Принцип сумлінного виконання зобов'язань по міжнародному праву.

Одним из основных принципов современного международного права является принцип добросовестного выполнения обязательств по международному праву. Этому принципу предшествовал принцип соблюдения международных договоров, появление и развитие которого тесно связано с римским правом, а затем с возникновением и развитием межгосударственных отношений и международного права. Принцип добросовестного соблюдения международных договоров имеет длительную историю. Заключение первых международных договоров обусловило необходимость их выполнения, поскольку нарушение обязательств, предусмотренных международными договорами, приводило бы к неустойчивости межгосударственных отношений. Уже в древние времена государства осознавали необходимость соблюдения договорных обязательств в целях упорядочения и предсказуемости межгосударственных отношений. Содержание этого принципа раскрывается в Декларации о принципах международного права 1970 года. В Декларации подчеркивается, что добросовестное соблюдение принципов международного права, касающихся дружественных отношений и сотрудничества между государствами, имеют важнейшее значение для поддержания международного мира и безопасности. Государства – участники ОБСЕ подтвердили эти положения в Заключительном акте 1975 года. В силу данного принципа субъекты международного права должны выполнять обязательства, вытекающие из международного права, добросовестно. Это означает, что выполнение обязательств должно осуществляться честно и точно. Только в этом случае Исполнение международно-правовых обязательств может квалифицироваться как добросовестное. Государство не может уклоняться от выполнения обязательств, вытекающих из международно-правовых норм, и не может ссылаться ни на положения внутреннего права, ни на иные обстоятельства как на причину неисполнения или отказа от исполнения своих обязательств." Как следует из Заключительного акта 1975 года, государствам следует сообразовывать свое законодательство и административные правила со своими международно-правовыми обязательствами. Государство может отказаться от исполнения международно-правовых обязательств, однако такой отказ должен осуществляться только на основании международного права, что отражено в Венской конвенции о праве международных договоров 1969 года. Значение принципа добросовестного соблюдения международных обязательств заключается также в том, что он является основой международного права, поскольку без такого принципа действенность международного права была бы проблематичной. В силу своей значимости и роли в системе международного права данный принцип приобрел императивный характер. качестве общего принципа современного международного права.

 

15.Принцип непорушності державних кордонів. Принцип територіальної цілісності держав. Принцип непорушності кордонів уперше був чітко сформульований в Заключному акті НБСЄ 1975 р. й може розглядатися як додатковий принцип до принципу поваги територіальної цілісності. Він означає:* визнання існуючих меж, посеред ролі юридично встановлених в відповідність до міжнародного права; * відмови від будь-яких територіальних претензій нині чи в майбутньому;* відмови від будь-яких зазіхань на кордон, включаючи загрозу сили чи її застосування.Посягання за державні кордону означає односторонні дії чи вимоги, створені задля їх зміну становища лінії кордону, її юридичного оформлення чи фактичного становища лінії кордону на місцевості.Принцип непорушності кордонів має точки дотику з принципом недоторканності державних кордонів. З останнього випливає обов'язок держави недопущення незаконного перетинання кордону іншої держави, і навіть право контролювати рух з-за кордону. Можна стверджувати, що принцип непорушності кордонів має більше регіональний характер, оскільки зафіксований у регіональному документі - Заключному акті НБСЄ. Принцип територіальної цілісності і недоторканності. Цей принцип був виділений у ролі самостійного Заключним актом НБСЄ 1975 р. Перша частина принципу (територіальну цілісність) означає неприпустимість незаконного розчленовування держави. відокремлення нього частин, окупація і т.п. Друга його частину (територіальна недоторканність) означає більш широке поняття, охоплюючи як випадки відторгнення, а й інші види зазіхань, наприклад, збройне напад, яке ставить цілей захоплення території, транзит будь-яких транспортних засобів без дозволу територіального суверена, розробка іноземними особами чи державами природних ресурсів без дозволу суверена тощо. Придбання території у слідство порушення цього принципу визнається незаконним.

