя і здоров’я, створення умов для розвитку творчого потенціалу, нахилів, здібностей, надання допомоги у життєвому визначенні.

Реалізація цього принципу вимагає від вихователя розуміння свого виключного значення для розвитку дитини з порушеннями зору, оскільки саме він - тифлопедагог, як ніхто інший розуміє навчальні та життєві проблеми цієї дитини, володіє спеціальними знаннями та вміннями, може влучно вибрати індивідуалізовано оптимальний підхід до кожної дитини.

Принцип гуманізації процесу виховання передбачає:

1) повагу до особистості кожного вихованця, вміння забезпечувати умови для її розвитку; прояви довіри, доброти, чуйності, уваги, співчуття, співпереживання, сердечної турботи, терпимої толерантності;

2) висунення вихованцю розумних і посильних вимог;

3) доведення до вихованця конкретних цілей виховання;

4) ненасильницьке формування необхідних загальнолюдських якостей;

5) відмову від тілесних та інших покарань, які принижують честь і гідність людини;

6) визнання права особистості на відмову від формування якостей, які б суперечили її переконанням (релігійним, гуманітарним тощо).

Принцип опори на позитивне передбачає виявлення в кожного вихованця позитивних якостей, спираючись на які вихователь зможе загальмувати прояви і розвиток негативних рис характеру і поведінки та розвинути ті, що сформовані недостатньо.

Філософською основою цього принципу є положення про суперечливість людської природи, боротьбу протилежностей як джерело розвитку. Не існують люди цілком позитивні чи негативні. Завдання вихователя - додати позитивних якостей дитині і допомогти позбутися негативних рис.

Діти, яким часто нагадують про їхні недоліки, втрачають віру у власні можливості та сили.

У роботі педагога неприпустимі конфронтація, боротьба вихователя і вихованця, зосередження лише на провинах і недоліках особистості. Виховна робота будується на співробітництві, терпінні і зацікавленості у долі вихованця. Вихователь повинен створювати позитивний фон життя і діяльності дітей, атмосферу довіри та взаєморозуміння.

Розглянемо другу групу принципів виховання.

Дотримання принципу цілісності виховного процесу забезпечує ефективність виховання через систему взаємопов’язаних компонентів і чинників, що формують особистість. Цей принцип розглядається як теоретична база виховної діяльності. Для забезпечення принципу цілісності виховного процесу вихователь повинен:

· враховувати всю сукупність економічних, соціальних, моральних та інших умов, що впливають на формування людини як особистості;

· формувати у цілісному процесі різноманітні якості особистості, основи інтелектуальної, естетичної, моральної, правової, економічної культури на засадах доцільного відбору змісту виховання;

· відбирати оптимальні методи і засоби досягнення мети відповідно до соціально-економічних, вікових особливостей, специфіки зорового сприймання та інших пізнавальних та емоційно-вольових особливостей дітей з порушеннями зору, рівнів їх розвитку;

· забезпечувати систематичність, послідовність і узгодження в організації виховання;

· вести облік результатів виховання і за необхідністю коригувати мету, завдання, зміст, методи, умови її досягнення.

Сутність принципу виховання у діяльності та спілкуванні полягає у тому, що саме через участь в різних видах активної діяльності та спілкування у дитини формуються основи світогляду, навички поведінки, стосунки з різними людьми.

Діяльність і спілкування становлять єдине ціле тому, що взаємодія з предметами є одночасною взаємодією з людьми. При цьому не лише оточуючі впливають на особистість, а й вона сама впливає на них та на характер міжособистісних стосунків.

Виховання в діяльності та спілкуванні стає засобом не тільки формування особистості, але й виявлення її ставлень, оціночних позицій щодо навколишньої дійсності, ареною самореалізації можливостей, потреб, інтересів.

Глибокі порушення зору, як зазначалося, мають вплив як на розвиток діяльності дитини, так і на встановлення нею взаємостосунків з іншими людьми. Такі особливості дітей з вадами зору розглядаються як вторинні відхилення в їх розвиткові і підлягають корекції. Забезпечення доступності різних видів діяльності, правильне методичне керівництво нею, активізація спілкування сприяють розвиткові міжособистісних стосунків дітей та їх соціально особистісному становленню. Майстерність тифлопедагога полягає в урахуванні психологічних особливостей розвитку основних видів діяльності дітей з глибокими порушеннями зору, розумінні їх проблем в організації гри, навчання та праці.

У практиці виховання дітей з порушеннями зору реалізація цього принципу можлива за умов:

· такої організації всіх видів діяльності, яка забезпечує активне спілкування сліпої або слабозорої дитини з однолітками, педагогами, батьками, що, збагачуючи їх досвід, впливає на психофізичний та соціальний розвиток;

· педагогічного керівництва розвитком особистості у процесі діяльності та спілкування;

· забезпечення позитивних міжособистісних стосунків між вихователем і вихованцем, довіри, розумного поєднання педагогічного керівництва з розвитком ініціативності, активності та самостійності.