 

16.Принцип поваги прав людини та основних свобод Прийнято дуже багато міжнародних документів, серед яких виділяються Статут ООН; Загальна Декларація прав людини 1948 р.; два пакти про права людини 1966 р. (про громадянські і політичні права, про економічні, соціальні і культурні права); конвенції про попередження злочину геноциду і покарання його (1948 р.), про всі форми расової дискримінації (1966 р.), про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1979 р.), про права дитини (1989 р.) і т.д. Аналіз міжнародних актів дозволяє вибілити основні тези принципу поваги прав людини: * визнання гідності, свободи, справедливості й миру; * кожна держава зобов'язана сприяти шляхом наявності спільних і самостійних дій загальній повазі прав людини і основні свободи відповідно до Статуту ООН; * права людини мають охоронятися владою закону, що забезпечить правопорядок; * Держава зобов'язана забезпечувати всіх без будь-якої відмінності по якомусь признаку; * кожна людина несе обов'язки щодо іншої людини і ще й держави, до якої він належить;* держава мусить прийняти законодавчі й інші заходи, необхідні задля забезпечення міжнародно визнаних прав человека;* держава мусить гарантувати кожній особі, права якого порушено, ефективні засоби правового захисту;* держава мусить забезпечити людину знати свої права і поступати у відповідність до них.

17.Засоби мирного вирішення міжнародних спорів: загальні засади. Засіб вирішення міжнародного спору — це певна послідовність дій сторін міжнародного спору й інших суб'єктів міжнародного права (процедуру), на яку погодилися сторони спору та реалізація якої покликана привести до врегулювання спору, тобто усунути об'єктивно виражений конфлікт позицій спірних сторін із питань, що становили його предмет.Под средствами мирного разрешения споров понимаются международно-правовые способы и процедуры урегулирования споров между субъектами международного права в соответствии с принципами международного права без применения принуждения в какой-либо форме.Одни способы и процедуры мирного разрешения споров известны международному праву с давних пор, другие появились не так давно. Однако лишь с признанием обязанности разрешения споров исключительно мирными средствами сформировалась система таких средств. Эта система нашла закрепление в ст. 33 Устава ООН. В ней перечислены такие мирные средства, как переговоры, обследование, посредничество, примирение, арбитраж, судебное разбирательство, обращение к региональным органам и соглашениям и иные мирные средства. К иным мирным средствам можно отнести добрые услуги, механизм разрешения споров органами ООН, механизмы разрешения споров, предусмотренные специальными соглашениями. В практике международных отношений могут появиться и другие процедуры. Устав ООН различает споры юридического характера и все остальные. При этом Статут Международного Суда ООН в ст. 36 к юридическим (правовым) спорам отнес толкование договора; любой вопрос международного права; наличие факта, представляющего нарушение международного обязательства; характер и размеры возмещения, причитающегося за нарушение международного обязательства. Из такого различия исходит также Европейская конвенция о мирном решении споров 1957 года. б) Добрі послуги та посередництво. Мета цих засобів — сприяти розпочинанню переговорів між сторонами та досягненню домовленості щодо врегулювання спору. Ці засоби можуть використовуватися державами, міжнародними організаціями, приватними особами (авторитетними громадськими діячами) індивідуально або колективно. На відміну від посередника, особа, що надає добрі послуги, не бере участь у переговорах і не пропонує шляхи вирішення спору, її головне завдання — допомогти спірним сторонам вступити у переговори, після чого її місія закінчується. Пропозиції особи, що пропонує добрі послуги, не є обов'язковими для сторін спору та можуть бути відхилені ними.Посередник займає більш активну позицію завдяки тому, що сторони погоджуються на його участь у переговорах. Посередник може отримати право керувати переговорами та пропонувати варіанти вирішення спору, які, проте, не мають обов'язкової сили. Відмова сторін спору від запропонованого варіанту не вважається недружнім актом.