Принцип виховання в колективі та через колектив базується на розумінні ролі навколишнього соціального середовища у формуванні внутрішніх структур людської психіки. Лише за умови безпосередньої усвідомленої і довільної участі дитини з порушеннями зору в діяльності колективу, у неї розвиваються вищі психічні процеси та досвід життя серед інших людей. Колектив є тим фоном, який дає змогу особистості самовизначитися, самоствердитися, виявити свої здібності і талант. Колектив виконує функції об’єкта та суб’єкта виховання, тобто саме становлення дитячого колективу потребує цілеспрямованих педагогічних дій, а з іншого боку, колектив здійснює свій суттєвий вплив на формування особистості кожного свого члена.

У роботі вихователя школи для дітей з порушеннями зору необхідними умовами реалізації цього принципу є:

· така організація колективних форм діяльності дітей, при якій виникає необхідність бути активними та вступати в стосунки з учасниками цієї діяльності;

· створення умов для повноцінного розвитку кожної окремої особистості в колективі;

· формування демократичного стилю життя колективу (самоврядування, взаємодопомога, взаємовимогливість, плюралізм тощо), створення і розвиток традицій колективу;

· формування активу вихованців, розвиток його самостійності, творчості; запобігання “загниванню” активу;

· активізація і формування позитивних міжособистісних стосунків в колективі, вирівнювання позицій тих дітей, які знаходяться у категорії ізольованих, знехтуваних.

Принцип єдності виховних впливів передбачає об’єднання зусиль всіх виховних систем, які причетні до виховання, з дотриманням єдиних вимог до вихованців.

Наводимо правила реалізації зазначеного принципу:

· особистість вихованця формується під впливом сім’ї, педагогів, товаришів, інших людей, колективу. Безумовно, велика роль належить педагогічному колективу школи і особистості вихователя. Важливо, щоб вимоги вихователя і оточення були єдині; єдність виховних впливів має досягатися через координацію зусиль всіх причетних до виховання осіб;

· величезну роль відіграє сім’я; вихователь повинен підтримувати зв’язки із сім’єю, спиратися на неї, узгоджувати виховні впливи;

· не можна критикувати інших вихователів у присутності вихованця, необхідним є ввічливе, виважене узгодження, з’ясування і усунення розбіжностей.

Принцип культуровідповідності процесу виховання вимагає створення умов для засвоєння сліпими і слабозорими дітьми історії свого народу, його мови, засвоєння і примноження духовної культури, морально-естетичних ідеалів, національних традицій, що забезпечують духовне єднання поколінь.

Сутність цього принципу розкривається, перш за все, у позиції національного виховання, що передбачає етнізацію виховного процесу, тобто наповнення його національним змістом, формами, що спрямовані на формування національної самосвідомості громадянина України, характеру та почуття національної та громадянської гідності, етнічної причетності до свого народу.

Правила реалізації принципу:

· виховання повинно стверджувати національний характер, забезпечувати вивчення рідної мови, історії краю, пам’яток культури, традицій тощо;

· виховання повинно мати громадянський характер, формувати привабливий образ суспільства і держави;

· вихователь повинен максимально використовувати виховні можливості народної, національної та міжнаціональної культури;

· необхідно залучати вихованців до освітньо-культурних заходів та надавати можливість брати безпосередню участь у творчому процесі відтворення і примноження елементів національної культури;

· формування національної самосвідомості і громадянсько-патріотичної позиції вихованців має поєднуватися із забезпеченням розвитку інтернаціональних поглядів, почуттів і позицій, що відображають позитивне ставлення до загальнолюдських цінностей, повагу до людей незалежно від їх етнічної приналежності або громадянства.

У роботі з дітьми, які мають глибокі порушення зору, поряд з реалізацією загальнопедагогічних принципів виховання вводиться, як специфічний загальнодефектологічний, принцип корекційної спрямованості виховного процесу.

Стосовно здійснення позитивних впливів на розвиток особистості дитини, яка має психофізичні порушення, сучасна дефектологія використовує поняття “корекційно-виховна робота”. Цей процес здійснюється у двох взаємопов’язаних напрямах: а) виправлення недоліків у тій чи іншій сфері розвитку дитини; б) сприяння подальшому розвиткові особистості.[2]

Як зазначає В.М. Синьов, здійснення корекції є специфічним і дуже важливим завданням спеціальних навчальних закладів, оскільки від якості корекційно-виховної роботи залежить успішність розвитку компенсаторних процесів. Корекційна робота пов’язана з навчанням і вихованням дітей і пронизує всю систему діяльності спеціальних закладів. Корекційна робота найбільш ефективна, якщо вона побудована на зрозумілому, доступному (але не занадто полегшеному) змістовому матеріалі, коли діти усвідомлюють важливість його засвоєння. Тому найдоцільніше здійснювати корекцію розвитку в процесі формування у дітей з порушеннями зору загальноосвітніх та трудових умінь та навичок, передбачених навчальними програмами, а також під час цікавих змістовних виховних заходів, що відповідають віковим особливостям дітей. Але в спеціальних закладах для дітей з порушеннями зору передбачено також додаткові індивідуально-групові заняття лікувально-корекційного характеру (заняття з розвитку та збереження залишкового зору, заняття з лікувальної фізкультури, логопедичні тощо).

Корекція передбачає комплексний вплив на різні сторони розвитку аномальної дитини, оскільки наявність зорового дефекту не означає ізольованого випадіння однієї функції, а створює цілісну картину атипового розвитку, що більш-менш виражено охоплює різні сфери особистості.

Корекційні зусилля спрямовуються на усунення недоліків та розвиток пізнавальної діяльності, емоційно-вольової сфери, фізичних, моторно-рухових якостей, мови та особистості дитини в цілому.

Засоби корекції ґрунтуються на максимальному використанні збережених можливостей дитини, що поступово дає змогу активізувати порушені чи недорозвинені функції. Головний акцент в корекції робиться на формуванні у дітей вищих психічних процесів (аналізуючого цілеспрямованого сприйман­ня, логічного мислення, усвідомлених інтересів, відтворюючої та творчої уяви, довільного запам’ятовування, адекватного мовленнєвого відображення дійсності тощо), оскільки вони відіграють провідну роль у загальному психічному розвитку людини.

Найважливішим у корекційній роботі є забезпечення усвідомленого, активного, зацікавленого та самостійного (що не виключає, звичайно, необхідної педагогічної допомоги) виконання дітьми різноманітних ігрових, навчальних та трудових завдань в умовах спеціальної організації їх предметно-практичної, мисленнєвої та мовленнєвої діяльності з урахуванням типологічних особливостей розвитку різних категорій аномальних дітей, в тому числі сліпих та слабозорих, їх вікових особливостей, індивідуальної специфіки розвитку кожної дитини.

Розвиток теорії корекції у вітчизняній дефектології методологічно базується на:

- розумінні розвитку особистості як системного процесу якісних змін;

- визнанні провідної ролі факторів середовища (головним чином, педагогічних) у такому розвиткові, але з урахуванням біологічно зумовленої його специфіки;

- положеннях про активність суб’єкта у відображенні дійсності, що детерміновано як біологічно, так і соціально;

- положеннях про формування внутрішньої психічної діяльності на основі зовнішньої предметно-практичної, здійснюваної у прямій або опосередкованій (через знакову форму) взаємодії з іншими людьми;

- вченні про пластичність вищої нервової діяльності, її значних компенсаторних можливостях.

Таким чином, корекція спрямована на вторинні ознаки, на створення таких умов, в яких вони можуть бути виправленими, або таких, в яких вони б не виникали (тобто їх профілактику), на формування позитивних якостей особистості, які компенсують тією чи іншою мірою недостатність, викликану сенсорним порушенням.

У тифлопедагогіці корекційно-виховна робота передбачає здійснення позитивних впливів на весь процес розвитку сліпої чи слабозорої дитини. Так, одні якості, які вже сформувались невірно, з недоліками, треба виправляти, а інші якості, які ще не сформовані, вимагають цілеспрямованого виховного впливу на хід їх розвитку.

У дослідженні І.С. Моргуліса зокрема визначені такі важливі умови реалізації принципу корекційної спрямованості в освіті дітей з вадами зору:

§ компенсація і корекція відхилень у розвитку сліпих та слабозорих дітей здійснюється в умовах спеціально організованого педагогічного процесу, який враховує типологічні, вікові та індивідуальні особливості їх психічного і фізичного розвитку;

§ максимально раннє включення аномальних дітей з вадами зору в систему спеціально організованих педагогічних впливів є найважливішою умовою продуктивного розвитку у них компенсаторних процесів і корекції дефектів;

§ компенсаторно-корекційна спрямованість навчання орієнтується на збережені органи відчуття і потенційні пізнавальні можливості сліпих та слабозорих дітей, об’єктивні закономірності формування психіки на звуженій сенсорній основі;

§ оптимальний компенсаторно-корекційний ефект навчання в спеціальній школі досягається у процесі предметно-практичної діяльності учнів, яка базується на їх активній та свідомій взаємодії з об’єктами зовнішнього середовища;

§ необхідною умовою активізації сліпих та слабозорих дітей є використання дієвих зовнішніх регуляторів поведінки, які забезпечують стимуляцію навчально-пізнавальної та інших видів діяльності учнів.

Корекції в процесі виховання сліпих та слабозорих дітей підлягають:

1) негативні прояви поведінки, викликані недостатнім досвідом спілкування та недостатньою усвідомленістю власних вчинків через неможливість візуального встановлення причинно-наслідкових зв’язків між подіями в житті;

2) якості особистості, а саме такі риси характеру як егоцентризм, відстороненість від оточення, негативізм, акцентуації тощо, складові спрямованості особистості, зокрема відхилення у потребах та інтересах, мотивах, життєвих планах та цілях, неадекватність самооцінки, установки на інвалідність, порушення афективної та вольової сфер, негативні психічні стани;

3) фізичний розвиток (сила, витривалість, спритність, постава, соматичне здоров’я).